§ 14. Структура та розміщення тваринництва. Зональна спеціалізація сільського господарства України
Географія тваринництва, як і географія рослинництва, залежить від природних умов. Однак на розвиток окремих видів і напрямків тваринництва також помітно впливають рівень розвитку економіки, купівельна спроможність та вподобання населення, кормова база, а в окремих країнах — релігійні вірування.
1. Тваринництво, його структура та кормова база.
Тваринництво — це вид сільськогосподарської діяльності, що забезпечує населення продуктами харчування, харчову й легку промисловість — сировиною, а також дає органічні добрива. Основним показником, що характеризує його розвиток, є продуктивність сільськогосподарських тварин — кількість і якість продукції, яку отримують від тварини за визначений період (доба, місяць, рік). Наприклад, кількість молока, яке отримують від однієї корови; кількість яєць від однієї курки-несучки; настриг вовни з однієї вівці та ін.
В Україні в останні 20 років обсяги виробництва продукції тваринництва знизилися. Це забезпечило перевагу рослинництва в загальному обсязі виробленої сільським господарством продукції.
У складі тваринництва найбільше значення мають скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво (мал. 1). Уявлення про структуру виробництва переробленого м’яса за видами дає діаграма (мал. 2).
Мал. 1. Структура тваринництва.
На структуру, розміщення та спеціалізацію тваринництва впливає кормова база. Під нею розуміють обсяги та види кормів, їх виробництво та використання. Від кормової бази залежать продуктивність тварин та можливості збільшення їх поголів’я (мал. 3).
За походженням розрізняють рослинні, тваринні та мінеральні корми. Найбільше значення мають корми рослинного походження. Природних пасовищ в Україні мало, тому тваринництво здебільшого спирається на кормові культури. До найважливіших із них належать: кукурудза на силос і зелені корми, фуражне зерно, кормові коренеплоди (вирощують переважно в степу), зелені корми (вирощують у всіх природних зонах), багаторічні трави — люпин, люцерна, конюшина (вирощують переважно в Поліссі й лісостепу). Частину рослинних кормів дає промисловість (наприклад комбікорми, висівки, макуха, шроти). Так, комбікорм являє собою науково обґрунтовану і спеціально підготовлену суміш очищених і подрібнених кормових засобів і мікродобавок. Він забезпечує повноцінну годівлю тварин і таким чином підвищує їх продуктивність (додаткове виробництво молока, м’яса, яєць).
До кормів тваринного походження здебільшого належать відходи від переробки сільськогосподарської продукції (наприклад сироватка, м’ясо-кісткове борошно). Вони характеризуються високим вмістом повноцінного білка та мінеральних речовин.
Мал. 2. Структура виробництва м’яса за видами.
Мал. 3. Тваринницька ферма. У народі кажуть, що молоко корови на її язиці. Це означає, що кількість та якість молока залежать від кількості та якості корму.
Як добавка до кормів для збагачення їх мікроелементами також використовуються мінеральні корми (наприклад кухонна сіль, крейда).
2. Розміщення тваринництва.
Основна мета скотарства — розведення великої рогатої худоби для отримання молока, м’яса та шкір. Виробництво поширене по всій території країни. На 2016 р. в Україні налічувалося 3,75 млн голів великої рогатої худоби, у тому числі 2,1 млн корів. За поголів’ям худоби лідерами є Вінницька, Львівська, Хмельницька, Харківська, Полтавська області.
За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства. Залежно від природних умов, споживача й особливостей кормової бази різні райони України мають відмінності в спеціалізації, тобто обирають свої напрямки скотарства. У Поліссі, лісостепу та приміських зонах переважає молочне й молочно-м’ясне скотарство; у степовій зоні розвивається м’ясне та м’ясо-молочне скотарство. У виробництві молока перше місце належить господарствам лісостепу. Потужні комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби й виробництва молока розташовані поблизу споживача (великих міст). Однак більшу частину молока дають фермерські та інші господарства населення.
