Роялті: основні аспекти оподаткування – чек-лист для бухгалтера

Згідно зі статтею 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, роялті – це винагорода за кожний проданий екземпляр або використання твору як авторського права. Об’єктом авторського права є твір, включаючи комп’ютерні програми.

Твір і матеріальний носій (наприклад, електронний або паперовий) у якому втілено цей твір, не залежать один від одного. Отже, відчуження матеріального об’єкта, де знаходиться твір, не означає передачу авторського права на нього і навпаки. Роялті виникає тільки тоді, коли об’єкт інтелектуальної власності передається у використання, а не власність.

Де бухгалтер може отримати інформацію про розмір та порядок нарахування роялті?
Відповідь на це питання можна знайти, аналізуючи умови ліцензійного договору. Розмір роялті також вказується в конкретному ліцензійному договорі.

Згідно з Податковим кодексом України, роялті визначається як будь-який платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права або суміжних прав. При цьому роялті є винагородою за використання або надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Важливо відзначити, що Податковий кодекс містить визначення того, які платежі не вважаються роялті. Це включає:

• Винагороду за використання комп’ютерної програми, якщо вона обмежена функціональним призначенням та обмежена кількістю копій, необхідних для такого використання (тобто використання “кінцевим споживачем”). В такому випадку в обліку відображається нематеріальний актив.
• Витрати на придбання примірників об’єктів інтелектуальної власності для власного використання або перепродажу таких примірників.
• Витрати на придбання речей, у яких втілені об’єкти права інтелектуальної власності, для володіння, користування та розпорядження ними.
• Витрати на передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності.
• Витрати на передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.
• Що стосується “бухгалтерського” визначення роялті, то відповідно до Положення про бухгалтерський облік “Нематеріальні активи”, авторське право і суміжні права вважаються нематеріальними активами, за винятком витрат, пов’язаних з роялті. З цього можна зробити висновок, що податкове та бухгалтерське розуміння терміну “роялті” є ідентичними.

Бухгалтерський облік роялті

Відображення платежів з виплати роялті в бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до положень пункту 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”. Такі платежі фіксуються за датою нарахування в конкретний звітний місяць. Якщо витрати не можна прямо пов’язати з доходом за певний період, то вони включаються до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Ці витрати можуть бути включені до складу адміністративних витрат (Дт 92) або витрат на збут (Дт 93). В такому випадку витрати враховуються у звітному періоді, коли вони були здійснені (на дату нарахування). Важливо пам’ятати, що порядок, строки і розміри виплачуваних роялті мають бути визначені в ліцензійному договорі.

У випадку, коли виплачувані роялті можна прямо пов’язати з конкретними об’єктами витрат, суми роялті включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) (Дт 23, 91). Такі витрати визнаються одночасно з визнанням доходу від реалізації відповідної продукції.

Податок на репатріацію в контексті роялті

Роялті, які перераховуються у пункті “в” підпункту 141.4.1 Податкового кодексу України (ПКУ), визначають перелік “нерезидентських доходів”, з яких підлягає утримання податку на репатріацію за ставкою 15%. Цей податок утримується з суми, яка виплачується нерезиденту за будь-які послуги, перелічені в підпункті 141.4.1 ПКУ, незалежно від того, чи надається ця послуга на території України чи за її межами.

Коли такий податок перераховується до бюджету? Перерахування податку до бюджету здійснюється під час виплати доходу нерезиденту, згідно з підпунктом 141.4.2 ПКУ. Сума доходу, з якої утримується і сплачується податок, визначається на основі офіційного курсу Національного банку України на дату виплати.

Однак, якщо з країною, де зареєстрований нерезидент, укладений міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, роялті можуть оподатковуватися згідно з правилами цього договору. У такому випадку ставка податку може бути значно нижчою або виплата взагалі може бути звільнена від оподаткування. Тому важливо уважно перевіряти, з якої країни є нерезидент. Головне, щоб нерезидент підтвердив свій “нерезидентський” статус довідкою (або її нотаріально засвідченою копією), що підтверджує його резидентство в країні, з якою укладений міжнародний договір (пункт 103.4 ПКУ).

ПДВ

Виплати роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (підпункт 196.1.6 ПКУ).

Але якщо виплата роялті здійснюється у негрошовій формі, то норма підпункту 196.1.6 ПКУ не застосовується, і виникає об’єкт оподаткування податком на додану вартість за звичайною ставкою 20%.

Якщо компанія виплачує роялті в негрошовій формі нерезиденту, то питання податку на додану вартість також стає актуальним. Місце постачання послуг з надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням і використання об’єктів права інтелектуальної власності, включаючи ліцензійні договори, визнається місцем, де одержувач послуги зареєстрований як суб’єкт господарювання (підпункт “а” пункту 186.3 ПКУ). Це означає, що у випадку виплати роялті в негрошовій формі нерезиденту, відповідальність за нарахування та сплату податку на додану вартість до бюджету покладається на резидента – одержувача таких послуг, навіть якщо він не є платником податку на додану вартість (пункт 180.2 ПКУ).

Податок на прибуток

При визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток для малодохідників повністю доводиться спиратися на дані бухгалтерського обліку.

Ті, хто використовує податкові різниці, повинні пам’ятати про такі податкові різниці, що регламентовані відповідно до підпунктів 140.5.6 (річна податкова різниця) і 140.5.7 ПКУ (квартальна податкова різниця).

Обидва ці пункти знаходять своє відображення в рядку 3.1.8 додатку РІ.

Нагадаємо, що в рамках підпункту 140.5.6 ПКУ має місце збільшення фінансового результату податковою різницею на суму витрат, нарахованих роялті на користь нерезиденту, яка перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4% чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за фінансовою звітністю за попередній рік. Для банків ця сума перевищує 4% доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за попередній рік.

У рамках підпункту 140.5.7 ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат, нарахованих роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь:

• платників єдиного податку;
• неприбуткових підприємств, установ та організацій;
• юридичних осіб – платників податку на прибуток підприємств, прибуток яких звільняється від оподаткування згідно з положеннями статті 142 та окремих положень розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ;
• юридичних осіб, які застосовують ставку податку на прибуток підприємств, відмінну від базової (основної) (18%).
• При цьому ця податкова різниця не застосовується у випадках, коли платники податку на прибуток підприємств нараховують роялті на користь фізичних осіб, які оподатковуються згідно з положеннями розділу IV ПКУ, а також правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав як винагороду на підставі договорів, укладених такими платниками з організаціями колективного управління.

ФОП

Якщо отримувачем роялті є ФОП – єдиний податковий незалежно від групи, то роялті не включається до його підприємницького доходу в будь-якому випадку (пункт 292.1 ПКУ). Однак, роялті оподатковується як дохід фізичної особи, тому потрібно сплатити 18% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та 1,5% військового збору (пункти 170.3, 170.5 ПКУ). Якщо роялті виплачується ФОПу юридична особа або інший ФОП, то саме вони, як податкові агенти, зобов’язані утримати ПДФО та військовий збір. В звітності № 4-ДФ про суму виплаченого роялті податковий агент повинен подати інформацію з ознакою доходу 103.

Роялті чи не роялті: ось в чому питання?!

