Черепно-мозкові нерви

Усього черепно-мозкових нервів дванадцять пар. Черепно-мозкові нерви подано на рис. 52.

Рис. 52. Черепно-мозкові нерви (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

Від нюхової цибулини великих півкуль переднього мозку виходить 1-ий нюховий нерв (чутливий), який передає збудження від нюхових рецепторів до нюхового центру. Нюхові біполярні клітини розкидані в слизовій оболонці верхньої носової раковини та верхньої частини носової перегородки. Аксони цих клітин у вигляді тонких ниток входять в порожнину черепа через дірчасту пластинку і закінчуються в нюховій цибулині. Третій нейрон проводить нюхові подразнення від первинних центрів до кіркових проекційних частин, які розташовані в гіпокампі скроневої частини. Ці відділи, які входять до лімбічної системи, мають відношення не лише до нюхової функції, але і до вегетативно-вісцеральної регуляції, а також до емоційної сфери.

Патологічні процеси в лобовій частині можуть призвести до односторонньої аносмії або гіпосмії (страта або зниження нюху).

Від проміжного мозку виходить 2-ий зоровий нерв (чутливий) (n. opticus), який передає збудження від сітківки ока до зорового центру. Волокна зорового нерва, проходячи судинну оболонку очного яблука і склеру, виходять біля заднього полюса очного яблука, що через зоровий канал проникає в порожнину черепа. У межах передперехресної борозни клиноподібної кістки зоровий нерв разом з однойменним нервом протилежного боку утворює перехрестя, причому перехрещується лише при середня частина нервових волокон. Після перехрестя на кожному боці формується зоровий шлях. При перериванні провідності зорового нерва спостерігається сліпота (амавроз).

У стінці мозкового водопроводу середнього мозку містяться ядра 3-го і 4-го черепно-мозкових нервів – окорухового (руховий, або моторний) (n. oculomotorius) і блокового (руховий, або моторний) (n. trochlearis), які регулюють розширення зіниці та зміни кривизни кришталика під час фокусування. У складі окорухового нерва є парасимпатичні волокна, що іннервують гладкі волокна війкового м’яза і м’яза – звужувача зіниці. Ці волокна беруть участь у здійсненні зіничного рефлексу.

Між довгастим мозком і варолієвим мостом виходять корінці 5-го і 6-го нервів – трійчастого (змішаний) (n. trigeminus) і відвідного (моторний) (n. abducens). Чутливі волокна 5-го нерва проводять імпульси від обличчя і зубів, а рухові волокна іннервують жувальні м’язи і м’язи, що змінюють натяг барабанної перетинки. У разі однобічного ураження цих волокон чи нейронів нижня щелепа під час відкривання рота зміщується в бік ураження. Чутливі волокна проводять збудження від рецепторів шкіри всього лиця, слизової оболонки носа, кон’юнктиви, окістя черепних кісток, зубів, твердої мозкової оболонки і смакових рецепторів язика. 6-тий нерв проводить імпульси до вольових м’язів ока і повік, іннервує прямий м’яз очного яблука. Його ураження спричинює зниження тонусу цього м’яза, зіниця зміщується в напрямку до носа.

Від довгастого мозку виходять корінці 7-го і 8-го черепних нервів – лицевого (змішаний) (n. facialis) і слухового, або присінково-завитковий (чутливий) (n. verstibulocochlearis). Змішані гілки 7-го нерва іннервують смакові рецептори, слинні та сльозові залози, а рухові волокна іннервують мімічні м’язи. Через аферентні волокна лицевого нерва проводиться збудження від смакових рецепторів передньої частини язика. Чутливі волокна 8-го нерва передають інформацію про звук, рівновагу та положення голови. Він складається з двох гілок – завиткової і присінкової. Завиткова гілка проводить збудження від рецепторів спірального (кортієвого) органа завитки внутрішнього вуха, а присінкова – від рецепторів півколових проток і мішечків присінка.

Від довгастого мозку також відходять корінці:

• 9-го – язикогорлового нерва(змішаний) (n. glossopharungeus), який складається з рухових, чутливих і парасимпатичних волокон, рухові волокна якого регулюють ковтання, тоді як чутливі волокна передають відчуття болю, смаку, дотику, температури від язика і горла. Парасимпатичні волокна іннервують привушні слинні залози. Чутливі волокна проводять збудження від рецепторів сонної пазухи (каротидного синуса), слухової (євстахієвої) труби і стінок барабанної порожнини, а також від смакових рецепторів задньої третини язика;
• 10-го – блукаючого(змішаний) (n. vagus), який забезпечує такі життєво важливі функції як діяльність залоз, травлення, серцеві скорочення. Він містить рухові, парасимпатичні й чутливі волокна. Чутливих волокон у складі блукаючого нерва близько 95%. Вони передають інформацію від рецепторів ротової порожнини, глотки, значної частини травного каналу, дихальних шляхів, легень, рефлексогенних зон судин і серця, а також від твердої мозкової оболонки і вушної раковини; цей нерв – найдовший серед черепно-мозкових нервів;
• 11-го – додаткового(руховий) (n. accessorius), який спричиняє рухи голови і плечового пояса, іннервує м’язи горла і гортані, бере участь у голосоутворенні. При порушенні функції цього нерва знижується тонус грудинно-ключично-соскоподібного і трапецієподібного м’язів, що утруднює повертання голови в протилежний бік;
• 12-го – під’язикового(руховий) (n. hypoglossus), який іннервує всі м’язи язика; однобічне ураження цього нерва чи його ядра супроводжується порушенням функції язика.

Стислу інформацію про черепно-мозкові нерви подано в табл. 2.

Таблиця 2. ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІ НЕРВИ

Пара нервів

Назва і склад нерва

Місце виходу нерва із головного мозку

Великі півкулі переднього мозку

Передає збудження від нюхових рецепторів до нюхового центру

Передає збудження від сітківки ока до зорового центру

Іннервує м’язи ока, забезпечує рухи очних яблук

Між довгастим мозком і варолієвим мостом

Передає збудження від рецепторів шкіри обличчя, слизової губ, рота і зубів, іннервує жувальні м’язи

Між довгастим мозком і варолієвим мостом

Іннервує прямий боковий м’язи ока, викликає рухи очних яблук в сторону

Передає в головний мозок збудження від смакових рецепторів язика і слизової оболонки рота, іннервує мімічні м’язи і слинні залози

Передає збудження від рецепторів внутрішнього вуха

Передає збудження від смакових рецепторів і рецепторів глотки, іннервує м’язи глотки і слинні залози

Іннервує серце, легені, більшість органів черевної порожнини, передає збудження від рецепторів цих органів до головного мозку і відцентрові імпульси у зворотному напрямі

Іннервує м’язи шиї і потилиці, регулює їх скорочення

Іннервує м’язи язика і шиї, викликає їх скорочення

Окрім 12 пар черепних нервів, які мають порядковий номер, є нерв, який не має номера, – це проміжний нерв, ядра якого містяться у покришці мосту. Нерв змішаний, має парасимпатичні волокна. Входить у внутрішній слуховий отвір, далі він приєднується до VII пари черепних нервів, проникає в канал лицевого нерва і розгалужується на два нерви: великий кам’янистий нерв і барабану струну. Іннервує: передні 2/3 язика, сльозну залозу, залози носової порожнини, всі слинні залози, крім привушної.

Система органів дихання
Гортань

Повітря з носової порожнини потрапляє через хоани в носову, потім у ротову части­ну глотки, а тоді в гортань (larynx). Крім функції проведення повітря гортань бере участь у голосоутворенні, формуванні членороздільної мови, а також в акті ковтання.

Гортань розміщується в передній частині шиї на рівні IV—VI шийних хребців. Угорі вона прикріплюється за допомогою щито-під’язикової перетинки (membrana thyrohyoidea) до під’язикової кістки, внизу з’єднується з трахеєю. Спереду гортань вкрита підпід’язиковими м’язами, з боків від неї розміщуються великі кровоносні су­дини і частки щитоподібної залози, ззаду до гортані прилягає глотка. Повітря з глот­ки потрапляє в гортань через вхід в гортань (aditus laryngis), який обмежований спе­реду надгортанником, ззаду — верхівками черпакуватих хрящів, з боків — черпа­кувато-надгортанними складками (plicae aryepiglotticae), які з’єднують правий та лі­вий черпакуваті хрящі з правим та лівим краями надгортанника.

Порожнина гортані (cavitas laryngis) складається з трьох відділів: верхнього — присінка гортані, середнього — проміжної порожнини гортані і нижнього — підголосовоїпорожнини (рис. 163).

Мал. 163. Порожнина гортані, права сторона (за Р. Д. Синельниковим)

1 — язичок (піднебінний); 2 — корінь язика; 3 — надгортан­ник; 4 — черпакувато-надгортанна складка; 5 — присінок го­ртані; 6 — клиноподібний горбок; 7 — ріжкуватий горбок; 8 — шлуночок гортані; 9 — черпакуваті м’язи (перерізані); 10 — голосова губа; 11 — підголосова порожнина; 12 — плас­тинка перснеподібного хряща; 13 — порожнина гортані; 14 — трахея; 15 — стравохід; 16 — щитоподібна залоза; 17 — хрящі трахеї; 18 — дуга перснеподібного хряща; 19 — персне-щитоподібна зв’язка; 20 — щитоподібний хрящ; 21 — голосо­ва складка; 22 — присінкова складка; 23 — жирова тканина; 24 — серединна щито-під’язикова зв’язка; 25 — під’язиково-надгортанна зв’язка; 26 — під’язикова кістка (тіло); 27 — підборідно-під’язиковий м’яз; 28 — надгортанний хрящ; 29 — підборідно-язиковий м’яз; 30 — залишок щито-язикової про­токи; 31 — сліпий отвір язика

