“Толкін” – кінобіографія зі скандалом. Чим незадоволені спадкоємці?

У п’ятницю, 3 травня, в британський прокат вийшов фільм “Толкін”. Й без того широкий інтерес до кінобіографії автора всесвітньо відомих “Хоббіта” і “Володаря перснів” неабияк підігрів скандал, який вибухнув напередодні прем’єри.

Ще кілька десятиліть тому ім’я Джона Рональда Толкіна і його книг були відомі нехай і стрімко зростаючій, але все ж досить обмеженій аудиторії шанувальників фентезі, яка вийшла з субкультури 60-х любителів альтернативної реальності і для якої вигадані Толкіном світи стали втіленням жаданої, але недоступної в реальному світі свободи.

Зняті новозеландським режисером Пітером Джексоном грандіозні кіноепопеї “Володар кілець” і “Хоббіт” перетворили творіння Толкіна і його героїв у явище справжньої масової культури, а його ім’я, як й імена хоббітів Більбо, Фродо, Гендальфа, Сарумана і Горлума, перетворилося на всесвітньо відомий і миттєво впізнаваний бренд.

І цілком зрозуміло, чому звістка про вихід у світ кінобайопіка “Толкін” отримала підвищену увагу – кому не цікаво детальніше дізнатися про життя людини, яка дала світові одну з найбільш вражаючих і найпопулярніших казок. Казка ця улюблена в рівній мірі дітьми і дорослими, адже Толкін у ній створив не просто альтернативний світ, а модель нашого світу.

Скандал

І без того значну увагу до байопіку різко підігрів скандал, що вибухнув буквально напередодні виходу фільму.

“Сім’я і спадкоємці хочуть прояснити, що вони не схвалювали, не давали дозволу і не брали участь у створенні цього фільму. Вони жодним чином не підтримують його або його зміст”, – таку заяву було опубліковано в британських газетах 23 квітня, за десять днів до появи “Толкіна” в прокаті.

Автор фото, Haywood Magee/Getty Images

Після бурхливих подій юності і молодості, що склали основу нового байопіку, решту життя Джон Рональд Толкін провів у тиші оксфордського кабінету, займаючись стародавніми мовами і створюючи свої славетні шедеври

Представник спадкоємців підкреслив, що цією заявою вони хотіли просто позначити свою позицію щодо фільму і її в жодному разі не слід вважати провісником майбутніх судових претензій.

На стороні спадкоємців виступив і Джон Гарт, автор книги “Толкін і Велика війна”, яка описує приблизно той же ранній період життя письменника, який став матеріалом для фільму.

“Байопіки зазвичай дозволяють собі неабияку свободу поводження з фактами, і цей фільм не виняток. Схвалення з боку сім’ї Толкіна додало б фільму достовірності і допомогло б не допустити спотворень та неточностей. В іншому випадку ми надаємо погану послугу історії”, – заявив Гарт.

“Як біографу, мені, судячи з усього, доведеться виправляти неточності, що виникають у зв’язку з фільмом. Залишається лише сподіватися, що всі, кому сподобається фільм і хто зацікавиться роками становлення Толкіна, звернуться все ж до надійної біографії”, – додав він.

У відповідь студія Fox Searchlight, яка створила картину, заявила, що вона “пишається фільмом режисера Доме Карукоскі, що заснований на ранніх роках неймовірного життя Толкіна і ніяк не зачіпає зміст його романів”.

“І хоча ми не співпрацювали зі спадкоємцями Толкіна у ході роботи над цим проектом, – йдеться далі в заяві студії, – ми в першу чергу керувалися глибокою повагою до письменника і його феноменального внеску в літературу”.

Спадкоємцями Толкіна виступають двоє з чотирьох його дітей, які все ще живі: 94-річний син Крістофер і 89-річна дочка Прісцилла. Право Крістофера на скрупульозно-дбайливе ставлення до пам’яті батька підтверджується не тільки його безпосередньою кровною спорідненістю, а й усім професійним життям, присвяченим збереженню, вивченню та примноженню літературної спадщини письменника.