Із набуттям чинності Податковим кодексом України режим оподаткування роялті[1] зазнав певних змін, зокрема дещо змінилось власне визначення роялті. Водночас платежі роялті у грошовій формі не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість (далі — ПДВ) та не є базою для нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ). Ураховуючи те, що для багатьох підприємств України виплати роялті сягають значних сум, ціна помилки у питаннях віднесення чи не віднесення відповідних сум до роялті стає досить високою. Адже в разі, якщо податкові органи визнають, що платіж роялті між юридичними особами насправді не є роялті, то отримувачу такого платежу ( якщо він є платником ПДВ) нарахують ПДВ та штрафні санкції. Навпаки, якщо буде визнано, що платіж, з якого було сплачено ПДВ, все-таки є роялті, то податковий орган вважатиме, що платник роялті необґрунтовано відніс до податкового кредиту ПДВ з такого платежу, що також спричиняє нарахування ПДВ та штрафні санкції. У разі визнання виплати за ліцензійним договором на користь фізичної особи не роялті — на такий платіж буде нараховано ЄСВ. Спробуємо розібратись, які платежі відносяться до роялті в світлі новел Податкового кодексу України (далі — ПКУ). Раніше поняття роялті визначалось пунктом 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як «платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)». Тепер згідно пункту 14.1.225. ПКУ «роялті — будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)». Частина друга визначення роялті майже не змінилась і згідно ПКУ звучить так: «Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України». Проаналізуємо зміни, які відбулись у визначенні роялті. Роялті за користування торговельною маркою, промисловим зразком, корисною моделлю, винаходом, ноу-хау Якщо буквально читати визначення роялті в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств», то виходить, що під поняття роялті до набрання чинності відповідними нормами ПКУ підпадали лише платежі за ліцензійними договорами, згідно з якими надавались авторські права. Термін «придбання» стосовно інших зазначених у визначенні об’єктів наштовхнув на думку, що розуміються договори повного передання прав інтелектуальної власності, а не ліцензійні договори. Своєю чергою, частина друга визначення роялті виключала платежі за договорами передачі прав із поняття роялті. Проте ліцензійні договори на торговельну марку, промисловий зразок, корисну модель, винахід та ноу-хау (далі – об’єкти промислової власності) досить розповсюджені в українській діловій практиці, тому питання про можливість віднесення платежів за такими договорами до роялті завжди було дуже актуальним. Тим більше, що в міжнародних договорах про уникнення подвійного оподаткування, які Україна уклала з іншими країнами, такі платежі визнавались роялті. Тут слід одразу зазначити, що незважаючи на дивне формулювання «придбання» у визначенні роялті, переважна більшість підприємств відносила платежі за ліцензійними договорами на об’єкти промислової власності до платежів роялті. Підставу для цього давали численні листи податкових органів та практика Вищого адміністративного суду України (далі — ВАСУ): наприклад, лист Державної податкової адміністрації України (далі ДПА) від 20.07.2004р. №5948/6/15-2215, лист ДПА від 07.10.2009р. №21914/7/16-1517-26, Ухвала ВАСУ від 15.07.2010р. по справі №К-10123/07, Ухвала ВАСУ від 24.06.2010р. по справі №К-1890/10. Але була й інша практика: так, наприклад, в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду України від 23.02.2009р. по справі №11/193/08-АП платежі за ліцензійними договорами на торговельну марку не були визнані роялті саме на тій підставі, що оплата відбувалась за «надання дозволу користування», а не за «придбання» торговельної марки. Тому, на нашу думку, безумовно позитивним є чітке врегулювання цього питання в пункті 14.1.225. ПКУ. Тепер платежі за ліцензійними договорами стосовно всіх об’єктів, зазначених у цьому пункті, визнаються роялті (за умови, якщо вони не підпадають під дію частини другої визначення). Роялті за надання суміжних прав Платежі за користування суміжними правами не відносились пунктом 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до платежів роялті. Хоча наявність у визначенні роялті таких об’єктів, як «записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, плівки для радіо чи телевізійного мовлення» свідчить про те, що законодавець, можливо, і хотів віднести платежі за користування суміжними правами до роялті… Але чітко це так і не визначив. Судові органи здебільшого сприймали у даному разі визначення роялті буквально. Наприклад, в ухвалі від 07.04.2010р. за справою №К-9692/07 ВАСУ чітко визнав, що «…платежі за використання (ретрансляцію) програм організації мовлення не можуть вважатись «роялті», оскільки є платежами за використання об’єкта суміжних прав…», а «…Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті визначено як винагорода за користування авторським правом, а не будь-яким правом інтелектуальної власності взагалі…» Із набранням чинності ПКУ це питання вирішено, і тепер платежі за користування суміжними правами також є роялті. Платіж за ліцензійним договором з правом видачі субліцензії – також роялті Тепер звернемось до другої частини визначення роялті. Вона майже не змінилась, отже, залишились і пов’язані з цією частиною питання. У практичній