Лімфоцити

Лімфоцити – одна з форм лейкоцитів, яка, разом із моноцитами, належить до родини агранулоцитів (в нормі не спостерігається зернистості в цитоплазмі). Лімфоцити є головним елементом імунної системи хребетних, до яких належить й людина. Їхнє основне завдання полягає в розпізнаванні чужорідних білків (антигенів) і участі в імунологічній відповіді організму, включаючи знищення пухлинних клітин, клітин, заражених вірусами й інших ушкоджених клітин власного організму. Знищенням ворожих мікроорганізмів займаються нейтрофіли, а лімфоцити опікуються власними клітинами, зберігаючи їх у цілісності.

Родина лімфоцитів включає в себе природні кілери (NK-клітини), Т-лімфоцити та В-лімфоцити. Походження їхньої назви “лімфоцити”, пов’язано із лімфою, де їх вперше виявили та ідентифікували в проміжку між 1885-1890 р.р.

Утворення та розвиток лімфоцитів

У всіх лімфоцитів є спільний попередник (прогенітор) ‒ стовбурова клітина, яка під впливом різних чинників перетворюється у декілька стадій в дорослий (зрілий) лімфоцит. Формування лімфоцитів називається лімфопоез. В шляху розвитку для кожного типу лімфоцитів є свої характерні особливості лімфопоезу:

Попередники лімфоїдних клітин, після утворення в кістковому мозку, мігрують в кору тимусу (звідси і літера “Т” в назві), де дозрівають у середовищі, вільному від антигенів на протязі тижня. За цей час більша частина Т-лімфоцитів вмирає та поглинається макрофагами у тканинах тимуса; лише 2-4% цих лімфоцитів виживає і становляться невеликими Т-лімфоцитами, що відпочивають. Такий величезний відсів пов’язаний із тим, що імунна система організму інтенсивно перевіряє всі лімфоцити тимусу на здатність до виконання функцій. Після активації у тимусі Т-лімфоцити проходять декілька послідовних стадій розвитку:

1. З малого лімфоциту, що відпочиває, утворюється великий лімфоцит (лімфобласт);
2. Лімфобласт ділиться декілька разів; таким чином з’являється популяція середніх та малих лімфоцитів, які мають однакову антигенну специфіку.

В результаті утворюється група невеликих лімфоцитів, які візуально не відрізняються від малого попередника, що відпочиває. Таким чином у крові можна помітити послідовно такі стадії: пролімфоцит — великий лімфоцит — малий лімфоцит.

В-лімфоцити утворюються та розвиваються у кістковому мозку і селезінці. Літера “В” в їхній назві натякає на орган бурса (або Фабріциєва сумка), який наявний лише у молодих птахів, і у якому вперше вивчали ці клітини. Після дозрівання, В-клітини залишають кістковий мозок і мігрують у периферичні лімфоїдні тканини, такі як лімфатичні вузли. Там вони активізуються і стають здатними розпізнавати антиген. Після активізації В-лімфоцит ділиться та диференціюється, перетворюючись на плазматичну клітину. Плазматична клітина, кінцевий етап розвитку В-лімфоцитів, є своєрідною фабрикою антитіл, які відіграють важливу роль в імунній відповіді на чужорідне вторгнення.

Природні кілери (NK-клітини):

Природні кілери або NK-клітини (літери NK це абревіатура від Natural Killer) проходять весь цикл розвитку в кістковому мозку. NK-клітини не мають антиген-специфічних рецепторів, які дозволяють решті лімфоцитів розпізнавати конкретних збудників захворювань або інші чужорідні агенти. Після дозрівання і вивільнення з кісткового мозку вони циркулюють у крові, де знищують власні змінені клітини ‒ ракові або інфіковані вірусами. Загалом лімфоцити належать до родини агранулоцитів, тобто лейкоцитів, які не мають гранул. Однак NK клітини є винятком. У них є численні гранули, які забезпечують їхню здатність знищувати клітини, і ці гранули є причиною того, що NK-клітини мають альтернативну назву ‒ великі гранулярні лімфоцити (LGL, Large Granular Lymphocytes).

