§2. Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії
1. Назвіть історико-етнографічні регіони українських земель у другій половині XVIII ст. 2. Як і коли російський уряд ліквідував Гетьманщину та Запорозьку Січ? 3. Унаслідок яких подій до складу Російської імперії увійшли Приазов’я, Причорномор’я, Крим та Правобережна Україна?
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії. Наприкінці XVIII ст. Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям та Півднем, що становило близько 85 % земель, заселених українцями. Підвладні Росії території називали Наддніпрянською Україною, або Наддніпрянщиною.
На українські землі було поширено загальноімперський адміністративно-територіальний устрій. Було запроваджено поділ на губернії, які, у свою чергу, поділялися на повіти.
Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. імперський уряд став запроваджувати нові адміністративно-територіальні одиниці — генерал-губернаторства. Влада генерал-губернатора, особливо на підкорених імперією землях, мала характер військової диктатури. Він був наділений практично необмеженими повноваженнями, зосереджуючи військову, адміністративну, судову та фінансову владу. На посади губернатора і генерал-губернатора імператор призначав представників дворянства.
Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ Наддніпрянської України
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у Російській імперії не враховував історичних традицій адміністративного устрою Наддніпрянщини й мав на меті привести їх у відповідність до інших регіонів у її складі. В імперських колах стосовно українських земель використовували інші назви: Правобережжя називали Південно-Західним краєм, Південь — Новоросією, Лівобережжя і Слобожанщину — Малоросією.
Губернія — основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії із 1708 р.
Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях із другої половини XIV ст. до 1923 р.
Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії в 1775—1917 рр., до складу якої входила одна або кілька губерній.
Лівобережна і Слобідська Україна. Кількість населення українських земель, підвладних Російській імперії наприкінці XVIII — у XIX ст., збільшилася приблизно втричі: із 7,7 до 23,5 млн осіб. Однак це відбувалося не лише за рахунок природного приросту населення, а й переселень представників інших народів до Наддніпрянщини.
У Російській імперії стосовно українців використовували назву «малороси», хоча в тогочасних наукових публікаціях і літературі досить поширеними були також визначення «українці» та «Україна».
Герби українських губерній
Національний склад і соціальна структура різних регіонів Наддніпрянської України мали певні відмінності. На Лівобережжі кількість українців у складі населення була найбільшою й сягала 95 %. Серед національних меншин найбільшу частку становили євреї, для яких наприкінці XVIII ст. було запроваджено «смугу осілості».
«Смуга осілості» — територія компактного проживання євреїв, що існувала в Росії в 1791—1917 рр., за межами якої їм було заборонено селитися.
Населення Наддніпрянської України наприкінці XVIII ст.
Приблизна кількість населення, млн осіб
1. Який регіон українських земель мав найбільшу площу? 2. Який регіон українських земель був найбільше заселений, а який — найменше? 3. У якому регіоні була найменша кількість українців у складі населення? Якими причинами це обумовлювалося?
Наддніпрянська Україна майже повністю, крім Харківщини, входила до «смуги осілості». Уперше її було визначено російським урядом у 1791 р. з метою запобігання проникненню євреїв у великоруські губернії й захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Це було практичним порушенням важливого природного права людини — на вільний вибір місця проживання. Імператор Микола І додав до цих обмежень заборону проживання євреїв у містах, зокрема в Києві, Миколаєві, Севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох інших містах було створено спеціальні квартали, де мали проживати лише євреї. На початку XX ст. «смуга осілості» зберігалася, хоча багато євреїв жили за її межами.
На Слобожанщині українці становили близько 86 % населення краю. Найбільш численною національною меншиною були росіяни, які переважали у східних частинах регіону.
Більшість українського населення Лівобережжя та Слобожанщини становили нащадки козаків та селяни. Козаки, які після ліквідації козацьких полків залишили військову службу, отримали статус особисто вільних державних селян. Більшість колишньої козацької старшини, що змогла довести своє походження, була зрівняна в правах із російським дворянством. Звичайні селяни (посполиті) втратили особисту свободу й стали кріпаками.
За роботою. Листівка початку XX ст.
Яку інформацію про зовнішній вигляд і працю селян Наддніпрянщини можна отримати за ілюстрацією?
На Лівобережжі та Слобожанщині існувало багато великих і малих міст. Унаслідок імперської політики в них стала швидко збільшуватися кількість російських чиновників та військових. Права місцевого самоврядування до 1831 р. формально зберігалися, але фактично ігнорувалися. Ремісництво й купецтво занепадали. Поступово українці ставали меншістю серед купецтва, поступаючись єврейським і російським купцям. Міське населення втрачало самобутній український характер і ставало російськомовним.
Правобережна й Південна Україна. Серед населення Правобережжя українці становили 85 %. Більшість із них були селянами-кріпаками. Поляки у складі населення налічували лише 5 %, але посідали в краї панівне становище. Російський уряд після приєднання Правобережжя підтвердив усі права польських землевласників. Другою за кількістю національною меншиною в краї були євреї. Вони селилися переважно в містах і містечках, де становили близько 70—80 % населення. Роль місцевої еліти в краї зберігала польська або сполонізована знать. Це привело до того, що Правобережжя стало регіоном, де активно діяли представники польського національно-визвольного руху.
Південна Україна серед інших земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст., була найпривабливішим регіоном. Величезні незаселені території родючих причорноморських степів відкривали можливості для колонізації краю. Південь міг стати головним постачальником зерна на західноєвропейський ринок. Імперський уряд різними пільгами заохочував переселятися сюди селян та іноземних колоністів.
Українське село. XIX ст.
Німецька колонія Нейзац у Криму. Листівка початку XX ст.
Протягом першої половини XIX ст. кількість населення губерній Півдня зросла вдвічі й у 1851 р. налічувала 2,3 млн осіб. Унаслідок переселенських процесів етнічний склад Півдня був досить різноманітним. Українці становили близько 74 %, росіяни — 12 %, молдавани — 9 %. Серед інших народів, які заселяли Південь, були серби, поляки, німці, болгари, угорці, євреї, греки та інші.
Більшість працездатного населення складали державні селяни та іноземні колоністи. Вони були особисто вільними, володіли земельними наділами, могли продавати й купувати землю, сплачували податки державі. Кріпосні селяни становили близько 6,5 % жителів краю. Великі землевласники мали тут найбільші володіння, отримані від імперського уряду за вірну службу. Так, баронам Фальц-Фейнам належало 100 тис. десятин землі, графам Канкрінам — 60 тис., графам Воронцовим-Шуваловим — 59 тис. десятин. Із заснуванням нових міст, розвитком торгівлі та будівництвом промислових підприємств зростала кількість міщан. Національний склад міського населення був дуже різноманітним, українці в ньому становили меншість.
На Кримському півострові відбулися зміни у складі населення, пов’язані з наміром Російської імперії витіснити із цих земель кримських татар та інші народи Криму й замінити їх російськими переселенцями, що почав реалізовуватися після приєднання цього регіону. У результаті тисячі татар, особливо ті, що жили поряд із портами, розпродали за безцінь свої землі й господарство та втекли до турецьких володінь. На 1802 р. за попередні десятиліття півострів залишило близько 300 тис. осіб. При цьому власне кримських татар у складі населення у 1793 р. залишилося трохи більше 60 тис. осіб. Не зникнути як етносу в нових умовах кримськотатарському народу допомагала висока народжуваність.
Російська влада після оволодіння Кримом відбирала в місцевого населення кращі та родючі землі й дарувала їх російським дворянам і чиновникам. У період від приєднання півострова до початку XIX ст. було відібрано й роздано близько 290 тис. десятин землі. Кримських татар виселяли до безплідного степу. Замість татар, що залишали свій край, російська влада запрошувала переселятися сюди іноземних колоністів. Упродовж першої половини XIX ст. до Криму було поселено понад 30 тис. осіб. Їм безкоштовно надавали ділянку землі й звільняли на десять років від сплати податків.
Політика російського уряду щодо Наддніпрянської України. У складі Російської імперії наддніпрянські українці опинилися в політичній системі, життя якої суттєво відрізнялося від звичних їм умов. У Росії існувала централізована система управління на чолі з імператором. Виконання законів і розпоряджень уряду покладалося на численне чиновництво, яке для населення імперії було безпосереднім уособленням влади. Одним із завдань чиновників було збирання податків. Більшість населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком правильними.
У Наддніпрянщині постійно розміщувалися значні військові формування російської армії, утримання яких стало важким тягарем для місцевого населення. Водночас для представників сімей української еліти військова служба була можливістю зробити непогану кар’єру.
У ставленні до Наддніпрянської України уряд імперії постійно підкреслював, що її землі є давньою й невід’ємною частиною Росії, яку вона на деякий час втратила. Українців вважали «малоросами», які належали до єдиного «великоруського народу». Політика ігнорування національних особливостей як українців, так і інших підкорених народів, а також наявність в імперії російського народу, що становив більшість її населення, обумовлювала здійснення русифікації всіх сфер суспільного життя.
Русифікація — сукупність дій та заходів російського уряду, спрямованих на звуження й витіснення на другорядні ролі національних мов, культур, історії та одночасне висунення на провідні позиції російської мови, культури та історії.
У Наддніпрянщині русифікація була спрямована на викорінення наявних відмінностей між «малоросами» й «великоросами». Українці потерпали від того, що їх мову й культуру зневажливо вважали спольщеними, прищеплювали комплекс меншовартості порівняно зі «старшими братами» росіянами. Унаслідок цього збереження власної мови, культури та історії ставало для українців питанням виживання як нації.
Висновки. Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено адміністративно-територіальний устрій, який без істотних змін зберігався понад 100 років.
Наддніпрянщина складалася з окремих історико-етнографічних регіонів, розвиток яких під імперською владою мав певні особливості.
У політиці Російської імперії стосовно Наддніпрянської України відображалися її прагнення русифікації цього регіону.
Запитання та завдання
1. Якими історико-етнографічними регіонами українських земель наприкінці XVIII ст. володіла Російська імперія? 2. У якому регіоні Наддніпрянщини існувала Подільська губернія? 3. На які губернії поділялася Південна Україна? 4. Назвіть генерал-губернаторства, створені російською владою на українських землях. 5. Який регіон Наддніпрянщини наприкінці XVIII ст. був найбільшим за площею, а який — за кількістю населення? 6. Що таке русифікація?
7. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії. 8. Якими були спільні й відмінні риси національного складу й соціального становища населення різних регіонів Наддніпрянщини? 9. Яку політику здійснював уряд Російської імперії стосовно українських земель? Які зміни в житті українців вона спричинила?
10. Покажіть на карті регіони Наддніпрянської України, губернії та їх центри. 11. Проведіть дискусію за проблемою «Спільне та відмінне в політиці Російської імперії в регіонах Наддніпрянської України».
12. Французький мислитель Жан-Жак Руссо стосовно долі поляків після поділів Речі Посполитої писав: «Ви [поляки] не можете завадити [вашим ворогам] проковтнути вас, але якщо ви дотримаєтесь того, щоб жодний поляк ніколи не став росіянином, я гарантую: Росія ніколи не поневолить Польщу». За яких умов, на думку мислителя, може вижити нація? Що необхідно було робити українцям, щоб уберегтися від денаціоналізації?
Наш край наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
1. До складу якої імперії — Російської чи Австрійської — наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. входив регіон, у якому ви проживаєте?
2. Покажіть на карті населений пункт, у якому ви живете. На території якого району, області він розташований?
3. Якому історико-етнографічному регіону він відповідає?
4. Охарактеризуйте особливості адміністративно-територіального устрою цього регіону на початку XIX ст.
5. Які населені пункти існували на той час у вашому регіоні? Порівняйте їх із тими, що існують сьогодні. Чи зазнали змін їхні назви, розміри?
6. Чи є у вашому краї населені пункти, які виникли наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.? Назвіть їх і поясніть походження їхніх назв.
7. Яким був етнічний і соціальний склад населення вашого краю наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.?
II. Зміни в господарському житті.
1. Що ви знаєте про особливості розвитку сільського господарства краю в ті часи?
2. Які сільськогосподарські культури переважно вирощувалися тоді у вашому регіоні?
3. Яким був стан промисловості й торгівлі?
4. Визначте спільне й відмінне в господарському житті краю порівняно з іншими регіонами українських земель цього періоду.
5. Що вам відомо про соціальне становище в краї й соціальні протести населення?
6. Відвідайте місцевий краєзнавчий (історичний) музей і підготуйте за його експозицією повідомлення про побут і повсякденне життя населення краю наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
III. Українське національне відродження.
1. Які події, пов’язані з розгортанням українського національного руху, відбулися на території вашого краю або регіону?
2. Назвіть діячів українського національного відродження цього періоду, що походили або діяли у вашому краї чи регіоні. Яким був їхній внесок в український національний рух?
3. Які пам’ятки, пов’язані з українським національним рухом кінця XVIII — першої половини XIX ст., є на території вашого краю або регіону? Підготуйте розповідь про одну з них.
4. Визначте спільне й відмінне в розгортанні українського національного руху на території вашого регіону порівняно з іншими регіонами українських земель того часу.
5. Відшукайте науково-популярні твори, статті, художні твори, присвячені подіям українського національного відродження у вашому краї в цей період. Яку інформацію можна отримати з них?
6. Яким, на вашу думку, був внесок представників вашого краю або регіону в український національний рух цього періоду?
IV. Нові явища в культурному та духовному житті населення.
1. Що ви знаєте про вірування, звичаї й традиції населення краю?
2. Назвіть діячів української культури цього періоду, що походили або проживали в краї. Яким був їхній внесок у розвиток культури?
3. Які пам’ятки культури кінця XVIII — першої половини XIX ст. розташовані у вашому регіоні? Підготуйте розповідь про одну з них.
4. Які церковні споруди, збудовані в той час, збереглися на території вашого краю?
5. Визначте спільне й відмінне в духовному й культурному житті населення краю порівняно з іншими українськими регіонами цього періоду.
6. У яких творах української літератури розповідається про тогочасну історію вашого краю або регіону, у якому він розташований? Яку інформацію про події та життя населення в ті часи можна отримати з них?
1. Розпочніть складати порівняльну таблицю «Наш край в історії України та Європи» (кінець XVIII — перша половина XIX ст.).
Основні події та історичні процеси
2. Розпочніть складати таблицю «Видатні діячі історії краю» (кінець XVIII — перша половина XIX ст.).
Узагальнення знань за розділом III
1. Складіть перелік подій, що характеризують культуру України кінця XVIII — першої половини XIX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.
2. Назвіть імена видатних культурних діячів цього періоду. У чому ви вбачаєте їхній внесок у вітчизняну та світову культуру?
3. Поясніть значення понять і термінів: класицизм, романтизм, реалізм, менталітет, ментальність.
4. Виконайте завдання за історичною картою: 1) покажіть регіон українських земель, де українці мали можливість навчати дітей у початковій школі рідною мовою; 2) покажіть міста, де діяли гімназії; 3) укажіть міста, де діяли вищі навчальні заклади; визначте, яку назву вони мали й коли виникли; 4) покажіть місця виникнення перших культурно-освітніх товариств; визначте, яку назву вони мали, коли й ким були засновані; 5) покажіть місце виникнення перших українських театрів; 6) покажіть місце, де було збудовано найвідоміші палацово-паркові комплекси, назвіть їх і вкажіть дати створення.
5. Складіть опис пам’яток культури України цього періоду.
6. Визначте та охарактеризуйте: 1) процеси, які відбулися в культурі України цього періоду; 2) особливості тогочасного повсякденного життя представників різних верств українського суспільства.
7. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу: 1) провідні процеси розвитку освіти і науки в тогочасній Україні; 2) причини та наслідки культурних зрушень у цей період; 3) суперечливі процеси модернізації і розвиток культури; 4) особливості й прояви полікультурності в українському суспільстві цього періоду.
8. Порівняйте: 1) розвиток культури України в розглянутий період із попередньою добою; 2) повсякденне життя українців у розглянутий період із сучасністю; 3) ідеї та цінності тогочасної культури України із сучасними культурними ідеями та цінностями українців.
Садиба Галаганів у Сокиринцях