Важкі цифри: як сприймати нові дані про військові втрати

На війні загинула вже 31 тисяча українських військовослужбовців, стверджує президент Зеленський. Кого мають заспокоїти ці дані, і чому їх ставлять під сумнів, розбиралась DW.

Могили загиблих українських військових у ХарковіФото: Sergey Bobok/AFP

Підбиваючи у неділю, 25 лютого, підсумки двох років війни з РФ, президент України Володимир Зеленський вперше за багато місяців порушив мовчанку навколо теми втрат Збройних сил.

“Я не знаю, чи я маю право, – взяв він драматичну паузу після запитання журналіста, та зрештою видав, – 31 тисяча військових загинула на цій війні. Не 300 тисяч, не 150 тисяч як бреше Путін, але кожна ця цифра – велика втрата для нас”.

Запевнивши, що російська армія має вшестеро більше загиблих, Зеленський, втім, не став повідомляти інші дані щодо втрат. Загальна кількість поранених, на його думку, розкриє противнику ситуацію на полі бою, а інформація про зниклих безвісти постійно уточнюється.

Оголошені дані одразу стали головною темою для обговорення в телеефірах та соцмережах. Одні називали число загиблих приголомшливо великим, інші – заспокійливо низьким. Загальну кількість почали порівнювати з уривчастими даними по окремих містах, статистикою персоналу приватних компаній чи полеглими в конкретних підрозділах. А співголова фракції опозиційної “Європейської солідарності” у Верховній Раді Ірина Геращенко навіть дорікнула верховному головнокомандувачеві майже вдесятеро меншою кількістю загиблих військових у 2014-2021 роках. Щоправда, потім видалила пост і вибачилась за недоречне порівняння.

Секрет, але не таємниця

Бурхливій дискусії передував понад рік інформаційного вакууму, що його керівництво держави та армії старанно підтримувало навколо чутливої теми. “Є інформація, якою ми не ділимось. Це наше спільне рішення всіх військових”, – не вдаючись у пояснення, відповідав Зеленський на запитання журналістів у травні 2023 року.

Втім, з юридичної точки зору дані про втрати армії в Україні ніколи не були державною таємницею – принаймні, вони не входять до відповідного переліку засекречених відомостей, що охороняються законом. До початку повномасштабного вторгнення і навіть у перші його дні командування АТО/ООС оприлюднювало точну кількість загиблих щодня.

В окремі дні на початку вторгення Сили оборони втрачили по 100-200 військовослужбовців на день. Фото: Sergei Chuzavkov/SOPA Images via ZUMA Press/picture alliance

Та шокуючі втрати перших тижнів війни загрожували істотно підірвати моральний дух українського опору, тож військово-політичне командування все рідше і рідше вдавалося до конкретних цифр. Їхнє оприлюднення дає супротивнику додаткову інформацію для оцінки ситуації на фронті та може нашкодити ЗСУ, пояснювала ще у вересні 2022 року тодішня заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

На той момент, за її словами, загинуло вже “трохи більш як 9 тисяч” українських військовослужбовців. У грудні того ж року радник голови Офісу президента Михайло Подоляк говорив про діапазон у 10-13 тисяч полеглих. Донині це були останні дані, оприлюднені представниками влади.

Натомість впродовж 2023 року українські втрати неодноразово подавали у західних ЗМІ. Так, посилаючись на витоки документів американської розвідки, інформагентство Reuters в травні 2023 року писало про 15,5 – 17,5 тисячі загиблих і 109-113 тисяч поранених. В серпні New York Times оцінювали втрати ЗСУ у близько 70 тисяч полеглими й 100-120 тисяч пораненими, а в жовтні журнал Time писав вже про 100 тисяч загиблих. Військові командири, урядовці та чиновники з Офісу президента щоразу спростовували такі оцінки.

Страх перед невідомим

Якщо, засекречуючи втрати, керівництво держави прагнуло вберегти українців від зневіри та розчарувань, то цієї зими досягло цілком протилежного результату, вважає перший заступник голови парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Андрій Осадчук з опозиційної фракції “Голос”. “Оголошення планів півмільйонного призову та обговорення суперечливих змін до мобілізаційного законодавства на тлі відсутності офіційних даних про полеглих і поранених спричинили панічний страх українців перед військовою службою як перед неминучою загибеллю”, – пояснює він DW.

Закритість статистики втрат змушує українців боятися арміїФото: Alexander Nemenov/Getty Images/AFP

“Коли ви ідете по вулиці й питаєте людей про втрати, я не чув жодного разу цифру, меншу за 100 тисяч. А наші втрати набагато менші”, – обґрунтовував у січні 2024 року необхідність нарешті розкрити дані голова фракції “Слуга народу” у Раді Давид Арахамія. Парламентський комітет з питань нацбезпеки оборони та розвідки, до складу якого він входить, регулярно заслуховує звіти командування про втрати – втім, у закритому режимі.

“Ми самі не мали права розкривати, але Генштаб нам називав ту ж кількість загиблих, яку оголосив і президент”, – говорить DW ще один член комітету від “слуг” Федір Веніславський. Те саме стверджує і Мар’яна Безугла, яка досі обіймає посаду заступниці голови комітету попри вихід з пропрезидентської фракції. “Це списки, в яких кожний підтверджений”, – пояснює вона на своїй сторінці у Facebook, де багато хто ставить під сумнів правдивість оголошених президентом даних.

Ця недовіра – очікуваний результат інформполітики Офісу президента, націленої на підтримку миттєвого “позитиву” замість постійної чесної розмови про війну, вважає Андрій Осадчук. “Зрештою, 31 тисяча загиблих – це велика драма і горе. Але без даних про динаміку, поза контекстом інших показників армії ці цифри мало про що розкажуть громадянам”, – розмірковує депутат.

З відкритих джерел

Заступник директора Національного військово-історичного музею з наукової роботи Ярослав Тинченко – один із небагатьох цивільних, хто ось уже майже 10 років відстежує як динаміку, так і структуру військових втрат. Разом з командою однодумців він з 2014 року наповнює “Книгу пам’яті полеглих за Україну” – поіменний онлайн-перелік загиблих та померлих на війні військовослужбовців, силовиків та бійців добровольчих формувань.

Автори сайту спираються виключно на відкриті дані: опубліковані укази президента про посмертне нагородження, некрологи у ЗМІ та соцмережах, репортажі з похоронів, пам’ятні сторінки держорганів і тому подібні повідомлення. Від лютого 2022 року списки полеглих публікують із запізненням у понад рік.

Стіна пам’яті на мурах Свято-Михайлівського монастиря у Києві створена на основі списків Ярослава ТинченкаФото: Gleb Garanich/REUTERS

Щоб спростувати повідомлення західних ЗМІ про завищенні, на його думку, втрати ЗСУ, Тинченко в листопаді минулого року розкрив актуальні дані: проєкт поіменно встановив 24500 загиблих і померлих військових від початку повномасштабного вторгнення РФ.

“Ми не претендуємо на те, що спільнотою оброблено абсолютно всі повідомлення про загиблих. Але вважаємо, що встановили не менше 70 відсотків”, – пояснює Тинченко DW. За такими підрахунками, кількість смертей за бойових і небойових умов на середину листопада мала б становити до 35 тисяч.

Ще один проєкт, що спирається на відкриті дані, – UALosses – публікує списки полеглих українських військових з останнього дня 2023 року. Нині на ньому поіменно та з посиланнями на джерела перераховані 42152 полеглих за період з 24 лютого 2022 по 25 лютого 2024. Оголошену президентом Зеленським кількість загиблих, автори ресурсу, що зберігають анонімність, назвали хибною. Однак Ярослав Тинченко не бачить протиріч у даних.

Справа в тім, що 31 тисяча полеглих, про яких говорить Зеленський – виключно загиблі у бою та померлі від поранень. Тоді як відкриті джерела “Книги пам’яті” та UALosses, такі як некрологи, охоплюють ще й випадки небойових смертей військовослужбовців – від хвороб, ДТП, самогубств чи навіть вбивств. Їхня кількість може сягати третини від бойових – тобто близько 10 тисяч, у випадку з даними президента, стверджує Тинченко, постилаючись на статистику попередніх років. “Тож насправді і президент, і UALosses мають на увазі приблизно ту саму кількість бойових та небойових смертей – в межах 40-42 тисяч. Це відповідає і нашим оцінкам”, – каже історик.

Плутанина в обліку

Приховувати дані про втрати на сучасній війні – марна справа, вважає Тинченко: сторони можуть рахувати полеглих на полі бою за допомогою дронів, витоки в штабах неминучі, а щоденні похорони військових у тилу бачать не тільки очевидці, а й користувачі соцмереж. “При цьому будь-яку картину смерті людина зазвичай сприймає зі значним перебільшенням – чи то кількість трупів у морзі, чи то нові могили на кладовищі”, – пояснює експерт.

Чи не головним аргументом проти регулярного оприлюднення військових втрат він вважає складну систему їхнього обліку. Традиційно армійські штаби розділяють втрати за двома напрямками: на бойові та небойові, а також на безповоротні та тимчасові.

Бойовими безповоротними втратами вважаються вбиті на полі бою, померлі від поранень чи звільнені через них з лав армії, полонені та померлі у полоні. Бойовими тимчасовими – поранені, контужені, відправленні на лікування або в оздоровчу відпуску. До небойових безповоротних утрат належать померлі внаслідок хвороб, нещасних випадків, суїцидів, ДТП, необережного поводження зі зброєю тощо.

Втім, міноборони та армійське командування так і не спроміглося розтлумачити суспільству різницю у цих показниках. Яскравий приклад – зведення Генштабу, де щодня вказуються загальні втрати російської армії у кількасот військовослужбовців. Попри те, що ці дані охоплюють як полеглих, так і поранених, зниклих безвісти і полонених, українські ЗМІ часто-густо подають їх виключно як убитих. Нині це стало ще одним приводом для сумніву у оголошених Зеленським даних по вбитим – загальна цифра російських втрат від Генштабу (411,5 тисяч) перевищує кількість загиблих українських військовослужбовців у 13 разів, а не в шість.

“Ми на межі втрати держави”: Масі Найєм про мобілізацію

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Блог Пономарева: що роблять із посадою – обіймають чи обнімають?

Варто уникати кореневої тавтології у вислові посідати посаду, хоч в инших випадках слово посідати доречне (наприклад, посісти перше місце в змаганні).

Наталю Міштурак цікавить переклад низки російських слів. Подаю їх нижче:

Косноязычно – недорікувато.

Чревовіщатель – черевомовець.

Чревоугодие – обжерство, ненажерливість.

Євген Голованьов пише: Ви неодноразово вказували на погану мову наших журналістів та ведучих теле- й радіопрограм, але хура й досі там. Чи не варто було б організувати колективні листи за підписами філологів та небайдужих громадян? Може, це вплине хоч якось? Я теж намагався писати на електронні адреси про поширені помилки, але журналісти мабуть не вважають за потрібне звертати увагу на такі “дрібниці”, а як же деруть вухо оті випАдки, кальки з російської, невміння відмінювати числівники (більше п’ятиста) та ин.

Я так само неодноразово звертався до керівників Укртелерадіо з цього питання. Крім наведених у листі читача прикладів, можу навести ще велику кількість грубих помилок проти норм української мови. Реакції жодної. Може, справді всі ці канали потрібно засипати листами слухачів.

Марина Ковінько цікавиться: Сіндбад-мореплавець чи Синдбад-мореплавець?

Шахразада, Шахріяр чи Шагразада, Шагріяр?

Гарун аль Рашид чи Гарун ар Рашид?

Василь Зима завважує: “Днями в статті натрапив на вислів американські гірки. Адже це калька та недоречність! Як правильно висловитися в прямому й переносному значенні?”

Думаю, що категорично виступати проти цього вислову немає підстав.

Надсилайте запитання професору на адресу [email protected]! Відповідь має з‘явитися упродовж одного-двох місяців. Перепрошуємо за затримку – запитань дуже багато.

Будь ласка, зверніть увагу, що професор Пономарів користується Проєктом українського правопису 1999 року, тож слова на кшталт инший чи варіянт – це не помилки.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!