Присінок гортані (vestibulum laryngis) простягається від входу в гортань до складок присінка (plicae vestibulares), між якими розміщена щілина присінка (rima vestibuli). Передня стінка присінка утворена вкритим слизовою оболонкою надгор­танником, задня — черпакуватими хрящами. Висота передньої стінки присінка до­сягає 4 см, а задньої — 1,0—1,5 см.

Найскладнішу будову має середній відділ — проміжна порожнина гортані (cavitas laryngis intermedia), яка простягається від складок присінка вверху до голосових скла­док (plicae vocales) внизу. Між складкою присінка і голосовою складкою на кожній стороні гортані розміщується невелика заглибина — шлуночок гортані (ventriculus laryngis), який відіграє роль резонатора при утворенні звуків. Між правою та лівою го­лосовими складками знаходиться голосова щілина (rima glottigis). Більша передня час­тина голосової щілини, що відповідає положенню правої і лівої голосових зв’язок, на­зивається міжперетинчастою частиною (pars intermembranacea), менша задня частина голосової щілини, яка розміщується між черпакуватими хрящами, носить на­зву міжхрящової частини (pars intercartilaginea). Довжина голосової щілини (перед­ньо-задній розмір) у чоловіків складає 20—24 мм, у жінок — 16—19 мм, причому у чоловіків на перетинчасту частину припадає 15 мм, у жінок — 12 мм. Ширина голо­сової щілини при спокійному диханні дорівнює 5 мм. Від ширини голосової щілини залежить сила звуку та висота тону. При розширеній голосовій щілині утворюються низькі звуки, при звуженій — високі.

Нижній відділ порожнини гортані — підголосова порожнина (cavitas infraglottica) розташована під голосовою щілиною; донизу цей відділ конусоподіб­но розширюється і переходить безпосередньо у порожнину трахеї.

Стінка гортані утворена слизовою, фіброзно-хрящовою і адвентиційною оболон­ками.

Слизова оболонка вистилає гортань з внутрішньої поверхні. Більша її частина вкрита миготливим епітелієм, і лише в ділянці задньої поверхні надгортанника, а також в ділянці голосових складок і на внутрішній поверхні черпакуватих хрящів наявний багатошаровий плоский епітелій. Слизова оболонка має рожевий колір, мі­стить серозно-слизові залози, особливо багато яких є в ділянці складок присінка і шлуночків гортані. Секрет залоз зволожує голосові складки, обволікає пил, а війки миготливого епітелію виштовхують його кашльовими рухами назовні.

У підслизовій основі гортані розташовується велика кількість фіброзних і елас­тичних волокон, які утворюють волокнисто-еластичну перетинку гортані (membrana fibroelastica laryngis). У цій перетинці розрізняють дві частини: чотири­кутну перетинку (membrana quadrangularis), що розташована в передньо- верхньому відділі гортані, і еластичний конус (conus elasticus), який залягає у ниж­ньому поверсі гортані. Чотирикутна перетинка бере участь в утворенні стінки присінка. Зверху вона досягає черпакувато-надгортанних складок, а своїм нижнім кра­єм бере участь в утворенні присінкових зв’язок (ligg. vestibulares), розташованих у товщі однойменних складок. Еластичний конус є продовженням перснещитоподібної зв’язки; своїм верхнім вільним краєм він бере участь в утворенні голосових зв’язок (ligg. vocales).

Фіброзно-хрящова оболонка складається з гіалінових і еластичних хрящів, ото­чених щільною волокнистою сполучною тканиною та м’ язами і виконує функцію каркаса (скелета) гортані (рис. 164). До хрящів гортані відносять три непарних (щитоподібний, перснеподібний, надгортанний) і три парних (черпакуватий, ріжкуватий, клиноподібний). Надгортанний, ріжкуваті і клиноподібні хрящі побудовані з еластичного хряща, а щитоподібний, перснеподібний і більша частина черпакува­тих — із гіалінового хряща.

Щитоподібний хрящ (cartilago thyroidea) — найбільший з хрящів гортані. Він бере участь в утворенні передньої і бічної стінок гортані. Щитоподібний хрящ складається з двох чотирикутної форми пластинок: правої і лівої (lamina dextra et lamina sinistra), які спереду зростаються одна з одною під кутом 120° (у жінок) і 90° (у чоловіків). Утворений цим кутом гортанний виступ (prominentia laryngea) краще виражений у чоловіків («адамове яблуко» — вторинна чоловіча ознака). Верхній край кута щитоподібного хряща виступає до переду більше, ніж нижній, і має верх­ню щитоподібну вирізку (incisura thyroidea superior), до якої прикріплюється за до­помогою зв’язки нижній кінець надгортанника. На нижньому краї щитоподібного хряща в місці з’єднання двох пластинок наявна слабо виражена нижня щитоподіб­на вирізка (incisura thyroidea inferior). На зовнішній поверхні обох пластинок щитоподібного хряща розташована коса лінія (linea obliqua) — місце прикріплення грудинно-щитоподібного і щито-під’язикового м’язів. Коса лінія закінчується ввер­ху верхнім щитоподібним горбком (tuberculum thyroideum superius), а внизу — ни­жнім щитоподібним горбком (tuberculum thyroideum inferius). Задній вільний край кожної пластинки потовщений і має спрямовані доверху і донизу відростки, відпо­відно названі верхнім і нижнім рогами (cornu superius et cornu inferius). Верхні роги з’єднують щитоподібний хрящ за допомогою зв’язок із під’язиковою кісткою, а нижні роги зчленовуються за допомогою суглобів із перснеподібним хрящем.

Мал. 164. Хрящі, зв’язки та суглоби гортані

а — вигляд спереду: 1 — під’язикова кістка; 2 — зернуватий хрящ; 3 — верхній ріг щито­подібного хряща; 4 — ліва пластинка щитоподібного хряща; 5 — нижній ріг щитоподібного хряща; 6 — дуга перснеподібного хряща; 7 — трахейні хрящі; 8 — кільцеві зв’язки трахеї; 9 — персне-щитоподібний суглоб; 10 — персне-щитоподібна зв’язка; 11 — верхня щитоподібна вирізка; 12 — щито-під’язикова перетинка; 13 — серединна щито-під’язикова зв’язка; 14 — бічна щито-під’язикова зв’язка; б — вигляд ззаду: 1 — надгортанник; 2 — великий ріг під’ язикової кістки; 3 — зернуватий хрящ; 4 — верхній ріг щитоподібного хряща; 5 — права пластинка щитоподібного хряща; 6 — черпакуватий хрящ; 7 — правий персне-черпакуватий суглоб; 8 — правий персне-щитоподібний суглоб; 9 — трахейні хрящі; 10 — перетинчаста стінка трахеї; 11 — пластинка перснеподібного хряща; 12 — лівий персне-щитоподібний суглоб; 13 — нижній ріг щитоподібного хряща; 14 — лівий персне-черпакуватий суглоб; 15 — м’язовий відросток черпакуватого хряща; 16 — голосовий відросток черпакуватого хряща; 17 — щито-надгортанна зв’язка; 18 — ріжкуватий хрящ; 19 — бічна щито-під’язикова зв’язка; 20 — щито-під’ язикова перетинка

Перснеподібний хрящ (cartilago cricoidea) за формою нагадує перстень, розмі­щується нижче попереднього хряща, складається з дуги перснеподібного хряща (arcus cartilaginis cricoideae) і пластинки перснеподібного хряща (lamina cartilaginis cricoideae). Дуга хряща обернена вперед, пластинка — назад. Перснеподібний хрящ має дві пари суглобових поверхонь. На верхньому краї пластинки перснеподібного хряща, по боках від серединної лінії з кожного боку міститься черпакувата сугло­бова поверхня (fasies articularis arytenoidea), яка служить для зчленування з основою черпакуватого хряща. В місці переходу дуги перснеподібного хряща в його пластинку з кожного боку наявна щитоподібна суглобова поверхня (facies articularis thyroidea), яка служить для зчленування з нижнім рогом щитоподібного хряща.

Надгортанний хрящ (cartilago epiglottica) є основою надгортанника. Надгор­танник (epiglottis) за формою подібний до листка дерева, розташовується над вхо­дом в гортань, прикриваючи його спереду. Нижня звужена частина надгортанника, яка зветься стебельцем надгортанника (petiolus epiglottidis), за допомогою щито-надгортанної зв’язки (lig. thyroepiglotticum) прикріплюється до задньої поверхні кута щитоподібного хряща, дещо нижче його верхньої вирізки. Випукла передня поверхня надгортанника за допомогою під’язиково-надгортанної зв’язки (lig. hyoepiglotticum) з’єднується з тілом під’язикової кістки. Задня, дещо ввігнута пове­рхня надгортанного хряща має багаточисельні ямочки — місця розташування сли­зових залоз.

