§ 47. Річки басейнів Тихого й Індійського океанів, внутрішнього стоку. Озера

Пригадайте: 1. Назвіть і покажіть на карті відомі вам річки Євразії, що течуть у моря Тихого й Індійського океанів. 2. У яку пору року особливо багато випадає опадів на узбережжі Тихого й Індійського океанів? Поясніть, чому.

Річки басейну Тихого океану (мал. 122). Майже в усіх річок Євразії басейну Тихого океану значно переважає дощове живлення. Улітку мусони приносять великі дощі, які спричиняють бурхливі розливи річок. У приекваторіальній смузі (на півдні Індокитаю та на більшій частині Зондських островів) річки отримують багате й рівномірне дощове живлення протягом року. Найбільші річки Тихоокеанського басейну — Амур, Хуанхе, Янцзи та Меконг.

Амур узимку замерзає, але внаслідок малосніжної зими весняна повінь на ньому невелика. Зате влітку під час мусонних дощів річка та її притоки широко розливаються.

Хуанхе («Жовта річка») починається в північно-східній частині Тибетського нагір’я, тече в глибоких ущелинах і живиться переважно внаслідок літнього танення гірського снігу. Далі, роблячи великий вигин на північ, тече посушливою місцевістю, перетинає Лесове плато (плоскогір’я) і виходить на Велику Китайську рівнину. Тут річку живлять літні мусонні дощі.

Лес легко розмивається, і Хуанхе несе каламутну від жовтого мулу воду. Русло річки поступово заповнювалося мулом, унаслідок чого воно стало вищим за прилеглу низовинну рівнину. Щоб захистити місцевість від затоплення, річку ще в давні часи оточили береговими дамбами. Під час літніх дощів, коли її рівень значно підвищувався, вона часто проривала дамби й затоплювала поля та села, завдаючи великого лиха. Хуанхе іноді змінювала свій напрямок, відхиляючись на сотні кілометрів убік. Упадаючи в Жовте море, річка утворює дельту, яка збільшується щороку в середньому на 300 м. Узимку вона замерзає. Для судноплавства малопридатна.

Мал. 122. Басейни океанів і внутрішнього стоку

Янцзи («Блакитна річка») — найбільша річка всієї Євразії (5800 км). Бере початок на Тибетському нагір’ї й у верхній течії живиться водою внаслідок літнього танення гірського снігу та льодовиків. Річка пробивається між гірськими хребтами й тече швидко. Спустившись на рівнину, живиться водою мусонних дощів й улітку широко розливається. Янцзи багатоводна протягом року, упадає в Східнокитайське море (мал. 123). Річка судноплавна, по ній на 1200 км від моря можуть плавати навіть морські судна.

Мал. 123. Зміни рівня води в річці Янцзи протягом року

Річка Меконг теж бере початок на Тибетському нагір’ї, недалеко від річки Янцзи. Потім тече но півострову Індокитай у Південнокитайське море. У гирлі річки утворилася велика дельта.

Річки басейну Індійського океану. У річок, які впадають в Індійський океан, живлення здебільшого дощове. Річки, що починаються на Тибетському нагір’ї й у Гімалаях, крім дощового, отримують також живлення внаслідок танення гірських льодовиків. До басейну Індійського океану належать великі річки Інд і Ганг із Брахмапутрою.

Річка Інд бере початок на Тибетському нагір’ї (на висоті 5,3 км). У неї впадають основні гірські притоки, і вона тече далі посушливою низовиною, живлячи численні зрошувальні канали й утрачаючи багато води на випаровування. Улітку, під час мусонних дощів і танення гірського снігу та льодовиків, Інд широко розливається, а взимку дуже міліє. Річка впадає в Аравійське море.

