«Любов» під дулами танків: як та чому розпався Варшавський договір

Пражани перекинули автівку, перегородивши дорогу танкам сил Варшавського договору. Радянські солдати з понурими обличчями сидять зверху на броні в оточенні прихильників Празької весни. Чехословаччина, 21 серпня 1968 року Фото:Libor Hajsky/CTK (AP)

30 років тому світ втратив свою біполярність, як писали оглядачі, бо 1 липня 1991 року припинила своє існування Організація Варшавського договору (ОВД) – військовий блок країн так званого соціалістичного табору на чолі з СРСР, що визначав своєю метою протистояти НАТО. Нагадуємо, чим увійшов в історію Європи та світу цей союз, бо Кремль, керований колишнім співробітником зовнішньої розвідки КДБ СРСР Володимиром Путіним, і досі використовує ту саму риторику, пояснюючи дії Росії на міжнародній арені.

• «Союз миру і соціалізму» – таким було головне гасло військового блоку, створеного СРСР із країн, які потрапили під контроль радянської армії в ході звільнення Європи від нацизму під час Другої світової війни.
• Його назвали Варшавським договором (Warsaw Pact) або Організацією країн Варшавського договору (ОВД) за місцем підписання угоди про створення цього військового союзу. Свої підписи під установчим документом 14 травня 1955 року поставили представники СРСР, Албанії, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки (НДР), Польщі, Румунії, Угорщини і Чехословаччини.

По суті, це була формальна підстава для встановлення політичного і військового контролю Радянського Союзу над цими країнами.

Підписання угоди про створення Варшавського договору. Договір підписує тогочасний голова Ради міністрів СРСР Микола Булганін. Варшава, Польща, 14 травня 1955 року

• Після ратифікації законодавчими органами країн Договір набув чинності 5 червня 1955 року і фактично закріпив військовою потугою керівну роль місцевих компартій, які виконували усі директиви Комуністичної партії СРСР.
• Західний і Східний Берлін розділили Берлінським муром, який почали будувати в серпні 1961 року за рішенням наради секретарів компартій країн Варшавського договору і на підставі рішення Народної палати НДР.

Двоє східнонімецьких робітників вкладають (вмуровують) бите скло на верхівку 15-метрової стіни, щоб запобігти спробам втечі берлінців із НДР до ФРН. Берлін, 22 серпня 1961 року

«Мир і соціалізм» підтримувався за рахунок розміщення широкої мережі гарнізонів радянської армії у всіх країнах ОВД та жорсткої діяльності місцевих органів внутрішньої безпеки на зразок німецького «Штазі» (Staatssicherheit, Ministerium für Staatssicherheit – Міністерство державної безпеки НДР – ред.), а також прямою інтервенцією військ ОВД, введенням танків на вулиці міст, як у 1956 році в Угорщині і в 1968 році в Чехословаччині.

Протистояння між демонстрантами та військами сил Варшавського договору під час придушення революції – Празької весни – в Чехословаччині. Демонстрант намагається відкрити люк радянського танка Т-54 біля будівлі Державного радіо в Празі. 21 серпня 1968 року

• Скориставшись кризою після вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину, у вересні 1968 року формальний вихід із організації здійснила Албанія, яка фактично вже з 1961 року перестала підтримувати ОВД через несприйняття албанським диктатором Енвером Ходжею критики культу особи Йосипа Сталіна, яка розпочалася після смерті радянського вождя.
• ОВД проіснувала 36 років і розпалася 1 липня 1991 року, коли Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина у Празі підписали протокол про припинення чинності Варшавського договору.

Варшавський договір і Холодна війна

Друга світова війна щойно завершилася, міста лежали в руїнах, народи Європи ще не оплакали свої жертви, а Сталін уже чітко дав зрозуміти своїм союзникам по антигітлерівській коаліції, що він хоче закріпити свій вплив «скрізь, де ступала нога радянського солдата-визволителя», і що Захід був і залишається ідеологічним супротивником СРСР.

Прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль, президент США Франклін Рузвельт і голова уряду СРСР Йосип Сталін. Ялта, Лівадія, лютий 1945 рік

5 березня 1946 року на той час уже колишній прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль прилетів до США і виступив як приватна особа перед студентами коледжу в Фултоні.

Черчилль висловив «захват та повагу до хоробрих росіян і до мого бойового товариша, маршала Сталіна», але зауважив, що «тіні почали збиратися там, де все було осяяне перемогою», бо ніхто не знає, де завершуються межі, на які СРСР хоче поширити свій вплив.

Черчилль виступив за створення Міжнародних збройних сил, які б допомагали ООН підтримувати мир у світі. І закликав боротися за права людей: «Свобода повинна бути в кожному домі».

Відповідь Сталіна розділила світ на два табори.

Радянський диктатор звинуватив Черчилля у тому, що його промова є намаганням розпочати підготовку до розв’язання війни проти Радянського Союзу, а пропозиції щодо ООН назвав спробою нав’язати світові «панування англосаксонської раси».

Так розпочалася так звана Холодна війна, тобто запекле протистояння між «соціалістичним і капіталістичним світами», що охоплювало усі сфери – від політики і військового протистояння до культури і соціального життя.

Завершилася Холодна війна аж із розпадом СРСР у 1991 році.

Хоча низка оглядачів вважає, що керована Володимиром Путіним Росія поновила це протистояння, розпочавши конфронтацію із колективним Заходом у намаганні закріпити свій вплив на так званому пострадянському просторі і примусити США погодитися на поділ сфер впливу.

Акція під посольством Росії у Чехії. Чоловік тримає саморобний плакат, у якому нагадує про придушення Празької весни. 20 серпня 2018 року

Якими були основні завдання ОВД?

• закріплення поділу меж впливу в Європі, що виник після перемоги над гітлерівським нацизмом;
• протидія колективному Заходові як втіленню протилежної радянському тоталітаризму суспільно-політичної моделі;
• створення і посилення військової потуги, яка б підтримувала імідж СРСР як наддержави і протистояла НАТО;
• встановлення і утримання контролю над країнами Східної Європи, утримування їх у рамках комуністичної ідеології та соціалістичного табору.

Генеральний секретар Компартії СРСР Леонід Брежнєв, який очолив радянську піраміду влади після Хрущова, так означив формулу існування Варшавського договору: «Межі цих територій, які звільнив радянський солдат, – це наші кордони. І так буде завжди».

Одне із найвідоміших графіті світу: «Братський поцілунок» або «Господи! Допоможи мені вижити серед цієї смертельної любові» (Mein Gott, hilf mir, diese tödliche Liebe zu überleben – нім.). Графіті Дмитра Врубеля в East Side Gallery в Берліні, що відтворює зафіксований на фото момент поцілунку генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва і керівника НДР Еріха Гонекера

Порівняння Варшавського договору і НАТО

• Армії країн-учасниць Варшавського договору в повному складі входили в структуру ОВД, а усі вищі посади у військовому союзі займали діячі СРСР, які за сумісництвом були одними із трьох перших заступників міністра оборони СРСР і прямо йому підпорядковувалися.
• НАТО підпорядковується об’єднаному командуванню, а усі держави Північноатлантичного альянсу, за винятком ФРН, передавали в його розпорядження лише частини своїх збройних сил. Об’єднане командування НАТО очолювали американські генерали, на посаді начальника штабу зазвичай був німець або британець, а пост генерального секретаря завжди обіймав представник однієї з малих країн.
• Політика СРСР щодо країн, які входили в ОВД, мала свою специфіку: когось контролювали тотально, а когось трохи менше. Але на пряму загрозу підриву іміджу СРСР як наддержави – реагували танками. Так було, коли Угорщина під керівництвом Імре Надя захотіла вийти із союзу, і потім у Чехословаччині.
• Натомість союз НАТО, коли в 1975 році відбулася португальська «революція гвоздик» і до влади прийшли комуністи, навіть не розглядав можливість введення туди сил Північноатлантичного альянсу. І це не було проявом слабкості, а продуманим невтручанням у внутрішні справи країни. Бо за рік перед тим, коли через події на Кіпрі могла розпочатися війна між членами альянсу Грецією і Туреччиною, НАТО зупинив ескалацію напруження, направивши 6-й флот своїх об’єднаних сил до берегів острова.

На вулицях Праги чехи блокують радянські танки, введені Варшавським договором для зміни керівництва Чехословаччини, що взяло курс на демократичні реформи. 21 серпня 1968 року

Про придушення «Празької весни», або операція «Дунай»

У ніч із 20 на 21 серпня 1968 року розпочалася так звана операція «Дунай» – вторгнення в тогочасну Чехословаччину військових підрозділів СРСР та інших держав Варшавського договору з метою зупинити рух до демократизації, який увійшов в історію як Празька весна. Офіційна версія – для ліквідації загрози виходу ЧССР із «соціалістичного табору» та військового союзу з СРСР.

При цьому керівництво Чехословаччини і головний ініціатор, керівник компартії Александр Дубчек, не заявляли про бажання вийти із ОВД, а наголошували, що хочуть тільки «побудувати соціалізм із людським обличчям», пом’якшити цензуру та обмежити владу ненависної таємної поліції.

У вторгненні військ СРСР і країн-сателітів не взяла участі тільки Румунія.

Радіо Свобода розшукало двох українців, які в 1968 році опинились по різні боки барикад під час трагічних подій у Чехословаччині. Це Зорян Попадюк і Володимир Воробій.

Попадюк – дисидент, який відбув у тюрмах та засланні майже 14 років за те, що у 1968-му виступав проти окупації і 15-річним хлопцем писав і розклеював агітаційні листівки проти вторгнення військ Варшавського договору до ЧССР.

А Воробій – колишній танкіст радянської армії, який у 1968-го був лейтенантом і командував танковим відділенням. Його завданням було блокувати одну із чехословацьких військових частин на кордоні із Польщею.

У 50-у річницю від тих подій – у 2018 році – вони зустрілися у Празі, поділилися спогадами та спробували зрозуміти мотивацію одне одного.

Про це – у документальному фільмі VESNA68.

За різними даними, під час придушення військами Варшавського договору Празької весни загинуло понад 100 людей.

Поки у Чехословаччині прибирали барикади і мили вулиці від крові, а у в’язницях допитували активістів Празької весни, генсекретар СРСР Брежнєв заявив, що таке очікує на будь-яку іншу країну Варшавського договору та інших країн комуністичного табору, якщо вони надумають захотіти відійти від курсу і політичної моделі, обраної СРСР.

«Пролетарі всіх країн, єднайтеся, або розстріляю», – гірко жартували тоді.

Голос волаючого. Як чехи і словаки намагалися «достукатися» до радянських друзів у серпні 1968 року

Горбачов і кінець Варшавського договору

У 1985 році генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов.

На той момент чисельність особового складу збройних сил Варшавського договору складала 7 562 987 осіб.

І хоча формально угода про військовий союз між країнами соцтабору була продовжена ще на 20 років, процес розпаду і радянської імперії, і його військового блоку уже розпочався.

Окрім особистих рис самого Горбачова, який не тяжів до застосування насилля, СРСР переживав важкі економічні часи через падіння цін на нафту.

У Польщі, НДР, Угорщині й Болгарії до влади поприходили нові керівники.

Президент США Джордж Буш і керівник СРСР Михайло Горбачов обмінюються ручками після підписання договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-I, START I). Москва, 3 липня 1991 року

У грудні 1989 року на Мальті відбулася зустріч Михайла Горбачова із президентом США Джорджем Бушем-старшим. І, як кажуть історики, під час цієї зустрічі лідери порозумілися і Горбачов сказав, що не має наміру перешкоджати змінам у Східній Європі військовою силою.

У листопаді 1989 року жителі Берліна молотками і зубилами пробили діри у Берлінському мурі і виламали цілу ділянку стіни перед Бранденбурзькими воротами. Це сталося після оголошення про відкриття східнонімецького кордону.

Східні берлінці зустрічаються із західними на Потсдамській площі, зруйнувавши Берлінську стіну, що майже тридцять років розділяла їх. 12 листопада 1989 року

• За словами Стівена Пайфера, колишнього посла США, який на той час служив у Державному департаменті, США, Франція та Велика Британія разом із Німеччиною погодились не розміщувати ненімецькі сили НАТО в колишній Східній Німеччині.
• У лютому 1991 року держави-учасники ОВД ліквідували свої військові структури

Міністри країн Варшавського договору 25 лютого 1991 року в Будапешті підписують документ про розпуск військових структур організації, що передувало формальній процедурі припинення існування ОВД (відбулася 1 липня 1991 року)

• 1 липня в Празі підписали протокол про повне припинення чинності Варшавського договору.
• 3 липня 1991 року Джордж Буш і Михайло Горбачов у Москві підписали Договір СНО-I (START I) про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
• На той момент уже тривав процес виведення радянських військ із країн Східної Європи, який назвали деокупацією.

Журналісти Угорської редакції Радіо Свобода відвідали одну з колишніх баз радянської армії в Будапешті і поспілкувалися із колишнім командувачем сил Варшавського договору в Угорщині Віктором Шиловим (йому зараз 81 рік) та істориком Андрашем Мінком. Вони розповіли, якими були останні роки перебування радянських військ на території Угорщини.

• У 1999 році, через кілька років після возз’єднання Німеччини і виведення всіх радянських військ зі Східної Європи, НАТО прийняло до альянсу три колишні країни Варшавського договору: Польщу, Чехію та Угорщину.
• У 2007 році на Мюнхенській конференції з безпеки Володимир Путін виступив проти НАТО, а також проти США, звинувативши альянс у створенні загроз для Росії. «Думаю, очевидно: процес натовського розширення не має ніякого стосунку до модернізації самого альянсу чи для забезпечення безпеки в Європі. Навпаки, це серйозно провокаційний чинник, що знижує рівень взаємної довіри… Що сталося з тими запевненнями, які давали західні партнери після розпуску Варшавського договору? Де тепер ці заяви? …Де ці гарантії?» – запитував Путін.

Спогади, оцінки

Давід Свобода, відомий чеський історик, політолог, працівник Інституту вивчення тоталітарних режимів:

– «Питання безпеки Чехословаччини – головний мотив вимоги деокупації й відступу військ. На початку 1990 року президент Вацлав Гавел виступив із вимогою, щоб радянське військо покинуло країну протягом пів року, тривав відступ рік і пів. Після радянської деокупації світ інакше почав сприймати Чехословаччину.

Вацлав Гавел після розпаду Варшавського договору спочатку вважав зайвим і НАТО. Але саме Вацлав Гавел і Лех Валенса стали тими особами, які переконали партнерів, щоб Чехословаччина і Польща вступили до Північноатлантичного альянсу. За доби Вацлава Гавела в цілому можна спостерігати швидке дозрівання чехословацького суспільства, його перші «дорослі» кроки.

Варшавський договір, за окремими винятками, ніхто не називає інакше як «імперський проєкт Росії».

Андраш Мінк, угорський історик:

– Історія Варшавського договору показує, що СРСР зробив велику помилку, залучаючи армію для придушення якихось рухів, для поліцейських операцій. В Угорщині 1956 року було видно, що ні військова техніка, ні самі солдати окупаційних військ не мали підготовки для ведення дій у місті чи в умовах партизанської війни.

Вольфґанґ Ішинґер, колишній німецький дипломат і посол і заступник міністра закордонних справ Німеччини, який зараз очолює Мюнхенську конференцію з безпеки:

– Росія розповідає, що в обмін на прийняття нею об’єднання Німеччини за договором «2+4» їй пообіцяли, що розширення НАТО не буде. Росія представляє себе жертвою. Але домовленості про возз’єднання Німеччини, включаючи договір 1990 року, відомий як договір «2+4», який офіційно проклав шлях до об’єднання двох Німеччин, не згадував про розширення НАТО.

Які б обіцянки щодо розширення не обговорювались… у 1990 році, твердим фактом є те, що Росія прийняла розширення з детальними умовами і в письмовій формі, коли було погоджено Основоположний акт НАТО – Росія. В Основоположному акті НАТО – Росія (1997 року) прописано «невід’ємне право» всіх держав «обирати засоби для забезпечення власної безпеки». Пізніше російські твердження про те, що в 1990 році були зроблені різні обіцянки, просто не мають значення. Насправді це пропаганда, і це недобросовісно!

Під час пресконференції за підсумками «нормандського саміту». Зліва направо: президент України Володимир Зеленський, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон і президент Росії Володимир Путін. Париж, 9 грудня 2019 року

Євген Магда, директор Інституту світової політики:

– У мене немає сумнівів, що Кремль намагається відновити свій вплив у масштабах чи то Російської імперії, чи Радянського Союзу. У мене немає сумнівів, що Росія хоче розвалити Європейський союз, тому що лише в такий спосіб вона може відновити свій вплив у Європі. (Більше читайте: 30-річчя завершення Холодної війни: Росія прагне реваншу)

Британський Chatham House, відомий аналітичний центр у сфері міжнародних відносин, випустив звіт про популярні міфи, що сьогодні поширюють Кремль і прокремлівські медіа. Ці міфи, на думку авторів, російська влада використовує для обґрунтування актів агресії щодо інших країн і для того, щоб зневажати міжнародно визнані принципи поведінки. Серед них є і міф про те, що СРСР, створивши Варшавський договір, подарував народам країн-членів «мир і свободу», а тепер необхідно створити єдину систему євразійської безпеки.

Війна у В’єтнамі 50 років по тому: сім причин, чому США програли

Історики, військові та політики досі не можуть однозначно відповісти на запитання: чому американці програли війну?

У 50-ту річницю виведення військ США з В’єтнаму ВВС зібрала кілька думок експертів з цього приводу.

Передісторія

Все почалося з 1940-х років, коли комуністи воювали з французькою колоніальною владою, й завершилося 1975 року падінням Сайгона. Період, який американці називають “В’єтнамською війною”, а в’єтнамці – “Американською”, – тривав з 1965 по 1973 роки, доки тривала американська інтервенція.

Комуністичні сили, що базувалися на півночі, під проводом Хо Ши Міна в 1954 році перемогли французів. Були підписані угоди, що розділили країну на комуністичний північ і проамериканський південь. Між ними пролягала демілітаризована зона. Через п’ять років комуністи розпочали партизанську війну на півдні країни.

Керівництво Америки, посилаючи солдатів до Азії, побоювалося стрімкого поширення комунізму за “принципом доміно” – якщо комуністична ідеологія переможе в одній країні, то швидко переможе в інших. В’єтнамська війна була довгою та кривавою.

За оцінками Ханоя, загалом за роки бойових дій у Північному та Південному В’єтнамі загинули 4 мільйони цивільних та понад мільйон людей, що воювали на боці комуністів.

А, за даними США, що відображає “американський” період війни, з 1965 по 1973 рік у боях загинуло до 250 тисяч солдатів Південного В’єтнаму.

Понад 58 тисяч американців загинули чи зникли безвісти.

Непідйомне завдання

Автор фото, Corbis via Getty Images

Вести війну на іншому кінці світу було справді грандіозною справою.

Як зазначають історики, у розпал конфлікту на території В’єтнаму були понад півмільйона солдатів та офіцерів сил США.

Вартість цієї військової кампанії була дивовижною: загальні витрати на війну оцінювалися в 686 мільярдів доларів (понад 950 мільярдів доларів у сьогоднішніх грошах).

Люк Міддап, фахівець із зовнішньої й оборонної політики США із Сент-Ендрюського університету у Великій Британії, каже, що у перші роки війни американці були налаштовані оптимістично.

“Уряд США аж до 1968 року був переконаний, що врешті-решт переможе”, – розповів він ВВС.

Однак поступово це переконання слабшало — особливо його підірвав широкомасштабний наступ комуністів у січні 1968 року.

А відсутність фінансової підтримки Конгресу остаточно звела нанівець зусилля США і зрештою змусила американців 1973 року повністю вивести свої бойові частини.

Пекельні джунглі

Джунглі створювали проблеми для обох сторін

“Будь-якій великій армії було б важко воювати в тих природних умовах, у яких опинилися солдати США”, – визнає Люк Міддап.

“Існує міф, що бійці Північного В’єтнаму в джунглях почувалися, як риба у воді, тоді як для армії США це була справжня проблема. Це ніколи не було правдою, – каже Люк Міддап. – Для місцевих війна в джунглях теж була випробуванням”.

За словами науковця, більш важливим було те, що саме повстанці незмінно обирали час і місце бою. Вони могли відступити у безпечні сховища через кордон у Лаосі та Камбоджі, куди силам США зазвичай було заборонено йти.

Однак професор Туонг Ву, керівник кафедри політології Орегонського університету, вбачає причину поразки США в іншому – у надмірній зосередженості на боротьбі з партизанами В’єтконгу.

“Південні повстанці ніколи б не змогли перемогти Сайгон, – сказав він ВВС. – Але ця стратегічна помилка, за його словами, дозволила регулярним військам Північнов’єтнамської армії увійти на південні території, і саме ці сили виграли війну”.

Антивоєнні протести в США

Автор фото, Corbis via Getty Images

Цей конфлікт часто називають “першою телевізійною війною”, а рівень його висвітлення в ЗМІ був безпрецедентний.

За даними Національного архіву США, у 1966 році 93% американських сімей мали телевізор, а матеріали, які їм показували, були менш цензурованими й більш оперативними, ніж під час попередніх конфліктів.

Глядачі побачили війну майже в режимі реального часу.

Але, починаючи з 1968 року, висвітлення війни було переважно негативним – вбитих, покалічених і закатованих цивільних показували на телебаченні й в газетах.

Багато американців були шоковані й виступили проти війни. Протести охопили всю країну.

Під час однієї з таких демонстрацій 4 травня 1970 року національні гвардійці застрелили чотирьох студентів в університеті штату Кент в Огайо. Однак це ще більше налаштувала людей проти війни.

Автор фото, Corbis via Getty Images

Те, що внутрішні протести проти участі США у війні сприяли її згортанню, визнають і самі учасники протестів, і ті, хто підтримував бойові дії

Надзвичайно непопулярним кроком був призов молодих чоловіків.

А фото трун з американськими солдатами, що поверталися додому, лише погіршували ситуацію. Близько 58 тисяч американських військовослужбовців загинули або пропали безвісти під час війни.

Професор Ву вважає, що в цьому сенсі демократія зіграла проти США.

“США і Південний В’єтнам не могли формувати громадську думку так, як це робили комуністи, – каже він. – В них працювала потужна система пропаганди. Вони закрили кордони і придушили інакомислення. А противників війни кидали до в’язниць”.

Хімічна зброя

Автор фото, Corbis via Getty Images

За оцінкою професора Ву, лише третина населення півдня підтримувала комуністичні ідеї

Це був надзвичайно жорстокий конфлікт, під час якого США застосували жахливі види зброї.

Американці за допомогою хімічних речовин, а саме Agent Orange (суміші дефоліантів й гербіцидів), знищували листя в джунглях. А живу силу супротивника спалювали напалмом (нафтохімічною запальною речовиною, що горить при температурі 2 700 °C й “чіпляється” за все, чого торкається).

В’єтнамцям доводилося тижнями сидіти в укриттях через американські бомбардування. Коли вони виходили назовні, дерева довкола були вже без листя.

У підсумку В’єтнам постраждав від застосування хімічної зброї більше за будь-яку іншу країну в світі.

Одним з найжахливіших випадків насильства, скоєних проти цивільних, була різанина 1968 року.

Рота американських солдатів вбила понад 500 мешканців села Май Лай, зокрема жінок і дітей.

Велика кількість загиблих серед цивільних відштовхнула місцеве населення, яке не завжди підтримувало комуністів.

“Переважна більшість жителів Південного В’єтнаму не були переконаними комуністами – вони просто хотіли жити своїм життям без війни”, – каже Люк Міддап.

Низький бойовий дух

Автор фото, Hulton Archive/Getty Images

Комуністи, можливо, були краще мотивовані, ніж південнов’єтнамці та їхні союзники

Міддап вважає, що симпатики комуністів були значно більш зацікавлені у перемозі, ніж ті, що воювали на боці Південного В’єтнаму.

“Про це свідчить величезна кількість допитів полонених комуністів, – пояснює він. – Вони вважали, що воюють за патріотичну справу – возз’єднання країни під єдиним урядом”.

Здатність комуністичних сил продовжувати боротьбу попри величезні втрати, можливо, також свідчить про силу їхнього морального духу.

Понад мільйон бійців Північного В’єтнаму і В’єтконгу загинули під час війни, проте комуністи, схоже, змогли відновити їхню чисельність.

Професор Ву теж визнає, що ідеологічна обробка північних військ зробила свою справу.

“Їм вдалося змусити людей повірити у свою ідею. Завдяки пропаганді вони змогли перетворити людей на кулі”.

Корупція і непопулярність уряду Південного В’єтнаму

Автор фото, Hulton Archive/Getty Images

Президент США Річард Ніксон прогнозував падіння Південного В’єтнаму після виведення американських військ

Люк Міддап вважає, що однією з визначальних проблем Південного В’єтнаму була відсутність довіри до уряду та асоціація його з колишньою колоніальною державою.

“Поділ між Північним і Південним В’єтнамом завжди був штучним, викликаним Холодною війною, — каже він, — немає жодних культурних, етнічних чи мовних причин для поділу В’єтнаму на дві країни”.

Коли ж на півдні почала домінувати релігійна меншість – католики, це зробило південнов’єтнамську державу непопулярною серед більшості населення, які сповідували буддизм.

Це, на думку вченого, призвело до кризи уряду, який більшість в’єтнамців розглядали як спадщину французького колоніалізму.

“Сама присутність півмільйона американських військовослужбовців підкреслює той факт, що цей уряд у всіх сенсах покладався на іноземців”, – додає Міддап.

Друга велика проблема – корупція.

“Від моменту свого створення [Республіка В’єтнам] була неймовірно корумпованою державою. А величезні вливання фінансової допомоги США з 1960 по 1975 рік лише посилили корупцію й спотворили економіку Південного В’єтнаму”, – зазначає науковець.

Це мало серйозні наслідки для збройних сил.

“Це означало, що США ніколи не змогли б створити надійну, компетентну південнов’єтнамську армію”, – пояснює він.

Тож постає питання, чи варто було взагалі посилати американські війська для підтримки такої держави.

Різні основи

Однак професор Ву не погоджується з тим, що поразка Півдня була неминуча.

“Було багато корупції, але не на тому рівні, що призвів би до поразки у війні. Загалом південнов’єтнамська армія воювала добре”, – стверджує він.

Гелікоптери США вивозять південнов’єтнамських солдатів і техніку

Для професора Ву вирішальним фактором була здатність Півночі триматися на тотальній воєнній основі протягом дуже тривалого часу – концентрація зусиль, з якою більш ліберальний Південь не міг зрівнятися.

“США і Південний В’єтнам просто не змогли сформувати громадську думку так, як це зробили комуністи, – каже професор Ву. – Там люди вірили у війну і менше знали про жертви”.

Автор фото, Corbis via Getty Images

Важливо, додає він, що фінансова й військова підтримка Півночі з боку Радянського Союзу та Китаю не похитнулася, тоді як США припинили підтримувати Південь.

Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram та Viber!