Черпакуваті хрящі (cartilagines arytenoideae) розміщуються на верхньому краї пластинки перснеподібного хряща і з’єднуються з ним за допомогою суглобів. За формою кожний з черпакуватих хрящів подібний на тригранну піраміду. Верхівка черпакуватого хряща (apex cartilaginis arytenoideae) загострена, обернена вверх і вигнута дозаду. Основа черпакуватого хряща (basis cartilaginis arytenoideaе) обер­нена вниз, має суглобову поверхню (facies articularis), яка разом зі суглобовою пове­рхнею на верхньому куті пластинки перснеподібного хряща утворює рухомий персне-черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoideae). Від основи черпакуватого хряща вперед відходить голосовий відросток (processus vocalis), а назад і латераль­но — м’язовий відросток (processus muscularis). До голосового відростка прикріп­люється голосова зв’язка і голосовий м’яз. До м’язового відростка прикріплюється частина м’язів гортані. На черпакуватому хрящі розрізняють три поверхні: передньобічну, присередню і задню. Передньобічна поверхня (facies anterolateralis) найобширніша, у своїй верхній частині вона має підвищення — горбок (colliculus). Від горбка донизу і присередньо йде дугоподібний гребінь (crista arcuata), який обме­жовує знизу трикутну ямку (fovea triangularis). Нижче гребеня міститься довгаста ямка (fovea oblonga) — місце прикріплення голосового м’яза. Присередня поверхня (facies medialis) обернена до відповідної поверхні черпакуватого хряща протилеж­ного боку. Задня поверхня (facies posterior) широка і ввігнута; вона утворює вмісти­лище для поперечного і косого черпакуватих м’язів.

Ріжкуваті хрящі (cartilagines corniculatae) маленькі, розміщуються на вер­хівці черпакуватих хрящів у товщі заднього відділу черпакувато-надгортанної складки.

Клиноподібні хрящі (cartilagines cuneiformes) розміщуються над ріжкуватими хрящами у товщі черпакувато-надгортанної складки. Іноді клиноподібні хрящі мо­жуть бути відсутніми.

Хрящі гортані з’єднуються між собою, а також з під’язиковою кісткою сугло­бами і зв’язками.

Рухливість хрящів гортані забезпечується наявністю двох парних суглобів (персне-черпакуватого і персне-щитоподібного) і дією на них відповідних м’язів.

Персне-черпакуватий суглоб (articulatio cricoarytenoideae) утворений ввігнутою суглобовою поверхнею на основі черпакуватого хряща і випуклою суглобовою по­верхнею на пластинці перснеподібного хряща. Рухи в даному суглобі можливі на­вколо вертикальної осі, при цьому голосові відростки обох черпакуватих хрящів разом з прикріпленими до них голосовими зв’язками то зближуються, то віддаля­ються один від одного, що призводить відповідно до звуження або розширення го­лосової щілини.

Персне-щитоподібний суглоб (articulatio cricothyroidea) утворений нижнім ро­гом щитоподібного хряща і суглобовою поверхнею, розміщеною на передньобічній стороні перснеподібного хряща. Правий і лівий суглоби є комбінованими. Рухи в суглобах здійснюються навколо фронтальної осі, тобто щитоподібний хрящ нахи­ляється або вперед, або назад, змінюючи таким чином своє відношення до черпаку­ватих хрящів, а це зумовлює натяг голосових зв’язок, які знаходяться між голосо­вими відростками черпакуватих хрящів і внутрішньою поверхнею кута щито­подібного хряща.

Биологическая библиотека – материалы для студентов, учителей, учеников и их родителей.

Наш сайт не претендует на авторство размещенных материалов. Мы только конвертируем в удобный формат материалы, которые находятся в открытом доступе и присланные нашими посетителями.

Если вы являетесь обладателем авторского права на любой размещенный у нас материал и намерены удалить его или получить ссылки на место коммерческого размещения материалов, обратитесь для согласования к администратору сайта.

Разрешается копировать материалы с обязательной гипертекстовой ссылкой на сайт, будьте благодарными мы затратили много усилий чтобы привести информацию в удобный вид.

© 2018-2024 Все права на дизайн сайта принадлежат С.Є.А.

Дихання

Атмосферне повітря неможливо побачити або відчути, але без нього людина не може прожити й 5 хвилин. Яка спеціальна система органів в організмі людини забезпечує процеси дихання? Чому органи дихання називають повітряними воротами в наш організм? Як захистити органи дихання від шкідливих впливів зовнішнього середовища?

§ 19. Значення дихання для існування організму. Система органів дихання людини

Пригадайте, що відбувається у процесі дихання рослин. Як дихають наземні хребетні тварини?