Річка Ганг починається в Гімалаях (мал. 124). Далі повільно тече по низовині вздовж Гімалаїв, приймаючи деякі бурхливі притоки й віддаючи частину своїх вод для зрошення полів. Річка має змішане льодовиково-дощове живлення, і під час повені рівень її піднімається в середньому на 10-12 м. Ганг — одна з найповноводніших річок земної кулі. Вона впадає в Бенгальську затоку, утворюючи величезну болотисту дельту разом з іншою великою річкою Брахмапутрою. Ця річка починається на Тибетському нагір’ї, недалеко від Інду, але тече в інший бік, обходячи Гімалаї зі сходу.

Річки й озера басейнів внутрішнього стоку. До областей, що не мають стоку в океани, належать: а) басейн Каспійського моря, який займає значну частину Східноєвропейської, або Руської, рівнини, Уральських гір і Кавказу; б) майже вся середня частина Євразії (Туранська низовина та гори й плоскогір’я, що знаходяться на схід від неї); в) внутрішні області Іранського нагір’я та Аравійського плоскогір’я.

Каспійське море втратило зв’язок з океанами, і тепер воно найбільше на земній кулі безстічне солоне озеро. Його рівень на 28 м нижчий за рівень Світового океану.

По Східноєвропейській рівнині в Каспійське море впадає велика річка Волга, а з Уральських гір — довгий, але маловодний Урал. Вони живляться переважно водою, утвореною внаслідок весняного танення снігу.

Мал. 124. Дельта річки Ганг

У внутрішніх частинах Євразії великі простори, зайняті пустелями й напівпустелями, майже позбавлені річкової сітки. На місці багатьох річок, які колись тут протікали, залишилися тільки сухі русла, що заповнюються водою після дощів і потім швидко висихають (наприклад, ваді на півострові Аравія). Великі річки течуть із сусідніх гір. Там вони отримують живлення внаслідок літнього танення гірського снігу та льодовиків, а також з ґрунтових вод, які просочуються під землею біля підніжжя гір. Упадають в безстічні озера або висихають і зникають у пісках.

До таких річок належать Сирдар’я, що стікає з Тянь-Шаню, і багатоводна Амудар’я, що бере початок у горах Паміру та Гіндукушу. Вони проносять свої води через пустелі у велике, але не дуже глибоке солоне озеро, що називається Аральським морем. Ці річки розливаються влітку, саме тоді, коли вода особливо потрібна для посівів, і тому їх води широко використовують для зрошування полів.

Озера. Як і в Північній Америці, у Євразії дуже багато озер. Вони розташовані нерівномірно. Багато озер на північному заході Євразії знаходяться серед скель і горбів у западинах, з’єднані між собою та з Балтійським морем порожистими річками. Найбільші з них — Ладозьке й Онезьке. Їх улоговини утворилися в результаті повільного опускання земної кори. Давній льодовик виорав улоговини десятків тисяч озер.

Там, де клімат сухий і спекотний, озер, як правило, мало й вони мають солону воду.

Деякі озера в горах розташовані в западинах земної кори. У найглибшій западині знаходиться озеро Байкал. Інше скупчення озер — у передгір’ях Альп. Їх улоговини утворені льодовиками, які спускалися з гір, і в багатьох місцях оточені грядами льодовикових наносів. Через озера протікають гірські річки. Найбільше — Женевське озеро (мал. 125).

Залишками давнього морського басейну є Каспійське й Аральське моря-озера. На південному сході розташовані незамерзаюче озеро Іссик-Куль, озеро Балхаш.

Озера мають велике господарське значення. Значна їх кількість — Байкал, Ладозьке, Онезьке та ін. — містять великі запаси чистої прісної води, зручні для судноплавства.

Мал. 125. Женевське озеро

Практична робота 10 (продовження)

Позначення на контурній карті назв основних географічних об’єктів Євразії

Позначте на контурній карті, користуючись атласом.

Річки: Рейн, Дунай, Дніпро, Волга, Об, Єнісей, Лена, Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг, Ганг, Інд, Євфрат, Тигр;

озера: Каспійське море, Женевське, Ладозьке, Байкал, Мертве море.

