Що роблять з баранця звичайного

Баранець великий в сучасних умовах на гніздуванні зустрічається виключно в Українському Поліссі – в Сумській, Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській областях.

Незважаючи на достатню «знаність» баранця великого в минулому в наукових і в літературних описах, цей вид маловідомий для пересічного мандрівника і навіть орнітолога. Сьогодні дуже мало лишилось тих, хто справді бачив на власні очі вражаючі токування великих баранців у нічних сутінках. Однак такі місця до сьогодні ще збереглись в Україні і одне з них – це околиці Поліського заповідника.

В Червоній книзі України (2009р.) в нарисі щодо великого баранця в підрозділі «Режим збереження та заходи з охорони» читаємо: занесено до Червоної книги МСОП (2000), Бернської (Додаток ІІ) та Боннської (Додаток ІІІ) конвенцій АЕWА. В Україні охороняється на об’єктах ПЗФ лісової зони (Рівненському ПЗ, Деснянсько-Старогутському НПП, РЛП Межирічинський тощо).

Мені сумно читати такі рекомендації, бо встановлення тільки заповідного режиму насправді приводить до зникнення виду. Статус великого баранця у Червоній книзі України зникаючий і він цілком логічно відповідає сучасному стану виду.

Великий баранець в Україні за останнє століття зник з багатьох місць гніздування і кордон ареалу відійшов майже на сотню кілометрів в північному напрямі. З причин скорочення чисельності виду наша Червона Книга називає деградацію місць помешкання, осушувальну меліорацію, створення водосховищ, браконьєрство, надмірне сінокосіння та випасання худоби. Але останні два чинники називати абсолютно безглуздо тому, що з припиненням сінокосіння та випасом худоби біотопи для баранця великого не просто деградують, а зникають повністю. Для прикладу можна назвати регіон Поліського заповідника, де в минулому за умов масового випасу худоби і сінокосіння великий баранець був скрізь численним. А в наш час найбільш чисельне токовище знаходиться за межами заповідника, в районі розміщення відгінного випасу худоби.

В останні 10 років в нас різко скоротилось поголів’я худоби, як і в цілому в Україні. Як наслідок цього припинилось сінокосіння та випас худоби в місцях гніздування виду. В такій ситуації повсюдно ми не маємо жодного випадку зростання чисельності баранця великого. Серед причин падіння чисельності виду Червона Книга чомусь не називає інші суттєві причини скорочення чисельності, такі як погіршення умов існування в місцях зимівлі.

Баранець великий за способом життя, місцями гніздування і зовнішнім розміром майже не відрізняється від баранця звичайного (Баранець великий дещо більший за звичайного. Маса тіла 180-250 г, розмах крил 42-46 см, довжина тіла 27-29 см.). Однак два ці види виявились разюче різними у реагуванні на зміни середовища. Звичайний баранець так і залишився фоновим видом і його токування – «бараняче бекання» в польоті можна і сьогодні почути майже всюди, де є болота. Але ситуація з нашим баранцем звичайним теж не тішить і з часом цей вид також може скоротити чисельність. Вважається, що баранець великий частіше стає здобиччю мисливців через прямий низький політ без вихляння в різні боки. Великий баранець має практично ідентичний дзьоб, як у звичайного, і добуває у ґрунті личинок, комах і черв’яків схожим чином, і в схожих біотопах. Великий баранець має дещо більші розміри і в період вирощування молодняка потребує дещо більшої кількості білкового корму, чим баранець звичайний. Тому в цього кулика вимоги до кормності угідь вищі.

Заходи з охорони по даному виду, які пропонують орнітологи, носять пасивний характер. Великого баранця заносять в різні природоохоронні списки. На думку фахівців-орнітологів найбільш вірогідною причиною скорочення чисельності цього виду в Україні є деградація та зменшення придатних для гніздування біотопів внаслідок проведення осушувальної меліорації. Саме зникнення заплавних луків і боліт відіграло негативну роль в динаміці чисельності. Правда дехто з цією думкою не погоджується, бо вид зникає і на луках чи болотах без випасу і сінокосіння.

В закордонній науковій літературі обговорювалися питання щодо вимог для розміщення токовищ, випасу великої рогатої худоби, впливу полювання та раннього сінокосіння. До цього часу заходи з охорони розглядаються вкрай примітивно і необхідно зазначити, що вирішити всі питання по відновленню гніздової популяції цього виду шляхом лише створення природоохоронних територій не можна. В Червоній книзі України помилково вказується, що баранець великий охороняється на якійсь природоохоронній території. Так Поліський природний заповідник з тривалим періодом заповідання є достатньо добрим прикладом того, що для охорони цього виду необхідні перш за все збереження природного гідрологічного режиму, випасу худоби і хоча б періодичне сінокосіння та випалювання рослинності. А пасивна форма охорони боліт і луків не приводить до автоматичного збереження біотопів для цього кулика та зростання чи збереження попередньої чисельності виду. Також глобальне потепління несе додаткові загрози для баранця великого, бо передбачає зростання загрози посух, повеней та втрат придатних для гніздування і кормових біотопів.

Наукові польові дослідження баранця великого в Україні проводили завжди на неналежному рівні. В сталінські часи науковців, які хотіли спеціалізуватись на вивченні цього та інших куличків гостро критикували. Часто до керівництва науково-дослідними установами потрапляли випадкові люди, котрі про баранця великого казали приблизно таке: «Навіщо ним займатись? Яка від нього користь? Ні пуху, ні пір’я, ні м’яса!».

Старожили з навколишніх сіл до Поліського заповідника не раз згадували про високу чисельність баранця великого, який на токовищах навіть витоптував траву. На перший погляд здається, що в Поліссі заплавні, верхові і перехідні болота та луки полишились в достатній мірі. Окрім цього їх в деякій мірі підсушили і баранець великий, як вид котрий віддає перевагу більш сухим типам боліт, чим баранець звичайний, мав би стати більш чисельним, але не став.

Ареал баранця великого в Україні впродовж останнього століття перемістився далеко на північ. Так цей вид перестав гніздуватись в Харківській, Полтавській, Львівській , Тернопільській, Вінницькій областях. З великою долею ймовірності можна стверджувати, що він перестав гніздиться і в Карпатах. Найбільші гніздові біотопи цього виду збереглись в долинах великих і середніх річок. Трапляється цей кулик переважно в масивах великих за площею боліт. Є дані про те, що популяція великого баранця стає чисельнішою в окремих місцевостях Західного Полісся. Однак ця інформація потребує додаткової перевірки. Орієнтовна сучасна чисельність баранця великого в Україні становить біля 500-700 гніздових пар. Однак необхідно приймати до уваги ту обставину, що цей вид в наш час є маловідомим. А звідси достовірність наведеної чисельності не може розглядатись як висока. Згідно даних Г. Гаврися (2000) чисельність великого баранця в долині р. Дніпро (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.) складає біля 100-150 пар, в долині р. Десна (Сумська, Чернігівська, Київська обл.) 200-250, в долині р. Прип’ять (Київська, Житомирська, Рівненська, Волинська обл.) 150-200, на верхових болотах (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська обл.) 50-100 пар.

В Поліссі є велика кількість осушених боліт, які в наш час зовсім не використовуються в господарському відношенні. Сьогодні їх доцільно відновити і створити на них угіддя, придатні для баранця великого та інших куликів, однак розраховувати на швидкі результати немає підстав. Проблема тут не лише в тому, як обводнити певну територію чи в глобальному потеплінні, осушувальній меліорації, але і в тому, що на відновлених луках і болотах необхідно проводити сінокосіння і випас. Саме ця обставина найбільш складна в проектах зі створення біотопів для куликів і для великого баранця.

Ще в повоєнний час на окремих токовищах у Поліссі збиралось до сотні і більше самців великого баранця! Старожили наводять дані про неймовірну кількість «бекасиків» (великих баранців), які масово бігали по траві на сіножатях.

По закінченню періоду токування схудлі самці великих баранців пересуваються на болота. При цьому під час линьки вони не втрачають здатності до польоту, як це буває з баранцями звичайними. В другій половині травня самки відкладають яйця в гнізда, які розміщуються переважно на купинах в болотах. В подальшому птахи перебираються на чисті болота. Після того, як ці кулики вилиняють, вони пересуваються на перелоги та в пустища. Саме в кінці липня та в серпні птахи вже нагулюють достатньо жиру і не бажають злітати навіть при підході на близьку відстань до них людини чи пса. В старі часи птахи полюбляли жирувати і на невеличких полях, поблизу боліт і луків. М’яка переорана земля, удобрена гноєм з великою кількістю черв’яків і інших комах являла собою досить привабливі біотопи для баранця великого. В кінці серпня зажирівші птахи знову починали ховатись у найбільш захищені ділянки боліт і луків.

В Україні відсутній продуманий та реалістичний план по відродженню чи ефективному управлінню водно-болотними угіддями як гніздовими біотопами для куликів. У нас відсутні й необхідні для цього кошти, і фахівці, які б мали змогу спеціалізуватись на вивченні куликів Полісся. Традиційно велика увага приділяється шляхам прольоту і місцям концентрацій куликів в Криму, Причорноморському та Приазовському регіонах. Гніздові ж біотопи баранця великого, зазвичай, лишаються поза проектами і увагою дослідників.

Водно-болотні угіддя Полісся, незважаючи на те, що вони поступаються південному приморському регіону по чисельності на прольоті, мають продуктивні гніздові стації. Стан біорізноманіття боліт, луків, пустищ регіону Полісся вкрай важливий для збереження довкілля та сталого розвитку України і всієї Європи. З іншого боку, мисливське господарство і наша держава об’єктивно мали б бути зацікавлені в збереженні біорізноманіття. Законодавча база, а особливо наукові рекомендації та практика управління водно-болотними угіддями в Україні не тільки не сприяють збереженню біорізноманіття, але й ведуть до збіднення екосистем, скорочення чисельності куликів.

В Росії, як і в Європі у цілому, вже стали розуміти необхідність збереження весняного чи літнього заливання луків, проведення випасання, випалів та сінокосіння. Але на великих площах ці заходи не відтвориш. В наш час повсюдно заплави найбільш продуктивні для баранців угіддя осушили і рідко вода заливає заплаву. А в разі, коли таке трапляється працівники МНС кричать: «Ґвалт! Надзвичайна ситуація! Річка вийшла з берегів!». Багато гарних для баранців місць у Поліссі весною 2011 р. взагалі не заливались водою. Так навіть Десна не виходила з берегів.

Як поведе цей вид у майбутньому, буде залежати від того, наскільки буде відновлене сінокосіння та випас худоби. Серед заходів з охорони відсутні і наявність періодичного заливання водами під час повеней чи заходи з відновлення боліт. У мене склалося враження, що автор нарису про баранця великого в Червоній книзі України зовсім необізнаний ні з європейським досвідом охорони цього виду, ні з куликами взагалі.

Тут доречно було б навести латвійський план з відновлення вологих луків, як місць гніздування куликів і інших птахів. Що для цього робили? Ситуація при цьому була абсолютно схожою до української. Так внаслідок змін у сільськогосподарській діяльності і, особливо, через припинення випасу та сінокосіння поступово луки деградували і на їх місці з’явились зарості кущів і очерету. Потрібно було терміново відновлювати необхідну структуру трав’яного покриву. В залежності від виду птахів їм необхідний певної структури і видового складу трав’яний покрив, а для куликів передусім бажаний низький травостій висотою 5-20 см. Було доведено, що саме такий травостій може підтримувати традиційне господарювання (випас та сінокосіння), а не заповідний режим. Як не дивно на перший погляд, але саме неприбутковість тваринництва та необдумане запровадження суворого природоохоронного режиму і стала головною причиною проблем із куликами. Але наведена тут ситуація ні в якій мірі не може розглядатись в якості критики необхідності створення природоохоронних територій взагалі.

Отже в латвійському проекті спочатку було проведене випалювання біля 7 га луків і очеретів, а потім ще додатково вогнем було пройдено біля 20 га. Пали проводились в ранньовесняний час до початку гніздування птахів. Випалювання проводили три чоловіки у присутності пожежної команди. Далі були вирізані зарості чагарників та дерева, які слугували присадою для хижих птахів й запроваджені сінокосіння та випас коней в огорожі.

Вже давно настав час і нам в Україні позбутись старих стереотипів мислення, коли вважалось, що створення заповідника не вимагає проведення певних спеціальних природоохоронних заходів, не кажучи вже про заходи імітації традиційних видів господарювання. Це вкрай болюча проблема і наших старих титулованих науковців, які на смерть тримаються за власні переконання – за «обожнювання дикої природи чи ідеї абсолютної заповідності». Тут ні в якому разі не йде мова про відмову від необхідності утримання природоохоронних територій чи їх закриття.

Нещодавно в Поліському заповіднику і передусім в його охоронній зоні розпочався проект з відновлення боліт. Які будуть його результати покаже час.

Що роблять з баранця звичайного

Баранець звичайний гніздиться в субарктичному і помірному кліматі Євразії, а також за межами материків в Ісландії, Британських, Азорських і Фарерських островах. Зимує в Південній Європі, тропічній Азії, Африці. В Україні гніздовий, перелітний, зрідка зимуючий птах. Гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, а також на півночі степової смуги; мігрує скрізь; інколи зимує на південному заході країни та на Сиваші. Для гніздування баранці звичайні обирають болотисті місця різних типів: лісові мохові і осокові купинясті болота, заболочені долини малих річок, купинясті болота в притерасних частинах долин великих річок, плави по краях озер, степові заболочені блюдцеподібні зниження тощо. Місць із заростями високої осоки вони уникають і охочіше гніздяться в місцях з невисокою, але густою трав’янистою рослинністю з кущиками вільхи і лози.

Довжина тіла – 17 – 19 см
Розмах крил – 38 – 42 см
Вага – 75 – 170 г

Верх голови чорний, посередині проходить світло-вохриста або білувата поздовжня смуга і такі самі смуги ідуть над очима, утворюючи світлі брови. Чорні пера верху голови з іржастими кінчиками, які в обношеному оперенні майже зникають. Через уздечку проходить коротка темно-бура смужка. Шия зверху і по боках бурувато-вохриста з короткими чорно-бурими штрихами. Спина і плечові пера чорні з іржастими плямками і поперечними смужками; вздовж спини проходять чотири світлі вохристі або білуваті смуги: дві між спиною і плечовими перами і дві вздовж зовнішнього краю плечових пер. Верхні покривні пера крила темно-бурі з вохристими і білуватими кінчиками і поперечними смужками. Поперек чорно-бурий з білими плямками; верхні покривні пера хвоста іржасто-бурі з чорним поперечним рисунком і стрижньовими штрихами, найдовші — з білими кінцями. Горло біле з вохристим нальотом; шия знизу, воло і нижні покривні пера хвоста світлі жовтувато-бурі з бурими поздовжніми плямами; груди і черево посередині чисто-білі, боки з поперечними бурими смужками. Спід крила білий з чорно-бурими плямками, пахові пера білі з чорно-бурими поперечними смужками. Махові пера чорно-бурі; другорядні махові пера з широкими, внутрішні першорядні — з вузенькими білими смугами на кінцях; зовнішнє опахало першого махового пера біле. Стернові пера при основі чорні, далі йде іржасте широке поле, потім вузенька чорна передвершинна смужка, а кінці іржасто-білуваті. Верхня половина дзьоба бура з чорним кінцем, нижня — м’ясного кольору з темно-бурим кінцем; ноги бурувато-зеленуваті. Зимове оперення не відрізняється забарвленням від весняного.

Баранець звичайний здобуває собі їжу в мілкій воді, у мулі і взагалі з поверхневих шарах вологого ґрунту, а також збирає комах і насіння з поверхні ґрунту. З хребетних в їжі баранця звичайного зустрічаються дрібні жаби (рід Rana), з безхребетних — майже виключно комахи — водяні жуки та їх личинки, личинки двокрилих (комарів та інших), дротяники, наземні жуки, такі, як жужелиці, довгоносики тощо. Значну роль в живленні баранця звичайного відіграє також рослинна їжа — різне насіння, корінці, детрит. Під час осіннього перельоту на відкритіших місцях баранці звичайні тримаються частіше, ніж в пору гніздування. Особливо багато їх скупчується на болотистих місцях, вибитих худобою, вкритих тільки низенькою травичкою, а також на трясовинних берегах озер з викошеною травою в річкових долинах. Чимало їх тримається також на мулуватих косах, де ростуть тільки окремі кущики болотних рослин. Нерідко сідають на густі зарості тілоріза (Stratiotes), що росте на глибокій воді. Іноді можна побачити баранців звичайних на сухих сінокосах, де вони часто ховаються під кущами.

Весною баранці звичайні прилітають одними з перших серед куликів, зразу ж після чайок, а іноді і разом з ними. Протягом березня баранець звичайний, зазвичай, з’являється на більшій частині території України, і тільки в північних районах його приліт іноді затягується до початку квітня. Токування баранців звичайних при сприятливій погоді починається відразу після прильоту, але іноді перших токуючих птахів удається помітити тільки через 7—10 днів після з’явлення передових прилітних особин.

Токують звичайні баранці, сидячи десь на купині, нерідко на кущі або сухій верхівці дерева і видаючи двоскладовий своєрідний крик, описаний вище. Але найхарактернішим є токовий політ самця, під час якого він літає колами над болотом і час від часу кидається під кутом майже 45° вниз з розпущеним хвостом і своєрідними короткими, але дуже швидкими рухами крил. При цьому бічні рульові пера, на які повітря давить хвилями завдяки рухам крил (крила якби наганяють повітря у розпущений хвіст), видають голосний дрижачий звук — «бекання». Вібрації цього звуку синхронні з рухами крил. Таке падіння триває одну—три секунди (10—30 м), після чого баранець переходить до горизонтального польоту, потім набирає висоти, щоб знов повторити ці повітряні вправи. Сідаючи на болото, баранець звичайний деякий час летить з піднятими угору крилами, видаючи при цьому (уже гортанню) свій двоскладовий весняний шлюбний крик. Іноді можна почути цей голос баранця звичайного і коли він літає колами. Токують звичайні баранці на різній висоті: від 25—30 м (при «беканні» баранець звичайний в цих випадках знижується до 10—15 м над землею) і до значної висоти, понад 100 м, на якій ледве можна помітити токуючого птаха. За деякими спостереженнями, в токових польотах іноді бере участь і самка, але звичайно вона сидить на землі і на її голос самець спускається додолу. Починається токування при перших проблисках зорі, після сходу сонця майже припиняється, а ввечері знову поновлюється з неменшою інтенсивністю. В похмуру погоду звичайні баранці часто токують вдень.

Найінтенсивніше баранці звичайні токують до того, як самка сяде насиджувати кладку яєць, проте токування продовжується і пізніше, а іноді навіть в липні, серпні і восени можна спостерігати, як пролітаючий звичайний баранець по-весняному «пробекає» і полетить собі далі. Гніздо самка мостить на купині або в кущику трави. Воно завжди добре замасковане і являє собою досить глибоку ямку, акуратно вистелену сухими стеблинами трави. В повній кладці чотири, дуже рідко п’ять яєць, які самка насиджує протягом 19—21 дня. Сидить вона на гнізді міцно, вилітає звичайно з-під самих ніг.

Пташеня зразу після вилуплення важить 10 г, у віці 19 днів воно вже може підлітувати. Перший час молодь баранців звичайних тримається виводками в місцях гніздування і тільки через місяць після того, як вона стає льотною, залишає їх і переходить на більш відкриті місця, переважно в долини річок. Найінтенсивніше масовий переліт звичайних баранців починається у вересня, і нерідко затягується в південних регіонах до кінця жовтня і перших чисел листопада.

Популяція баранця звичайного на сході Європи зазнає скорочення через осушувальну меліорацію , заростання середовищ існування високою рослинністю (в наслідок відсутності традиційного викошування лук), також ці птахи стають жертвами так званих «мисливців». Для збереження виду необхідна сувора боротьба з браконьєрами, відновлення та охорона водно-болотних угідь, припинення злочинної меліорації, а також природовідповідне ведення сільського господарства. Баранець звичайний охороняється Бонською та Бернською конвенціями, а також Угодою AEWA.