Скорочення поголів’я великої рогатої худоби, яке спостерігається в країні, частково компенсується зростанням продуктивності. Так, в останні роки в Україні збільшуються середньорічні удої молока від однієї корови та середньодобовий приріст ваги великої рогатої худоби на вирощуванні. У 2010 р. середньорічне виробництво молока від однієї корови становило 2359 кг, а у 2015 р. — уже 4644 кг.
Важливе місце у тваринництві посідає свинарство, яке забезпечує споживачів м’ясом, салом, шкірою. У 2016 р. поголів’я свиней становило 7,08 мільйона. Найбільш інтенсивно це виробництво розвивається поблизу великих міст і центрів харчової промисловості, орієнтуючись на використання харчових відходів, а також у районах розвиненого картоплярства та фуражного зернового господарства. У Поліссі та лісостепу переважає м’ясо-сальна спеціалізація свинарства, у степу — сальна.
У степових районах півдня України та Карпатах поширене вівчарство. Крім м’яса, воно забезпечує промисловість вовною. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських і гірських — м’ясо-вовняну. Воно використовує переважно пасовища і грубі корми, тому продукція вівчарства дешевша, ніж скотарства та свинарства.
В останні роки зростає значення птахівництва (розведення курей, качок, гусей, індиків). Крім поживного м’яса, воно дає яйця, а також перо й пух. Найбільше валове виробництво цієї продукції припадає на господарства лісостепу й степу (Донецька, Київська, Львівська, Дніпропетровська, Харківська обл., Автономна Республіка Крим). Зараз поблизу великих міст створюються бройлерні господарства.
Мал. 4. За обсягом виробництва меду Україна посідає перше місце в Європі й третє у світі (у виробництві на одну особу — перше). Українським медом ласують не тільки місцеві жителі, а й населення Туреччини, Словаччини, США, Польщі, Німеччини, Франції та інших країн.
По всій території України розвинене бджільництво, що дає надзвичайно цінну продукцію (мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко), а також сприяє підвищенню врожайності багатьох культур, оскільки бджоли є добрими запильниками. Найбільше бджільництво розвинене в степовій та лісостеповій зонах, де зосереджені основні медоносні культури (мал. 4).
У південних районах країни культивується шовківництво. Проте його продукції не вистачає для задоволення потреб шовкової промисловості.
Перспективним напрямком господарської діяльності є рибництво. В Україні воно розвивається на основі природних (озера, лимани, річки) та штучних (водосховища, ставки) водойм.
3. Зональна спеціалізація сільського господарства.
Не всі райони країни мають однакові земельні, агрокліматичні й водні ресурси. Тому одні райони спеціалізуються на вирощуванні картоплі, інші — соняшнику, треті — винограду тощо. На спеціалізацію також впливають економічні й соціальні чинники, зокрема потреби місцевого населення та промисловості, забезпеченість трудовими ресурсами, рівень розвитку транспортної мережі.
Відмінності в спеціалізації сільського господарства дозволяють виділити три сільськогосподарські зони. Вони являють собою території, на яких переважають ті або інші напрямки рослинництва й тваринництва. Межі сільськогосподарських зон близькі до меж природних зон (див. таблицю).
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ УКРАЇНИ
§ 12. Тваринництво. Зональна спеціалізація сільського господарства України
1. Яку частку продукції сільського господарства дає тваринництво?
2. Яких тварин розводять у вашій місцевості?
3. Яку продукцію виробляють у тваринництві?
4. Від чого залежить його просторове розміщення?
5. Які види культурних рослин найважливіші для тваринництва?
1. Розвиток кормової бази тваринництва
Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, яке є важливою складовою його кормової бази. Сучасне кормовиробництво складається з польового, лучно-пасовищного та промислового виробництва кормів (мал. 1).
До польового кормовиробництва належить вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур (солома, бадилля тощо).
Лучно-пасовищне виробництво кормів пов’язане з використанням природних кормових угідь — сіножатей та пасовищ.
