Запровадження християнства на Русі

За правління Володимира завершилось об’єднання східнослов’янських земель у складі Київської держави. Відбулися якісні зміни в соціально-економічному розвитку, виникли нові міста, що підірвало родоплемінний поділ і сприяло формуванню єдиної державної території Київської Русі. На той час язичництво вже не відповідало вимогам феодалів, що зумовило офіційне запровадження наприкінці X ст. християнства за візантійським обрядом. Як державна релігія давньоруського феодального суспільства воно сприяло зміцненню великокнязівської влади.

Володимир Святославич (960-1015) – великий київський князь у 978-1015 рр. Позашлюбний син Святослава Ігоревича й рабині-ключниці його матері – Малуші. Він приєднав до Києва східнослов’янські племінні княжіння й союзи племен: хорватів і дулібів (981), в’ятичів (982), радимилів (984) та ін. Повернув загарбані Польщею руські землі, провів адміністративну реформу (прибл. 988), позбавивши влади місцеву племінну знать, замінивши її своїми сина ми-посадниками. Володимир запровадив новий правовий кодекс “Закон Земляний”, провів військову реформу, замінивши “племінні” військові формування, які набиралися в порубіжних зі степом районах, зміцнив південні кордони, відкинувши від них печенігів, змусив відступити ятвятів.

За часів князювання Володимира в Русі розпочалося карбування золотих і срібних монет (златників і срібників). На них було зображено з одного боку Христа, з іншого – великого князя, який сидить на троні в царських відзнаках із хрестом у руці. Володимир запровадив на Русі християнство. Під час походу на Новгород, де повстав проти нього син Ярослав, раптово помер. Канонізований руською православною церквою.

Християнство з давніх-давен існувало в Криму. Протягом IX ст. воно поширилося і в Києві. Тут було багато християн серед княжої дружини, яка складала присягу в церкві Св. Іллі Пророка на Подолі, відомій з 945 р. Є дані й про те, що князі, які здійснювали походи на Крим і Малу Азію на початку IX ст., прийняли цю релігію. Крім того, у 864 р. християнською стала Болгарія, з якою Київська держава підтримувала тісні відносини. А за рік до цього солунські брати Кирило і Мефодій, “просветители языков славенских”, започаткували слов’янську писемність, яка незабаром прийшла до Русі.

Прийняття християнства є найголовнішою заслугою князя Володимира. Хрещення Русі, яке за літописом датується 988 роком, та організація церкви були фактами великої культурної ваги. Володимир обрав саме християнство, збагнувши його глибину і духовність. За словами М. Гру-шевського, до нього приходили “. місіонарі ріжних релігій, намовляючи його кожний на свою віру: Болгари-маго-метани, “Німці от Рима”, хозарські жиди. “. Історичні джерела свідчать, що першими були посли від волзьких або камських болгар. Але князь відмовився від їхньої віри. Німецькі католики намагалися схилити його на свій бік. Відповідь Володимира була однозначною: “. ідіть назад; батьки наші не приймали Віри від Папи”. Вислухавши іудеїв, він спитав, де їхня вітчизна. “В Єрусалимі, – відповіли проповідники, – але Бог у гніві Своєму розточив нас по землям чужим”. “І ви, покарані Богом, насмілюєтесь повчати інших? – спитав Володимир. – Ми не хочемо, подібно до вас, втратити свою вітчизну”. Після цього Володимир послав своїх людей у різні землі, щоб вони дізналися, який народ достойніше поклоняється Богу. Повернувшись, вони сказали: “. ми, пізнавши Віру Греків, не хочемо іншої”. Останні вагання Володимира розвіяли старці та бояри: “Коли б Закон Грецький не був кращий від інших, то бабка твоя, Ольга, наймудріша за всіх, не прийняла б його”.