Загальна інформація про форми лімфоцитів

У дітей до 4-6 років в загальній кількості лейкоцитів переважають лімфоцити, після 6 років відбуваються зміни й серед лейкоцитів починають переважають нейтрофіли. Лімфоцити беруть активну участь у патологічних механізмах імунодефіцитних станів (недостатність іммуної системи), інфекційних, алергійних, онкологічних захворювань, трансплантаційних конфліктів (які виникають після пересадки органів або встановлення різних штучних елементів, наприклад суглобів), а також аутоімуних процесів (наприклад ревматизму). Кількість лімфоцитів не встановлюється окремо, оскільки вони підраховуються разом з іншими формами лейкоцитів в лейкоцитарній формулі, яка є складовою загального клінічного аналізу крові.

Зміни в кількості лімфоцитів

При перерахованих процесах кількість лімфоцитів у крові може суттєво змінюватися. У результаті адекватної відповіді організму відбувається збільшення кількості лімфоцитів – лімфоцитоз, при неадекватній відповіді кількість лімфоцитів може знижуватися – лімфопенія (лимфоцитопенія).

Розрізняють абсолютний і відносний лімфоцитоз. Абсолютне число лімфоцитів розраховується подібно до підрахунку загального числа лейкоцитів, еритроцитів або тромбоцитів у крові, тобто це не відсотки лімфоцитів від загального числа лейкоцитів, а саме їх кількість у літрі крові.

Абсолютний лімфоцитоз: абсолютна кількість лімфоцитів у крові перевищує 4×10 9 /л у дорослих, 9×10 9 /л у дітей молодшого віку й 8×10 9 /л у дітей старшого віку. Він спостерігається при лімфолейкозах (у 70-90 % випадків), вірусних інфекціях, у тому числі при мононуклеозі, багатьох бактеріальних інфекціях, тіреотоксикозі, ревматоїдному артриті і т.д. Відносний лімфоцитоз спостерігається при грипі, вірусному гепатиті, черевному тифі, сифілісі, токсоплазмозі, малярії, у період видужання після гострих інфекційних захворювань.

Абсолютна лімфопенія – кількість лімфоцитів у крові менш 1×10 9 /л – виникає при деяких гострих інфекціях і захворюваннях. Лімфопенія характерна для початкової стадії інфекційно-токсичного процесу, що пов’язане з переміщенням лімфоцитів із крові до вогнищ запалення.

Лімфоцити і ВІЛ-інфекція

Підрахунок загального числа лімфоцитів у лейкоцитарній формулі може успішно застосовуватись для визначення прогресування захворювання та ризику розвитку умовно-патогенної (опортуністичної) інфекції у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Загалом, ключовими показниками у встановленні стану пацієнта інфікованого ВІЛ є кількість клітин CD4 і відсоток клітин CD4. CD4 ‒ імуноглобулін, наявний на поверхні окремих форм лімфоцитів (Т-хелперів) та інших лейкоцитах. Ці аналізи найчастіше використовуються при лікуванні безсимптомних форм, коли стадію захворювання складно оцінити клінічно та для яких лабораторні вимірювання є підставою для початку лікування або профілактики опортуністичної інфекції (викликаною умовно-патогенними мікроорганізмами на тлі пригніченого імунітету у ВІЛ-позитивних пацієнтів). Проте, це вартісне і непросте дослідження, мало доступне у країнах, що розвиваються.

Дослідження продемонстрували, що чутливість та специфічність підрахунку лімфоцитів не є достатньо високою, щоб взагалі замінити обчислення кількість клітин CD4. Проте, визначення числа лімфоцитів може бути корисними в умовах відсутності доступу до сучасних методик і обладнання та з метою зменшення загальних витрат на лікування. Наприклад, в одному серйозному дослідженні були проаналізовані відомості про 3917 дітей з ВІЛ-інфекцією у Європі та США. Автори довели, що загальна кількість лімфоцитів була потужним показником ризику прогресування захворювання. Для дітей віком старше 2 років 12-місячний ризик смерті та СНІДу різко збільшувався при досягненні лімфоцитами кількості менше 1,5·10 9 ‒ 2,0·10 9 клітин/л.

