Склад і структура оборотних фондів

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які виступають у вигляді оборотних фондів.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

• а) виробничі запаси;
• б) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;
• в) витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70 %. До складу виробничих запасів входять:

• — сировина;
• — основні та допоміжні матеріали;
• — куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;
• — паливо;
• — тара і тарні матеріали;
• — запасні частини для ремонту;
• — інші матеріали.

У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці.

Незавершене виробництво — це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах), наприклад, поковки, штампування, відливки заготівельного виробництва на машинобудівних підприємствах.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної, комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів.

На підприємствах різних галузей структура оборотних фондів має значні відмінності, зумовлені особливостями застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо. Наприклад, на підприємствах легкої та харчової промисловості виробничі запаси сягають 80—90 %, а незавершене виробництво коливається в межах 5—20 %, тоді як на підприємствах машинобудування ця частина оборотних фондів може становити 40 %. На підприємствах видобувної галузі висока частка витрат майбутніх періодів (40—50 %).

Усе про структурні підрозділи на підприємстві

Водночас у ГКУ не дається визначення конкретних видів структурних підрозділів і не наводяться будь-які критерії належності структурних підрозділів до того чи іншого виду (скажімо, залежно від чисельності працівників). Наприклад, на практиці на комерційному підприємстві може бути утворений і відділ кадрів, і управління кадрів, і сектор кадрової роботи незалежно від чисельності працівників відповідного структурного підрозділу, хоча традиційно переважно утворюються відділи кадрів. Чисельність же працівників структурного підрозділу залежно від його спеціалізації може визначатися з урахуванням рекомендованих Міністерством соціальної політики України нормативами, такими як:

• Міжгалузеві нормативи чисельності працівників, зайнятих добором, розстановкою, підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) та обліком кадрів — для структурних підрозділів з управління персоналом (кадрової роботи).
• Міжгалузевими нормативами чисельності працівників бухгалтерського обліку — для бухгалтерій.
• Міжгалузевими нормами чисельності працівників юридичної служби — для юридичних підрозділів тощо.

Також на підприємствах окремих галузей бюджетної сфери слід користуватися відповідними відомчими нормативами, як-от:

• наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти» від 6 грудня 2010 року № 1205;
• наказ Міністерства України у справах сім’ї та молоді «Про затвердження Типових штатних нормативів працівників центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, соціального гуртожитку, соціального центру матері та дитини» від 6 жовтня 2005 року № 2280 тощо.

Зауважимо, що практика управління підприємствами свідчить, що часто ефективно організувати роботу певної категорії (спеціалізації) працівників і здійснювати контроль за ними можна, якщо в безпосередньому підпорядкуванні в одного керівника структурного підрозділу перебуває не більше 8–10 працівників. Отже, бажано розподіляти великі підрозділи на дрібніші структурні одиниці. Скажімо, усе виробництво на підприємстві може бути поділено на цехи, цехи — на відділення, відділення — на виробничі дільниці. Такий функціональний структурний підрозділ, як департамент, може поділятися на управління, управління — на відділи, відділи — на сектори тощо.