Агрофірма “Ольгопіль”

Овес – культура помірного клімату, не вибаглива до тепла . Насіння починає проростати при температурі 2-3°C . Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7°C . Оптимальні для одержання сходів і процесу кущення температури – 15-18°C. Сходи витримують заморозки до мінус 4-5°C. У фазі цвітіння і молочної стиглості терпить від заморозків мінус 2°C. Оптимальні температури під час цвітіння і достигання: 20-25°C.

Має добре розвинену і фізіологічно активну кореневу систему. Засвоює фосфор із важкорозчинних сполук. Тому менш вибагливий до ґрунтів. У фазі кущення на чорноземах корені заглиблюються до 50-80 см, а на час формування зерна досягають глибини 1,5-2м. Добре росте на піщаних, суглинкових, глинистих, торфових грунтах. Можна висівати першою культурою при освоєнні осушених земель, цілини. Але кращими для нього є структурні чорноземні, темно-сірі опідзолені ґрунти із слабко кислою реакцією, рН5-6. Погано росте на засолених землях. Має розтягнутий період споживання елементів живлення. Краще інших хлібних культур відкликається на азотні добрива.

Період достигання зернівок у волоті розтягнутий. Рослина самозапильна, довгого світового дня. При ранньому скошуванні добре відростає. Вегетаційний період складає 95-120 днів.

Овес добре розміщати у сівозміні після удобрених просапних (кукурудзи, картоплі) зернобобових, баштанних, льону. Не рекомендується сіяти після вівса, цукрових буряків у зоні поширення нематоди. За високої культури землеробства можна висівати після пшениці.

Добре використовує післядію органічних добрив. Тому його висівають другою або третьою культурою після його внесення. На всіх грунтах добре реагує на внесення мінеральних добрив. На фоні фосфорно-калійних добрив азотні завжди забезпечують високий приріст врожаю. Вносити краще під основний обробіток ґрунту.

Обробіток грунту повинен бути спрямованим на очищення поля від бур`янів, нагромадження вологи. Кращою є система зяблевого обробітку ґрунту. Вона така, як і при вирощуванні ярого ячменю та пшениці.

Вирощувати слід районовані сорти відповідного цільового призначення. В Україні зареєстровані такі зернові сорти як «Буг», «Деснянський», «Комес», «Райдужний», «Славутич», «Факір», «Чернігівський 27». Цінні сорти: «Абель», «Грамена», «Львівський 1», «Полонез», «Ранньостиглий»; кормові: «Карпатський кормовий», «Чернігівський 28». Для товарних цілей потрібно використовувати насіння категорії РН-1-3 із схожістю не нижче 92% і чистотою не нижче 98%.

Готуючи насіння до сівби, сортувати його треба так, щоб у посівний матеріал увійшли зернівки з перших квіток у колосках. Вони крупніші, на 20-30% ваговитіші. Після зими насіння слід прогріти проти сонця або в струмені підігрітого до 35-40°C повітря. За 5-10 днів до сівби насіння протруюють від летючої сажки, твердої сажки, пліснявіння насіння, фузаріозної кореневої гнилі бенлатом (2-3кг/т), вінцитом (2л/т), раксилом (1.5кг/т), фундазолом (2-3кг/т) або іншим протруйником за методом інкрустування.

Висівати овес треба в перші дні польових робіт, коли земля досягне фізичної стиглості, одночасно або зразу після сівби ярої пшениці, яриці і ячменю. Кращі способи сівби – вузькорядний і звичайний рядковий. Норми висіву насіння диференціюють залежно від ґрунтово-кліматичних умов сортових особливостей. Орієнтовні норми висіву в Поліссі – 5,5-6, в Лісостепу – 4.5-5.5, в Степу – 4-5 млн схожих насінин на 1 га.

Глибина загортання насіння на важких глинистих грунтах – 2-3см, на середніх за механічним складом Лісостепу – 4-5, легких і при недостачі вологи – 5-6см. Слід враховувати, що загортання глибше 5 см веде до зниження польової схожості насіння.

За посушливої погоди після сівби поле коткують кільчасто-шпоровими котками, за достатньої вологості боронують. Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі і утворюється щільна ґрунтова кірка її до появи сходів руйнують боронуванням зубовими боронами або голчастими ротаційними знаряддями.

