Надбавка до пенсії за вік: хто може розраховувати та скільки отримає

Подібні грошові “плюшки” належать людям віком від 70 років.

Поки частина українців лише готується до виходу на заслужений відпочинок, інші отримують свою законну пенсію вже кілька років поспіль. Деякі з українських пенсіонерів мають не “голі” виплати від держави, а із доплатою, яка нараховується за вік. Стосується це людей віком 70 років і більше.

“Телеграф”, посилаючись на видання “На пенсії”, розповість, хто саме може претендувати на доповнення до щомісячної “получки” та в якому розмірі. Відразу слід зазначити, що “вікові” доплати нараховуються суворо від дня досягнення одержувачем певного віку, а не з початку календарного місяця, у якому пенсіонер святкує свій день народження.

То кому ж належить надбавка за вік?

• Люди віком від 70 до 75 років. Доплата нараховуватиметься з жовтня 2022 року. Надбавку зможуть отримати близько 1,7 млн українських громадян, чиї пенсії нижчі за рівень середньої зарплати 2020 року — тобто менше 10 тисяч грн. Розмір доплати визначено у 300 гривень.
• Люди від 75 років та старші. Надбавка почала приходити таким пенсіонерам з жовтня 2021 року. Її розмір — 456 грн.
• Люди віком від 80 років. Ця категорія населення “заохочується” державою ще із квітня 2020 року. Надбавка початково розраховувалася на суму 500 грн, але після індексації навесні-2022 досягла значення 579 грн.

Нагадаємо, що у серпні виплата пенсій здійснювалася не всім українським пенсіонерам. Скільки одержувачів не дочекалися своїх грошей і чому читайте у матеріалі “Телеграфа”.

Скільки років телеведучій Слабка ланка

І Концепція, і інші пропозиції до змін сприймаються освітянською спільнотою в цілому – погано. Навіть просте висловлювання Інни Совсун (чи інших) про те, що необхідно переглянути . (підставте що хочете) – викликає більше 100 негативних коментарів у перші ж півгодини (сайті освіта.юа). Таке враження, що крім підвищення зарплати освітяни жодних проблем не бачать і змінювати нічого не хочуть. А Концепції дійсно реформаторські є. Варто їх обговорювати і довести до спільного знаменника. Простою критикою ще нічого не робилося. Навіть просте впровадження інформаційної системи управління на рівні району (міста) може позбавити школи від звітності взагалі. Системи безкоштовні, варто лише трохи попрацювати. Як не дивно, але саме вчителі є головною силою, що блокує цей процес.

Олена Єльникова, кандидат пед. наук, незалежний експерт з питань інформатизації освіти.

Наші колеги, вчителі біології, вчать школярів, що організм помирає, якщо хоча б один життєво важливий орган припиняє виконувати свої функції. Усі інші органи ще працювали б і працювали, але… Тому існує слушна порада: «Знайдіть найслабшу ланку організму і дбайте про неї щонайбільше. Все інше підтримає саме себе».

У системі освіти ми, вчителі, виглядаємо як слабка ланка коли, наприклад, пасуємо перед завданнями ЗНО, розрахованими на нашого середнього учня. Якби ми не критикували дії тих ІППО, котрі наважилися залучити нас до такого внутрішнього « самоаудиту», але вони для нас є вкрай потрібною порцією мотивуючого стресу. Така «шокова терапія» потрібна нам самим, попри те, що ми постаємо у не найкращому вигляді перед нашими учнями та їхніми батькам. Вони все про нас й так знають…

Суспільна згубність діяльності вчителя як слабкої ланки освіти полягає в тому, що у слабкого тренера – слабкі результати його команди. І лише самоорганізація вчителів з метою виходу із стану «слабкої ланки» може зрештою залишити в минулому освітню реальність у якій школа начебто й працює, але результатів катма.

