Новини здоров’я

Лікарська рослинна сировина – цілі лікарські рослини або їх частини, які використовуються у висушеному (іноді у свіжому) вигляді для отримання лікарських речовин, лікарських засобів рослинного походження (фітопрепаратів) та їх лікарських форм. Кожна лікарська сировина має латинську назву, під якою вона описана у національній фармакопеї, стандартах та технічних умовах, прописується лікарями в рецептах. Ці назви складаються з двох слів. Перше – назва органа рослини або продукту, який одержаний з природних джерел, друге – назва роду рослин, який постачає цю сировину (наприклад, соняшникова олія –Oleum Helianthi).

Біологічно активні речовини (БАР) – речовини, які впливають на біологічні процеси в організмі тварини та людини. Діючі речовини – біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або виявляють профілактичну, діагностичну, лікувальну дію та використовуються у виробництві готових лікарських засобів. Супутні речовини – умовна назва продуктів метаболізму, які містяться у лікарських рослинах поряд з біологічно активними речовинами. Вони можуть діяти на організм позитивно або негативно, впливати на всмоктування основних біологічно активних речовин, підвищуючи їхню ефективність, пролонгуючи дії та інше.

Лікарські засоби – речовини або їхні суміші природного, синтетичного або біотехнологічного походження, які використовуються для зміни фізіологічного стану організму, профілактики, діагностики та лікування.

Лікарські засоби з рослинної та тваринної сировини можна розділити на такі групи:

Лікарська сировина, яка відпускається у вигляді порошку, чаю, збору;

Галенові та ново галенові препарати – спиртові витяжки з рослин у вигляді настойок, екстрактів; ново галенові препарати – це екстракти, очищені від супутніх речовин;

Продукти первинної переробки рослин – ефірні та жирні олії, камеді, смоли тощо;

Індивідуальні діючі речовини – алкалоїди, глікозиди, складові частинки ефірних олій і т.д.

