Літосфера. Внутрішня будова Землі
Величезні блоки земної кори, відмежовані з усіх боків сейсмічно активними зонами,— це:
Укажіть дві риси, які відрізняють океанічну земну кору від материкової
осадовий шар малопотужний
Понад 500 млн років тому на Землі існував один великий материк, який вчені називають:
Верхній в′язкий шар мантії:
Позначте правильне твердження „Верхній шар Землі – це”
Які з перерахованих гірських порід відносяться до магматичних
З яких частин складається літосфера
земна кора і частина ядра
Гірські породи та мінерали утворюють?
Найгарячіша й найщільніша частина Землі, речовина якої перебуває у твердому розжареному стані?
Навіщо вченим потрібно вивчати надра Землі?
Щоб отримати гарну зарплатню
Щоб вивчати різні гірські породи
Щоб отримати дані про історію формування планети, її можливості та ресурси
Вкажіть на вірну послідовність та кількість шарів порід, з яких складається материкова земна кора
складається з двох шарів: нижній шар – гранітний, а вище розташований шар осадових порід
складається з двох шарів: нижній шар – базальтовий, а верхній – осадовий
складається з трьох шарів: нижній шар – гранітний, наступний – базальтовий, а верхній – осадовий
складається з трьох шарів: нижній шар – базальтовий, наступний – гранітний, а верхній – осадовий
Яка з літосферних плит не входить до складу материка Євразія?
Технічна енциклопедія TechTrend
Потужність земної кори тут не перевищує 5 – 7 км, в її складі відсутній гранітний шар, а потужність осадового шару незначна, що різко знижує перспективи нафтогазоносності цих територій.
Потужність земної кори в ціломузменшується, якщо геотермії зміщується ближче до осі температур, що забезпечується високою теплопровідністю, пов’язаної із циркуляцією мас води від вільної поверхні аж до нижньої кори, як, наприклад, у випадку паннонского басейну.
Потужність земної кори в різнихчастинах земної кулі не залишається постійною. Найбільшої потужності кора досягає на континентах, і особливо під гірськими спорудженнями (тут товщина гранітної оболонки досягає 30 – 40 км); передбачається, щб під океанами потужність земної кори, позбавленої гранітної оболонки,не перевищує 6 – 8 км.
Потужність земної кори тут не перевищує 5 – 7 км, в її складі відсутній гранітний шар, а потужність осадового шару незначна, що різко знижує перспективи нафтогазоносності цих територій.
Потужність земної кори в цілому зменшується, якщогеотермії зміщується ближче до осі температур, що забезпечується високою теплопровідністю, пов’язаної із циркуляцією мас води від вільної поверхні аж до нижньої кори, як, наприклад, у випадку паннонского басейну.
В даний час потужність земної кори всередньому приймається рівною /о діаметра Землі.
Особливістю континентальної кори є наявність коренів гір – різкого збільшення потужності земної кори під великими гірськими системами. Під Гімалаями, на-потужність кори, по-ві-досягає 70 – 80 км.
Приблизно такими жбули умови і в наступний, катархейскій, період розвитку Землі, який тривав, ймовірно, 0 5 млрд. років (4 0 – 3 5 млрд. років тому), коли поступово збільшувалася потужність земної кори і, ймовірно, відбувалася її диференціація на більш потужні і стабільні та менш потужні ірухомі ділянки.
Країна гори і низовини Далекого Сходу має умовну межу: на заході та півночі вона збігається з долинами річок Олек-ма, Алдан, юдом і Мисливство, на сході включає шельф Охотського та Японського морів, на півдні проходить по державному кордоні.Потужність земної кори досягає 30 – 45 км і дзеркально відображає основні великі орографічні одиниці.
Південне крило Великого Кавказу (на півночі і північному сході регіону) являє собою веерообразную складчасту асиметричну структуру, складену переважноюрськими і крейдяними відкладеннями, і характеризується значною сейсмічністю. Потужність земної кори становить 45 – 80 км. Тут розташовані обидва виділених нами аномальних району. За даними магнітотеллуріческого зондування[Шолпо, 1978 ], Шар підвищеної провідностірозташований під Великим Кавказом у вузькій смузі вздовж головного хребта і південного схилу, але на сході вона розширюється і захоплює райони Дагестану, де розвинені вапнякові відкладення. Цей шар має товщину близько 5 – 10 км і розташований на глибині 20 – 25 км під осьовоїзоною мегантиклинорія. По простяганню відбувається поступове занурення цього шару до 60 – 75 км на перікліналях. Малий Кавказ (на південному заході регіону) з морфологічно чітко вираженими вулканічними апаратами ділиться на три великих мегаблоку. Західне крило МалогоКавказу характеризується розвитком мезозойських вулканогенно-осадових формацій і інтрузій. Воно відрізняється пологої складчастістю.
Структурно-тектонічна схема надглибокої частини Тунгуської системи рифтів (склали Ю.Т. Афанасьєв, Ю.С. Кувикін звикористанням Картки нафто-газоносності СССР. Для виділяються масивів характерний континентальний тип розрізів земної кори, в системах рифтів її потужність значно зменшена. Інші розрахунки[Коган, 1975 ]оцінюють потужність земної кори до 25 – 20 км в центральних частинахТунгуської і вілюйському западин, до 25 – 30 км в Саяно-Єнісейської западині і до 30 – 35 км – в меридіональної системі рифтів, які поділяють Анабарского і Оленек-ський масиви.
Південно-Каспійська депресія має розріз земної кори океанічного типу. Гранітний шар відсутній вмежах глибоководних частин Південного Каспію, а потужність земної кори не перевищує 50 км. У межах СГД виявлені наступні великі геоструктурні елементи: на морі – це Апшерон-Прібалханская зона піднять. Бакинський архіпелаг, Туркменська структурна тераса іглибоководна зона Південного Каспію, а на суші – Куринська западина, яка зоною Талиш-Ванда – ського максимуму ділиться на Ніжнекурінскую і Среднекурінскую депресії. Апшерон-Прібалханская зона піднять перетинає Південний Каспій в субширотне напрямку.
Виникнення в результаті прояву ендогенних факторів великих гірських споруд стимулює діяльність поверхневих, екзогенних, агентів, спрямовану на руйнування гір. Разом з тим, згладжування, вирівнювання рельєфу дією екзогенних факторів призводить до скорочення потужності земної кори, зменшенню її навантаження на більш глибокі оболонки Землі та часто супроводжується випливанням, пов-маніем кори. Так, танення потужного льодовика і руйнування гір на півночі Європи, на думку вчених, є причиною ного здіймання Скандинавії.
Потужність земної кори в різних частинах земної кулі не залишається постійною. Найбільшої потужності кора досягає на континентах, і особливо під гірськими спорудженнями (тут товщина гранітної оболонки досягає 30 – 40 км); передбачається, щб під океанами потужність земної кори, позбавленої гранітної оболонки, не перевищує 6 – 8 км.
Континент, материк – найбільший масив земної кори, більша частина поверхні к-рого виступає над рівнем Світового океану у вигляді суші, а периферич. Потужність земної кори змінюється від 35 до 75 км. Виділяються внутрішньоконтинентальні і окраїнних-континентальні структури.
Земна кора істотно розрізняється по товщині (потужності) і геологічною будовою. Кент Конді (1976) розрізняє п’ять океанічних і п’ять континентальних типів земної кори. Потужність земної кори дна океанів становить 5 – 8 км і складається з нижнього базальтового шару, середнього і верхнього осадового.
Виділення радіогенного тепла в минулому Землі. Земна кора за сучасними уявленнями є верхній твердий шар Землі, розташований між поверхнею геоїда і сейсмічної кордоном Мохоровичича. Вся сума наших знань по геології, геофізиці і геохімії свідчить про те, що дно океанів і континенти – це структури провідного планетарного значення. Вони відрізняються один від одного будовою земної кори, її складом і характером геологічного розвитку. Потужність земної ко ри в межах континентів і океанічного дна неоднакова. Під континентами потужність земної кори в межах 30 – 40 км, місцями вона зменшується до 20 км, а в гірських складчастих спорудах збільшується до 80 км. Під океанами земна кора тонша і змінюється в межах 10 – 20 км, включаючи шар океанічної води. Земна кора має складну будову і складається з комплексів осадових, магматичних і метаморфічних гірських порід. Шари осадових і метаморфічних порід мають переривчастим характер.
§ 12. Яку будову має Земля та літосфера
Яка внутрішня будова Землі. Із курсів «Пізнаємо природу», «Довкілля» або «Природничі науки» ви знаєте, що надра Землі неоднорідні й мають дуже складну будову. Земля складається з трьох основних частин: ядра, мантії та земної кори.
