ЗВУКОВИЙ розбір слова.

Слово по звуках записується в квадратних дужках []. Звуки не можуть бути великими чи малими, тому на папері записуємо їх малими буквами ( Київ [к и й і в] ) .

Звуків більше, ніж букв, у словах

на початку слова і складу

• Буква щ завжди позначає два звуки [ш][ч] : дощ [д о ш ч], щука [ш ч у к а].

• Буква Ї завжди позначає два звуки [й][і]: їда [й і д а], солов’ї [с о л о в й і].

• Буква я, ю, є на початку слова (яблуко [й а б л у к о] , Юра [й у р а], єнот [й е н о т]) , після голосного звуку (рояль [р о й а л’], приют [п р и й у т’], боєць [б о й е ц’]) та апострофа (м’ята [м й а т а], в’юн [в й у н], п’єса [п й е с а]) позначає два звуки [й][а], [й][у], [й][е].

Апостроф не є звуком, він лише позначає твердість попередніх приголосних звуків.

Звуків менше, ніж букв

із буквосполученнями дж, дз

із м’якими подовженими приголосними звуками

джерело, джміль, дзеркало, дзвіночки

міль, мальва, пальто, вільний

знання, волосся, сіллю, маззю, суддя, багаття,

• Коли буквосполучення дж, дз позначає один звук [дж], [дз], вимовляйте ці звуки злито, не ділячи їх на два: джміль [дж м ’ і л’], дзвін [дз в ’ і н’].

• Буква «знак м’якшення» (ь) не є звуком, вона лише разом із попередньою буквою позначає на письмі м’який приголосний звук : [д е н ‘ ] .

Розрізняють тверді та м ‘які приголосні звуки. При певному розміщенні у слові тверді приголосні, що не мають для себе парного м’якого приголосного звуку, можуть ставати по м’якшеними. Такими бувають 13 твердих приголосних звуків, що не мають для себе парного м’якого: [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [ґ], [к], [х], [г]. Для позначення пом’якшення після твердого приголосного звуку ставлять знак пом’якшення ´ (верхня похилена риска).

• Якщо приголосний звук стоїть в кінці слова або після нього ідуть букви А, Е, И, О, У, апостроф чи інші приголосні, тоді він завжди твердий: рука [р у к а].

• Букви і, я, ю, є після приголосних звуків позначають їх м’якість: сіно [с’ і н о], земля [з е м л’ а], люди [л’ у д и], синє [с и н’ е], папір [п а п´ і р] .

Якщо буква я, ю , є знаходиться після приголосного звуку , тоді попередній приголосний звук буде м’яким приголосним (шлях [ш л’ а х], нюх [н’ у х], синє [с и н’ е] ) або пом’якшеним твердим приголосним (мята [м´ а т а], [б´ у в е т] ) , а букві я,ю,є відповідає звук [а], [у], [е].

Якщо після приголосного звуку іде буква і, тоді попередній приголосний звук буде м’яким приголосним (дім [д’ і м]) або пом’якшеним твердим приголосним : папір [п а п´ і р] .

В українській мові м’якість звука [ц’] в кінці слів позначається знаком м’якшення (ь): молодець [м о л о д е ц’] , прапорець [п р а п о р е ц’] , олівець [о л ‘ і в е ц’] , оселедець [о с е л е д е ц’] .

• Буква й завжди позначає м’який приголосний звук: гай [г а й], рейки [р е й к и].

• Буква ь разом із попередньою буквою позначає м’якість попереднього приголосного звуку: лось [л о с’], альбом [а л’ б о м].

Звуковий аналіз слова поїзд

Звуковий аналіз слова поїзд в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова поїзд.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова поїзд – дошкільнятам, 1 – 4 клас

4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова поїзд (знаходяться нижче на сторінці).

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова поїзд:

1. 1. Поїзд
2. 2. По складам: по ́ –їзд (2 склади; наголос на 1-му складі).
3. 3. [ по ́ й ’ ізд ]

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

• На початку слова
• У середині та в кінці слова після голосного звука
• Після апострофа
• Після м’якого знака

Приголосні звуки:

• [й] – завжди м’який;
• [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
• Уподібнення за м’якістю:
  • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
  • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
  • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
  • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
    НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
  • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
  • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] – якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
  • завжди позначає два звуки [шч]
  • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
  • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
    Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
    • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
    • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
    • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
    • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
    • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
    • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
    • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
    • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
    • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
    • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
    • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
    • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
    • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
    • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
    • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
    • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
    • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
    • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
      т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
    • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
    • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
      легко – [лехко],
      вогко – [вохко],
      нігті – [н’іхт’і],
      кігті – [к’іхт’і],
      дігтяр – [д’іхт’ар],
      дьогтю – [д’охт’у],
      бігцем – [б’іхцем].
      Ці слова потрібно запам’ятати.
    • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

    Правила поділу слова на склади в українській мові*

    Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
    1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
    2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
    3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
    4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
    5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
    6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
    7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
    8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.

    Голосні: скільки голосних звуків в українській мові та їх класифікація

    Звуки мови виконують важливу роль в житті кожної особи – завдяки їм всі люди можуть розмовляти і розуміти сказане один іншому.
    Усі мовні звуки бувають двох типів – приголосні і голосні. І хоча кількість останніх значно більше, у безлічі моментів голосні є визначальними. Так, наприклад, від кількості голосних у слові залежить кількість складів, крім того, саме голосні звуки мають властивість ударності/безударности. Розглядаючи питання про гласних, варто також звернути увагу, що їх кількість не відповідає кількості позначають букв. Скільки голосних звуків в українській мові, і чому так виходить – ще належить розібратися.

    Які звуки називаються голосними (vocales)

    Перш за все варто згадати, які звуки називаються голосними. Голосні (від латинського слова vocales) – фонетичні звуки, утворені за допомогою голосу, без домішок шуму. Вимовляючи гласний, людина видихає повітря вільно і він з легкістю проходить крізь гортань, потім крізь ротову порожнину і між зв’язками, не зустрічаючи ніяких перешкод. Завдяки їх акустичним особливостей, зокрема, того, що довжина гласного звуку може бути будь-який, їх ще називають музичними, або тоновыми.

    Скільки голосних звуків в українській мові

    При наявності десятка букв їм відповідає лише шістка звуків – ці звуки [и], [е], [про], [у], [а], [і]. Частина з перерахованих вище голосних графічно позначається з допомогою різних букв. Приміром [а] може давати не тільки «а», але і букву «я» в певній позиції, а іноді і безударную «про»: «Валентина», «м’яч», «дошка».

    Звук [у] може давати не тільки буква «у», але іноді і «ю»: «кувалда», «люк».

    Звук [про] крім літери «о», дає «е»: «торт», «пес».

    Голосний звук [и] дає літера «и», а також ударний «і», якщо вона знаходиться в позиції після літер «ж», «ц», «ш»: «ікло», «циркач». Ненаголошені літери «е», «а», «о» іноді теж можуть позначати цей звук: «тестований», «коні», «шоколадний».

    Голосний [е] можуть давати літери «е» і «е»: «Мері», «лісничий».

    А ось гласний[і] графічно позначається лише однієї «і», якщо вона в ударній позиції: «мирний». Без наголосу цей голосний можуть давати літери «а» («годинникар»), «я» («ряди»), «е» («прилеглий») стоять після м’яких приголосних. Також «і», наступна за м’яким приголосним або на початку слова («гравець»); «е» на початку слова («етажерка»).

    Таким чином, розглядаючи питання, скільки в російській голосних звуків, стає зрозуміло, чому їх менше, ніж самих літер.

    Букви голосні

    Кожен голосний звук має своє графічне позначення у вигляді літери. У нашій мові десяток знаків для позначення голосних звуків. Це букви «о», «у», «е», «а», «я», «і», «и», «е», «е», «ю». При цьому самих голосних звуків майже вдвічі менше – шість. Подібна ситуація склалася із-за того, що йотированные «ю», «е», «е», «я» – не окремі звуки. В залежності від їх положення в слові дані букви здатні позначати різні звуки.

    Перебуваючи на початку слова, слідуючи за голосними або за «ъ» і «ь» йотированные букви позначають звукосполучення з двох звуків (є дифтонгами): [j] і відповідний vocales: «Яна», «миють», «кучерявий».

    У випадки якщо «ю», «е», «е», «я» слідують за приголосними буквами, вони позначають відповідний голосний звук, а також роблять попередній приголосний є м’яким: «прийняв».

    Розібравшись з питанням, скільки голосних звуків в алфавіті, а скільки літер, стає зрозуміло, чому виникла суттєва різниця.

    Класифікація голосних. Лабиализация

    Приділивши достатньо уваги двом питанням: скільки голосних звуків в українській мові, і багато знаків використовується для передачі їх на письмі, варто перейти до класифікації. Голосні звуки, так само як і їхні побратими, приголосні, мають низку особливостей, за якими їх відносять до різних груп.

    Їх декілька: це лабиализация (огубленность), спосіб утворення (підйом) і місце освіти (ряд).

    Лабиализация або, іншими словами, огубленность – це ознака участі або неучасті витягнутих губ в процесі вимови звуку. Скільки голосних звуків у мові не було в наявності (російською, як і більшості інших мов їх шість), всього два з них [о] та [у] є лабиализованными. Інші не володіють подібним властивістю.

    Цікавий факт: чим більше вживання в тому чи іншому мові огубленных звуків, тим більш мелодійно звучить мова. Тому одним з найбільш мелодійних мов світу є французька, так як в ньому дуже часто вживаються звуки [о] і [у].

    Спосіб утворення голосних

    Класифікація голосних за способом утворення ще називається класифікацією по вертикальному підйому мови. В нашій мові з підйому vocales поділяються на:
    1) Нижній підйом – звук [а].
    2) Середній підйом – [о] та [е].
    3) Верхній підйом – найвище становище мови, характерне при вимові звуків [у], [і], [и].

    Місце утворення голосних

    Класифікація голосних за місцем освіти (ряд), поділяє голосні звуки по горизонтальній позиції язика під час вимови певного звуку. Всі голосні звуки за місцем утворення поділяються на:
    1) Задній ряд – звуки [у], [про], при їх утворенні, мова максимально відсунутий назад.
    2) Середній ряд – звуки [а], [и]. При їх вимові мова відсувається назад не настільки далеко і знаходиться в так званій середній позиції.
    3) Передній ряд – звуки [е], [і]. Утворюючи їх мова максимально висувається вперед.

    Класифікувати і запам’ятати відмінні властивості голосних звуків значно простіше, ніж приголосних, так як їх набагато менше. Однак кожній освіченій людині, що прагне правильно писати і розмовляти, важливо точно представляти, скільки голосних звуків російською мовою, з допомогою яких графічних знаків вони записуються. Ці знання можуть стати в нагоді і тим, хто збирається за кордон і для цього починає вивчати чужу мову. У споріднених слов’янських мовах вимова голосних багато в чому схоже з росіянами, так як всі вони в далекому минулому сталися з одного праслов’янської мови. В іноземних мовах з інших мовних родин принципи утворення голосних, а також їх класифікація відбувається за загальноприйнятими в лінгвістиці правилами. Так що навіть вивчаючи англійську або французьку, людині важливо мати уявлення про те, скільки голосних звуків в українській мові.