Логіка – Мозгова Н. Г. – 6. Категоричний силогізм з виділяючим судженням

Оскільки середній термін силогізму (М) займає в кожній з чотирьох фігур різне місце, то кожна фігура має свої особливі правила, які виводяться з загальних правил силогізму.

1. Більший засновок є загальним судженням (А, або Е).

2. Менший засновок є стверджувальним судженням (А, або І).

Перша фігура є найбільш типовою формою дедуктивного умовиводу. У ній із загального твердження, яке є законом науки чи правовою нормою, робиться висновок про окремий факт, одиничний випадок чи частину предметів даного класу. Широко використовується ця фігура силогізму в різних сферах пізнавальної та практичної діяльності.

Усі метали (М) є електропровідними (Р). Мідь (S) – метал (М). Мідь (S) є електропровідною (Р).

1. Більший засновок – загальне судження (А, Е).

2. Один із засновків – заперечне судження (Е, О).

Друга фігура силогізму застосовується тоді, коли необхідно показати, що окремий випадок (конкретна особа, факт, подія тощо) чи частина предметів даного класу не відповідає загальному твердженню. Але друга фігура силогізму стверджувальних висновків не дає. Наприклад:

Усі видатні шахісти (Р) знають теорію шахової гри (М). Савчук (5) не знає теорії шахової гри (М). Савчук (Б) не є видатним шахістом (Р).

1. Менший засновок – стверджувальне судження (А, І).

2. Висновок – часткове судження (І, О).

Оскільки третя фігура загальних висновків не дає, то вона використовується в тих випадках, коли необхідно ствердити або заперечити деякі ознаки відносно частини предметів даного класу. Наприклад:

Деякі депутати (М) – юристи (Р).

Усі депутати (М) – недоторкані особи (5).

Деякі недоторкані особи (S) – юристи (Р).

Висновки третьої фігури силогізму в практиці мислення використовуються відносно рідко.

1. Якщо більший засновок – стверджувальне судження (А, І), то менший засновок повинен бути загальним судженням (А, Е).

2. Якщо один із засновків – заперечне судження (Е, О), то більший засновок повинен бути загальним судженням (А, Е). Наприклад:

Жоден ссавець (М) не є рибою (S)

Жодна риба (S) не с китом (Р).

Висновки за четвертою фігурою категоричного силогізму в практиці мислення використовуються надто рідко.

6. Категоричний силогізм з виділяючим судженням

Якщо принаймні одним із засновків категоричного силогізму є виділяюче судження, то такий силогізм є винятком із загальних правил та особливих правил фігур категоричного силогізму. Порушуючи згадані правила, такі силогізми дають необхідні виводи. Модуси таких силогізмів називають слабкими модусами, оскільки вони не завжди дають необхідні виводи, а лише за умови, що принаймні один із засновків силогізму є виділяючим судженням.

Нагадаємо, що виділяюче судження має структуру: “S і тільки S є Р”, а його оберненням буде: “Усі Р є S”.

Розглянемо найбільш розповсюджені випадки слабких модусів.

1) Вивід з двох часткових суджень, що порушує загальне правило засновків силогізму: “Принаймні один із засновків силогізму повинен бути загальним судженням”.

Деякі адвокати (М) – депутати (Р) І (SР).

Деякі юристи (S) – адвокати (М) І (SР).

Деякі юристи (S) – депутати (Р) І (SР).

Отже, це перша фігура силогізму, а його модус – III. Серед правильних модусів першої фігури такого модусу немає, але вивід є необхідним і висновок – істинним. Проведемо аналіз засновків нашого силогізму:

Виділяюче судження: “S і тільки S є М”.

Таким чином, другий засновок (юристи і тільки юристи є адвокатами”) – виділяюче судження, тому вивід є необхідним, а висновок – істинним.

2) Вивід за І-шою фігурою, коли більший засновок – часткове судження. Це порушує правило І-шої фігури: “Більший засновок повинен бути загальним судженням”.

Деякі студенти (М) є дистанційниками(Р*) І(SР).

Деякі особи, що навчаються (S), є студентами (М*) І (SР).

Деякі особи, що навчаються (S’), є дистанційниками (Р) І (SР).

Це перша фігура силогізму, модус – III. Серед правильних модусів першої фігури такого модусу немає. Але оскільки обидва засновки є виділяючими судженнями, то вивід є необхідним, а висновок – істинним.

3) Вивід, у якому один із засновків – часткове судження, а висновок – загальне судження. Це порушує загальне правило засновків силогізму: “Якщо один із засновків часткове судження, то і висновок повинен бути частковим судженням”.

Деякі слов’яни (Р) – українці (М+) І (SР).

