Menu Close

Яка подія сталася 1980 року в СРСР

admin 0 Comments

✅Причини, передумови, наслідки та хронологія розпаду СРСР

Розпад СРСР – це знакова подія кінця 20-го століття, яка підвела риску під соціалістичним життям в країні. Соціалістичне життя протрималося всього 70 років. Багато це або мало покаже тільки час.

Історики називають безліч причин і передумов до цього, але тут виділимо основні.
передумови:

  • Падіння соціалістичного режиму в багатьох країнах (Італія, НДР, Іспанія);
  • Тривала холодна війна;
  • Безліч історичних конфліктів всередині партії.

Основними ж причинами можна виділити наступні:

  • Критичне невдоволення людей щодо «залізної завіси»;
  • Період «брежнєвського застою»;
  • Протести робітників, які прокотилися по всій країні в другій половині 80-х;
  • Обвал цін на нафту – так званої «нафтова голка».
  • Розв’язання Афганської війни.

На останньому пункті необхідно зупинитися докладніше. Річ у тім, що більшістю істориків її прийнято вважати «відправною точкою» розпаду, тому як вона викликала бурю нерозуміння і протесту.

Крім того, посилила відносини з США і положення СРСР в холодній війні, порушивши політику «розрядки», що проходила в 70-х роках. Зовсім недавно Дональд Трамп висловився, що саме війна в Афганістані було головною причиною розпаду СРСР, що ще раз підтверджує сказане вище.

Хронологія подій в ході розпаду

У 1985-му Михайлом Горбачовим було прийнято рішення про проведення політики Перебудови. Одним з побічних ефектів, до слова, стало зростання ідей націоналізму в країні. У 1986-му відбувається зіткнення в Якутську, що стало першим у величезній низці.

У 1988-ому були зареєстровані зіткнення в Казахстані, Абхазії і на Кавказі. У 1988-му відбувається відомий Карабахський збройний конфлікт між азербайджанцями і вірменами.

До 1989-го стало зрозуміло, що політика Перебудови привела до нової економічної кризи. Криза цей вилився в введення нормованої системи постачання населення – по так званими «талонами».

У 1991-му в країні почалася демографічна криза, відгомони якого чути досі.

Втративши колишній вплив і відмовившись від втручання в чужу політику, СРСР втратив контроль над Організацією Варшавського Договору, в результаті чого та була розпущена в лютому 1991-го року. Чи не змусили себе чекати і республіки, які вирішили вийти зі складу СРСР. Першими Естонська, Литовська і Латвійська РСР, покинувши склад у вересні того ж року.

Відповідно, це змусило уряд замислитися над створенням нового союзного договору, який був оприлюднений і підписаний на зустрічі в Біловезькій Пущі в грудні все того ж 1991 року. Було оголошено про створення СНД.

Після ліквідації органів уряду СРСР, постало питання про спадкоємність влади. Відповіддю на це питання стало 25 грудня 1991 року, коли Михайло Горбачов склав повноваження Президента СРСР на користь Бориса Єльцина. Уже в 1993-му ця посада була перейменована в звичну нам «президент Російської Федерації».

Розпад СРСР – епохальна подія, яка, фактично, показала кінець історії великих соціалістичних держав, а також підтвердило непрацездатність цього режиму. Певні відгомони і страхи людей про повторення Перебудови можна зустріти і в нинішній Україні, так що запам’ятається ця подія надовго.

Що ми дізналися?

  1. Причини розпаду СРСР:
    • Економічна криза: Продовження військових витрат у холодній війні, неефективність планової економіки та відсутність інновацій призвели до глибокої економічної стагнації.
    • Політичні реформи Горбачова: Політика гласності та перебудови, запроваджена Міхаїлом Горбачовим, ненавмисно сприяла поширенню націоналістичних та сепаратистських рухів в республіках СРСР.
    • Національні рухи: Зростання націоналістичних вимог у Грузії, Україні, Прибалтиці та інших республіках створило напругу відносно центральної влади Москви.
  2. Передумови розпаду:
    • Неефективність адміністративно-командної системи: Система управління економікою була неспроможна адаптуватися до сучасних викликів.
    • Застій Брежнєва: Період відносної стабільності, але також інерції реформ та економічного застою в 70-80-х роках.
    • Міжнаціональні конфлікти: Невирішені етнічні та територіальні конфлікти в рамках Союзу.
  3. Хронологія розпаду:
    • 1985: Початок перебудови та гласності під керівництвом Міхаїла Горбачова.
    • 1989: Падіння Берлінської стіни, початок виходу країн Східної Європи з-під впливу СРСР.
    • 1990: Проголошення суверенітету Литвою, Естонією та Латвією.
    • 19-21 серпня 1991: Спроба державного перевороту в Москві, що закінчилася провалом.
    • 8 грудня 1991: Підписання Біловезької угоди про розпуск СРСР та створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
    • 25 грудня 1991: Відставка Горбачова з поста президента СРСР, що ознаменувало кінець існування СРСР.
  4. Наслідки розпаду СРСР:
    • Створення нових незалежних держав: Поява на політичній карті світу 15 незалежних країн.
    • Економічні труднощі: Трансформація економік нових держав з планової до ринкової була складним і болісним процесом.
    • Міжнаціональні конфлікти: В деяких регіонах (наприклад, на Кавказі) розпад СРСР призвів до збройних конфліктів.
    • Зміна світового порядку: Розпад СРСР поклав кінець холодній війні та біполярному поділу світу.