Лімфоцити і рак

Визначення кількості лімфоцитів давно відіграє важливу роль в лікування ракових захворювань. Основне їхнє призначення ‒ прогноз виживання і оцінка ефективності лікування. Так, групою дослідників проведений аналіз даних 378 пацієнтів з різними формами та стадіями раку, включно із невиліковними хворими. Ними досліджувався зв’язок між загальним виживанням пацієнтів, кількістю лімфоцитів у крові (абсолютний вміст, вираховується у ·10 9 клітин/л) та відсотковим вмістом лімфоцитів (тобто їхнім відношення у відсотках до всіх форм лейкоцитів).

Встановлено, що вимірювання зміни відсоткового вмісту лімфоцитів перед і під час лікування може представляти просте і потужне лабораторне дослідження для пацієнтів з розвиненою формою раку, на відміну від вимірювання абсолютного вмісту лімфоцитів у крові. Спостерігалась наступна залежність (для хворих з III та IV стадією): пацієнти з підвищеним значенням відсоткового вмісту лімфоцитів та/або абсолютною їхньою кількістю мали значно кращий прогноз, ніж хворі із зменшеним відсотковим вмістом лімфоцитів. Проте, лише зниження відсоткового вмісту лімфоцитів було визначено фактор прогнозу виживання пацієнта.

Відношення кількості нейтрофілів до кількості лімфоцитів

Цікавим і цінним є такий лабораторний параметр, як відношення кількості нейтрофілів до кількості лімфоцитів (NLCR або NLR). Наприклад, він успішно застосовується при лікуванні хворих з негоспітальною (позшпитальною, позалікарняною) пневмонією ‒ гострим, потенційно смертельним захворюванням, яке потребує інтенсивного та ефективного лікування. Встановлено, що значення NLCR зростало у всіх хворих на негоспітальну пневмонію. При чому рівень NLCR у тих хто вижив був відчутно менший, порівняно із тими, хто не залишився в живих.

Загалом, розуміння інформативності відношення кількості нейтрофілів до лімфоцитів полягає у наступному: при запальних процесах зростає кількість нейтрофілів, як відносна, так і абсолютна. Одночасно, при важких ураженнях, зменшується ефективність імунної системи, яку відзеркалює кількість лімфоцитів. Отже, чим більше стає нейтрофілів і менше лімфоцитів, тим важчий стан хворого, адже його організм ослаблений і не може протистояти інфекції. Найвищі значення NLCR зафіксовані при бактеріємії, коли у крові хворого з’являються живі мікроорганізми ‒ збудники пневмонії.

Крім важких інфекційних захворювань, відношення кількості нейтрофілів до лімфоцитів можна використовувати при прогнозі виживання ракових пацієнтів. Для всіх форм та стадій раку встановлено, що NLCR> 4 вказує на гірше загальне виживання. Фактично, пояснення тут таке саме, як і при застосуванні цього параметру для інфекційних хвороб. Збільшення показника вказує на пригнічення імунної системи (зменшується знаменник) та, одночасно, зростання кількості нейтрофілів (у чисельнику) вказує на наявність потужного джерела запалення.

Лімфоцити досить швидко пересуваються й мають здатність проникати в інші тканини, де вони можуть перебувати тривалий час. Лімфоцити можна вважати довгоживучими клітинами. Розшифрувати значення кількості лімфоцитів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.

Лейкоцити в крові: норма і відхилення

Лейкоцити є важливими клітинами крові. Завдяки їх наявності у людини формується надійний імунітет. При цьому дуже важливо, щоб лейкоцити в крові містили достатню кількість. В іншому випадку у людини можливі значні проблеми з імунітетом.

Лейкоцити в крові: норма у здорових людей

Важливе значення мають усі різновиди клітин, що входять до складу крові. Є ті, які відповідають за захист людини від шкідливих мікроорганізмів. Забезпечують її лейкоцити в крові. Норма цих білих тілець становить 4-9 * 109 в літрі. У тому випадку, якщо їх кількість занадто низька, то у людини можуть виникнути найсерйозніші проблеми з імунітетом. При цьому важливо не тільки саме число лейкоцитів, але також і співвідношення окремих їх видів. У нормі еозинофілів серед білих кров ‘яних телець знаходиться від 0 до 5%, палочкоядерних – від 1 до 6%, а сегментоядерних – 47-72%. Що стосується лімфоцитів, то їх від 20 до 40%, а моноцитів у нормальному аналізі крові має бути 3-11%.

Знижені лейкоцити

Норма вмісту білих клітин в аналізі підтверджує достатній рівень імунітету. Якщо ж рівень лейкоцитів знижується, то це говорить про те, що захист організму не в порядку.

Зниження рівня лейкоцитів може свідчити про те, що людина страждає від вірусного захворювання. На це ж вказує і збільшення відносної кількості лімфоцитів у крові.

У тому випадку, якщо відбувається зниження кількості не тільки лейкоцитів в аналізі крові, але також еритроцитів і тромбоцитів, то можна запідозрити розвиток апластичної анемії. Даний стан є досить небезпечним. У тому випадку, якщо за результатами аналізу було запідозрено таке захворювання, то проконсультуватися з лікарем-гематологом потрібно обов ‘язково.

Підвищений рівень лейкоцитів

Норма рівня білих клітин може спостерігатися і при різних інфекційних захворюваннях, проте найчастіше дане значення підвищено. У тому випадку, якщо їх кількість не досягає 12-13 * 109, то при наявності клінічних проявів захворювань дихальних шляхів хвилюватися не варто. Під впливом раціональної антибіотикотерапії досить швидко настає одужання і рівень лейкоцитів повертається на нормальні значення.

Про лейкоцити в крові у дітей

У людей різного віку кількість вмісту даних клітин може значно відрізнятися. Наприклад, лейкоцити в крові у дитини більш численні, ніж у дорослого. При цьому у віці до 16 років рівень їх утримання може сильно відрізнятися. До року рівень білих кров ‘яних тілець повинен становити від 6,0 до 17,5 * 109 в літрі. У період з 1 до 2 років в хорошому аналізі в кількості від 6,0 до 17,0 * 109 повинні перебувати лейкоцити в крові. Норма для дітей віком від 2 до 4 років становить від 5,5 до 15,5 * 109 у літрі. Надалі їх рівень ще знижується. До 4-6 років кількість лейкоцитів у крові зменшується до рівня в 5,0 до 14,5 * 109 в літрі. З 6 до 10 років рівень білих кров ‘яних тілець знижується до 4,5-14,0 * 109 в 1 літрі. У період з 10 до 16 років кількість лейкоцитів у крові не повинна виходити за рамки від 4,5 до 13,0 * 109. Після досягнення 16 років результати загального аналізу крові підлітка практично не повинні відрізнятися від його даних у дорослих. Тобто його нормальні значення можуть коливатися в межах від 4,0 до 9,0 * 109 в літрі.

Співвідношення лімфоцитів і нейтрофілів: що значить?

Лейкоцити в крові неоднорідні. Справа в тому, що існують різні їхні групи. У першу чергу мова йде про лімфоцити і нейтрофіли. У нормальних умовах рівень лімфоцитів становить від 20% до 40%. У тому випадку, якщо їх вміст підвищується, то, швидше за все, в організмі прогресує вірусна інфекція. Справа в тому, що саме ці клітини крові відповідають за знищення даних мікроорганізмів. Якщо ж співвідношення лімфоцитів і нейтрофілів схиляється на користь останніх, то можна говорити про розвиток бактеріальної інфекції.

Значні збільшення лейкоцитів

Досить грізним симптомом є стан, коли сильно підвищені лейкоцити в крові. Норма при цьому може бути порушена ще й за даними лейкоцитарної формули. Тобто відбувається зрушення, наприклад, у бік лімфоцитів або ж мієолоцитів. Все це є дуже серйозним симптомом, особливо за умови відсутності будь-яких клінічних даних за наявність інфекційного процесу. Подібні ознаки можуть свідчити про розвиток лейкозів того чи іншого типу.

При виникненні підозр на наявність даного захворювання слід негайно звернутися до досвідченого гематолога. Саме він спеціалізується на діагностиці та лікуванні всіляких проблем, пов ‘язаних з кров’ ю. При цьому основою його діяльності найчастіше стає боротьба з лейкозами і анеміями.

Де можна здати аналіз крові на лейкоцити?

Виявлення кількості лейкоцитів здійснюється після того, як буде зданий звичайний аналіз крові. Лейкоцити при цьому підраховуються разом з еритроцитами, тромбоцитами і гемоглобіном. Здача даного аналізу можлива практично в будь-якому закладі охорони здоров ‘я. Найпростішим варіантом стане звернення до звичайної поліклініки. Дещо дорожче, але зате швидше можна дізнатися, наскільки великі лейкоцити в крові у жінок, чоловіків і у дітей, відвідавши один з численних приватних медичних центрів. Там же при бажанні його зможе інтерпретувати лікар-терапевт або гематолог. У тому випадку, якщо в загальному аналізі крові будуть виявлені відхилення, то фахівці направлять людину на додаткові дослідження.