Запитання та завдання

• 1. Назвіть спільні ознаки річок басейнів Тихого й Індійського океанів.
• 2. Укажіть особливості рельєфу та клімату Євразії, що сприяли утворенню басейнів внутрішнього стоку.
• 3. Охарактеризуйте одне з озер Євразії за планом. Розкрийте його значення в господарській діяльності людини.
• 4. Дайте порівняльну характеристику річок Янцзи й Хуанхе.

Працюємо з картою та атласом

Нанесіть на контурну карту межі всіх річкових басейнів материка Євразія. Підпишіть.

Сторінка дослідника

Підготуйте повідомлення на одну з тем: «Багаторічна мерзлота та господарська діяльність людини», «Екологічні проблеми річок Євразії», використовуючи різноманітні джерела інформації.

Цікавий факт

Мал. 126. Озеро Байкал

Байкал (у перекладі означає «Багате озеро») (мал. 126) простягається з північного сходу на південний захід на 636 км. Найбільша ширина озера — 79 км, площа його становить 31,5 тис. км 2 . За величиною Байкал посідає восьме місце серед озер земної кулі. Це найглибше озеро на Землі. Його глибина — 1642 м.

§ 15. Води суходолу

В Африці багато великих річок, озер, значні запаси підземних вод, проте їхній розподіл по території континенту вкрай нерівномірний. Поряд із районами, що мають густу гідрографічну сітку, величезні простори материка майже повністю зневоднені. Це викликає проблеми забезпечення населення водою та ускладнює розвиток землеробства.

1. Загальна характеристика внутрішніх вод Африки.

Однією з основних особливостей внутрішніх вод Африки є їхнє нерівномірне розміщення. Тропічні широти — пустелі Сахара, Наміб і Калахарі, де опадів випадає дуже мало, а випаровуваність через високі температури велика, — дуже бідні на запаси води.

Близько 1/3 всієї площі материка займають області внутрішнього стоку. Річки впадають в озера, які не мають стоку в океан або губляться в пісках. Поширення областей внутрішнього стоку пов’язане з дефіцитом вологи та улоговинним характером рельєфу.

Безстічні озера займають дно улоговин. До них сходяться ваді — сухі русла річок, які заповнюються водою після нечастих дощів.

Велике значення для водопостачання мають підземні води. Вони підходять близько до поверхні в зниженнях рельєфу, утворюючи оазиси (рис. 1).

Рис. 1. Оазис у Сахарі. Із давніх часів розташування оазисів визначало напрями караванних шляхів у пустелях, вони були місцем відпочинку для мандрівників та пунктами, де ті могли запастися водою. В оазисах ростуть пальми, на зрошуваних землях вирощують овочі, зернові культури, плодові дерева.

У Сахарі, під товщею пісків на глибині 2300 м, нещодавно були відкриті водоносні шари загальною площею 900 тис. км 2 (більше за площу України!). Вчені вважають, що з них щодня можна відкачувати 100 млн м 3 прісної води — достатньо, щоб за кілька років перетворити пустелю на квітучий сад.

Найбільш густа річкова мережа, багато боліт характерні для екваторіального та субекваторіального кліматичних поясів, де випадає найбільша кількість опадів.

Є в Африці й льодовики, які розташовані поблизу екватора на трьох величних вершинах: Кіліманджаро, Рувензорі та Кенії. Проте їхня площа стрімко зменшується.

Усі річки Африки належать до трьох басейнів: Атлантичного, Індійського океанів і басейну внутрішнього стоку (рис. 2).

Понад 1/3 території Африки займають басейни її головних річок: Нілу, Конго, Нігеру, Замбезі та Оранжевої. Вони мають переважно дощове живлення. Майже для всіх річок Африки властиві пороги й водоспади.

Найдовша річка Африки — Ніл (6671 км). Вона має два витоки. Один із них — Голубий Ніл — бере початок з озера Тана на Ефіопському нагір’ї. Прямуючи до Середземного моря, річка зливається біля міста Хартум із Білим Нілом — іншим витоком, який бере початок з озера Вікторія. Режим Нілу дуже своєрідний. Ніл розливається в середині літа, коли в Єгипті стоїть найбільш спекотна й суха погода. Цей факт давав привід жерцям говорити про божественне походження річки. Насправді пояснення такого режиму просте: Білий Ніл бере початок в екваторіальному поясі й майже щодня поповнюється дощами. На межі тропічного поясу до нього приєднується Голубий Ніл, який несе води після літніх мусонних дощів, що випадають на Ефіопському нагір’ї.

Рис. 2. Басейни стоку річок в океани.

Рис. 3. Могутню течію річки Конго можна побачити на поверхні Атлантичного океану на відстані 17 км від гирла. Вода залишається прісною на відстані 75 км від берега, а характерне жовтувато-буре забарвлення вод Конго можна розрізнити в радіусі 300 км від місця впадання.

Конго (рис. 3) — найбільш повноводна річка Африки та друга за довжиною (4320 км) після Нілу. Річка Конго щорічно виносить в океан стільки ж води, скільки 15 таких річок, як Ніл, а площа її басейну посідає друге місце у світі. Витоком Конго вважається річка Луалаба, яка бере початок на піднесених плато центральної частини материка. У верхів’ях багато порогів і водоспадів, у середній течії Конго стає рівнинною річкою із широким руслом. Недалеко від місця впадання в Атлантичний океан знову починається порожиста ділянка з каскадами водоспадів. Однією з особливостей Конго є рівномірна витрата води протягом року, оскільки басейн річки розташований по обидва боки від екватора.

Третя за величиною річка Африки — Нігер (у перекладі з латинської мови — «чорна») — бере початок на височині приблизно за 300 км від Атлантичного океану. Проте тече вона в протилежний бік від океану, просто в «розпечену пащу» Сахари. Русло річки описує велику дугу, відому під назвою «петля Нігеру». Перетинаючи Сахару, Нігер прямує на південь і впадає у Гвінейську затоку. Води річки мають величезне значення для забезпечення водою населення Західної Африки.

Серед річок Африки, які належать до басейну Індійського океану, найбільшою є Замбезі. Виходи твердих базальтових порід у руслі річки утворюють численні пороги та водоспади, серед яких один із найбільших водоспадів світу — Вікторія (рис. 4). Однак Вікторія — не найвищий водоспад Африки. Першість належить водоспаду Тугела, який посідає друге місце серед водоспадів світу за висотою — 948 м. Він розташований у Південній Африці на невеликій річці з однойменною назвою.

Більшість великих озер Африки розташовані в западинах уздовж лінії Східноафриканських розломів. Такі озера витягнуті, дуже глибокі, із крутими берегами. Найбільші з них — Танганьїка глибиною 1470 м (найдовше у світі озеро протяжністю близько 670 км) і Ньяса.

Рис. 4. Водоспад Вікторія.

Рис. 5. Озеро Чад.

У прогині давніх кристалічних порід утворилося найбільше озеро Африки та друге за площею прісноводне озеро у світі — Вікторія. Його площа — 68 тис. км 2 . Глибина озера досягає 80 м, а довжина берегової лінії — близько 7 тис. км. Тут, як на морі, бувають припливи й відпливи. На решті території Африки озер мало. До залишкових (реліктових) озер належить озеро Чад (рис. 5), розташоване в південній частині Сахари. На Ефіопському нагір’ї є озера вулканічного походження. На річках Африки споруджено багато штучних озер — водосховищ. Найбільш відомі з них — озеро Насер на Нілі, Кариба на Замбезі, Каїнджі на Нігері. Більшість із них створені для виробництва електроенергії, а також для забезпечення населення водою, зрошення тощо.