Збирання вівса проводять тими комбайнами, що й пшеницю і інші зернові прямим комбайнуванням або роздільним способом. Період достигання зерна в волоті досить розтягнутий. Зерно спочатку дозріває у верхній частині волоті. Якщо чекати, поки дозріють всі зернівки у волоті, найрозвиненіші зернівки верхівки волоті почнуть осипатися. Тому кращим строком роздільного збирання вважається час, коли повної стиглості досягне зерно верхньої половини волоті. Прямим комбайнуванням збирають у фазі повної стиглості. Для цього слід вирощувати стійкі до осипання сорти.

Опис та характеристика рослини Овес посівний

Переглянути інформацію щодо вирощування культури овес, овес на сiнаж, овес на зелений корм, овес на сiно.

ОВЕС ПОСІВНИЙ — Avena sativa L. (Avena — стародавня лат. назва вівса; sativus — посівний) — однорічна трав’яниста рослина родини злакових — Poáceae. Овес, представлений безліччю культурних і диких видів. Культурний овес, що культивується в нашій країні відноситься до двох видів: овес посівний (Аvena sativa L ) і овес візантійський (Аvеnа buzantina C. Koch).

Овес посівний ділиться на плівчастий та голозернистий. Голозерний овес має великі багатоквіткові колоски з м’якими плівками, тому при обмолоті зерно легко випадає з них. У плівчастого квіткові плівки тверді. Частіше вирощують плівчасті форми вівса, але зрідка і голозернисті (вони більш вимогливі до умов і менш урожайні).

Між собою різновиди вівса розрізняються будовою мітелки (розлога або одногрива), кольором квіткових лусочок (білий, жовтий, коричневий), остистістю зерна. Безостні форми вівса мають у мітелці трохи більше 25 % остистих колосків. У вологі роки остистість менша, а в посушливі (при низькій агротехніці) остистість того самого сорту збільшується.

Батьківщина вівса – Монголія та північно-східні провінції Китаю. Його почали обробляти пізніше, ніж пшеницю та ячмінь — у другому тисячолітті до нашої ери. Він засмічував посіви полби, проте землероби не намагалися з ним боротися, оскільки вже тоді були відомі його чудові кормові властивості. При просуванні посівів на північ овес витіснив більш теплолюбну полбу.

У Європі перші сліди вівса знайдено у поселеннях бронзової доби на території сучасних Швейцарії, Франції та Данії. Письмові згадки про цю культуру зустрічаються у записах грецького лікаря Діейхса, який жив у IV столітті до нашої ери. Пліній Старший писав, що древні германці вирощували овес і варили кашу. З цього приводу римляни і греки глузували з них, оскільки сприймали цю культуру як придатну лише для тварин. За даними Галена, сіяли овес і в Індії. Діоскорид не тільки згадував про нього, але й використовував у медичній практиці.

Овес належить до важливих зернофуражних культур. У плодах вівса є цукри, крохмаль (50–60%), білкові речовини (14–16%), жирна олія (6–9%), вітаміни групи В, вітамін Е, каротиноїди, холін, стерини (стигмастерин, β-ситостерин, холестерин та ін.), стероїдні сапоніни (авенакозид А), органічні кислоти (щавлева, малонова, ерукова), кумарини, макро- і мікроелементи (калій, кальцій, фосфор, магній, залізо). Тому овес є незамінним концентрованим кормом для коней, великої рогатої худоби, особливо молодняку, домашньої птиці.

Із зерна вівса, особливо голозерного, виробляють різані й шліфовані крупи, особливо цінну для дитячого харчування крупу «Геркулес», у білку якої підвищений вміст незамінних амінокислот (лізину, триптофану, аргініну) і яка легко засвоюється. З вівсяного борошна виготовляють харчові галети, смачне печиво, замінники кави. Оскільки вівсяне борошно не містить клейковини, його в чистому вигляді не використовують для випікання хліба (інколи 20% його додають до житнього чи пшеничного борошна).

Вівсяна солома, що містить до 7% білків і понад 40% вуглеводів, є добрим кормом для худоби (100 кг її становлять 31 корм.од.). Ще більше ціниться вівсяна полова, у складі якої до 8% білків, понад 41% вуглеводів.