діяльності нерідко укладаються ліцензійні договори з правом видачі субліцензій. Часто доводиться стикатися з зору думкою про те, що платежі за такими ліцензійними договорами не є роялті, оскільки «умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності» (посилання на абзац другий визначення роялті). Але ж за ліцензійними договорами ліцензіату не надається право відчужити, наприклад, торговельну марку або винахід; надається лише право користуватись та надати третій особі право на користування. Чому ж тоді платежі за таким договором не повинні визнаватись роялті? Думка податкових органів з цього приводу неодноразово була висловлена ДПА в численних листах: від 20.07.2004р. №5948/6/15-2215, від 10.09.2004р. №7919/6/15-2215, від 14.05.2005р. №9344/7/15-2217-26, від 07.10.2009р. №21914/7/16-1517-26. У цих листах ДПА роз’яснює, що платіж за ліцензійним договором, згідно з яким надається право видачі субліцензій, є роялті, за умови, якщо цим ліцензійним договором не передбачено право ліцензіата продати чи іншим способом відчужити цей об’єкт інтелектуальної власності. У той же час, це питання досить часто стає предметом досліджень в судових справах між платниками податків та податковими органами. Суди ретельно аналізуються усі умови ліцензійного договору на предмет відповідності платежу ознакам, викладеним у законодавчому визначенні роялті. Тому, на нашу думку, доцільно у ліцензійні договори, за якими сплачуються роялті (особливо якщо надається право видачі субліцензій) включати пункт про те, що в межах даного договору ліцензіат не отримує об’єкти інтелектуальної власності у розпорядження чи власність, і даний договір не надає право ліцензіату продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта інтелектуальної власності. Право на оприлюднення (розголошення) секретної інформації До ліцензійних договорів також можуть включаються пункти про можливість оприлюднення (розголошення) секретної інформації. Слід пам’ятати, що згідно з частиною другою визначення роялті наявність такого пункту виключає можливість віднесення платежів за відповідним договором до роялті. Потрібно відзначити, що податкові органи висловили свою позицію з цього приводу в листі ДПА від 14.05.2005р. №9344/7/15-2217-26: «Обмеження в частині оприлюднення або розголошення, встановлені частиною другою п. 1.30 ст. 1 Закону про прибуток, стосується секретних креслень, моделей, формул, процесів, прав на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України, і не стосується об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, у вигляді комп’ютерних програм». Цікаво, що ВАСУ нещодавно розглядав справу, стосовно даного питання. Після ретельного аналізу договору про передання невиключних майнових прав інтелектуальної власності на технологічні інструкції з виробництва вина та ноу-хау по використанню технологічних інструкцій з виробництва вин ігристих ВАСУ дійшов висновку, що умови договору «…передбачають для позивача обнародування «ноу-хау», а тому платежі за цим договором не підпадають під поняття «роялті» (ухвала ВАСУ від 01.02.2011р. за справою № К-23998/07). Використання об’єкта інтелектуальної власності в господарській діяльності платника податку Роялті визначається ПКУ як платіж за використання або за надання права на використання об’єкта інтелектуальної власності. Підпунктом 140.1.2 статті 140 ПКУ до витрат підприємства відносяться в тому числі «витрати по нарахуванню роялті… для їх використання в господарській діяльності платника податку» (схожа вимога існувала і в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств»). ДПА ще листом від 27.01.2006р. №693/6/15-0316 роз’яснила, що роялті відноситься до витрат підприємства за умови зв’язку цих витрат з господарською діяльністю платника податку. Це питання відобразилось і в судовій практиці. ВАСУ в ухвалі від 27 січня 2009р. за справою №К-6880/07 та в ухвалі від 24 червня 2010р. за справою №К-1890/10 особливу увагу приділив питанню використання об’єкта інтелектуальної власності в господарській діяльності підприємства і визнав таке використання обов’язковою умовою віднесення платежів за ліцензійним договором до категорії роялті і до витрат підприємства. В одній із зазначених судових справ компанія-позивач доводила використання торговельної марки звітами про використання торговельної марки, доказами використання торговельної марки на дисконтних картках, у назвах крамниць, у назвах торговельних полиць, у рекламних оголошеннях та актами виконаних робіт. Враховуючи зазначену вимогу ПКУ, не зайвим буде ретельно зберігати докази використання об’єкта інтелектуальної власності за ліцензійним договором в господарській діяльності підприємства-ліцензіата. *** Підбиваючи підсумок, хотілося би зазначити, що у разі укладення ліцензійного договору вкрай важливо завчасно визначитись з податковим режимом платежу за таким договором і ретельно співставити всі умови договору із визначенням роялті та нормами ПКУ стосовно оподаткування роялті. Надруковано в «Інтелектуальна власність» № 1, 01. 2012 Передрукування, повне або часткове копіювання тексту статті, переклад, розміщення статті або її перекладів на інших сайтах та інших інтернет-ресурсах, будь-яке інше її використання без письмового дозволу автора суворо заборонені! Порушення заборони тягне за собою відповідальність згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні права»

[1] В даній статті під поняттям роялті мається на увазі роялті згідно Податкового кодексу України, тобто роялті в цілях оподаткування

Роялті чи ні?

Питання роялті є вкрай популярним з погляду інтелектуальної власності та бухгалтерії. В цій статті спробуємо розібратися в нюансах оплати роялті та бухгалтерського обліку.

Згідно з нормами Податкового кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» роялті — будь-який платіж, у тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і/або суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і/або суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме: на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари та послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Об’єктом авторського права є твір, зокрема комп’ютерна програма (пп. 2 ч. 1 ст. 433 ЦКУ).

Сам об’єкт авторського права (твір) і матеріальний носій (електронний, паперовий тощо), у якому втілений цей твір, не залежать один від одного. Тому відчуження матеріального об’єкта, в якому втілений твір, не означає відчуження авторського права на нього і навпаки. За своєю суттю плата за використання об’єкта або отримання прав на його використання вважається роялті. Це означає, що роялті виникає саме тоді, коли об’єкт інтелектуальної власності передано в користування, а не у власність. Де бухгалтер може отримати інформацію про розмір і порядок нарахування роялті? Відповідь на запитання, чи підпадають конкретні права користування під визначення роялті, чи ні, можна знайти на підставі аналізу умов ліцензійного договору. Який розмір роялті за конкретним договором, також можна визначити із конкретного ліцензійного договору. Норми п. 4 НП(С)БО 15 «Дохід» та пп. 14.1.225 ПКУ теж, по суті, прив’язуються до надання об’єкта інтелектуальної власності у користування: «Роялті— будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і/або суміжних прав на користь організацій колективного управління… отриманий як винагорода за використання або надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності…».

Зверніть увагу, що саме пп. 14.1.225 ПКУ дає визначення, які платежі не відповідають визначенню «роялті». Сюди відноситься винагорода за:

• використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем») — як правило, в такому разі в обліку відображають нематеріальний актив;

• придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, зокрема в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

• придбання речей (зокрема носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, в користування, володіння та/або розпорядження особи;

• передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України;

• передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Щодо «бухгалтерського» визначення роялті, то норми п. 5 НП(С)БО 8 «Нематеріальні активи» передбачають, що авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) визнаються об’єктами нематеріальних активів, крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті. З цього визначення можна зробити висновок, що розуміння терміну «роялті» для податкового і бухгалтерського обліку є однаковим.

Платежі з виплати роялті відображаємо в бухгалтерському обліку за правилами п. 7 НП(С)БО 16 «Витрати» датою нарахування за конкретний звітний місяць. Витрати, які неможливо прямо прив’язати до доходу певного періоду, відображаємо у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені: або до складу адміністративних витрат, або витрат на збут. У такому разі витрати виникають у періоді їх здійснення (тобто на дату нарахування). Пам’ятайте, що порядок, строки та розміри виплачуваних роялті мають бути обумовлені в ліцензійному договорі. Якщо виплачувані роялті можна прив’язати до конкретного об’єкта витрат, то в такому разі суми роялті включаємо в собівартість продукції (робіт, послуг) і визнаємо ці витрати одночасно з визнанням доходу від реалізації такої продукції. Якщо вам важливі нюанси бухгалтерського обліку, тоді реєструйтеся на безоплатну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Роялті, перелічені в абз. «в» пп. 141.4.1 ПКУ, що регламентує перелік «нерезидентських доходів», з яких має бути утриманий податок на репатріацію за ставкою 15%. Цей податок утримується з суми виплати доходу нерезиденту за будь-яку з послуг, перелічених у пп. 141.4.1 ПКУ. Причому, зверніть увагу: немає значення, надається ця послуга на території України чи поза її межами. Коли перераховують такий податок до бюджету? Під час виплати доходу нерезиденту (пп. 141.4.2 ПКУ). Причому суму доходу, з якого утримуємо і сплачуємо податок, визначаємо, виходячи з офіційного курсу НБУ на дату його виплати. Але якщо зкраїною нерезидента укладений міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, то роялті можуть обкладатися за правилами міжнародного договору. До речі, в такому випадку ставка може бути істотно нижча, а може бути йтак, що виплата зовсім не підлягає оподаткуванню, тож слід уважно дивитися, з якої країни наш нерезидент. Головне, щоб нерезидент підтвердив довідкою (чи її нотаріально засвідченою копією) свій «нерезидентський» статус: те, що він єрезидентом країни, зякою укладений міжнародний договір (п. 103.4 ПКУ).

Виплати роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, не є об’єктом обкладення ПДВ (пп. 196.1.6 ПКУ). Але якщо виплата роялті здійснюватиметься в негрошовій формі, то норма пп. 196.1.6 ПКУ не працюватиме і, відповідно, виникатиме об’єкт обкладення ПДВ за звичайною ставкою 20%. Якщо компанія виплачує роялті в негрошовій формі нерезиденту, то питання ПДВ також буде актуальним, бо місцем постачання послуг із надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням і використання об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема за ліцензійними договорами, вважається місце, в якому одержувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання (пп. «а» п. 186.3 ПКУ). Це означає, що у випадку виплати роялті в негрошовій формі нерезиденту особою, відповідальною за нарахування і сплату ПДВ до бюджету, буде в будь-якому разі резидент — одержувач таких послуг, навіть якщо він не є платником ПДВ (п. 180.2 ПКУ).

Для цілей податкового обліку при визначенні об’єкта обкладення податком на прибуток малодохідникам потрібно повністю орієнтуватися на дані бухгалтерського обліку. А ті, хто використовує податкові різниці, мають пам’ятати про такі податкові різниці, що регламентовані для них приписами пп. 140.5.6 (річна податкова різниця) і пп. 140.5.7 ПКУ (квартальна податкова різниця). Обидві знаходять своє відображення в ряд. 3.1.8 додатка РІ. Нагадую, що в межах пп. 140.5.6 ПКУ має місце збільшувальна фінрезультат податкова різниця на суму витрат із нарахування роялті на користь нерезидента (зокрема нерезидента, зареєстрованого у державах/на територіях, зазначених у пп. 39.2.1.2 ПКУ), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4% чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінзвітності за рік, що передує звітному, а для банків — в обсязі, що перевищує 4% доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному. А ось у межах пп. 140.5.7 ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат із нарахування роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь:

• юридичних осіб — платників податку на прибуток підприємств, прибуток яких відповідно до положень ст. 142 та окремих положень підрозд. 4 розд. ХХ Перехідних положень ПКУ звільняється від оподаткування;

• юридичних осіб, які застосовують іншу, ніж базова (основна), ставку податку на прибуток підприємств (18%).

Водночас така різниця не застосовується у випадках нарахування платниками податку на прибуток підприємств роялті на користь фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розд. IV ПКУ, та правовласників у сфері авторського права і/або суміжних прав як винагороди на підставі договорів, укладених такими платниками з організаціями колективного управління.

Якщо отримувач роялті — ФОП-єдиноподатник (незалежно від групи), то роялті в будь-якому випадку не включаються до його підприємницького доходу (п.292.1 ПКУ). Але не поспішаймо радіти. Отже, роялті оподатковується як дохід фізичної особи. Відповідно до нього доведеться сплатити 18% ПДФО і1,5% військового збору (пп. пп. 170.3, 170.5 ПКУ). Якщо роялті підприємцеві виплачує юрособа або інший ФОП, то саме вони як податкові агенти зобов’язані утримати ПДФО і військовий збір. У звітності №4ДФ про суму виплачених роялті податковий агент повинен подати інформацію з ознакою доходу 103.