Технологія вирощування кукурудзи на зерно

Кукурудза — одна з найбільш цінних сільськогосподарських культур. За дотримання всіх агротехнічних вимог вона може формувати високу урожайність.

За останні роки кукурудза займає все більш стійку позицію на світовому ринку зерна. У цій галузі природно-економічні умови України дозволяють не тільки забезпечити внутрішні потреби, а і значно наростити її експортний потенціал. Проте в дійсності на шляху створення стабільного і сприятливого середовища, включно з інфраструктурою ринку, у виробничій практиці вирощування кукурудзи ще є численні перепони агротехнологічного характеру.

Кукурудза: основні характеристики

У світовому зерновому портфоліо кукурудза посідає одну з лідируючих сходинок. Варто наголосити, що протягом останніх років урожайність зернової, порівнюючи з іншими культурами, в Україні досягла найвищого значення.

Основною ознакою рослин кукурудзи є краща здатність засвоєння світлових променів через фіксацію 1-ю молекулою СО2 з 4-ма атомами вуглецю. З огляду на це вона належить до групи С4.

Кукурудза — високопродуктивна культура за обсягом утвореної сухої маси в період вегетації (до 220 кг/га за день і до 110 кг/га — між фазами 8-го листка, початком формування качана й достиганням).

Основні вимоги до вирощування кукурудзи

Кукурудза має підвищені вимоги до вологи, тепла, світла, поживних речовин та інших факторів навколишнього середовища. Її гібриди значно відрізняються за вегетаційним періодом, тому й мають різні вимоги до даних показників. Тож як виростити кукурудзу, щоб отримати високі виробничі показники? У разі застосування агротехнічних прийомів з урахуванням ґрунтово-кліматичних особливостей зони, екологічних вимог, культура забезпечує отримання максимального врожаю.

На чистому, пухкому, повітропроникному ґрунті зі значним шаром гумусу, високим вмістом поживних речовин та вологи, за рН 5,5–7 демонструє максимальну врожайність кукурудза. Технологія вирощування з високими результатами передбачає посів на чорноземах, темно-сірих суглинкових, супіщаних, темно-каштанових і заплавних землях. У період проростання насінини потребують аерації, оскільки зародки поглинають значну кількість кисню. Високий урожай забезпечується, коли його наявність у ґрунтовому повітрі перебуває на рівні не нижче 18–20 %.

Найбільш сприятливою температурою для вегетації культури є 25–30°С. До фази виходу в трубку рослини стійкі до посухи. Культура добре переносить тимчасову нестачу води в ґрунті, та низьку відносну вологість повітря.

Інтенсивне сонячне освітлення також потребує кукурудза. Вирощування за надмірного загущення та засміченості посівів негативно впливає на врожайність.

Температура

Оптимальною температурою для появи перших проростків є +18–25°С, хоча починається процес проростання вже за +9°С. Якщо показник становить +32°С, затримується поява ростків, а вище +35°С — зупинка росту.

Як і для інших культур, сума температур до появи перших пар розвинутих листків у кукурудзи становить 140°С, до початку утворення качанів — 700°С, а до цвітіння — 1200°С.

Щоби досягти оптимальної асиміляції рослинам потрібно розвиватися за +22–30°С, мінімальний показник — +12°С та максимальний — +38°С. Дуже низький температурний режим може негативно впливати на вегетацію культури. Так, у фазі 3 листків та цвітіння температура нижче +3°С є критичною. Зі свого боку, збільшення температурного режиму провокує підвищену реакцію рослинних органів, крім генеративних. Спостерігається також інтенсивніше утворення целюлози, рівень якої впливає на продуктивність біогазу.

Кількість світла

Кукурудза полюбляє інтенсивне світло. Водночас оптимальним опромінюванням є 700–1200 Вт на кв. м. Чим більше рослини отримують світла, тим інтенсивніше вони ростуть, швидше утворюються листки й раніше відбувається змикання рядків. Тому з огляду на високу потребу в опромінюванні, сіяти кукурудзу краще на підвищених місцях — понад 400 м, де сонячні промені діють інтенсивніше.

Зі свого боку, зменшення світлового дня прискорює генеративний розвиток культури, що в подальшому впливає на якість зерна завдяки формуванню вищого вмісту крохмалю. Тому ідеальним варіантом є досягнення фази цвітіння ще за зростання тривалості денного світла.

Волога

За основний період вегетації рослини кукурудзи на зерно потребують майже 22 л води на кв. м, на силос — 38 л на кв. м (коли вміст сировини для закладки на силос становить майже 30 % сухої речовини). Максимально культура потребує вологи коли цвіте, формує зерно і дозріває. Водночас вміст води в рослинах може значно впливати на вагу насінин та якісні показники зеленої маси.

Скорочення врожаю зумовлює значне збільшення температури (вище +32°С), а також тривала спекотна погода в період вегетації. Нестача вологи в цьому аспекті відіграє швидше другорядну роль.

Обробка ґрунту під кукурудзу

Об­робіток ґрун­ту є од­ним з ос­нов­них та ви­т­рат­них еле­ментів тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи. За його до­по­мо­гою ре­гу­люється вод­ний, тем­пе­ра­тур­ний, по­жив­ний, по­вітря­ний ре­жи­ми та во­ло­гоємність, що на­бу­ває важливого значення в по­су­ш­ли­вих умо­вах.

У тра­диційній си­с­темі ви­ро­щу­вання ку­ку­руд­зи за­галь­но­виз­на­ни­ми за­хо­да­ми збе­ре­жен­ня во­ло­ги є лу­щен­ня, по­ли­це­вий або без­по­ли­це­вий гли­бо­кий (на 25–27 см) осінній ос­нов­ний об­робіток, бо­ро­ну­ван­ня (ран­нь­о­вес­ня­не, до­схо­до­ве та після­с­хо­­до­ве), куль­ти­вація (пе­ред­посівна, між­ряд­на). Після зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка од­ра­зу здійсню­ють лу­щен­ня або дис­ку­ван­ня (після гру­бо­с­теб­ло­вих — фре­зу­ван­ня) на гли­би­ну 6–8 см, а після про­ро­с­тан­ня бур’янів — на гли­би­ну 8–10 см. За засміче­ності ко­ре­не­па­ро­ст­ко­ви­ми рослинами-шкідниками лу­щать на гли­би­ну 12–14 см.

Основною помилкою вирощування кукурудзи на зерно може бути утворення дуже мілкої, вологої чи твердої поверхні, а також нестача пухкого шару на десятисантиметровому рівні. Коли обробляють тільки поверхнево, рослини глибоко не укорінюються, відбувається менший розвиток головного кореня. До того ж на рівні глибоких шарів ґрунту, де недостатнє провітрювання може утворитися несприятливе середовище, що зупинить мінералізацію азоту.

No-Till

Ос­танніми ро­ка­ми значно поширилася технологія вирощування кукурудзи на зерно в Україні no-till. Це ґрун­то­за­хис­на енер­гоз­беріга­ю­ча си­с­те­ма пря­мої сівби ку­ку­руд­зи без об­робітку ґрун­ту. Ре­гу­ля­тор­ни­ми чин­ни­ка­ми на­гро­ма­д­жен­ня і збе­ре­жен­ня ґрун­то­вої во­ло­ги є ли­ше при­родні — ме­те­о­ро­логічні (ат­мо­сферні опа­ди, тем­пе­ра­ту­ра повітря) та біологічні (по­верх­неві та ко­ре­неві залишки по­пе­ред­ніх культур).

За no-till рос­линні решт­ки по­пе­ред­ників за­хи­ща­ють пев­ною мірою по­верх­ню ґрун­ту від терміч­но­го пе­регріван­ня та спри­я­ють змен­шен­ню не­про­дук­тив­но­го ви­па­ро­ву­ван­ня во­ло­ги. То­му чітке до­три­ман­ня оп­ти­маль­них термінів виконання операцій є важ­ли­вим чин­ни­ком підви­щен­ня про­дук­тив­ності ку­ку­руд­зи за даної технології.

Strip-Till

Технологія вирощування кукурудзи strip­-till має вагомі переваги, серед яких — попередження ерозій та забілювання з утвореннями місця стоячої вологи. Зберігаючи структуру ґрунту в міжряддях, не пошкоджуються ходи, які роблять дощові черв’яки. Тому навіть за інтенсивних опадів, вода на полях, де застосовують технологію strip­-till не застоюється, а дуже швидко потрапляє в глибші шари, у яких накопичується. З одного боку, це не допускає вимивання поживних речовин та родючого шару з поверхні з накопиченням його в низах, а з іншого — насичує вологою, яку використовують рослини на наступних фазах розвитку.

За даною технологією пожнивні рештки та стерня залишаються в міжряддях недоторканими завдяки присипанню ґрунтом. У таких умовах достатньо вологи та є доступ кисню. Це оптимальне середовище, у якому розкладається органічна речовина та вивільняються поживні елементи.

За технологією strip­-till солома не тільки захищає ґрунт для наступної культури, а й запобігає вимиванню й ерозії, тимчасово зупиняє зниження вологи до змикання міжряддя, коли може значно випаровуватися рідина за активного сонця та спеки.

Розпушування

Глибоке розпушування є ефективним методом зміни шару ґрунту, який утворився після обробітку дисковим, плоскорізним агрегатом. Така технологічна операція руйнує плужну підошву поверхні.

Високий ґрунтозахисний показник за розпушування забезпечується збереженням основних післязбиральних залишків і різкої зміни поверхневих стікань. Такий метод також ефективний завдяки накопиченню вологи, особливо за вологої осені. Восени після глибокого обробітку не має суцільного заморозку. Це створює сприятливі умови поглинання талої води і зменшує її стікання, в основному за пізніх передзимових термінів. Як правило, глибина обробітку становить 30–45 см.

Дискування важкою дисковою бороною

Обробіток ґрунту дисками належить до безполицевого способу. Його виконують дисковими агрегатами на глибину від 6 до 20 см. Дискування розкришує, частково перемішує ґрунт і знищує бур’яни. Доцільним є застосування такого способу після стерньового попередника, а також і після просапної культури. Частіше господарства використовують важкі дискові борони.

Дискування — важлива операція, що розв’язує важливі завдання:

• знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб;
• зберігає та акумулює ґрунтову вологу;
• активізує мікробіологічні процеси;
• відбувається переміщення у верхній шар післяжнивних решток і добрив;
• якісна підготовка до виконання наступних технологічних операцій.

Оранка

Зяблева оранка здійснюється восени під яру культуру. Для наступного року має вагому перевагу, порівнюючи з весняною обробкою ґрунту для ранніх та пізніх посівів. Оранка ефективна за високої засміченості поверхні, особливо багаторічними бур’янами, та на важкому ґрунтовому шарі. Зяблевий обробіток допомагає краще накопичуватися і зберігатися волозі після атмосферних опадів та весняним талим водам.

Оранка сприяє утворенню оптимальних агрофізичних властивостей. Це забезпечує сприятливий розвиток мікробіологічного середовища в ґрунті. Завдяки цій технологічній операції можна ефективніше боротися з бур’янами (особливо багаторічними), шкідливими комахами та збудниками хвороб. Оранка забезпечує оптимальний фітосанітарний стан ґрунту. Глибина обробітку становить від 25 до 33 см.

Дисколапові агрегати

Дисковими агрегатами обробляють до 20 см ґрунту в глибину. Тому такі знаряддя замінюють, наприклад, культивацію чи оранку. Дисколапові агрегати також застосовують, щоби заробити в ґрунт мінеральні чи органічні добрива.

Основна мета обробітку такими знаряддями — розпушування верхніх шарів, що допомагає зберегти вологу чи створює умови, щоби накопичувати її в період від жнив до оранки.

Посів кукурудзи

Висівати насіння кукурудзи рекомендовано пунктирним способом, коли глибина міжрядь становить 70 сантиметрів. Важливо уникати надмірного загущення, за таких умов пригнічується розвиток качана, підвищуються витрати вологи з ґрунту, значно посилюється конкуренція рослин за світло. У результаті, формуються дрібні розміром та слабко налиті зернини, а також відстрочується термін збирання урожаю. З огляду на гібридні та сортові особливості за групами стиглості, ранньостиглі рослини мають дещо менші розміри, тому сіяти їх можна густіше.

Крім густоти під час висівання кукурудзи важливо враховувати рівномірне розміщення насінин. Зменшуючи ширину міжрядь можна досягти оптимального стояння рослин, проте за таких умов зафіксовано також і негативний вплив на формування зернин у качані. Рекомендована норма висіву насінин кукурудзи — 10–25 кг/га.

Підготовка насіння

Насіння сушать, щоби показник вологості становив 13–14 %, потім калібрують, наносять фунгіциди та інсектициди. Висівати потрібно кондиційні насінини, схожість яких становить не менше 85 %, а чистота — не нижче 98 %.

Вага насіннєвої партії (1000 насінин) встановлюється відповідно фракцій для кожного гібриду. Енергія проростання має бути не нижче 90 %, це дуже важливо, щоби сходи були дружніми та вирівняними.

Терміни посіву

Від терміну посіву кукурудзи значно залежить рівень продуктивності різних за стиглістю гібридів та вологість зерна під час збирання. Оптимальним періодом для сівби є прогрівання шару на глибині загортання насінин до +10–12 °С. Пізній посів подовжує дозрівання та збирання до 17–20 днів. За таких умов вологість зерна, як правило, становить 26–30 % і більше. Тому щоби висушити до базового показника (14 %) потрібно витратити майже 50 % енергоресурсів від загального обсягу на виробництво.

Зі свого боку, ранній посів кукурудзи на зерно за температури +6–7 °С на глибині загортання насінин сприяє кращому використанні вологи, а цвітіння рослин не відбувається в критичний температурний період. Культура також за таких умов добре запилюється. Недоліком ранніх строків є тривалий період появи проростків, оскільки сходи з’являються тільки на 14–16 день після висіву, або навіть пізніше.

Способи посіву

Поширеним способом висіву є пунктирний, коли ширина міжрядь становить 45 см, 70 см чи інший розмір, залежно від наявних посівних агрегатів. За значної густоти посіву погіршується розвиток качана.

Щоби сходи були дружніми та вирівняними потрібно дотримуватися однакової глибини загортання насінин. Такий результат можна одержати, якщо ретельно вирівнювати ґрунт і правильно регулювати сівалку на заданий рівень глибини. У лісостеповій і поліській зонах насінини кукурудзи закладають на 4–6 сантиметрів. Якщо ґрунти легкі, а посівний шар сухий, посівне ложе знаходиться на рівні 5–8 сантиметрів униз. На надмірно вологих площах даний показник скорочують на 3–4 сантиметри. На західній частині України ранньостиглі холодостійкі гібриди сіють пізніше, та лише на 2–3 см униз. У степовій зоні, за дефіцитної вологості верхнього шару насінини загортають глибоко — на 6–10 сантиметрів.

Норми висіву

Рекомендована густота висіву для території України — 25–80 тисяч рослин на гектар. Ранньостиглі гібриди сіють до 85–90 тисяч рослин на гектар. На один метр довжини рядка за ширини міжряддя 70 см потрібно розміщати приблизно п’ять чи шість насінин, що забезпечить густоту на рівні 80 тисяч на гектар, а сім насінин — 100 тисяч на гектар.

Передзбиральний показник встановлює страхова надбавка насіння, яка для Лісостепу й Полісся становить 30–40 %. Вагова норма посіву насінин знаходиться в межах 15–25 кілограм на гектар, для кукурудзи на силос і за скорочення ширини міжрядь може збільшитися до 30–40 кг на 1 га.

Кукурудза в сівозміні

Озимі зернові, бобові, а також картопля, буряки, баштанні та інші просапні культури — кращі попередники для кукурудзи. За недостатнього рівня вологи не рекомендовано її сіяти після соняшнику й цукрових буряків через сильне висушування ґрунту на значній глибині. Кукурудзу можна використовувати і як монокультуру.

Розміщен­ня ку­льтури після кра­щих по­пе­ред­ників поліпшує ґрунтове середовище, впливає на змен­шен­ня за­бур’яне­ності посівної площі та розповсюдження збудників хвороб і шкідливих комах. Таким способом стабілізується розвиток рослин ку­ку­руд­зи.

Догляд за посівами кукурудзи

За появи однорічних бур’янів проводиться боронування. Його здійснюють після появи сходів кукурудзи, у фазу 2–3 і 4–5 листочки. Під час вегетації культивують міжряддя на 6–8 см у глибину. Щоби зруйнувати кірку на поверхні та знищити проростаючі бур’яни боронування здійснюють на 5–6 день після висіву.

Боронування

Відразу після висіву поле потрібно закоткувати, щоби покращити контакт насінин із ґрунтом, підвищити схожість і забезпечити дружню появу проростків. Боронування до появи сходів здійснюють через п’ять чи шість днів після посіву, коли з’явилися бур’яни й до фази білої ниточки.

Боронувати рекомендовано впоперек рядка легкою чи середньою боронами. За проведення двох чи трьох боронувань до сходів можна позбутися 70–80 % рослин-шкідників. Боронування після появи проростків здійснюють у фазах 2–3-х і 4–5-ти листків у кукурудзи, коли швидкість агрегату становить 4,5–5,5 км/год. Використання борон 3–4 рази на чистому мало забур’яненому полі допомагає обійтися без гербіцидної обробки.

Добриво і зрошення кукурудзи

Ефективність внесення мікродобрив та засобів захисту рослин залежить від комплексу умов: погодних особливостей, рівня родючості та біологічних характеристик культури. Природно-кліматичні умови здійснюють вплив на доступність корисних елементів і води в ґрунті, та безпосередньо на урожайність кукурудзи. Вирощування й догляд посівів на всіх етапах передбачає застосування комплексних добрив.

Зниження запасу продуктивної вологи в ґрунтовому шарі за вегетацію на 10 міліметрів зменшує ефективність дії препаратів живлення майже на 0,01–0,02 т/га. Тому з огляду на кліматичні зміни, які відбулися за останні роки, зацікавленість у тому як вирощувати кукурудзу на зрошенні зростає.

Основні добрива для кукурудзи

Рослини кукурудзи засвоюють велику кількість різних корисних для вегетації елементів. Система живлення складається з основного внесення добрив, яке застосовують восени чи навесні до висіву, припосівне й підживлення під час росту та формування качанів.

Забезпечуючи рослини фосфором та калієм, кукурудза стає більш стійкою до термічних стресів і нестачі води, покращується амінокислотний склад білка. Фосфор і магній допомагають краще сформувати виповнені зернини, забезпечують швидке та рівномірне дозрівання. Найбільше впливає на якість урожаю азот, крім підвищення урожайності, зростає також вміст мікроелементів у зерні.

Підживлення кукурудзи

Висока потреба рослин в основних елементах живлення настає в період інтенсивного приросту вегетативної маси та формування репродуктивних органів. Підживлення кукурудзи мінеральними добривами дає можливість отримати приріст урожайності на рівні 10–12 % і більше.

Рослини вимагають підвищеного мінерального живлення, у зв’язку з тривалою вегетацією і властивістю засвоєння поживних речовин до завершення фази дозрівання зерна. Для визначення дози міндобрив під запланований урожай використовують балансовий метод, з огляду на фактичну родючість ґрунту і встановлені нормативи споживання мікроелементів для 1 тонни зерна: азоту — 25 кг, фосфору — 12 кг, калію — 25 кг.

Зрошення кукурудзи

Обмежуючий виробничий фактор — волога. Тому щоби забезпечити рослини водою в необхідній кількості встановлюють поливні системи. За останній час поширення набуває крапельне зрошення. Така система допомагає ефективно використати воду і здійснювати полив із внесенням добрив (фертигація) у критичний період для рослини.

Застосування крапельного зрошення на кукурудзяних полях доводить свою економічну ефективність у багатьох країнах. Особлива перевага такої технології — економія водних ресурсів, яка становить 30–50 %, порівнюючи з дощуванням. Щоб отримати високий та якісний урожай рослини споживають 3500–8000 м³ води на 1 гектар, з огляду на кліматичні умови та групу стиглості. Важливо здійснювати нічний полив або поливати за низької активності сонця, щоби зменшити випаровування та покращити засвоюваність.

Ще одна вагома перевага крапельного зрошення — можливість своєчасного внесення добрив у критичний період живлення, адже рослині потрібен азот та калій протягом вегетації, а фосфор — на ранній фазі утворення потужного кореня та формування зерна.

Добрива для кукурудзи: забезпечити гарний старт

Фосфор і калій впливають на правильне формування качанів кукурудзи, на їх кількість та на саме зерно, і при цьому рослину потрібно забезпечувати цими мікроелементами від початку. Тому ще перед сівбою вміст фосфору та калію у ґрунті повинен бути на межі між середнім рівнем та високим. Окрему увагу слід приділити цинку.

На кожну тонну зерна та відповідну масу соломи кукурудза, вирощена на зерно, споживає близько 30 кг азоту (N), 12 кг фосфору (P₂O₅), 30 кг калію (K₂O),10 кг кальцію (CaO), 10 кг магнію (MgO), 3,5 кг сірки (S), тобто 9 кг SO₃, 11 г бору (В), 14 г міді (Cu), 110 г марганцю (Mn), 0,9 г молібдену (Mo), 85 г цинку (Zn). Найбільша кількість елементів засвоюється рослиною від фази 4-го листка до кінця фази цвітіння. І щонайважливіше, вона не повинна відчувати браку живлення у цей період.

Калій — компонент, відповідальний за правильне живлення азоту в рослині, і за його відсутності живлення буде порушено. Рослина слабшає, що сприяє більшому зараженню патогенами. Натомість кукурудза, за умов достатнього постачання калію, підвищує стійкість до періодичної нестачі води.

Дозу добрив слід підганяти до рН ґрунту, який для кукурудзи не повинен бути нижчим від 5,5. Враховується достаток позиції та очікуваний урожай кукурудзи. Калій у ґрунті створює стійкі зв’язки з сорбційним комплексом, що значною мірою обме­жує можливість вмивання інгредієнта вглиб ґрунтового профілю.

У процесі вирощування кукурудзи на легких ґрунтах вся доза калію застосовується навесні, за 7–14 днів до посіву. Або можна використовувати восени 25% дози. На середніх і важких ґрунтах три четвертих дози К₂О, тобто 75%, вноситься восени перед озимою оранкою, решта дози — навесні. Найчастіше використовується калієва сіль.

Перед посівом кукурудзу також підгодовують фосфором, що важливо на ранніх стадіях росту, коли це впливає на правильний розвиток кореневої системи. Фосфор також необхідний під час цвітіння. Кукурудза чутлива до його дефіциту, і для кращого засвоєння було б ефективніше використовувати добрива на основі фосфату амонію.

Під час використання фосфорно-калійних добрив вибирають ті, які мають широке співвідношення фосфору до калію (P: K), оскільки кукурудза споживає приблизно в 3 рази більше калію, ніж фосфору. Фосфорно-калійні добрива слід добре перемішувати з ґрунтом на глибину 10–20 см.

Фосфор є елементом низької рухливості, а тому рослинам складніше споживати його з ґрунту. Це особливо видно в холодну пору під час отримання сходів кукурудзи. Симптоми дефіциту фосфору у вигляді пурпурно-фіолетових забарвлень уздовж листя та стебел спостерігаються на молодих посівах кукурудзи на ранніх стадіях розвитку рослин. Крім того, пригнічується ріст із подальшим висиханням листя кукурудзи.

Щоб запобігти цьому, потрібно з посівом зерна кукурудзи вносити фосфорне добриво, таким чином підвищується ефективність засвоєння фосфору. Найкраще використовувати багатокомпонентні добрива, у яких азот міститься у формі амонію (NH₄), що сприяє засвоєнню фосфору. Окрім основного підживлення, також можна використовувати локальне для покращення засвоєння мінералу та для прискорення початкової динаміки росту кукурудзи.

Вводячи калій і фосфор, застосовують і магній, наприклад кізерит і сірку. Магній та сірка з кізериту повністю розчинні, швидко доступні рослинам, а добриво працює незалежно від рН ґрунту.

Кукурудза повинна бути забезпечена необхідними поживними речовинами, у тому числі цинком, від початку. Можна удобрити безпосередньо після посіву, обприскуючи ґрунт основними добривами з додаванням цинку. Не менш хороша фаза кукурудзи для внесення добрива — 3–4 листки.

Необхідні поживні речовини найкраще внести до того, як рослина розвине 6 листків. На 5–6 листовій стадії кукурудзи утворюється бутон, з 6–8 листової стадії кукурудза починає інтенсивно засвоювати поживні речовини. Тому на ранніх стадіях кукурудзу потрібно правильно годувати цинком, щоб вона ефективно переробляла поживні елементи в урожай.

У цей термін використовують оксидні добрива: оксид цинку, сульфат цинку або суміш оксиду та сульфату цинку. На ранніх стадіях розвитку кукурудзи доза цинку знаходиться в межах 500–1500 г/га.

На пізніх стадіях розвитку, коли кукурудза розвиває 6–10 листків, застосовують 300–500 г цинку на га і, як правило, у двох розділених дозах (особливо, коли не застосовували в період ранньої фази). Потім можна додати швидкодіючі добрива у вигляді хелатів.

Тамара ТИМОХІНА, спеціально для Агробізнесу Сьогодні

Культура Кукурудза на зерно (особливості вирощування та зберігання)

Кукурудза одна з найцінніших кормових культур. За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури. Зерно використовується на продовольчі цілі (20%), технічні (15-20%) і на фуражні (60-65%). За вмістом кормових одиниць зерно кукурудзи переважає овес, ячмінь, жито. Кілограм його містить 1,34 кормової одиниці, 78 г перетравного протеїну. Протеїн представлений неповноцінним зеїном і глютеліном, тому згодовувати зерно слід у суміші з високопротеїновими кормами. У зерні кукурудзи 65-70% вуглеводів, 9-12% білка, 4—8% рослинної олії (у зародку до 40%) і лише близько 2% клітковини. Містяться вітаміни А, Вр В2, В6, Е, С, незамінні амінокислоти, мінеральні солі і мікроелементи. Вміст білка невисокий, він дефіцитний за деякими незамінними амінокислотами, особливо за вмістом лізину і триптофану.

Кукурудза – одна з найбільш поширених зернових культур. Із загальної світового виробництва зерна кукурудзи близько 65% йде на корм худобі. Зерно використовують в цілому, роздробленому або розмолотому вигляді в якості основного незамінного компонента концентрованого корму, придатного для годування всіх сільськогосподарських тварин, особливо свиней і птиці. Воно характеризується високими кормовими якостями, так як має майже всі необхідні поживні речовини в легкозасвоюваній формі.

Зерно кукурудзи використовується на продовольчі цілі. З нього виготовляють понад 150 харчових і технічних продуктів: борошно, крупу, пластівці, крохмаль, сироп, глюкозу, спирт. Із 100 кг зерна одержують 37-40 л спирту, що на 3-5 л більше, ніж із зерна інших культур. Із зародків зерна добувають цінну харчову олію, яка має лікувальні властивості (зменшує вміст холестерину в крові і запобігає захворюванню на атеросклероз). Із стрижнів качанів виготовляють фурфурол, лігнін, ксилозу, одержують целюлозу і папір. З 1 ц зерна можна одержати 56 кг крохмалю (або 60 кг фруктози чи 38 л спирту), 22,4 кг корму з вмістом протеїну 21%, 5,2 кг глютенового борошна і 2,7 кг кукурудзяної олії. Кукурудза, як просапна культура має важливе агротехнічне значення

Найвищі врожаї кукурудзи в Степу після озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або багаторічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також після цукрових буряків і гороху. На родючих ґрунтах при достатньому удобренні і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 – 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки). Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження — цукрові буряки.

Кукурудза добрий попередник для зернобобових, ярих зернових культур; гірший для озимих зернових, оскільки після неї важче якісно підготувати ґрунт до сівби. При дотриманні вимог агротехніки вона залишає поле чистим від бур’янів з розпушеним ґрунтом. Повертається значна частина органіки у вигляді коренів і стеблових решток. Важливим елементом біологізації рослинництва є заорювання листостеблової маси при збиранні і вивезенні з поля лише зерна кукурудзи. На кожну тонну приораної кукурудзи в ґрунт повертається N16-17P47K30-37Mg4. Приорювання 7 т листостеблової маси рівноцінно за надходженням елементів живлення внесенню 20-25 т гною.

За інтенсивної технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або торфогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30 – 40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище. Для вирощування кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північнозахідних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40 – 50 т/га, на чорноземах Лісостепу 30 – 40 т/га, на чорноземах звичайних, каштанових ґрунтах півдня 25 – 30 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 – 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20 – 30 т/га гною. Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10 – 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом. На Поліссі і в західних районах Лісостепу на достатньо зволожених ґрунтах легкого механічного складу восени вносять фосфорнокалійні добрива, а навесні — азотні. У рядки дають фосфорні добрива (Р10–15), а на Поліссі — складні гранульовані (нітрофоски, нітроамофоски) також у нормі за фосфором 10 – 15 кг/га. Рідкі азотні добрива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування здебільшого не підживлюють. Проте в разі потреби вносять азотні добрива у фазі 5 – 6 листків, а на Поліссі — повне мінеральне добриво з розрахунку N30Р30К30. Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50 – 80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — N40Р100К120, дерново-підзолистих ґрунтах Закарпаття — N120Р120К120, чорноземах глибоких правобережного Лісостепу — N90Р80К80, чорноземах глибоких опідзолених, сірих лісових ґрунтах правобережного Лісостепу — N90Р90К90, чорноземах опідзолених, сірих лісових ґрунтах лівобережного Лісостепу — N70Р70К70, чорноземах звичайних Степу — N60Р60К60, на чорноземах південних — N60Р60К30. Під кукурудзу вносять також мікродобрива як безпосередньо у ґрунт — при зрошенні разом з поливною водою в поєднанні з гербіцидами (гербигація), так і при передпосівній обробці насіння або одночасно з позакореневим підживленням рослин. В останні роки практикують внесення у ґрунт так званих комплексонів (спеціальних кислот), за допомогою яких мікроелементи перетворюються на біологічно активні форми, та комплексонатів — сполук комплексонів з мікроелементами. Ці сполуки вносять у ґрунт у суміші з мінеральними добривами, застосовують для передпосівної обробки насіння, а також позакореневого підживлення рослин. Серед мікродобрив під кукурудзу використовують: бормагнієві (30 – 35 кг/га), сульфат цинку (0,8 – 1 кг на 1 т насіння), сульфат марганцю (0,7 – 0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2 – 3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5 – 1,5 ц/га) в рядки; молібденізований суперфосфат (2 – 3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40 – 50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3 – 5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4 – 5 років).

Кукурудза, розвиваючи велику кореневу систему, 70 % якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глибину оранки. У зв’язку з цим основний обробіток ґрунту включає глибоку зяблеву оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків. На чистих полях обмежуються одним лущенням на 6 – 8 см, на забур’янених кореневищними бур’янами проводять дворазове лущення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10 – 12 см. На полях, забур’янених багаторічними коренепаростковими бур’янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6 – 8 см, а другий — лемішними ППЛ-10-25 при з’явленні розеток бур’янів на глибину 12 – 14 см. Якщо проростання бур’янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком. На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 на глибину 27 – 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, каштанових ґрунтах 25 – 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 – 22 см з поглибленням орного шару до 35 – 40 см (краще двоярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх корпусах). Для повного знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур’янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциду — амінної солі 2,4Д у дозі 4,0 – 6,0 кг/га за препаратом (у 200 – 300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур’янів вносять Раундап (6 – 8 кг/га за препаратом) або фосулен (3 – 6 кг/га в 150 – 200 л води). Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-6-35, ПГК-9-35, ПЯ-3-35) на глибину 27 – 30 см, а на змитих дерново-підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. При розміщенні кукурудзи після кукурудзи краще проводити зяблевий обробіток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27 – 32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками. У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, який включає розпушування ґрунту після збирання зернових культур голчастими боронами (БИГ-3) на 5 – 6 см, дворазове розпушування плоскорізами (КПЕ-3,8, КПП-2,2): перше на глибину 10 – 12 см, друге — в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчасто-шпоровими котками на 12 – 14 см та зяблевий обробіток плоскорізами (ПГ-3,5, КПГ-250, КПГ-2,2) на 27 – 30 см. На схилах різної крутизни проводять щілювання ґрунту щілерізами ЩН-2-140, ЩП-3-70 на глибину 45 – 50 см, при відстані між щілинами 1,4 – 4 м. Щілювання поліпшує вологопроникність ґрунту і зменшує руйнівний стік води. На схилах складної конфігурації застосовують контурний обробіток ґрунту, рекомендований Українським інститутом землеробства УААН. Рано навесні, як тільки настає фізична стиглість ґрунту, вирівнюють поверхню ріллі вирівнювачами-планувальниками ВПН-5,6, ВП-8 або волокушами ВВ-2,5, зубовими боронами БЗТС-1,0, спрямовуючи агрегати під кутом 45° до напрямку оранки. На важких ґрунтах використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-3, РВК-3,6 або ВГ-5,6. Під час весняної підготовки ґрунту застосовують основні (базові) гербіциди проти однорічних злакових і двосім’ядольних бур’янів — так звані гербіциди ґрунтової дії, наприклад, Ерадикан в дозі 4,5 – 8 л/га, Прімекстра (4 – 5 кг/га), Трофосупер (2,5 – 3,4 л/га), Харнес (1,5 – 3 кг/га) та ін. Вносять їх машинами ПОУ, ОШТ-1, ОПШ-15, ОПШ-15-01 при настанні оптимальних строків сівби кукурудзи і не пізніше як через 15 – 20 хв заробляють у ґрунт дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або комбінованими агрегатами РВК-3, РВК-3,6, КПШ-8,4, КАПП-8,8 на глибину 10 – 12 см. Передпосівну культивацію проводять на глибину 5 – 7 см культиваторами УСМК-5,4, КПС-4, що обладнані вирівнювальними дошками та роторними котками. Замість ґрунтових застосовують технологічні гербіциди, які вносять безпосередньо під передпосівну культивацію. Це, зокрема, Дуал (1,6 – 2,1 кг/га), Ротаприм (6 – 8 кг/га), Ацетал (3 – 4 кг/га) та ін. Їх вносять у вигляді водних розчинів з витрачанням 200 – 300 л води на 1 га.

Насіння кукурудзи готують до сівби на спеціалізованих калібрувальних заводах, де його доводять до високих посівних кондицій: висушують до вологості 13 – 14 %, калібрують (за товщиною, шириною та довжиною) на фракції, інкрустують, протруюють Вітаваксом 200 (2 кг/т), Максимом 025 (1 кг/т) та іншими препаратами. Відповідно до державного стандарту, насіння товарних гібридів (F₁) має задовольняти таким нормам якості: мати типовість мінімум 98 %, схожість не менше 92 %, чистоту не менше 98 %, насіння сортів (рН 1 – 3) не менше 87 % та чистоту не менше 98 %. Особливо високої якості має бути насіння при сівбі кукурудзи в допустимо ранні строки. Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10 – 12 °С, а холодостійкі гібриди і сорти — до 7 – 9 °С, використовуючи сівалки СПЧ-6М, СУПН-8. Основний спосіб сівби пунктирний з міжряддям 70 см. Вища продуктивність посівів кукурудзи забезпечується при дотриманні густоти середньостиглих гібридів і сортів: у південних посушливих районах Степу 25 – 30 тис. рослин на 1 га, у центральних більш вологих степових районах 35 – 40 тис., в північних 40 – 45 тис., у Лісостепу і на Поліссі 55 – 65 тис., на зрошуваних землях півдня 70 – 75 тис. рослин на 1 га. При вирощуванні скоростиглих гібридів та сортів кількість рослин на 1 га збільшують на 20 – 25 %, а високорослих пізньостиглих — зменшують на 15 – 20 % порівняно із середньостиглими. Кукурудзу на силос вирощують з більшою густотою рослин, ніж на зерно, приблизно на 15 – 20 %. Норми висіву насіння встановлюють з урахуванням рекомендованої густоти рослин (шт./га), маси 1000 зерен (г), посівної придатності (%). Для отримання рекомендованої густоти рослин на час збирання норму висіву насіння збільшують: у районах Степу на 30 %, Лісостепу 30 – 40 %, Полісся на 40 – 50 %. У Лісостепу і на Поліссі при сівбі кукурудзи на вологих і важких ґрунтах насіння загортають на глибину 4 – 5 см, на легких ґрунтах і при підсиханні посівного шару 6 – 7 см. У степових районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі ґрунту насіння загортають на глибину від 6 – 8 до 10 см

Після сівби кукурудзи площу коткують і боронують легкими боронами ЗБП-0,6, ЗОР-0,7. Якщо базові гербіциди, внесені навесні, виявляються недостатньо ефективними, посіви кукурудзи, забур’янені однорічними злаковими бур’янами, у фазі 3 – 5 листків (не пізніше) обробляють страховими гербіцидами, наприклад, Олеогезапримом-200 або Олеогезапримом-400 у дозі відповідно 4 та 2 л/га за препаратом або Майазином у дозі 5 – 8 кг/га, розчинених у 300 л води. При засміченості поля одно- і двосім’ядольними багаторічними бур’янами посіви у фазі 3 – 5 листків обприскують амінною сіллю 2,4Д у дозі 0,7 – 1,2 кг/га, Базаграном (2 – 4 кг/га), Банвелом 4С (0,4 – 0,8 кг/га). При забур’яненні посівів і відсутності гербіцидів широко застосовують до- і післясходове боронування легкими або середніми боронами у фазі першого листка, далі з інтервалом 4 – 5 днів ще 1 – 2 рази та 1 – 3 міжрядні культивації. Розпушують міжряддя і захисні зони рядків культиваторами КРН-4,2А, КРН-5,6А, а для присипання бур’янів у рядках застосовують лапи-відвальники. Глибина розпушування ґрунту 4 – 6 см

У виробництві кукурудзу на зерно збирають у качанах без їх обмолочування і з обмолочуванням. У качанах з їх одночасним доочищенням або з доочищенням на стаціонарі (ПП-10) кукурудзу починають збирати при вологості зерна не більше 35 – 40 % кукурудзозбиральними комбайнами КСКУ-6А, КСКУ-6, ККП-3, ККП-2, «Херсонець-7В», «Херсонець-9», «Херсонець-200»; без качанів — при вологості зерна 30 % зерновими комбайнами СК-5, «Нива» з пристосуванням ППК-4 або зернозбиральними комбайнами «ДОН 1500» з пристосуванням КМД-6. Збирають кукурудзу також комбайном «ДОН-1500» при підвищеній вологості зерна (35 – 40 %) із спеціальним пристосуванням ПДК-10 для одержання подрібненої зерно-стрижневої суміші. Зібрані і подрібнені качани закладають у траншеї, на дно яких кладуть шар соломи 20 – 30 см, а стінки обкладають поліетиленовими плівками. Подрібнену масу при закладанні у траншеї ущільнюють, а після заповнення трамбують і герметизують плівкою з шаром соломи. Зібране вологе зерно при зберіганні в траншеях, устелених плівками, консервують з додаванням спеціальних консервантів. Зерно для комбікормової промисловості, на насіння і для інших господарських потреб висушують на зерноочисних агрегатах та комплексах ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50, КЗС-50, КЗС-25Ш або на площадках активного вентилювання до вологості 15 – 16 %. Качани з вологістю зерна не менше 28 % добре зберігаються у сапетках, на горищах. Кукурудзу на силос збирають силосозбиральними комбайнами (КСК-100, Е-200, КС-2,6, КС-1,8 та ін.) у молочно-восковій стиглості. Подрібнену масу силосують, інтенсивно утрамбовують у траншеях і вкривають соломою. При збиранні у восковій стиглості застосовують комбайни, які подрібнюють масу на відрізки 0,7 – 0,8 см («Полісся», Дон-15 та ін.).