Міхраб

Міхра́б (араб. محراب, первісно — тронна зала в палаці, згодом — молитовна кімната, ймовірно, від давньоефіоп. ምኵራብ — святилище) — сакральна ніша в інтер’єрі мечеті в стіні, яка вказує напрям до м. Мекки — священного міста мусульман. Міхраб влаштовують посередині стіни, зверненої у бік м. Мекки. Поряд із міхрабом встановлюють мінбар. Під час намазу перед міхрабом стоїть імам. Ніша міхрабу може бути пласкою, гранчастою, у вигляді екседри, перекритої конхою або сталактитовим склепінням. Її зазвичай фланкують напівколонки (іноді спарені) й увінчує напівциркульна, стрілчастої або складнішої форми арка, облямована архівольтом. Міхраб — найпишніше декорована частина мечеті. Його оздоблюють різьбленими й живописними орнаментами, інкрустацією, поліхромними полив’яними кахлями. У ніші має горіти лампа, що має сакральний сенс. Ісламська (див. Іслам) традиція вважає, що в часи пророка Мухаммада міхрабів у мечетях не було. Перший міхраб з’явився 706 у Мечеті Пророка в м. Медині як наслідок реконструкції з наказу халіфа Аль-Валіда з династії Омеядів. Від 8 ст. міхраби (як новація) поширилися в ісламському світі.

Література

1. Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 279.
2. Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 128.
3. Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 86.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Міхраб // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Міхраб (дата звернення: 24.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.04.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Мечеть, на якій стоїть наш Крим

Про Україну зазвичай говорять як про державу православного люду. Водночас мусульмани теж не є для неї прибульцями. Осередок ісламу почав розростатися на Кримському півострові ще в Середньовіччі. Він був і донині є одним із найбільших у Європі, між Атлантикою і Волгою. Вся історія мусульманства, ніби океан у краплині води, відбилася у мечеті хана Узбека — найдавнішій релігійній святині Криму. І водночас — трагічна історія кримських татар.

Сергій Громенко

кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього

Зустріч релігій під Великим Небом

Згідно з переданням, іслам до Криму принесли соратники пророка Мухаммеда – Малік Аштер та Газі Мансур – ще у VII столітті. Щоправда, археологічних підтверджень цьому немає. До початку XIV століття домінантною вірою в містах та горах Криму було християнство візантійської традиції. Поряд із православними мирно жили юдеї та караїми з вірменами. Згодом — ще й католики, щоправда, вже не так мирно. Натомість степи були залюднені кочівниками — переважно язичниками.

У ХІ столітті півострів заселили половці. Попервах вони сповідували тенгріанство — культ Великого Неба. Будували над покійниками кургани, прикрашені славнозвісними кам’яними бабами.

Тоді ж у Східній Європі вже існували осередки місцевого ісламу. Року 922 Волзька Булгарія офіційно стала мусульманською країною, 1010 року навернулася частина причорноморських печенігів на чолі з князем Тирахом. Цілком ймовірно, що окремі мусульманські купці в той час навідувалися до Криму.

Мусульманство заявило про себе в регіоні на початку ХІІІ століття. Турки-сельджуки завоювали південне узбережжя Чорного моря і почали звертати увагу на Крим. Приблизно у 1226 році війська султана Ала-ад-Діна Кей-Кубада захопили Судак. Вони звели там мечеть — можливо, першу в Криму, — і залишили при ній кількох служителів. У сусідньому селищі Отуз (нині Щебетовка) виникло текіє — обитель містиків-суфіїв. Відтоді почалась стрімка ісламізація навколишніх половців.

Року 1239 на півострів вторглися монголи. Втім це майже не вплинуло на релігійну картину. Завойовники були тенгріанцями й лояльно ставилися до місцевих вірувань — і християнства на Русі, і ісламу в Криму.

Ян Барщевський. Мечеть Узбека, 1888-1889 роки

Один Бог, один хан

Наступний етап ісламізації Криму пов’язаний із політичними змінами в Улусі Джучі — найзахіднішій частині Монгольської імперії, згодом відомій в Україні як Золота Орда. У 1257 році на престол зійшов хан Берке. До моменту інтронізації він уже півтора десятиліття був мусульманином — першим серед нащадків Чингізхана.