Солома вівса йде на виготовлення грубих сортів паперу.

З лікувальною метою використовують наземну частину рослини: неочищене зерно, траву і солому. Для приготування дієтичних страв використовується мука, крупа і пластівці.

У вівсяному борошні та крупах містяться вітаміни, мінеральні речовини, амінокислоти, а також легкозасвоювані білки, жири та вуглеводи. Завдяки цьому каші, супи та слизові відвари, приготовані з вівса, широко використовуються в дитячому та дієтичному харчуванні. Слизові відвари, супи та каші є відмінними обволікаючими засобами, які мають протизапальну дію на органи шлунково-кишкового тракту. Гастроентерологи рекомендують вживати овес при гастритах, ентероколітах, гепатитах (у тому числі вірусних), атонії кишечника.

Вітаміни групи В благотворно впливають на роботу нервової системи, саме тому в традиційній медицині нерідко використовується настій та настоянка вівса для підвищення стресостійкості організму, при порушеннях сну, неврозах, втомі та тривалій депресії. Ліки мають загальнотонізуючу та помірну антигіпоксичну дію.

Крім того, овес благотворно впливає на шкіру, тому відвари з нього можна використовувати для лікування себореї, псоріазу, алергічного висипу, дерматитів та інших дерматологічних захворювань.

Овес посівний — один з найбільш холодостійких ярих культур. Насіння його починає проростати при температурі 1 – 2 °С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3 – 5 °С, нерідко і до мінус 7 – 10 °С, а зимуючий овес — навіть до мінус 14 °С. При морозі мінус 10 °С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол кущення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається знову, формуючи врожай зерна. На початку вегетації овес негативно реагує на підвищення температури (20 °С і більше), внаслідок яких затримується ріст кореневої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи — кущення є температура 15 – 18 °С.

Овес — культура помірного клімату, не вибаглива до тепла, в Україні поширена більше в Поліссі і Лісостепу. Насіння починає проростати при температурі 2-3 °C. Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7 °C . У фазі цвітіння і молочної стиглості переносить заморозки до мінус 2 °C. Оптимальні температури під час цвітіння і достигання — 20 – 25 °C.

Овес є найбільш вологолюбним серед хлібних злаків. При проростанні насіння вбирає 60-65% води від власної маси.

Овес засвоює фосфор із важкорозчинних сполук, тому мало вибагливий до ґрунтів. Добре росте на піщаних, суглинкових, глинистих, торфових ґрунтах. Погано росте на засолених ґрунтах. Період достигання зернівок у волоті розтягнутий. Рослина самозапильна, довгого світового дня. Вегетаційний період — 95 – 120 днів.

Основне світове виробництво вівса зосереджено у середніх широтах Північної півкулі — в Німеччині, Польщі, Росії, Україні, північному Казахстані, а також в південних районах Канади та в США.

Рід вівса – Avena L. – об’єднує Диплоїдні (2n-14), тетраплоїдні (2n-28) та гексаплоїдні форми (2n-42), однорічні й багаторічні.
До однорічних видів вівса, яких нараховують 14, належать три культурні види: посівний – A. Sativa L. (2n-42), візантійський, або середземноморський, – A. byyintina C. Koch (2n-42) та піщаний – A. strigosa Schreb. (2n-14), а також поширені у нашій країні як засмічувачі дикорослі бур’янисто-польові види, зокрема вівсюг звичайний – A. fatua L. (2n-42) та вівсюг південний – A. ludoviciana Dur. (2n-42).
Дикі форми вівса, на відміну від культурних, мають біля основи всіх зерен (А. fatua) або тільки нижнього зерна (A. ludoviciana) так звану підківку з опушеними краями, утворену потовщенням нижньої частини квіткової луски. При наявності підківок зернівки вівсюгів легко відокремлюються від колосків і при достиганні інтенсивно обсипаються поодинці (у звичайного вівсюга) або по дві-три зернини разом (у вівсюга південного).
У культурних видів підківки немає і основа зернівки має вигляд рівної або злегка скошеної площинки. При достиганні культурний овес стійкіший проти обсипання.
З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес більш відомий в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.