Лікарська форма – лікарський засіб, якому наданий зручний для застосування та досягнення необхідно лікувального ефекту стан. Лікарські форми з сировини рослинного та тваринного походження, призначені для зовнішнього, внутрішнього застосування та для ін’єкцій: збори, чаї, настої, настоянки, екстракти, відвари, мазі, краплі, аерозолі, таблетки, капсули, пасти, крупки, гранули, супозиторії, капсули, мікрокапсули, порошки ЛРС, суспензії, розчини для інʼєкцій, розчини для інгаляцій. 3. На нашій території виростає більше 20 тис. видів нижчих і вищих рослин, з яких 2500 мають лікарські властивості. В офіційній медицині використають близько 240 видів. Біологічно активні речовини в рослинному організмі накопичуються в різних його частинах і в певні періоди розвитку рослин. В одних видів рослин лікарські речовини накопичуються в бруньках, листках і стеблах, в інших із квітках або плодах, у третіх – у коріннях або в корі, причому кількість їх у різні фази вегетації рослини не залишається постійним, а часом коливається навіть протягом дня. У зв’язку із цим звичайно збирають лише ті частини рослин, які містять найбільша кількість лікувальних речовин. При несвоєчасному зборі можуть бути заготовлені рослини з найменшим змістом активних з’єднань, тому їхня цінність буде незначною. Час і місце нагромадження біологічно активних речовин у рослині фактично визначають строк його заготівлі. Доброякісність лікарської рослинної сировини в основному залежить від дотримання термінів заготівлі, оптимальної технології збирання і умов сушіння. Під час заготівлі необхідно враховувати біологічні особливості лікарських рослин, динаміку накопичення БАР, вплив збирання на стан заростей. Призначення первинної обробки полягає в усуненні недоліків збору, вилученні домішок, дефектних частин рослин і підготовці сировини до сушіння. Чистота збору – одна з основних вимог заготівлі. Збирати треба старанно, уникаючи попадання в зібраний матеріал сторонніх домішок та інших частин тієї самої рослини. Наявність домішок знижує якість сировини, а іноді і робить її зовсім непридатною, бо наступне сортування часто буває утрудненим і занадто дорогим. Не слід збирати дуже запилені або чим-небудь забруднені рослини, поблизу шосе та залізничних колій, а також пошкоджені комахами, іржею або грибковими захворюваннями. Кожний вид сировини має свої календарні періоди і особливості збирання. Експериментально доведено, що в наземних частинах рослини вміст біологічно активних речовин досягає максимуму в період цвітіння і на початку плодоношення; в плодах – у період повного дозрівання; в коренях – після відмирання наземної частини рослини; в корі – в період весняного руху соку. Бруньки (Gommae). Як лікарська сировина використають бруньки берези, тополі й сосни. Збирають їх рано навесні, коли вони набубнявіються, але ще не рушили в ріст; звичайно це буває в березні – квітні. Великі бруньки (соснові) зрізують ножем, дрібні (березові) обмолочують після сушіння. Сушити бруньки треба дуже обережно: тривалий час у прохолодному провітрюваному приміщенні, тому що в теплому приміщенні вони починають розпускатися. Кору (Cortex) дерев і чагарників, наприклад, дуба, калини, жостеру, варто збирати навесні, у період посиленого соковиділення. У цей час вона легко відділяється від деревини. Пізніше, наприкінці весни та улітку, коли ріст припиняється, кора не знімається. Щоб зняти кору на молодих відрубаних або відрізаних гілках, гострим ножем роблять кільцеподібні надрізи на відстані 25-50 см один від іншого, з’єднують їх одним або двома поздовжніми надрізами, а потім знімають у вигляді жолобків або трубочок. Якщо кора покрита наростами рунистих лишайників, то їх треба попередньо ретельно очистити ножем; у іншому випадку можна зіпсувати сировину, не одержавши з нього повноцінних ліків. Кору для медичних цілей доцільно заготовляти зимою чи у весняний період із дерев та чагарників на ділянках, призначених для рубки в поточному році, або під час рубки. Листки (Folia) збирають перед початком або під час цвітіння рослини, коли до масового цвітіння перейшло не більше 25% квіток. Роблять це в суху погоду, обриваючи листки руками. Звичайно збирають тільки розвинені прикореневі, низькі й середні стеблові листки. Листки пожухлі, тим більше, об’їдені комахами або уражені грибами, збирати не можна – повноцінних ліків з них не вийде. “Траву” (Gerbae) (лікарську сировину у вигляді квітучих пагонів разом з листками трав”янистих рослин) збирають під час цвітіння (до плодоношення) без жорстких частин стебла. Не допускаться виривання рослин з корінням. “Траву” одворічників збирають до плодоношення без огрубілих частин рослин. В межах ділянки заготівлі лишається не менше 20 % рослин для насіннєвого поновлення. Зрізують їх серпами, ножами або секаторами без грубих приземних частин. Іноді при густому стоянні трав рослини скошують косами або серпами, а потім вибирають із косовиць. Квітки (Flores) збирають залежно від строків цвітіння кожного виду рослин в період масового їх цвітіння, переважно до початку в’янення. При цьому на масиві залишається не менше 20 % найбільш сильних дорослих особин для наступного насіннєвого поновлення. У цей період квіти містять більше діючих речовин, менше обсипають при зберіганні, краще витримують сушіння й зберігають своє фарбування. Квіти збирають вручну, общипуючи їх і обриваючи квітконіжки. Іноді для збору суцвіть користуються спеціальними пристосуваннями – совками. Так, наприклад, нарізними совками збирають суцвіття аптечної ромашки. Плоди (Fructus) і насіння (Semina) звичайно збирають безпосередньо перед повним їх достиганням. Плоди зривають руками (без плодоніжок) вранці або ввечері, оскільки зірвані у спеку 13 швидше псуються. У горобини, кмину й інших рослин, у яких плоди розташовані в парасольках або щитках, їх так і обробляють. Потім після підсушування ретельно відокремлюють від плодоніжок. Плоди шипшини рекомендується збирати разом із залишками чашечки, що у них залишається зверху плода. Цю чашечку видаляють уже після підсушування, перетираючи плоди руками. Особливо важко збирати соковиті плоди – чорницю, малину, суницю. Укладаючи їх у кошик, кожний шар потрібно прокладати гілочками, щоби плоди не злежувалися і не давилися. Зіпсовані й пошкоджені плоди слід відкидати. Краще проводити збір плодів у кошики, зсередини обшиті мішковиною. У рослин, плід яких має вигляд коробочки або стручка, насіння збирають перед розтріскуванням. Очищене від пилу й домішок насіння трохи підсушують на повітрі, щоб запобігти запліснявінню. Корінь (Radices), кореневища (Rhezomata), цибулини (Bulbi), бульби (Tubera) збирають звичайно в період відмирання надземних частин, коли рослини переходять у період спокою (кінець літа – осінь), після обсипання насіння або ранньою весною, коли в них нагромаджуються активно діючі речовини. Збирають з розрахунку обсягу допустимого щорічного використання сировини, який обчислений для конкретного виду, або відбирають найсильніші особини з розрахунку не більше 10 % рослин на ділянці. Цю сировину можна збирати й рано навесні до початку відростання надземних органів, але навесні період заготівлі дуже короткий (кілька днів). Викопують їх лопатами, іноді витягають із пухкого ґрунту вилами або граблями. У радіусі 10 – 15 см від стебла рослину обкопують, заглиблюючи лопату в ґрунт так, щоб не підрізати коренів, потім вивертають їх з ґрунтом. Кореневища й корінь спочатку обтрушують від землі, а потім начисто промивають у воді. Якщо заготівля має більш-менш значний масштаб, промивання найкраще вести в більших плетених кошиках у проточній воді. Промитих корінь відразу розкладають на рогожі, чистій траві, мішковині або папері й підсушують. Потім корінь і кореневища очищають від залишків стебел, дрібних корінців, ушкоджених або згнилих частин і доставляють до місця остаточного сушіння. Заготовляти лікарські рослини найкраще в сухі і погожі дні, після того як спаде роса, оскільки вологі рослини довго сохнуть і можуть уражатися цвільовими грибами. Висока вологість призводить до активізації ферментів і зводить нанівець активнодіючі компоненти. Сировина, зібрана вогкою, при сушінні швидко темніє і втрачає якість. Не слід збирати запорошені рослини, котрі зростають вздовж доріг, а також пошкоджені шкідниками та хворобами. Після заготівлі, якомога раніше, рослинну сировину висушують у добре провітреному приміщенні під навісом. Для кращого просушування сировину слід розкладати тонким шаром періодично перевертаючи. Рослини, які мають ефірні олії, складають товстим шаром і сушать при температурі не вищій за 25-30 °С, а ті що мають алкалоїди і глікозиди — при 50-60 ° С. При сушінні соковитих плодів оптимальна температура повинна складати 80-90 °С, коріння і кореневища – 40-50 °С. Доброякісною рослиною сировиною вважається та, яка після сушіння зберегла властивий їй природний вигляд, колір і запах. Вбираючи вологу, вона пліснявіє, псується, втрачає специфічний запах і лікарські властивості. Правильне зберігання і заготівля лікарської сировини дає змогу не втратити або навіть підвищити фармакологічну активність діючих речовин. Більшість сировини зберігається у кошиках, ящиках, мішках. Рослини, які містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо від інших у герметичних дерев’яних ящиках, оббитих білою жерстю. У добре провітреному сухому прохолодному приміщенні лікарська рослинна сировина може зберігатись кілька років. Термін зберігання окремих частин рослини неоднаковий. Листки і квітки можна зберігати протягом 1—2 років, але краще не довше року. Кора, кореневища, бульби, корені не втрачають лікувальних властивостей 3—4 роки, бруньки—близько 2 років. Терміни зберігання лікарської сировини визначаються Державними стандартами і Державною фармакопеєю. Заготовляючи лікарську сировину, потрібно поводитися з рослинами обачно, не допускати їх повного винищення як на окремих ділянках, так і в регіонах у цілому. 4. Хімічному складу рослин властива мінливість – здатність під впливом різних факторів набувати нових хімічних ознак або втрачати попередні. Розрізняють мінливість генотипну (спадкову), фенотипну (не спадкову), індивідуальну та групову. До генотипної мінливості належить змінення хімічного складу рослини, зумовлене зміною генотипу. Доведено мінливість метаболізму навіть усередині одного виду, що визначається спадковою 14 основою організму та умовами, за яких відбувається онтогенез. Часто мінливість хімічного складу спостерігається у рослин, які містять ефірні олії, і стосується головних складових частин рослин. Утворення і накопичення у лікарських рослинах біологічно активних речовин є динамічним процесом, який пов’язаний з фазами розвитку і факторами зовнішнього середовища. Динаміка утворення діючих речовин кожної рослини має свої закономірності, підпорядковується онтогенетичним закономірностям і залежить від віку рослин, фази вегетації. Це важливо знати для встановлення оптимальних термінів заготівлі сировини. Наприклад, при заготівлі маку всі властиві йому алкалоїди з’являються відразу після проростання насіння, і тільки морфін – на другому місяці. Кількість алкалоїдів зростає у фазі цвітіння, потім – зменшується і зовсім зникає до заморозків. До ознак онтогенетичного характеру слід віднести специфічність якісного складу фармакологічно активних речовин в систематичних підрозділах рослин (види, роди, родини, класи). Існують групи рослин, які накопичують переважно серцеві глікозиди, інші – похідні антрацену тощо. Особливістю рослин є нерівномірний розподіл діючих речовин по органах та тканинах та переважна локалізація їх в певних морфологічних органах. Наприклад, в рослин родини Селерові ефірні олії накопичуються в плодах. Ще більший спектр хімічної мінливості спостерігається у лікарських рослин під впливом факторів навколишнього середовища (умов зростання), зокрема: 1. Обмін речовин в рослинах значною мірою залежить від складу ґрунту, наявності в ньому мінеральних речовин, вологості, мікрофлори, механічної структури, прогрівання тощо. 2. Кількість опадів та вологість повітря впливають на якісний та кількісний склад хімічних речовин в рослині. Так для ксерофітів шкідлива зайва волога, для гігрофітів, навпаки, шкідливі посушливі умови зростання. Проміжне положення займають рослини-мезофіти, які 3. Від теплової та світлової енергії залежить тривалість вегетації, накопичення діючих речовин і біомаса сировини. Кожна рослина має свій максимум тепла, котрий дає їй змогу повно ї закінчено завершити життєвий цикл. Питання теплового режиму лежать в основі лікарського рослинництва на зональних дослідних станціях. Наприклад, солянка Ріхтера, яка росте в пустелі, місить лише сліди алкалоїдів, а при вирощуванні в культурі з додержанням усіх правил агротехніки їх вміст становить більш як 1,5 %. Тепла погода сприяє підвищенню вмісту алкалоїдів в рослинах, холодна – гальмує їх синтез, а при заморозках алкалоїди не накопичуються. 4. Вплив живлення, світла, тепла та вологи на обмін речовин в ЛР є фактично впливом географічного фактору, під яким розуміється комплекс екологічних умов, пов’язаний з такими особливостями географічних умов як широта і довгота місця, його експозиція, у тому числі і висота над рівнем моря. В рослинах південних широт звичайно накопичується більше діючих речовин. Достатньо вказати на силу отруйних рослин у тропічних країнах. Велике значення має і географічна довгота – рослини східних, більш континентальних районів європейської частини материка, дають більший вихід ефірних олій. Відомо, що в олійних рослинах кількість жирних кислот та йодне число олій зростають при віддалені від узбережжя вглиб до материка. Сушіння – метод консервування рослин шляхом оптимального зневоднення. Свіжозібрана лікарська сировина містить вологи, як правило, 85-90%, а висушена – 8-15. Біохімічні процеси в зібраній сировині спочатку перебігають, як в живій рослині, тобто переважає синтез біологічно активних речовин. Згодом, оскільки припиняється доступ вологи і поживних речовин, починається розпад БАР, що призводить до зниження їх вмісту в сировині. Але в деяких випадках ці процеси збільшують вміст діючих речовин. Так, відмічено накопичення ефірних олій, серцевих глікозидів під час повільного сушіння (валеріани, наперстянки). Загальні правила сушіння: – сировину, яка містить ефірні олії, сушать при температурі 30-45 0С, розкладаючи шаром 10-15 см, щоб запобігти їхньому звітренню; – сировину, яка містить глікозиди, сушать при температурі 50-60 0С – це дозволяє швидко інактивувати ферменти, які руйнують глікозиди; – для сировини, яка містить алкалоїди, найкраща температура – до 50 0С; – сировину, яка містить аскорбінову кислоту, сушать швидко при температурі 80-90 0С. 15 Під час експериментальних досліджень підраховано, скільки сировина втрачає у масі після висушування: бруньки – 65-70%, квітки та пуп’янки – 70-80%, листки – 55-90%, трава – 65-90%, корені і кореневища – 60-80%, кора – 50-70%, плоди – 30-60%, насіння – 20-40%. Способи сушіння лікарських рослин поділяють на дві групи: сушіння природним теплом, без штучного підігрівання (повітряно-тіньове, сонячне); сушіння зі штучним підігріванням (теплове); сушіння під вакуумом; сушіння у середовищі рідкого азоту. Повітряно-тіньове сушіння ведеться під наметами, на пристосованих горищах, краще під залізним дахом, у спеціально обладнаних приміщеннях. Головні вимоги – максимальне притягання теплоти сонячних променів і добра вентиляція. Місця для сушіння звичайно обладнують стелажами з полотном або металевою сіткою. Сировину розкладають на рамках тонким шаром, на верхніх полицях розміщують сировину, яку треба швидко висушити (квітки конвалії, трава горицвіту, сировину, яка містить глікозиди). Ефіроолійну та іншу сировину, яка для сушіння потребує низької температури, розміщують на нижніх полицях, але з таким розрахунком, щоб її запах не поширювався на інші види. Сонячне сушіння, яке ведеться з використанням теплоти сонячних променів, є найпростішим, економічним і доступним методом. При цьому руйнується хлорофіл, і листки набувають бурого забарвлення, змінюється забарвлення багатьох квітів. Хоч ці зміни не завжди супроводжуються розкладом діючих речовин, зовнішній вигляд сировини погіршується, тому листя, трави і квітки слід сушити тільки повітрянотіньовим способом. Сонячне сушіння використовують без шкоди для коріння, кореневищ та кори, однак треба пам’ятати, що для глікозидоносних і деяких алкалоїдоносних видів сировини воно не придатне (у кореневищах таких рослин, як скополія, жовтозілля, зменшується кількість алкалоїдів). Цей метод використовується для досушування «зернових» видів сировини. Теплове штучне сушіння використовують для висушування різних морфологічних груп сировини. Воно забезпечує швидке зневоднення і може бути використане при будь-яких кліматичних умовах. Розрізняють конвективне і теплорадіаційне сушіння. Конвективне сушіння здійснюється в сушарках періодичної або безперервної дії. Численні конструкції сушарок можуть бути поділені на сушарки стаціонарні й переносні. Переносні сушарки бувають різної конструкції. Для сушіння соковитих ягід (малини, чорниці) найбільш придатні плодо- і овочесушарки. Для теплового сушіння лікарської рослинної сировини в сільських умовах використовуються печі. За характером завантажування і вивантажування матеріалу та умовою проведення самого процесу сушіння сушарки поділяють на два типи: періодичної та безперервної дії. До сушарок періодичної дії відносяться в основному камерні, парові, вогневі, сонячні та електросушарки. До сушарок безперервної дії – стрічкові. Кожний вид лікарської рослинної сировини потребує певних умов сушіння, які науково обґрунтовані й описані у відповідних інструкціях, але існують загальні правила сушіння. Бруньки рослин, які звичайно містять у своїх зовнішніх листках смолисті речовини ефірну олію, висушують швидко й при помірній температурі, розсипавши тонким шаром і часто помішуючи, щоб не запліснявіли. При повільному сушінні внутрішні листочки бруньок темніють, на місці зламу з’являється пліснява у вигляді білого нальоту, вони набувають неприродного запаху і стають непридатними для застосування. Кора в порівнянні з іншими частинами рослин містить набагато менше вологи. ЇЇ звичайно висушують на вільному повітрі, щоб зберегти від роси і дощу, а також на ніч її слід заносити до приміщення. Внаслідок окислення дубильних речовин кора майже завжди темнішає, набуває буробрунатного кольору. Правильно висушена кора ламається з тріском, а не гнеться. Листки сушать, розкладаючи у 2-3 шари. Великі листки, наприклад підбілу (мати-й-мачухи), слід розкладати поодинці. Якщо потрібно, від них відламують або відрізають черешок. Квітки розкладають тонким шаром, щоб їх не доводилося перемішувати. При перемішуванні квітки згортають пелюстки, деякі з них темнішають, набувають поганого вигляду і неприродного кольору. Траву при обмежених обсягах заготівлі частіш за все зв’язують пухко в маленькі пучечки і розвішують на мотузках у добре провітрюваних приміщеннях або на горищах під залізним дахом. 16 Хоча такий спосіб зручний, та при несприятливих умовах листки всередині пучка часто темнішають. Правильно висушені листки і трави легко перетираються на долоні. Сухі плоди та насіння, наприклад аніс, кріп, льон, гірчиця, містять невелику кількість вологи і значною мірою втрачають її ще до замочування, тому таку сировину слід тільки добре досушити в сушках, провітрюваному приміщенні або на вільному повітрі. Корені, кореневища, бульби, цибулини спочатку очищають від землі і мертвих частин. Товсті корені і кореневища, якщо їх не прийнято розрізати на частини, висушують при невисокій температурі. Приведення сировини до стандартного стану робиться заради видалення сміття, усунення дефектів, викликаних неправильним збиранням і сушінням, тобто для приведення сировини до ліквідного стану, в якому вона за чистотою цілком відповідає вимогам стандартів. Головні сортувальні операції: – очищення сировини від непотрібних, помилково зібраних частин продуктивної рослини; – видалення дефектних (гнилих, пліснявілих) та таких, що втратили природне забарвлення, частин рослин; – просіювання для видалення надмірно подрібнених частин; – очищення сировини від органічних та мінеральних домішок. Часто всі ці операції виконують одночасно за допомогою механізованих грохотів з набором сит. До числа загальних сортувальних машин відносяться різні конструкції віялок-сортувалок. Вони придатні для очищення насіння і ягід. Використовують також сортувальні машини спеціального типу, так звані «гірки». Це відбирач, в якому стрічки можуть рухатися під різним кутом, завдяки чому домішки розділяють як за масою, так і розміром. У такий спосіб плоди анісу очищають від домішок коріандру. Пакування забезпечує збереження якості і кількості сировини в процесі зберігання і під час транспортування. Для кожного виду сировини є відповідна упаковка, визначена стандартом: мішки з тканини одинарні та подвійні, мішки паперові, ящики фанерні і т.д. Тара має бути міцною, чистою, сухою, без сторонніх запахів і однаковою для кожної партії сировини. З перелічених видів тари частіше застосовується мішечна тара і кипи. У мішечну тару пакується близько 70% найменувань лікарської рослинної сировини (насіння, ягоди, дрібні і різані корені, кореневища). Місткість мішків використовується максимально близько до встановленого стандартом номіналу – 50 кг. Кипи отримують, стискаючи сировину на гідравлічних, електричних, гвинтових пресах. Всі кипи вкриті захисною тканинною оболонкою. Звичайна маса кипи 100 кг для міцності її обтягують смугами дроту. Зберігання лікарської сировини. Умови зберігання мають бути такими, щоб сировина не втрачала ані зовнішнього вигляду, ані діючих речовин. Зберігають сировину, сортируючи її по групах: отруйна і сильнодіюча, ефірноолійна, плоди та ягоди – кожна в окремому приміщенні, на стелажах, нижній ярус – на відстані не менш, як 15 см від підлоги, в штабелях висотою не більше 2,5 м для ягід, насіння, бруньок і 4 м для інших видів сировини. Сировина, яка зберігається на складі, щорічно перекладається і в цей же час проводиться дезинфекція приміщення. Строк зберігання кожного виду сировини встановлюється відповідним нормативним документом.

ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИНА

Лікарська рослинна сировина (ЛРС) — переважно цілі, здрібнені чи різані лікарські рослини, частини рослин, водорості, гриби, лишайники, зазвичай у висушеному, іноді свіжому вигляді. ЛРС має відповідати вимогам стандартів і використовується для первинної переробки або для одержання лікарських субстанцій та ЛП. До продуктів первинної переробки ЛРС належать: жирна олія (Oleum pіnguіa), воски (Cerae), ефірна олія (Oleum aethereum), смоли (Resіnae), камеді (Gummі), масло-смоли (Oleoresіnae), масло-камеде-смоли (Oleogummіresіnae), бальзами (Balsamum), висушений сік (Succus exsіccatus), молочний сік або латекс (Succus lacteus, Latex). Монографії ДФУ обов’язково містять латинську назву сировини; на першому місці вказується рослина, а далі — морфологічна група, напр. евкаліпта листя — Eucalypti folium. Назва точно визначається ботанічною назвою рослини відповідно до біномінальної системи (рід, вид, різновид, автор), напр. для евкаліпта — це цілі чи різані листки старих пагонів Eucalyptus globulus Labill. родини Myrtaceae. ЛРС, дозволена до застосування органами МОЗ України й включена до Державного реєстру, називається офіцинальною (від лат. offіcіna — аптека); що входить до ДФУ — фармакопейною. Існують також ботанічна (за родинною ознакою), хімічна, фармакологічна і товарознавча класифікації ЛРС. Фармакологічну класифікацію використовують у фітотерапії, де ЛРС поділяють на тонізуючу, седативну, діуретичну тощо. У товарознавстві за морфологічними ознаками виділяють такі категорії ЛРС: кора, квітки, суцвіття, листя, плоди, насіння, ягоди, трава тощо (схема).

Схема. Види ЛРС

Кора — це зовнішня, розташована до периферії від камбію, частина стовбурів, гілок і коренів дерев і чагарників. Кору, як правило, заготовляють навесні, у період сокоруху, і висушують. Квітки — це сухі квітки, суцвіття чи їх частини, зібрані на початку цвітіння або у вигляді пуп’янків. У світовій практиці суцвіття (Inflorescencia) виділяють в окрему морфологічну групу сировини. Листя — висушене або свіже, цілком розвинене листя або окремі листочки складного листка із черешком, черешочком або без них.

Плоди — стиглі, висушені або свіжі плоди, супліддя та їх частини. Плід складається з оплодня (перикарпію) й насінин, що розвиваються всередині плода в порожнинах-гніздах на особливих виростах — плацентах. Ягоди — соковиті нерозкривні здебільшого багатонасінні плоди, що властиво чорниці, смородині, малині, винограду тощо. Насіння — стигле й висушене насіння та окремі сім’ядолі. Трава — це зібрані під час цвітіння чи плодоносіння висушені або свіжі надземні частини трав’янистих рослин. Сировина складається зі стебел із листям і квітками, подекуди з пуп’янками й нестиглими плодами. В одних рослин збирають тільки верхівки певної довжини, в інших — всю надземну частину, зрідка — надземну частину разом із корінням.

Корені, кореневища, бульби, цибулини, бульбоцибулини — висушені, рідше свіжі, підземні органи багаторічних трав’янистих рослин, зібрані восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел і листя. Великі підземні органи перед сушінням ріжуть на частини вздовж або поперек (див. також Жирні олії, Віск, Ефірні олії, Камеді, Бальзами, Смоли, Брунька, Листок, Квітка, Плід, Бульба, Бульбоцибулина, Кореневище і Корінь).

Сучасна фармакогнозія вивчає лікарські рослини й ЛРС (див. Фармакогнозія) і класифікує ЛРС за хімічною природою діючих речовин. Діючі, або фармакологічно активні речовини, — це БАР, які забезпечують терапевтичну цінність ЛРС. Вони можуть змінювати стан і функції організму, виявляти профілактичну або лікувальну дію; можуть використовуватися як субстанції у виробництві фітопрепаратів. Супутні речовини — умовна назва продуктів метаболізму, які присутні в ЛРС разом із БАР. Вони можуть діяти на живий організм позитивно або негативно, впливати на екстрактивність, фармакодинаміку й фармакокінетику діючих речовин. Речовини рослинного походження можна умовно розділити на чотири групи (таблиця).

Таблиця. Класифікація речовин рослинного походження

Сировинну базу в Україні становлять дикорослі лікарські рослини, рослини, що культивуються, та імпортована сировина. ЛРС використовується підприємствами фармацевтичної, харчової, лікеро-горілчаної, парфумерно-косметичної галузі. Споживачі укладають прямі угоди із заготовельними конторами Укрспоживспілки, фермерами, держгоспами, окремими підприємцями, приватними заготовельниками, проводять авансування під заготівлю й вирощування ЛР за рахунок коштів підприємств-виробників фітопрепаратів, фітосубстанцій або БАДів. При багатьох держгоспах консорціуму Укрфітотерапія створені пункти із заготівлі сировини дикорослих ЛР. Імпортну сировину закупають за контрактами з країнами близького і далекого зарубіжжя: Росією, Молдовою, Таджикистаном, Індією та ін. За часів СРСР створено й затверджено міжвідомчою комісією при Всесоюзному інституті лікарських рослин (ВІЛР) понад 120 інструкцій із заготівлі й сушіння ЛРС, які розроблялися з урахуванням динаміки змін БАР під час вегетації кожної рослини. В інструкціях зазначається оптимальний період заготівлі сировини, надаються відомості з можливих домішок рослин, які мають зовнішній вигляд, подібний до ЛР, містяться режими природного чи штучного сушіння, правила пакування й зберігання, гарантується висока якість ЛРС згідно з нормативною документацією. Крім того, є загальні правила із заготівлі сировини різних морфологічних груп й індивідуальні інструкції для конкретної ЛР.

Збирання і заготівля. ЛРС збирають під час максимального накопичення діючих речовин. Фазу вегетації та термін збирання встановлюють експериментально, вивчаючи динаміку накопичення БАР. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня. Через зростання рівня забрудненості довкілля встановлюється більш жорсткий контроль умов заготівлі з метою отримання споживачами екологічно чистої ЛРС. Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій, на територіях, забруднених шкідливими виробничими відходами хімічних заводів, радіонуклідами, важкими металами, вздовж доріг з інтенсивним рухом автотранспорту у зв’язку з високою концентрацією відпрацьованих газів у повітрі; непридатні для збирання рослини з підвищеним вмістом нітратів. Збирають сировину лише зі здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами. Траву збирають під час або на початку цвітіння. Для поновлення зарості залишають на 1 м 2 декілька розвинених рослин. Перед сушінням із зібраної сировини видаляють сторонні домішки, здерев’янілі й товсті стеблові частини. Плоди, насіння заготовляють достиглими. Зазвичай скошують надземну частину рослини, сушать і обмолочують. Соковиті плоди знімають вручну, без плодоніжок, не порушуючи цілісності оболонки. Корені, кореневища й інші підземні органи заготовляють зазвичай восени, рідше — навесні, до початку вегетації. Викопують лопатами, вилами. Повзучі кореневища (аїр) виривають руками чи гачками. Бруньки заготовляють протягом зими і рано навесні, коли вони ще не рушили в ріст. Після підсушування на холоді з березових мітел обмолочують бруньки. Соснові бруньки зрізають з гілок у місцях санітарних вирубок. Забороняється заготівля бруньок без дозволу лісоохоронних організацій, поблизу населених пунктів, у паркових зонах, зонах відпочинку. Кору збирають під час сокоруху, до розпускання листя (квітень–початок травня). На молодих гілках і стовбурах після очищення від лишайників ножем роблять кільцеві надрізи на відстані 20–30 см, з’єднують одним-двома поздовжніми надрізами, кінчиком ножа чи дерев’яною лопаткою відділяють жолобоподібні частини. Перед сушінням видаляють сторонні домішки, шматки кори, товщі за допустимі розміри. Листя збирають, коли воно повністю сформувалось, зазвичай у фазі бутонізації та цвітіння рослини (його зрізають чи обережно обривають). Не можна збирати все листя, частину слід залишати, щоб рослина не загинула. Квіти обривають руками чи спеціальними совками (ромашка аптечна) на початку чи під час повного цвітіння. Відразу після збору видаляють інші частини рослини, також пошкоджені комахами і мікроорганізмами. Потім відділяють залишки стебел, прикореневих листків, відмерлі залишки коренів і кореневищ, струшують землю. Більшість коренів промивають у холодній проточній воді, склавши в плетену корзину, не допускаючи тривалого перебування у воді. Найкраща тара для перенесення сировини до місця сушіння — корзини, дерев’яні ящики чи мішки з тканини. Сировину в тарі слід розпушити й протягом 2–3 год доставити до місця сушіння чи розкласти в затінку на тканині, брезенті. Перед сушінням видаляють сторонні домішки. Органічні домішки у ЛРС — це сторонні органи цільової рослини, які не вважаються лікарськими, або сторонні частки рослинного походження, які не мають відношення до цільової рослини. До мінеральних сторонніх часток належать камінчики, пісок, земля, глина тощо (див. також Домішки).

Охорона ресурсів. ЛР — це всенародне багатство, що потребує охорони від винищування й безмірної експлуатації. Останнім часом велика небезпека загрожує рослинам, які користуються підвищеним попитом населення, а також рідкісним видам ЛР. Щоб запобігти зменшенню запасів, потрібно раціонально використовувати масиви й зарості дикорослих рослин. Не можна заготовляти ЛРС рік у рік на одних і тих самих місцях, щоб не було повного винищення рослин. Усі, хто заготовляє ЛРС, повинні знати, як розмножуються рослини: насінням або кореневищами, надземними повзучими пагонами, цибулинами. Певну частину однорічників, що розмножуються насінням, слід лишати незайманою для відновлення наступного року. Якщо рослина розмножується корінням, то надземну частину можна збирати всю, не пошкоджуючи коренів. При заготівлі коренів і кореневищ слід обов’язково частину рослин лишати для відновлення й плодоношення. Після збирання рекомендується струсити насіння чи залишити частинку кореневища після викопування і пригорнути землею. Кору збирають по можливості на ділянках під час санітарних вирубок або проріджень лісових насаджень. Бруньки сосни і берези також слід заготовляти з дозволу лісоохоронних органів. Не можна зрізати верхівкові бруньки на молодих насадженнях сосни. Збирання ЛРС із рослин, яких обмаль у певній місцевості, можливе після їх повного дозрівання і розповсюдження на більшому просторі. Для поновлення запасів Л.р. необхідно під час заготівлі дотримуватись таких правил: траву зрізати без грубих приземних частин; не слід виривати рослини з корінням, оскільки така «заготівля» призводить до повного знищення; не можна зривати чи повністю зрізати листя з рослини; коріння й кореневища дозволяється заготовляти лише після достигання й осипання насіння; частину коренів і кореневищ бажано залишати в ґрунті для відновлення рослин. Якщо у місцевості велика кількість певного виду лікарської рослини, збирати сировину слід так, щоб на 4 м 2 залишалося з десяток особин цього виду.

Сушіння. Зібрана сировина містить 70–90% вологи, а суха — 10–15%. Використовують декілька методів сушіння ЛРС. Без штучного нагріву: повітряно-тіньове, на відкритому повітрі, у затінку, під наметом, на горищах. Повітряно-тіньове сушіння застосовують для листя, трави і квіток. Повітряні сушарки обладнують стелажами з рамами, на які натягнуто рідке полотно чи металеву сітку. Сушіння в повітряних сушарках, сушильних повітках і на горищі відбувається повільніше, але забезпечує кращу якість сировини. Зі штучним нагрівом: сушарки зігрівають водою, парою чи опалювальним газом. Обов’язкова вентиляція для видалення вологи. Сировину, яка містить ефірні олії, слід сушити при температурі 30–35 °С шаром 10–15 см, щоб не допустити випаровування ефірної олії (листя м’яти перцевої, шавлії, кореневища з коренями валеріани, суцвіття ромашки тощо). Сировина, що містить глікозиди, сушиться швидко при температурі 50–60 °С для запобігання ферментативному гідролізу. Сировина, що містить аскорбінову кислоту, сушиться при температурі 80–90 °С (плоди шипшини). Втрата у масі під час висушування становить: бруньки — 65–70%, квітки — 70–80%, листя — 55–90%, трава — 65–90%, корені, кореневища — 60–80%, кора — 50–70%, плоди — 30–60%, насіння — 20–40%. Сушіння вважається закінченим, якщо корені, кореневища, кора, стебла ламаються від згинання, листя й квітки розтираються на порошок, плоди не склеюються в грудку і від натискання розсипаються. Пакування ЛРС захищає сировину від пошкоджень і втрат під час транспортування. Тара (мішки, тюки, для пресованої сировини — кипи) має бути чиста, суха, без сторонніх запахів. У мішках уміщується, залежно від виду сировини, від 5–7 кг (листя, трава) до 40–50 кг (плоди, насіння); у тюках — 20–40 кг (листя, трава, квітки). Уся тара повинна мати маркування (назва сировини, постачальник, маса нетто, рік і місяць заготівлі).

Аналіз. Ідентифікація, встановлення чистоти і якості ЛРС визначаються у ході фармакогностичного аналізу, який складається із послідовно виконаних товарознавчого → макроскопічного → мікроскопічного → хроматографічного → люмінесцентного → фітохімічного (якісні реакції, визначення вмісту БАР) аналізів. Визначити тотожність, або ідентифікувати ЛРС, — це знайти й виділити із загальних морфолого-анатомічних ознак специфічні особливості, які властиві досліджуваному об’єкту й відрізняють його від інших. Основні методи ідентифікації ЛРС засновані на характеристиці її зовнішніх (морфологічних) і внутрішніх (анатомічних) ознак. Макроскопічний аналіз проводиться з метою визначення тотожності шляхом зовнішнього огляду цілої ЛРС, установлення морфологічних діагностичних ознак, консистенції, розмірів, кольору, смаку, запаху, які зіставляються з описом в АНД чи порівнюються з достовірним зразком сировини. Необхідність у мікроскопічному, гістохімічному, люмінесцентному й хроматографічному дослідженні виникає при аналізі здрібненої ЛРС (сировина різана, порошок, пресована, гранульована), а також при визначенні чистоти та якості ЛРС, наявності можливих домішок, зовнішній вигляд яких подібний до офіцинальної сировини. Мікроскопічний аналіз заснований на визначенні сукупності анатомічних ознак об’єкта дослідження. Після макро- і мікроскопічного аналізу, проведення якісних реакцій або хроматографічного дослідження роблять висновок щодо відповідності досліджуваного зразка найменуванню, під яким він надійшов на аналіз. Показники чистоти сировини (засміченість й ураженість шкідниками, вміст радіонуклідів, важких металів, пестицидів, гербіцидів, мікробіологічна чистота) визначаються в ході товарознавчого аналізу. ЛРС має бути по можливості вільною від забруднень, таких, як ґрунт, пил, сміття, а також грибів, комах та інших забруднень тваринного походження. У сировині не повинні виявлятися ознаки гниття. Якщо проводилася деконтамінація, слід показати, що компоненти рослинної сировини не пошкоджені і в сировині не залишилося шкідливих домішок (див. Дезінфекція). При проведенні деконтамінації ЛРС забороняється застосування етиленоксиду. Доброякісність ЛРС характеризується вмістом екстрактивних або діючих речовин, вологи, золи, органічних і мінеральних домішок, подрібненістю (див. також Товарознавчий аналіз, Хроматографія, Зольність, Домішки).

Вимоги до пакування, маркування, транспортування й умов зберігання ЛРС регламентуються ДСТУ, а також розділами ГФ ХI. Зберігання залежить від хімічного складу й морфологічної групи ЛРС. Уся сировина повинна зберігатися в сухому, провітрюваному, захищеному від світла складському приміщенні, на стелажах (див. Зберігання). В окремих приміщеннях зберігають такі групи ЛРС: а) отруйні та наркотичні; б) сильнодіючі (що містять алкалоїди або серцеві глікозиди); в) ЛРС, яка містить ефірну олію; г) насіння, плоди та ягоди. Інша ЛРС зберігається за загальними правилами. Граничний термін зберігання ЛРС установлюють експериментально й наводять у відповідній АНД (див. Аналітична нормативна документація), а після його закінчення сировину знищують.

Ботанико-фармакогностический словарь / К.Ф. Блинова, Н.А. Борисова, Г.Б. Гортинский и др. — М., 1990; Государственная фармакопея СССР: Вып 2. Общие методы анализа. Лекарственное растительное сырье. — М., 1989; ДФУ. — Х., 2001; ДФУ 1.2. — Х., 2008; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 1999; Правила сбора и сушки лекарственных растений: Сборник инструкций. — М., 1985; Справочник по заготовкам лекарственных растений / Д.С. Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др. — К., 1989.