Усі присутні на форумі (S*) – українці (М) А (SР).

Усі присутні на форумі (S+) – слов’яни (Р*) А(SР).

Це вивід за другою фігурою, його модус – ІАА. Такого модусу серед правильних модусів другої фігури немає. Але більший засновок є виділяючим судженням. Тому вивід є необхідним, а висновок – істинним.

4) Вивід за другою фігурою з двох стверджувальних засновків. Це порушує правило другої фігури: “Один із засновків повинен бути заперечним судженням”.

Деякі історики (Р’) – фахівці з історії України (М+) І (SР). Усі викладачі цієї кафедри (S+) – фахівці з історії України (М) А (SР). Усі викладачі цієї кафедри (S*) – історики (Р*) А(SР). Виділяючим у цьому силогізмі є більший засновок: “Історики і тільки історики є фахівцями з історії України”.

5) Вивід за першою фігурою, в якому менший засновок – заперечне судження. Це порушує правило першої фігури: “Менший засновок повинен бути стверджувальним судженням”.

Усі правильні умовиводи (М+) є необхідними (Р+) А (БР).

Цей умовивід (S+) не є правильним (М*) Е (SР).__

Цей умовивід (S+) не є необхідним (Р*) Е(SР).

Модус цього силогізму – АЕЕ, серед правильних модусів першої фігури такого модусу немає. Але більший засновок – виділяюче судження, тому вивід є необхідним і істинним.

Розглянуті нами приклади показують, що силогізм, до складу засновків якого входить виділяюче судження, підлягає не всім, а лише деяким правилам. Це зумовлюється особливістю виділяючих суджень, розподіленістю їх термінів. Це слід враховувати при аналізі структури категоричного силогізму. Виявити видділяюче судження серед засновків силогізму допомагають колові схеми Ейлера.

Література для поглибленого вивчення розділу

1. Гетманова А. Д. Логика. – М.: Новая школа, 1995. – С. 126-136.

2. Жеребкін В. Є. Логіка. – X.: Основа; К.: Знання, 1999. – С. 108-134.

3. Кириллов В. И., Старченко A. A. Логика. – М.: Высшая школа, 1995. – С. 120-143.

4. Конверський А. Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 228-239.

5. Иванов Е. А. Логика. – М.: Издательство БЕК, 1996. – С. 173-200.

6. Свинцов В. И. Логика. – М.: Скорина; Весь мир, 1998. – С. 203-23 і.

7. Тофтул М. Г. Логіка: Навч. посібн. для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академія, 2003. – С. 170-184.

8. Хоменко І. В. Логіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Абрис, 2004. – С. 143-148.

1. Ивин A. A. Искусство правильно мыслить. – М.: Просвещение, 1990. – С. 6-57.

2. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975.

– Статті: аксиома простого категорического силлогизма, выведение, дедукция, модусы силлогизма, ошибки в неправильном силлогизме, правила простого категорического силлогизма, силлогизм, умозаключение, фигура силлогизма, энтимема, эпихейрема та інші статті до даної теми.

3. Логические методы и формы научного познания. – К.: Наукова думка, 1984.-200 с.

4. Мельников В. Н. Логические задачи. – К.; Одесса: Вища школа, 1989. – С. 292-314.

5. Шейко О. М. Скорочений силогізм. – К.: Вища школа, 1962. – 28 с.

Схожі статті

• Логіка – Мозгова Н. Г. – 4. Фігури та модуси силогізму З істинних засновків не завжди можна отримати істинні висновки. Для його істинності необхідно ще дотримання загальних правил категоричного силогізму.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 3. Правила засновків силогізму З істинних засновків не завжди можна отримати істинні висновки. Для його істинності необхідно ще дотримання загальних правил категоричного силогізму.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 5. Особливі правила фігур силогізму Оскільки середній термін силогізму (М) займає в кожній з чотирьох фігур різне місце, то кожна фігура має свої особливі правила, які виводяться з.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 2. Правила термінів силогізму З істинних засновків не завжди можна отримати істинні висновки. Для його істинності необхідно ще дотримання загальних правил категоричного силогізму.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – Розділ 8. Простий категоричний силогізм Короткий зміст розділу До дедуктивних умовиводів належить простий категоричний силогізм (від грецького – міркувати, робити висновок). Це найбільш.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 5. Відношення підпорядкування *Закон тотожності як закон правильного мислення є певною формою відображення закону об’єктивної дійсності – визначеності, певної відносної сталості.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 4. Відношення часткової сумісності *Закон тотожності як закон правильного мислення є певною формою відображення закону об’єктивної дійсності – визначеності, певної відносної сталості.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 2. Види умовиводів Розділ 7. Безпосередній дедуктивний умовивід Короткий зміст розділу Знання людини про навколишній світ поділяються на безпосередні та опосередковані.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 1. Поняття умовиводу та його структура Розділ 7. Безпосередній дедуктивний умовивід Короткий зміст розділу Знання людини про навколишній світ поділяються на безпосередні та опосередковані.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – Розділ 7. Безпосередній дедуктивний умовивід Розділ 7. Безпосередній дедуктивний умовивід Короткий зміст розділу Знання людини про навколишній світ поділяються на безпосередні та опосередковані.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – МОДУЛЬ 3. УМОВИВІД Розділ 7. Безпосередній дедуктивний умовивід Короткий зміст розділу Знання людини про навколишній світ поділяються на безпосередні та опосередковані.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 3. Закон тотожності *Закон тотожності як закон правильного мислення є певною формою відображення закону об’єктивної дійсності – визначеності, певної відносної сталості.
• Логіка – Конверський А. Є. – б) Простий категоричний силогізм Уперше систематичний розгляд теорії висновку дає Арістотель в “Аналітиках”, вона отримала назву “силогістика”. К а т е г о р и ч н и м с и л о г і з м о.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 7. Поділ за видозміною ознаки та його правила При вивченні деякого поняття перед нами часто виникає питання про необхідність розкриття його обсягу, тобто розподілу предметів, які містяться в понятті.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 8. Розподіленість термінів у категоричних судженнях Оскільки кожне судження одночасно має якісну і кількісну характеристику, то буде доцільним об’єднати два попередніх поділи суджень за якістю і кількістю.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 7. Відношення суперечності. Закон виключеного третього Нагадаємо, що несумісними є судження, які не бувають одночасно істинними. Першим видом несумісності є протилежність (контрарність). У відношенні.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 6. Відношення протилежності. Закон суперечності Нагадаємо, що несумісними є судження, які не бувають одночасно істинними. Першим видом несумісності є протилежність (контрарність). У відношенні.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 7. Об’єднана класифікація простих категоричних суджень за якістю та кількістю Оскільки кожне судження одночасно має якісну і кількісну характеристику, то буде доцільним об’єднати два попередніх поділи суджень за якістю і кількістю.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 1. Поняття простого категоричного силогізму та його структура Короткий зміст розділу До дедуктивних умовиводів належить простий категоричний силогізм (від грецького – міркувати, робити висновок). Це найбільш.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 6. Виділяюче судження Дещо стверджувати або заперечувати можна стосовно одного предмета, частини предметів та всіх предметів деякої множини предметів. У залежності від цього.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 7. Виводи за логічним квадратом Перетворення – це логічна операція, в результаті якої судження змінює свою якість, а предикат висновку заперечує предикат засновку. Кількість судження.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 6. Протиставлення предикатові Перетворення – це логічна операція, в результаті якої судження змінює свою якість, а предикат висновку заперечує предикат засновку. Кількість судження.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 5. Перетворення судження Перетворення – це логічна операція, в результаті якої судження змінює свою якість, а предикат висновку заперечує предикат засновку. Кількість судження.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 4. Обернення судження Умовами здобуття істинних висновків в умовиводі є: 1) істинність вихідних висловлювань або засновків; 2) правильність виводу. Поняття істинного.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 3. Правильний та неправильний умовивід Умовами здобуття істинних висновків в умовиводі є: 1) істинність вихідних висловлювань або засновків; 2) правильність виводу. Поняття істинного.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 5. Поділ простих суджень за кількістю Дещо стверджувати або заперечувати можна стосовно одного предмета, частини предметів та всіх предметів деякої множини предметів. У залежності від цього.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 2. Відношення еквівалентності Короткий зміст розділу Судження відображають зв’язки і відношення між предметами об’єктивної дійсності. Якщо судження правильно відображають предмети.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 1. Поняття про логічні відношення між простими судженнями Короткий зміст розділу Судження відображають зв’язки і відношення між предметами об’єктивної дійсності. Якщо судження правильно відображають предмети.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – Розділ 5. Логічні відношення між категоричними судженнями. основні закони логіки Короткий зміст розділу Судження відображають зв’язки і відношення між предметами об’єктивної дійсності. Якщо судження правильно відображають предмети.
• Логіка – Мозгова Н. Г. – 6. Поділ поняття та його види При вивченні деякого поняття перед нами часто виникає питання про необхідність розкриття його обсягу, тобто розподілу предметів, які містяться в понятті.