Будова рослини

Стебло — порожниста соломина, заввишки 80 – 140 см, завтовшки 4 – 4,5 мм, поділена на 4 – 7 міжвузлів. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення.

Листки ланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом.

Коренева система мичкувата, проникає у ґрунт на глибину 1 – 1,5 м, має велику кількість кореневих волосків та високу засвоювальну здатність.

Суцвіття — різного типу волоть: стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30-40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60-70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз). Гілки розміщуються на осі півкільцями. На кінцях гілок першого і наступних порядків утворюється по одному дво-, триквітковому або багатоквітковому (у голозерного вівса) колоску.

Маса 1000 зерен у посівного вівса становить 20-40 г, середня — 30-35 г; плівчастість — 22-34 %. Зернівки у голозерного вівса та звільнені від квіткових лусок — у плівчастого мають веретеноподібну форму, жовтувате забарвлення, покриті волосками, які до верхівки зерна густішають і утворюють чубок.

Овес

Господарське значення. Овес, як і ячмінь, належить до важливих зернофуражних культур. У його зерні містяться: білок – у середньому 13,26%, крохмаль – 40,8%, жир – 4,67%, зола – 4,05%, цукор – 2,35%, вітаміни В1, B2. Тому овес є незамінним конценфованим кормом для коней, великої рогатої худоби, особливо молодняку, домашньої птиці. Відзначається зерно високою поживністю: 1 кг його відповідає одній кормовій одиниці із вмістом 85-92 г перефавного протеїну.

Із зерна вівса, особливо голозерного, виробляють різані й шліфовані крупи, особливо цінну для дитячого харчування крупу “Геркулес”, у білку якої підвищений вміст незамінних амінокислот (лізину, фиптофану, аргініну) і яка легко засвоюється. З вівсяного борошна виготовляють харчові галети, смачне печиво, сурогат кави. Оскільки вівсяне борошно не містить клейковини, його в чистому вигляді не використовують для випікання хліба (інколи 20% його додають до житнього чи пшеничного борошна).

Вівсяна солома, що містить до 7% білків і понад 40% вуглеводів, є добрим кормом для худоби (100 кг її становлять 31 корм. од.). Ще більше ціниться вівсяна полова, у складі якої до 8% білків, понад 41% вуглеводів, а в 100 кг – 46 корм. од.

Овес у суміші з ярою викою, горохом, чиною вирощують на зелений корм, сіно, сінаж.

Як землеробська культура овес посівний відомий народам південно-східної Європи приблизно 1,5-1,7 тис. років до н. е. Звідси він поширився на захід і на північ Європи, пізніше – на Австралійський та Американський континенти. Сучасна світова площа вівса перевищує 25 млн га

В Україні овес вирощують переважно на Поліссі і в Лісостепу. За середньою врожайністю овес поступається ярому ячменю. Проте, як і інші сільськогосподарські культури, відзначається досить високим потенціалом урожайності зерна.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Різновид мутіка (mutica А1.) безостий з широкими короткими або довгими і вузькими колосовими лусками; міжвузля без опущення, зерно біле, основа його гола або опушена. Різновид арістата (aristata Кг.) остистий. Луски в нього бувають довгі широкі й довгі вузькі або вузькі. Міжвузля опушені, зерно біле, основа зерна опушена. Різновид ауреа (aurea Korm) безостий з короткими і вузькими або коротшими й широкими колосовими лусками. Міжвузля неопушені, зерно жовте нєопушене (рис. 2.1.15).

У сільськогосподарському виробництві найбільше поширений вид -овес посівний (Avena sativa L), дуже рідко в посівах зустрічаються також овес візантійський (Avena vyzantina С. Koch.) та овес піщаний (Avena syrigoza Schreb.).

Овес посівний – один з найбільш холодостійких ярих культур. Насіння його починає проростати при температурі 1-2°С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3-5°С, нерідко і до мінус 7- 10°С, а зимуючий овес – навіть до мінус 14°С. При морозі мінус 10°С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол кущення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається знову, формуючи врожай зерна.

На початку вегетації овес негативно реагує на підвищення температури (20°С і більше), внаслідок яких затримується ріст кореневої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи – кущення є температура 15-18°С.

У південних районах овес погано витримує високу температуру під час наливання і достигання зерна, яка призводить до запалу та захвату рослин; при 38-40°С у вівса паралізуються продихи вже через 4- 5 год, тоді як у ячменю таке трапляється лише через 25-35 год.

У період вегетації овес найкраще розвивається при 18-22°С і чутливий до можливого зниження температури у період цвітіння і наливання зерна до мінус 1,5-3,0°С, що інколи трапляється в північних районах його вирощування. Під дією таких температур формується зерно з низькою схожістю. Для нормального розвитку вівса протягом усього вегетаційного періоду сума ефективних температур має становити від 1500 до 1800°С.

Рис. 2.1.15. Типи волоті вівса: а – розлога; б – поникла; в – одногрива

Овес вибагливий до вологи, починаючи з набухання зерна в грунті, яке нормально відбувається при поглинанні до 65% води від його маси. Багато вологи потребує овес у період трубкування – викидання волотей, особливо за 10-15 днів до викидання волоті, коли ефективно формуються генеративні органи рослини. Посуха, яка можлива в цей період, призводить до різкого зниження врожаю зерна. Свідченням підвищених вимог вівса до вологи є досить високий коефіцієнт його транспірації, який становить 414-523.

У фазі цвітіння – наливання зерна овес дуже терпить від повітряної посухи, внаслідок чого утворюється щупле, недорозвинене насіння. Проте і дощова погода в другу половину літа може шкодити йому: розвивається велика вегетативна маса (на шкоду зерну), затягується вегетація, що особливо небажано у північних районах.

Овес маловибагливий до грунтів, витримує кислі Грунти (pH 5,0- 5,5), але водночас добре реагує на вапнування кислих дерновопідзолистих грунтів. Краще росте на легких піщаних і супіщаних ґрунтах. Хороші врожаї дає овес на окультурених болотистих грунтах та осушених торфовищах. Погано росте лише на солонцюватих грунтах.

З 1 ц зерна вівса з грушу виноситься близько 3 кг азоту, 1 кг фосфору, 5 кг калію. Як бачимо, овес найбільше потребує азоту та калію, що обов’язково треба враховувати при вирощуванні його на бідних грунтах Полісся.

Коренева система вівса добре розвинена, фізіологічно активна, добре використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук ґрунту. Рослини його відзначаються підвищеною кущистістю і позитивно реагують на збільшення площі живлення. Проте в північних районах це може бути причиною утворення надмірного підгону й затягування фази достигання зерна та його збирання.

Вегетаційний період у вівса, залежно від зони й сорту, коливається від 75 до 120 днів.

Овес – самозапильна рослина, але за високих температур під час цвітіння можливе й перехресне його запилення.

Сорти. В Україні районовано багато сортів вівса, таких як: Бусол, Візит, Закат, Ірен, Спурт, Скарб України, Стерно та ін.

Технологія вирощування. У сівозміні овес слід висівати насамперед після зернових бобових культур; при цьому він дає високобілко- ве зерно, приріст урожаю якого становить 3-4 ц/га і більше. Високі врожаї вівса формуються також при розміщенні його після кукурудзи, озимої пшениці, у вологі роки – після цукрових буряків, на Поліссі – після картоплі й льону-довгунця. У роки недостатнього зволоження не рекомендується розміщувати овес в сівозміні після цукрових буряків, які надто висушують грунт і мають спільних з вівсом шкідників (бурякова нематода).

Обробіток фунту та удобрення. Ґрунт під овес готують з урахуванням особливостей попередника й ґрунтових умов. Якщо, наприклад, овес висівають після стерньових попередників, засмічених однорічними бур’янами, то стерню лущать на глибину 6-8 см дисковими лущильниками або на 10-12 см у двох напрямках, коли поле засмічене багаторічними кореневищними бур’янами. Для знищення коренепаросткових бур’янів перше лущення проводять дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге (при з’явленні розеток бур’янів) – полиневими лущильниками на глибину 10-12 см.

Зяблеву оранку слід проводити на глибину 20-22 см, а на полях, засмічених багаторічними бур’янами, 25-27 см.

При висіванні вівса після кукурудзи основний обробіток ґрунту полягає в дискуванні важкими дисковими боронами у двох напрямках і зяблевій оранці на глибину 27-30 см. Після таких попередників, як картопля або цукрові буряки, зяблеву оранку можна замінити поверхневим обробітком ґрунту.

Весняний обробіток включає Закриття вологи боронуванням та шлейфуванням і передпосівну культивацію в 1-2 сліди на глибину загортання насіння.

Під овес вносять мінеральні добрива. Залежно від ґрунту й попередника їх дають у дозі від 30 до 60-90 кг/га діючої речовини. При цьому більшість фосфору й весь калій використовують під основний обробіток ґрунту, азот – навесні під культивацію і частину фосфору (10-12 кг/га) в рядки. На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах у рядки доцільно вносити складні мінеральні добрива (нітроамофоску та ін.) по 10-15 кг/га діючої речовини. На кислих ґрунтах замість супер-фосфату краще вносити фосфоритне борошно, яке добре засвоюється вівсом і, крім того, знижує кислотність грунту. На кислих ґрунтах урожайність вівса підвищується при їх вапнуванні. На торфових ґрунтах обов’язково вносять мідні добрива (піритні недогарки 3-4 ц/га або мідний купорос 20-25 ц/ra) один раз за 4-5 років. При потребі посіви підживлюють у період кущення рослин з розрахунку (NPK) 20-30. Високі дози азоту на родючих грунтах можуть зумовити вилягання посівів вівса. У такому разі віддають перевагу фосфорно-калійним добривам.

Сівба. Для сівби використовують крупну фракцію насіння з високими посівними якостями (pH 1-3). Дослідженнями встановлено, що сівба крупним насінням забезпечує приріст урожаю зерна вівса до 5- 6 ц/га. Тому сортування насіння на трієрних блоках (БТ-20) з відбором крупного має важливе господарське значення. Перед висіванням його протруюють вітаваксом та іншими препаратами. Для кращого протруювання насіння інкрустують з додаванням до пестицидів плівкоутворювачів ПВС (0,5 кг/т) або NaKMH, (0,2 кг/т).

Сіяти овес потрібно в перші дні весняних польових робіт сівалками С3-3,6А, СЗП-3.6А та ін. Поширеним способом сівби є звичайний рядковий. Застосовують також вузькорядний та перехресний способи, які дають змогу рівномірніше розмістити насіння на посівній площі.

Норми висіву залежно від сорту, району вирощування вівса та інших факторів різні. Так, в умовах Полісся рекомендується висівати 5-6 млн схожих зерен на 1 га, у Лісостепу 4,5-5,5 і в Степу 4,0- 4,5 млн/га. Вагова норма залежно від якості та крупності насіння становить від 150 до 200-220 кг/га.

При вирощуванні вівса разом з ярою викою на зелений корм або сіно норма висіву вівса в сумішах становить від 30-40 кг/га на півдні країни до 70-80 кг/га – в північних районах при нормі висіву вики відповідно від 90-100 до 120-150 кг/га. Якщо підсівають до вівса багаторічні трави (конюшину, люцерну), то норму висіву вівса зменшують на 10-15%.

На важких зволожених грунтах насіння загорають на глибину З- 4 см, на легких 5-6 см, у південних районах за посушливої погоди на 6-7 см.

Догляд за посівами, збирання. Для того щоб сходи вівса були дружними, в районах Степу, а в посушливу весну – і в Лісостепу обов’язково коткують посіви кільчасто-шпоровими котками (ЗККШ-6). Якщо після дощу на посівах утворюється ґрунтова кірка, поле боронують легкими зубовими або голчастими боронами (БИГ-3) у пасивному положенні.

Достигає зерно вівса нерівномірно: спочатку у верхній частині волоті, потім у середній і в кінці в нижній. Щоб запобігти обсипанню найціннішого зерна, починають збирати урожай тоді, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної стиглості, а в середній – воскової.

Краще збирати високорослий та забур’янений овес роздільним способом, за якого недостигле зерно достигає у валках і зменшуються втрати врожаю від обсипання. Низькорослі, зріджені, чисті посіви вівса, особливо при дружному їх достиганні, збирають прямим комбайнуванням.

Після обмолоту валків та застосування прямого комбайнування зерно очищають, при потребі підсушують і зберігають з вологістю 14-15%.