Джон Рональд Толкін і його дружина Едіт прожили довге життя і поховані разом на кладовищі в Оксфорді. На могилі поряд з їхніми іменами – імена коханців з “Сильмариліону” Берена та Лютіен, які перемогли смерть

Крістофер Толкін, як і батько, – письменник і лінгвіст, професор Оксфордського університету. Він допрацював і опублікував його незакінчену книгу “Сильмариліон” й сам написав кілька книг, що розвивають і продовжують “Історію Середзем’я”.

Конфлікт навколо байопіку “Толкін” – далеко не перша спроба спадкоємців оскаржити, в тому числі і через суд, права літераторів і кінематографістів на звернення до творчості й образу письменника. У 2009 році їх позов до творців епопеї “Володар перснів” був залагоджений позасудовою виплатою багатомільйонної (точна сума не розголошується) компенсації.

У 2011 році вони подали позов проти Стівена Хілларда, автора книги “Лихолісся: роман про Дж. Р. Р. Толкіна”. Американець Хіллард у відповідь звернувся до окружного суду Техасу з проханням визнати його право на публікацію роману на підставі першої поправки до Конституції США, яка гарантує свободу слова. Справу вдалося врегулювати після того, як Хіллард погодився забезпечити книгу дисклеймером: “Це художній твір, що не отримав схвалення спадкоємців і видавців Дж. Р. Р. Толкіна, й жодним чином з ними не пов’язаний”.

Ще через рік почався судовий процес проти творців серії відеоігор, заснованих на персонажах з “Володаря перснів”. У позові стверджувалося, що ігри “завдають непоправної шкоди спадщини і репутації Толкіна й породженим його творами добрим почуттям”.

Крістофер Толкін не приховує свого негативного ставлення до будь-яких наступних екранізацій. У 2012 році в інтерв’ю французькій Le Monde він заявив: “Толкін перетворився на монстра, поглинутого власною популярністю і абсурдністю нашого часу. Комерціалізація звела естетичний і філософський вплив його книг до нуля”.

У 2014 році Пітер Джексон визнав, що всі нові екранізації творів Толкіна малоймовірні саме через досить жорстке протистояння з боку спадкоємців.

Втім, відомо, що позиція сина Крістофера – Саймона Толкіна – докорінно відрізняється від непримиренності його батька. Через це батько та син десятиліттями не спілкувалися.

Чи то під впливом Саймона, чи то через цинічну формулу money talks (“все має свою ціну”), але процес знову зрушив з мертвої точки. У 2017 році спадкоємці продали право на створення нового телесеріалу “Володар перснів” за 250 млн доларів компанії Amazon, яка зуміла випередити в боротьбі своїх одвічних конкурентів Netflix. Очікується, що Amazon інвестує аж 1 млрд доларів у створення багатосерійної адаптації, яка буде заснована на “до цих пір малодосліджених оригінальних текстах Дж. Р. Р. Толкіна, а не лише на оповіді “Володаря перснів”.

На тлі таких гігантських сум не дивно, що порівняно скромний байопік викликав лише невдоволене бурчання та демонстративне небажання висувати судові претензії. Але несумісність бюджету і потенційних прибутків “Толкіна” з епопеями Джексона і майбутнім грандіозним серіалом Amazon не робить його менш цікавим предметом для розмови.

Фільм

Автор фото, Fox Searchlight

Дружба Толкіна з товаришами по школі – справжнє братство. Але чи можна вважати її предтечею “Братства кільця”?

“In a hole in the ground there lived a hobbit” ( “У норі під землею жив собі хобіт”) – рука письменника, що виводить акуратним почерком на чистому аркуші паперу початкові слова першої книги Толкіна – це заключні кадри нового фільму.

Все, що передує цим кадрам, – ґрунтовний, сумлінний байопік: дитинство, юність, молодість; становлення характеру та інтересів; коріння й витоки творчості.