Коли необхідно перевірити рівень лейкоцитів

Запідозрити наявність відхилення рівня вмісту білих клітин у крові, якщо немає клінічних ознак інфекційного процесу, досить складно. У разі розвитку лейкозів людину може турбувати лише слабкість. Надалі у нього починають з ‘являтися серйозні проблеми з імунітетом. У результаті така людина часто хворіє і прямує лікарем на загальний аналіз крові. Лікар розуміє, що отримані дані не можуть відповідати суто інфекційному процесу, і рекомендує пацієнту консультацію гематолога. Надалі саме цей фахівець займається лікуванням.

Перевірити рівень у загальному аналізі крові необхідно в тих випадках, коли людина відчуває незрозумілу, ні з чим не пов ‘язану слабкість, швидку стомлюваність. Також пройти дане дослідження потрібно обов ‘язково, якщо відзначаються неодноразові випадки інфекційних захворювань протягом декількох місяців.

Лейкоцити крові

Кількість лейкоцитів у крові – надзвичайно важливий діагностичний показник в загальному аналізі крові. Основна функція лейкоцитів – захист організму від бактерій, вірусів і чужорідних утворень білкового й небілкового походження (таким чином вони приймають участь в алергійних реакціях). Крім цього лейкоцити приймають безпосередню участь в імунних процесах. Кількість лейкоцитів, переважно, не встановлюється окремо; її визначають разом із іншими показниками у загальному клінічному аналізі крові.

Варто зауважити, що в лабораторіях встановлюють кількість лейкоцитів, які знаходяться в крові, що циркулює. Справжня їхня кількість в організмі приблизно вдвічі більша, незадіяні клітини знаходяться біля стінок судин, в тканинах тіла, та не приймають участі в загальній циркуляції. Вони формують своєрідний запас лейкоцитів.

Обстеження крові неозброєним оком після кровопускання практикувалося ще в давні часи, на світанку медицини. Винахід мікроскопа в Голландії (близько 1590 року) вперше дозволив вивчити окремі складові крові. У 1658 році голландський натураліст Ян Сваммердам (Jan Swammerdam) був першим, хто побачив еритроцити. Інший видатний голландський дослідник Антоні ван Левенгук (Antoni van Leeuwenhoek) описав розмір і форму “червоних тілець” і зробив першу ілюстрацію до них у 1695 році. Протягом наступних 150 років жодних інших складових крові, крім “червоних тілець”, не було помічено.

Французький професор медицини Габріель Андрал (Gabriel Andral) та англійський лікар Вільям Аддісон (William Addison), одночасно повідомили про відкриття лейкоцитів лише у 1843 році. Обидва дослідника дійшли висновку, що червоні та білі елементи крові змінюються при захворюваннях.

Нарешті, в середині ХІХ-го сторіччя лікарі Франції та Англії провели низку видатних досліджень, на основі яких постала нова галузь медицини ‒ гематологія. Альфред Донне (Alfred Donné), французький лікар, який відомий, як першовідкривач трихомонади (Trichomonas vaginalis) у 1842 році виявив третю складову крові ‒ тромбоцити. Незважаючи на байдужість і часто навіть ворожнечу колег, Донне проводив перші мікроскопічні семінари в медицині, що приваблювало як французьких, так і іноземних студентів.

Одним з іноземних студентів Донне був Джон Хьюз Беннет (John Hughes Bennett), лікар з Единбурга. Він навчався з Донне протягом декількох років, а в Парижі допоміг заснувати Паризьке медичне товариство, де й став його першим президентом. У 1841 році, незабаром після повернення до Единбурга, Беннет опублікував книгу про використання мікроскопа для діагностики захворювань. У 1845 році Беннетт у Шотландії та Рудольф Вірхоу (Rudolph Virchow) в Німеччині одночасно повідомляли про детальні описи білих клітин крові при лейкемії. Вірхов дав хворобі сучасну назву ‒ лейкемію.