Логіка – Мозгова Н. Г. – 6. Категоричний силогізм з виділяючим судженням

Силогізм Аристотеля

Силогізм – «промову, в якій, якщо щось припущено, то з необхідністю випливає щось, відмінне від покладеного в силу того, що покладене є» (Арист. Перша Аналітика, I, 24b). Так, з того, що всі люди смертні і Сократ людина, випливає, що Сократ смертний. Аристотель розрізняє три постаті логічного силогізму (четверта була відкрита пізніше), кожна з яких включає 16 модусів.

Досконалими Аристотель вважає силогізми першої фігури, з модусів якої правильні лише чотири. Силогізми другої і третьої фігур «недосконалі», оскільки дають приватний, а не загальний висновок. [Досконалий силогізм – той, в якому терміни «так ставляться між собою, що останній цілком міститься в середньому, а середній цілком міститься або не міститься в першому» (Аристотель. I-я Аналітика, I, 25b).

Чотири його модусу такі: Мар – SaM = SaP (Barbara); Мер – SaM = SeP (Celarent); МАР – SiM = SiP (Darii); MeP-Sim = SoP (Ferio).] Сенс силогізму полягає в тому, що в ньому два крайніх терміна (S і Р) з’єднуються за посередництвом третього, середнього (М), загального обом посилкам. Відсутність такого загального терміна або вживання його в різних значеннях, що веде до «учетверенное терміна», руйнує силогізм. Логічний силогізм підпорядкований правилу, званому dictum de omni et nullo: все, що стверджується про цілому роді або вигляді, стверджується також і про будь понятті, підпорядкованому цього роду чи виду, а все, що про них заперечується, заперечується і про нього.

Не вдаючись у деталі вчення про силогізм, зазначу, що останній є по суті метод розкриття імпліцитного змісту вже готового знання: висновок міститься в посилці. Тому силогізм не можна ототожнити з доказом взагалі. Вже сам Аристотель знає безпосереднє логічний умовивід: з того, що деякі політики – брехуни, випливає, що деякі брехуни – політики. Він пише про «діалектичному силогізмі”, вбачаючи в ньому «спосіб, за допомогою якого ми в змозі будемо з правдоподібного робити висновки про всяку передбачуваної проблемі і не впадати у протиріччя, коли ми самі відстоюємо яке-небудь становище» (Топіка, I, 1 , 100b).

Силогізм – відкриття Аристотеля. Він дав визначення силлогизму і розрізнив його види, він визначив працюють і не працюють види силогізмів (модуси), встановив три фігури силогізму. У «Першої аналітиці», том з праць Аристотеля, де якраз і викладається аристотелевская теорія силогізму, сказано, що «силогізм є промову, в якій, якщо щось припущено, то з необхідністю випливає щось відмінне від покладеного в силу того, що покладене є »(Перша аналітика 1, с. 120). Аристотелевский силогізм складається з трьох суджень, два з них – посилки, а третє – висновок (в індійському силогізмі п`ять суджень). Посилки виражені у Аристотеля не так, як у нас, а у формі: «А притаманне В» (у нас «В є А»), тобто Аристотель ставить предикат судження (присудок) на перше місце.

Посилки пов’язані спільним для них (середнім) терміном. У ролі такого можуть виступати предикат однієї посилки і суб’єкт інший, предикати обох посилок, суб’єкти обох посилок. Залежно від цього розрізняються фігури силогізму. Найцінніша з них в пізнавальному відношенні – найдосконаліша – перша. Там з логічною необхідністю з посилок слід висновок: «Якщо А позначається про всякому В і В позначається про всякому С, то А з необхідністю позначається про всякому С». Силогізми третьої та другої фігур недосконалі – необхідні додаткові операції, щоб досягти логічної необхідності прямування.

У першій фігурі (при стверджувальних посилках) середній термін виражає причину: Всі ссавці – теплокровні. Коні – ссавці. Коні – теплокровні, т. Е. Коні теплокровні, тому що вони ссавці (середній термін). В інших фігурах такий ясною онтологічної картини немає, тому вони недосконалі, штучні. У понятті про скоєний і недосконалому силогізм ми ще раз бачимо онтологічний характер арістотелівської логіки.

Отже, фігура силогізму визначається місцем середнього терміна. Модуси визначаються характером посилок, які можуть бути общеутвердітельного, общеотріцательного, частноутвердітельная і частноотріцательное. Перебравши всі варіанти силогізму, Аристотель встановив, що висновок виходить тільки в чотирьох випадках, це відбувається лише тоді, коли поєднуються общеутвердітельного посилка з общеутвердітельного, общеотріцательного з общеутвердітельного общеутвердітельного з частноутвердітельная і общеотріцательного з частноутвердітельная, т. Е. Одна з посилок повинна бути загальною і одна – стверджувальній. З двох приватних посилок нічого не слід. Також нічого не випливає з двох негативних.