Зміст:
Редиска у закритому грунті
Одне з основних завдань овочівництва — розширення асортименту овочевих культур у відкритому і закритому ґрунті, що забезпечить рівномірне надходження свіжої овочевої продукції до споживача протягом року. Важливу роль у вирішенні цього завдання належить зеленним овочам, зокрема й редисці.
Редиска — скоростигла рослина. Від сівби до збирання товарного врожаю проходить від 20 до 40 днів і більше (залежно від строків сівби та освітленості). З метою одержання надранньої продукції у весняний період редиску вирощують у різних видах закритого ґрунту:
— у зимових скляних теплицях як ущільнювач помідорів;
— у плівкових теплицях з аварійним і сонячним обігрівом;
— у парниках і тимчасових плівкових укриттях тунельного типу.
Редиска дуже вимоглива до родючості ґрунту. Тому її вирощують на високородючих ґрунтосумішах. Внесення нітрофоски в ґрунт із розрахунку 30—50 г на 1 м 2 значно підвищує врожайність рослин. Надлишок азоту та недостатня кількість калію негативно впливає на розвиток коренеплодів.
Щоб одержати конвеєрне надходження товарної продукції з листопада до квітня, її висівають у кілька строків з інтервалом 15—20 днів. Так, за сівби у ІІ—ІІІ декаді жовтня продукцію збирають у ІІІ декаді грудня; за сівби 10—15 листопада збір товарної продукції проводять 15—20 січня, а за сівби 10—15 січня товарна продукція надходить 20—25 лютого відповідно і т. д.
Збирання товарного врожаю триває 20—40 днів. Урожай із 1 м 2 становить 10—15 пучків (по 20 шт. в пучку).
Для одержання високого товарного врожаю в цей період велике значення має сівба редиски великим відкаліброваним насінням діаметром не менш як 2,5 мм. Таке насіння забезпечує більш дружню появу сходів, сильний ріст рослин і раніше формування коренеплодів. У приватному секторі, який займається вирощуванням насіння для власних потреб, такий посадковий матеріал доцільно калібрувати на ситах із отворами 2 мм, а невеликі партії перебирати вручну, виділяючи дрібне насіння.
Редиску висівають рядковим способом із відстанню між рядками 8—10 см, а в рядку між насінинами 2,5—3,5 см, або квадратним 5х5 см, тобто 350—400 шт. на 1 м 2 за норми висіву насіння 3—6 г/м 2 . Насіння висівають ручною сівалкою чи вручну під маркер. Сівбу проводять на глибину 0,5—1 см. За більшої глибини коренеплоди витягуються.
Необхідно врахувати, що редиска — світлолюбна культура. Тому при слабкому освітленні, особливо в перший період росту, рослини сильно витягуються, коренеплоди утворюються повільно. Це спостерігаємо за сівби редиски в теплицях взимку. Тому для одержання врожаю в грудні-січні забезпечують густоту стояння рослин 250—300 шт./м 2 , а в пізніші строки — 300—400 шт./м 2 .
Сівбу насіння проводять у помірно зволожений грунт.
До появи сходів оптимальна температура в опалювальний період повинна бути на рівні +15…+20 °С. Як тільки з’являються сходи, щоб у рослини не витягувалось підсім’ядольне коліно, температуру повітря понижують до +6…+8 °С протягом 4—7 днів. У період утворення справжніх листків температура повинна становити +12…+14 °С у похмуру та +16…+18 °С у сонячну погоду. Вночі температуру повітря підтримують на рівні +8…+10 °С. За вирощування редиски як ущільнювача температуру підтримують таку саму, як для основної культури.
На початку розвитку рослини поливають помірно теплою водою (+20…+25 °С). З початком утворення коренеплодів поливну норму збільшують. Відносну вологість повітря підтримують на рівні 70—75 %.