Для вирішення проблеми «слабкої ланки» перш за все необхідні наші внутрішні імпульси до постійного збагачення позитивним емоційним досвідом у процесі професійної діяльності. Саме це дозволяє встановити емоційні зв’язки між тими, хто робить справу більш успішно, підвищує як рівень взаємної поваги та довіри, так і нашу індивідуальну впевненість у собі. Чим вищим буде рівень довіри і комунікацій між нами, педагогами, тим більшою буде і наша здатність успішно реагувати на новітні виклики.

У відповідності до одного з головних законів природи щодо розвитку систем – закону ентропії, освітню систему чекає крах у випадку, якщо не буде виходи за власні межі, зворотного залежного від соціуму зв’язку. Приклад того, що відбувається за відсутності такого зв’язку, описує Віктор Суворов: « Советский Союз выпускал больше всех инженеров, врачей, учителей. Однажды был проведен внезапный экзамен среди студентов-экономис­тов выпускного курса. Была поставлена одна задача: от двух третьих отнять одну вторую. По­нятно, что экономисту в его работе надо владеть не только марксистско-ленинской ме­тодологией. Правильный ответ дали 23% опро­шен н ых. И пошли экономисты в боль­шой мир с путевкой в жизнь. И если с нашей экономикой не все ладно, так за это надо благодарить тех самых экономистов» .

Пройшли радянські часи, але ми знову опинимося у стані прострації, якщо попросимо пересічних дев’ятикласників, які мають не менше 8 балів з математики, «відняти від двох третіх одну другу», або поставимо їм прості запитання про головні властивості прямокутного трикутника та квадрату. Як з такою шкільною ОСНОВОЮ можна переходити до профільного навчання у старших класах, щоб надійно вирішувати проблему готовності випускників до продовження навчання у ВНЗ? На яку якість вищої освіти можна розраховувати за такого первинного фактичного базису? На яку порядність у суспільній діяльності можна сподіватись від таких «знавців», коли вони стануть дорослими?

До речі, чверть століття тому працюючи з алжирськими ліцеїстами отримав шок, коли за радянською звичкою став на початку занять «ганяти» їх по формулах. Із 45-ти учнів класу міг «відкопати» не більше п’яти таких, котрі б не змогли дати правильну відповідь.

У нас же під абсолютно правильними гаслами про необхідність гуманізації освіти було зроблено надмірну і примітивну гуманітаризацію. Ми проігнорували вікову життєво-освітню істину про те, що успішною є та освітня система, у якій учні мають гарну математичну і мовну підготовку. Бо мова як така є інструментом просування задумів у свідомість людей, а математика є технологічною мовою для їх здійснення. Як не дивно, у гуманітарній сфері також. Адже навіть сучасний композитор не обійдеться сьогодні без цифрових технологій… Недарма ж Василь Сухомлинський, за фахом філолог, тримав у себе на столі шкільні підручники з математики. Не приведи, Господи, щоб у вчителів мова і математика були персональними слабкими місцями.

На жаль, основа нашого освітнього фундаменту так і лишилася «піщаною» і не чутно ні «сигналів тривоги», ні чітких відповідей на питання: «Що робити?» як з боку тих, хто відповідає за організацію освітньої системи, так і з боку тисяч тих, хто відповідає за роботу у шкільному класі.

Що у першу чергу слід врахувати, щоб докорінно змінити стан справ?

Більше не означає краще

Перш за все давайте згадаємо фундаментальне положення сучасної теорії обмежень ( theory of constraints) . Як стверджує її автор, доктор філософії Бар-Іланського університету Еліяху Моше Голдрат, у будь-якій діяльності серед її складових обов’язково є та ланка, котра неминуче накладатиме обмеження на роботу всієї системи. Щоб хто не робив, а певна ділянка не може дати більше, ніж… Тому прямолінійне фронтальне збільшення обсягів діяльності без урахування можливостей «вузького місця» не призводить до зростання результатів діяльності. Тому навчальне перевантаження як школяра, так і вчителя – це як «затарювання» на виробництві. Тільки в школі маємо страшніші наслідки – «самовигоряння» педагогів та отупіння школярів десь починаючи з 8-го класу. Звісно, мова йде не про обсяг освітньої підготовки як такої. Мова про непосильну для школяра щоденну її «порцію».

