З якими хворобами не мобілізують в Україні: повний перелік

Міноборони скоротило перелік хвороб, із якими можна отримати відстрочку від мобілізації. Публікуємо повний список.

Кого беруть в армію після змін Міноборони – оновлений список / колаж УНІАН, фото ua.depositphotos.com, Генштаб

Навіть під час загальної мобілізації є категорії чоловіків, котрі вважаються непридатними до військової служби за станом здоров’я. У серпні 2023 року Міноборони звузило перелік хвороб, які давали відстрочку від армії. Тепер деякі військовозобов’язані, які раніше вважалися непридатними, отримають повістки. Ми опублікували повний оновлений перелік хвороб, з якими беруть і не беруть до армії.

Згідно з наказом МОУ №490 від 18 серпня 2023 року “Про затвердження Змін у Положенні про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України”, тепер із загального списку захворювань, з якими не беруть до війська, виключено низку захворювань і розладів. Давайте подивимося, що змінилося.

• З якими хворобами не беруть в армію – загальний список
• Новоутворення (пухлини)
• Хвороби системи кровообігу
• Хвороби органів дихання
• Хвороби органів травлення
• Хвороби ока, вуха і придаткового апарату
• Хвороби крові і кровотворних органів
• Хвороби ендокринної системи, порушення харчування і метаболізму
• Хвороби шкіри і підшкірної клітковини
• Хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини
• Хвороби сечостатевої системи
• Хвороби нервової системи
• Розлади психіки та поведінки
• Кого беруть в армію після внесених змін Міноборони
• Список хвороб, що звільняють від армії тимчасово

Перелік громадян, які не підлягають призову, визначено у ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Ті, хто не підлягає мобілізації за станом здоров’я, діляться на 2 категорії:

• з обмеженою або відстроченою придатністю до служби – тобто, можуть призвати, коли знадобиться;
• повністю непридатні до служби – виключають зі списків на призов як у мирний, так і воєнний час.

У воєнний час перелік таких хвороб значно менший, ніж у мирний.

З якими хворобами не беруть в армію – загальний список

Список хвороб, що звільняють від мобілізації:

• активний прогресуючий туберкульоз з розпадом легеневої тканини;
• важкі форми вірусних гепатитів;
• ВІЛ-хвороба, що супроводжується інфекційними, паразитарними хворобами, злоякісними пухлинами і т. д.;
• новоутворення – не всі типи онкозахворювань потрапляють під повну непридатність;
• хвороби крові й кровотворних органів;
• порушення ендокринної системи, харчування і порушення обміну речовин, їхні наслідки;
• розлади психіки і поведінки;
• хвороби нервової системи;
• хвороби ока і придаткового апарату;
• хвороби вуха;
• хвороби системи кровообігу;
• хвороби органів дихання;
• хвороби органів травлення;
• хвороби шкіри і підшкірної клітковини;
• хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини;
• хвороби сечостатевої системи;
• вади розвитку, деформації та хромосомні порушення;
• важкі травми голови і шиї, хребта, спинного мозку, органів грудної, черевної порожнин, кінцівок і т.п. зі значним порушенням функцій. Отруєння та інші наслідки дії зовнішніх причин.

Давайте конкретно розберемо, з якими саме захворюваннями виключають зі списків на призов.

Новоутворення (пухлини)

Не підлягають мобілізації військовозобов’язані з такими захворюваннями:

• первинні та вторинні злоякісні новоутворення всіх локалізацій з метастазами, які неможливо видалити за допомогою радикального хірургічного лікування;
• швидко і повільно прогресуючі злоякісні пухлини лімфоїдної, кровотворної і споріднених їм тканин: лімфогранулематоз; неходжкінська лімфома, злоякісні лімфопроліферативні хвороби, множинна мієлома, всі види лейкозів і т. п., зі значними змінами;
• доброякісні новоутворення всіх локалізацій з великими порушеннями функцій.

Якщо онкологія має іншу форму, то військовозобов’язаного визначають як тимчасово або обмежено непридатним – це встановлюють в індивідуальному порядку.

Хвороби системи кровообігу

Непридатні до військової служби:

• з серцевою недостатністю II-Б-III стадії при некоронагенних захворюваннях серця;
• з серцевою недостатністю II-Б-III стадії при ішемічних хворобах серця;
• з гіпертонічною хворобою III стадії;
• з цереброваскулярними хворобами (наприклад, інфарктом головного мозку або інсультом, зі значними порушеннями функцій).

Також не підлягають призову з хворобами артерій і капілярів, вен, лімфатичних вузлів: атеросклерози, тромбози, варикози і т.п. зі значними порушеннями кровообігу і функцій.

Хвороби органів дихання

Не підлягають мобілізації люди з хронічними хворобами нижніх дихальних шляхів і легень зі значними порушеннями функції зовнішнього дихання, а також хворі на тяжку персистуючу бронхіальну астму.

Хвороби органів травлення

З військового обліку виключають, якщо є:

• щелепно-лицьові аномалії, крім вроджених; аномалії прикусу зі значними порушеннями дихальної, нюхової, жувальної, ковтальної та мовної функцій;
• хвороби стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки, апендикса, кишечника і очеревини зі значними порушеннями функцій;
• виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки зі значними порушеннями функцій;
• хвороби печінки зі значними порушеннями функцій.

Грижі зі значними порушеннями функцій також входять у цей список.

Хвороби ока, вуха і придаткового апарату

Непридатними до військової служби вважаються люди, у яких є:

• виражені анатомічні зміни або пороки положення повік, орбіти, кон’юнктиви зі значними порушеннями зорових або рухових функцій на обох очах;
• виражені хвороби склери, рогівки: рубці й помутніння райдужної оболонки, циліарного тіла, всі види катаракти кристалика, судинної оболонки; з прогресуючим зниженням зорових функцій або частими загостреннями на обох очах;
• хвороби склоподібного тіла і очного яблука;
• неврит зорового нерва, хвороби і ураження зорового нерва і зорових шляхів;
• відшарування і розрив сітківки будь-якої етіології на обох очах;
• всі форми глаукоми в розвиненій і наступних стадіях на обох очах;
• стійкий параліч рухових м’язів очного яблука при наявності диплопії;
• короткозорість або далекозорість будь-якого ока в одному з меридіанів більше 12,0 дптр або астигматизм будь-якого виду з різницею рефракції в двох головних меридіанах більше 6,0 дптр;
• гостроту зору одного ока нижче 0,1 або його сліпоти;
• відсутність очного яблука при гостроті зору другого ока 0,3 і нижче або гострота зору обох очей 0,2 і нижче;

Не підлягають призову з повною глухотою на обидва вуха та глухонімотою.

Хвороби крові і кровотворних органів

Звільнення від служби отримують із захворюваннями, що швидко прогресують, зі значними порушеннями функцій:

• анемією зі значними порушеннями функцій, порушенням згортання крові;
• геморагічними станами;
• іншими хворобами крові.

Також не підлягають призову з порушеннями із залученням імунного механізму.

Хвороби ендокринної системи, порушення харчування і метаболізму

У цій категорії непридатними вважаються з такими хворобами зі значними порушеннями функцій:

• хвороби щитовидної залози;
• всі типи цукрового діабету;
• порушення інших ендокринних залоз.

Порушення обміну речовин, у тому числі всі види ожиріння зі значними порушеннями функцій також у цьому списку.

Хвороби шкіри і підшкірної клітковини

З військового обліку виключають хворих з атопічним дерматитом з поширеною ліхеніфікацією шкірного покриву, звичайної пухирчаткою, герпетиформний дерматит.

Якщо є інші шкірні захворювання, то військовозобов’язаного визнають тимчасово непридатним.

Хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини

Непридатними до військової служби вважаються хворі на артропатію, з хворобами суглобів і хребта, набутими деформаціями і дефектами пальців або кінцівок зі значними порушеннями функцій.

Також виключають з військового обліку після двосторонніх ампутацій верхніх або нижніх кінцівок на будь-якому рівні або односторонньої ампутації нижньої кінцівки вище рівня верхньої третини гомілки.

Хвороби сечостатевої системи

Непридатними до військової служби вважаються люди з хворобами нирок і сечостатевої системи зі значними порушеннями функцій і нирковою недостатністю.

Жінок визнають непридатними при запальних захворюваннях органів малого таза і незапальних захворюваннях статевих органів зі значними порушеннями функцій.

Хвороби нервової системи

У список хвороб, що звільняють від мобілізації, входять:

• швидко прогресуючі, зі значними порушеннями функцій запальні захворювання ЦНС (менінгіт, енцефаліт, мієліт, енцефаломієліт, внутрішньочерепний і внутрішньодзвінковий абсцес);
• прогресуючі, зі значними порушеннями функцій системні атрофії, церебральний параліч, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, всі види дистоній, крім вегетосудинної;
• епілепсія при наявності частих епілептичних нападів або виражених психічних розладів.

Також сюди входять швидко прогресуючі, зі значними порушеннями функцій хвороби периферичної нервової системи.

Розлади психіки та поведінки

З військового обліку виключають, якщо є:

• різко виражені стійкі психічні розлади;
• розлади психіки і поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин: алкоголю або наркотиків (синдром залежності з різкими, стійкими психічними розладами);
• шизофренія, шизотипні та маячні розлади, афективні розлади з часто повторюваними фазами;
• невротичні розлади з різко вираженими, стійкими хворобливими проявами;
• різко виражені поведінкові розлади зі схильністю до повторних тривалих декомпенсацій або патологічних реакцій.

Глибока і важка розумова відсталість – також у цьому списку.

Кого беруть в армію після внесених змін Міноборони

Кого можуть мобілізувати в Україні – список захворювань, з якими призивають / УНІАН

Оновлений перелік захворювань, з якими можуть вважатися непридатними або обмежено придатними до військової служби у воєнний час, зазначений у Розкладі хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві.

З якими захворюваннями можуть мобілізувати:

• стаття 2-в – клінічно вилікуваний туберкульоз;
• стаття 4-в – вірусні гепатити з незначним порушенням функцій – усі форми гепатитів;
• стаття 5-в – безсимптомний ВІЛ;
• стаття 12-в – повільно прогресуючі та непрогресуючі захворювання з незначними порушеннями функцій хвороби крові (анемія, порушення згортання крові, пурпура, геморагічні стани, саркоїдоз, імунодефіцит, хвороби селезінки);
• стаття 13-в – хвороби ендокринної системи з незначними порушеннями функцій – хвороби щитоподібної залози (крім новоутворень), цукровий діабет, порушення функцій ендокринних залоз, порушення обміну речовин, ожиріння, ліпоматоз;
• стаття 14-в – легкі короткочасні хворобливі прояви розладів психіки – деменція, амнестичні синдроми, розлади особистості та поведінки внаслідок ураження головного мозку;
• стаття 17-в – невротичні хвороби, пов’язані зі стресом і соматоформні розлади за помірно виражених, короткострокових проявів (нав’язливі стани, неврастенія, фобії, тривожні розлади, обсесивно-компульсивний розлад, дисоціативний розлад, амнезія);
• стаття 21-в – повільно прогресуючі хвороби центральної нервової системи (наприклад, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз та інші види склерозу, полінейропатія);
• стаття 22-в – епізодичні та пароксизмальні розлади, крім епілепсії (мігрені, синдроми головного болю, хронічний посттравматичний головний біль, ішемічні напади, синдроми артерій, порушення сну).

При цьому список хвороб, що звільняють від армії тимчасово, не змінився.

Список хвороб, що звільняють від армії тимчасово

Обмежено непридатним до військової служби можуть визнати з такими захворюваннями:

• кишкові інфекційні захворювання;
• бактеріальні зоонози;
• вірусні інфекційні захворювання центральної нервової системи;
• вірусні геморагічні лихоманки;
• вірусні інфекційні хвороби з пошкодженням шкіри і слизових;
• гельмінтози;
• педикульоз і наслідки інфекційних і паразитарних захворювань;
• туберкульоз легенів без виділення мікобактерій і розпаду легеневої тканини або клінічно вилікуваний туберкульоз.

Військовозобов’язаних з цими захворюваннями можуть призвати на військову службу в разі необхідності.

Раніше ми розповідали, що таке електронний реєстр військовозобов’язаних в Україні і як він працює.

Вас також можуть зацікавити новини:

Ті, хто захищають незалежність. Як формувалися сили оборони України

Цьогорічний День Незалежності – свято, якого мало б не бути, якби втілились плани ворога та збулись прогнози західних експертів. Вони відводили Україні не більше, ніж декілька днів у випадку повномасштабного вторгнення росії. Однак наш народ, армія і держава виявились сильнішими, ніж цього очікував ворог і вважали наші друзі. А російська техніка таки опинилася на Хрещатику. Але у якості воєнних трофеїв, а не тріумфаторів.

Суверенітет – не дар і не даність, а цінність, яку за потреби доводиться захищати. А щоб захистит був ефективним, потрібно підтримувати військо та державу в постійній готовності протидіяти будь-яким зазіханням. Цей урок українці добре засвоїли за останні вісім років і закріпили після повномасштабного вторгнення.

Українська армія пройшла нелегкий шлях криз, трансформацій і проблем, попри які відродилася у найпотрібніший момент. І стала опорою держави та силою, об яку ламає зуби імперія зла, котра ще донедавна здавалась непереможною.

Пригадуємо, як формувалася і трансформувалася армія, які найважливіші події та рішення вплинули на формування Сил оборони України, починаючи з моменту відродження української державності і дотепер.

Декларація про державний суверенітет

Декларація 1990-го року була хоча й дуже символічним, але лише проміжним етапом перед здобуттям незалежності України. У ній було зафіксовано три важливі принципи, які багато в чому визначать подальший напрямок розвитку оборони держави.

Перший з них – проголошення наміру бути нейтральною державою та не брати участі у жодних військових блоках. Через чверть століття така ідея суперечитиме прагненню більшості українців стати частиною НАТО. Але на той час нейтралітет виглядав значно привабливішим, ніж далі жити в умовах холодної війни.

Другий принцип – декларування трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Він теж був продиктований десятиліттями протистояння демократичного та тоталітарного блоків. А також наслідком Чорнобильської катастрофи. Після неї навіть “мирний атом” сприймався людьми як смертельна загроза, то що вже казати про ядерну зброю.

Третя декларація була не менш фундаментальною і чи не найбільш амбітною на той момент. Вона закріплювала право тодішньої союзної республіки на власні Збройні Сили.

Процес створення власної армії почався разом з відновленням державності 24 серпня 1991 року.

Незалежність і присяга

Одночасно із проголошенням незалежності Верховна Рада прийняла Постанову, якою підпорядкувала собі війська колишнього СССР на території держави, створила Міністерство оборони та власні Збройні Сили. Після обов’язкових формальностей почався значно складніший процес приведення військовослужбовців до присяги на вірність Україні. Першими таку присягу, ще навіть до затвердження її офіційного тексту, прийняли 23 грудня 1991 року військовослужбовці 55 окремого полку зв’язку.

Паралельно тривав процес переміщення військових кадрів. Військовослужбовці українці поверталися в рідну країну, а офіцери і прапорщики з інших новостворених держав колишнього СССР їхали додому. В ті часи присяга була добровільною, тому кожен військовослужбовець сам обирав якій державі служити.

Одночасно з приведенням до присяги відбувалось формування структур Міністерства оборони, Генерального штабу та інші органів військового управління, які мали солдат та офіцерів об’єднати у справжню армію і забезпечити їхню керованість в інтересах держави.

Крим і флот

Якщо у Сухопутних військах, Військово-повітряних силах та військах протиповітряної оборони перехід під українську юрисдикцію та присягу відбувався доволі швидко та успішно, то із Чорноморським флотом все було геть інакше. Між українською владою та тодішнім командувачем флоту адміралом Ігорем Касатоновим розгорнулось тривале протистояння за те, якій державі належатиме флот.

Та боротьба не була успішною для нас. Тривалий час флот хоча й перебував на території України, але фактично підпорядковувався Москві. А його командування всіма силами перешкоджало складенню військовими моряками присяги на вірність Україні.

Епопея із Чорноморським флотом завершилась у 1997 році, коли була укладена Угода про його розподіл між Україною і росією. А також домовленість про дислокацію Чорноморського флоту рф у місті Севастополі та на інших об’єктах на території Кримського півострова на наступні 20 років. Дію тієї угоди було продовжено ще на 25 років за президентства Януковича – парламент ухвалив так звані Харківські угоди.

Нездатність України взяти під свій контроль весь Чорноморський флот і позбутись від російської військової присутності в Криму дуже дорого нам обійшлись. Завдяки флоту росія зберегла колосальний вплив у Криму та пізніше використала його, як і сам флот, для окупації українського півострова.

Будапештський меморандум і загальне роззброєння

Здобувши незалежність Україна отримала величезну кількість озброєнь включно із вражаючим ядерним арсеналом. Однак, ядерне роззброєння було задеклароване ще до проголошення незалежності. Воно було саме тим питанням, яке найбільше цікавило США та інші держави Заходу в перші роки незалежності. Не були проти таких зобов’язань і пересічні українці, для яких після вибуху Чорнобильській АЕС будь-що пов’язане із атомом звучало як загроза.

Наша держава не мала жодного шансу зберегти свій ядерний арсенал і вже у 1994 році остаточно погодилась на ядерне роззброєння. Найбільшою проблемою у відмові від зброї, стало те, що Україна отримала фактично шматок паперу за третій ядерний арсенал.

Сумнозвісний Будапештський меморандум обіцяв повагу ядерних держав до територіальної цілісності України і незастосування щодо неї сили. Проте далі обіцянок справа так і не зайшла. Ще до початку відкритої збройної агресії Росія постійно вела проти України “газові війни” та намагалася захопити частину території України – острів Тузла, що грубо суперечило зобов’язанням, закріпленим у Меморандумі.

Крім ядерного роззброєння тривало й роззброєння звичайне. За перші два десятиліття незалежності Україна позбулась величезної кількості звичайних озброєнь, починаючи від стратегічних бомбардувальників, закінчуючи утилізацією старих боєприпасів та мін. Разом із тим відбувалось скорочення чисельності Збройних Сил. Свого піку скорочення досягло у 2013 році, коли в ЗСУ було до 121 тисячі військовослужбовців у порівнянні із 455 тисячами у 1993 році.

Як наслідок, Україна втратила значну частину свого військового потенціалу, що робило країну практично беззахисною.

Миротворці і добровольці

Вже наступного року після здобуття незалежності Україна активно долучилася до миротворчої діяльності. Українські “блакитні шоломи” брали участь в місіях під егідою ООН на Балканах та у багатьох країнах Африки. Також українські війська були залучені до участі в операціях із підтримання миру під егідою НАТО. Серед них місії у Косово та Афганістані, а також значний український контингент на території охопленого війною Іраку.

Завдяки активній миротворчій діяльності близько 45 тисяч військовослужбовців отримали унікальний досвід виконання завдань в складних умовах та в зонах бойових дій. В подальшому він став однією із основ для відродження Збройних Сил із початком російської агресії.

Іншим джерелом безцінного бойового досвіду були українські добровольці. В перші два десятиліття незалежності наша держава була швидше об’єктом російської внутрішньої політики ніж суб’єктом політики міжнародної і не надавала активної підтримки державам та народам, які протистояли російському імперіалізму. Таку допомогу надавали українські націоналісти.

Зокрема представники УНСО воювали на боці Грузії у війні в Абхазії проти місцевих російських маріонеткок. Та допомагали народу Чечні в його боротьбі за свободу від московського ярма. Так започаткувалась сучасна традиція добровольчого руху. Добровольці накопичили альтернативний бойовий досвід, який дуже знадобився, починаючи із 2014 року, як і допомога грузинських та чеченських добровольців, які воюють на нашому боці.

Конституція

У перші дні свого відродження Україна не мала президента. Його обрали лише 1 грудня 1991 року одночасно із проведенням всеукраїнського референдуму котрий закріпив незалежність. Тому в перші місяці всім силовим блоком держави керував парламент. Навіть після обрання Леоніда Кравчука Верховна Рада зберегла значний вплив.

Парламент самостійно призначав міністра оборони, погоджував призначення Начальника Генерального Штабу, затверджував склад Ради оборони України і ухвалював найважливіші стратегічні документи держави. Такий набір повноважень давав народним обранцям дуже широкі засоби для контролю за діяльністю політичних та військових керівників і підтримував постійну увагу до проблем Збройних Сил.

Після ухвалення у 1996 році Конституції України вже Президент став одноосібним очільником державної оборони. Він самостійно призначав профільного міністра і все вище військове командування, а Верховна Рада не зберегла навіть без формальних важелів контролю за ситуацією.

Зміни Основного Закону зразка 2004 року вирішили лише частину проблеми, повернувши парламенту повноваження призначати міністра оборони за пропозицією Президента. Інших контрольних повноважень Рада так і не отримала. Це було одним із факторів відсутності уваги політиків до Збройних сил і постійного недофінансування.

Руйнація і Янукович

Не маючи жодних механізмів контролю над собою одна особа на посаді Президента мала змогу знищити те, що якимось чудом вціліло попри всі економічні кризи та негаразди попередніх років. Саме так сталося із Збройними Силами із приходом до влади Віктора Януковича.

Після обрання він дуже швидко буквально зламав і підкорив усю державну машину включно із армією. Допоміг йому Конституційний Суд, “відкотивши”Конституцію до її первісної редакції. Віктор Янукович отримав змогу призначати міністра оборони без будь-якої участі парламенту. Що було далі ми знаємо – міністрами стали ставленики росії Дмитро Саламатін, а пізніше Павло Лебєдєв. Обох разом із Януковичем правоохоронні органи України підозрюють у державній зраді.

І не дарма, адже в ті часи систематично руйнувались органи військового управління, бойові підрозділи Збройних Сил. А зі стратегічних документів зникла росія як імовірний противник. Тоді робилось все необхідне для того, аби ворог зміг захопити Україну без особливих зусиль.

Однак навіть у ті дні в армії не бракувало розуміння своєї ролі та обов’язку. Чого вартий лише приклад тодішнього командувача Сухопутних військ генерал-полковника Геннадія Воробйова, який відмовився застосовувати війська проти Майдану та подав у відставку після прийняття “диктаторських законів 16 січня”.

І знову добровольці

З початком російського вторгнення в Крим країна була обезголовлена втечею Януковича. Адже саме в руках Президента були зосереджені всі важелі цивільного та військового управління. Збройні Сили були у зруйнованому стані та дезорганізовані після революції гідності. Тож росія змогла захопити Крим без збройного опору.

Але вже за два місяці з початком боїв на Донбасі по всій країні почали виникати добровольчі формування. Вони компенсували брак досвіду високою мотивацією, чим надихали регулярну армію та мобілізованих.

Другим стимулом до відродження війська стали волонтери. В ті перші місяці вони взяли на себе забезпечення військ усім, що можна було дістати. І разом з активними пожертвами населення змогли зробити майже неможливе – вдягнути та забезпечити армію необхідним для ведення бойових дій. Що в підсумку дозволило зупинити ворога на Донбасі на роки.

Реформи через необхідність

Початок бойових дій продемонстрував, що ті підходи до підготовки і управління військами, які практикували в Україні, давно застарілі і за жодних обставин не можуть захистити державу від сильнішого противника. Тому необхідність змін була очевидною, хоча й відбувались вони у формі клаптикового ремонту та зі скрипом.

З підготовкою особового складу допомагали західні партнери. Вони організували навчання для українських солдатів та офіцерів. Вона включала і індивідуальну підготовку, і взаємодію у складі малих груп та штатних підрозділів. Чи не найважливішим у ній було навчання лідерству.

Українських офіцерів та сержантів вчили більшість рішень на полі бою приймати самостійно, а не чекати їх від найвищого командування. Такий підхід був цілковитою протилежністю до тієї централізованої, повільної і громіздкої системи управління, яку Збройні Сили успадкували з радянських часів. Він суттєво підвищує оперативність реакції на зміну обстановки, привчає командирів всіх рівнів до самостійності у прийнятті рішень..

Також відбулись зміни в системі управління силами оборони. Насамперед нарешті вдалось розподілити управлінські ролі, які раніше у собі поєднував Генеральний Штаб. Головнокомандувач ЗСУ став відповідальним за готовність до виконання військами завдань та управління застосуванням військ.

Основним завданням Генерального штабу стало стратегічне планування, а Командувач об’єднаних сил взяв на себе обов’язки щодо безпосереднього застосування військ.

Велика війна

Процес трансформації Збройних Сил ще дуже далекий до завершення. Як мінімум тому, що армія – структура традиційно консервативна і зміни в ній відбуваються дуже повільно. Але навіть ті зміни, які вже відбулися, довели свою ефективність із перших хвилин повномасштабного вторгнення. Попри всі песимістичні прогнози українські війська зберігають керованість та бойову ефективність навіть під шаленим тиском противника, який досі має величезну кількісну перевагу у засобах ведення війни.

Рух добровольців і волонтерів теж не знітився перед загрозою. Навпаки, він вийшов на якісно новий рівень, шокуючи ворога, який навіть не міг уявити тотального опору таких масштабів по всій країні.

Історія Збройних Сил виглядає як мовчазне протиборство політичних еліт, які донедавна не надавали армії належної уваги.

Унікальна здатність нашого народу до самоорганізації та взаємодії у надскладних умовах допомогла вберегти наше військо від повної руйнації і перетворила його на грізну силу, без якої і свято, і сама незалежність не були б можливими.

Дякуючи усім причетним і продовжуючи допомагати, не варто забувати про необхідність виправлення помилок минулого. Щоб колись у майбутньому знову не опинитися в ситуації, коли весь світ думає, що нашій країні залишилось існувати лічені години.

Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Захист цивільних: константа у мінливому безпековому середовищі

Захист цивільних є етичним і стратегічним імперативом і вирішальним чинником при плануванні, проведенні і оцінці військових операцій. Стратегія НАТО і планування на майбутнє повинні відображати цю реалію.

Захист цивільних: етичний і стратегічний імператив

Готуючись до зустрічі на своєму саміті в червні 2022 року, лідери НАТО мають справу з безпековим середовищем, яке дуже відрізняється від того, в якому формувалась Стратегічна концепція минулого десятиріччя. Діагноз 2010 року – що «в євроатлантичному регіоні царює мир і загроза звичайного нападу на територію НАТО низька” – вже не відповідає дійсності. Нелегальна анексія Криму Росією в 2014 році, її довготривала гібридна війна проти України, і нарешті, повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, повернули перспективу звичайної війни і потенційної конфронтації великих держав до європейської політики. Гібридні загрози, енергетичні потрясіння, зростання цін на продовольство і економічні і суспільні наслідки пандемії ще більше ускладнюють і без того складне безпекове середовище.

Внаслідок нинішнього російського вторгнення в Україну мільйони людей втекли з України і ще більше переміщені всередині країни. Багато з них пережили убивства без суду, відсутність доступу до інфраструктури і сексуальне насильство. © UN News

У більшості воєн цивільні платять найвищу ціну. ООН підрахувала, що кожного дня в конфліктах гине 100 цивільних. Між 2001 і 2021 роками 387 тисяч цивільних вважаються такими, що втратили свої життя внаслідок бойових дій у війнах після 11 вересня, а ще більше постраждали від опосередкованих наслідків воєнних дій, таких як руйнація критичної інфраструктури. За перші 100 днів інтенсивних воєнних дій в Україні, коли Російська Федерація перейшла від застосування невибіркової зброї до навмисного обстрілювання цивільних і цивільної інфраструктури, загинуло 4339 цивільних осіб і 5246 осіб було поранено; ці цифри не відображають вірогідно значно більші втрати серед цивільного населення, які немає можливості підтвердити. Після 100 днів війни майже п’ять мільйонів українців стали біженцями в Європі, а понад сім мільйонів були переміщені всередині країни. Багато з них пережили убивства мирних мешканців, відсутність доступу до інфраструктури і сексуальне насильство.

Захист цивільних є ключовим аспектом ведення бойових дій і етичним і стратегічним імперативом в конфліктах усіх типів, від гібридної війни до операцій проти повстанців і широкомасштабних військових операцій, де супротивник може застосовувати тактику із завдавання шкоди цивільним. Майже два десятки років військових операцій і допомоги Силам безпеки в Афганістані і на Близькому Сході лише підтверджують, що зниження шкоди, завданої цивільним, є необхідною умовою для успішності військової операції і партнерства в галузі безпеки: якщо її не визнати і не усунути, шкода, завдана цивільним, посилює негативне ставлення до збройних сил, створює проблеми для захисту військ і підживлює недовіру і радикалізацію. Війна в Україні вказує на те, що за сценаріями статті 5 для НАТО ставки можуть бути ще вищими. Захист цивільних від дій інших і зменшення шкоди, заподіяної власними операціями, будуть ключем до успішної оборони. Що краще захищені цивільні, то вища їхня стійкість і підтримка стабілізації і тривалого миру.

Якщо збройні сили ґрунтуватимуться на основі, яку пропонує Міжнародне гуманітарне право, і в своїй щоденній діяльності використовуватимуть потужні запобіжники, вони зможуть пом’якшити шкоду, яку завдають їхні власні операції і захистити цивільних від дій супротивника. Під час місії Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) в Афганістані члени Альянсу запровадили інноваційні рішення для пом’якшення шкоди, завданої цивільним; НАТО на Варшавському саміті 2016 року ухвалила Порядок здійснення захисту цивільних, після якого з’явилась військова Концепція (2018 рік), Посібник з виконання (2020 рік), і низка навчань з перевірки сил НАТО. Але «Порядок здійснення» в основному ґрунтувався на досвіді боротьби проти повстанців, тому не зовсім зрозуміло, чи добре усвідомлене, або опрацьоване, його значення для можливих операцій за статтею 5.

Тому Стратегічна концепція 2022 року є ще однією можливістю гарантувати, що відданість Захисту цивільних знову підтверджена і надані рішучі політичні вказівки щодо його виконання. Зважаючи на непередбачуваність безпекової ситуації в Європі, вкрай необхідно, щоби НАТО і самі члени Альянсу втілили свою обіцянку на основі цінностей щодо захисту цивільних в політичні вказівки, військову доктрину, стандартні оперативні процедури і тренування. Кінцева мета полягає в наданні країнам НАТО, а також призначених для Альянсу збройних сил – від Сил реагування НАТО до Багатонаціонального корпусу Південний Схід і елементів посиленої передової присутності – пом’якшувати шкоду під час своїх власних операцій і захищати цивільних від дій інших. Хоча Концепція – це лише початок шляху, і велика частина роботи із захисту буде виконуватись в установах НАТО і національними урядами після її ухвалення, Концепція є ключем до досягнення консенсусу, вироблення рекомендацій на основі відповідних тенденцій і визначення пріоритетів і напрямів подальшої роботи.

Сучасні тенденції в захисті цивільних

При плануванні в НАТО необхідно зважати на чотири тенденції, які вірогідно формуватимуть захист цивільних наступними десятиріччями. **Відродження воєнних дій високої інтенсивності з боку великих держав ** несе з собою загрозу поширення і ескалації. Конфлікти за участю великих держав уже не далеке минуле; навпаки, вони стали ризиком, на який треба зважати. Готуючись підкріплювати оборону на східному фланзі, членам Альянсу буде потрібно розглядати захист цивільних як ключовий елемент своєї стратегії і чинник при формуванні структури сил, засобів і можливостей. Їм буде потрібно зважати на підхід «тотальної оборони» країн Балтії і наслідки цього для захисту цивільних, брати до уваги широкомасштабні переміщення людей і застосовувати на своєму домашньому ґрунті знання і практику захисту цивільних, які вони отримали в експедиційних операціях.

НАТО на Варшавському саміті 2016 року ухвалила Порядок здійснення захисту цивільних, після якого з’явилась військова Концепція (2018 рік), Посібник з виконання (2020 рік), і низка навчань з перевірки сил НАТО. На фото: НАТО працює над захистом цивільних в Афганістані. © VOX

При ескалації конфліктів конфронтація між великими державами може ускладнитись **бойовими діями в населених пунктах **: війна в Україні вказує на те, що стратегічна цінність міст і їхня роль в підтримці життя країни вірогідно призведуть до вуличних боїв. Складний ландшафт, включно з підземними сховищами, важкість розрізняти цивільних і військових супротивників, близькість військових цілей до цивільної інфраструктури, труднощі із підтримуванням ефективного командування і управління і стислий час реагування роблять міста складною територією для військових. Для цивільних, шкода, яку завдає застосування вибухових боєприпасів і тяжкі наслідки знищення інфраструктури, – від лікарень до електростанцій – можуть зробити міста непридатними для життя. Це особливо справедливо у випадку, коли супротивник здійснює нерозбірливі атаки або навмисно цілиться в цивільних: в Україні війська Російської Федерації за повідомленнями обстрілювали цивільні об’єкти, ставили під загрозу ядерні об’єкти і перешкоджали безпечному виходу цивільних із зон конфлікту.

Нижче порогу повномасштабних кінетичних операцій **гібридна війна ** стала невіддільною частиною арсеналу великих держав. Слугуючи задля поширення недовіри і створення умов, які ускладнюють припинення конфлікту, вона часто включає значний елемент інформаційної війни, тому що втратами серед цивільних легко маніпулювати, використовувати їх як елемент війни і використовувати їх для домінування в інформаційному просторі. Попередні дослідження війни в Україні також вказують на те, що тактика дезінформації може призвести до фізичної шкоди, тому що вона формує реагування і індивідуальні рішення.

І нарешті, громадянські війни швидше за все залишаться найбільш поширеною формою конфлікту в глобальних масштабах. Жорстка поведінка сил безпеки і недержавних дійових осіб може призвести до циклічного насильства проти цивільних, затягуючи конфлікт і гальмуючи розвиток на десятки років. Часте залучення зовнішніх дійових осіб – через безпекову допомогу або використання приватних військових компаній (ПВК), які виконують військові і безпекові завдання під час конфліктів і у неоднозначних контекстах – може ускладнити обстановку на полі бою і значно ускладнити запровадження підзвітності. Діяльність ПВК може погіршити ризики для цивільних і, завдяки присутності численних дійових осіб з нечіткими ланцюгами командування і управління, значно ускладнює притягнення будь-кого до відповідальності за порушення під час війни.

Як зробити захист цивільних пріоритетом

Зважаючи на зростання ризику і гостру вразливість цивільних від наслідків конфліктів як на території НАТО, так і поза нею, НАТО має унікальну можливість підтвердити політичну відданість захисту цивільних і видати потужний мандат і вказівки щодо впровадження, що приведе до надання пріоритетності захисту в НАТО і національних установах. Це має привести до того, що країни-члени і установи Альянсу надаватимуть захисту пріоритет в трьох ключових вимірах:

• 1. Як імператив на основі цінностей Альянсу щодо захисту країн і населення Альянсу;
• 1. Як невіддільний компонент дієвої стратегії, яка допомагає збройним силам підтримувати політичні завдання, захищаючи цивільних від найгірших наслідків конфлікту; і
• 1. Як ключовий компонент стійкості країни.

Проте політичне зобов’язання має стати лише початком шляху і мандатом на впровадження. З практичного боку, Збройні сили НАТО можуть здійснити декілька ключових дій для підготовки до потенційних воєнних дій на своїй території і нових процесів, які можуть допомогти перевести політичні зобов’язання у військові процедури і активи. НАТО має можливість визначити їх для запровадження.

В Україні війська Російської Федерації, за повідомленнями, обстрілювали цивільні об’єкти, ставили під загрозу ядерні об’єкти і перешкоджали безпечному виходу цивільних із зон конфлікту. © Energy Connects

По-перше, задля дієвого захисту і пом’якшення шкоди, завданої своїми власними діями, НАТО і уряди країн Альянсу повинні **говорити з цивільним населенням регулярно і по суті **. Це передбачає розвиток засобів, процедур, каналів комунікації і звичок до активної участі громади і громадянського суспільства у разі воєнних дій. Все це допоможе збройним силам краще розуміти своє оперативне середовище і вплив військової присутності і операцій на цивільних, а також краще передбачати їх поведінку в конфлікті. Взаємодія з громадою, яка здійснюється непомітно, так, щоб такі зв’язки не створили загрозу для цивільних, також необхідні якщо збройні сили сподіваються забезпечити собі і зберігати підтримку цивільних в своїй зоні операції. У мирний час установи і організації, що не належать до НАТО, такі як цивільні власті і громадські організації можуть стати цінними партнерами в постійному діалозі, плануванні і навчаннях, особливо для установ НАТО і членів Альянсу, яких можуть найбільше торкнутись зміни в безпековому середовищі, а це країни Балтії, Польща і члени Альянсу, які роблять внески в посилену передову присутність.

По-друге, Альянсу потрібно **максимально користуватись процесами, які він має у своєму розпорядженні ** – Процесом оборонного планування в НАТО (NDPP), Планами диференційованих дій у відповідь (GRPs), і широкою архітектурою навчань – для того, щоб сили і засоби, потрібні для захисту цивільних (засоби розвідки, навчання військ, ресурси цивільно-військової інтеграції) сприймались так само серйозно, як засоби із забезпечення бойових дій, а жорсткі стандарти були прийняті скрізь в Альянсі. Ці процеси можуть допомогти ** засвоїти нові належні практики ** захисту, в тому числі групи з відстеження завданої цивільним шкоди (CHT) створені і протестовані МССБ в Афганістані. Закладені при плануванні, добре забезпечені ресурсами і перевірені під час навчань, CHT можуть відстежувати і аналізувати випадки завдавання шкоди цивільним і рекомендувати внесення тактичних і оперативних модифікацій з метою зменшення, запобігання і пом’якшення інцидентів з цивільним населенням. Країнам також варто розглянути варіант створення процедур з реагування на шкоду, завдану цивільним, – від медичної допомоги до механізмів компенсації, – які не лише можуть допомогти пом’якшити шкоду, але й допоможуть розвинути кращі цивільно-військові відносини.

По-третє, членам Альянсу знадобиться **розробити і інформувати про підходи до конфліктів, де цивільні і цивільна інфраструктура можуть бути свідомо вибрані мішенню **; досвід Сирії і України вказує на вірогідність цього сценарію. Це вимагатиме від Збройних сил Альянсу підготовки до ситуацій, за яких захист цивільних від дій інших стане пріоритетом, і здатності формувати військові операції, збирати розвіддані і здійснювати зв’язок з дійовими особами, що не належать до НАТО, в такі способи, які забезпечують раннє попередження і надійну цивільно-військову координацію.

По-четверте, зростання важливості готовності до операцій за статтею 5, не означає, що члени Альянсу мають втрачати з поля зору **допомогу силам безпеки, в тому числі у контексті протидії тероризму **. Партнерства НАТО заради безпеки через співпрацю вже надають можливості сприяння прийняттю надійних стандартів захисту країнами-партнерами. Нещодавній досвід і інноваційні рішення, запроваджені партнерами, а також уроки війни в Україні – як щодо типів шкоди, завданої цивільним, так і реагування на неї, повинні бути включені в пакети партнерства НАТО на користь підготовки інших.

Поміж інших ініціатив НАТО необхідно максимально використовувати процеси, які вона має в своєму розпорядженні, такі як Процес оборонного планування в НАТО. © Royal Air Force

Хоча безпекове середовище змінюється і перед НАТО постають нові виклики, важливість захисту цивільних у конфліктах залишається незмінною. Набір нових обставин тягне за собою спокусу реагувати по-новому, і підготовка для територіальної оборони може виклядати дуже відмінною від підготовки до експедиційного врегулювання криз. Але головний принцип залишається той же самий: захист цивільних – це не просто щось, чим збройні сили займаються паралельно зі своєю головною справою ведення бойових дій, а радше надважливий компонент військового планування і операцій, і основна діяльність, якій НАТО має надати пріоритет. Минулі два десятки років операцій Альянсу забезпечили величезною кількістю практичних дій і підходів, на які НАТО може спиратись переорієнтуючи свої сили, засоби і можливості на Європу, і поточні процеси в Альянсі – від нової Стратегічної концепції до роботи над підходами до безпеки людини і наступних кроків із запровадження захисту цивільних – створюють можливість інтегрувати міркування захисту в усі напрями діяльності НАТО.

Захист не можна включити в останній момент: він радше потребує добре перевірених підходів, менталітету підтримки і сталих сил і засобів, які дадуть військам НАТО можливість розібратись, як найкраще захистити і підтримати цивільних. Ця інвестиція, яка не лише допоможе виконувати етичні зобов’язання військ, а також зміцнить стійкість і зробить цивільно-військову співпрацю більш результативною. В неспокійні часи великого значення набуває визначення пріоритетів для інвестицій.

Те, що публікується в НАТО Ревю, не представляє офіційну позицію чи політику НАТО або урядів країн-членів.
НАТО Ревю прагне інформувати і сприяти обговоренню питань безпеки. Думки, висловлені авторами, є їхніми власними.

Про автора

**Д-р Кароліна Маклахлен ** Старша радниця з питань політики і адвокації в Центрі у справах цивільних в конфліктах. Ця стаття ґрунтується на її активній роботі з органами НАТО і національними оборонними установами, а також участі в навчаннях.

• холодна війна
• злочин
• Європа
• Фундаментальні завдання НАТО в сфері безпеки
• Безпека
• Колективна оборона
• міжнародна безпека
• Росія
• Україна
• Фундаментальні завдання в сфері безпеки
• Нові виклики безпеці
• Історія НАТО
• Розширення
• воєнні злочини