Воїни Володимира прийняли хрещення у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці. Сам Володимир, за останніми дослідженнями, охрестився між 1 січня і 1 березня 988 року, враховуючи ту обставину, що тоді дотримувалися березневого новоліття. Він прийняв ім’я Василь на честь імператора Василія II. А влітку цього ж року, як було передбачено договором із візантійськими імператорами Василієм II і Костянтином VIII, допоміг їм остаточно розбити війська бунтівника Варди Фоки в ніч на 13 квітня 989 року під Авідосом. Поразку прискорила і несподівана смерть Варди Фоки. Однак візантійські імператори так і не дали згоди на шлюб Володимира з їхньою сестрою Анною, хоча обіцяли: “Охрестись, і тоді пошлемо сестру свою до тебе”. Тоді Володимир пішов походом на Корсунь. Після дев’яти місяців облоги захопив його, що й змусило Василія і Костянтина видати за нього царівну Анну. Вінчання відбулося в Херсонесі (на околиці сучасного Севастополя) у храмі Святих апостолів.

Улітку 990 р. за допомогою грецького духовенства князь охрестив своїх дітей у водах річки Почайни, а всіх киян – у водах Дніпра. “Хто не зайде завтра на ріку, – казав напередодні дня хрещення Володимир, – багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом”. За словами митрополита Іларіона, “не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові”. Після цього Володимир організував церковні школи для підготовки священиків. Першим митрополитом на Русі став присланий з Царграда сирієць Михаїл Сірін (990-991). Після нього цей сан обіймали вірменин Феофілакт (991-997) і грек Леонтій (997-1008).

Християнізація Русі відкрила двері культурним впливам в усіх сферах життя. Було закладено ідейні основи держави, її духовної єдності, ослабли міжусобиці князів, зміцніли зв’язки з іншими країнами, особливо з Візантією та Болгарією. Велике значення мала церква і в організації господарського життя. Монастирі, зокрема, освоювали лісові хащі, болота, розвивали промисли, торгівлю.

Подальше піднесення Київської держави відбулося за Ярослава Мудрого.

Ярослав Володимирович Мудрий (978-1054) – князь новгородський і київський. Син Володимира Святославича. У 1014 р. як новгородський намісник відмовився сплачувати батькові щорічну данину. Володимир почав готуватися до походу на Новгород, але раптово помер 15 липня 1015 року. Перемігши у боротьбі з братами, під час якої загинули Борис, Гліб і Святослав, у 1019 р. Ярослав став київським князем. Чимало зусиль доклав для зміцнення держави, захисту її кордонів, розквіту господарства, культури, розширення міжнародних зв’язків. Помер у Києві й похований у Софійському соборі.

Дбаючи про зміцнення південних кордонів, Ярослав розгромив у 1036 р. кочові племена, зокрема печенігів. На місці кривавої битви згодом засяяли бані Софійського собору. За правління Ярослава, названого в народі Мудрим, площа Києва зросла в сім разів. Оборонні споруди – грандіозні земляні вали – були вершиною тогочасного фортифікаційного мистецтва. Вони сягали 14 м заввишки, а їх товщина в основі була майже 30 м.

Ярославу довелося воювати зі своїм братом Мстиславом, що княжив у далекій Тмутаракані. Вони досягли компромісу: поділили між собою Русь по Дніпру. Ярослав отримав правий берег з Києвом, а Мстислав – лівий з Черніговом. Після його смерті (1036) Володимирова спадщина знову повернулася до Ярослава.

Скориставшись міжусобицею в Польщі після смерті Болеслава (1025), Ярослав повернув собі “червенські міста”, тобто Галичину. Він розширив кордони своєї держави й на північному заході, приєднавши чудські (фінські) землі, де було закладено місто Юріїв – нинішній Тарту (Дерпт).

Завдяки далекоглядності Ярослава зміцніли міжнародні зв’язки Києва. Він видав за польського короля Казимира свою сестру Добронігу, а старшого сина Ізяслава одружив із сестрою Казимира. Норвезький конунг (правитель) Гаральд пройшов півсвіту заради прихильності дочки Ярослава Єлизавети. Анастасію видали заміж за угорського короля Андрія (Андре) І. Син Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Дочка Анна вийшла за французького короля Генріха І. Сам князь був одружений з Інгігердою, дочкою шведського короля Олафа.

Анна Ярославна (прибл. 1024 – після 1075) – дочка Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генріха І, королева Франції. Отримала ґрунтовну освіту, її культурний рівень вражав іноземців. Після смерті Генріха І в 1060 р. Анна стає регентшею при малолітньому синові Філіппові І. На початку 70-х років Анна поступово відходить від державних справ у зв’язку з коронацією в 1066 р. Філіппа. Останній її підпис датується 1075 роком. Подальші події її біографії невідомі. У XVII ст. було знайдено поховання Анни в одному з католицьких монастирів.

Ярослав Мудрий зумів створити велику слов’янську державу, кордони якої простягалися від Фінської затоки до Кавказу, від Середнього Поволжя до Карпат і Кракова. Опорою князя були бояри. У головних містах він посадив своїх синів.

Здійснюючи успішну внутрішню політику, Ярослав Мудрий підтримував церкву. Понад 400 храмів було тільки в Києві. 1039 року засновано руську митрополію, яка підпорядковувалася константинопольському патріархові. Митрополитом став І л ар іон, автор “Слова про закон і благодать”, відомий як палкий патріот своєї Батьківщини. Іншим важливим актом у зміцненні незалежності руської церкви було створення культу руських святих. Першими з них стали князі Борис і Гліб.

У Києві та інших містах держави були створені скрипторії – книжкові майстерні, у яких переписували церковні та наукові книжки. Осередками освіти стали церкви і монастирі. У Софії Київській зберігалася бібліотека Ярослава Мудрого (не знайдена досі), діяла школа, велося літописання тощо. Найважливішим державним актом Ярослава було укладення першого писаного зведення законів Русі, що одержало назву “Найдавніша правда, або Правда Ярослава”.’ Вона містила 18 статей і увійшла до складу “Руської правди” – першого давньоруського писаного зводу норм світського права. “Руська правда ” збереглася у трьох редакціях: короткій, поширеній і скороченій.

Між 1036 і 1054 роками уряд князя прийняв новий нормативний акт, який регламентував правові відносини у господарствах великих феодалів. Законодавство Ярослава було спрямоване на захист феодальних володінь і власності князівських господарств.

Після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. київським князем став його син Ізяслав, який правив зі своїми братами: князем чернігівським Святославом і переяславським Всеволодом. У1072 р. вони зібрали у Вишгороді раду, підсумком якої стала “Правда Ярославичів” – загальнодержавний кодекс юридичних норм. З часом між братами почалися суперечки. Це свідчило про політичну роздробленість держави. Зміцнення місцевої знаті негативно впливало на силу центральної влади.

З 1073 по 1093 рік Ярославичі по черзі посідали київський престол: Святослав у 1073-1076 рр., Ізяслав у 1076–1078 рр., Всеволод у 1078-1093 рр. А наприкінці XI – на початку XII ст. почали свою діяльність онуки Ярослава: Святополк Ізяславич (1093-1113) і Володимир Всеволодович Мономах. Для стабілізації відносин і організації боротьби з половцями 1097 року вони скликали в м. Любечі руських князів і остаточно закріпили власність за місцевими князями. Це забезпечило утвердження поліцентричної форми державної влади наприкінці XI-XII ст.

Володимир Всеволодович Мономах (1053-1125) – князь чернігівський, переяславський і великий князь київський (1113-1125). Син Всеволода Ярославича. Його матір’ю вважається дочка візантійського імператора Костянтина IX Мономаха Марія. Після смерті Святополка київське віче запросило Володимира на князювання. Був далекоглядним, розважливим і досвідченим правителем. Відновив централізовану монархію на Русі, що занепала після смерті Ярослава Мудрого. Видатний мислитель і письменник свого часу, він залишив дітям своє знамените “Повчання”.

Володимир Мономах був і талановитим полководцем. Найбільшу славу здобув у походах на половців. За часів його правління зміцніли позиції держави. Значну увагу він приділяв розвиткові законодавства. На зібранні в с. Берестове було розроблено “Устав”, або доповнення до юридичного кодексу “Руська правда”, який істотно обмежував безконтрольну діяльність адміністрації, що спричиняла падіння життєвого рівня людей. Володимир Мономах був сильним і мудрим державним діячем. Після його смерті престол посів син Мстислав.

Мстислав Володимирович Великий (1076-1132) – князь новгородський, білгородський і великий князь київський. Старший син Володимира Мономаха. У 1128- 1130 рр. приборкав половецьких князів, що прагнули незалежності від Києва. Тримав під своїм впливом Новгород Великий, успішно воював з Литвою. Із Мстиславом рахувались ятвязькі князі й половецькі хани. Він зміцнив династичні зв’язки із західними країнами, видавши заміж чотирьох дочок за іноземних володарів.

Після смерті Мстислава Володимировича (1132) все більше зростало бажання верхівки місцевої феодальної знаті закріпити у приватну власність земельні наділи, одержані від вищої князівської влади в умовне володіння. Це стало однією з головних причин феодальних усобиць, децентралізації політичної структури держави. Але загалом соціально-економічна еволюція суспільства другої половини ХП ст. сприяла розвиткові феодальної формації, що зміцнювало економіку Київської Русі.

Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі

Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром спалахнула боротьба за великокняжий престол. У цій боротьбі, спираючись на підтримку варязьких загонів, переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики відносять до другого періоду в історії Київської Русі (978–1054 pp.). Його характерними рисами було досягнення Київською державою вершини своєї політичної могутності, економічного і політичного розвитку.

За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов’янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 р., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши її великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено усний збірник правових норм – “Закон земляний”.

Володимир, як і інші київські князі, піклувався про розбудову свого стольного граду. Його князювання розпочалося з будівництва нової міської системи укріплень “міста Володимира” площею 10 га. Центральну частину Києва, або Гору, оточили високі земляні вали з баштами. Володимир також піклувався про охорону державних рубежів, даючи відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних відносинах Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператору Василію II приборкати бунтівних феодалів. На знак вдячності за це і розраховуючи на допомогу в майбутньому, Василій II видав за князя сестру, принцесу Анну. В останні роки X ст. Володимир зосередив свої зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами,.що загрожували Русі з півдня. Він розпочав будівництво в Подніпров’ї системи захисних валів і фортець, відомих як “Змієві вали”, не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх. Літопис умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що 1011 р. померла Анна і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час підготовки до походу на Новгород проти Ярослава 15 липня 1015 р. Володимир раптово помер. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.

Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційною релігією в Київській державі.

Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов’янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира – Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів – проголошення Перуна верховним богом Київській Русі – не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвитку писемності й культури, налагодженню зв’язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії – християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій – ісламу, іудаїзму.

Незадовго до прийняття нової віри відбулась низка важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той погодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов’язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі Святого Василія й обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.

Історичне значення прийняття християнства для розвитку Київської Русі

• • Сприяло остаточному розкладу родових відносин у східних слов’ян.
• • Стало підґрунтям для створення могутньої централізованої держави; консолідації суспільства; зростання авторитету і могутності княжої влади, яка була освячена церквою.
• • Під впливом християнства поступово відбувалися докорінні зміни у світосприйнятті та світорозумінні східних слов’ян.
• • Сприяло зростанню міжнародного авторитету Київської Русі.
• • Сприяло формуванню якісно нових підвалин у культурній сфері, на яких розвивалася писемність, література, мистецтво тощо.

Навесні 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі відбувався повільно, а нерідко й хворобливо. Однак за Володимира більшість населення країни було навернуто, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Саме для того, щоб світ дізнався про появу нової християнської держави, за наказом Володимира розпочалося карбування золотих і срібних монет за візантійським зразком. На лицевій стороні монет було зображено Володимира в короні, що сидів на троні з хрестом у руці, на зворотній – його герб – “тризуб”. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв’язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.

Прийняття християнства дало змогу Володимиру розпочати так звану “шлюбну дипломатію”: одруження своїх дітей із представниками королівських династій європейських країн. Київ ставав відомим у всій Європі. Подорожуючі, що відвідували його наприкінці князювання Володимира, були вражені вісьмома ринками, 40 церквами й багатонаціональним натовпом на його вулицях і майданах, де можна було зустріти скандинавів, германців, греків, вірмен тощо.

Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Учені небезпідставно порівнюють її з великою Франкською імперією Каролінгів.

✅Причини, значення, наслідки прийняття християнства на Русі

Хрещення Русі – це подія, що ознаменувала прийняття християнства в якості державної релігії. Таке рішення прийняв князь Володимир Святославович в кінці X століття. Сучасні офіційні джерела вказують, що затвердження нової релігії в Стародавній Русі відбулося в 988 році. Але є окремі дослідження, в яких цю подія відносять до 990 і навіть 991 року.

Згадка про хрещення Русі в літописах

Введення християнства було названо хрещенням землі Руської в найдавнішій з відомих літописів – “Повісті временних літ”. Спираючись на це джерело, дослідники і встановили рік хрещення Русі. Дата знаменної події була записана в “повісті” як 6496 рік від створення світу. За прийнятим в даний час літочисленням від Різдва Христового цей рік відповідає 988-му.

Для позначення події використовуються різні терміни, наприклад, “Просвіта русі” або “Друга релігійна реформа Володимира«, але найбільш вживаним є саме “хрещення”, як це було зазначено спочатку в літописі, а потім у відомих істориків В. Н. Татищева і н .М. Карамзіна.

Візантійські джерела мало висвітлювали події, що відбувалися на Русі в кінці X століття. За уявленнями цієї держави християнізація там почалася ще в IX столітті. Лише “Ватиканська хроніка «вказує 988 рік як дату хрещення Володимира, але, можливо, ці дані взяті з зворотного перекладу “Повісті временних літ”.

Про передумови, значення і наслідки найважливішого етапу в історії Батьківщини можна дізнатися з відповідних таблиць, складених різними авторами. Але в такому вигляді дані не завжди є досить інформативними. Короткий зміст подій, які відбувалися під час хрещення Русі або передували йому, допоможуть докладніше дізнатися про процес християнізації.

Передумова

Історична довідкавізантія, яка прийняла християнство задовго до X століття, прагнула навернути в свою віру язичників. Це було необхідно для зниження ризику військових конфліктів з іновірними державами.

У IX столітті спроби впливати на правителів через релігію робилися щодо Моравії і Болгарії, а також Київської Русі після її нападу на Константинополь. Підсумком походу русів став відступ, але не бажала нових конфліктів Візантія відправила до Києва місіонерів, які проповідували християнство.

Це підприємство принесло перший успіх – “Аскольдове хрещення”, тобто прийняття християнства деякою кількістю народу і бояр на чолі з князями Діром і Аскольдом.

Це було першим кроком держави у бік прийняття християнства. Після цього в середині X століття хрещення прийняла княгиня Ольга, отримавши при цьому нове ім’я — Олена. У 957 році вона разом зі священиком Григорієм вирушила до Царгорода до імператора Костянтина Порфірородного.

Метою візиту було офіційне прийняття правителькою християнства за Константинопольським обрядом з тим, щоб Русь могла вважатися імперією, рівною Візантії. Хрещення відбулося, але союзні відносини встановилися не відразу.

Через два роки Ольга відмовила Візантії у військовій допомозі і стала встановлювати зв’язки з Німеччиною. Константинополь побачив в діях правительки загрозу і поспішив укласти договір на вигідних для обох сторін умовах. Прибуло згодом німецьке посольство було змушене повернутися безрезультатно.

Таким чином, християнізація на Русі почалася задовго до 988 року. Окремі правителі прийняли цю релігію (дір і Аскольд, Ольга) або проявляли симпатії до неї (Ярополк Святославович). Під час археологічних розкопок були знайдені стародавні поховання початку X століття, в яких виявилися натільні хрести, а також елементи похоронних обрядів, прийнятих в християнстві.

Причини прийняття нової релігії

Причини появи не менш окремі представники знаті, які приймали християнство, і решта населення з їх язичницькими віруваннями не могли утворити міцної держави з єдиною релігією. Володимир продовжив починання Ольги і став тим князем, хто хрестив Русь в 988 році.

Однак прийняття християнства було не єдиним способом здійснення задуманого. Князю належало зробити серйозний вибір, у зв’язку з чим було проведено так зване випробування віри, під час якого Володимир розглянув наступні варіанти.

• Волзькими булгарами був запропонований іслам, але Володимир відкинув його через необхідність дотримуватися заборони на спиртні напої, який ніяк не міг бути добровільно прийнятий народом.
• Тоді на хитрість пішли німці, заявивши, що прийнявши католицизм, можна буде їсти і пити досхочу, але князь відмовився і від їх пропозиції, оскільки богослужіння потрібно вести латинською мовою.
• Потім до князя з’явилися хазари, які проповідували іудаїзм, але відсутність у них власної землі змусило Володимира відмовитися і від цього варіанту.
• Найкраще враження на Володимира справив візантієць, який розповів йому про християнську віру. Але сумніви все ще не залишали князя, і він продовжував радитися з найближчими підданими.

Щоб, нарешті, вибрати релігію, було прийнято рішення побувати на богослужінні у мусульман і християн. Виконали доручення князя посланці були в захваті від обрядів Константинопольської церкви, що і дозволило Володимиру зробити остаточний вибір на користь християнства.

Таким чином, на прийняття остаточно рішення вплинуло відразу безліч факторів. Причини прийняття християнства на Русі по пунктах виглядають наступним чином.

• Хрещення Русі в 988 році успішне проведення внутрішньої політики могло бути забезпечено тільки при ідейному об’єднанні розрізнених міст Русі в єдину державу. Для цієї мети краще підходила віра в одного Бога, ніж поклоніння різним і численним язичницьким ідолам.
• Ефективність зовнішньої політики при торгових і культурних відносинах з Візантією та іншими християнськими державами збільшувалася, оскільки Русь могла вважатися рівною їм країною.
• Візантійська церква тісно взаємодіяла зі світською владою, але не була вищою за неї, як це прийнято в католицизмі. Переймання подібної моделі пристрою дозволяло здійснювати контроль над діяльністю митрополії.
• Християнство найбільш вдало відповідало менталітету руського народу в порівнянні з іншими віросповіданнями. До того ж у нього вже з’явилися перші прихильники, а, значить, воно не було зовсім новою і незнайомою релігією. Богослужіння можна було проводити рідною мовою, і все це значно полегшувало нововведення.

Прийняття християнства на той момент було найбільш вигідним вибором як для розвитку самої древньої Русі, так і для допомагає їй у введенні релігії Візантії.

Хрещення Києва та заснування церкви

Рішення про прийняття християнства було прийнято і здійснено в 988 році. Хрещення Русі князем Володимиром почалося з Києва, і Константинопольським Патріархом туди було відправлено своє духовенство для проведення обряду. Поки у водах річки Дніпро відбувалося хрещення, Володимир молився Богу про дарування віри Його народу і сил для боротьби з ворогами.

Попри допомогу візантійських священиків, Києву потрібно було заснувати власну церкву. Ряд істориків підтримує версію, що перша руська церква перебувала в залежності від болгарської, правда, документально це версія підтримується слабо.

А також розділилися думки дослідників щодо першого духовенства. Традиційно прийнято вважати першим митрополитом Михайла сиріянина, який заснував кілька перших монастирів. Але в стародавніх літописах згадуються й інші імена.

Хрещення Володимира

Насадження християнства не вдалося достеменно з’ясувати, чи був хрещений князь разом з усім Києвом або ж це сталося роком раніше. Приводом припускати, що сам Володимир хрестився в 987 році, послужили події, супутні придушення заколоту візантійського воєначальника Варди Фоки.

Правитель Русі запропонував свою допомогу Константинополю за нагороду у вигляді руки царівни Анни, але імператори відкинули принизливу вимогу. Тоді Володимир скористався слабкістю Візантії, зайнятої придушенням заколоту у власній країні, і захопив Корсунь, погрожуючи надалі Царгороду.

Імператорам довелося піти на поступки і погодитися на одруження Анни з руським князем. Але у відповідь вони висунули свої вимоги:

• Володимир повинен прийняти хрещення з ім’ям Василь.
• Корсунь необхідно звільнити в якості викупу за наречену.
• Поширення християнства на інші руські землі.

Після Києва обряди хрещення почали проходити в Новгороді, Чернігові, Володимирі та Полоцьку. Але далеко не скрізь народ покірно приймав нову релігію. Опір було викликано не тільки небажанням відмовлятися від старих вірувань, а й побоюваннями, що таким методом Київ намагається взяти повний контроль над іншими землями.

Новгород чинив опір введенню християнства близько двох років, а Ростов і Муром довелося примушувати майже два століття. При цьому відбувалися репресії, руйнувалися язичницькі ідоли, виганялися єпископи, найстійкіші противники хрещення переселялися на північ. Тільки за допомогою військової допомоги вдалося домогтися повного хрещення Русі. Коротко про це згадується в стародавніх літописах.

Наслідки

Якими б не були мотиви великого князя при виборі релігії (зміцнення держави, одруження з Анною, веління серця), але це рішення мало велике історичне значення для подальшого розвитку Києва та інших руських земель.

Хрещення відноситься до одного з найбільш значущих подій для історії держави. Воно дозволило об’єднати за допомогою релігії всю територію Стародавньої Русі і укласти вигідні союзи з іншими християнськими країнами. Морально-моральний вигляд народу піднявся на новий щабель.

Більше не були можливі людські жертвопринесення і жорстокі обряди, властиві язичництву. Згодом руські місіонери зіграли чималу роль в триваючому процесі християнізації решти світу і допомогли привести до Бога безліч інших народів.

Політичне значення

Хрещення Русі відбулося незадовго до розколу християнської церкви на католицьку і православну. Тому величезний вплив на подальшу історію справив той факт, що нова релігія переймалася з Константинополя. Візантійський імператор при цьому вважався релігійним главою всіх православних земель, в число яких потрапила і Київська Русь.

Правитель мав право удостоювати представників влади чужих країн титулами, так хрещені руські князі іменувалися при дворі імператора стольниками. Титул цей був вельми скромний, і митрополія на Русі значилася на останніх місцях в константинопольських списках.

Прийняття православ’я, а не католицизму з Риму, представниками духовенства називалося абсолютно правильним вибором. Митрополит Платон стверджував, що підпорядкування Папі Римському спричинило б розвиток держави зовсім по шляху тотального контролю не тільки духовного життя, а й мирських справ.

Культурне значення

Прийняття християнства після прийняття релігії Константинополя на живопис і зодчество стала впливати візантійська культура. Тоді ж було покладено початок писемності. Однак поява нових культурних пам’яток супроводжувалося знищенням стародавніх язичницьких споруд. Таким чином влада боролася з продовженням дотримання язичницьких традицій і проведення обрядів.

Заборонялося не тільки поклонятися статуям і божкам, а й здійснювати різні забобонні дії, наприклад, терти подібні скульптури на удачу. В результаті заборон іноді спалахували заколоти і конфлікти, що супроводжуються ритуальними вбивствами.

Якби не подія 988 року, сучасна Україна могла зараз мати зовсім інший вигляд. Мудрість і турбота князів про долю своєї Батьківщини дозволили Русі піти шляхом Просвітництва і стати однією з впливових і сильних імперій.

Вся культурна спадщина, що дійшла до наших часів, так чи інакше пов’язана з православ’ям. І зараз хрещення Русі святкується церквою 14 серпня, а в попередньому місяці, 28 липня, вшановується пам’ять святого Володимира.

Таблиця з поясненнями на тему “Причини, значення, наслідки прийняття християнства на Русі”

• Політичні мотиви: Князь Володимир Святославич сприйняв християнство як спосіб узгодження та зміцнення своєї влади, а також як можливість отримання підтримки від Візантії.
• Культурні впливи: Вплив високорозвинутої візантійської культури та письменності, а також бажання виокремити Київську Русь як цивілізований центр.
• Релігійні мотиви: Шукання віри та духовності, відмова від язичницьких обрядів та багатобожжя.

• Утвердження держави: Християнство стало фактором утвердження та зміцнення Київської Русі як самостійної держави в Європі.
• Культурна трансформація: Завдяки християнським текстам та релігійним звичаям, руська культура і література отримали новий імпульс розвитку.
• Створення писемності: Прийняття християнства призвело до створення Кирилиці, яка стала основою для розвитку писемності в східних слов’ян.

• Політичні зміни: Зміцнення централізованого управління, зміна політичної системи та створення централізованої церковної організації.
• Культурні перетворення: Розквіт мистецтва, архітектури та літератури на основі християнських тем.
• Соціальні зміни: Зміна системи цінностей, обрядовість, та поширення нових моральних стандартів.

Підсумок: Прийняття християнства на Русі в X столітті визначалося політичними, культурними та релігійними мотивами. Це призвело до утвердження Київської Русі, культурних трансформацій та створення писемності, а також сприяло політичним, культурним і соціальним змінам в історії регіону.