Лікарські засоби – визначення. Їх класифікація за групами

Фармакологія – це наука, яка вивчає дію лікарських речовин на організм людини, методи отримання нових ліків. Ще в Стародавній Греції і в Індії, в тундрі і на самому південному краї Африки люди намагалися знайти спосіб боротьби з хворобою. Це стало в певному сенсі їхньою нагодою, мрією, до якої варто було прагнути.

• Фармакологічна термінологія
• Список А і Б
• Рецепти
• Дози
• Загальна класифікація
• Класифікація за групами
• Класифікація хімічної будови
• Тверді лікарські засоби
• Рідкі форми
• Спеціальні форми ліків
• М’які форми

Фармакологічна термінологія

Лікарські засоби – це речовини або їх комбінації, які застосовуються з метою лікування захворювання або в якості превентивних заходів.

Лікарський препарат – це лікарський засіб, який вже готовий до застосування.

Існують різні форми ліків. Це зроблено для зручності застосування та можливості індивідуального підходу до лікування хворих. Крім того, завдяки різноманітності форм випуску можна доставити ліки в організм кількома способами. Це полегшує роботу з пацієнтами в несвідомому стані, а також з людьми, які отримали травми і опіки.

Список А і Б

Всі ліки діляться на три групи:

– список А (отрути);

– список Б (сильнодіючі засоби, у тому числі анальгетики);

– лікарські препарати, доступні без рецепта.

Лікарські засоби класу А і Б вимагають до себе підвищеної уваги, тому для їх отримання в аптечній мережі необхідний спеціальний рецепт. Крім того, потрібно знати, де і як правильно зберігати ці медикаменти. Оскільки вони цілком можуть розкладатися на сонячному світлі або набувати додаткових токсичних властивостей. А деякі кошти, наприклад, морфін, підлягають суворій звітності. Тому кожна ампула здається медсестрами наприкінці робочої зміни із записом до відповідного журналу. На облік ставляться ще деякі лікарські засоби: нейролептики, препарати для наркозу, вакцини.

Рецепти

Рецепт – це письмове звернення лікаря до провізору або фармацевта з проханням продати хворому лікарський засіб, із зазначенням форми, дози і способу та кратності застосування. Бланк виконує відразу функції медичного, юридичного та грошового документа, якщо ліки видаються пацієнту на пільговій основі або без оплати.

Існує законодавчий акт, який регулює правила виписки рецептів для лікарів різний спеціальностей і займаних посад.

Лікарський засіб – це не тільки речовина, яка може усунути хворобу або її прояви, а й отрута, тому лікарю необхідно правильно вказувати дозування при виписці рецепта.

Дози

На бланку рецепта записується арабськими цифрами кількість лікарської речовини в масових або об’ємних одиницях десяткової системи. Цілі грами відокремлюються комою, наприклад, 1,0. Якщо до складу ліків входять краплі, то їх кількість позначається римськими цифрами. Деякі антибіотики розраховуються в міжнародних (МЕ) або біологічних одиницях (ЄД).

Лікарські засоби – це речовини, які можуть перебувати в твердій, рідкій або газоподібній формі. Рідини і гази в рецептах вказуються в мілілітрах, у разі інгаляції лікар може відзначити тільки дозу сухих ліків.

Наприкінці рецепта ставиться підпис і особиста печатка лікаря. Крім цього, вказуються паспортні дані пацієнта, такі як прізвище, ініціали, вік. Обов’язково проставляється дата виписки рецепта і термін його дії. Існують спеціальні бланки для запису рецептів на пільгові ліки, наркотичні речовини, снодійні, антипсихотики і знеболювальні. Їх підписує не тільки лікар, а й головний лікар лікарні, запевняє своєю печаткою, а зверху ставить круглий друк лікувального закладу.

Заборонено в амбулаторії виписувати ефір для наркозу, фентаніл, хлоретан, кетамін та інші присипні речовини. У більшості країн рецепти виписують латиною, і тільки рекомендації з прийому пишуться тією мовою, яка зрозуміла хворому. Для наркотичних і отруйних речовин термін дії дозволу на продаж обмежується п’ятьма днями, для медичного спирту – десятьма, решту можна купувати протягом двох місяців з моменту виписки рецепта.

Загальна класифікація

У сучасних реаліях, коли існують найбільш незвичайні лікарські засоби, класифікація просто необхідна для того, щоб орієнтуватися в їх різноманітті. Для цього використовується кілька умовних напрямних:

1. Терапевтичне застосування – формуються групи лікарських засобів, що застосовуються для лікування одного захворювання.
2. Фармакологічна дія – той ефект, який ліки виробляє в організмі.
3. Хімічна будова.
4. Нозологічний принцип. Він схожий на терапевтичний, тільки розмежування ще більш вузьке.

Класифікація за групами

На зорі розвитку медицини лікарі намагалися самі систематизувати лікарські засоби. Класифікація як така з’явилася стараннями хіміків і аптекарів, складена за принципом точки додатку. Вона включала такі категорії:

1. Психотропні препарати та діючі на центральну нервову систему засоби (транквілізатори, нейролептики, седативні, антидепресанти, протиепілептичні, протизапальні).

2. Лікарські засоби, що діють на периферичну нервову систему (гангліоблокатори, холінолітики)

3. Місцевоанестезуючі засоби.

4. Препарати, що змінюють тонус судин.

5. Сечогінні та жовчогінні засоби.

6. Лікарські засоби, що впливають на органи внутрішньої секреції та обмін речовин.

7. Антибіотики та антисептики.

8. Протипухлинні медикаменти.

9. Засоби для діагностики (барвники, контрастні речовини, радіонукліди).

Цей і подібний йому поділ допомагає молодим лікарям краще вивчити вже наявні лікарські засоби. Класифікація за групами допомагає інтуїтивно зрозуміти механізм дії того чи іншого препарату і запам’ятати дозування.

Класифікація хімічної будови

Ця ознака найбільш підходить для класифікації антисептичних і протимікробних препаратів. Розрізняють бактерицидні та бактеріостатичні лікарські засоби. Класифікація хімічної будови охоплює обидві ці групи. Хімічна будова речовини відображає механізм дії препарату і його назву.

1. Галоїди. У своїй основі мають хімічний елемент галогенової групи: хлор, фтор, бром, йод. Наприклад, антиформін, хлорамін, пантоцид, йодоформ та інші.
2. Окислювачі. Неважко здогадатися, що їх механізм дії спрямований на утворення великої кількості вільного кисню. До них відноситься перекис водню, гідроперит, кристали перманганату калію.
3. Кислоти. Вони використовуються в медицині у великій кількості. Найзнаменитіші з них – саліцилова і борна.
4. Клацання: борнокислий натрій, бікармінт, нашатирний спирт.
5. Альдегіди. В основі механізму дії – здатність виводити воду з тканин, роблячи їх більш жорсткими. Представники – формалін, формідрон, лізоформ, уротропін, уросал, спирт етиловий.
6. Солі важких металів: сулема, ртутна мазь, каломель, ляпіс, коларгол, сульфат міді, свинцевий пластир, окис цинку, паста Лассара та ін.
7. Феноли. Надають дратівливу і припалювальну дію. Найбільш часті з них – карболова кислота, лізол.
8. Барвники. Використовуються в діагностичних маніпуляціях і як місцевий дратівливий і антибактеріальний засіб. До них належать метиленовий синій, діамантова зелень, фукорцин.
9. Дегті і смоли, наприклад, бальзам Вишневського, мазь Вількінсона, іхтіол, парафін, нафталін, сульсен. Покращують місцеве кровопостачання тканин.

Тверді лікарські засоби

Ці препарати мають наступних представників: таблетки, драже, порошки, капсули і гранули та інші лікарські засоби. Визначення форми випуску не становить труднощів, оскільки можна неозброєним поглядом визначити, що саме перед вами знаходиться.

Таблетки отримуються шляхом надання форми порошку, що складається з діючої речовини і допоміжного. Зазвичай це робиться під пресом.

Драже – це розташовані післяйно діюча і допоміжна речовина, спрісовані навколо гранули.

Порошки маю кілька способів застосування. Їх можна пити, присипати ними рани, розводити з фізіологічним розчином і колоти внутрішньомишково або внутрішньовенно. Розрізняють недозовані і дозовані порошки, які, в свою чергу, бувають прості і складні.

Капсули представляють собою желатинову оболонку, в якій знаходяться рідкі, гранульовані, порошкоподібні або пастоподібні ліки.

Гранули найчастіше зустрічаються в гомеопатичних препаратах, мають вигляд маленьких частинок (розміром не більше половини міліметра).

Рідкі форми

До цього способу приготування препарату відносять розчини, галенові та новогаленові препарати, бальзами, колодії та інші рідкі та напівжидкі варіанти.

Розчини утворюються після змішування лікарської речовини і розчинника, наприклад, води або спирту.

Галенові препарати складаються тільки з рослинних екстрактів, отриманих за допомогою нагрівання.

Настої та відвари готуються із сухих рослин. Кожен з них розписується в рецепті, включаючи кількість розчинника, яку повинен використовувати фармацевт.

Настій і екстракт – навпаки, спиртовмісні рідини. Вони можуть бути як чистими, так і спиртоводними або спиртоефірними. Новогаленові препарати відрізняються від звичайних, галенових, високий ступінь очищення сировини і готового продукту.

Спеціальні форми ліків

Бальзами є маслянистими рідинами, які мають дезодорюючі та антисептичні властивості. Колодій – це розчин нітроцелюлози зі спиртом і ефіром у поєднанні один до шести. Застосовуються виключно зовнішньо. Креми володіють напівжидкою консистенцією і містять екстракти рослин, змішаних з основою, такою як гліцерин, віск, парафін та ін. Лимонади і сиропи призначені для того, що дітям було легше приймати лікарські засоби. Це допомагає без додаткових зусиль зацікавити маленького пацієнта процесом лікування.

Для ін’єкцій підходять стерильні водні та олійні розчини. Вони можу бути як простими, як і складними. При виписуванні рецепта завжди вказують дозу речовини та об’єм в одній ампулі, а також рекомендації, куди саме слід вводити препарат.

М’які форми

Якщо в якості основи використовуються жирні або жироподібні речовини, то отримуються м’які лікарські засоби. Визначення, класифікація, процес виготовлення оних – всі ці питання досконало вивчають хіміки і фармацевти, лікарю ж необхідно знати тільки дозу і свідчення до призначення.

Мазі повинні містити не менше двадцяти п’яти відсотків сухої речовини. Відповідна консистенція може бути досягнута змішуванням порошків з тваринним жиром, воском, рослинною олією, вазеліном або поліетиленгліколем. Такі самі критерії застосовні і до пастів, але вони повинні бути більш в’язкими. Лініменти, навпаки, повинні бути більш рідкими, і перед вживанням їх потрібно збовтувати, щоб осілий порошок рівномірно розподілявся всередині розчинника. Свічки або суппозиторії мають тверду форму, але при попаданні в організм швидко плавляться і стають рідкими. Пластирі теж тверді при кімнатній температурі, але на шкірі вони тануть і прилипають, утворюючи щільний контакт.

Лікарські засоби – це речовини переважно рослинного походження, які зазнали хімічної або фізичної обробки, щоб організм хворого краще їх засвоював.

ВИБІРКОВА ДІЯ

ВИБІРКОВА ДІЯ (переважність, селективність) ЛП — вплив ліків лише на обмежену групу клітин, органів або взаємодія ЛП лише з функціонально однозначними рецепторами певної локалізації. Вибірковість прямої дії пояснюється тим, що тканини і клітини організму відрізняються одні від одних не лише за морфологічною структурою, а й за характером біохімічних процесів. В.д. — це наслідок впливу ліків на біохімічні процеси. Вона зумовлена здатністю препарату накопичуватися в ефекторній тканині, що залежить від фізико-хімічних властивостей препарату та/чи спорідненістю з молекулою-мішенню.

Механізм В.д. пояснюється спорідненістю (афінітетом) препарату з рецептором, що залежить від наявності певних функціональних фармакофорів, найбільш адекватних для взаємодії з цим рецептором, тобто їх комплементарністю (див. Агоністи). В.д. найбільш чітко проявляється при введенні в організм ліків у порівняно низьких дозах. Напр., антидіуретичний гормон гіпофізу (вазопресин) у низьких дозах регулює вміст рідини в організмі, впливаючи на реабсорбцію води в нирках; у високих дозах може викликати спазм кровоносних судин, зокрема коронарних, і навіть спричинити летальний кінець. В.д. не завжди абсолютна. Речовини з низькою в.д. впливають на численні тканини, органи і системи, викликаючи велику кількість побічних реакцій. Так, антибластомні препарати, що діють на клітини пухлини, які швидко ростуть, впливають також і на інші тканини з високою швидкістю реплікації, такі як кістковомозкові та епітеліальні клітини кишечнику. У міокарді переважають β₁-адренорецептори, а у м’язах бронхів — β₂-адренорецептори. Але деяка кількість β₁-адренорецепторів міститься у бронхах, а в міокарді — β₂-адренорецептори, внаслідок чого селективність дії на серце та бронхи у β₁— та β₂-агоністів чи антагоністів не абсолютна.

Розрізняють два підходи в досягненні в.д. ЛП. По-перше, це модифікація структури лікарської речовини. Багато ЛП за структурою близькі до природних БАР організму, напр. до нейромедіаторів, гормонів, субстратів ферментів. Їх в.д. зумовлена здатністю до заміщення чи конкуренції з природними компонентами біологічних систем, складовою частиною яких є бар. Синтез і вивчення аналогів природних речовин — основний науковий напрямок у створенні ЛП, здатних виявляти лише специфічну дію. На основі цього принципу створені такі високоефективні сучасні препарати, як антагоністи адрено- та гістамінових рецепторів та ін. По-друге, В.д. ЛП також можна досягти шляхом створення лікарських форм, що здійснюють цілеспрямовану доставку лікарської речовини до тієї ділянки, де має проявитися її дія. Це дозволяє зменшити всмоктування та системну дію ЛП. За необхідністю ЛП може бути введений безпосередньо в ділянку, де проявляється його дія, за допомогою спеціальної системи, напр., внутрішньобронхіально (інгаляційно) можна ввести агоністи β₂-адренорецепторів або глюкокортикоїди. Ректально — у вигляді клізм. Глюкокортикоїди застосовують для лікування пацієнтів із неспецифічним виразковим колітом. Спеціальні лікарські форми у вигляді очних дисків застосовують для введення пілокарпіну хворим на глаукому. Цей напрямок перспективний, оскільки вдосконалення технології виготовлення ліків із цілеспрямованою доставкою лікарської речовини дозволить забезпечити її надходження безпосередньо до ділянки ураження (напр. доставка до злоякісних пухлин комплексу лікарських речовин з антитілом, селективним щодо ракових клітин). Добре виражена в.д. у деяких хіміотерапевтичних препаратів: ізоніазиду — на збудник туберкульозу, ністатину — на гриби Candida, серцевих глікозидів — на серцевий м’яз, алкалоїдів трави ріжків — на м’язи матки, омепразолу — на секрецію соляної кислоти. Чим вища в.д. препарату, тим менше в нього побічних ефектів.

Кукес В.Г. Клиническая фармакология. — М., 1999; Лоуренс Д.Р., Бенитт П.Н. Клиническая фармакология: В 2 т. / Пер. с англ. — М., 1993.

Інші статті автора

• ПРОТИВИРАЗКОВІ ПРЕПАРАТИ
• КОНТРАЦЕПТИВНІ ПРЕПАРАТИ
• КИСЛОТА ТРАНЕКСАМОВА
• АНТИГЕМОРАГІЧНІ ПРЕПАРАТИ
• ЕСТРОГЕНИ
• ТОЛНАФТАТ
• ТОКОФЕРОЛУ АЦЕТАТ
• ТОКОФЕРОЛУ АЦЕТАТУ КОНЦЕНТРАТ