Іслам за правління Берке підтримувала влада. Після кількох середньоазійських та кавказьких походів хан розселив по Криму 1800 учених — улемів та шейхів. Традиція приписує Берке побудову перших святинь поблизу майбутнього Бахчисарая. А 1263 року він звів першу мечеть в Солхаті (нині – Старий Крим), столиці Кримського улусу.

При ханові Узбеку іслам став офіційною релігією Золотої Орди. Новий правитель прийшов до влади 1312 (1313) року. Щоб вшанувати це, Узбек наказав звести в Солхаті ще одну мечеть, яка названа на його честь.

Мечеть Узбека заклали у 1314 (1315) році. Вона є найбільшою із частково збережених культових споруд ординської доби. Ця святиня символізує той вододіл у кримській історії, після якого іслам перестав бути релігією керівної верхівки і перетворився на віру більшості населення.

Арабський мандрівник Ібн Батутта згадував:

— Потім ми найняли віз і поїхали до міста Кирим — великого і красивого, із володінь султана великого Мухамеда Узбек-хана. Він там поставив еміра, ім’я якого Тулук-тимур. Ми зупинилися у текіє, старшиною якого є Шейх-заде Ельхорасані. Шейх цей обласкав нас, привітав нас і надав нам привітний прийом. Вони його дуже шанують. Я бачив, як приходили до нього на уклін люди: кадії, хатіпи, правознавці та інші.

На порталі мечеті й нині можна прочитати імена хана Узбека, а також архітектора та жертводавця Абд-уль-Азиза, як і дату зведення храму. Та, на жаль, це не автентична святиня. Вона не збереглася у первісному вигляді.

Моріц Вебель. Розвалини мечеті, 1848 рік

На руїнах

На початку XV століття Крим занурився у кризу. Золота Орда занепадала й розповзалася на клаптики. Хани використовували багатства півострова, щоб утримати владу. Місцеві еліти прагнули незалежности й чекали спокою від потрясінь на Волзі. Під час бойових дій 1419–1427 років Солхат перетворено на руїни. До справи доклався потужний землетрус 1423 року. Мечеть Узбека перестала існувати.

Згодом Крим отримав незалежну династію правителів Гераїв. Новій державі було не до старих пам’яток. Однак другий правитель Кримського ханату, Менглі Герай, вирішив відновити історичну святиню, щоб скріпити зв’язок часів. Наприкінці XV століття він узявся за відбудову мечеті Узбека.

Із напису-посвячення 1512 (1513) року ми дізнаємося, що хан збудував мінбар — катедру для проповідей.

— Тарих над дверима Улу-джамі [Великої мечеті] написаний чітким почерком: “Слава Богу, і хай благословить Бог Мухамеда, і творіння, і халіфів! Зведений цей будинок благословенної мечеті у дні правління великого хана Мухамеда Узбека”. Над мінбаром цієї мечеті читаємо інший тарих: “Наказав побудувати цей мінбар благородний нащадок султанів Менглі Герай-хан, син Хаджі Герая-хана, най зробить вічним Бог його правління, рік 918 [1512/13]”, — описував османський богослов Евлія Челебі.

Узбек буквально підняв мечеть із руїн. І переніс її на нове місце.

Який вигляд насправді мала давня споруда і де точно вона була розташована — достеменно невідомо. Втім можна припустити, що Менглі не лише скористався будівельним матеріалом, а й наслідував форми зруйнованої мечеті.

Вірні отримали змогу молитися у прямокутній залі, розділеній на три повздовжні частини двома колонадами із трьох колон кожна. Ймовірно, первісна мечеть була нижчою. Після перенесення храму Менглі наказав підняти дах і підперти його цими опорами.

Світло потрапляло всередину через ряд вікон. Дах був двосхилим, черепичним — за ординською, а не турецькою традицією.

Дивом уцілілі портал та міхраб (ніша, спрямована в бік Мекки) мали оздобу в сельджуцькому стилі. Ці елементи демонтували зі старої мечеті й перенесли до нової. Міхраб був декорований різьбленням — 255 аятами Корану.

Зліва від входу виструнчився мінарет, який також залишився від будівлі 1314 року.

Домініканський чернець Еміліо д’Асколі був вражений:

— Там досі стоять великі красиві ворота майстерної роботи з мармуру, абсолютно вцілілі. Усередині стін видно ще один навчальний заклад, званий медресе.

Руїни медресе, до яких була прибудована мечеть Узбека, 1925 рік

Знання через стіну з релігією

Відновлена мечеть своєю південною стіною тулилася до іншої, не менш важливої споруди — храму науки.

