Загальна характеристика античності

Наступним після Стародавнього світу визначальним етапом світової культури стала античність. Латинське antiquus, буквально означає «стародавній», в широкому сенсі може бути застосоване до будь-якої з цивілізацій Стародавнього світу. Історично склалося, однак, так, що поняття «античність» відносять до грецької історії та культурі. Будучи спадкоємицею найдавніших культур Єгипту та Дворіччя, античність досягла вражаючих висот, що склали базис для всього подальшого розвитку, у всякому разі, європейської культури.
«Прекрасним травнем, який цвіте лише один раз і ніколи більше», називав античність великий Гете. Такому розквіту сприяли винятково сприятливі географічні умови – на перехресті торгових і культурних зв’язків, благодатний клімат і, головне, демократичний устрій античних міст-держав, що заохочує вільний розвиток думки, обмін думками, здорове змагання людей та ідей. Дух вільної творчості, захвату життям, захоплення красою, поваги до особистості і думки, властивий античності, дозволив навіть деяким мислителям угледіти в ній навіки втрачений «золотий вік» людства. Це була епоха, коли очима, широко відкритими світ, люди бачили всі нові сторони нескінченно різноманітного світу, а «очі розуму» (Платон), завдяки сміливим філософських узагальнень, виявляли в потоці, куди «не можна увійти двічі» (Геракліт), стійкі і повторювані закономірності. Саме виникнення в VII-VI в.в. до н. е. давньогрецької філософії стало найбільш чудовим і зрілим продуктом благодатної атмосфери грецьких полісів. Як писав Ф. Енгельс, «в грецької філософії є ​​у ​​зародку, в процесі виникнення, всі пізніші типи світоглядів» (К. Маркс, Ф. Енгельс. Т. 20. С. 369).
Вперше антропоморфні міфологічні уявлення про природу, стихійні спостереження над особливостями пізнання світу, розрізнені етичні, правові та політичні ідеї об’єднуються під всеохоплюючих філософських системах. Органічною складовою таких систем були концепції освіти. По суті, філософія освіти бере початок у Стародавній Греції.

Пиши в коментарях свої зауваження щодо статті. Будемо активно виправляти.

Ви використовуєте старий браузер – Internet Explorer ! Сайт може працювати неправильно. Ми рекомендуємо використовувати Internet Explorer 11.

© 2024 Всі права захищені. При використанні матеріалів нашого сайта посилання на наш сайт обов’язкове! Дякуємо за розуміння.

Подорож друга. До колиски європейської літератури

Антична література переважно зображувала зовнішній — матеріальний і тілесний — світ. Античний митець завжди немовби створює художній образ себе самого. Для античної літератури в цілому характерні ті самі загальні особливості, що притаманні усім стародавнім літературам: міфологічна тематика, стійкий традиціоналізм і поетична форма.

Античність — узагальнена назва історичної епохи, культури та духовних досягнень двох народів: давніх греків і римлян, які мешкали у Середземномор’ї в I тисячолітті до нашої ери та на початку нашої ери.

Давні греки і римляни створювали свої культури в різні часи: римляни запозичили грецькі культурні традиції і якнайкраще їх розвинули.

Руїни бібліотеки в античному місті Ефесі

Триває наша заочна мандрівка у просторі й часі. Перед нами відкриває свої таємниці антична культура. Саме Давні Греція та Рим значно вплинули на формування подальшої європейської культури, світогляду європейців та їхню історію, тому ми й звертаємося до античності як до колиски своєї цивілізації.

Ми маємо з’ясувати, що саме дала античність всьому людству й народам Європи. Звернувшись до першоджерел гармонійної та досконалої культури, ми можемо й самі стати освіченішими, досконалішими.

• 1. Що таке антична культура? Згадайте найважливіші її досягнення та найвидатніших представників.
• 2. Назвіть найсуттєвіші, на ваш погляд, ознаки, притаманні мистецтву Давньої Греції і Давнього Риму.

Античність — колиска європейської культури

Руїни Парфенона в Афінському акрополі

• Слово античний (лат. — antiquis) — давній, стародавній.
• Грецька культура мала потужний вплив на Римську імперію, яка, у свою чергу, донесла власну культуру майже до кожного європейського народу.
• Гору Олімп вважали місцем, де мешкали дванадцять верховних богів на чолі із Зевсом.
• У грецькому театрі було лише три актора, кожен з яких міг виконувати кілька ролей.