Яке значення дихання? Ви вже знаєте з попередніх розділів біології, що людина, як і наземні рослини та тварини, дихає атмосферним повітрям. Його запаси в організмі людини мають постійно поповнюватися, тому що вони обмежені об’ємом легень.

Термін «дихання» позначає три різних, пов’язаних один з одним процеси:

• легеневу вентиляцію – це механічні процеси, які забезпечують надходження повітря в легені та виведення його з легень через повітроносні шляхи;
• обмін газів, який відбувається між повітрям у легенях і кров’ю та між кров’ю й іншими тканинами тіла;
• тканинне дихання – використання кисню клітинами для реакцій вивільнення енергії. У результаті цих процесів утворюється вуглекислий газ, що виводиться з організму.

Цілісний процес дихання умовно поділяють на зовнішнє та внутрішнє.

Зовнішнє дихання – вентиляція легень (обмін газів між атмосферним повітрям і організмом)

Внутрішнє дихання – обмін газів між кров’ю та тканинами і використання кисню клітинами, процеси окиснення органічних речовин у клітинах, унаслідок яких виділяється енергія

Дихання — це сукупність процесів, які забезпечують надходження в організм кисню, використання його для окиснення органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів), а також видалення з організму вуглекислого газу, що утворився під час реакцій окиснення. Так здійснюється газообмін між організмом людини і навколишнім середовищем.

Яка будова і які функції верхніх дихальних шляхів? Дихальна система людини складається з повітроносних шляхів і легень. Повітроносні шляхи – це система з’єднаних між собою порожнистих органів, якими рухається вдихуване та видихуване повітря. Повітроносні дихальні шляхи людини поділяють на верхні та нижні.

Мал. 77. 1. Будова верхніх дихальних шляхів. 2. Миготливий, або війчастий, епітелій у дихальних шляхах

Атмосферне повітря містить багато домішок (пил, шкідливі речовини, мікроорганізми тощо), які можуть зашкодити організму людини. Тому перед тим, як потрапити до легень, повітря долає один із захисних бар’єрів – верхні дихальні шляхи. Тут повітря зігрівається, зволожується, очищається, знешкоджуються деякі хвороботворні мікроорганізми. До верхніх дихальних шляхів належать носова порожнина, носоглотка та гортанна частина глотки (мал. 77, 1).

Носова порожнина сполучається з глоткою. Ця частина глотки має назву носоглотка. Стінки носової порожнини вкриті миготливим, або війчастим, епітелієм (мал. 77, 2), клітини якого виділяють слиз (пригадайте, які є різновиди епітелію). Він обволікає пил і прилиплі до нього мікроорганізми. Крім того, слиз постійно зволожує стінки носової порожнини, а отже, і повітря, яке проходить через неї. Війки миготливого епітелію рухаються різко і швидко в напрямку ніздрів і плавно та повільно – до носоглотки. Завдяки цьому пил і мікроорганізми, які осіли на слизову оболонку, разом зі слизом, як на стрічці конвеєра, видаляються з дихальних шляхів. Слиз також містить речовини, що знешкоджують хвороботворні мікроорганізми.

Стінки носової порожнини мають густу сітку капілярів. Кров, яка тече по ній, зігріває (якщо температура довкілля низька) або охолоджує (якщо підвищена) вдихуване повітря до температури тіла.

Дихати слід лише через ніс. Адже при цьому вдихуване повітря очищається від пилу, зволожується, частково знезаражується, у прохолодну погоду зігрівається, а в спекотну – охолоджується. Дихання ротом у холодну пору року часто стає причиною простудних та інших захворювань.

У слизовій оболонці верхньої частини носової порожнини (нюховій ділянці) містяться особливі нюхові рецептори (чутливі клітини), які сприймають різні запахи. Пил або речовини з різким запахом, потрапивши до носової порожнини, подразнюють ці рецептори, і виникає захисний рефлекс – чхання. Це різкий рефлекторний видих через ніздрі. Завдяки чханню з носової порожнини сильним потоком повітря видаляється надлишок слизу з речовинами-подразниками і виводяться мікроорганізми. У носову порожнину відкривається носослізний канал. Ним слізна рідина виводиться від ока до нижнього носового ходу.

Під час чхання потрібно рот і ніс прикривати серветкою, щоб не стати джерелом поширення хвороботворних вірусів і бактерій.

З носової порожнини повітря потрапляє в носоглотку, де є мигдалики. Вони слугують ще одним захисним бар’єром дихальних шляхів. З носоглотки повітря потрапляє в глотку, у якій перетинаються дихальні й травні шляхи. Від глотки починаються дві трубки: дихальна (гортань) та травна (стравохід), яка розміщена позаду гортані.

