Цефтріаксон: питання та відповіді

Цефтріаксон — це антибіотик пролонгованої дії групи цефалоспоринів 3-го покоління. Він чинить бактерицидну дію (тобто «знищує» бактерії) за рахунок пригнічення синтезу клітинної стінки бактерій. Цефтріаксон ефективний стосовно широкого спектра патогенних бактерій, як грампозитивних, так і грамнегативних. Його широко призначають як в умовах стаціонару, так і для амбулаторного лікування. Це пояснюється ефективністю препарату, можливістю введення як внутрішньовенно, так і внутрішньом’язово. Ще однією перевагою препарату є тривалість дії до 24 год.

Скільки днів колоти цефтріаксон?

Тривалість курсу лікування визначається в кожному випадку індивідуально та залежить від діагнозу, тяжкості перебігу захворювання, клінічної ефективності терапії. Так, наприклад, при гострій неускладненій гонореї рекомендується одноразове введення цефтріаксону внутрішньом’язово. При пневмонії курс лікування зазвичай становить 7–14 днів, при бореліозі Лайма — 14 днів.

На який день діє цефтріаксон?

Цефтріаксон чинить бактерицидну дію вже в перші години після введення. Так, максимальна концентрація цефтріаксону в плазмі крові після внутрішньом’язового введення препарату досягається вже через 2–3 год, при внутрішньовенній інфузії (внутрішньовенному краплинному введенні) — через 30 хв. Однак клінічно дія антибіотика проявляється дещо пізніше. Наприклад, при пневмонії рекомендується оцінювати ефективність лікування цефтріаксоном через 2–3 доби від моменту першого введення. Саме в цей термін у хворого, якщо антибіотик ефективний, знижується температура тіла, зменшується вираженість таких симптомів, як загальна слабкість, ломота в тілі, м’язовий біль, головний біль, нудота, що є ознаками інтоксикації.

Який цефтріаксон є кращим?

Сьогодні в Україні в аптеках відсутній оригінальний препарат цефтріаксону. Усі цефтріаксони, представлені на українському фармринку, є генериками — до їх складу входить діюча речовина, ідентична запатентованій компанією-оригінатором. Не заміняйте цефтріаксон самостійно на препарат з іншою торговою назвою: оптимальний лікарський засіб у кожному конкретному випадку підбере лікар. Лікар допоможе підібрати препарат, доступний пацієнту за ціною, що водночас має, крім української сертифікації, ще й міжнародні сертифікати якості (одна з основних сертифікацій, що свідчить про високу якість препарату — відповідність вимогам належної виробничої практики (Good Manufacturing Practice — GMP).

При яких захворюваннях застосовують цефтріаксон?

Цефтріаксон застосовують для лікування пацієнтів з інфекціями, збудники яких чутливі до цефтріаксону.

Так, його застосовують у хворих з пневмонією, із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень та іншими бактеріальними інфекціями дихальних шляхів, інфекціями нирок та сечовивідних шляхів (наприклад пієлонефритом), інфекціями статевих органів, включаючи гонорею, інфекціями органів черевної порожнини (холецистит, холангіт та інші бактеріальні інфекції, включаючи перитоніт). Застосовується цефтріаксон і в лікуванні пацієнтів із сепсисом, інфекцією кісток, суглобів, м’яких тканин (наприклад абсцеси, флегмони), раньовими інфекціями, менінгітом, бореліозом Лайма. Можливе застосування цефтріаксону у хворих на імунодефіцит, а також для профілактики бактеріальних ускладнень при оперативних втручаннях.

Як колоти цефтріаксон?

Цефтріаксон можна вводити внутрішньом’язово та внутрішньовенно. Внутрішньом’язово цефтріаксон вводять зазвичай у сідничний м’яз. Для розведення 1 г цефтріаксону застосовують 3,5 мл 1% розчину лідокаїну. Розчин необхідно готувати безпосередньо перед введенням. За необхідності він може зберігатися до 6 год за кімнатної температури або до 24 год за температури 6–8 ° С (у холодильнику). Колір розчину при цьому може змінитися на жовтий чи бурштиновий, але це не свідчить про те, що препарат зіпсувався. Внутрішньовенно цефтріаксон можна вводити 1 або 2 рази на добу, при цьому 1 г цефтріаксону розводять в 10 мл води для ін’єкцій. Введення препарату внутрішньовенно має бути повільним — 2–4 хв.

Яку дозу цефтріаксону вводити?

Доза цефтріаксону визначається залежно від діагнозу, тяжкості перебігу захворювання та передбачуваної етіології (які бактерії, ймовірно, викликали захворювання) і може коливатися від 1–2 г цефтріаксону 1 раз на добу до 4 г на добу (розділених на 2 введення) при тяжких інфекціях.

У який час колоти цефтріаксон?

Неважливо, в який час доби вводити цефтріаксон. Важливо дотримуватися інтервалу між ін’єкціями — при введенні раз на добу необхідно дотримуватися 24-годинної перерви між ін’єкціями, при введенні 2 рази на добу між ін’єкціями має пройти 12 год.

У якій дозі вводиться цефтріаксон дітям?

Доза препарату, що застосовується у дітей, визначається залежно від маси тіла дитини, діагнозу та тяжкості перебігу захворювання. Для новонароджених доза становить 20–50 мг/кг маси тіла дитини на добу. Для дітей віком від 15 днів і до 12 років цефтріаксон застосовується у дозі 20–80 мг/кг маси тіла дитини на добу. Дози для дорослих слід вводити дітям віком старше 12 років або з масою тіла понад 50 кг.

Як розводити цефтріаксон лідокаїном?

Для внутрішньом’язового уколу необхідно 1 г цефтріаксону розвести 3,5 мл 1% лідокаїну. Для цього в шприц набирають 3,5 мл 1% лідокаїну, вводять у флакон з цефтріаксоном, струшують і очікують на повне розчинення препарату. Далі набирають отриманий розчин у шприц. Для введення готового розчину у м’яз необхідно взяти нову голку. Тому краще для цих цілей купувати шприци з двома голками в комплекті та вводити препарат другою голкою, яка не затупилася під час проколювання гумової кришки флакона. Отриманий розчин цефтріаксону з лідокаїном категорично не можна вводити внутрішньовенно! Розчин слід готувати безпосередньо перед введенням. За необхідності він може зберігатися до 6 год за кімнатної температури або до 24 год за температури 6–8 ° С (у холодильнику). Колір розчину при цьому може змінитися на жовтий чи бурштиновий, але це не свідчить про те, що препарат зіпсувався.

Як розводити цефтріаксон новокаїном?

Згідно з інструкцією, новокаїн не вказаний як можливий розчинник для цефтріаксону.

Чим розводити цефтріаксон для внутрішньовенного введення?

Для внутрішньовенного уколу цефтріаксон розчиняють у 10 мл води для ін’єкцій. Вводити цефтріаксон внутрішньовенно слід повільно (2–4 хв)! Якщо цефтріаксон призначено вводити у вигляді крапельниці, то розчинниками можуть бути 0,9% натрію хлорид (фізіологічний розчин), 5% глюкоза, 10% глюкоза, 6% декстран у розчині 5% глюкози, 6–10% гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Розводити 2 г цефтріаксону слід не менше ніж у 40 мл розчинника. Вводити не менше 30 хв. Розчин необхідно готувати перед введенням. За необхідності він може зберігатися до 6 год за кімнатної температури або до 24 год за температури 6–8 ° С (у холодильнику). Колір розчину при цьому може змінитися на жовтий чи бурштиновий, але це не свідчить про те, що препарат зіпсувався. Слід пам’ятати, що для розведення цефтріаксону категорично не можна використовувати розчини, що містять кальцій (розчин Рінгера, розчин Рінгера-лактат, розчин Хартмана та подібні)!

Як колоти цефтріаксон внутрішньом’язово?

Укол зазвичай роблять у сідничний м’яз. Для внутрішньом’язового уколу необхідно 1 г цефтріаксону розвести 3,5 мл 1% лідокаїну. При цьому, якщо необхідно ввести більш ніж 1 г цефтріаксону за один раз, необхідно зробити 2 уколи у різні м’язи (наприклад у праву та ліву сідниці).

Як проводиться проба на алергію до цефтріаксону?

Раніше були поширені скарифікаційні проби на різні алергени, на сьогодні вони втратили актуальність у зв’язку з великою кількістю хибно-позитивних результатів та можливістю розвитку алергічних реакцій під час проведення тестів. Сьогодні найсучасніша діагностика потенційних алергічних реакцій на лікарські засоби — це аналіз крові на виявлення специфічних імуноглобулінів класу Е до конкретного препарату. Такий аналіз рекомендується пройти особам, які мали алергію на лікарські препарати в минулому, тим, у кого вже була алергія на антибіотики, але немає точних даних, який саме антибіотик викликав реакцію. Також здати аналіз на алергію на цефтріаксон варто пацієнтам, які мали алергічні реакції на антибіотики групи пеніцилінів, оскільки можлива перехресна алергія з антибіотиками групи цефалоспоринів. Однак такий аналіз займає час, а в багатьох ситуаціях необхідно вирішити, чи можна застосовувати цефтріаксон негайно. У такому разі можливе проведення прик-тестів або шкірної проби. На жаль, негативний результат прик-тестів або шкірної проби не дає 100% гарантії, що алергічної реакції не буде. Прик-тести проводяться шляхом нанесення на шкіру розчину цефтріаксону і потім поверхневого пошкодження епідермісу пластиковими прик-ланцетами через краплю препарату. Для прик-тестів застосовується розчин цефтріаксону як для внутрішньовенних ін’єкцій (1 г цефтріаксону і 10 мл води для ін’єкцій). Крім того, необхідний розчин гістаміну (позитивний контроль) і 0,9% розчин натрію хлориду (негативний контроль). На відстані 2–3 см наносяться послідовно крапля розчину цефтріаксону, гістаміну та фізіологічного розчину. Окремими прик-ланцетами поверхнево ушкоджується епідерміс в ділянці кожної з крапель. Не допускається пошкодження шкіри до появи крапель крові! Результат оцінюється через 10–15 хв. У нормі виявляють папулу 3 мм і більше у місці нанесення гістаміну (позитивний контроль). Якщо така сама або більша папула спостерігається в місці нанесення розчину цефтріаксону — на препарат є алергічна реакція і вводити його категорично заборонено. Якщо проба негативна — наступним етапом проводиться внутрішньошкірна проба.