Назву антична література застосовують насамперед до словесної творчості Давньої Греції і Давнього Риму (приблизно від XVI ст. до н. е. до V ст. н. е.). Підстави для такого виокремлення надзвичайно важливі: культура Греції і Риму заклала підвалини культури європейської. Наші уявлення про місце людини у світі, значення літератури в суспільстві, про поділ літератури на епос, лірику і драму, про стиль із його метафорами й метоніміями, про вірш із ямбами й хореями, урешті-решт, ґрунтуються на тих уявленнях, які сформувалися в Давній Греції, були запозичені Давнім Римом, а вже звідти вони поширилися Західною Європою, а з грецького Константинополя — Південно-Східною Європою, дійшовши до Київської Русі.

Зрозуміло, що в Європі твори грецьких і римських класиків не тільки уважно читали та вивчали, а й тривалий час, особливо в епоху Відродження та класицизму, вважали ідеалом художньої досконалості.

Делоський театр

Делос — один із найважливіших релігійних центрів Давньої Греції і, за міфологією, місце народження одного з найулюбленіших давньогрецьких богів, Аполлона. Делоський театр — чи не найяскравіший екскурсійний об’єкт Середземномор’я, адже він є одним із небагатьох театрів, побудованих із мармуру.

Його будівництво почалося близько 314 року до н. е. і тривало років 70. Театр уміщував приблизно 6500 глядачів. Сьогодні, більше ніж 2300 років потому, схвалено проект реставрування цієї пам’ятки.

Як зазначає дослідник античності Й. М. Тронський, грецька література — найдавніша з літератур Європи і єдина, що розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур. Римська література почала розвиватися набагато пізніше за грецьку. Вона спадково пов’язана з грецькою літературою, досвід та досягнення якої використовувала. Водночас у неї були й нові завдання, що виникли на пізнішому етапі розвитку античного суспільства.

Антична культура пережила століття. Такі пам’ятки античної літератури, як гомерівські поеми, грецька драма, твори видатних римських поетів, і досі багато читачів сприймають як естетично значущі твори, а не лише як історичні документи далекої минувшини.

Античній літературі властиві такі ознаки:

• широке охоплення дійсності, зображення людини в усій багатоманітності її зв’язків із суспільством та природою;
• уславлення доблесті й нездоланності в боротьбі, любові до батьківщини й гуманізму, віра в сили людини та її здатність до всебічного розвитку.

Міф (грецьк. mythos — слово, переказ, сказання) — світобачення, своєрідний погляд на життя прадавніх людей, найчастіше втілений у розповідях про богів, духів, героїв, надприродні сили та ін., які брали участь у створенні світу тощо. Міф сприймали як реальність, достовірний факт.

Міфологія — це наука про міфи, а також сукупність усіх міфів певного народу (наприклад, грецька міфологія).

Основні боги грецької міфології

Вивчення античної літератури потребує насамперед обізнаності з античною міфологією.

У своїй первісній формі міфічні перекази до нас не дійшли; ми ознайомлюємося з ними в художній обробці митців пізніших епох.

З погляду давніх греків (а потім і римлян), світ не був витвором єдиного божества і виник не за короткий проміжок часу, а шляхом тривалого розвитку, у результаті запеклої боротьби молодшого покоління богів зі старшим, що уособлювало хаотичні сили природи. Спочатку був Хаос, якого римський поет Овідій визначає як безладну масу безкінечно одноманітного вигляду. З Хаосу виникли два божества — Ерос (любов) і Гея (земля). Потім з’явилися: Тартар — вічна підземна пітьма, день і ніч, небо, гори і море. Від шлюбу Геї і Урана (неба) пішло старше покоління богів, титанів і сторуких велетнів. Вони створили сонце, місяць, зорі й вітри. Наймогутніший із титанів — Кронос (час) відібрав владу у свого батька Урана та в шлюбі з Реєю розпочав родовід молодшого покоління богів. Скинутий Уран, проклявши Кроноса, пообіцяв тому таку саму долю від його власних нащадків. Для того щоб уникнути цього, Кронос пожирав усіх своїх дітей. Тільки найменшого, Зевса, його мати Рея встигла врятувати хитрістю: замість дитини вона піднесла чоловікові загорнутий у пелюшки камінь, який Кронос і проковтнув. Вирісши, Зевс переміг Кроноса і звільнив із його утроби своїх братів і сестер, а потім мусив боротися за владу з повсталими титанами. Подолавши їх, він посів трон на Олімпі, розділивши владу над світом на три частини: собі взяв небо і землю, владу над морем віддав Посейдонові, владу над підземним світом — Аїдові. Сім’я богів поступово зростала, але верховним богом залишався Зевс (у Римі — Юпітер).

