Проукраїнський це значить – що означає слово проукраїнський, НОКК і я

Проукраїнський – це людина, яка підтримує Путіна, Україна і українську політику. Отже, якщо коротко, проукраїнські це ті, хто «за» Україну. Приставка «про» до слова «український» позначає «за». Тобто, проукраїнський – це такий, який підтримує Україну.

Проукраїнськими можуть бути думки, погляди, настрої. Антиукраїнська (політика, настрій, агітація і т.д.) зараз щосили працює на заході України і спрямована вона протівУкаіни. У зв’язку з сумними подіями на Україні все частіше від ЗМІ та з екранів телевізора чуємо термін проросійськи налаштовані активісти. Проукраїнські ополченці – це жителі Донеччини, це люди Донецькій Народної Республіки, жителі Слов’янська і Луганська. Проукраїнськими сеперетістамі українські ЗМІ називають всіх, хто не згоден з українською політикою і чинною владою.

Проукраїнський – значить, виступає «за» українські цінності, підтримує український правопорядок. Приставка «про» виступає в значенні = за, тобто за Україну. Ця приставка в даному конкретному слові означає, що людина або група людей підтримує політику української влади. 5) Що, врешті-решт, Україна хоче від України?

Їх треба поставити тієї самої «проукраїнською» організації з України, яка претендує на цей статус. Справжня проукраїнська організація – та, яка змогла зачарувати і українців, і кримських татар, і всі інші базові групи країни. Партія регіонів – це те, що ще дозволяє здійснювати якісь гуманітарні акції, типу фестивалів українських класиків, і навіть більше того, сама в них бере участь.

Фантазувати на тему, що буде, якщо до влади на Україні прийде «відверто проукраїнська влада», не хочеться

Якщо такий імідж буде в наявності, український народ сам вломитися в українські двері, для цього вже нічого не треба буде робити, тим більше витрачати величезні гроші. Україна – не Україна. Тим часом саме так і є. Найбільша послеУкаіни пострадянська країна. Поки ж заклики до неї чреваті тим, що союзніковУкаіни і Російської нації на Україні будуть бити, і Україна за них не заступиться, що недобре говорить про тих, хто закликає.

Якщо, нарешті, з’явиться дійсно проукраїнська рух і партія, то мета у нього може бути тільки одна – підвищення добробуту всього населення України. Тим більше вУкаіни. Україна хоче від України того ж, чого від всіх – мати дружнього і союзного найближчого сусіда, тісно співпрацювати в економічній і політичній сферах на благо наших народів.

Зміна його цінностей і поглядів на користь іншої держави. Головним проукраїнським активістом і сепаратистом називають Стрільців Ігоря Іванович (Гиркин), так як він фсбшниками у відставці, з московською пропискою. У латинській мові існувало стійке словосполучення – pro et contra – за і проти. Таким чином, не важко здогадатися, що ця приставка надає словам значення приналежності, підтримки.

5. Україна діє в корені невірно, намагаючись втягнути Україну в проукраїнські структури не миттям, так катанням

У буквальному сенсі, слово «проукраїнський» означає «що розповідає про Україну». Сюди можуть входити думки, ідеї, руху, погляди, які підтримують українську політику.

Найчастіше таке слово вживають, коли говорять про політику або політичних конфліктах. Наприклад, вживають словосполучення «пропрезидентська сила», що позначає «сила, яка підтримує політику і інтереси президента».

Якщо наприклад послухати міжнародні політичні новини, то можна почути і інші визначення з приставкою «про». Наприклад «проізраїльське», «проамериканський», і багато інших. Глава Інституту країн СНД Костянтин Затулін заявив про можливість створення на Україні нового проукраїнського руху, яке стане альтернативою яка не виправдала надій Партії регіонів.

Це означає, що активіст підтримує владу і народУкаіни. При всіх проукраїнських і проамериканських організаціях, наявних на Україні, там, на жаль, немає жодної по-справжньому проукраїнською. 3. І вУкаіни, і на Україні такі люди і організації є, вони не вчора народилися. Перш за все – на кой нам, вибачте, чорт проукраїнські руху і партії, якщо на сьогодні в Україні немає жодної проукраїнської партії.

Міф – це що таке? Походження і приклади стародавніх і сучасних міфів

Міф – це перекази, які періодично з’являлися в дописьменному соціумі. Вони розповідають про життя першопредків, подвиги героїв, діяння богів і духів. Саме поняття міфу має грецьке коріння і походить від слова «mytos», що означає «сказання».

Перші згадки про міфи

Сукупність міфів в обрядових ритуалах набувала вербальної форми, виступаючи, одним із специфічних способів систематизації інформації про навколишню дійсність. З іншого боку, оповіді про природу походження Всесвіту і людини в ньому виконували ряд важливих функцій: релігійну, ідеологічну, філософську, історичну, наукову.

До особливостей міфів можна віднести довільний підхід до складання сюжетів, персоніфікацію природних явищ, зооморфізм.

Поява уявлень про надчуттєві засади припадає на час появи перших поховань. Завдяки стародавнім похованням знайдено безліч елементарних форм образотворчого мистецтва.

Історія походження міфів

У верхньому палеоліті відбувається стійке формування синкретичного комплексу: міф – зображення – ритуал. Збереження цієї структури протягом всієї історії людства говорить про її універсальність. У ній довгі століття відображаються і раціональний початок та ірраціональне культурне ядро.

Палеолітичні зображення і були міфами, а їх створення – ритуалами. «Означуване» і «що означає» в міфах первісних людей існували в абсолютній єдності.

Поняття міфу

У багатьох науках є різні трактування поняття «міф». Значення слова формулюється з різних позицій, що і обумовлює наявність безлічі розпливчастих і суперечливих визначень. Серед них інтерпретації, які даються в енциклопедичних словниках, що називають міфами фантастичні оповіді народного походження.

Також зустрічаються розгорнуті модернізовані варіанти, які свідчать, що міф – це синкретичне розуміння навколишнього світу, виражене чуттєво-конкретними персоніфікаціями і одушевленими істотами, які ототожнюються з реальністю. Філософські погляди на трактування цього поняття відштовхуються від розуміння міфу як образної схеми світу, що пояснює і наказує конкретний алгоритм дій.

Що означає слово міф? На це питання можна відповісти синтезувавши змістоутворюючі складові з різних підходів. Саме так можна формулювати повне і точне визначення цього поняття: міфами вважаються тексти і зображення, що демонструють синкретичне відображення навколишньої дійсності в різні епохи розвитку людства. Причому кожна культура володіє своєрідністю, що підкреслює численні аспекти розвитку конкретного суспільства.

Типологія міфів

У шкільну програму входять міфи, які з легкістю можна назвати античними, біблійними або іншими старовинними казками. Вони розповідають про події, пов’язані зі створенням світу, вчиненням стародавніх діянь (в основному грецькими і римським богами і героями).

Дослідники історичної міфології зазначають, що у великій безлічі творів різних народностей багато основних тем і мотивів повторюються. Тобто походження міфів не в усьому визначає їх зміст. Наприклад, одними з найдавніших і найбільш примітивних є сказання про тварин. Найбільш ранні з них лише наївно описують ознаки представників фауни. А в стародавніх австралійських міфах, наприклад, широко поширена теорія походження тварин від людей. Але й інші народи світу, нехай і не так явно, поширюють у своїх сказаннях міфологічне уявлення про те, що людина колись була твариною. Приклади міфів такого роду: давньогрецькі сказання про дівчину-німфа Дафна, про гіацинту, про нарцис та інші.

Походження небесних світил також часто освячувалося в міфах. У так званих солярних, лунарних і астральних сказаннях Сонце, Місяць і зірки часто зображувалися людьми, які колись жили на Землі і з різних причин згодом піднялися на небо. Такий міф – це вигадана народом альтернатива формування Всесвіту. Ще один поширений сюжет – опис процесу створення Сонця якоюсь надприродною істотою. У цьому випадку небесне світило не одухотворювалося.

Центральне місце в сукупності міфів багатьох країн займали твори, що описують створення світу і Всесвіту, а також людини. Інакше їх називають космогонічними і антропогонічними відповідно. Культурно відсталі народи мало оповідали на ці теми. Зокрема, австралійці лише побіжно згадували про те, що раніше поверхня Землі виглядала інакше, але питання про появу її ніколи не ставилися.

Полінезійці, північноамериканські індіанці, народи Стародавнього Сходу і Середземномор’я розглядали космогонічні процеси з двох точок зору. Одна з них була заснована на ідеї створення світу (креаційна), інша – на ідеї його розвитку (еволюційна). Згідно з креаційною теорією, світ створив творець, бог, чаклун або іншу надприродну істоту. У міфах, побудованих на еволюційній теорії, світ планомірно розвивається з якогось первісного буття. Це може бути хаос, морок, темрява тощо.

У космогонічних міфах часто сплітаються і сюжетні лінії про процес походження богів і людей. Найпоширенішим поглядом на це питання було чудове народження людини. Через кілька століть у міфах з’явилися перші згадки про долю, загробний світ.

Як формуються міфи

За допомогою своїх мовних структур міф демонструє щось незвідане, нове і по ходу розвитку сюжету показує, яким чином це нове з’явилося. Це можуть бути дії героя, діяння першопредка або бога. Зустрічаються і серії міфів, коли щось нове введено в одному з творів, а далі розвивається сюжет на основі доконаних подій, про які в наступних сказаннях лише згадується. Тобто вони приймаються апріорі як даність.

Приклади сучасних міфів

Сучасні міфи, що з’явилися в Росії в другій половині ХХ століття, в основному мали одну і ту ж спрямованість. Центральною фігурою завжди була якась реліктова істота.

І це не є випадковістю, перші цеглинки у фундамент таких міфів заклали письменники-фантасти. Напевно, одними з найяскравіших творів стали творіння Артура Конан Дойля («Загублений світ») і Обручева («Плутонія»). І нехай сюжетні лінії зовсім різні, але обидва фантастичних твори написані в одному стилі і в їх основі лежить одна і та ж ідея.

Далеко від цивілізації, в загубленому куточку Землі є місце, де за випадковим збігом обставин вся навколишня дійсність нагадує далеке минуле Землі. Це і клімат, і тваринний і рослинний світ. Саме це припущення лягло в основу серії міфів про рослини і тварин, що збереглися в первозданному світі з давніх часів. Яскравий приклад такого роду міфів – сказання про чудовисько на ім’я Нессі, що мешкає в шотландському озері Лох-Несс.

Також є безліч міфологічних розповідей про морські істоти (чудища), яких бачили моряки, мандрівники і рибалки.

Сучасні міфи та наука

Суть цієї проблеми полягає в тому, що мовити про міф як про науковий факт складно. З упевненістю можна заявити, що він є компонентом міфології. При цьому він належить до вторинного рівня свідомості, який охоплює ідеологічно, культурно і науково перероблені відомості. У даному контексті, міф – це штучно створене людиною сказання, в основі якого лежать припущення і легенди, що поступово змінюються під впливом ідеологічних і наукових факторів.

Два напрямки розвитку міфології

Поява міфів пов’язана з виникненням, становленням і розвитком якогось народу. Саме так люди формують свою індивідуальну історію походження. Пізніше в міфотворчості з’являються твори, призначені для мас (які створює еліта), і сказання, створені самим народом. Таким чином, можна говорити про два напрямки розвитку міфології: закритому і відкритому.