У разі потреби, щоб рослини не витягувалися, ґрунт підсипають, виполюють бур’яни, розпушують міжряддя. З метою запобігання витягуванню й виляганню рослин та ураженню їх грибковими хворобами після поливів посилюють вентиляцію.
Редиска, як і всі скоростиглі рослини, має високу енергію росту, тому потребує достатнього живлення і дуже позитивно реагує на удобрення. Внесення в ґрунт легкорозчинних мінеральних добрив (аміачна селітра, сечовина, сульфат амонію) підвищує урожайність коренеплодів. Урожай збирають вибірково, мірою достигання коренеплодів, зв’язуючи їх у пучки (15—20 шт.). Середня врожайність залежить від терміну вирощування і становить від 1,5 до 3,5 кг/м 2 .
За весь період вирощування редиски (візуально оцінивши стан рослин) проводять не менше двох позакореневих підживлень, використовуючи сучасні стимулятори росту, такі як Верместим, Гумісол, Байкал, Вімпл, Івін тощо.
Для вирощування редиски в закритому ґрунті велике значення мають сорти та гібриди, що відзначаються такими сортовими властивостями: скоростиглість, висока урожайність, тіневитривалість, компактна розетка листя, щільність коренеплодів без пустот і відсутність гіркоти. У Державний реєстр сортів України занесено понад 50 сортів і гібридів редиски вітчизняної і зарубіжної селекції, серед яких на велику увагу заслуговують ранні універсальні сорти та гібриди, а саме: Селеста F1, Дієго F1, Дабел F1, Тарзан F1, Сакса, Ксенія, Ілка, Сора, Рова, Ясочка та ін.
У парниках редиску висівають із середини лютого з такою самою відстанню між рядками, як і в теплицях. Норма висіву на парникову раму (стандартний розмір парникової рами 160×106 см) становить 7—10 г. Після появи сходів рослинам забезпечують повний світловий день, підтримують температурний режим, провітрюють парники, а за нестачі вологи ґрунту — поливають. У період росту коренеплодів із поливом проводять підживлення аміачною селітрою з розрахунку 40—50 г на 10 л води. Урожай збирають вибірково мірою достигання коренеплодів з кінця березня до другої декади квітня. За сівби рядковим способом вихід товарних коренеплодів не перевищує 25—30 пучків з рами, ще менший збір товарного врожаю одержують при розкидному способі сівби.
З середини березня — початку квітня редиску також вирощують у тимчасових плівкових укриттях тунельного типу. Підготовлений із осені грунт після прогрівання під плівкою (плівку накривають на дуги за тиждень-півтора до сівби) перекопують або глибоко розпушують, вносячи 4—5 кг перегною і мінеральні добрива (аміачну селітру — 20—30 г, суперфосфат — 30—40 г, хлористий калій — 20—30 г/м 2 ) або складні комплексні добрива нітроамофоску з розрахунку 40—60 г/м 2 загортають, вирівнюючи ділянку. Схема висіву насіння така, як і в теплицях. Глибина загортання 0,5—1,0 см.
Догляд за рослинами полягає у поливі (за потреби), позакореневому підживленні та провітрюванні. У разі високих температур у квітні (+25 °С і вище) плівку з торцевих боків відкривають на день, а на ніч закривають. Все залежить від погодних умов. Урожай збирають з кінця ІІI декади квітня по ІІ декаду травня, мірою наростання товарних коренеплодів.
З середини квітня до травня редиску можна вирощувати як під тунельними плівковими укриттями, так і під агроволокном, що забезпечить надходження свіжої продукції з І по ІІІ декаду травня.
Отже, використовуючи різні види закритого ґрунту та строки сівби, можна забезпечити конвеєрне надходження редиски в несезонний період, збагатити наш раціон цінною, екологічно безпечною, дієтичною продукцією.
Ігор Дидів, канд. с.-г. наук, доцент
Ольга Дидів, канд. с.-г. наук, доцент
Андрій Дидів, аспірант
Львівський національний аграрний університет
Скандальний шпинат і суперзірка редиска. Як відрізнити овоч від фрукта
Класифікацією їстівних частин рослин подекуди спантеличують дітей під час співбесід у дитячі садки. Про те, куди відносити кабачок, – до фруктів, овочів чи на кухню – чубляться ботаніки та майстри приготування їжі, а стосовно приналежності помідора навіть влаштовують судові засідання.
Спробуємо у цій суперечці розібратися. Дуже часто для розрізнення фруктів та овочів використовують кулінарні принципи – якщо частина рослини солодка, то це фрукт, якщо прісна, кисла, крохмалиста, гірка чи солона – то це точно овоч.
Цей поділ поживних рослинних продуктів підкупає свою простотою та природністю, але, як і багато простих рішень, він не працює.
Якщо ми візьмемо для прикладу батат чи моркву, які є овочі овочами, то відповідно до кулінарної класифікації ми б мали їх вважати фруктами. Обидва продукти солодкі, обидва можна їсти сирими та використовувати для приготування десертів.
І от згідно законодавства Європейського союзу (Додаток III (A) (1), Директива Ради 2001/113 / ЄС від 20 грудня 2001 року) морква – цілком собі фрукт. А от лимон та айву згідно критеріїв смакової гами варто було б віднести до овочів.
Навіть сорти одного виду можуть потрапити в такому разі до різних груп: яблуко Симиренка – до овочів, а якийсь там Голден Делішес – до фруктів.
Сучасна кулінарія позбулась багатьох стереотипів – існує помідорне морозиво, баклажанові десерти, гострі соуси з полуниці, пундики з ревеня та кабачка.
Вавилонська башта кулінарної класифікації завалилась, але, можливо, у нас є інша опора для розрізнення їстівних частин рослин?
Часто використовують біоморфологічний критерій, тобто якщо у нас в руках продукт з дерева чи куща, то це фрукт, а якщо щось споживається з трав, то це овоч. У помірному поясі таке правило ще якось працює, але от у тропіках доведеться миритись з тим, що солодкий десертний банан – це овоч, а листя лавра – фрукт. Не дуже логічно, чи не так?
Ще більшої пікантності класифікації рослинних продуктів надає те, що в українській мові, як і в деяких інших слов’янських, тривалий час словом “овочем” позначали саме плоди рослин. І тут дилема “фрукти-овочі” вирішується найлегше – це слова-синоніми.
Раніше українці користувалися господарським критерієм розрізнення їстівних частин рослин: те, що збиралося з саду, називалось садовиною, а продукти городу – городиною. З одного боку, це теж зручно та легко, а з іншого – невідомо, що робити з перцем рокота, наприклад, який може вирости 5-метровим деревом у саду і низенькою рослиною на городі.
Всі перелічені способи класифікації цілком мають право на життя, якщо вони полегшують читання рецептів чи способи зберігання рослин у приватному господарстві, але всі вони мають логічні хиби, яких позбавлена єдина система розрізнення – ботанічна.
Це не значить, що над нею невпинно працюють вчені в лабораторіях, просто в її основі лежать знання про будову рослин.
Овочем з ботанічної точки зору буде будь-яка вегетативна частина рослини – корінь, стебло, пагін чи листок. Навіть квітка чи суцвіття до моменту утворення плоду буде цілком собі овочевим продуктом, а от кабачок, авокадо чи кавун – ні.
До фруктів варто відносити їстівні плоди – без різниці чи солодкі вони, чи сухі, одно- чи багатонасінні. Протиставлення фруктів та ягод з ботанічної точки зору не має сенсу. Ягода – це лише один з типів фруктів, тобто всі ягоди – це фрукти, але не кожен фрукт – це ягода.
І не варто забувати, що класифікуючи фрукти та овочі, ми не класифікуємо всю рослину, а лише окремі її частини. Якщо ви посмажили квітку гарбуза, то приготували овоч, а якщо потушкували його плід, то скористались його фруктом.
Щоб не бути голослівними, давайте спробуємо розібратися з рослинами, які можна знайти на базарі чи в супермаркеті просто зараз.
Розпочнемо з овочів – вони навесні домінують над фруктами, і на полицях їх справді на будь-який смак.
Овочі-корені
До цієї когорти з весняних продуктів належить і хрін, і перша ніжна морква та буряк, але справді весняною суперзіркою у стані овочів-коренів є редиска (Raphanus raphanistrum subsp. sativus).
Ця рослина видозмінила свої підземні органи на запасаючі структури – коренеплоди, які і стали об’єктом неабиякої цікавості представників нашої цивілізації.
Історія одомашнення цієї культури оповита таємницями через брак надійних археологічних свідчень. Але вважається, що походить рослина з Південно-Східної Азії, де подекуди ще можна знайти справді дикі популяції, тоді ж як у решті регіонів, якщо редиска й трапляється поза межами городів, то в результаті випадкової “втечі” з культури.
Уже в першому столітті нашої ери цей овоч широко вирощувався Давньому Римі та в інших частинах Європи.
Редиска буває різного кольору – від білої до фіолетової. Якщо у складі видозміненого кореня немає природних барвників антоціанів, то він білий, у червоний цей овоч фарбується пеларгонідином (ця сполука відповідальна й за колір герані, і малини та полуниці), а от якщо редиска фіолетова, то тут попрацював ціанідин (присутній також у винограді та чорницях).
За гостроту продукту відповідають сполуки глюкозинолати та фермент мірозиназа, які ми активовуємо у роті своїм жуванням, запускаючи біохімічну реакцію, що призводить до утворення аліл-ізотіоціанатів та відчуття пожежі у роті. Той же процес відбувається під час ласуванням гірчицею, хроном та навіть васабі.
З дієтологічної точки зору редиска – це низькокалорійний продукт (16 ккал на 100 гр.). Ще б пак, адже в ньому 95% води. Редиска є важливим джерелом вітаміну С, якого в цьому овочі є 18% від денної норми у 100 г, та хрумкоту, а от концентрація інших поживних речовин тут мізерна.
Овочі-листки
Цих овочів навесні справді безліч. І пучечки кропу, і петрушки, і кропиви, і салат готові до озелення та збагачення вітамінами ваших фірмових страв. Але найскандальнішим з них буде, напевно, шпинат.
Стереотип про його неймовірну корисність звів надійне кубло в масовій свідомості за допомогою помилок вчених та одного відомого персонажа мульфільмів – моряка Попая.
Шпинат виник на теренах Персії, звідки почав спочатку торувати шлях не на Захід, а на Схід. У 7 ст. нашої ери його активно вирощувавли в Китаї, тоді ж як до Європи цей овоч дістанеться лише через 200 років.
До середини 16 ст. людство вирощувало високорослу форму з гострими насінинами та виразною гіркотою у смаковій гамі. З 1552 року починають фіксувати шпинат, схожий на сучасний.
Під час Першої Світової війни у французьких шпиталях сік шпинату додавали до вина з надією на краще загоєння ран пацієнтів через високий вміст вітаміну К у рослині.
Проте тривалий час шпинату приписували чудодійні властивості через наявність великої кількості заліза. Зокрема популярна преса розтиражувала думку, що концентрація цього металу у листі – цілих 35 мг заліза на 100 г.
Реальність повна розчарувань і ця цифра у 10 разів менша. У результаті виник інший міф – що помилка виникла через те, що посіпаки-вчені поставили у цифрі кому не в тому місці.
Цей анекдот і понині розповідає багато людей, але все значно прозаїчніше. Науковці наводили свої дані для сухого шпинату, а не для сирого, що й спричинило плутанину інтерпретацій.
Попри те, що заліза в шпинаті значно менше, ніж рекламувалось, так ще й сполуки оксалати міцно утримують його при собі та можуть під час перебування в кишківнику не лише не збагатити організм металом, а й навпаки – забрати його з організму.
Овочі-пагони
До них належить і ріпчаста цибуля, і часник, і селера, які перебудовують весь свій пагін на поживну вегетативну масу.
Щось подібне робить і картопля, адже попри те, що зростають її бульби під землею, але утворюються вони не з коренів, а з наземних пагонів.
Шлях цього овоча до наших шлунків та сердець розпочався уже 10 000 років тому на теренах Південної Америки. У Європу рослина потрапила аж у 16 ст. і тут її спочатку справді прийняли не дуже гостинно.
Проте зневагу до заморської екзотики охолодив Малий Льодовиковий період 16-19 ст. В умовах похолодання картоплю вирощувати було легше, ніж зернові культури, і поступово вона стала головною їжею континенту.
Овочі-бруньки
Навесні нові листки та суцвіття розвиваються з зачаткових пагонів – бруньок. І один з найпопулярніших весняних овочів є теж великою брунькою. Це – білокачанна капуста.
Вона утворилася з дикого різновиду Brassica oleracea var. oleracea, але поки подробиці цього перетворення скромного бур’яна в пишного овоча оповиті мороком часу.
Спочатку одомашнювались неголовчаті форми на кшталт капусти-кале, яку вирощували вже 1000 р. до н.е. Але вже в Давній Греції та Риму качани капусти вже були добре знаними гостями на столах.
Влітку та восени ранню качанну капусту доповнять видозмінені бруньки червоноголової, яку фарбують у яскраві кольори пігменти антоціани, а також значно скромніші за розмірами бруньки брюссельської капусти, бо вони утворюються не з верхівкової бруньки, а з бічних.
У всіх різновидів капусти високий вміст вітаміну С та вітаміну К, але от у брюссельської капусти його особливо багато. Ця сполука є кровоспинним фактором і описаний один клінічний випадок передозування цим овочем. Один пацієнт в Шотландії настільки перебрав тушкованих бруньок, що йому знадобилась кроворозріджувальна терапія.
А от пекінська капуста, попри свою назву, не є капустою. Це ріпа, а саме її підвид Brassica rapa subsp. pekinensis, овочі якої також є видозміненими бруньками.
Овочі-квіти та суцвіття
З-поміж весняних квітів як овочі використовують не так багато рослин. Це вже згодом настане час яскравих пелюсток красолі на канапках та смажених гарбузових квіток.
З-поміж дикоросів до їстівних суцвіть належать кошики кульбаб. Їх іноді кидають до салату, де вони виконують важливі декоративні функції, проварені з сиропом вони переходять у ранг десертів.
Нашу звичну кульбабку називають лікарською, але під цією назвою ховається добрячих 50 видів, для розрізнення яких потрібно мати бінокуляр та визначник.
У травні дерева густо вкриваються китицями білих суцвіть, які несамовито солодко пахнуть, затикаючи за пояс усі можливі пундики цього світу. Але, як і решта десертиків, ця смакота може вилізти боком (і на боках, звісно).
Це квіти робінії, несправжньої акації або як її ще іноді називають білої акації, хоч ця назва вводить в оману, адже єдина справжня акація, яка продається на наших ринках – це акація срібляста, яка широко відома під назвою мімоза, але до справжньої мімози вона теж не має жодного стосунку.
Існує невелика проблема з квітами робінії – наявність там глікозидів робініну, акаціїну, апігеніну робить їх вживання у надмірних кількостях небажаним через можливі побічні ефекти цих речовин.
Проте, якщо ви не зривали китиці робінії над дорогою чи неподалік сміттєспалювального заводу, ретельно їх помили, то скуштувати цю річ цілком можна – я з друзями в дитинстві фанатів по такій страві. Ще б пак – цукерки на дурняк!
Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!