Іслам потребував освічених вірних і вчителів. При мечетях почали з’являтися мектеби — своєрідна варіація приходських шкіл, та медресе — інститути.

У 1332 (1933) році, ще при першій мечеті на кошти дружини управителя Солхата Інджі-бей-хатун у місті постало велике медресе. Будівля інституту мала внутрішній дворик із фонтаном посередині. А також 26 різноманітних приміщень: келії-худжри для учнів-софта та викладачів-мудерісів, два відкриті та три закриті дерс-хане — зали для навчань, комори. Глуха стіна з величним порталом — більшим і красивішим за храмовий — відгороджувала обитель знань від міського гамору. Це була справжня “Солхатська академія”. Там не лише навчали, а й займалися науковими дослідженнями. Зокрема проводили астрономічні розрахунки часу молитов-намазів і постів.

З погляду сучасників навчання у мектебах виглядало дещо хаотичним. Діти віком від 6 до 15 років одночасно вчилися писати, рахувати та вивчали основи ісламу. Зате освіта була обов’язковою, зокрема і для дівчат.

У медресе вивчали арабську мову, ісламське право, риторику, логіку, філософію, математику, астрономію. На утримання освітньої системи витрачали доходи з вакуфів — земельних або майнових пожертвувань, за якими доглядали розпорядники-мутевелі.

Релігійна влада в Криму була переплетена зі світською. Головною особою в кримському ісламі був муфтій. Він засідав у Дивані — уряді Криму. До його функцій належало перевіряти ханські рішення на відповідність шаріату.

Судочинство здійснювала мережа кадіїв по округах — кадиликах — та головний над ними — каді-аскер. Апеляційною інстанцією був Диван. Смертні вироки особисто затверджував хан. Різниці між світським та релігійним законодавством не існувало.

Важливо те, що в Криму формувалася демократична система врядування. І духовних провідників, і суддів, і місцевих чиновників (навіть мухтасібів, відповідальних за міри й ваги) обирали самі громадяни з-поміж добропорядних мусульман. Втім у XVI столітті ця традиція почала змінюватися — все більше посад обіймали хани.

Жозеф де Бай. Мечеть Узбека, 1906 рік

У кігтях двоголового орла

Кінець XVІІІ століття став важким для Криму. Російсько-кримські війни, внутрішні міжусобиці, невдалі реформи та повстання, чума, а згодом і анексія та перша масова еміграція кримських татар — все це спустошило півострів. Занепала й мечеть Узбека.

Французький політик Жильбер Ромм писав у нотатках про подорож до Криму:

— Переможці всадилися на їхнє місце (Росіяни всадилися на місце кримських татар. — Ред.), але не можуть переносити тутешній клімат; земля навколо них безплідна, торгівля у занепаді, тому що їхні руки більше зайняті захистом захопленої землі, ніж обробленням її.

Року 1783 художник Михайло Іванов на кількох картинах зобразив місто Старий Крим. На його роботах видно зруйнований мінарет за розвалинами медресе. У 1848 році будівлю із замурованими наглухо вікнами та з надломленим мінаретом бачив художник Моріц Вебель.

Занепад мечеті символізував і занепад ісламу під російським пануванням. Катерина ІІ обіцяла зберегти “природну віру” нових підданих, та насправді імперія вирішила упокорити кримське мусульманство. Усе духовенство перейшло під юрисдикцію Таврійського магометанського духовного правління, утвореного 1794 року. Претендентів на посаду муфтія обирали в Криму — і потім одного з трьох затверджував цар. Втім із 1891 року вибори скасували. А кандидатів монархові представляв уже міністр внутрішніх справ.

Крим зазнав колонізації і русифікації. Муллів переслідували. Сотні тисяч корінних жителів були змушені емігрувати.

На момент анексії на півострові було понад 1700 мечетей. При храмах функціонували півтори тисячі мектебів та 25 медресе. Для порівняння, напередодні Першої світової війни кількість мечетей зменшилася більш ніж удвічі — до 729. Мектебів — вп’ятеро.

Регулярні вислання імамів з Криму, недопущення іноземних мусульман, перепони для хаджу, зменшення економічної бази та масова еміграція — все це призвело і до різкого скорочення кількості муллів. На момент захоплення півострова Росією їх було понад 5 тисяч, а вже 1914 року — 942 особи. На кінець XIX століття понад третина мечетей не мали власного імама.

