Історія походження української гривні

Кожного дня ми активно користуємося своїми національними грошима, але мало хто знає, що назва актуальної для нас гривні це відгук грошової одиниці Стародавньої Русі.

Звідки походить слово «гривня»?

Перші гривні мали незвичний для сучасної людини вигляд. Вони були виконані у формі обруча з дорогоцінного металу. Їх носили на шиї предки жителів Русі – скіфи. Але назву дали саме слов’яни, адже прикраса носилася на «загривку».

У деяких історичних джерелах вказується, що вагові гривні могли рубати, звідси пішла назва «рубль». За іншою версією рубль і гривня мали однакову вагу, і рублем насправді називали гривню, яка мала шов або, як говорили, в старовину «рубець». Рубець у злитка з’являвся внаслідок залиття металу в спеціальну форму.

Лінгвісти стверджують, що в давньослов’янською мовою правильно було говорити «гривня». Ця валюта так само називається в Конституції України, як в українській версії, так і в офіційному перекладі на російську мову (стаття 99). Класифікація валют і деякі офіційні довідкові джерела вказують, що російська версія назви грошової одиниці – «гривна». Тому обидві назви, активно вживаються в побуті.

Історія виникнення гривні

Перші гривні виглядали як суцільний прут з дорогоцінного металу або як золоті пластини, з’єднані дротом. Згодом так стали називати певну вагову одиницю дорогоцінного металу. Якщо ця вагова одиниця складалася з монет, їх рахували поштучно і називали гривні кун. Спочатку одна вагова срібна гривня дорівнювала одній монеті гривні кун. Пізніше до країни були завезені імпортовані монети, які відрізнялися за вагою, і одна гривня могла дорівнювати 4 гривням кун.

З XI століття і до вторгнення татаро-монгольської орди, гривні виготовляли приблизно зі 150 грамів срібла шестикутниками. З середини XIII століття по всій Русі активно використовувалися новгородські гривні, виготовлені у формі паличок зі срібла (важили близько 204 грам). Їх все частіше стали іменувати «рублями» і з часом назва «гривня» вийшло з ужитку стосовно грошової одиниці. Але «гривенкою» продовжували називати одиницю міри в 204 грами, і так було аж до XVIII століття, коли її замінив фунт, який був рівно вдвічі більший за вагою.

У 1701 році в Російській імперії викарбували срібні монети, номіналом в 10 копійок, їх також називали гривнями. Трохи пізніше так стали іменувати й мідні монети.

У 1918 і по 1924 рік Українська Народна Республіка вирішила вирватися з-під влади Росії і відновити свою культуру та історичну назву національної грошової одиниці гривні. Під час наступу Червоної армії була проведена грошова реформа СРСР і гривню вилучили з обігу.

«Відродження» гривні в двадцятому столітті

У 1990 році, як тільки Україна стала суверенною державою, до рублів, які на той час були в ходу, додалися відрізні купони. На купони можна було отримати дефіцитний товар. У 1991 році Україна стала незалежною і почала друк тимчасових грошей – карбованців.

У Канаді, Франції та Італії тим часом розроблялися гривні. У 1992 і 1993 роках спецпідрозділом «Альфа» проводилась дуже складна операція з охорони і транспортування грошей до України. І вже в 1996 році в країні відбулася грошова реформа і Україна отримала свою нову валюту. Курс обміну становив: 100 000 карбованців за одну гривню. Повна заміна відбулася до 1998 року.

У 1997 році почала свою роботу українська фабрика з виробництва банкнотного паперу в Житомирській області. На Луганському патронному заводі стали випускати металеві монети.

Карбування монет почалося з 1992 року, але в руки громадян вони потрапили лише з 1996 р. Монети, якими ми користуємося, виготовляли в Україні, Італії та Англії.

Номінали і символіка купюр

Офіційний символ гривня отримала в 2004 році, в ході конкурсу, який проводився Національним банком України. Знак виглядає як мала велика літера «г» з двома горизонтальними рисками по центру. Паралельні лінії часто використовуються в грошовій символіці, тому що вони символізують стабільність. За стандартом Юнікод код знаку – U+20B4. Правильне скорочення гривні – лише грн.

З 1996 в обігу були купюри вартістю: 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100. На одному боці банкноти зображувалися відомі українські історичні особистості, на зворотному – архітектурні надбання України.

З 2002 року була введена купюра із зображенням Лесі Українки і вежею Луцького замку, номіналом в 200 грн. У 2006 році з’явилася перша купюра в 500 грн. з відомим письменником і філософом Григорієм Сковородою. Періодично в інтернеті з’являється інформація про те, що до емісії плануються купюри вартістю 1000 грн.