Висновок

Розпад СРСР був результатом складної взаємодії економічних, політичних, та соціальних факторів. Період гласності та перебудови, ініційований Міхаїлом Горбачовим, відкрив шлях для національних рухів і зрештою призвів до розпаду СРСР.

Цей процес мав далекосяжні наслідки не лише для народів колишнього Союзу, але й для всього світового співтовариства, зокрема кінця холодної війни та формування нового міжнародного порядку.

Вплив політичних процесів у СРСР на розвиток країн Центрально-Східної Європи в 1945—1991 рр.

Ознайомтеся з пам’яткою «Рекомендації щодо роботи на практичному занятті» (с. 237).

МЕТА

На підставі знань, отриманих під час опрацювання розділу, аналізу підготовлених повідомлень і презентацій визначити, як політичні процеси в СРСР у різні періоди його розвитку впливали на країни Центрально-Східної Європи.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

Повторити матеріал про розвиток країн Центрально-Східної Європи в 1945—1991 рр; підготувати повідомлення або презентації про суспільно-політичне життя в СРСР у: 1) 1945—1953 рр.; 2) 1953—1964 рр.; 3) 1964—1985 рр.; 4) 1985—1991 рр.; визначити в повідомленнях (презентаціях), як політичні процеси в СРСР впливали на тогочасні країни Центрально-Східної Європи.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були результати Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи?

2. У чому полягала сталінська модель соціалізму?

ХІД РОБОТИ

1. Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених повідомлень (презентацій) та обговоріть результати роботи.

2. Обговоріть і сформулюйте особливості впливу політичних процесів у СРСР у різні періоди його розвитку на країни Центрально-Східної Європи та презентуйте класу у вигляді тез.

3. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

1. ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ СРСР у 1945—1953 рр. Радянський народ, який переніс тягар труднощів воєнного часу, сподівався, що після перемоги його життя зміниться. Проте ці сподівання не здійснилися. Режим не збирався йти на поступки. Офіційно радянська пропаганда наполегливо поширювала думку, що війна виграна лише завдяки геніальності «найвеличнішого полководця Й. Сталіна».

Усі процеси в житті країни пояснювалися словами з Державного гімну СРСР: «Нас виростив Сталін на вірність народу, на працю й на подвиги нас надихнув».

Навколо Й. Сталіна сформувалося коло найближчих прибічників, до якого належали Л. Берія, Л. Каганович, А. Жданов, В. Молотов, К. Ворошилов. За роки війни до нього приєдналися М. Хрущов, М. Вознесенський, Г. Маленков, О. Кузнецов, М. Суслов, А. Андріянов. У післявоєнний період, побоюючись ослаблення своєї влади, Й. Сталін ужив заходів щодо обмеження впливу військових на суспільно-політичне життя країни. К. Рокоссовського відправили на посаду міністра оборони до Польщі, маршала авіації О. Новікова заарештували, розпочали підготовку процесу проти Г. Жукова. Проте через деякий час Й. Сталін припинив процес проти «маршала перемоги», як називали Г. Жукова, і відправив його командувати військовим округом.

У 1946—1948 рр. вийшли постанови Комуністичної партії, якими запроваджувався жорсткий ідеологічний контроль за діяльністю творчої інтелігенції. Відбувалися пропагандистські кампанії з викриття впливу західної «буржуазної ідеології». Будь-який вияв самостійності та оригінальності у творчості композиторів, кінорежисерів, письменників, художників засуджувався владою як відступ від комуністичної ідеології.

У 1949 р. Й. Сталін санкціонував «Ленінградську справу» проти представників вищого партійно-державного керівництва. Головними звинуваченими в ній проходили О. Кузнецов, М. Вознесенський, М. Родіонов, П. Попков. Усіх їх засудили до страти. У 1954 р. Верховний суд СРСР реабілітував звинувачених за «ленінградською справою», більшість із них посмертно.

У 1953 р. в СРСР викрили «терористичну групу» лікарів, які обслуговували вище державне керівництво. Більшість звинувачених складали особи єврейської національності, що спричинило хвилю антисемітизму в країні. Дружин «ворогів народу» також заарештовували, їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. Через два місяці газети повідомили: «Перевірка показала, що звинувачення є помилковими, а документальні дані, на які спиралися працівники слідства, непереконливими».

У цей період у СРСР тривала кампанія «боротьби проти безродного космополітизму». Серед постраждалих були актор і режисер С. Міхоелс, поет П. Маркіш. Космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилася західним мистецтвом. У цій та інших кампаніях післявоєнних років цілеспрямовано морально й фізично знищувалися відомі діячі культури. Постраждалих налічувалося десятки тисяч. Серед найгучніших були переслідування письменника О. Фадеева за роман «Молода гвардія», філософа Г. Александрова за «Історію західноєвропейської філософії», кінорежисера С. Ейзенштейна за фільм «Іван Грозний», поетеси А. Ахматової та письменника М. Зощенка. Композиторів Д. Шостаковича і С. Прокоф’єва звинувачували в безідейності й формалізмі в музиці. У науці «народний» академік Т. Лисенко за підтримки Й. Сталіна заборонив такі напрями, як квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз у соціології, генетику, кібернетику тощо. «Лисенківщина» в науці стала складовою «ждановщини», як називали політику в ідеологічній сфері СРСР у післявоєнний період за ім’ям секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданова.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Дослідник сталінізму Д. Волкогонов про суспільно-політичну ситуацію в післявоєнному СРСР

. Вітер свободи, народного торжества. Перемоги, яка дісталася ціною мільйонних жертв, породжував смутну подію. Люди хотіли жити краще. Без страху. Ні, Сталіна, як і раніше, шанували, славили, підносили, але водночас вірили, що не буде більше насильства, нескінченних кампаній, постійних жорстких нестач найнеобхіднішого, які стали однією з рис радянського способу життя.

Сталіна ж, навпаки, перемога переконала в непохитності всіх створених державних і громадських інститутів, глибокій життєздатності системи, правильності внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу. Він дав незабаром зрозуміти, що у внутрішньому плані в країні все залишиться без змін.

Сталін давно вже, як французький «король-сонце», ототожнював себе з державою, суспільством, партією. Голова Ради Народних Комісарів уже звик до того, що говорив від імені народу, вказував йому шляхи в цілковитій впевненості, що ощасливлює його. Що величніша держава, то вище її керівник. Війна висунула СРСР на найвищі рубежі у світі. І для Сталіна це було найвище його піднесення.

Які особливості післявоєнної ситуації в суспільно-політичному житті СРСР визначив дослідник?

Ще одним злочином сталінізму цього періоду стало оголошення цілих народів зрадниками та їх депортація з етнічних земель до віддалених районів Сибіру, Казахстану й Середньої Азії. За звинуваченнями у зраді депортували німців Поволжя (400 тис. осіб), кримських татар (200 тис. осіб), чеченців (400 тис. осіб), інгушів (100 тис. осіб), калмиків (140 тис. осіб), карачаївців (80 тис. осіб) та балкарців (40 тис. осіб). Протягом наступних десяти років представники депортованих народів були позбавлені будь-яких прав.

Репресивна політика влади в 1945—1953 рр. мала на меті зміцнення тоталітарного режиму в країні й посилення ідеологічної одноманітності в суспільстві. Одночасно із цим вона уточнювала, що сталінізм не здатний утримувати владу в країні звичайними методами.

1. Визначте характерні риси суспільно-політичного життя в СРСР у 1945—1953 рр. 2. У чому полягав вплив тогочасного СРСР на процеси, які в цей період відбувалися в країнах Центрально-Східної Європи? Наведіть приклади цього впливу.

2. ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ СРСР у 1953—1964 рр. Боротьба за владу, яка розпочалася у вищому керівництві СРСР після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р., завершилася перемогою Микити Хрущова. Період його перебування при владі здобув назву «відлига». У суспільно-політичному житті СРСР розпочалася десталінізація.

У широкому розумінні це було позбавлення крайнощів сталінізму в політичній, суспільній, економічній і духовній сферах життя, у вузькому — критика «культу особи» Й. Сталіна. Більшість дослідників поділяє десталінізацію на три етапи.

Перший етап (весна 1953 — 1956 рр.) відбувався дуже обережно, а елементи сталінської політики залишалися на панівному місці в політичній практиці. Перші амністії щодо ув’язнених оголосили через три місяці після смерті Й. Сталіна. Одночасно строки покарання засудженим за контрреволюційну діяльність скоротили. У вересні 1953 р. ліквідували особливу нараду МВС та військові трибунали військ МВС, які були інструментами масових чисток і терору.

Ім’я Й. Сталіна менше згадували в офіційних документах і пресі. У 1954 р. було засуджено керівників МДБ СРСР, які сфабрикували «ленінградську справу», а її учасників реабілітовано.

Другий етап (1956—1961 рр.) розпочався після XX з’їзду КПРС, де М. Хрущов уперше з трибуни засудив «культ особи» Й. Сталіна й пов’язану з ним політику в країні. Однак цей етап десталінізації був непослідовним і мав досить обмежений характер. Поряд із критикою особи Й. Сталіна М. Хрущов наголошував на загалом позитивній ролі Й. Сталіна в історії партії та держави. Рішення, які приймалися в період «ждановщини», вважав «правильними у принципі». Критиці було піддано лише особу Й. Сталіна, а не створений ним режим влади.

У цей період повністю реабілітували багатьох керівників партії та держави, воєначальників, письменників. Зокрема, серед реабілітованих були український драматург М. Куліш, кінорежисер О. Довженко, письменники В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко та інші. Із місць ув’язнення звільнили сотні тисяч репресованих у 1930—1950 рр. громадян.

У 1957 р. влада відновила Кабардино-Балкарську, Чечено-Інгуську, Калмицьку й Карачаєво-Черкеську АСРР. Однак німецьке населення Поволжя, кримських татар, виселених осіб вірменської, грецької, болгарської та інших національностей офіційно не реабілітували.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із праці французького історика Ф. Дюрозеля «Історія дипломатії від 1919 р. до наших днів»

. Хрущов виїхав до США у вересні 1959 р. . Для Хрущова організували турне через усі Сполучені Штати. У тому турне він показав свою імпульсивну вдачу, переходячи від жартів до погроз. Критикував профспілкових керівників. Засудив виставу «Френч-Капкан», показану йому в Голлівуді, а оглядаючи плантації кукурудзи, висловив бажання повсюдно сіяти її в Радянському Союзі, і заявив у Петербурзі після відвідин сталеливарних заводів: «Я приїхав подивитися, як живуть раби капіталізму. Що ж, мушу визнати, що живуть вони непогано».

Які риси характеру М. Хрущова можна визначити за наведеним уривком?

Третій етап десталінізації (осінь 1961 — осінь 1964 рр.) започаткував XXII з’їзд КПРС, де з новою силою пролунала критика «культу особи». Вона була спрямована проти колишніх вищих посадовців доби Й. Сталіна й одночасно тих, хто тепер заважав посиленню влади М. Хрущова. Відповідальними за численні масові репресії та інші зловживання владою він оголосив В. Молотова, К. Ворошилова, Г. Маленкова та Л. Кагановича.

За рішенням XXII з’їзду КПРС саркофаг із труною Й. Сталіна прибрали з мавзолею на Красній площі. У країні закривалися музеї, присвячені Й. Сталіну, демонтували пам’ятники вождю, його ім’я усувалося з назв фабрик, заводів, колгоспів та інших установ.

Проте і в цей період влада діяла непослідовно. Так, 600 учасників підпілля на західноукраїнських землях, амністованих раніше, знову повернули до відбуття покарання.

У період «відлиги» лібералізація відбувалася в різних сферах суспільно-політичного життя. СРСР дозволив своїм громадянам іноземний туризм. Розпочали роботу міжнародні московські кінофестивалі. Поновилося видання журналу «Иностранная литература», за яким радянські читачі могли знайомитися з творами світової літератури. Поряд із цим почали виходити літературно-художні журнали «Молодая гвардия», «Наш современник», «Юность», «Москва» тощо. Значний авторитет мав журнал «Новый мир», головним редактором якого був письменник і поет О. Твардовський. За найбільш вагомі досягнення в науці, техніці, літературі й мистецтві було запроваджено Ленінську премію.

Незважаючи на обмежений і непослідовний характер, лібералізація суспільно-політичного життя помітно вплинула на СРСР і країни «соціалістичного табору».

Зовнішня політика СРСР у цей період досить помітно змінилася. Вона стала більш відкритою і передбачуваною. Однак волюнтаризм М. Хрущова мав на неї, як і на внутрішню політику, помітний вплив. У 1959 р. М. Хрущов здійснив перший візит до США. Було нормалізовано відносини з Югославією. Одночасно із цим загострилися відносини з Китаєм, керівництво якого засудило критику «культу особи» Й. Сталіна в СРСР.

1. Визначте явища, які характеризували суспільно-політичне життя СРСР у 1953—1964 рр. 2. Поясніть термін «десталінізація». 3. У чому полягав вплив СРСР на процеси, які відбувалися в тогочасних країнах Центрально-Східної Європи? Наведіть факти, які підтверджують вашу думку.

3. ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ СРСР у 1964—1985 рр. У жовтні 1964 р. звинуваченого у волюнтаризмі й суб’єктивізмі М. Хрущова звільнили з усіх посад і відправили на пенсію. Новим лідером партії став Леонід Брежнєв — представник післясталінського покоління партійно-державного керівництва.

Спочатку Л. Брежнєв дотримувався засад колегіального керівництва. Проте радянська командно-адміністративна система не могла існувати без вождя. У 1970-х рр. прикметною рисою політичного життя СРСР стало формування «культу особи» Л. Брежнєва. Особа Генерального секретаря партії прославлялася і звеличувалася. Книжкові крамниці країни заповнили мемуари «Мала земля», «Відродження», «Цілина», написані начебто Л. Брежнєвим. Він був нагороджений 220 радянськими і закордонними орденами, мав чотири зірки Героя Радянського Союзу й одну — Героя Соціалістичної Праці, орден «Перемоги». При цьому вся країна знала, що члени родини Генерального секретаря причетні до кримінальних справ, корупції тощо.

В ідеологічній сфері за Л. Брежнєва відбувалася фактична реабілітація сталінізму. Методи здійснення індустріалізації, колективізації, поразки початкового етапу війни виправдовувалися. Сталінські репресії не згадувалися. У 1979 р. Л. Брежнєва оголосили Маршалом СРСР. Він заявив про спільність інтересів партії та армії.

У політичному житті СРСР у період «застою», як пізніше назвали цю добу, за характеристикою західних дослідників, запанував «інституційний плюралізм» — вищі органи представляли владні інститути й громадські організації, навіть інтереси союзних республік. У 1977 р. в СРСР з’явилася нова Конституція СРСР. Її називали конституцією «розвиненого соціалізму». Ця нова ідеологема використовувалася в роки «застою» партійними пропагандистами як визначення тогочасного періоду розвитку СРСР. Фактично вона приховувала утопічність будівництва комунізму як мети розвитку країни. Конституція мала суто декларативний характер. Її положення не супроводжувалися державними гарантіями й механізмами реалізації проголошених прав і свобод.

У 1960 — середині 1980-х рр. формою опору радянській системі став дисидентський рух. Він уособлював протест небайдужої частини радянського суспільства посиленню консервативних і неосталіністських тенденцій у житті країни.

У зовнішній політиці керівництво СРСР намагалося покращити відносини з провідними державами світу. У відносинах із країнами «соціалістичного табору» продовжувалася політика диктату й втручання в їхні внутрішні справи. Так, у 1968 р. під гаслом «захисту завоювань соціалізму» СРСР ініціював придушення «Празької весни» в Чехословаччині.

1. Які нові явища в політичному житті СРСР з’явилися в цей період? 2. Наведіть приклади, що підтверджують характеристику політики СРСР щодо країн Центрально-Східної Європи в цей період.

4. ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ СРСР у 1985—1991 рр. У березні 1985 р. в ситуації політичної, економічної і соціальної кризи до влади в партії прийшов Михайло Горбачов, який представляв реформаторські сили у вищому керівництві СРСР. Розпочався період, який увійшов в історію СРСР як «перебудова». За задумом реформаторів із вищого керівництва КПРС (М. Горбачов, О. Яковлев, Е. Шеварнадзе), вона мала оновити всі сфери життя радянського суспільства.

У суспільному житті країни в цей період визначальною стала «гласність». Вона полягала в наданні громадянам можливостей говорити правду, не боячись наслідків, отримувати достовірну інформацію про діяльність партійних і державних органів, дізнаватися правду про минуле своєї країни. Величезну роль у її розвитку відіграли засоби масової інформації, які оприлюднювали раніше недоступні громадськості матеріали. Завдяки цьому відкрилося чимало прихованих сторінок радянського минулого. У 1990 р. з’явився закон «Про пресу», який проголосив недопущення цензури і свободу преси.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Дослідник О. Субтельний про особливості політичного розвитку СРСР у період «застою»

. Росіянин Леонід Брежнєв, як і його попередник Хрущов, прийшов до влади, маючи тісні зв’язки з Україною. На відміну від поривчастого і непоступливого Хрущова, обережний Брежнєв поширював свій вплив, забезпечуючи своїй політиці підтримку радянської олігархії та гарантуючи цій еліті стабільне становище. Відтак його 18-річне перебування при владі позначили консервативні тенденції, хоча вже більше не тоталітаристські (відомий радянолог Мерл Фейнсод дав повільному відступові радянського режиму від сталінізму химерну назву «Закон зменшення диктаторів»), зате виразно авторитарні. Але якщо влада застосовувалася тепер стриманіше, ніж за Сталіна, вона й надалі, поза всяким сумнівом, зосереджувалася в руках партії і вживалася з метою поширення радянської могутності за кордоном і забезпечення цілковитого контролю в самій країні.

Як автор джерела визначив нові риси в політичному житті СРСР у 1964—1985 рр.?

Розпочалося здійснення політичних реформ. Відповідно до нового виборчого закону, у 1989 р. на альтернативній основі відбулися вибори делегатів на І з’їзд народних депутатів СРСР. Із 250 депутатів лише 100 осіб представляли КПРС. У країні з’явилися новий постійний законодавчий орган — Верховна Рада СРСР та Комітет конституційного нагляду, що здійснював контроль за дотриманням законності. У березні 1990 р. статтю 6 Конституції СРСР, що закріплювала панівне становище КПРС, було скасовано. У той самий час у країні запровадили посаду президента. М. Горбачов став першим (і останнім) президентом СРСР.

У 1990 р. в радянських республіках активізувався національно-визвольний рух. Навесні-влітку Литва, Латвія, Естонія, Росія, Україна та інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. Негативним проявом національних рухів стало виникнення міжнаціональних конфліктів. Криваві сутички відбулися в Нагорному Карабаху, Сумгаїті та Фергані.

У березні 1991 р. відбувся всесоюзний референдум із питання збереження СРСР. За це висловилися 70 % учасників, проте подальша доля СРСР залишалася неясною. Робота над новим союзним договором унаочнила існування між керівниками республік і центром суттєвих суперечностей.

19—21 серпня 1991 р. представники консервативних сил, які хотіли зберегти давні порядки і СРСР, здійснили спробу державного перевороту. Він зазнав невдачі. КПРС було заборонено, активізувалися демократичні перетворення. 23 серпня — 1 вересня 1991 р. незалежність проголосили Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан і Киргизстан. Стало зрозумілим, що підписання нового союзного договору не відбудеться.

8 грудня 1991 р. в Білоруській урядовій резиденції в Біловезькій пущі представники Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) прийняли заяву, що «Союз СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Одночасно вони підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 25 грудня 1991 р. М. Горбачов склав свої повноваження президента СРСР.

У зовнішній політиці в період «перебудови» СРСР на перше місце поставив загальнолюдські цінності й припинив втручатися в життя країн Центрально-Східної Європи. Це дозволило завершити період «холодної війни» і розпочати подолання наслідків конфронтації між Заходом і Сходом.

1. Як змінилося суспільно-політичне життя СРСР у 1985—1991 рр.? 2. Про розпад СРСР американський політолог З. Бжезинський писав: «Подібно до багатьох попередніх імперій, Радянський Союз урешті-решт розпався на фрагменти, ставши жертвою не стільки прямої військової поразки, скільки дезінтеграції, прискореної економічними і соціальними напруженнями». Поясніть, як ви розумієте цю думку. Наведіть факти, що її підтверджують або спростовують. 3. Наведіть приклади впливу змін, що відбувалися в цей період в СРСР, на події у країнах Центрально-Східної Європи.

Узагальнення знань за розділом III. Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси

Тестові завдання для підготовки до тематичного оцінювання за розділом III. Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси