Ламати — не будувати. Як розвивати міста на користь людей і довкілля

Ігнорування недобудів та занедбаних будинків створює екологічні й соціальні проблеми, а знесення — часто далеко не найефективніший і не найекологічніший вихід із ситуації. Сучасні архітектори та експерти — за стійкий підхід, коли будівлю можна використати повторно або доповнити, щоби вдихнути в неї нове життя.

“Знесення — це марне витрачання величезної кількості речей: енергії, матеріалу й історії“, — говорить архітектор Анн Лакатон.

Більшу частину своєї кар’єри вона присвятила трансформації наявних споруд у будинки з новими ідеями та смислами.

А цього року отримала найпрестижнішу премію в галузі архітектури, Pritzker Architecture Prize, за “уважний, новаторський і стійкий підхід”.

Разом з ANDRIYIVSKY City Space розповідаємо, як міста можуть розвиватися етично та екологічно — і що для цього можуть зробити забудовники.

Повторне використання

У Швейцарії працює організація Projekt Interim, яка допомагає малому бізнесу знаходити невикористані споруди з невеликою орендною платою.

Завдяки компанії тимчасові офіси знайшли десятки місцевих стартапів, турагентств, спортивних організацій та виробництв.

Мета Projekt Interim — стати мостом між тимчасовими орендарями та вільними просторами.

Так малий бізнес отримує більше варіантів для розвитку, а місцеве ком’юніті — стабільне міське середовище: робота з незайнятими приміщеннями дає змогу уникнути вандалізму й неприпустимого поводження з такими будинками загалом.

Схожа ініціатива працює у Великій Британії.

Організація Open Doors надає вільні приміщення місцевим жителям, щоби допомогти британцям, особливо молодим, частіше об’єднуватися та створювати нові проєкти.

Кооперація локального ком’юніті тут — важливий виклик.

Зростання рівня насильства в тому ж Лондоні пов’язують саме з розрізненістю й нестачею молодіжних клубів і центрів.

Реконструкція замість знищення

Не всі недобудовані та закинуті будинки можна використовувати повторно без реновації чи реконструкції.

Водночас працювати з такими спорудами необхідно — інакше вони стають проблемою для міста.

За даними Міністерства житлового будівництва й міського розвитку США, занедбані споруди сприяють зниженню вартості сусідньої нерухомості на 2–8%.

Недобуди найчастіше стають об’єктами для підпалів, а райони, де вони розташовані, асоціюються з криміналом і неблагополуччям.

Крім того, у США з’ясували, що такі споруди підвищують витрати на поліцейських та пожежників.

Знесення недобудованих будівель і будівництво нових — також неоднозначний крок.

Влада Чикаго підрахувала, що ці процедури “відповідальні” за генерацію 25% твердих відходів у США.

Є й непрямі наслідки: на будівництво йде велика кількість енергії, яка витрачається даремно, коли споруду руйнують.

За даними американського фонду National Trust for Historic Preservation, повторне використання вільних будівель може заощадити до 46% природних ресурсів.

Зберегти й доповнити

З кінця минулого століття багато держав і приватних забудовників почали усвідомлювати потребу в повторному використанні недобудованих споруд.

ООН додатково закріпила важливість сталого розвитку міст, щоби скоротити відходи та споживання енергії.

Тому останніми роками дедалі більше девелоперів почали звертати увагу на незавершені проєкти й реанімувати їх.

Наприклад, у Детройті бюро Neumann/Smith Architecture переобладнало 100-річну будівлю на сучасний офіс для рекламного агентства.

Архітектори зберегли бетонний каркас, вибравши формат вільного планування для взаємодії співробітників.

Автори проєкту використовували перероблене дерево для піддонів і перегородок, а також стільці та тканини з екологічних матеріалів.

У китайському селі Юаньхегуань бюро LUO Studio перетворило недобудований приватний будинок на ком’юніті-центр.

Архітектори залишили бетонну основу та доповнили її дерев’яним каркасом. Інтер’єр також виконаний із дерева — з дерев’яними балками, колонами й перегородками.

Усередині будівлі автори проєкту залишили якнайбільше вільного простору, а також додали панорамні вікна та люк для доступу до денного світла.

Такі проєкти називають адаптивним повторним використанням.

Архітектори закінчують будівлі зі збереженням колишніх компонентів — завдяки цьому уникають зайвих екологічних збитків, а також пожвавлюють райони й міста.

Тренд стає все більш актуальним — за даними сервісу RentCafé, за останні десять років кількість реконструкцій старих старих об’єктів у нові комплекси досягла піку.

Стійкий розвиток в Україні

Українські девелопери поступово переймають успішні практики зарубіжних колег.

Один із чудових прикладів — реконструкція комплексу “Мистецький Арсенал”, у рамках якої оновили його простір та прилеглі території.

У 2021 році на вулиці Великій Житомирській закінчили редевелопмент занедбаної будівлі початку XX століття, де працюватиме посольство Японії.

У рамках реконструкції девелопер оновив частину колишнього фасаду та доповнив конструкцію сучасною спорудою. Проте будівля зберегла початкову поверховість і обсяг.

Незабаром на вулиці Андріївській з’явиться поліфункціональний комплекс ANDRIYIVSKY City Space.

Це реконструкція недобудованої споруди середини 2000-х.

Попередній забудовник планував звести на цьому місці будинок у псевдоісторичному стилі — з вежами на даху, бельведером та іншими атрибутами.

У новому проєкті архітектор і девелопер відмовилися від цього підходу.

Вони збережуть каркас, але відсічуть зайві елементи.

Водночас фасад залишиться фактурним завдяки іншим прийомам — використанню породи габро, видобутої в Україні, а також чергуванню текстури обробленого й необробленого каменю.

Особливий візуальний стиль ANDRIYIVSKY City Space збереже його актуальність довгі роки, а також делікатно інтегрує в історичний контекст Подолу.

Мета творців проєкту — зробити комплекс новим драйвером розвитку району.

На перших поверхах будівлі з’являться кав’ярні й ресторани, які пожвавлять вулиці, а доповнять розмаїття функцій комплексу апартаменти та офісні приміщення.

Ламати — не будувати

Є таке прислів’я: «Порожня бочка найгучніше дзвенить». Пригадалось воно, бо так звані захисники природи намагаються почати чергову кампанію проти кліткового розведення звірів. А хто з них був у спеціалізованих господарствах, бачив, що і як там відбувається? Запитання, як кажуть, без відповіді.

Зате закордонні експерти відвідують їх регулярно. І на міжнародних конференціях, які щороку проводять у Київському національному університеті технологій та дизайну, дають найвищі оцінки веденню галузі. Водночас уже інші експерти — моди — відзначають успіх українських дизайнерів у проектуванні виробів з хутра. Їхня продукція успішно завойовує закордонні ринки, даючи Україні не лише валюту, а й визнання. Високо оцінюють нашу роботу й представники силових структур, які дякують за теплі речі для фронтовиків.

Усе це пишу для того, щоб підкреслити: є хутрова галузь з тисячолітніми традиціями. Вона потрібна людям, не завдає їм шкоди, працює на науковій основі під найжорсткішим контролем. Забаганки тих, хто ні за що не відповідає, можуть її зруйнувати. При цьому життя звірів не поліпшиться. А ось люди можуть втратити дуже багато.

У надскладних умовах, коли для державного бюджету України важлива кожна гривня, розпочато, по суті, внутрішню війну, спрямовану на повне знищення однієї з найстаріших вітчизняних бюджетоутворюючих галузей — хутрової. На жаль, до цього наступу долучилися, вочевидь, не до кінця з’ясувавши проблему, й поодинокі народні депутати України, які насамперед мали б дбати про невпинне підвищення добробуту українських людей, а не піаритися на справді все ще гострих екологічних проблемах.

Залишимо поза дискусією, що шкідливіше для довкілля — натуральне хутро чи його синтетичні замінники. Тут, як кажуть, і так усе зрозуміло. Звернімо увагу на інше: всі вітчизняні звірогосподарства сертифіковано на відповідність за найвищими європейськими стандартами, які, до речі, давно підтвердили екологічну дієвість у країнах Європейського Союзу.

«Борці за довкілля» посилаються у заявах на окремі чи не найбільш розвинені країни Європи, які, на жаль, ще довго залишатимуться для нас недосяжним прикладом, якщо так безбожно ставитимемося до розвитку власної промисловості. Справді, ці держави можуть собі дозволити селективний підхід до тих промислових галузей, які найбільше сприяють належній розбудові їхніх економічних систем. Але чому не взяти за приклад Китай, де створено справді безпрецедентні тепличні умови для розвитку хутрової індустрії, або Польщу, в якій надають щонайбільше сприяння припливу саме зовнішніх інвестицій у цю сферу? Маємо не нищити, а розвивати прибуткову галузь.

Дехто посилається на економію харчових ресурсів, але навряд чи сам їстиме те, що споживають тварини кліткового розведення. Отже, навіщо спекулювати навколо цих дражливих для суспільства питань? Хоч і так усе зрозуміло. За їхніми словами, більшість провідних спортсменів, полярників та інших людей, яким потрібний теплий одяг, хутра давно не носять. Як, кажуть, їм видніше. Але варто спитати про це і в учасників АТО, до форменого комплектування яких входять зимові шапки, бекеші або кожухи та рукавиці на хутрі.

Тож чи не краще скерувати усю силу руху «зелених» на влаштування бездомних тварин, яких шкуродери знищують просто на вулицях наших міст, зробити жорсткішими санкції стосовно них — хоч би такими, як до хутровиків. Адже боротьба зі звіроводами може мати продовження і щодо корів, свиней і навіть курей, що інакше, як нісенітницею, не назвеш. На хвилі дешевого популізму не можна зводити все до абсурду.

Нам не відомі дослідження, згідно з якими 70% жителів України, зокрема Києва, висловлюються про заборону хутра. Але Українська асоціація хутровиків, що входить до Міжнародної хутрової федерації, а це професійні об’єднання такого профілю з майже 40 країн, і надалі робитиме все, залежне від неї, щоб подальша розбудова галузі в Україні відбувалась у належному екологічному руслі. На це спрямовано зокрема розроблену разом із провідними науковцями Київського національного університету технологій та дизайну Концепцію розвитку хутрового комплексу України на 2015—2020 роки, видання цілої серії підручників екологічного спрямування. Серед них «Ефективні екологоорієнтовані технології виробництва хутрових і шкіряних матеріалів» тощо. Відтак працюємо відповідно до вимог часу.

Тому не хоронитимемо хутрову галузь завчасно: групки людей із плакатами — це ще не народ України, який завжди мудро і виважено підходить до належного облаштування свого життя та побуту. У світовій історії було вже все: і знищення харчів, і спалювання книжок, — але мудрість завжди брала гору. Віримо, навіть упевнені, що вітчизняна хутрова галузь не зійде на маргінес, а й надалі робитиме вагомий внесок в економічну розбудову України та подальше підвищення добробуту всіх верств наших громадян. Адже вони це давно вже заслужили.

При цьому хочу зауважити: в розв’язання будь-якої проблеми не емоції мають брати гору. Тож завершити хочу ще одним прислів’ям: «Тричі міряй, а раз відріж».

Ігор ЗВАРИЧ,
президент Української асоціації хутровиків,
народний депутат України V і VI скликань,
почесний доктор КНУТД
для «Урядового кур’єра»