Яка будова і які функції нижніх дихальних шляхів? До нижніх дихальних шляхів належать гортань, трахея та бронхи. Гортань має лійкоподібну форму. Її стінки утворені кількома хрящами, які з’єднані між собою м’язами та зв’язками (мал. 78). Найбільший хрящ гортані – щитоподібний. Він складається з двох пластинок, які спереду з’єднуються між собою під кутом. У чоловіків, на відміну від жінок, цей кут досить гострий, тому в них на шиї добре помітне підвищення – кадик, або, як його ще називають, адамове яблуко. У верхній частині гортані розташований надгортанний хрящ. Це пластинка листкоподібної форми, яка під час ковтання їжі закриває вхід до гортані, запобігаючи потраплянню сторонніх часток до повітроносних шляхів. Завдяки цьому повітря потрапляє лише в гортань, а їжа – лише у стравохід.

Порожнина гортані вистелена слизовою оболонкою і містить рецептори. У разі випадкового подразнення їх шматочками їжі, різними твердими або рідкими речовинами та газовими сумішами, а також унаслідок запальних процесів виникає захисний дихальний рефлекс – кашель. Це різкий рефлекторний видих через рот. Завдяки кашлю порожнина гортані очищається від сторонніх часток, що дає змогу захистити інші органи дихання.

Мал. 78. Будова гортані

Під час споживання їжі не слід розмовляти, сміятися та робити різкі рухи. Це може призвести до потрапляння їжі до гортані, що спричинить сильний кашель. В окремих випадках потрапляння їжі до дихальних шляхів може спричинити задуху. Під час кашлю рот потрібно прикривати серветкою, щоб не стати джерелом поширення збудників інфекцій.

Гортань – це особлива частина повітроносних шляхів. Крім проведення повітря, вона бере участь у голосоутворенні. У просвіті гортані (в її середній частині) розташований голосовий апарат, основу якого складають голосові зв’язки та голосові м’язи (мал. 79).

Мал. 79. Будова та розміщення голосових зв’язок

Голосові зв’язки утворені паралельно розташованими еластичними волокнами, між якими є голосова щілина. Залежно від ступеня натягу голосових зв’язок ширина щілини змінюється. Коли через голосову щілину проходить видихуване повітря, натягнуті голосові зв’язки починають коливатися, створюючи звук (голос). Що сильніше натягнуті голосові зв’язки, то вищим є утворюваний звук. Гучність звуку при цьому визначається силою, з якою видихається повітря з легень. Коли людина мовчить, голосові зв’язки розходяться, голосова щілина набуває вигляду рівнобедреного трикутника. Голосові зв’язки можуть робити від 80 до 10 000 коливань за секунду.

Цікаво знати

Висота голосу людини залежить від довжини голосових зв’язок. У жінок голосові зв’язки коротші, ніж у чоловіків, тому жіночий голос завжди вищий. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини рота, носа, носоглотки, глотки.

У формуванні різних звуків, а особливо звуків мови, беруть участь язик, піднебіння, губи, зуби, щоки, нижня щелепа.

Голос людини здатний змінюватися з віком, що пов’язано з перебудовою голосового апарату. Критичним для розвитку голосового апарату є період статевого дозрівання. У цей період голос «ламається». Голосовий апарат стає дуже вразливим до будь-яких негативних впливів.

Перенапруження голосових зв’язок, а також запальні процеси в горлі змінюють голос, який може стати хрипким і глухим. Дуже шкідливо на голосові зв’язки впливає тютюнокуріння та вживання алкоголю. Якщо виникли проблеми з голосом або ж він зник, потрібно негайно звернутись до лікаря-отоларинголога, або ЛОР-лікаря.

З гортані повітря потрапляє в наступний відділ повітроносних шляхів – трахею.

Трахея – дихальна трубка, що побудована з хрящових півкілець, з’єднаних між собою зв’язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових півкілець) прилягає до стравоходу. Вона утворена непосмугованими (гладенькими) м’язами. Така будова трахеї не заважає проходити їжі по стравоходу та повітрю до легень. При цьому задня стінка прогинається всередину трахеї, а їжа не застрягає у стравоході. Внутрішня поверхня трахеї вистелена залозистим і миготливим епітелієм. Їхня роль і значення такі самі, як і епітелію носової порожнини та гортані. Залозистий епітелій виділяє слиз, який зволожує стінки трахеї, знешкоджує хвороботворні мікроорганізми, а миготливий епітелій проштовхує слиз.

Мал. 80. Бронхіальне дерево

Мал. 81. Будова альвеол

У верхній частині грудної порожнини трахея розгалужується на два бронхи – правий і лівий.