Ми бачимо матір Джона Рональда, що залишилася після смерті чоловіка з двома синами на руках і практично без грошей. Ми бачимо, як вона хворіє і помирає, й дітей-сиріт передають на піклування католицькому священику.

Ми бачимо Толкіна у престижній приватній школі в Бірмінгемі, куди він потрапив за стипендією. Стипендія – благо і порятунок для бідного юнака. Але вона ж – кайдани. Під суворим поглядом бородатого директора (Гендальф?) Він не має права оступитися, не може її втратити – на відміну від друзів, за ним не стоять багаті батьки, готові оплачувати навчання.

Він долає класову майнову прірву і разом з друзями – Робертом Гілсоном, Крістофером Уайсманом та Джеффрі Смітом – формує справжнє “братство” поезії, музики, мистецтва. Джеффрі писав вірші, Роберт малював і писав картини, Крістофер грав на фортепіано і складав музику, Джон Рональд цитував напам’ять Арістофана давньогрецькою, епічні балади мертвою готською й придумував власні мови.

Вони мріяли через творчість змінити світ. Може, ця дружба і це братство – предтеча “Братства кільця”? (Назва першого тому “Володоря перснів”, – Ред.)

У мрії друзів втрутилася війна. Роберт і Джеффрі загинули. А Джон Рональд побачив жах, руйнування та смерть. У спалахах німецьких вогнеметів і розривах німецьких снарядів йому – а услід за ним і нам – бачаться вогнедишні чудовиська з його майбутніх книг.

Автор фото, Fox Searchlight

Не потрапивши на спектакль, закохані Джон Рональд і Едіт пробралися за лаштунки, де, одягшись у театральні костюми, слухають Вагнера

Едіт на три роки старша за Джона Рональда. Вона так само, як і він, сирота. І так само, як і він, захоплюється мистецтвом. Її пристрасть – музика. Особливо епічний оперний цикл “Перстень Нібелунга”, на спектакль якого молодий чоловік запрошує свою кохану тільки для того, щоб з жахом і соромом з’ясувати, що грошей на квитки йому не вистачає. Однак вони пробираються за куліси й, одягнувшись у театральні костюми, з захопленням слухають грандіозну музику Вагнера.

І знову – більш ніж прозорий натяк. “Невже потрібно шість годин, щоб розповісти історію персня?” – жартують над пристрастю Едіт товариші Толкіна.

Згодом ці придумані ірландським сценаристом Девідом Глісоном і фінським режисером Томасом “Доме” Карукоскі нескінченні натяки й алюзії на безпосередній зв’язок фактів біографії Толкіна з образами з його книг стають нав’язливими і здаються якщо не відверто притягнутими за вуха, то штучними.

Автор фото, Fox Searchlight

Війна не змогла розлучити закоханих: Джон Толкін (Ніколас Холт) і Едіт Братт (Лілі Коллінз)

Сам Толкін противився алегоричному тлумаченню його книг. У передмові до другого видання “Володаря перснів” він писав, що вважає за краще розглядати їх як “вигадану історію”.

“Міф живе як єдине ціле і як сукупність всіх його частин. Він вмирає за будь-якої спроби розібрати його по кісточках”, – писав він.

Так, картина “Толкін” і близько не наближається до магії книг великого казкаря.

Але – попри деяку штучність і попри заперечення спадкоємців – її варто дивитися.

Вона все ж хоч трохи наближає нас до живої людини, що стоїть за непохитно величним й захмарним образом творця могутнього епосу.

Джон Толкін

ТОЛКІЄН (Толкін), Джон Роналд Руел (Tolkien, John Ronald Reuel — 3.01.1892, Блумфонтейн — 2.09.1973, Борнмут) — англійський письменник.Толкієн народився в столиці південноафриканської Оранжевої республіки в родині керуючого банком.. У 1895 р. мати забрала Толкієна і його молодшого брата в Англію. Після смерті батька (1896) сім’я оселилася у передмісті Бірмінгема. Першим педагогом Толкієна стала його мати, котра навчала дітей латинської та французької мов, малювання і музики. З дитинства у Толкієна виявився великий інтерес до вивчення мов і читання чарівних казок, він захоплювався легендами американських індіанців та піснями “Старшої Едди”. У семирічному віці Толкієн склав свою першу казку про дракона. У 1900 р. він вступив на навчання до граматичної школи, відтак сім’я переїхала у Бірмінгем. У школі Толкієн завзято вивчав мови: грецьку, німецьку, давньоанглійську, давньонімецьку, готську, ісландську. Йому подобалася історія мов і порівняльна філологія, він намагався створювати нові мови. У 1904 р. після смерті матері опікуном Толкієна і його брата став її духівник Френсіс Морґан, коштом якого хлопці закінчили школу. У 1911 p. Толкієн вступив на факультет англійської мови та літератури Оксфордського університету. В Оксфорді він відкрив для себе фінський епос, вивчив давньофінську мову, щоби читати “Калевалу” в оригіналі. Згодом на основі давньофінської мови Толкієн створив альфійську мову, якою говоритимуть його герої.

Коли почалася Перша світова війна, Т. навчався на останньому курсі університету. Склав-ши ісггити, він добровольцем вступив у діючу армію і став молодшим лейтенантом зв’язку у батальйоні Ланкаширських стрільців. На війні йому судилося пережити загибель друзів, він був учасником кривавої битви біля Сомми, перехворів окопним тифом.

Після закінчення війни Толкієна запросили взяти участь в укладанні Великого словника англійської мови в Оксфорді. Це було серйозним визнанням його філологічних здобутків. У 1920 р. Толкієн став викладачем, а невдовзі — професором англійської мови у Лідському університеті. У Лідсі Толкієн познайомився з канадським філологом-медієвістом Гордоном. Разом вони переклали сучасною англійською мовою рицарський роман “Сер Гавейн і Зелений Рицар” (“Sir Gawain and the Green Knight”). Переклад побачив світ у 1925 p.

Того ж року Толкієн з родиною повернувся в Оксфорд, де став професором англосаксонської мови. Відчуваючи брак коштів, він часто змушений був шукати приробітку, щоб утримувати сім’ю (мав троє синів, пізніше народилася донька Присцілла), а ночами складав свої чарівні історії про ельфів, Середземелля, королівство Валінор.

Першим опублікованим твором Толкієна стала повість “Гоббіт, або Туди і назад” (“The Hobbit, or There and Back Again”, 1937). Книжка мала такий приголомшливий успіх, що Т. навіть побоювався, аби слава автора дитячого бестселера не зашкодила його репутації професора-філолога. Піддавшись на умовляння видавців написати ще кілька книг про гоббітів, Толкієн розпочав роботу над створенням “Володаря Перснів” (“The Lord of the Rings”). Проте праця над текстом просувалася повільно і розтяглася на 17 років. “Володар Перснів” був остаточно завершений у 1954 р. Через дорожнечу паперу було неможливо опублікувати цей чималий твір одним томом, і видавництво ” Аллен та Анвін” з дозволу автора розділили текст на три томи, назву яким дав Анвін-молодший. Незважаючи на те, що “Володар Перснів” створювався як цілісний твір, у всіх наступних виданнях він складався з трьох томів: “Братство Перснів” (“The Fellowship of the Ring”), “Дві фортеці” (“The Two Towers”), “Повернення короля” (“The Return of the King”). Перші два томи побачили світ у 1954 p., а третій — у 1955 р. Успіх “Володаря Перснів” був неймовірним. Книга здобула популярність не лише в Англії, а й далеко за її межами, була перекладена багатьма мовами. Проте слава обтяжувала Толкієна. Аллен й Анвін намагалися тримати в таємниці адресу і телефон письменника, але телефонні дзвінки тривожили його навіть серед ночі, оскільки шанувальники його таланту з усіх куточків світу забували про різницю часових поясів.