Мої спостереження дають підстави для висновку, що слабкою ланкою вітчизняної шкільної освіти є ОСНОВНА школа, тобто п’яті – дев’яті класи. Більшість наших учні цього віку не можуть справитись із запропонованим навчально-виховним навантаженням.

Намагання зробити наших підлітків успішнішими завдяки простому збільшенню їхнього навчального навантаження є марними, бо існують природні межі можливостей пізнання, а безмежною є лише тупість розробників навчальних планів та програм, які ніяк не можуть зрозуміти, що вирішувати проблему слід не шляхом механічного збільшення кількості предметів чи додаткових курсів, не «катком» формального інформування, а гармонійним підбором як предметів, так і їхнього змісту та форм навчальної діяльності.

Проблема нашої основної школи як слабкої ланки «сидить» не стільки в учнях чи вчителях, скільки у застарілій моделі організації їхньої діяльності та недостатній тривалості навчання. Не випадково ж у передових країнах перейшли до 12-річного терміну для загальної середньої освіти, маючи на меті поєднати дві речі – сучасний складний контент освіти і «пропускну» природну здатність дитини до його опанування.

Звісно, справжня освіченість визначається не кількістю прослуханого чи побаченого, а є функцією системного застосування базових освітніх компонентів. У світі перезавантаження змісту освіти відбувається завдяки розробці і постійному оновленню національного освітнього курикулуму. Ми ж досі не навчились навіть вимовляти це слово – «курикулум». Щоправда, нещодавня публікація «КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД 2015 – 2025 РОКІВ»від с тратегічної дорадчої групи «Освіта» (керівник Георгій Касьянов) дає певні н адії на здійснення курикулярної реформи.

Звісно, кожен школяр є завжди іншим, ніж його товариш. Уже ближче до 9-го класу стає видніше, у чому кожен учень має власне природне обмеження і у чому має перевагу. У когось сильним місцем є логічний інтелект, а в когось – емоційний, у когось розвинуте художнє бачення, а для когось пріоритетною є фізична сфера…Тому-то і передбачається спеціальний етап переходу між основною та старшою школою – перехід від мережі шкіл з рівнозначними класами до мережі профільних загальноосвітніх закладів для старшокласників. Тож, мудрі вчителі не будуть вперто боротися із трендом зацікавленості суспільства у справжніх закладах профільної освіти старшокласників як ОКРЕМИХ закладів у загальноосвітній мережі.

Мережа профільних закладів для старшокласників є першим і головним мотиваційним шарніром для випускника основної школи. Адже вона передбачає прості природовідповідні істини: сильному аналітичному інтелекту нічого робити зі слабкими біцепсами у спортивному інтернаті, а з сильними біцепсами, але слабким аналітичним апаратом нічого робити у фізико-математичному ліцеї… Так само школяреві із слабкими хореографічними, музичними, сценічними здібностями нічого робити у художньому ліцеї, хай би яку йому зовнішність «а ля Ален Делон» не подарувала природа.

Звісно, для такого суспільного конструювання обійтися без впливу зовнішнього джерела, потрібна, як зараз кажуть, потрібна політична воля. Але й на цьому рівні, на жаль, існує своя «слабка ланка».

КОМУНІКАЦІЯ

Звісно, учителю пощастить, якщо він опиниться у колективі, в якому приділяється належна увага створенню інноваційної атмосфери проектно-розвивального характеру. Це зовсім не означає постійні теоретичні засідання педагогічної ради з інноваційної тематики: що-що, а забалакати ми все можемо, «нас і хлібом не корми, а дай поговорити». Мова йде про вміння творити та відтворювати інноваційну шкільну «ноосферу» у прагматичному плані. А прагматизм починається з постійного залучення внутрішньої уваги вчителя до комунікацій. Візьмемо коридори типової школи, побудованої за радянських часів. Вони настільки вузькі, що не так просто дотримуватись правил техніки безпеки проходячи повз двері навчальних класів: раптове та різке відкривання дверей може завдати болісного удару. На перервах учні часто гуртуються біля дверей кабінету. Коли проходжу повз них часто користуюсь нагодою, щоб запитати: «Як ви думаєте, чому я буду просити вашого вчителя, щоб знизив вам оцінку по ОБЖД?». Спочатку моє питання викликає у них здивування, потім «осяяння», а слідом – фіксую появу вільного простору для руху по коридору. Після декількох таких епізодів достатнім стає однієї моєї появи чи мовчазної зупинки біля гурту, щоб з посмішками та гумором діти відразу почали перегруповуватись. Така нестандартна комунікація, яка має чітку цільову спрямованість, невимушено змінює поведінку школярів. не досягти звичними учительськими вимогами «шикуватись».

Якось у ході анкетування учнів виявилось, що їм не подобаються традиційні «лінійки». Зрозуміли, що замість намагання «шикувати» доречним стає пошук інших, відмінних від стандартно-військових, форм спілкування у форматі «вчитель (директор) – учні». Наприклад, ми почали проводити тематичні бесіди з учнями за шкільними паралелями в актовій залі з відео-інформативним супроводом на великий екран.

Світ переконався в ефективності мережних методів організації співпраці суб’єктів, співпраці на засадах взаємної підтримки, поваги та довіри. Тому, щоб залишатись успішним навчальним закладом (колективом) необхідно не тільки підтримувати високу якість освітньої діяльності, а й постійно дбати про якість зв’язків між власними структурними підрозділами, співробітниками та з відповідною соціальною групою зовнішнього світу, задля якого ми, вчителі, й працюємо. Ієрархічні структури завжди були найліпшим ресурсом до суспільної організації, але тільки в умовах, коли розподіл благ і відповідальності здійснюється вниз по вертикалі за принципом «сильної руки». Натомість для суспільства, яке прагне примножувати наявний ресурс, зокрема, людський потенціал, важливим є інший тип самоорганізації – розвиток та продуктивна взаємодія у мережі.

Для подолання стану «слабкої ланки» перш за все необхідно сформувати такі умови діяльності шкільних освітян, які пробуджуватимуть їхній професійний та особистісний інтерес. Сформулюємо головні передумови для задіювання мотиваційного потенціалу для управлінців та вчителів.

Для управлінців важливо навчитися вмикати внутрішні мотиваційні чинники та механізми самоналагодження системи, які б забезпечили вихід на принципово вищий рівень якості її функціонування, зокрема слід:

1. Перебороти страх отримати протести «скривджених» вчителів і таки запровадити незалежні форми атестації чи ліцензування вчителів за умовами однаковими для всіх педагогів-практиків;

2. Модернізувати уніфіковану традиційну мережу шкіл І-ІІІ ступенів у мережу закладів І-ІІ ступенів та щонайперше окрему мережу профільних ліцеїв для школярів ІІІ ступеня;

3. Зайняти настирливу позицію щодо приведення розміру вчительського посадового окладу у повну та безумовну відповідність до положення діючого Закону про освіту.

1. Змінити власний «розклад робочого тижня» таким чином, щоб мати час для обмірковування й «переварювання» актуального масиву науково-предметної бази знань;

2. Переорієнтуватись від репродуктивних форм навчання учнів на проектно-творчі види діяльності з тим, щоб успішно готувати випускників до опанування широкого кола творчих професій, діапазон яких швидко розширюється.

3. Стати для своїх учнів освітнім коучем (тренером), лідером шкільної класної команди, що «грає» заради не тільки знань як таких, а заради розвитку комунікативних якостей особистості, котрій жити у світі продуктивного партнерства. Тільки так ми зможемо зробити свій внесок у «виробництво» й «відтворення» людини як творчої особистості.

Володимир Бєлий, заступник директора фізико-технічного ліцею, м. Херсон