• Особливість внутрішніх вод Африки — нерівномірність розміщення.

• Річки Африки належать до басейнів Атлантичного, Індійського океанів і внутрішнього стоку. Майже всі вони мають дощове живлення, на них багато порогів і водоспадів.

• Озера Африки мають різне походження. Найбільші озера розташовані в западинах Східноафриканських розломів.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. До басейнів яких океанів належать річки Африки? 2. Чому площа стоку басейну Атлантичного океану значно більша, ніж Індійського? 3. Чому басейн внутрішнього стоку займає значну частину площі Африки? 4. Який тип живлення річок Африки переважає? 5. Яке походження мають улоговини озер Африки? 6. Чому, незважаючи на значну кількість річок та озер Африки, її населення часто відчуває на собі справжній «водний голод»?

1. Озеро Чад безстічне, але вода в ньому майже прісна. Поміркуйте, якою причиною це обумовлено.

2. Доведіть на прикладі річки Конго, озер Танганьїка та Чад, що річки та озера залежать від клімату та рельєфу.

Практична робота 3 (продовження)

Позначення на контурній карті назв основних географічних об’єктів Африки. Позначте на контурній карті географічні об’єкти: річки: Ніл, Конго, Нігер, Замбезі, Оранжева; озера: Вікторія, Танганьїка, Ньяса, Чад; водоспад: Вікторія.

Працюємо в групах Здійсніть уявну подорож річками Африки. Результати своїх спостережень подайте у вигляді таблиці (у зошиті).

Євразія. Води суходолу

• оцінює наслідки сучасного впливу господарської діяльності людини на природу материка.

Чинники, які впливають на формування річкової мережі. Нам уже відомі чинники, які визначають клімат Євразії. Саме клімат є основним чинником, який визначає особливості формування річкової й озерної мережі на материку. Кількість опадів визначає густоту річкової мережі та повноводність річок. Якщо опадів мало або вони випадають рідко, постійних водотоків немає. Залежність поверхневих вод від клімату найкраще видно в тих місцях, де за останні тисячоліття клімат змінився з вологого на посушливий. Про це свідчать долини колись повноводних річок у нинішніх безводних пустелях Гобі (Конче-Дарья, яка ще 100 років тому наповнювалася водою), Руб-ель Халі (Ранья, Виша, Татліт) тощо.

На формування річкової й озерної мережі впливає і рельєф. Гори затримують вологі повітряні маси, тут випадає більше опадів. У високих горах формуються льодовики, танення яких дає початок річкам. У западинах і розломах земної поверхні збирається вода й утворюються озера.

Беручи початок із гір і височин, річки течуть до морів і океанів. Але не всі вони знаходять туди дорогу. Площа басейну внутрішнього стоку в Євразії займає близько третини всього суходолу материка. Деякі річки на материку, навіть такі значні, як Волга, Урал, Амудар’я, Сирдар’я, впадають у великі озера. Ці річки й озера, які збирають воду з величезних територій, належать до частини материка з внутрішнім стоком.

На різній глибині Землі, в її верхніх осадових шарах порід залягають підземні води. Від просочування далі вглиб земної кори їх уберігають водонепроникні шари гірських порід. Ці води утворюють ніби велетенські підземні озера. Іноді вони, як кремові прошарки в тортах, залягають декількома шарами різної потужності, заглиблюючись у земну кору на багато сотень метрів. Найбільші басейни підземних вод виявлено під найбільшими рівнинами: Східноєвропейською, Західносибірською, Туринською низовиною тощо.

Річки Євразії. Річки Євразії несуть свої води до всіх чотирьох океанів Землі. Басейн Тихого океану — найбільший на материку. До нього належить найдовша річка Євразії Янцзи, а також великі повноводні річки Амур, Хуанхе, Меконг та інші. Загальний обсяг річкового стоку з Євразії найбільший у світі та дорівнює понад 16 тис. км 3 на годину.

Річка Хуанхе (з китайської мови «жовта ріка») перетинає плато, утворене осадовими суглинними породами жовтого кольору, які легко розмиваються, — лес. У нижній течії річка протікає рівниною, яка майже повністю утворена її наносами. Завдяки наносам русло річки знаходиться вище навколишньої місцевості в окремих місцях на 10 м. Аби вберегти прилеглі рівнини від повеней, китайці з давніх часів будували вздовж берегів річки високі греблі та дамби, які із часом доводиться нарощувати. Під час потужних літніх мусонних дощів рівень річки різко піднімається. Хуанхе нерідко прориває дамби та затоплює все на своєму шляху — транспортні магістралі, поля, селища. У місці впадання в Жовте море Хуанхе утворила велику дельту, яка щороку збільшується. За історичний час Хуанхе неодноразово змінювала напрямок своєї течії.

Річки басейну Північного Льодовитого океану — Єнісей, Об, Лена й інші — також повноводні. Взимку ці річки надовго замерзають. Льодохід на них починається з настанням теплого сезону з верхів’їв річок. Весна приходить сюди раніше. Через те що нижче за течією річка знаходиться ще під льодом, а з верхів’я постійно надходять нові маси води з великою кригою, відбуваються крижані затори і, як наслідок, високий підйом рівня води та широкі розливи річок на десятки кілометрів.

Водні басейни Євразії

До басейну Індійського океану несе свої води найповноводніша річка Євразії Ганг разом із Брахмапутрою. За протяжністю Ганг поступається багатьом річкам материка. Але за водністю він третій у світі. Нагадаємо, що за кількістю води цю річку випереджають лише Амазонка та Конго. Причина криється в кліматі та рельєфі. Ганг бере початок із льодовиків Гімалаїв, далі тече вздовж зволожених і повернених до Індійського океану схилів гір, куди літні мусони приносять чималу кількість опадів і живлять річку. Тому Ганг, як й інші річки, що течуть у зоні дії мусонів (Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг), розливається влітку. В Індійський океан несуть свої води також Інд, Тигр і Євфрат.

Якщо розглянути на фізичній карті Євразії обриси Індо-Гангської низовини, можна припустити, що мільйони років тому Бенгальська затока підходила аж до підніжжя Гімалаїв. Ганг і Брахмапутра щороку виносять із гір і відкладають на рівнині гальку, пісок і глину. Внаслідок цього утворилася та продовжує рости величезна низовина і дельта річки.

Найповноводнішою і найдовшою річкою басейну Атлантичного океану є Дунай, який впадає в Чорне море, де утворює дельту з декількома рукавами — гирлами. На другому місці наш красень Дніпро. Кожна крапля води з України струмками та річками стікає до Атлантичного океану.

Дунай починається в горах Шварцвальда і тече в Чорне море. Це найбільша річка Західної Європи. Біля Залізних Воріт русло Дунаю звужується, протискаючись між Карпатами та Старою-Планіною. Тут побудовано потужний гідротехнічний вузол.

Інші великі річки Атлантики — Дон, Дністер, Рейн, Вісла, Луара, Ельба тощо. Більшість із них повноводні, тому що живляться опадами, які приходять з Атлантичного океану. Туди ж ця волога і повертається течією річок.

Від особливостей клімату та рельєфу місцевості, де протікає річка, залежить її режим живлення і характер течії. Наприклад, річки Амудар’я та Сирдар’я беруть початок у горах Тянь-Шань і Памір. Улітку льодовики в цих горах інтенсивно тануть і річки розливаються. У середній і нижній течіях ці річки перетинають пустелі. У давнину поведінка цих річок (як і поведінка Нілу в Єгипті), коли в страшну спеку без жодної краплі дощів вони збільшували свою водність, дивувала і вражала людей.

У помірному поясі повінь на більшості річок настає навесні, коли тане сніг. У тропічному поясі річок мало і вони маловодні впродовж усього року. Гірські річки мають велику швидкість течії, вони порожисті, тож утворюються водоспади. Рівнинні річки широкі і течуть повільно. Під час паводків вони розливаються і затоплюють прилеглі до них території.

Озера Євразії численні, різні за солоністю води, величиною, походженням. Найбільше озеро на Землі — Каспійське море — має площу 393-200 км 2 . Найбільш високогірне озеро Хорпатсо розташоване в горах Тибету на висоті 5400 м. Найнижчу позначку має Мертве море — озеро, рівень якого нижче рівня Світового океану на 392 м. Найбільшим за запасами прісних вод є озеро Байкал — 23 000 км 3 , що становить 1/5 світових запасів поверхневих прісних вод. Байкал є і найглибшим озером світу — максимальна глибина в ньому становить 1620 м. В озеро впадає понад 300 річок, а витікає лише одна — Ангара, права притока Єнісею. У місці витоку з озера річка не замерзає навіть за найбільших морозів. Це свідчить про її потужність.

Озера розташовані на материку дуже нерівномірно. Найбільше їх на північному заході Євразії, у Фінляндії та Швеції, там, де проходив шлях давнього зледеніння. Місцями тут складно зрозуміти — чи острови серед озер, чи це озера серед суходолу. На північному заході Євразії знаходяться найбільші озера льодовикового походження — Ладозьке й Онезьке. Чимало глибоких прісноводних озер на заході Євразії, у Європі. Серед них виділяють Женевське та Боденське.

Тектонічні озера утворились в улоговинах, які виникли внаслідок тектонічних рухів земної кори та розміщуються у великих тектонічних прогинах, западинах або розломах. Тектонічні озера глибокі, зі стрімкими схилами, можуть мати як прісну, так і солону воду, залежно від кліматичних і гідрологічних умов. До тектонічних озер в Азії належить Байкал, що розміщується в південній частині Середнього Сибіру, Мертве море на північному заході Аравійського півострова, Іссик-Куль у Центральній Азії, Боденське, Балатон у Європі.

Залишкові (реліктові) озера сформувались в улоговинах більш великих водойм, які існували раніше. Найбільшими серед них в Азії є Каспійське й Аральське моря-озера, озеро Балхаш у Центральній Азії. Озеро Балхаш, унікальне за своїми властивостями, західна частина якого прісноводна, а східна — із солоною водою. Вулканічні озера поширені в районах прояву давнього та сучасного вулканізму і розташовані в кратерах вулканів.

Вулканічні озера поширені на Камчатці, Курильських, Японських островах та островах Малайського архіпелагу. Вони глибокі (іноді понад 100 м), але невеликі за площею.

Льодовики. Вічна мерзлота. За площею материкового зледеніння Євразія поступається лише Північній Америці. Значну кількість прісної води Євразії зосереджено в льодовиках на островах Північного Льодовитого океану та в Ісландії, у горах Альпи, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Каракорум, Куньлунь, Гіндукуш, Гімалаї тощо. Гірські льодовики дають початок великим річкам Євразії — Янцзи, Меконг, Хуанхе, Сирдар’я, Амудар’я, Інд, Ганг тощо.

Окрім того, на материку існує таке явище, як багаторічна мерзлота. У Євразії вона займає найбільші площі у світі. Товщина цього шару на півночі Євразії перевищує 600 м. Під впливом сонячного тепла влітку цей шар розмерзається лише на 50-150 см углиб від поверхні землі. Волога від дощів, танення снігу та розливу річок не проникає вглиб земної кори, утворюючи тут неглибокі озера та болота на значних територіях. Суворий континентальний клімат внутрішніх районів Євразії сприяє поширенню багаторічної мерзлоти на тисячі кілометрів на південь від Північного Льодовитого океану аж до північної частини Монголії.