Баранець звичайний – властивості, рецепти

Баранець звичайний – загадкове рослина, про який здавна ходили легенди й перекази. У Європі траву часто застосовували для лікування різних недуг, але деякі «експерименти» закінчувалися плачевно: адже вона отруйна. Опис баранца звичайного в ті часи було настільки спірним, що багато плутали його з бавовною, намагалися споживати в їжу . У наші дні трава Баранця знайшла застосування не тільки в народній, але і в традиційній медицині. Цінність рослини підтверджується і тим, що воно занесено в Червону книгу на території Росії і деяких пострадянських країн.

Баранець звичайний: опис і область виростання

Баранець звичайний (в народі – плавун-баранець, латинська назва – Huperzia selago) – вічнозелена багаторічна рослина, що належить сімейству Баранцова. Висота рослини – до 25-50 см., Зовнішній вигляд нагадує невеликі кущики.

Відео: Настій квіток арніки. рецепти Арніки

Стебло баранца прямостоячий, яскраво-зелений або жовтуватий, має висхідні вильчаті відгалуження, що вкорінюються у підстави. За рік пагони баранца додають в зростанні всього 2-3 см., А вік материнської рослини може досягати 100 років.

Листя трав`янистої рослини жорсткі, лінійно-ланцетної форми, відстовбурчені, мають темно-зелений колір і довжину 1-1,5 см., Ширину 1-3 мм., Розташовуються в 8-ми поздовжніх рядах. У пазухах спороносних листя, що знаходяться в області верху або середини стебла, кріпляться спорангії – кулясті сидячі освіти. Спори дозрівають в середині-кінці літа і розлітаються по прилеглій території.

Трава баранець росте біля підніжжя гір, на болотах, в лісах з замшілій грунтом, в альпійських луках і інших місцях з підвищеною вологістю. Рослина широко поширене на території Росії і всьому колишньому СРСР. Чи не зустрічається баранець лише в степах, пустелях і напівпустелях, оскільки любить досить увлаженной грунту.

Опис баранца звичайного як лікарської рослини і швидке зменшення його популяції послужило причиною занесення до Червоної книги Росії, України, Казахстану, Латвії, Білорусі та деяких інших стан.

Трава баранець: хімічний склад

При дослідженні рослини було виявлено алкалоїд селагін, який є сильнодіючою отрутою. Пізніше виявилося ще кілька алкалоїдів (всього – до 1,1% від загальної концентрації хімічних речовин), серед яких – нікотин, лікоподін, клаватін, акріфолін. Також в складі баранца:

• біофлавоноїди
• рослинні глікозиди
• тритерпенові сполуки
• пектини
• органічні кислоти
• жирні олії (в т. ч. – гліцериди пальмітинової і олеїнової кислот).

Незважаючи на те що Баранець звичайний отруйний, саме його отруйні властивості послужили передумовою до використання трави в фармакологічних цілях.

Застосування баранца звичайного і його властивості

Хімічний склад рослини, в якому присутні токсичні речовини, обумовлює його властивості. При прийомі всередину спостерігаються сечогінні, попускають і блювотні дії, що з успіхом використовується для лікування хронічного алкоголізму. Було встановлено, що при введенні препаратів на основі рослини в поєднанні зі споживанням спирту з`являється блювотний ефект, який значно менш виражений, ніж без взаємодії зі спиртом. Протиалкогольне дію трави Баранця – його основне призначення в традиційній медицині.

Крім того, лікарська рослина використовується в комплексній терапії туберкульозу, захворювань сечостатевої сфери, неврастенії, глаукоми, судом, порушень обміну речовин. В описі баранца звичайного як засоби народної медицини – і його зовнішнє застосування для лікування кон`юнктивітів, облисіння, дерматитів, екземи, псоріазу, інших шкірних хвороб. За кордоном (переважно, в китайській медицині) баранець корисний і для позбавлення від безпліддя, патологій крові, пухлинних процесів, поліпшення стану пацієнта при хворобі Альцгеймера, а також для лікування гельмінтозів.

Необхідно пам`ятати, що отрута, яким є відвар або настій баранца, при неправильному споживанні викликає блювоту, зниження тиску, аритмію, пітливість, діарею, порушення мови, уражень дихання. Саме тому баранець-трава може призначатися і застосовуватися тільки під контролем фахівця в лікувальному закладі!

Прямими протипоказаннями до лікування Баранці є:

• ішемічна хвороба серця
• атеросклероз
• цукровий діабет
• бронхіальна астма
• виразка шлунку
• епілепсія
• хвороби нирок
• вагітність
• похилий вік і багато інших

Баранець звичайний: народні рецепти

Для лікування Баранця збирають наземну частину рослини, не пошкоджуючи кореневої системи і залишаючи не менше 5-ти пагонів. Сировина очищають від домішок, сушать в сушарках при температурі 50 градусів з достатньою вентиляцією.

лікування алкоголізму

Для терапії хронічного алкоголізму приймають відвар баранца звичайного. Готується він за таким рецептом: 10 гр. сировини заливають окропом (200 мл.), гріють на водяній бані до 10 хвилин. Після охолодження відвару його проціджують, зберігають не більше 48 годин. Рекомендації щодо прийому: строго заборонено до моменту початку лікування приймати алкоголь протягом 4-х діб. Потім хворому дають випити 100 мл. відвару, через 10 хвилин – 50 гр. слабкого алкоголю. Вже через 15 хвилин настає стан отруєння з сильними блювотними позивами. Далі після нормалізації самопочуття людини процедуру повторюють через 2 доби ще 1 або 2 рази. Зазвичай до 3-му прийому настою баранца виникає стійка відраза до міцних напоїв, але через півроку проводять ще 1-2 закріпних сеансу лікування Баранця. З огляду на високу небезпеку для здоров`я подібну терапію виконують виключно під наглядом лікаря.

Відео: Рецепт від майдану – сильна Росія

Прийом того ж кількості відвару рослини може використовуватися для екстреного викликання блювоти або як сечогінний засіб. Для домашнього застосування процедура заборонена!

Баранець в косметичних цілях

Опис баранца звичайного як засобу для лікування фурункулів, акне, облисіння і т.п. відомо багатьом народним знахарів.

Для приготування ліків беруть 10 р сушеного сировини, доливають в посуд 0,5 л. спирту, закупорюють, а після зберігають в теплі без доступу світла 15 днів. Готове засіб проціджують, переливають в іншу ємність з кришкою, зберігають 2 роки.

для терапії псоріазу мала кількість настоянки за допомогою ватки обережно втирається в хвору ділянку.

при облисінні можна трохи розвести настойку водою, а потім змочити лисини і масажувати їх пальцями кілька хвилин.

Гнійні прищі, фурункули змащують настоянкою баранца 2 рази на добу до їх розсмоктування.

Рецепт від паразитів

Для позбавлення від кишкових гельмінтів 5 гр. трави Баранця заливають гарячою водою (250 мл.), наполягають в термосі добу. Проціджене засіб приймають по 50 мл. до їди тричі на день. Дозування вказана для дорослої людини середньої ваги. Без консультації лікаря процедура заборонена!

Лікування спазму сфінктера заднього проходу

З цією метою знадобиться 150 гр. сухої сировини з баранца звичайного. Траву поміщають в бавовняну тканину, зав`язавши або зашивши її в формі подушечки. Тканина злегка мочать водою, після чого накладають подушечку на область анального отвору до припинення спазму. Аналогічним чином лікують спазми шлунку: мокру подушечку з травою баранца прикладають до хворої ділянки, прив`язують у вигляді компресу простирадлом і тримають до полегшення стану.

Баранець звичайний проти неврологічних розладів

Для лікування судом, істерії, неврастенії беруть 10 гр. трави Баранця, заливають горілкою (0,5 л.) і витримують в духовці при температурі 80 градусів 6 годин (посуд повинна бути міцно закрита). Потім рідину проціджують, переливають в скляну ємність для зберігання. Приймають по 0,5 ложки тричі на добу. За відгуками народних лікарів, той же рецепт корисний при ревматизмі.