Толкієн знайшов притулок у невеличкому курортному містечку Борнмуті, куди він вирушив разом з дружиною Едіт Бретт у 1968 р. Після смерті Едіт Толкієн у 1972 р. повернувся в Оксфорд. Коледж Мертона, де Толкієн працював протягом останніх років своєї викладацької діяльності, надав йому житло, 80-річним письменником опікувалася пара слуг. У 1972 p. Толкієн став кавалером ордена Британської імперії II ступеня. У серпні 1973 р. під час відвідин Борнмута Толкієну стало зле. Він помер 2 вересня і був похований поряд з дружиною на цвинтарі поблизу Оксфорда. На їхніх надгробках вирізьблені імена легендарних героїв казкової епопеї Толкієна — “Берен” і “Лучіень”.

Толкієн увійшов у літературу як автор чарівних казок, “Гоббіта” й “Володаря Перснів”. Після смерті письменника залишилися незавершеними чимало рукописів, які згодом видав його син Крістофер: “Сільмариліон” (“The Silmarillion”, 1977) — історія двох каменів сільмарилів, викрадених з королівства Валінор; “Книга втрачених сказань” (“The Book of Lost Tales”, 1983-1984, перший варіант “Сільмариліону”); переклад су-часною англійською мовою середньовічних романів “Перлина” (“The Pearl”) і “Сер Орфео” (“Sir Orfeo”), опублікований у 1975 р.

Літературну славу Толкієну принесла повість “Гоббіт, або Туди й назад”. Сюжетною основою твору є історія подорожі гоббіта Більбо Беґґінса і тринадцяти гномів до Гори — лігва дракона Смога — для того, щоби відвоювати у Смога скарби, які той колись відібрав у гномів. Надійним помічником Більбо та його друзів стає чарівник Гендальф, який завжди опиняється поруч у мить найбільшої небезпеки. Поряд із традиційними персонажами англійського фольклору (дракони, гноми, ельфи, тролі) у повісті з’явилися образи, створені фантазією автора: гоббіти — коротуни з порослими хутром ногами, які живуть у норах; огидний Горлум — “велика слизька тварюка”. На боці добрих і злих сил опиняються навіть тварини: орли є друзями Гендальфа, а лютим гоблінам допомагають дикі вовки варти. Більбо та його друзі долають силу-силенну небезпечних перешкод на своєму шляху, але “Гоббіт” за традицією чарівної казки закінчується перемогою добра над злом: перетворюються на камінних бовванів злі тролі, зазнають поразки гобліни, гине Смог, уражений стрілою воїна Берда.

У “Гоббіті” Толкієн вирішує проблему героїзму. У роки Першої світової війни письменник пересвідчився в тому, що героїчні подвиги вершать звичайні люди, рядові солдати, віддані своєму обов’язку. Про них згадував Толкієн, створюючи образ Більбо. Приземкуватий любитель добре попоїсти, Більбо з його “повненьким черевцем” зовсім не схожий на героя. Але з плином розвитку сюжету відбувається становлення іншого Більбо — героя, який виявляє дивовижні мужність, самовідданість і безкорисливість, коли, рятуючи своїх друзів, б’ється з велетенськими павуками, вирушає на зустріч зі Смогом або жертвує свою частку скарбів на користь мешканців міста Есгарота, які постраждали від дракона. Образ Більбо утверджує ідею великого в малому, героїчної основи у скромній, звичайній особистості.

У “Гоббіті” виявився і філологічний талант автора. Текст повісті насичений каламбурами, загадками, що спонукають читача до активного сприйняття мови, усвідомлення двоїстого значення слова. У “Гоббіті” трапляються прислів’я, згадуються рунічні письмена, “місячні літери” ельфів, рукописні карти; ці елементи покликані створити ілюзію минулого, відчуття того, що відбувається, як одного з епізодів історії.

У 1939 p. Толкієна попросили прочитати лекцію про Е. Ленґа, фольклориста XIX ст., автора збірників казок для дітей. Лекція “Про чарівні істо-рії” (“On Fairy Stories”), яку пізніше Толкієн опублікував у своїй книзі “Дерево і листок” (“Tree and Leaf”, 1964), стала маніфестом художніх принципів письменника. Він виступає проти поширеної думки про те, що казки є суто дитячим читанням, доводячи, що дорослі повинні сприймати казку як природну павіть літератури. Образи чарівної казки не пов’язані з реальністю, і саме в цьому Толкієн вбачає її позитивне значення. Іншою особливістю казки є віддаленість у часі, завдяки якій читач опиняється поза своєю епохою, а, ймовірно, й поза часом взагалі. Казка дає простір для польоту фантазії, її царина — Вторинний світ, куди можуть потрапити і творець, і читач. Чарівні казки, на думку Толкієна, допомагають відновити душевну рівновагу, відсвіжити і загострити ясне бачення світу: у них читач знаходить спосіб втечі від дійсності. Казка дарує людям радість щасливого фіналу, вона відкидає ймовірність цілковитої й остаточної поразки людини.

Принципи чарівної казки Толкієн реалізував у книзі “Володар Перснів”(1954-1955). Напередодні Другої світової війни і під час неї письменник переймався роздумами над долею людства, проблемами природи зла, тиранії, влади. Його книга, спершу задумана як продовження “Гоббіта” — повісті для дітей, ставала дедалі серйознішою, “дорослішою”. Це позначилося і на загальному тоні розповіді. На зміну авторській іронії, м’якому гумору “Гоббіта” прийшов схвильовано-патетичний стиль “Володаря Перснів”. Як і в “Гоббіті”, герої нової книги вирушають у небезпечну подорож, але цього разу мета експедиції є набагато важливішою. У “Володарі Перснів” небіж Більбо Фродо повинен добратися до Мордора, щоб кинути у Вогненну Прірву Перстень-невидимку, колись викрадений його дядьком Більбо у бридкого Горлума. Від результату подорожі Фродо залежить доля Середземелля: якщо Перстень здобуде володар Мордора Саурон, то на землі запанує зло. Таким чином, Фродо, спочатку так само нічим не примітний гоббіт, як і Більбо, стає епічним героєм, відповідальним за долю цілих народів. З цією лінією переплітається історія сходження на престол Арагорна, спадкоємця трону Гондора. З’явившись у книзі в образі мандрівця Колоброда, Арагорн набуває рис доблесного воїна, мудреця, вправного знахаря. Арагорн уособлює традиційне уявлення про героя епосу, натомість Фродо і його слуга та друг Сем продовжують тему героїзму маленької людини, яку Т. почав ще в “Гоббіті”.

Фантазія письменника невичерпна.

Джон Толкін — цікаві факти

Джон Толкін написав твір у жанрі фентезі «Володар кілець». Представляємо цікаві факти про Толкіна-сім’я, освіта, служба в армії, творчість.

Сім’я

3 січня 1891 в південноафриканській Оранжевій Вільній Державі народився Джон Роналд Руел Толкін. Його батько керував відділенням африканського банку і сім’я змушена була жити далеко від Великобританії. Коли хлопчикові виповнилося 4 роки, мати разом з дітьми поїхала відвідати родичів до Англії. Але повернутися назад їм так і не вийшло — раптово помер батько. І тоді у них почалося нове, але досить непросте життя у Великобританії.

Дуже велику роль в освіті сина зіграла саме мати. Вона вчила його мовам, ботаніці, малюванню. Толкін багато читав, особливо йому подобалися книги в стилі фентезі. Він зачитувався такими романами, як «Аліса в країні чудес «Льюїса Керрола, «Казки» братів Грімм.

Мама була християнкою. Дітей виховувала відповідно до католицьких цінностей. Рональд все життя залишався переконаним католиком.

У 12 років Толкін залишився круглим сиротою. Після смерті матері всі турботи про хлопчика і його брата взяв на себе католицький священик отець Френсіс Морган. Завдяки йому Рональд зумів отримати середню і вищу освіту.

Коли письменнику було 16 років, він закохався в свою сусідку Едіт Мері. Дівчина була протестанткою, тому її батьки тривалий час не погоджувалися на шлюб. На вимогу її батька, Рональд повинен був почекати до 21 року, не спілкуючись з нею. І він виконав свою обіцянку. Коли Толкіну виповнився 21 рік, він зважився і написав коханій лист з визнанням в любові і пропозицією вийти заміж. Дівчина погодилася. Згодом Мері стала переконаною католичкою. Цей шлюб виявився дуже міцним, і в любові і розумінні вони прожили до кінця свого життя. У них народилися троє синів і донька.

Освіта

Ще з дитинства відомий фантаст мав великий талант до вивчення різних іноземних мов. Він вивчав не тільки сучасні, але і так звані «мертві» мови. Досконало він знав французьку, іспанську, німецьку, Латинь, Грецьку, англосаксонську, готську та інші.

Толкін відомий не тільки як письменник-фантаст, але і як перекладач. Він переклав поему «Беовульф», але видати її так і не зважився. Лише після його смерті поему видав Його Син.

Толкін не тільки вивчав іноземні мови, а й придумував свої. Наприклад, у дитинстві, під час ігор хлопчик з друзями складали різні слова, що позначають різні предмети і дії. Вони робили це для того, щоб дорослі не здогадалися про що йде мова. Письменник і в зрілому віці не кинув це заняття. Він придумував різні мови, які використовував у своїх літературних творах. Роннальд є творцем таких мов: синдарин (мова сірих ельфів), квенья, (мова вищих ельфів), таліска і адунайська мова (мова людей Середзем’я), кхуздул (секретна мова гномів), ентійська мова, валар. Налічують понад 20 придуманих мов.

В одному з коледжів Британії офіційно ввели в програму ельфійську мову Толкіна. Предмет швидко завоював популярність серед студентів, незважаючи на те, ця придума мова була досить складною для вивчення.

Армія

З початком Першої світової війни Толкін відразу ж пішов у добровольці, чим шокував своїх рідних. Найбільшому чином переживала його дружина, яка дуже боялася за життя свого чоловіка. Під час листувань з дружиною, Толкін розробив свою секретну шифровку слів, яку знала тільки його Едіт. Завдяки цій шифровці, вони могли постійно спілкуватися в листах, не боячись, що відкриють якусь таємницю. Письменних захворів лихоманкою, після чого його демобілізували. Залишок війни Рональд провів у резерві.

Після демобілізації Толкіна запросили взяти участь у написанні «Оксфордського словника англійської мови». Його робота передбачала вивчення історії і значення слів німецького сім’ї, які починаються на букву W.

На початку Другої світової війни Толкіна запросили в департамент міністерства закордонних справ в якості дешифрувальника. Він погодився, пройшов курс навчання. Але раптово йому прийшла відмова від співпраці. На цьому спроби стати військовим закінчилися, і Рональд повністю поринув у викладання і твір романів.

Творчість

Свій письменницький шлях Толкін почав зі звичайної казки, яку склав для своїх маленьких дітей. Їм дуже сподобалася історія про гобітів, і Рональд вирішив переписати її на папір і намалювати до неї малюнки. Цей рукопис випадково потрапив до студентки Толкіна і їй вона дуже сподобалася. Згодом, «Хоббіт» потрапив до одного видавця, який зважився і надрукував книгу. Книга настільки сподобалася читачам, що Толкін написав продовження —книгу «Володар кілець».

Після смерті батька його син Крістофер випустив кілька творів і невиданих рукописів, в тому числі «Сільмаріон». Також були видані казки, вірші.

Романи письменника видавалися великими тиражами. За творами були зняті мультфільми, створені комп’ютерні ігри, комікси. Всі частини «Володаря кілець» екранізовані.