Року 1919 історик Арслан Кричинський писав:

— В ім’я ідеї так званої “російської державності”, систематично, із століття у століття, зневажали елементарні права мусульманського населення і йому доводилося жити в атмосфері постійного адміністративного свавілля. Кримська держава з її розвиненою культурою, компактною масою мусульманського населення і економічним добробутом зробилася ареною “інородчої політики”, і ми бачимо, як жодна зі сторін народного життя не залишилася поза згубним впливом російської державности. Зменшення населення, падіння культури, матеріальне руйнування — ось що приніс кримському народу російський скіпетр.

Коротке відродження

Згодом розпочалася хвиля національного відродження кримських татар. Її пов’язують із виходом у світ газети “Терджиман — Переводчик”. Завдяки редактору газети, просвітникові Ісмаїлу Гаспринському, в мектебах відбулася реформа. Учнів почали навчати не лише традиційних, а й сучасних наук. Письмо викладали за новим методом — за складами на слух, а не за літерами.

У Криму відкрили медресе, щоб готувати педагогічні кадри, а також Російсько-татарську вчительську семінарію. Легендарне Зинджирли-медересе 1917 року стало Педагогічним інститутом.

Відродження сягло і мечеті Узбека. На фотографії Івана Барщевського 1889 року споруда постає іще без добудованого мінарету, зате з відновленими стінами. А на світлині Жозефа де Бая 1906 року видно, що мінарет відновили повністю.

Століття крайнощів

Бурхливе XX століття не пошкодувало кримських татар. Півострів зазнав карколомних змін. 25 березня 1917 року делегати від мусульман уперше в історії вільним голосуванням обрали собі муфтія — Номана Челебіджіхана. 23 лютого 1918 року їхнього духовного лідера вбили оскаженілі матроси.

І “червоні”, і “білі” ставилися до кримськотатарського національно-революційного руху підозріло. Заразом страждав іслам. До 1921 року дожило лише 470 мусульманських громад.

Згодом буря втихла. Року 1923 почав працювати новий орган врядування — Народне управління релігійними справами мусульман Криму. Відбулися всекримські мусульманські з’їзди. У 1925 році розпочалося комплексне наукове дослідження Старого Криму та мечеті Узбека.

Однак за кілька років Народне управління припинило роботу через брак коштів — радянська влада остаточно вилучила у громад вакуфи, майнові пожертвування. Того ж року режим заборонив діяльність медресе та мектебів. Муллів у сільській місцевості прирівняли до куркулів і почали висилати.

Надії на реставрацію мечеті Узбека розвіялися після того, як влада вдалася до політики централізованого закриття храмів. Щороку замикали по кількадесят об’єктів. У 1937 році в Криму діяло лише 23 мечеті. А ще через рік не залишилося жодної!

Після депортації кримських татар 1944 року про ісламський період півострова взагалі не згадували.

Залишена без нагляду мечеть Узбека почала руйнуватися. Знову впав мінарет. Лише 1963 року руїни мечеті та медресе отримали статус пам’ятки. Однак повноцінні розкопки відбулися аж у 1980-х роках. Під час реставраційних робіт 1988—1992 років силами організації “Ватан” мечеть відновили, вона ожила.

Анексія. 2014

Мечеть Узбека розділила долю всього Криму після того, як Росія анексувала півострів.

Храм чинний — навіть Кремлю не під силу заборонити мусульманам молитися у своїх старих святинях. Водночас на півострові не залишилося громад, яких би не контролювало відверто проросійське Духовне управління мусульман Криму та Севастополя. Отож за 700-літнім порталом проголошують лише вгодні Москві проповіді.

Петербурзький Ермітаж проводить розкопки навколо комплексу. Усі знахідки стають російською власністю — як і Коран 850 року з цієї мечеті, вилучений кілька століть тому.

Найхарактерніша прикмета часу — права на реставрацію храму отримала пітерська фірма “Меандр”, улюблениця колишнього міністра культури РФ Володимира Мединського. Вона “прославилася” скандалами із варварськими реконструкціями Ханського та Воронцовського палаців і Мітрідатських сходів у Керчі, після чого до справи взялася навіть російська прокуратура…

А Україна? Офіційна Україна 2014 року випустила пам’ятну монету на честь мечеті Узбека. Наша держава не може зробити більше ані для захисту храму, ані для його вірних.