Утворення СРСР

Після остаточної перемоги більшовиків в Україні утвердилася радянська форма державності. Офіційні інститути республіки були зовнішньо самостійними, але насправді монополією на владу володіла Російська комуністична партія (більшовиків).

Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільнихінтересів» та «зміцненнявійськово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів Росії та національних республік. Фактично вже тоді центром було узято під контроль основні сфери: оборону, економіку, транспорт, фінанси, зв’язок. Із закінченням громадянськоївійни у керівництва центрального апарату міцніла думка про ліквідацію декларативної самостійності республік і зрівняння їх за статусом з автономіями у складі Російської Федерації. Деякі ж керівні діячі національних республік (перш за все України та Грузії), навпаки, бажали більшої свободи дій, але їхній опір був недостатнім.

Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. У січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з’їзді Рад (лютий–березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій, зокрема лівих есерів. Та переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об’єднання 7 наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.

Потім настала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури.

Розроблений Йосифом Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Російські органи державного управління мали трансформуватися у загальнодержавні. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип – принцип рівних прав у складі федерації.

10 грудня на VІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З’їзд звернувся до з’їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на ІІ з’їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов’язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційним тлумаченням, «добровільно» передавалися Союзу РСР.

Запроваджувалася діяльність наркоматів 3 типів – злитих, об’єднаних і автономних. До останніх потрапляли всього 6 наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров’я і соцзабезпечення.

Так, не змінюючи своєї зовнішньої форми, «союз республік» фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу.

• Історія Держави І Права України: Заруба В.М
• Історія України: Заруба В.М., Васковський Р.Ю.
• Дистанційний Курс Історія України: Г.Г.Кривчик, С.
• Актуальні Проблеми Історії України: Курс Лекцій
• Нариси З Історії України: Василь ВЕРИГА
• Історія України Від Найдавніших Часів I До XXI: Л.І. Кормич В.В. Багацький
• Конспект Лекцій З Історія України: Гавриленко І
• Козацька еліта Гетьманщини
• Історія України: Мельнік
• Проблеми вивчення української революції 1917-1921рр
• Українська національна революція
• Політичний рух: Бобіна

Утворення СРСР

Перший в мирних умовах X з’їзд РКП(б) мав розглянути національне питання як одне з найважливіших. Перед засіданням делегатам були роздані тези Й.Сталіна “Про чергові завдання партії у національному питанні”. Взяти участь у критичному обговоренні вибухонебезпечного питання виявили бажання 29 осіб. Проте корективи в ритм роботи з’їзду вніс Кронштадтський заколот. Після Й.Сталіна і співдоповідача Г.Сафарова на трибуну вдалося зійти тільки трьом делегатам.

Велика кількість бажаючих виступити пояснювалася двозначністю сталінських тез. Власне, сталінські тези не перекреслювали засад тієї “договірної федерації”, яка склалася в другій половині 1920 р. “Диявол” приховувався у напівтонах. “Ізольоване існування окремих радянських республік нестале, неміцне завдяки загрозі їх існуванню з боку капіталістичних держав. – твердив Сталін. – Національні радянські республіки, що звільнилися від “своєї” і “чужої” буржуазії, можуть відстояти своє існування і перемогти об’єднані сили імперіалізму, лише об’єднуючись у тісний державний союз, або вони зовсім не переможуть”.

Ініціативу щодо повернення до обговорення питання виявив Х.Раковський. Відразу після X з’їзду він провів через Раднарком УСРР постанову про доцільність розробки загально-федеративної конституції. Рішення було відіслане в ЦК РКП(б) і не зустріло заперечень. Услід за цим була утворена українсько-російська комісія з розробки загально-федеративної конституції. ВУЦВК делегував до неї М.Скрипника, а ЦВК РСФРР – працівників другого плану: наркома юстиції Д. Курського і члена власної президії М.Владимирського. Та йшли місяць за місяцем, а комісія так і не виявила себе по-справжньому. Тоді з ініціативи Х.Раковського політбюро ЦК КП(б)У у березні 1922 р. звернулося до ЦК ВКП(б) із проханням створити комісію з членів ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У “для остаточної і точної розробки взаємовідносин РСФРР і УСРР”. Дізнавшись про ініціативу українців, аналогічне рішення прийняв ЦК Компартії Білорусії. У липні 1922 р. з таким же проханням в ЦК ВКП(б) звернулися представники закавказьких республік.

Відгукуючись на всі ці пропозиції, політбюро ЦК РКП(б) вирішило 10 серпня створити комісію для підготовки на черговий пленум ЦК проекту вдосконалення федеративних відносин між республіками. Наступного дня оргбюро ЦК затвердило персональний склад комісії. Україну у ній представляв Г. Петровський.

Незважаючи на заперечення, Сталін провів у комісії свій проект рішення. Розроблений ним документ “Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками” передбачав входження їх до складу Росії на правах автономії. В.Леніна цілком влаштовувала та “договірна федерація”, яку він створив у другій половині 1920 р. За своєю структурою ця федерація практично не відрізнялася від так званого воєнно-політичного союзу, створеного в середині 1919 р. Проте “договірною федерацією” були незадоволені й ті, хто хотів би “втягнути” формально незалежні республіки в Росію, й ті, хто вимагав ясності у взаємовідносинах між центральними відомствами та національними республіками. Коли один з керівників національної компартії заявляв із трибуни партійного з’їзду, що не знає, в яких відносинах перебувають Росія і Україна після укладення договору між ними, з “договірною федерацією” треба було щось робити.