Раніше вважали, що Земля складається з твердої кори й розплавленої речовини під нею. Нині вдалося встановити, що в центрі Землі міститься ядро, оточене мантією, а над нею розташована земна кора (мал. 1).
Ядро — найгарячіша й найщільніша частина Землі. Його діаметр становить майже 3500 км. Припускають, що ядро складається із заліза з домішками нікелю. Воно неоднорідне. Учені визначають зовнішню (в’язку) і внутрішню (тверду) частини ядра. Внутрішня його частина діаметром майже 1300 км дуже тверда й розжарена до температури 5000 °С, зовнішня – завтовшки майже 2200 км – перебуває в розрідженому стані при температурі 4000 °С.
Мал. 1. Внутрішня будова Землі
Оболонку Землі, розміщену між ядром і земною корою, називають мантією (з гр. – «покривало», «плащ»). Її товщина становить майже 2900 км. Вона складається з кристалічних гірських порід, розжарених від 4000 до 1000 °С. Незважаючи на таку високу температуру, речовина мантії є твердою, бо перебуває під дуже високим тиском. Верхня частина мантії завтовшки 200-250 км дещо розріджена й пластична. Однією з важливих складових вертикального розрізу Землі є шар, розташований на глибині від 50 до 200 км, який називають астеносферою.
Астеносфера – середня частина верхньої мантії Землі.
Яку будову має земна кора. Земна кора – зовнішній твердий шар Землі, що має товщину від 5 км під океанами й до 70 км під материками. Земна кора є найтоншим із шарів Землі.
Виокремлюють два типи земної кори: океанічний та материковий (мал. 2).
Розгляньте малюнок 2. З’ясуйте, де на земній кулі максимальна товщина земної кори. Поясніть чому.
Порівняйте океанічну і материкову земну кору: за розташуванням; кількістю шарів; товщиною (мал. 2).
Мал. 2. Будова земної кори
Жуль Верн у 1864 році написав відому книгу «Подорож до центру Землі», де описав свої припущення про внутрішню будову нашої планети. Сучасні фільми змальовують таку подорож (мал. 3).
Обговоріть і зробіть висновок: чи дійсно можлива в наш час така подорож?
Наведіть аргументи, що підтверджують вашу думку.
Мал 3. Кадр із фільму «Подорож до центру Землі» (режисер Ерік Бревіг)
Розгляньте малюнок 4. Порахуйте в кілометрах потужність усіх шарів Землі. Зробіть висновок.
Мал. 4. Внутрішня будова Землі
З чого складається земна кора. У хімічному складі земної кори є повний перелік елементів з Періодичної системи Д. Менделєєва. Однак 99 % земної кори складається всього з 8 хімічних елементів (мал. 5).
Мал. 5. Хімічний склад земної кори
Хімічні елементи взаємодіють між собою та утворюють сполуки, з яких складаються мінерали та гірські породи. Загальний перелік відомих нині мінералів складається з 6000 найменувань. Тільки 100-150 їх можна зарахувати до поширених, інші трапляються вкрай рідко.
Навіщо потрібно вивчати земну кору. Основною наукою, що вивчає земну кору, є геологія. Вона вивчає склад, будову, рух та історію розвитку земної кори, а також корисних копалин, які в ній залягають.
Назвіть корисні копалини, які вам відомі.
Вивчення гірських порід, що утворюють земну кору, дозволяє вченим робити висновки про історичне минуле нашої планети. Так, за органічними гірськими породами можна визначати, які живі організми населяли нашу планету в давнину.
Коротко про головне
Наша планета складається із трьох основних частин (оболонок): земної кори, мантії та ядра (внутрішнього і зовнішнього).
Літосфера – це тверда оболонка Землі, яка охоплює земну кору та верхню частину мантії.
Земна кора – це зовнішній твердий шар Землі, що має товщину від 5 км під океанами й до 70 км під материками.
Перевіряємо себе
1. Чому земну кору і верхню частину мантії назвали літосферою?
2. Дізнайтеся, як вчені отримують інформацію про внутрішню будову Землі.
3. Чим відрізняється материкова земна кора від океанічної?
4. У чому різниця між літосферою та земною корою?
5. Назви три моменти, які у вас вийшли добре в процесі уроку, і запропонуй одну дію, яка покращить твою роботу на наступному уроці.
Де краще робити надглибоку свердловину, щоб дістатися до мантії: на материку чи в океані? Чому?