Бронхи – частина повітроносних шляхів, які, відгалужуючись від трахеї, заходять до легень. До складу їхніх стінок входять хрящові півкільця, які запобігають закриттю їхнього просвіту. Внутрішня поверхня бронхів подібно до стінок усіх відділів повітроносних шляхів укрита одношаровим миготливим (війчастим) епітелієм. Заходячи в легені, бронхи багаторазово галузяться на дрібніші бронхи, які врешті переходять у найдрібніші кінцеві трубочки – бронхіоли. Усю систему розгалуження бронхів називають бронхіальним деревом (мал. 80).

Бронхіоли переходять в альвеолярні ходи, що закінчуються легеневими пухирцями – альвеолами (мал. 81). Їхні тонкі стінки вкриті густою сіткою кровоносних капілярів. Стінки альвеол утворені одношаровим епітелієм, а їхня порожнина заповнена повітрям.

Яка будова і які функції легень? Легені – парні органи. Права легеня більша за ліву, тому що ліва легеня має заглиблення – так звану серцеву виїмку. Права легеня складається з трьох часток, а ліва – з двох (мал. 82). Кожна легеня має конусоподібну форму: звужену верхівку та розширену основу, що прилягає до діафрагми. На внутрішній (оберненій до серця) поверхні обох легень є ворота легень, через які нерви, бронхи та легенева артерія входять у легеню, а легенева вена – виходить.

Ззовні кожна легеня вкрита тоненькою щільною сполучнотканинною оболонкою – легеневою плеврою. Вона складається з двох листків – внутрішнього (легеневого) і зовнішнього <пристінкового). Внутрішній листок плеври вкриває саму легеню з усіх боків і зрощений з її поверхнею, а зовнішній листок зрощений зі стінками грудної порожнини.

Мал. 82. Легені

Між внутрішнім та зовнішнім листками плеври є щілина – плевральна порожнина. Вона містить 1-2 мл рідини, що зменшує тертя листків один об одного під час дихальних рухів. У порожнині плеври в нормі ніколи немає повітря, а тиск дещо нижчий за атмосферний. Це надзвичайно важливо для нормальної роботи легень, бо сприяє дихальним рухам.

Як ви пригадуєте, дрібні розгалуження бронхів продовжуються у вузенькі трубки, на стінках яких розміщені численні легеневі альвеоли. Альвеоли зібрані у групи, тому мають вигляд грон винограду. У легенях дорослої людини міститься 500-700 мли альвеол. Завдяки цьому загальна площа дихальної поверхні легень становить понад 100 м 2 , що в 50 разів перевищує площу поверхні тіла людини. Тому кров швидко вбирає крізь їхні стінки кисень і віддає вуглекислий газ.

Крім газообміну, легені разом з клітинами крові беруть участь у здійсненні захисних реакцій організму, оскільки в тканині легень міститься велика кількість особливих клітин, здатних знешкоджувати хвороботворні мікроорганізми. Легені забезпечують і видільну функцію, бо через них видаляються назовні водяна пара та деякі газоподібні продукти обміну (наприклад, вуглекислий газ).

Ключові терміни і поняття: внутрішнє та зовнішнє дихання, повітроносні шляхи, носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи, легені, альвеоли.

ПЕРЕВІРТЕ ТА ЗАСТОСУЙТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

Дайте відповідь на запитання

1. Що таке верхні та нижні дихальні шляхи? 2. Яка будова носової порожнини? Які функції вона виконує? 3. Чому треба дихати через ніс? 4. Що таке носоглотка? 5. Яка будова та які функції гортані? 6. Як побудований голосовий апарат людини? Яке його призначення? Чому не можна перенапружувати голосові зв’язки? 7. Яка будова та які функції трахеї? 8. Що собою становлять бронхи та альвеоли? 9. Які функції альвеол?

Виберіть одну правильну відповідь

1. Зазначте, що собою становить плевральна порожнина: а) порожнина легень; б) порожнина, розміщена між внутрішнім листком плеври і поверхнею легень; в) порожнина, розміщена між внутрішнім і зовнішнім листками плеври; г) порожнина, розміщена між зовнішнім листком плеври і стінкою грудної порожнини.

2. Позначте орган, у якому перетинаються дихальні й травні шляхи: а) носова порожнина; б) глотка; в) гортань; г) бронхи.

3. Укажіть орган, у якому розміщені голосові зв’язки: а) трахея; б) глотка; в) гортань; г) бронхи.

Установіть правильну послідовність проходження повітря по повітроносних шляхах: а) глотка; б) носова порожнина; в) трахея; г) гортань; д) бронхи.

Обговоріть у групах. І група. Які особливості будови верхніх дихальних шляхів забезпечують видільну і захисну функції? II група. Які особливості будови нижніх дихальних шляхів забезпечують захисну й голосоутворювальну функції? III група. Які особливості будови легень?

Поміркуйте. Чому в будові трахеї та бронхів переважає хрящова тканина?