В роботі комісії оргбюро Ленін участі не брав. Приступ хвороби, яка пізніше виявилася смертельною, змусив Його перебратися в Горки. Сталін мав намір якнайшвидше, до повернення Леніна в Кремль, надати проекту “автономізації” незалежних республік форму рішення ЦК РКП(б). Утім, напередодні вирішального засідання, 22 вересня генеральний секретар ЦК РКП(б) змушений був усе-таки звернутися до вождя з офіційним повідомленням про результати роботи комісії оргбюро ЦК і рішення, які мали бути прийняті. Пояснювальна записка Сталіна, яка не публікувалася до останніх років горбачовської “перебудови”, цілком відверто розкривала мотиви, якими керувався генсек, як і всі інші представники центральних російських відомств: “За чотири роки громадянської війни, коли ми внаслідок інтервенції змушені були демонструвати лібералізм Москви в національному питанні, ми встигли виховати серед комуністів, всупереч своєму бажанню, справжніх і послідовних соціал-незалежників, які вимагають справжньої незалежності в усіх смислах і розцінюють втручання Цека РКП як обман і лицемірність з боку Москви. Ми переживаємо таку смугу розвитку, коли форма, закон, конституція не можуть бути ігноровані, коли молоде покоління комуністів на окраїнах гру в незалежність відмовляється розуміти як гру, вперто приймаючи слова про незалежність за чисту монету і так само вперто вимагаючи від нас проведення в життя букви конституції незалежних республік”.

Х.Раковський 28 вересня надіслав в ЦК РКП(б) офіційну доповідну записку з обґрунтуванням негативного ставлення до прийнятого комісією оргбюро рішення. Позиція Х.Раковського, як і вкрай негативна резолюція керівників Компартії Грузії з приводу проекту “автономізації”, змусили Леніна запропонувати інші підходи в галузі взаємовідносин між незалежними республіками. 26 вересня у листі до членів політбюро ЦК Ленін відкидав сталінський проект як відступ від принципів пролетарського інтернаціоналізму. Висувалася цілком нова форма державного союзу незалежних радянських республік: Російська Федерація разом із Закавказькою Федерацією, Україною і Білорусією повинні були утворити “федерацію другого поверху”. “Ми, – писав Ленін, – визнаємо себе рівноправними з Українською СРР та ін. і разом і нарівні з ними входимо в новий союз, нову федерацію, Союз Радянських Республік Європи і Азії”.

Маючи в своїх руках “єдину й неділиму” партію, яка скріплювала залізними обручами диктатури контрольовану нею територію, Ленін міг вибудовувати скільки завгодно “федеративних поверхів” по радянській лінії. “Важливо, – писав він, – щоб ми не давали поживи “незалежникам”, не знищували їх незалежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік”. Пленум ЦК РКП (б), який відбувся 6 жовтня, прийняв запропоновану Леніним формулу державотворення. Тепер резолюція з питання “Про взаємовідносини суверенних союзних республік” виглядала в першому пункті так: “Визнати необхідним укладення договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких Республік і РСФРР про об’єднання їх в Союз Радянських Соціалістичних Республік із залишенням за кожною з них права вільного виходу зі складу Союзу”. На пленумі ЦК була затверджена комісія з розробки Конституції Радянського Союзу у складі Й.Сталіна (голова), М.Калініна, Л.Каменєва, Г.Пятакова, Х.Раковського і Г.Чичеріна, а також представників від незалежних республік.

Роботу конституційної комісії Сталін організував без виклику представників від союзних республік, намагаючися встигнути прийняти документ до з’їздів рад у національних республіках, які призначалися на першу половину грудня. Крім того, сам текст Конституції СРСР мав опрацьовуватися вже після утворення єдиної держави і під контролем її органів. Тут йшлося про опрацювання основних положень. Проте небажання Сталіна співробітничати з національними республіками пояснювалося й тим, що він прагнув усіляко обмежити на користь центру компетенцію периферійних органів Союзу. Утворювалися наркомати трьох типів: злиті, об’єднані і самостійні. Злиті наркомати мали “безроздільну владу” на всій території СРСР. Об’єднані наркомати відрізнялися від злитих тим, що мали підпорядковані Москві республіканські підрозділи, за якими зберігалася назва наркоматів. Статус самостійних мали тільки шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення.

Утворення СРСР в грудні 1922 р. розвивалося за бюрократичним сценарієм, відпрацьованим в оргбюро ЦК РКП(б). 10 грудня VII Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові схвалив Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. 13 грудня за утворення СРСР висловився і Закавказький з’їзд рад, 18 грудня – IV Білоруський, 23 грудня – X Всеросійський з’їзд рад, ЗО грудня 1922 р. утворення Союзу PCP урочисто проголосив І з’їзд рад СРСР.

У постанові з’їзду Декларація і Союзний договір затверджувалися лише в основному. Ці документи були подані на розгляд ЦВК союзних республік. Розробка тексту Конституції СРСР тривала близько року. Перша Конституція СРСР була затверджена в січні 1924 р. на II з’їзді рад. Перероблений з урахуванням нового державного статусу текст Конституції УСРР затвердив у травні 1925 p. IX Всеукраїнський з’їзд рад.