Фідій. Олімпійський Зевс — одне із семи чудес світу

Антична література вирізнялася вірністю традиціям. Кожен літературний жанр мав свого засновника, твори якого вважали за взірець: в епосі це був Гомер; Архілох, Тіртей, Сапфо, Анакреонт та інші — у різновидах лірики; Есхіл — у драмі. Рівень досконалості творів визначали тим, наскільки ці твори наближалися до уславлених зразків.

Поступово відходячи від зображення богів, література зосереджувала основну увагу на змалюванні людини, її долі, прагнень і переживань. Однак вона зберегла міфологічну тематику як головний засіб розкриття художньої думки: новий зміст утілювався у звичних образах.

Віршованій формі мови надавали перевагу над прозовою. Це теж давня, дописемна традиція — вірші краще запам’ятовувались і передавались.

Етапи розвитку античної літератури

Античну літературу умовно поділяють на кілька етапів.

Давньогрецька література

Архаїка. Період архаїки, або дописемний період, охоплює століття усної народної творчості та завершується у першій третині I тисячоліття до н. е. появою «Іліади» й «Одіссеї» Гомера (ІХ-VIII ст. до н. е.).

Класика. Завдяки розвитку внутрішнього світу особистості людини з’являються нові форми лірики й драми, а також багата прозаїчна література, що охоплює твори грецьких філософів, істориків і риторів.

Рання класика характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Архілох, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піндар, Вакхілід), центром якої стають острови Іонійської Греції (VII-VI ст. до н. е.).

Висока класика представлена жанрами трагедії (Есхіл, Софокл, Евріпід) і комедії (Арістофан), а також науковою прозою (історіографія — Геродот, Фукідід, Ксенофонт; філософія — Геракліт, Демокрит, Сократ, Платон, Арістотель; красномовство — Демосфен, Лісій, Ісократ). Її центром стають Афіни, що пов’язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських війнах. Класичні твори грецької літератури написані на аттичному діалекті (V ст. до н. е.).

Пізня класика представлена творами філософії, історіософії; театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (IV ст. до н. е.).

Еллінізм. Початок цього культурно-історичного періоду пов’язаний із діяльністю Александра Македонського. У грецькій літературі відбувається процес оновлення жанрів, тематики й стилістики (наприклад, виникає жанр прозового роману). З’являються нові численні центри елліністичної культури, зокрема на території Північної Африки (III ст. до н. е. — I ст. н. е.). Цей період уславився школою александрійської лірики (Каллімах, Феокріт, Аполлоній Родоський) та творчістю Менандра.

Давньогрецька література доби римського панування (сер. ІІ ст. до н. е. — V ст. н. е.)

Давньоримська література

Літературу Давнього Риму поділяють на такі періоди:

• період республіки, який завершується роками громадянських воєн (III-I ст. до н. е.), коли творили Плутарх, Лукіан і Лонг у Греції, Теренцій, Катулл і Ціцерон у Римі та ін.;
• «золоту добу», або добу імператора Авґуста, ознаменовану іменами Верґілія, Горація, Овідія (I ст. до н. е. — I ст. н. е.), Манілія, Веррія Флакка, Ґая Юлія Гіґіна, Латрона, Корнелія Ґалла;
• пізня античність (І-ІІІ ст. н. е.), література якої представлена Сенекою, Валерієм Катоном, Федром, Луканом, Марціалом, Ювеналом, Квінтіліаном, Публієм Стацієм та ін.;
• перехід до Середньовіччя (IV-V ст. н. е. — Верґілій).

У ці століття відбувається поступовий перехід до Середньовіччя. Євангелія, створені у I ст., знаменують цілковитий світоглядний злам, провісник якісно нового світовідчуття і культури. З’являються описи діяльності святих та інших діячів церкви. У подальші століття латинська мова залишається мовою церкви.

Трагедії Софокла завжди були популярними серед українських шанувальників театрального мистецтва. У 20-х роках ХХ ст. трагедія «Антігона» у постановці видатного українського режисера Леся Курбаса з успіхом йшла на сцені Київського Молодого театру.

Іван Франко переклав п’єси Софокла «Цар Едіп» та «Електра», а також 2 гімни хору з «Антігони» та початок «Едіпа у Колоні».

Найдовершеніші переклади творів античної літератури українською мовою належать П. Ніщинському, Борису Тену, Г. Кочуру, В. Державину, І. Франку, А. Содоморі, В. Симоненку, М. Зерову, О. Білецькому.

У грецькій літературі визначають такі цикли міфів:

• про виникнення світу, богів;
• про героїв (Персея, Прометея, Геракла, Сізіфа, Тантала та ін.);
• про аргонавтів (пошуки золотого руна Язоном та його друзями);
• Фіванський цикл (про царя Едіпа та його нащадків);
• Троянський цикл (про Троянську війну).

• 1. Поясніть зміст поняття антична культура. Які елементи цієї культури наявні в сучасному світі?
• 2. У чому полягає особливість античної літератури?
• 3. Назвіть періоди розвитку давньогрецької літератури.
• 4. На які епохи антична література вплинула найбільше?
• 5. Назвіть головних давньогрецьких богів.
• 6. Розкажіть про основні цикли давньогрецьких міфів.
• 7. Назвіть джерела сюжетів, тем, образів і мотивів античної літератури.

Назви літературних жанрів — елегія, поема, байка, комедія, трагедія, ода, гімн — розподіліть на три групи: епічні жанри, ліричні жанри, драматичні жанри.

Розгляньте давньоримські і давньогрецькі скульптури: «Дискобол» Мірона, «Афродіту Мілоську» Агесандра, статую Октавіана Авґуста. Порівняйте, що найбільше в людині цінували греки, а що — римляни.

Мірон. Дискобол

Агесандр. Афродіта Мілоська

Невідомий автор. Октавіан Авґуст

Античність — колиска європейської культури та літератури

Поняття про античність, її межі. У глибинах часу й простору приховані дорогоцінні скарби — надбання давньої культури, що стала колискою європейської цивілізації. Без поетів, драматургів, філософів, скульпторів і живописців Стародавніх Греції і Риму неможливо уявити світове мистецтво. Античні майстри залишили нам перли Краси та Гармонії, що не втратили свого блиску й нині. Що ж таке античність і в чому полягає своєрідність цієї доби?

Слово античний із латинської мови означає «давній». Це поняття вживають лише тоді, коли йдеться про історію, культуру та літературу Стародавніх Греції (її ще називають Елладою) і Риму. Його не вживають стосовно навіть давніших культур і літератур, наприклад Єгипту, Індії чи Китаю. Отже, античність — це сукупність надбань давніх греків і римлян, що є фундаментом європейської культури.

Хронологічні межі античності охоплюють період приблизно з VIII ст. до н. е. до V ст. н. е. Найдавніші пам’ятки, що дійшли до нас, датовані VIII—VII ст. до н. е. Це героїчні поеми «Іліада» і «Одіссея», авторство яких приписують легендарному співцю Гомеру. За основу змісту цих творів узято образи й сюжети давньогрецької міфології, яка в усній традиції існувала впродовж кількох століть.

Давньогрецька література (найдавніша) створена давньогрецькою мовою, а її появі передував тривалий період розвитку фольклору та міфології. А давньоримська література виникла на п’ять століть пізніше й створена латиною. Давні римляни засвоїли великий досвід давньогрецької літератури. Грецькі міфи дали поштовх для побудови римської міфології. І все ж таки давньоримська література має свою національну самобутність.

Давньогрецька й давньоримська літератури пройшли подібні шляхи розвитку. Обидві ґрунтуються на міфології. У II ст. до н. е. Стародавня Греція ввійшла до складу Римської імперії, що привело до подальшого зближення римської і грецької культур. А в IV-V ст. у зв’язку із занепадом Римської імперії припиняється і розвиток античної літератури. Але античність не є мертвою, бо здобутки античних майстрів живили наступні літературно-культурні епохи.

Місце, де знаходився Коринф. Греція. Сучасне фото

Концепція людини та світу в античній літературі й мистецтві. Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Особистість була для давніх митців носієм розуму та гармонії. Вони утверджували її цінність, вірили у великі можливості для досягнення досконалості. У людських образах найчастіше втілювалися боги та міфологічні герої, які відображали уявлення митців про побудову світу, явища природи, людську сутність, добро і зло. За часів античності сформувалися поняття про такі духовні цінності, як громадянський обов’язок, доброчесність, краса та ін.

В античний період сформувалося поняття «калагатія» (або «калокагатія»), що в перекладі з грецької означає «прекрасний і добрий». Уже в Стародавній Греції фізичну красу людини тісно пов’язували з духовною досконалістю і красою. Таким був ідеал людини-громадянина того часу.

У той час люди уявляли світ як складне поєднання різних сил: з одного боку, природних та історичних, а з іншого — стихійних і божественних. Особистість нерідко залежала від фатальних обставин і волі богів. Проте людина не була абсолютно безвольною. Вона мала власну моральну позицію. Загибель героя в античних творах свідчила не тільки про перемогу фатальних сил. Момент вибору навчав героя мужньо подолати жах та обставини, герой ішов на страждання і смерть заради виконання громадянського обов’язку, справедливості, честі й досягнення високої мети. Такими постають античні герої — Прометей, Ахілл, Гектор, Еней, Одіссей, Ясон та ін.

Ще одна складова античної концепції людини та світу — це поняття «катарсис», тобто очищення людської душі від люті, ненависті, жаху, важке й трагічне досягнення гармонії і мудрості. Дух гіркого й мужнього просвітлення, духовного прозріння (тобто катарсис) визначає гуманістичний пафос античності.

У добу античності панувало уявлення про письменника як про творця, який мав силу бога. Тоді утверджується думка про могутність Слова, яке влучно й майстерно використано.

Цікаво знати

До Олімпійських ігор, що виникли в Стародавній Греції, не допускали людей, котрі чимось заплямували свою честь. Давні олімпійці повинні були бути бездоганними як фізично, так і морально. Це пояснювалося тим, що не можна було ображати богів (заради яких проводили змагання) ганебними вчинками.

Храм Зевса Олімпійського. м. Афіни. Реконструкція

Зауважте!

Поняття «антична література» об’єднує літературні здобутки двох різних народів і двох різних мов — Стародавніх Греції та Риму.

Люди часів античності боялися смерті, вважаючи, що «смерть є зло, помирали б і боги, якби благом для них смерть була» — так писала давньогрецька поетеса Сапфо. Але ще більше давні люди боялися негероїчного й бездуховного буття. Тому античним героям (наприклад, Ахіллові та Гекторові та ін.) більше до душі було коротке, але звитяжне життя. Давні греки й римляни любили його в усіх його проявах. Вони вміли радіти життєвим благам, дружити, кохати й водночас палко захищали свій народ, свободу, право на самостійне існування. В епоху античності люди намагалися надати життю високого, героїчного та світлого змісту, а це було під силу тільки духовно розвиненій цивілізації.

Невідомий автор. Аполлон Кифаред. II ст. н. е.

Як же розуміли поняття «краса» в епоху античності? Філософ і теоретик літератури Арістотель писав про те, що прекрасне полягає у визначеному «порядку», «відповідності й пропорційності» усіх елементів. Тобто мистецький твір мав бути майстерно впорядкованим, усі його компоненти взаємопов’язані та взаємообумовлені. А ще він мав бути цілісним, пропорційним і раціональним (ґрунтуватися на засадах розуму). Важливою особливістю античного мистецтва та літератури є також їх співвіднесеність із людиною та її світом. Пропорції людського тіла, гармонія людини — основа всіх античних творів. Людина і світ постають у шедеврах античності в реальному бутті, у матеріально-чуттєвому сприйнятті. В античних творах люди й боги мешкали разом, були схожі та залежали одне від одного.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Що таке античність? 2. Назвіть складники античності, її хронологічні межі. 3. Розкрийте античну концепцію людини та світу. 4. Як ви зрозуміли поняття «калагатія» і «катарсис»?

Творче завдання. Створіть схему: 1) «Провідні жанри античної літератури та їхні представники»; 2) «Ідеали античності» (1 за вибором).

Дискусія. Яка література є найдавнішою — давньогрецька чи давньоримська?

Життєві ситуації. Порівняйте розуміння поняття «краса» у добу античності й у сучасну епоху. Які аспекти античного поняття «краса» варто зберегти в наш час?

Проєкт. За допомогою інтернету підготуйте повідомлення і презентацію на тему «Історія одного шедевру античності».

Книжка і комп’ютер

На прикладі мистецького твору розкрийте розуміння краси в епоху античності.

Радимо прочитати

Султанов Ю. І. У світі античної літератури / Ю. І. Султанов. — Харків, 2002.