Промисловим виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість. Комбіновані корми — це суміш збалансованих за вмістом поживних і мінеральних речовин (вітамінів). На комбікормових заводах як сировину використовують зерно та продукти його переробки, а також відходи олійної, цукрової, м’ясної, рибної промисловості.
Мал. 1. Складові частини кормової бази тваринництва.
Мал. 2. Випасання великої рогатої худоби на природних пасовищах.
Мал. 3. Сучасний тваринницький комплекс у Черкаській області.
Відходи підприємств харчової промисловості (жом, мелясу, сироватку), громадського харчування, а також харчові відходи населення використовують як корм для тварин без додаткової переробки. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості.
2. Структура та розміщення тваринництва
У структурі валової продукції сільського господарства України тваринництво становить на сьогодні менше ніж 30 %. Основні його види — скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. Серед інших складових тваринництва в Україні розвиваються рибництво, бджільництво, шовківництво.
Скотарство — один із найважливіших видів економічної діяльності тваринництва. Воно поширене на всій території України (поголів’я великої рогатої худоби на початок 2016 р. становило 3,75 млн голів). Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Карпатах, лісостепу й на Поліссі, найменше — у степу (мал. 2).
Скотарство дає найбільший обсяг усієї продукції тваринництва — молока й м’яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства: молочне, м’ясне, м’ясо-молочне та молочно-м’ясне.
Молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами (Полісся), або навколо великих міст. Для районів інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сіножатей і пасовищ характерний молочно-м’ясний напрямок (лісостеп, зона широколистяних лісів). М’ясо-молочне скотарство поширене в тих районах, де в кормовій базі переважають висококалорійні корми. Це степова, посушлива зона, де трави влітку висихають (Миколаївська, Херсонська обл., степовий Крим). М’ясний напрямок розвивається лише в спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах, що виникли при цукрових, крохмалепатокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами. Загалом в Україні переважає скотарство молочно-м’ясного напрямку. Останнім часом створюють тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямків на промисловій основі (мал. 3).
Друга за значенням складова тваринництва — свинарство (поголів’я на початок 2016 р. становило близько 7,1 млн голів). Найрозвиненіше воно в степу та лісостепу, де є багато концентрованих кормів. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але оскільки цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у лісостепу.
Вівчарство поширене переважно в степу, особливо південному, та Карпатах (мал. 4). У степу розвивається вовняне, здебільшого тонкорунне й напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Воно базується на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують сухі вигони та пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть із-під снігу завглибшки до 20 см. На Поліссі та в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, яке дає високоякісні, міцні, теплі овчини.
Птахівництво в Україні на сьогодні розвивається випереджальними темпами. Про це свідчить не тільки зростання кількості поголів’я птиці всіх видів (гусей, качок, курей, індиків), яка з 2000 р. зросла більше ніж у 1,7 разу, але й нарощування обсягів виробництва, які задовольняють внутрішній попит, а також спрямовані на експорт. Великі спеціалізовані птахофабрики створено поблизу великих міст, промислових і рекреаційних центрів. Найбільше поголів’я птиці сьогодні зосереджено в Київській і Вінницькій областях, дещо менше — у Черкаській, Дніпропетровській та Херсонській областях. Разом у цих п’яти областях утримується 51,1 % усього поголів’я птиці в Україні.
ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО.
Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрямки. У господарствах лісової зони та лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі, провідною спеціалізацією є м’ясо-сальна. У степу, де в кормах міститься висока частка дешевих концентратів, відображені риси сального напрямку свинарства.
Мал. 4. Випасання овець на карпатських полонинах.
ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО.
Питома вага м’яса птиці у структурі виробництва всіх його видів в Україні на сьогодні становить понад 49 %. Значне зростання виробництва продукції птахівництва в останні роки стало можливим передусім за рахунок будівництва сучасних високотехнологічних птахофабрик і комплексів, які забезпечені технікою й обладнанням як провідних світових, так і вітчизняних виробників.
Важливого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель.
Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку — на Поліссі, у широколистяних лісах та лісостепу (мал. 5).
Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) зосереджене в центральних степових і частково лісостепових областях.
Розвивається в Україні звірівництво. Із хутрових звірів на спеціалізованих фермах і у звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію. У лісостепових і лісових областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м’яса, ніж вівчарство.
3. Зональна спеціалізація сільського господарства України
Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені насамперед відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах.
Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні й соціальні чинники. Це передусім потреби населення та національного господарства в тій чи іншій сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, працересурсний потенціал території, наявність розвинених транспортних шляхів. Під впливом цих чинників в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони.
Поліська сільськогосподарська зона, яка охоплює природну зону мішаних лісів та невеликі прилеглі частини зони широколистяних лісів і лісостепу, зараз спеціалізується переважно на м’ясо-молочному тваринництві, зерновому господарстві, а східна частина — також на вирощуванні олійних культур. Колишня традиційна для цієї сільськогосподарської зони спеціалізація рослинництва на льонарстві та картоплярстві на сьогодні практично втрачена. Найбільше значення серед зернових у межах зони мають пшениця, гречка та жито, а з олійних — соняшник і ріпак. Спеціалізація рослинництва, природні умови забезпечили розвиток молочно-м’ясного та м’ясо-молочного скотарства, свинарства.
Лісостепова сільськогосподарська зона, яка включає природну зону широколистяних лісів і більшу частину території з лісостеповими ландшафтами, також за останні десятиліття суттєво змінила свою спеціалізацію. На більшості площі (близько 70 % території) тут чітко виражена зернова спеціалізація з відносно розвиненим вирощуванням олійних культур і молочно-м’ясним скотарством. У деяких районах у рослинництві переважає вирощування олійних культур. У Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій та деяких інших областях ще збереглися ареали вирощування цукрових буряків (мал. 6), але обсяги їх виробництва не дають підстав розглядати буряківництво як напрямок спеціалізації лісостепової сільськогосподарської зони. Значні площі в лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м’ясо великої рогатої худоби, свиней. На правобережжі сільськогосподарської зони, особливо в Придністров’ї, розвинене садівництво (мал. 7).
Мал. 5. Бджільництво на Поліссі.
Мал. 6. Поле з посівами цукрового буряку на Полтавщині.
Мал. 7. Яблуневий сад у передгір’ї Карпат.
Степова сільськогосподарська зона й надалі залишається зоною зернових та олійних культур із розвиненими овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця (мал. 8), кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині — льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна й соняшнику в Україні. Важливе значення мають також садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство та свинарство, на півдні розвинене вівчарство. Зростає роль птахівництва.
4. Гірські та приміські сільськогосподарські райони
Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму* 1 й Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва в них.
У передгір’ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернових культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. Із видів тваринництва разом зі скотарством велике значення має вівчарство, яке використовує гірські пасовища на полонинах.
На Південному березі Криму товарне значення мають виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії).
Навколо великих міст та агломерацій сформувалися приміські овочемолочні зони, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями тощо.
Мал. 8. Збирання пшениці на півдні України.
ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ
1. Що становить кормову базу тваринництва? 2. Якими є просторова організація та значення окремих видів тваринництва? 3. Якою є спеціалізація сільського господарства на Поліссі, у зонах широколистяних лісів, лісостепу та степу? 4. Якими є особливості сільськогосподарського виробництва в передгірних та гірських районах Криму й Карпат? 5. Якими є особливості сільського господарства в приміських сільськогосподарських районах?
ЗАСТОСОВУЄМО ЗНАННЯ, ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО
1. Використовуючи карти атласу, порівняйте розвиток тваринництва у двох областях України (на вибір). 2. Порівняйте спеціалізацію тваринництва на Поліссі й у степу. Якими чинниками зумовлені відмінності? 3. Користуючись картою атласу, визначте спеціалізацію сільського господарства у своїй області.
1 Тут і далі зірочкою позначені території, що на сьогодні визнано окупованими або які входять до зони АТО, а тому достовірність інформації не з’ясована.