Як провести внутрішньошкірну пробу на алергію на цефтріаксон?

Для внутрішньошкірної проби шкіру передпліччя необхідно протерти спиртовою серветкою двічі. Розчин для проби готується так: 1 г цефтріаксону розводиться 10 мл фізіологічного розчину натрію хлориду 0,9%. Далі у шприц набирається 1 мл отриманого розчину та 9 мл фізіологічного розчину — розчин для проведення проби готовий. Необхідно набрати 0,1 мл розчину для проби у шприц ємністю 1 мл. Ввести внутрішньошкірно, повернувши голку вгору зрізом під кутом 5° 0,1 мл розчину цефтріаксону для проби (має утворитися інфільтрат, що нагадує лимонну кірку). Голку вийняти, не притискаючи місце введення ваткою. Оцінювати результати слід за 20 хв. Якщо з’явилася папула, значне почервоніння — це свідчить про алергію на цефтріаксон, вводити його не можна! Пробу проводить лише лікар! Перед проведенням проби необхідно перевірити наявність у швидкому доступі аптечки з протиалергійними та протишоковими лікарськими засобами на випадок розвитку алергічної реакції під час проведення проби!

Як колоти цефтріаксон при пневмонії?

Цефтріаксон при пневмонії може застосовуватися як внутрішньом’язово, так і внутрішньовенно у дозі 1–2 г на добу за 1–2 введення; у тяжких випадках можливе підвищення дози до 4 г на добу. Також можливе поєднання цефтріаксону з антибіотиками інших груп.

Якою є тривалість застосування цефтріаксону під час пневмонії?

У пацієнтів з легким перебігом негоспітальної пневмонії лікування цефтріаксоном може бути припинено через 3–5 днів після нормалізації температури тіла — курс лікування у таких випадках становить 7 днів. У хворих із середньотяжким та тяжким перебігом пневмонії тривалість застосування цефтріаксону становить зазвичай 10 днів. У деяких випадках може бути потрібне застосування цефтріаксону протягом 14 днів.

Як зрозуміти, що лікування пневмонії цефтріаксоном ефективне?

Оцінку ефективності лікування антибіотиком обов’язково проводять через 48–72 год від початку терапії. Основними критеріями ефективності лікування у ці терміни є зменшення ознак інтоксикації (головний, суглобовий, м’язовий біль, нудота, сонливість, порушення свідомості тощо) та зниження температури тіла, відсутність ознак дихальної недостатності (до них належать зниження сатурації нижче 95% (визначається за допомогою пульсоксиметра), задишка, почастішання дихання, відчуття нестачі повітря). При покращанні стану хворого розпочате лікування цефтріаксоном продовжують. Якщо ж у пацієнта зберігається висока температура тіла, інтоксикація, дихальна недостатність наростають, з’являються нові симптоми — лікування є неефективним та слід замінити цефтріаксон на інший антибіотик. З лабораторних показників важливе значення мають кількість лейкоцитів та кількість паличкоядерних лейкоцитів, рівень прокальцитоніну. Швидкість осідання еритроцитів — неспецифічний показник. Підвищення швидкості осідання еритроцитів при нормалізації клінічного стану хворого та інших лабораторних показників не є показанням до продовження антибактеріальної терапії цефтріаксоном.

З якими антибіотиками можна поєднувати цефтріаксон?

Цефтріаксон можна комбінувати з антибіотиками групи макролідів, фторхінолонів, аміноглікозидів (необхідно контролювати функцію нирок), лінкозамідами, нітроімідазолами, тетрациклінами та рифампіцином.

Як цефтріаксон взаємодіє з іншими лікарськими засобами?

При сумісному застосуванні з антибіотиками групи аміноглікозидів можливе посилення токсичної дії останніх на нирки, у зв’язку з чим необхідно регулярно оцінювати функцію нирок (для цього оцінюється обсяг виділеної за добу сечі (діурез) та рівень креатиніну в крові, також можуть оцінювати рівень сечовини, сечової кислоти, калію крові). При застосуванні з антагоністами вітаміну К (варфарин) можливе підвищення ризику кровотечі. Крім того, цефтріаксон заборонено вводити в одному флаконі/системі з препаратами, до складу яких входить кальцій (розчини для парентерального харчування, розчин Рінгера, розчин Рінгера-лактат, розчин Хартмана та подібні), оскільки утворюються преципітати.

Чи потрібно пити пробіотик під час лікування цефтріаксоном?

Навіть антибіотик в уколах порушує нормальну мікрофлору кишечника. Зазвичай пробіотики рекомендується приймати з перших днів лікування цефтріаксоном для профілактики розвитку дисбактеріозу, антибіотик-асоційованої діареї. Зазвичай рекомендується приймати пробіотики за 2–3 год до або через 2–3 год після прийому антибіотика.

Як часто можна вводити цефтріаксон?

Повторно колоти цефтріаксон рекомендується не раніше, ніж через 3 міс після завершення попереднього курсу лікування. Це пов’язано з можливим розвитком стійкості патогенних бактерій до цефтріаксону.

Емсеф чи Цефтріаксон, що краще?

Емсеф — одна з торгових назв, під якою випускаються препарати, що містять діючу речовину — цефтріаксон. Обидва препарати містять діючу речовину цефтріаксон у дозі 1000 мг.

Що краще — Бліцеф чи Цефтріаксон?

І Бліцеф, і Цефтріаксон містять діючу речовину цефтріаксон. Відрізняється лише виробник. Обидва препарати містять діючу речовину цефтріаксон у дозі 1000 мг.

Який препарат краще застосовувати — Цефтріаксон або Лораксон?

І Лораксон, і Цефтріаксон містять діючу речовину цефтріаксон. Відрізняється лише виробник. Обидва препарати містять діючу речовину цефтріаксон у дозі 1000 мг або 500 мг.

Цефтриаксон (Ceftriaxone) ATC-класифікація

1 флакон містить цефтріаксону (у вигляді цефтріаксону натрієвої солі стерильної) 500 мг або 1000 мг.

Лікарська форма

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок майже білого або жовтуватого кольору, злегка гігроскопічний.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління. Цефтріаксон. Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості

Цефтріаксон — напівсинтетичний антибіотик групи бета-лактамів, цефалоспорин ІІІ покоління; чинить бактерицидну дію, механізм якої пов’язаний з пригніченням активності ферменту транспептидази, порушенням біосинтезу пептидоглікану клітинної стінки мікроорганізмів; має широкий спектр дії.

Активний відносно грампозитивних аеробів: Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичних стрептококів групи А (S.pyogenes), стрептококів групи В (S.agalactiae), групи Viridans, стрептококів неентерококової групи D; грамнегативних аеробів: E.coli, H.influenzae, H. parainfluenzae, Klebsiella spp. (включаючи K.pneumoniae), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують пеніциліназу), Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia spp., Pseudomonas aeruginosa, Salmonella spp. (у т.ч. S.typhi), Serratia spp. (включаючи S.marcescens), Shigella spp., Yersinia spp. (у т.ч. Y.enterocolitica), Treponema pallidum; анаеробів: Bacteroides spp. (включаючи деякі штами B.fragilis), Clostridium spp. (однак більшість штамів C.difficile мають резистентність), Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Fusobacterium spp. (крім F.mortiferum і F.varium). Препарат активний відносно мікроорганізмів, стійких до пеніцилінів, цефалоспоринів перших поколінь, аміноглікозидів.

До дії препарату стійкі: стафілококи, резистентні до метициліну; більшість штамів ентерококів (у тому числі S.faecalis) і стрептококи групи D; багато штамів бета-лактамазопродукуючих Bacteroides spp. (B.fragilis).

Після внутрішньом’язового введення біодоступність цефтріаксону становить 100%, його максимальна концентрація в плазмі крові визначається через 2–3 години. Після внутрішньовенного введення препарат швидко проникає в тканинну рідину, де протягом 24 годин підтримуються бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів. Цефтріаксон оборотно зв’язується з альбумінами плазми крові. Це зв’язування обернено пропорційне до концентрації: наприклад, при концентрації препарату в сироватці крові менше 100 мг/л зв’язування цефтріаксону з білками становить 95%, а при концентрації 300 мг/л — тільки 85%. Завдяки більш низькому вмісту альбумінів в інтерстиціальній рідині концентрація цефтріаксону в ній вища, ніж у сироватці крові.

Цефтріаксон добре проникає в органи і рідини організму (перитонеальну, плевральну, спинномозкову, синовіальну), у кісткову тканину, проникає крізь плаценту, у невеликій кількості (3–4%) проникає в грудне молоко. При менінгіті у дітей, у тому числі новонароджених, препарат проникає в запалені мозкові оболонки, при цьому концентрація його в цереброспінальній рідині становить 17% від концентрації у плазмі крові.

Препарат виділяється у незміненому вигляді на 50–60% нирками і 40–50% — з жовчю. При нирковій недостатності фармакокінетика препарату майже не змінюється, відзначається тільки незначне збільшення періоду напіввиведення. При порушенні функції нирок збільшується виділення з жовчю, а якщо наявна патологія печінки, то збільшується виділення цефтріаксону нирками. Період напіввиведення у здорових дорослих становить близько 8 годин, у новонароджених віком до 8 днів та у людей віком від 75 років збільшується в 2–3 рази.

Показання

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:

• інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла та носа;
• інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту);
• інфекції нирок та сечовивідних шляхів;
• інфекції статевих органів, включаючи гонорею;
• сепсис;
• інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції;
• інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом;
• менінгіт;
• дисемінований бореліоз Лайма (ІІ та ІІІ стадії).

Періопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної або відомої контамінації.

При призначенні цефтріаксону слід дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

Протипоказання

• Гіперчутливість до цефтріаксону, до будь-якого антибіотика цефалоспоринового ряду, до лідокаїну (внутрішньом’язове введення).
• Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів, карбапенемів).
• Недоношені новонароджені віком до 41 тижня з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + календарний вік)*.
• Доношені новонароджені (віком до 28 днів життя):

– з гіпербілірубінемією, жовтяницею, з гіпоальбумінемією, ацидозом (при цих станах зв’язування білірубіну з білками крові знижується)*;

– при потребі (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або кальцієвмісних розчинів через ризик утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію у легенях та нирках (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

* У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Перед внутрішньом’язовим введенням цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування» та інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання).

Розчини цефтріаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Препарати кальцію. Через ризик виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону не слід застосовувати кальцієвмісні розчини, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для відновлення препарату у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення.

Преципітати цефтріаксону-кальцію також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону із кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно із внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами, в т.ч. із кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак усім пацієнтам, за винятком новонароджених, цефтріаксон і кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити інфузійну систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми крові дорослих та плазми пуповинної крові новонароджених було показано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції»).

Немає повідомлень про взаємодію між цефтріаксоном і пероральними кальцієвмісними препаратами, про взаємодію між цефтріаксоном при внутрішньом’язовому застосуванні та кальцієвмісними препаратами, які застосовують внутрішньовенно чи перорально.

Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (такі як варфарин). Підвищення ризику кровотеч. Посилення ефекту антагоністів вітаміну К. Рекомендується частий контроль міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) і відповідне коригування доз антагоністів вітаміну К під час та після застосування цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»).

Аміноглікозиди. Наявні дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом з цефалоспоринами суперечливі. В таких випадках в клінічній практиці слід ретельно моніторувати рівень аміноглікозидів і функцію нирок.

За необхідності комбінованого лікування слід вводити препарати окремо у різні місця і не змішувати в одному шприці або в одному розчині для інфузії через фізико-хімічну несумісність.

Бактеріостатичні антибіотики (хлорамфенікол, тетрацикліни). Можливе зниження бактерицидного ефекту цефтріаксону.

У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу в комбінації з цефтріаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Інші бета-лактамні антибіотики. Можливий розвиток перехресних алергічних реакцій.

Петльові діуретики. При одночасному застосуванні високих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду) порушень функції нирок не спостерігалося.

Пробенецид. Не впливає на тубулярну секрецію цефтріаксону (на відміну від інших цефалоспоринів).

Гормональні контрацептиви. Як і при застосуванні інших антибіотиків, знижується ефективність гормональних контрацептивів, тому рекомендується використовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після його завершення.

Етанол. Не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму. Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла спричинити непереносимість етанолу або кровотечу, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.

Подібно до інших антибіотиків, цефтріаксон може знижувати терапевтичний ефект вакцини проти тифу, проте такий ефект поширюється лише на ослаблений штам Ty21.

Речовини, що використовуються при лабораторних аналізах. Можливий хибнопозитивний результат реакції на глюкозу в сечі при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Цефтріаксон несумісний і його не можна змішувати в одній ємності або одночасно вводити з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом, аміноглікозидами.

Особливості застосування

Як і при застосуванні інших цефалоспоринів та бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки тяжких гострих реакцій гіперчутливості, іноді з летальним наслідком, навіть якщо у докладному анамнезі не було відповідних даних. При розвитку таких реакцій застосування препарату слід негайно припинити та ввести адреналін (епінефрин), глюкокортикоїди, вжити інших належних невідкладних заходів.

Перед початком лікування пацієнта слід розпитати про наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів, інших бета-лактамних антибіотиків. Існує ймовірність перехресних алергічних реакцій між пеніцилінами і цефалоспоринами. З обережністю слід застосовувати цефтріаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.

При застосуванні цефтріаксону зареєстровані випадки таких тяжких побічних реакцій з боку шкіри, як синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз) та DRESS-синдром (медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами), які можуть становити загрозу життю або мати летальний наслідок; однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).

У деяких пацієнтів із інфекціями, спричиненими спірохетами, може розвинутися реакція Яриша-Герксгеймера невдовзі після початку лікування цефтріаксоном. Реакція Яриша-Герксгеймера є зазвичай самообмежувальним станом або ж може потребувати симптоматичного лікування. Якщо розвинулася така реакція, лікування антибіотиком припиняти не слід.

Взаємодія з кальцієвмісними препаратами.

Описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у легенях та нирках із летальним наслідком у недоношених та доношених немовлят віком до 1 місяця. Щонайменше одному із цих пацієнтів цефтріаксон і кальцій вводили в різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. На даний час не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів у пацієнтів, крім випадків у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальцієвмісні розчини або будь-які інші кальцієвмісні препарати. У дослідженнях іn vitro було показано, що новонароджені мають підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

Пацієнтам будь-якого віку цефтріаксон не слід змішувати або одночасно вводити разом з будь-якими кальцієвмісними внутрішньовенними розчинами, навіть при використанні різних інфузійних систем або при введенні препаратів у різні інфузійні ділянки.

Однак пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни/ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітатів. Пацієнтам, які потребують безперервних інфузій кальцієвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), лікар може призначити альтернативне антибактеріальне лікування, не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону пацієнтам, які потребують ППХ, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, але через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Крім того, введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»).

Діти

Безпека та ефективність цефтріаксону у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені при застосуванні доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». Цефтріаксон, як і деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном.

Цефтріаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим з ризиком розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «Протипоказання»).

Імуноопосередкована гемолітична анемія.

Повідомлялося про випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, включаючи цефтріаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної анемії (в т.ч. з летальним наслідком) були зареєстровані впродовж лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей. У разі розвитку анемії під час лікування препаратом слід розглянути можливість даного діагнозу та відмінити антибіотик до визначення етіології анемії.

Впродовж тривалого лікування препаратом рекомендується регулярно контролювати розгорнутий аналіз крові.

Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів.

Про випадки антибіотико-асоційованого коліту/псевдомембранозного коліту повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи цефтріаксон. Ступінь тяжкості проявів може коливатися від легкої до загрожуючої життю, тому важливо розглядати можливість даного діагнозу в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Може бути необхідним припинення терапії цефтріаксоном та застосування специфічної терапії проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можливий розвиток суперінфекції, спричиненої нечутливими до препарату мікроорганізмами.

Тяжка ниркова та печінкова недостатність.

У випадку тяжкої ниркової та печінкової недостатності рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вплив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні цефтріаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивні результати при проведенні проби на галактоземію, при визначенні глюкози у сечі неферментативними методами. Тому впродовж лікування цефтріаксоном рівні глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментативних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»).

Кожний грам препарату містить 3,6 ммоль (83,03 мг) натрію, що необхідно враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для монотерапії при певних типах інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону, слід розглянути необхідність застосування додаткових антибіотиків.

Якщо як розчинник застосовують розчин лідокаїну, цефтріаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну у жодному випадку не можна вводити внутрішньовенно.

У випадку наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Тіні, що були помилково прийняті за жовчні камені, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура і виявлялися частіше при застосуванні цефтріаксону у дозі 1 г/добу та вище. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтріаксоном. Зрідка утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. Ризик утворення преципітатів зростає при тривалості лікування, що перевищує 14 днів, при нирковій недостатності, зневодненні або парентеральному харчуванні. За наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування. Лікар має розглянути питання про припинення застосування препарату, зважаючи на оцінку співвідношення користь/ризик в кожному конкретному випадку (див. розділ «Побічні реакції»).

При застосуванні цефтріаксону були зареєстровані випадки панкреатиту, можливо спричинені обструкцією жовчних шляхів. Більшість пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та біліарного сладжу, наприклад: попередня значна терапія, тяжка хвороба, повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що тригером або кофактором цього ускладнення може бути утворення в жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтріаксону.

Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»). За наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, зважаючи на оцінку співвідношення користь/ризик в кожному конкретному випадку.

Повідомлялося про розвиток енцефалопатії при застосуванні цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»), особливо у пацієнтів літнього віку з тяжкою нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози») або розладами центральної нервової системи. Якщо є підозра на цефтріаксон-асоційовану енцефалопатію (наприклад, зниження рівня свідомості, зміна психічного стану, міоклонія, судоми), слід розглянути питання про припинення застосування цефтріаксону.

Утилізація лікарського засобу.

Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у каналізаційну систему або домашні відходи. Невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.

• Новонароджені (віком до 14 днів) і недоношені діти (від 41 тижня скоригованого віку): 20–50 мг/кг маси тіла вводити 1 раз на добу впродовж щонайменше 60 хвилин для попередження витіснення білірубіну зі зв’язку з альбумінами крові та зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії. Зважаючи на недорозвиненість ферментної системи, добова доза не повинна перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Цефтріаксон протипоказаний для застосування новонародженим (віком ≤ 28 днів) у випадках, якщо існує (або очікується) необхідність лікування внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами, у т.ч. при постійних внутрішньовенних кальцієвмісних інфузіях, як, наприклад, парентеральне харчування, через ризик виникнення преципітатів цефтріаксону-кальцію (див. розділ «Протипоказання»).

• Діти віком від 15 днів до 12 років: 20–80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Доз понад 80 мг/кг маси тіла слід уникати (за винятком випадків менінгіту) через підвищення ризику розвитку жовчних преципітатів.
• Дітям з масою тіла більше 50 кг призначати дози, як для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг/кг маси тіла або вищі слід вводити шляхом краплинної інфузії, повільно, впродовж принаймні 30 хвилин.

Пацієнти літнього віку: дози відповідають дозам для дорослих; корекція доз не потрібна за умови задовільної функції печінки та нирок.

Тривалість лікування цефтріаксоном залежить від перебігу захворювання. Застосування препарату слід продовжувати (як і будь-яку антибіотикотерапію) впродовж 48–72 годин після зникнення симптомів захворювання і підтвердження ефекту лікування результатами бактеріологічного аналізу.

Комбінована терапія. Існують дані щодо синергізму при одночасному застосуванні цефтріаксону та аміноглікозидів відносно багатьох грамнегативних мікроорганізмів. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо у рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинати з дози 100 мг/кг маси тіла (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Після ідентифікації збудника та визначення його чутливості дозу можна відповідно зменшити. Для новонароджених віком до 2 тижнів не слід перевищувати дозу 50 мг/кг/добу.

Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Бореліоз Лайма: дорослим та дітям — 50 мг/кг (найвища добова доза — 2 г) 1 раз на добу впродовж 14 днів.

Гонорея (спричинена штамами, що утворюють і не утворюють пеніциліназу): рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії.

Для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендовано вводити одноразово за 30–90 хвилин до початку операції 1–2 г цефтріаксону залежно від ступеня небезпеки зараження. При операціях на товстій і прямій кишці рекомендується вводити одночасно (але роздільно) препарат одного з 5-нітроімідазолів (наприклад, орнідазол).

Пацієнтам із порушенням функції нирок при нормальній функції печінки немає необхідності зменшувати дозу препарату. Лише у разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі, не потребують додаткового введення препарату після діалізу. Слід контролювати концентрацію цефтріаксону у сироватці крові для можливої корекції дози, оскільки у цих пацієнтів може знижуватися швидкість його виведення.

Добова доза цефтріаксону для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, не має перевищувати 2 г.

Пацієнтам із порушенням функції печінки при нормальній функції нирок немає необхідності зменшувати дозу.

При одночасній тяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону у плазмі крові та при необхідності проводити корекцію дози препарату, оскільки швидкість виведення цефтріаксону може знижуватися.

Розчини готують безпосередньо перед застосуванням. Після додавання розчинника потрібно візуально оцінити повноту розчинення. Залежно від концентрації і тривалості зберігання колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до жовтого. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Цефтріаксон застосовувати внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Внутрішньом’язове введення слід розглядати, якщо внутрішньовенний шлях введення неможливий або є менш придатним для пацієнта. Дози ≥ 2 г слід вводити внутрішньовенно.

Для внутрішньом’язової ін’єкції вміст флакона з 0,5 г цефтріаксону слід розчинити у 2 мл 1% розчину лідокаїну, вміст флакона з 1 г — в 3,5 мл 1% розчину лідокаїну (після попередньо проведеної проби на чутливість до лідокаїну).

Розчин слід вводити глибоко у середину відносно великої м’язової маси, не більше 1 г в одну ділянку.

Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньовенно! (див. розділ «Протипоказання»). Для детальної інформації необхідно ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.

Для внутрішньовенних ін’єкцій вміст флакона з 0,5 г слід розчинити у 5 мл води для ін’єкцій, вміст флакона з 1 г — у 10 мл води для ін’єкцій. Вводити повільно впродовж 2–4 хвилин.

Внутрішньовенна інфузія повинна тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину 2 г цефтріаксону слід розчинити у 40 мл одного з нижченаведених інфузійних розчинів, що не містять іонів кальцію:

• 0,9% розчин натрію хлориду;
• 5% розчин глюкози;
• 0,45% розчин натрію хлориду + 2,5% розчин глюкози;
• 10% розчин глюкози;
• 6% розчин декстрану в 5% розчині глюкози;
• стерильна вода для ін’єкцій.

Зважаючи на можливу несумісність, розчини, що містять цефтріаксон, не можна змішувати з розчинами, які містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Однак 2 г цефтріаксону та 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду або розчину глюкози.

Не можна використовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для відновлення цефтріаксону у флаконах або для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки можливе утворення преципітатів цефтріаксону-кальцію. Виникнення преципітатів цефтріаксону-кальцію також можливе при змішуванні цефтріаксону з кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Таким чином, цефтріаксон не можна вводити внутрішньовенно одночасно з кальцієвмісними розчинами, у т.ч. з кальцієвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, через Y-подібну систему. Однак усім пацієнтам, за винятком новонароджених, цефтріаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Свіжоприготовлені розчини зберігають свою фізичну і хімічну стабільність впродовж 8 годин при температурі 25 °С та впродовж 24 годин при температурі 2–8 °С.

Препарат застосовувати дітям згідно з дозуваннями, вказаними у розділі «Спосіб застосування та дози».

Застосування у період вагітності або годування груддю

Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування його вагітним жінкам обмежені. Під час вагітності, зокрема у І триместрі, цефтріаксон можна застосовувати, тільки якщо користь перевищує ризик.

Цефтріаксон проникає у грудне молоко в низьких концентраціях, але при застосуванні препарату в терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтріаксону з врахуванням користі від грудного вигодовування для дитини та користі від терапії для жінки.

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Відповідні дослідження не проводилися. Цефтріаксон може впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами, оскільки можливе виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення.

Спосіб застосування та дози

Перед початком терапії необхідно виключити наявність у пацієнта підвищеної чутливості до антибіотика та до лідокаїну (у разі внутрішньом’язового способу введення), зробивши шкірну пробу.

Добова доза для дорослих і дітей віком від 12 років становить 1–2 г препарату 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтріаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г. При дозах, що перевищують 2 г/добу, можливе введення препарату 2 рази на добу (кожні 12 годин).

Передозування

Симптоми: можливі нудота, блювання, діарея, посилення проявів побічних реакцій.

Лікування: проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні (не зменшують надмірних концентрацій препарату в плазмі крові). Специфічного антидоту немає.

Побічні реакції

Травний тракт: рідкі випорожнення/діарея, диспепсія, нудота, блювання, стоматит, глосит, дисгевзія, біль у животі, зниження апетиту (зазвичай помірно виражені, минають протягом/після припинення лікування); панкреатит (можливо, через обструкцію жовчовивідних шляхів).

Гепатобіліарна система: преципітація кальцієвих солей цефтріаксону у жовчному міхурі*; підвищення рівня білірубіну, активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази в плазмі крові, дисфункція печінки, гепатит 1 , холестатичний гепатит 1,2 , ядерна жовтяниця.

Система кровотворення: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, анемія, включаючи гемолітичну анемію, подовження протромбінового часу, епістаксис, коагулопатії, агранулоцитоз (зазвичай після 10 днів лікування та сумарної дози цефтріаксону ≥ 20 г).

Нервова система: головний біль, запаморочення, можливі судомні напади, енцефалопатія.

Органи слуху і рівноваги: вертиго.

Сечовидільна система: підвищення рівня креатиніну в крові, циліндрурія, глюкозурія, гематурія, олігурія, утворення преципітатів цефтріаксону у нирках (зазвичай оборотне), анурія, ниркова недостатність, гострий тубулярний некроз.

Шкіра та підшкірна клітковина: підвищене потовиділення, припливи, алергічні шкірні реакції (в т.ч. кропив’янка, дерматити, макулопапульозний висип або екзантема), свербіж, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), DRESS-синдром (медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами), гострий генералізований екзантематозний пустульоз.

Імунна система: реакції гіперчутливості, анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, сироваткова хвороба, реакція Яриша-Герксгеймера.

Дихальні розлади: бронхоспазм, алергічні пневмоніти.

Інфекції та інвазії: можливі мікози статевих органів, розвиток суперінфекції, псевдомембранозний коліт.

Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: флебіт/тромбофлебіт при внутрішньовенному введенні, біль та/або інфільтрат у місці введення, медикаментозна гарячка, набряки шкіри та суглобів, озноб.

Лабораторні аналізи: гіперазотемія, можуть відзначатися хибнопозитивні результати реакції Кумбса, проби на галактоземію, при визначенні глюкози в сечі неферментативними методами.

1 Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтріаксону

2 Див. розділ «Особливості застосування»

Інфекції та інвазії.

Випадки діареї після застосування цефтріаксону можуть бути пов’язані з надмірним ростом Clostridium difficile.

Тактика лікування має включати введення адекватної кількості рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»).

* Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону.

Рідкісні випадки тяжких побічних реакцій, іноді із летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком