§ 16. Ґрунти та природні зони світу
ПРИГАДАЙТЕ: Що таке ґрунти? З яких елементів (мінеральних і органічних) складається ґрунт? Поясніть роль вивітрювання (складу гірських порід, рельєфу, клімату, живих організмів, часу) на утворення ґрунтів. Якими природними закономірностями пояснюється поширення ґрунтів по території України та планети в цілому? Чому існують азональні ґрунти?
• Ґрунти, їхні властивості та типи. Ґрунт – особливе природне утворення, яке має лише йому притаманну будову, склад і властивості.
Серед найважливіших властивостей ґрунтів виділяють:
- фізичні (густина, щільність, теплопровідність, електропровідність, магнітні властивості, діелектрична проникність та ін.);
- фізико-хімічні (розчинність, адсорбційні та корозійні властивості, здатність набухати (набрякливість), клейкість, пластичність);
- механічні (пружність, загальна деформованість, стисливість, міцність на стиснення, на розрив, опір зсуву тощо).
Основною характеристикою ґрунтів є їхня родючість, яка залежить від фізико-механічних, хімічних, біологічних властивостей. Основою родючості є вміст перегною, або гумусу, – органічної складової ґрунту, що утворюється унаслідок розкладу рослинних і тваринних решток і продуктів життєдіяльності організмів – гуміфікації (перегною). Найбільше гумусу – у верхній частині ґрунту, найменше – у нижній (материнській породі).
Ґрунт – багатокомпонентна динамічна система, що включає гірські породи, верхній природний шар земної кори, техногенні утворення і складається з твердих (тверді мінерали, лід і органічно-мінеральні структури), рідких (водні розчини), газоподібних (повітря, гази) та біологічних або живих (макро- й мікроорганізми) компонентів.
Ґрунти формуються унаслідок сукупної дії біотичних (живі організми) й абіотичних (неживі) чинників. До абіотичних чинників належать; материнська порода, рельєф, клімат, геологічний вік території, до біотичних – рослинність, тваринний світ, діяльність мікроорганізмів і господарська діяльність людини (антропогенний чинник). Унаслідок дії цих чинників формуються види ґрунтів, що відрізняються своєю будовою, властивостями та складом.
Ґрунтовий профіль – зображення генетичних горизонтів із зазначенням їхніх глибин і літерних індексів. Потужність ґрунтового профілю становить від десятків сантиметрів до кількох метрів. Особливості будови ґрунтових профілів, складу та властивостей його горизонтів слугують основою для класифікації ґрунтів. Дослідження ґрунтового профілю також широко використовують під час картографування ґрунтів, розробки агротехнічних і меліоративних заходів тощо. Унаслідок різних чинників ґрунтоутворення на різних територіях нашої планети формуються різні типи ґрунтів (малюнок).
Тип ґрунту – це ґрунт, що утворився в однакових умовах і має подібні будову й функції. Розрізняють зональні та азональні типи ґрунтів.
Малюнок. Профілі різних ґрунтів Землі: 1 – тундрово-глеєвий, 2 – підзолистий, 3 – сірий лісовий: 4 – чорнозем, 5 – каштановий, 6 – сірозем, 7 – червонозем, 8 – коричневий ґрунт
До зонального типу ґрунтів належать ґрунти, у поширенні яких територією суходолу чітко простежується широтна зональність на рівнинах і висотна поясність у горах. Згідно із цією закономірністю виділяють такі типи зональних ґрунтів: червоноземи, жовтоземи, коричневі, сірі й бурі пустельні, каштанові, чорноземи, бурі лісові, сірі лісові, підзолисті та дерново-підзолисті, тундрові глеєві, арктичні. Найвищу родючість мають чорноземи, що утворилися на лесах – пухких породах, які є результатом діяльності льодовиків, найнижчу – арктичні ґрунти.
До азональних типів ґрунтів відносять ґрунти, що поширені в окремих місцевостях, їм не притаманне широтне поширення. До таких ґрунтів належать болотні, заплавні, лучні ґрунти, солончаки, солонці, солоді. Ці ґрунти також не вирізняються високою родючістю.
Нині дуже гостро у світі постали проблеми, пов’язані з погіршенням якості ґрунтового покриву, зокрема деградація, ерозія, зниження родючості ґрунтів. Ерозія ґрунту – руйнування верхнього найродючішого горизонту ґрунту й підґрунтя під впливом природних і антропогенних чинників. Розрізняють водну та вітрову ерозію. Ерозія ґрунтів торкнулася практично всіх землеробських районів світу: США, Канади, країн Середземномор’я, Близького Сходу, Південно-Західної та Південної Азії, Китаю, Австралії, лісостепових і степових районів України, Росії, Казахстану.
Людиною ґрунти використовуються під цивільне та промислове будівництво, транспортну мережу, складування відходів виробництва, забезпечують рекреаційні потреби людей тощо. Однак родючі ґрунти є насамперед запорукою ефективного агровиробництва. Нині на Землі розорано більше ніж 10 % родючих ґрунтів, зокрема в Північній Америці – 12,7%, Азії – 16,8%, Південній Америці – 6,4%, Африці – 6,4%, Австралії та Океанії – 6,1 %. Найбільший ступінь розораності земель спостерігається в Європі (32,3 %), зокрема в Молдові (75 %), Україні (71 %), Данії (63%), Румунії (60%), Угорщині (59 %), Чехії (54 %), Франції (52 %) та ін.
• Природні зони. Земна куля є яскравою мозаїкою різноманітних ландшафтів, об’єднаних у природну зону, яка є складовою географічних поясів, для яких властиві певна спрямованість і ритміка природних явищ (накопичення біомаси, інтенсивність ґрунтоутворення та утворення рельєфу тощо). Природні зони пов’язані з відмінностями в умовах зволоження території, зокрема зі співвідношенням вологи й тепла, кількістю опадів, а також з температурними показниками.
Свої назви багато природних зон отримали від типу рослинного покриву, що там панує, зокрема тундра, лісотундра, тайга, мішані ліси, лісостеп, степ тощо. Однак під час проведення меж природної зони враховується не лише рослинність, а й усі компоненти ландшафтного комплексу – ґрунти, клімат, рельєф, ґрунтові води тощо. Природним зонам властиві різні площі, але основні ділянки суходолу земної кулі охоплюють савани, пустелі й напівпустелі, а зовсім не ліси, як зазвичай вважають. На угруповання злаків і на пустелі припадає майже 59 % загальної площі суходолу, тоді як на різні ліси – усього 30 %. Розглянемо основні природні зони земної кулі в напрямку з півночі на південь (таблиця).
Природна зона – великі частини географічних поясів, що характеризуються схожими природними умовами вздовж свого простягання та послідовною їх зміною від екватора до полюсів і від океанів усередину континентів.
Таблиця. Характеристика природних зон світу
Підсумуйте свої знання:
- 1. Поясніть значення понять: ґрунт, ґрунтовий профіль, тип ґрунту, природна зона.
- 2. Розкрийте сутність вислову В. В. Докучаева: «Ґрунти є дзеркало, яскраве й цілком правдиве відбиття, безпосередній результат сукупної, дуже тісної вікової взаємодії між водою, повітрям, землею, з одного боку, рослинними і тваринними організмами та віком країни, з іншого».
- 3. Підготуйте повідомлення «Унікальність і неповторність природної зони (на власний вибір)».
Перевірте, чого навчилися:
- 1. На основі порівняння карт ґрунтів і природних зон світу (материка, регіону, України) заповніть таблицю:
Природна зона
Типи ґрунтів
Способи захисту ґрунтів і збереження їхньої родючості
Поясніть, чому в межах однієї природної зони ґрунти нагадують, за висловом В. М. Фріндланда, «чарівний перський килим».
- 2. Спираючись на тематичні карти атласу та додаткові джерела інформації, оцініть вплив властивостей ґрунтів на спеціалізацію рослинництва своєї місцевості (природної зони, країни).
ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ УЧНІВ (на вибір)
1. Деградовані ґрунти: причини й перспективи використання.
2. Чинники порушення широтної зональності на материках і території України.
§ 18. Значення ґрунтів у природі й життєдіяльності людей
ВПЛИВ ҐРУНТІВ НА СПЕЦІАЛІЗАЦІЮ ГОСПОДАРСТВА РЕГІОНУ, КРАЇНИ. Ґрунт — це видозмінені під впливом живих організмів, передусім зелених рослин, поверхневі шари земної кори (суходолу), котрі відрізняються від гірських порід складом мінеральної маси, значним умістом специфічних органічних речовин (гумусу) і мають важливу відмінність — родючість, тобто здатність постачати рослинам необхідні для їхнього росту поживні речовини, воду та повітря. Ґрунти є одночасно й результатом життєдіяльності зелених рослин, й умовою їхнього існування. Це біокосне унікальне природне утворення.
Значення ґрунту полягає в тому, що він є поживним субстратом для рослин, які отримують з нього необхідні для життя мінеральні речовини та воду. Важлива структура ґрунту, його механічний склад, уміст води, кисню, органічних і мінеральних речовин, температура, величина кислотності й інші властивості.
Від механічного складу ґрунту залежать водний, тепловий і повітряний режими, здатність поглинати мінеральні речовини, інші властивості.
На зростання і стан рослин сильно впливає реакція ґрунтового розчину (pH). Більшість рослин росте за нейтральної або слабокислої реакції ґрунтів, але є й такі, які ростуть на сильнокислих або сильнолужних ґрунтах.
Винятково важливе значення для життя рослин має вміст у ґрунті необхідних елементів живлення: азоту, калію, фосфору, кальцію, сірки, заліза.
Рослини пристосувалися до зростання на різних типах ґрунтів. Рослини, які ростуть на скелях і кам’янистих ґрунтах, мають неглибоку, але міцну кореневу систему і своєрідну форму росту — викривлену, повзучу.
Рослини, які ростуть на засолених ґрунтах (солончаках і солонцях) називають галофітами. Вони поширені на узбережжях морів, солоних озер, у пустелях і напівпустелях. (Назвіть їх.)
Ґрунтові чинники визначають розподіл рослин у межах тієї чи іншої природної зони. Залежно від складу і властивостей ґрунту розподіл рослин надзвичайно різноманітний (мал. 82).
Мал. 82. Розподіл рослинної маси за природними зонами в Північній півкулі
У кожній зоні розвиваються такі види землеробства, які за даних умов дають високі результати та потребують менших витрат праці й коштів. Сільськогосподарські культури для свого обробітку потребують певних природних умов. Кожна сільськогосподарська культура відповідає певному природному комплексу й окремим його елементам, у зв’язку із чим неоднакові межі їхнього поширення. Наприклад:
- період вегетації (жито — 100 днів, кукурудза — 160-180 днів);
- потрібна сума позитивних температур, необхідних за період вегетації (жито — 1000-1100 °С, бавовник — 4000 °С);
- якість ґрунтів (пшениця — чорноземні й каштанові; жито — менш вимоглива культура, добре переносить підзолисті);
- ступінь зволоження (рис і бавовник — поливні, просо — посухостійка культура);
- вимоги до світла (кукурудза — рослина довгого світлового дня, льон — культура короткого світлового дня).
На розміщення та спеціалізацію сільського господарства передусім впливають природні, але також і соціально-економічні чинники. Наприклад, попит на світовому ринку, розширення асортименту продуктів споживання у зв’язку з підвищенням рівня життя населення.
Дізнайтеся більше
Блискавки приносять користь. У своєму «блискавичному» польоті вони встигають вихопити з повітря мільйони тонн азоту, «зв’язати» його й направити в землю. Це безкоштовне добриво збагачує ґрунт.
Основні природні чинники розміщення сільського господарства — якість ґрунтів, тривалість безморозного періоду, сума активних температур (забезпеченість теплом), сумарна сонячна радіація (забезпеченість світлом), умови зволоження, кількість опадів, забезпеченість водними ресурсами, рельєфні умови місцевості, ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов (посухи, заморозки, вітрова та водна ерозії) тощо. Природні чинники найбільшою мірою впливають на розміщення рослинництва. Ареали поширення теплолюбних винограду, чаю, цитрусових тощо надзвичайно обмежені, інших культур, таких як ячмінь, яра пшениця, картопля — значно ширші.
На розміщення тваринництва природні чинники мають менш істотний вплив. (Поясніть чому.)
• Проаналізуйте карту ґрунтів й економічну карту, розміщені у вашому атласі, та встановіть залежність між типами ґрунтів і спеціалізацією даної території чи країни.
Найбільш залежним від природно-кліматичних умов є пасовищне тваринництво — деякі напрямки вівчарства, скотарства, а також оленярство, конярство. Для них важливими є такі природні чинники: наявність пасовищ, їхній розмір, склад рослинності й тривалість періоду використання.
ПРИРОДНІ ЗОНИ. ПОРІВНЯННЯ КАРТ ҐРУНТІВ І ПРИРОДНИХ ЗОН СВІТУ Й УКРАЇНИ. Природні зони — це природні комплекси, які займають великі площі й характеризуються загальним типом ландшафту.
Великий вплив на їхнє формування має клімат, особливості співвідношення вологи й тепла. Основною характеристикою будь-якої природної зони є типові рослини й тварини, які населяють цю територію, але передусім — неповторний склад ґрунту. Структура ґрунту, особливості його походження й рівень родючості лежать в основі ґрунтової класифікації (табл. 6).
Таблиця 6. Типи ґрунтів та природні зони
Природна зона
Типи ґрунтів
Вміст гумусу
Властивості ґрунтів
Умови ґрунтоутворення
мало тепла й майже відсутня рослинність
мерзлотні, помірно кислі, малородючі
вічна мерзлота; мало тепла, рослинний опад незначний (переважно вічнозелених)
промивні, кислі, малородючі
збільшення рослинного опаду, більше рослинних залишків
менший рослинний опад, багато тепла
Зона пустель (напівпустелі, пустелі)
засолені ґрунти, малородючі
сухий клімат, розріджений рослинний покрив
значний рослинний опад (трави), чергування сухого й вологого періодів
Зона вологих лісів: мусонні ліси (сезонно-вологі ліси) й екваторіальні ліси (вологі ліси)
достатня зволоженість, теплий клімат, рослинний опад
Крім основних природних зон, вирізняють також перехідні: лісотундра, лісостеп, напівпустеля. Їм властиві риси двох сусідніх основних зон. Зони висотної поясності мають свій внутрішній поділ. Тут розташовані такі зони: широколистяні ліси, мішані ліси, тайга, субальпійський пояс, альпійський пояс, тундра, зона снігів і льодовиків.
• У яких природних зонах (мал. 83) розміщена територія України?
Мал. 83. Природні зони України
• Зіставте карти природних зон світу й ґрунтів. Які закономірності ви помітили? Чим вони обумовлені?
Сукупність усіх ґрунтів на певній території називають ґрунтовим покривом. Їхнє поширення тісно пов’язане з розподілом тепла й вологи на земній кулі. Тому на різних широтах формуються різні типи ґрунтів.
В Україні налічують чимало різновидів ґрунтів, які відрізняються між собою мінералогічним складом, вмістом гумусу й поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, а отже — й родючістю, придатністю до лісо- та сільськогосподарського використання. Серед усіх типів ґрунтів України найпоширенішими є чорноземи (вони найродючіші, з високим вмістом гумусу). Для раціонального використання земель здійснюють їхнє великомасштабне дослідження, складають детальні ґрунтові карти та визначають характеристики всіх ґрунтів (їхнє бонітування). Це дає змогу виробити правильний підхід до використання, обробітку й удобрення ґрунтів, вибору найпридатніших для кожного поля сільськогосподарських культур, організації сівозміни, захисту рослин.
Ефективне сільськогосподарське виробництво потребує глибоких знань земельних ресурсів, створення відповідних наукових установ, підготовку фахівців і здійснення послідовної державної політики щодо розвитку сільського господарства й захисту земельних ресурсів.
Відкриваємо Україну
Письменник Ю. М. Лощиц у своїй книжці про Григорія Сковороду писав: «В Україні землероб влаштовував собі житло в місцях потаємних, закритих від вітрів, від сторонніх очей. Необізнана людина може довго йти чи їхати степом з цілковитою впевненістю, що він безлюдний. Село з’являється неочікувано і значно нижче тої межі, де мав припущення його побачити. Білі хати ліпляться у підніжжя чорноземних кряжів, вздовж сухих земельних русел — балок. Ґрунт тут нібито дихає, і де видих — там долина, село, оточене високим здибленим горизонтом. Ці лінії підйомів і скатів такі напружені, такі рельєфні, що інколи здається: тут сама земля думає — дугами й лобами застиглих над долиною пагорбів. І не зрозуміло лише, про що її повільна дума: про минуле? про небувале?».
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: стисло про головне
- Поява різних природних зон стала можливою завдяки клімату. Як наслідок, відрізняються не тільки рослинний і тваринний світ цих територій, а й склад ґрунту. Такі зміни пов’язані з балансом вологості й тепла в природних зонах.
Знаю і вмію обґрунтувати
- 1. Як кліматичні умови природної зони впливають на формування ґрунтів, на рослинний і тваринний світ?
- 2. Які природні зони змінюють одна одну на території України в напрямку з півночі на південь?
- 3. Де спостерігається порушення широтної зональності на території України? Із чим це пов’язано?
- 4. Назвіть типи ґрунтів, поширені на території України. Укажіть чинники їхнього формування.
- 5. Схарактеризуйте заходи, спрямовані на поліпшення якості ґрунтів.
- 6. Що ви знаєте про опустелювання? Підготуйте презентацію на цю тему.
- 7. Поясніть суть закономірності зонального розподілу ґрунтів.
Працюю з картою
Розгляньте карту ґрунтів і назвіть основні типи ґрунтів на території Євразії. Поясніть порядок їхнього розміщення з півночі на південь.
Шукаю в Інтернеті
Підготуйте доповідь про роль людини в поліпшенні якості ґрунту.
Генерую ідеї
Проаналізуйте слова М. Свамінатана: «Виснаження ґрунту — одна з причин анемії в людей. Брак поживних мікроелементів у ґрунтах веде до нестачі поживних речовин у раціоні харчування людей, оскільки в культурах, вирощених на таких ґрунтах, зазвичай бракує поживних речовин, необхідних для боротьби з прихованим голодом». Запропонуйте заходи боротьби з прихованим голодом.
Дослідження
Орієнтовні теми (на вибір учня/учениці)
- 1. Деградовані ґрунти: причини та перспективи використання.
- 2. Чинники порушення широтної зональності на материках і території України
§ 19. ҐРУНТИ
Ґрунт – «дзеркало» ландшафту. Тривалий час ґрунти ототожнювали з поняттям «земля» як ділянка поверхні, на якій проживає людина й займається її обробітком. Пояснив природу ґрунтів, тобто як вони утворилися, як поповнюються поживними речовинами, російський учений Василь Докучаєв. Науковий підхід до вивчення ґрунтів започаткував науку ґрунтознавство.
Ґрунт є результатом тривалого розвитку екосистеми під дією комплексу чинників ґрунтоутворення. Через те ґрунт – не лише один із компонентів ландшафту, а й його «дзеркало» або «пам’ять». У процесі свого утворення ґрунт формує чотири типи продуктів: органічну речовину, гази, розчини та тверді сполуки. Перші три дуже швидко оновлюються. Лише тверді продукти можуть упродовж тривалого часу накопичуватися в ґрунтовому профілі.
Функціонування наземних екосистем, які є складниками біосфери, неможливе без ґрунту. Він сформувався на межі літосфери, атмосфери, гідросфери та біосфери внаслідок взаємодії неживої й живої природи. Це зумовлює специфічний склад ґрунтів і їхню роль у складній системі земних геосфер. Так, складниками ґрунту є мінеральні та органічні речовини (мал. 87).
Мал. 87. Склад ґрунту
Мінеральні речовини надходять у ґрунт з неживої природи. Це вода, повітря, мінеральні солі, пісок та глина. Вони разом становлять 90-95 % ґрунтової маси. Саме вони визначають хімічний, мінералогічний та механічний склад ґрунтів, а також швидкість ґрунтоутворення. Органічними речовинами поповнюють ґрунт живі істоти. Це гумус (перегній), який являє собою відмерлі рештки живих організмів. Саме гумус забезпечує головну властивість ґрунту – його родючість, тобто здатність забезпечувати рослини мінеральними речовинами. Ґрунт є наслідком життя й одночасно умовою його існування. Отже, ґрунт – це поверхневе пухке й родюче мінерально-органічне утворення, що сформувалося внаслідок дії ґрунтотвірних чинників.
• Поміркуйте, до живої чи неживої природи слід віднести ґрунти. Поясніть свою думку.
Ґрунтотвірні чинники. Ґрунтоутворення є процесом, внаслідок якого ґрунт набуває специфічних рис, невластивих гірській породі. Головна з них – наявність специфічної речовини – гумусу. З його накопиченням пов’язана наявність у ґрунті азоту, якого немає в гірських породах.
Ґрунт є результатом сукупної дії п’яти чинників: материнської гірської породи, живих і мертвих організмів, клімату, рельєфу місцевості, часу. Крім того, виокремлюють шостий чинник – діяльність людини, що чинить як прямий, так і опосередкований вплив на ґрунтоутворення й ґрунтовий покрив. Завдяки процесу ґрунтоутворення гірська порода набуває якісно нової властивості – родючості.
Ґрунтоутворення складається з кількох послідовних етапів. Спершу в процесі вивітрювання тверда скельна порода перетворилася на шар пухких порід – кору вивітрювання. Вона є материнською гірською породою, на якій сформується майбутній ґрунт. У неї можуть проникати повітря й вода. Після цього до ґрунтоутворення приєднуються живі організми. Завдяки спільній дії вищих рослин, грибів та бактерій ґрунту формується гумус, частина якого після розкладу (мінералізації) стає доступною для мінерального живлення рослин (мал. 88).
Мал. 88. Чинники ґрунтоутворення
Важливим чинником ґрунтоутворення є клімат. Надмірне зволоження ґрунтів сприяє вимиванню з них поживних речовин, а також робить їх кислими. Недостатнє зволоження сприяє накопиченню поживних речовин у достатній кількості в шарі гумусу. Бідне зволоження робить ґрунти лужними. Рельєф впливає на ґрунтоутворення як безпосередньо, зумовлюючи переміщення ґрунтових мас по схилу внаслідок ерозійних процесів, так і опосередковано через вплив на клімат, оскільки є головним чинником перерозподілу температури повітря та кількості опадів.
Процес ґрунтоутворення дуже тривалий: 1 см ґрунту залежно від природних умов формується протягом 50-200 років. Докучаєв називав це чинником часу.
Унаслідок ґрунтотворення ґрунт набуває специфічної будови – формується ґрунтовий профіль – система горизонтів, які послідовно змінюють один одного (мал. 89).
Мал. 89. Будова ґрунтового профілю (за системою В. Докучаєва)
• За мал. 89 назвіть горизонти, з яких складається ґрунтовий профіль. Поясніть, як чинники ґрунтоутворення впливають на будову ґрунтового профілю. Як наявність або відсутність певних ґрунтових горизонтів та їхня потужність впливають на рівень родючості ґрунт?
Типи ґрунтів. Типи ґрунтів класифікують за будовою профілю та вмістом гумусу. Ґрунти одержали свої назви за забарвленням гумусового горизонту. Наприклад: бурі лісові, сірі лісові, чорноземи, червоно-бурі та інші. Типи ґрунтів поділяють на підтипи залежно від ступеня вираженості в їхній будові тих чи інших горизонтів. За механічним складом ґрунти поділяють на різновиди: піщані, супіщані (70 % піску, 30 % глини), суглинисті (50 % піску, 50 % глини), глинисті.
Розміщення ґрунтів на рівнинах підкоряється закону широтної зональності. Типи ґрунтів, які змінюються в такому напрямку, називають зональними. Також трапляються азональні типи ґрунтів, які формуються вздовж річкових долин, на заболочених або засолених ділянках і т. п. У горах ґрунти змінюються згідно з вертикальною (висотною) поясністю, тобто від підніжжя до вершин.
Вплив ґрунтів на спеціалізацію господарства регіону, країни. Частину земної поверхні, що вкрита ґрунтами, вважають земельним фондом. Без урахування Антарктиди та Гренландії його площу оцінюють у 134 млн км 2 . Найбільшим показником земельного фонду серед материків вирізняються Євразія та Африка.
Ґрунтові ресурси – це частина земельного фонду, що вбирає всі ґрунти, які використовуються або можуть бути використані в господарській діяльності. Вони є вичерпними, але відновлюваними за умови раціонального використання.
Залежно від використання ґрунтові ресурси поділяють на групи (мал. 90): сільськогосподарські угіддя, лісовий фонд, інші землі (забудова, заповідники, болота, піски, яри тощо). У різних виробництвах використання ґрунтів є неоднаковим, тому не завжди висуваються вимоги до їхньої якості. Так, у добувній та обробній промисловості, на транспорті, будівництві земля важлива лише як територія, просторова база. Інше значення мають ґрунти в сільському та лісовому господарстві, де вони є головним засобом та предметом праці. Серед сільськогосподарських угідь виділяють орні землі, або ріллю, природні луки й пасовища, сади й виноградники. Ґрунтові ресурси для сільського та лісового господарства мають певні особливості. По-перше, їх не можна замінити іншими ресурсами. По-друге, вони розміщені на планеті зонально, що разом з кліматичними особливостями території впливає на спеціалізацію господарства.
• 1. За картою ґрунтів світу назвіть їхні типи в напрямку від екватора до полюсів. 2. За картою ґрунтів України назвіть їхні зональні типи та підтипи з півночі на південь країни. 3. Поясніть причини широтної зональності та вертикальної (висотної) поясності ґрунтів на Землі й на території України.
Мал. 90. Структура ґрунтових ресурсів України та світу
Серед регіонів світу найвищим рівнем розораності вирізняється Європа (29 %), найменшим – Океанія (5,8%). Максимально розорано землі в Бангладеш (понад 3 /4), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1 /2). За забезпеченістю рілля на 1 особу світовими лідерами є Австралія (3 га/особу), Казахстан (2 га/особу), Канада (1,8 га/особу) та Україна (1 га/особу). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, крім Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.
• 1. За діаграмами на мал. 90 порівняйте структуру ґрунтових ресурсів України та світу. 2. Поясніть на конкретних прикладах, як впливає якість ґрунтів на спеціалізацію рослинництва країн і різних територій в Україні. 3. Поміркуйте, які проблеми виникають у світі та в нашій державі внаслідок використання ґрунтів.
На ефективність використання ґрунтів впливають рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності земель, структура посівних площ, частка меліорованих земель. Ґрунти потребують дбайливого використання й охорони.
Для поліпшення якості ґрунтів застосовують різноманітні заходи меліорації (лат. поліпшення) – усі види робіт з охорони та підвищення родючості ґрунтів. В районах розробки корисних копалин відкритим способом, у місцях сміттєзвалищ ґрунтовий покрив знищено. Такі позбавлені ґрунтів території називають «місяцевими ландшафтами». Вони потребують рекультивації (лат. повертаю) – комплексу заходів з повного або часткового відновлення ґрунтів.
Природні зони. Природна зона – велика зональна геосистема географічної оболонки, що вирізняється подібністю клімату, режиму водойм, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу. На рівнинах природні зони мають близьке до широтного простягання, тобто змінюються за законом широтної зональності. Вони чітко виражені на суходолі, а в Океані їхній прояв помітний менше. Основною ознакою природних зон є переважання в їх межах певного типу ландшафтів, а свої назви зони одержали від властивого для них типу рослинності. Так, виділяють лісові (наприклад, тайга, мішані ліси, вологі екваторіальні ліси) та безлісі (тундра, степи, савани, тропічні пустелі) природні зони.
Порівняння карт ґрунтів і природних зон світу та України. Зіставивши карти ґрунтів і природних зон, можна переконатися, що кожній природній зоні відповідають певні зональні типи ґрунтів.
• 1. За картою географічних поясів і природних зон світу назвіть у напрямку від екватора до полюсів природні зони в межах кожного з географічних поясів. 2. З’ясуйте, в яких географічних поясах сформувалася найбільша й найменша кількість природних зон. 3. Поясніть закономірності зміни природних зон у межах одного з материків (на вибір).
Так, у зоні вологих екваторіальних лісів (гілей) за умов значної кількості тепла та надмірного зволоження під багатоярусними вічнозеленими лісами сформувалися малородючі з низьким вмістом гумусу червоно-жовті фералітні ґрунти (мал. 91, 1). Сполуки Феруму надають їм червоного кольору. В жаркому й вологому екваторіальному кліматі відмерлі рештки рослин дуже швидко перегнивають. Густі корені рослин стрімко поглинають поживні речовини. Залишки поживних речовин щоденними зливами вимиваються в глиб землі. Через те ці ґрунти малородючі.
З поступовим віддаленням від екватора в субекваторіальному поясі під трав’янистою рослинністю саван та рідколісся в умовах нерівномірного протягом року розподілу зволоження, скорочення тривалості сезону дощів і подовження сезону засухи поступово змінюють одні одних червоні фералітні (мал. 91, 2), червоно-бурі та червонувато-бурі ґрунти. У ґрунтах саван вміст гумусу більший, оскільки в сухий період рослинні рештки розкладаються повільно.
Мал. 91. Ґрунтовий профіль: 1 – червоно-жовтих фералітних ґрунтів зони вологих екваторіальних лісів; 2 – червоних фералітних ґрунтів високотравних саван; 3 – сірих ґрунтів зони пустель; 4 – коричневих ґрунтів зони твердолистих лісів і чагарників; 5 – тундрово-глеєвих ґрунтів зони тундри; 6 – дерново-підзолистих ґрунтів зони мішаних лісів; 7 – сірих лісових ґрунтів зони широколистих лісів; 8 – каштанових ґрунтів сухих степів; 9 – чорноземів типових лісостепової зони; 10 – чорноземів звичайних зони степів; 11 – чорноземів південних зони степів
Ближче до зони пустель ґрунти поступово стають менш родючими. Залежно від географічного положення виділяють тропічні, субтропічні пустелі, а також пустелі помірних широт. Клімат тропічних пустель вирізняється винятковою посушливістю, тому там дуже мало утворюється органічних решток рослин. Пустельні тропічні ґрунти дуже бідні на гумус або взагалі не утворюються. Сірі та бурі пустельні ґрунти формуються тонким шаром унаслідок бідного зволоження та надлишку тепла в пустелях субтропіків та помірного поясу (мал. 91, 3). Вони часто засолені. Через низький вміст гумусу в ґрунтах землеробство можливе лише в оазисах за умови штучного зволоження або вздовж річок, де формуються особливі інтразональні ґрунти алювіальні річкових долин. Лише в глинистих пустелях у ґрунті затримується більше води та є мінеральні солі, що необхідні рослинам.
У субтропічному поясі опадів випадає достатньо (близько 500 мм) для розвитку зони твердолистих вічнозелених лісів і чагарників і водночас недостатньо, щоб вимити поживні речовини з ґрунту. Через те коричневі ґрунти (мал. 91, 4), що сформувалися у цій зоні, досить родючі, оскільки містять багато гумусу. У зоні перемінно-вологих лісів, в умовах мусонного клімату, де зима прохолодна й суха, а літо тепле й вологе, під багатою лісовою рослинністю сформувалися родючі червоноземи та жовтоземи.
Північніше, у помірному поясі під лісовою рослинністю природних зон широколистих, мішаних і хвойних лісів (тайги) внаслідок різного співвідношення тепла й вологи змінюють одні одних родючі бурі лісові та сірі лісові ґрунти на малородючі з невеликою кількістю гумусу та значним горизонтом вимивання дерново-підзолисті та підзолисті ґрунти. Найродючіші в світі ґрунти чорноземи сформувалися в зоні степів і лісостепів за недостатнього зволоження під пишною трав’янистою рослинністю, яка щорічно відмирає й утворює багато органічних решток.
В субарктичному поясі через брак тепла та надмірне зволоження в зоні тундри сформувалися малородючі тундрово-глеєві ґрунти (мал. 91, 5). Через сильний вітер там ростуть лише карликові дерева, поширені болотні чагарники, мохи та лишайники, тому ґрунти бідні на гумус. За коротке літо ґрунти не встигають відтанути на великі глибини. Під тонким шаром гумусу лежить зеленкувата або синювата глина з іржавими вкрапленнями (глей), яка разом з багаторічною мерзлотою перешкоджає просочуванню поверхневих вод й сприяє заболочуванню та окисненню ґрунтів. У зонах арктичних та антарктичних пустель через майже повну відсутність рослинності ґрунти не формуються.
На території України за різними джерелами виділяють від 750 до 1200 різновидів ґрунтів. На рівнинній частині з півночі на південь виокремлюють чотири основні зональні типи ґрунтів, що сформувалися в різних природних зонах. У зоні мішаних лісів виникли малородючі кислі дерново-підзолисті ґрунти (мал. 91, 6), під широколистими лісами – родючі слабокислі сірі лісові (мал. 91, 7), під лісостепами та лучними й типчаково-ковиловими степами – найкращі в світі чорноземи, під сухими полиново-злаковими степами – слаболужні, часто засолені каштанові ґрунти (мал. 91, 8). З півночі та південь розрізняють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилугувані, типові (мал. 91, 9), звичайні (мал. 91, 10) та південні (мал. 91, 11).
1. Що таке ґрунт? Які чинники його формування? 2. За що ґрунт називають «дзеркалом» ландшафту? 3. За якими ознаками розрізняють типи ґрунтів? 4. Обґрунтуйте на конкретних прикладах вплив ґрунтів на спеціалізацію рослинництва. 5. Поясніть, чому кожній природній зоні відповідають певні зональні типи ґрунтів. 6 * . У чому полягає загроза людству внаслідок виснаження та забруднення ґрунтів? 7 * . Запропонуйте власні способи збереження родючості ґрунтів вашої місцевості.