Що буде, якщо не лікувати епілепсію – розповідає закарпатський лікар
Повністю подолати епілепсію можна, а тому її варто лікувати її потрібно. А що ж буде, якщо не лікувати? Про це розповів лікар Закарпатського обласного центру нейрохірургії та неврології Тарас Студеняк.
– Якщо з певних причин людина не хоче або не може лікувати епілепсію, якими можуть бути наслідки, крім, звісно, летального?
– Хвороба наносить шкоду: в людини можуть виникнути порушення пам’яті чи вторинні психічні розлади. Часто люди бояться, що препарат нашкодить печінці, але не думають про те, що хвороба накоїть із мозком. Це складна тема. Але коли ліки не допомагають, на щастя, часто можна допомогти хірургічно. Це дуже велике досягнення медицини. Буває, аналіз пацієнта продовжується декілька років, бо потрібно впевнитися, що він нечутливий до медикаментозного лікування, провести цілий ряд обстежень…
Сам по собі напад небезпечний травмою та смертю. Але є й інші ризики: зміна пам’яті і зміна психіки. Це залежить від частоти нападів, їх виду та локалізації. Іноді це досить швидкий процес – буквально декілька років. Цікаво, що є навіть ціла наука – нейропсихологія – за допомогою якої можна визначити, з якої точки мозку запускаються епінапади по тому, як саме втрачається пам’ять.
Всі люблять швидкі рішення, але це та хвороба, яка потребує терпіння та тривалого аналізу. Деякі випадки потребують кількагодинного аналізу. Найкоротший моніторинг у нас стався за 7 хвилин від початку обстеження, хоча пацієнт планував пробути тут декілька днів. Однак бувають і випадки, коли ми моніторимо пацієнта кілька разів по три дні і безрезультатно.
– До вас їдуть пацієнти з усієї країни. Такі операції більше ніде не роблять?
– Ми проводимо досить багато операцій і чимало пацієнтів справді звертаються з інших областей. Здебільшого це люди, яким не допомагають ліки. Звісно, ми не єдині в Україні, просто у нас дуже вдало підібрана команда. Рішення про лікування та операцію – це командна робота. Не може цим сам по собі займатися нейрохірург чи епілептолог, нейросихолог або невролог, лікар по МРТ, нейрофізіолог. Для цього потрібна команда, яка працюватиме як злагоджений механізм і прийматиме рішення спільно. Тому хірургія епілепсії є не в усіх містах. Багато де є хороші висококваліфіковані фахівці, але не завжди є команда.
– Якби ви могли звернутися до людей, у яких стаються напади, як би ви їх мотивували, чим би аргументували необхідність звернутися до лікаря?
– У 70% випадків, при правильному лікуванні пацієнти на все життя забувають про напади. Іноді, пацієнти, які довго хворіють не знають, що робити, коли напади припиняються. Часом через епілепсію, люди пропускають усе життя. Ми детально розробляємо кожен випадок. І це величезний шанс, можливість повернутися до життя – хіба це не фантастично? Це наша задача – дати людині шанс жити нормальним повноцінним життям і робити те, що вона хоче.
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
Закарпатський лікар-епілептолог – про епілепсію та причини її виникнення
Жити нормальним життям і забути про напади епілепсії – більше не мрія, а цілком реальна можливість. Уже понад 10 років у Закарпатському клінічному центрі нейрохірургії та неврології практикують лікування цього недуга. З 2007 року в клініку звернулося майже 10 000 хворих на епілепсію. Про загрози й лікування, можливі наслідки та життя без хвороби говоримо з лікарем-епілептологом ОКЦНН Тарасом Студеняком.
– Тарасе Олександровичу, що собою являє епілепсія, хто і як часто на неї хворіє?
– Це хронічне захворювання головного мозку, яке характеризується стійкою схильністю до наявності нападів. Наведу трохи статистики: від 0,4 до 0,8% населення Землі мають епілепсію. У масштабах Європи – це 6 мільйонів пацієнтів. Грубо кажучи, в одного зі 150 людей є ця проблема. Частіше це діти та люди похилого віку.
– Це захворювання не обов’язково є вродженим – воно може бути й набутим?
– Справді, є вроджені або генетичні форми, а також хвороба може з’явитися як наслідок перенесених травм, інфекцій, інтоксикацій, інсультів, пухлин тощо. На жаль, у 20-30 % пацієнтів так і не вдається визначити першопричину захворювання.
– Як розпізнати епілепсію на ранніх стадіях? Чи можливо її якось попередити?
– Попередити, на жаль, неможливо. Можна запідозрити, що вона буде, попередити про ризики, але запобігти захворюванню не можна. А от напади попередити можна. Багато пацієнтів (особливо дітей) можуть перерости хворобу – це так звані доброякісні епілепсії, які з’являються у ранньому віці, проявляються певними специфічними судомами, які тривають декілька років, але тоді за певними ознаками бачимо, що це доброякісна епілепсія, яку потрібно полікувати декілька років і вона зникне.
– Можливо, є якісь ранні ознаки? Щось, на що слід звернути увагу, аби вчасно звернутися до лікаря й почати лікування, поки хвороба не розвинулася?
– У період між нападами людина абсолютно здорова. Тому й перший напад буде абсолютно неочікуваним. До того ж, іноді напади бувають прихованими: це не обов’язково втрата свідомості, падіння та судоми всього тіла – це можуть бути втрати свідомості на декілька секунд, це може бути оніміння половини тіла тощо. Але передвісники є не завжди. В більшості випадків, ми тільки можемо попередити людину, що вона є у потенційній групі ризику. От, приміром, у 8% пацієнтів, що перенесли інсульт, в подальшому стаються епінапади, але сказати в кого саме вони будуть неможливо.
– Якщо в людини стався один напад, то це вже сигнал звертатися до лікаря?
– Однозначно. Пацієнт повинен пройти обстеження на предмет можливих причин: чи немає якоїсь пухлини або аномалії, а також потрібно оцінити ризик повтору. Тобто зазвичай, якщо трапився один епінапад, не обов’язково трапиться наступний. Після одного епінападу ліки не призначаються. Приблизно 20-30% людей протягом життя матиме бодай один приступ – це втрата свідомості, потьмарення чи запаморочення. В кожному разі варто звернутися до лікаря й не чекати наступного разу.
Джерело: ЗОКЦНН
Продовження читайте у наступних публікаціях на Uzhgorod.net.ua