Монети використовуються номіналом у копійках: 1, 2, 5, 10, 25 і 50, а також 1 грн.

Звідки назва міста Кривий Ріг? Версії походження назви міста

Існує кілька версій походження назви міста Кривий Ріг: одна пов’язана з козаком Рогом, друга – з майстром на ім’я Іван Рогов, третя – з історією про чумаків, що возили сіль, остання з версій – з козацьким зимовником.

Версії походження назви міста Кривий Ріг налічується 4.
Перша версія походження є такою:

. Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку. На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму: “А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?” Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з’являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася – Кривий Ріг.

. За царювання Петра І на уральських заводах працювали майстри по залізу Рогови. Молодший з них – Іван – через щось потрапив у немилість до заводовласника. Забрали його у солдати. На той час була війна з Швецією. Сміливо бився з чужинцями уралець, але в одній із сутичок наздогнала його ворожа куля. Тяжко пораненого солдата підібрали місцеві хуторяни. Іван одужав, зміцнів, тільки перебита нога погано зрослася – так він і залишився кривим. Від своїх рятівників багато наслухався колишній солдат про запорозьких козаків. Захотілося і йому подивитись на вільну козаччину. Вирушив він у дорогу, але ненадовго вистачило сил. А тут ще й осінні дощі почалися. Вирішив Іван зазимувати в одній з балок, де текла річка. Збудував домівку і став жити, полюючи дичину та збираючи різні ягоди. Одного разу натрапив Іван Рогов на залізну руду, що вих одила на поверхню з надрічкових скель, і згадав про уральські заводи, про свою родину і своє ремесло. Невідомо, скільки минуло часу і як це йому вдалося, але закурів біля оселі чорнуватий димок – це залізних справ майстер почав плавити залізну руду. Недалеко проходив чумацький шлях. Осі на чумацьких возах були дерев’яні, і Іван Рогов почав кувати та пропонувати чумакам залізні. Незабаром слава про ці осі рознеслася далеко, і якщо чумаки питали один одного, де той ставив залізні осі на віз, то чулося у відповідь: “Та в Кривого Рога”. Згодом біля хатинки майстра почали селитися запорожці. Поселення стало селом. Ну, а назва так і лишилася – Кривий Ріг.

До третьої думки відноситься:

. Було це ще за чумацьких часів. Возили чумаки сіль з Криму. Їх шлях пролягав повз маленьке мальовниче село, що стояло у балочці при злитті двох річок. Ніхто і назви його не знав. Село та село. Рідко коли завертали сюди. Та знайшовся один метикуватий господар і поставив при дорозі на в’їзді до села корчму. Якось заїхала до нього велика чумацька валка підкріпитись, відпочити, віз відремонтувати. Зайшли до корчми. Господар зустрів їх гостинно. Звичайно, і без горілки не обійшлося. Але оскільки господар склянками ще не розжився, то частував чумаків з великого кривого баранячого рога. Обходив з рогом усіх, а сам на одну ногу припадав. Кривий, значить, був. Так сподобалось у нього чумакам, що кожного разу, проїжджаючи мимо, старший питав: “А що, брати, заглянемо до Кривого?” А хтось з чумаків додавав: “Та й вип’ємо з рога”. З того часу й повелося, що хто б не проїжджав повз село, той і казав: “Не завадило б заїхати до Кривого Рога”. Так і залишилася за селом назва – Кривий Ріг.

. Нічого не було на цьому місці. Навкруги, скільки сягало око, простирався дикий степ. Шуміли на злитті двох річок дерева, захищаючи запорожців від татар. Дуже красиве місце було. Якось перед заходом сонця навідався сюди козацький роз’їзд. Виїхали козаки на пагорб та й зупинились зачаровані. Сухе ковилля вогнем вигравало, вода в річках так сріблом виблискувала, що аж очі сліпило. Стоять собі запорожці, очей відвести не можуть, аж поки один не звернув увагу на річки, які пробили собі шлях по балках: “Ви тільки подивіться, який ріг здоровий вийшов. Та й кривий же який!” – “Кривий не кривий, а мені цей ріг до душі припав, давно вже, – каже другий, – я на це місце оком накинув. Оселятись тут думаю”. І, наче не звертаючи уваги на здивовані погляди товаришів, додав: “Не ті вже роки, щоб бусурманів рубати. Не ті роки, щоб місяцями з коня не злазити”. Так, бувало, як ідуть запорожці мимо, то й згадують тих, хто в тому Кривому Розі козакує. Так назва й закріпилася за козацьким зимівником.

А яка на Вашу думку правдивіша історія походження назви міста?

За матеріалами видання:
Комаров В.О. Історія Криворіжжя
Дніпропетровськ: Січ, 1992

Поділитися у соцмережах