На цьому етапі розвиток знань про лейкоцити загальмувався більше як на 20 років. Так тривало до 1897 року, коли лауреат Нобелівської премії Пауль Ерліх (Paul Ehrlich), тоді ще 25-річний молодий учений, опублікував повідомлення про свою техніку для фарбування мазків крові і спосіб диференціювання кров’яних клітин. З цього моменту почався справжній розвиток гематології, якій інтенсивно триває й сьогодні.

Важлива функція лейкоцитів, яка відрізняє їх від інших клітин – це здатність самостійно рухатися, проникати із крові в тканині організму, де вони поглинають ворожі й підозрілі клітини, разом з іншими чужорідними об’єктами. Цей процес називається фагоцитоз. До лейкоцитів належить велика кількість різнорідних клітин, які відрізняються своєю структурою, розмірами й функціями. Зміни цих клітин, їхньої кількості та зовнішнього вигляду враховуються в лейкоцитарній формулі.

Лейкоцити утворюються в червоному кістковому мозку; їхня кількість у крові залежить від швидкості виходу з кісткового мозку в тканині й інтенсивності утворення. У різному віці нормальна кількість лейкоцитів у крові трохи відрізняється, подібно до еритроцитів або гемоглобіну:

Кількість лейкоцитів у крові залежить від досить великої кількості факторів, а не тільки від швидкості їх утворення. На неї впливають процеси їхньої утилізації (переробки) та міграції в тканині (у вогнища ушкодження або ж запалення), захоплення легенями й селезінкою. На ці процеси, у свою чергу, впливає низка фізіологічних факторів, і тому число лейкоцитів у крові здорової людини коливається: воно підвищується наприкінці дня, при фізичному навантаженні, емоційній напрузі, вживанні білкової їжі, різкій зміні температури навколишнього середовища. У жінок в предменструальний період також зростає кількість лейкоцитів у крові.

Збільшення кількості лейкоцитів у периферичній крові вище норми називають лейкоцитозом, зменшення – лейкопенією. Збільшення або зменшення кількості окремих видів лейкоцитів у крові може бути абсолютним або відносним. Відносне збільшення – це зростання кількості певного виду лейкоцитів у процентному відношенні до всіх форм, а абсолютне – збільшення їхньої чисельності, яка вимірюється в мільярдах клітин на літр крові (×10 9 /л). Зауважимо, що для деяких людей кількість лейкоцитів навіть 3,5×10 9 /л може вважатися нормою. За літературними даними, в них підвищена імунна опірність і вони рідше хворіють, що, швидше за все, пояснюється наявністю в них значного резерву лейкоцитів у тканинах організму. Цей феномен пояснюють спадково-сімейними причинами або впливом парасимпатичної нервової системи.

Як вже зазначалось вище, лейкоцитози бувають відносними та абсолютними. Крім того, розрізняють лейкоцитози справжні та перерасподілу, фізіологічні та патологічні. Справжні абсолютні лейкоцитози, які ще називають реактивними, виникають як відповідь на появу в організмі чужорідних білків, отрути та інших форм вторгнення. Лімфоцити, які зустрічають ці чужорідні стурктури першими виділяють спеціальні речовини – лейкопоетини, які стимулюють кістковий мозок до вироблення лейкоцитів. Лейкоцитози перерозподілу виникають внаслідок надходження в кров лейкоцитів із запасу, який накопичується переважно біля стінок судин. Він може виникати під час прискореного руху крові в судинах. Відносні лейкоцитози є наслідками зменшення об’єму плазми крові при різного роду втратах рідини – проносах, блювоті і т.п.

Фізіологічні лейкоцитози виникають у здорових людей, як відповідь організма на зміну умов діяльності. Натомість, патологічний лейкоцитоз є наслідком хвороби. Особливу увагу слід приділяти лейкемоїдним реакціям – збільшення абсолютного числа лейкоцитів більше від 20×10 9 /л. Крім значного збільшення числа лейкоцитів, при лейкемоїдних реакціях появляються молоді форми різних їх типів (виявляються під час підрахунку лейкоцитарної формули). Це все разом робить ці реакції подібними до проявів лейкозів – злоякісних захворювань системи кровотворення. Відрізняють мієлоїдні та лімфоцитарні лейкемоїдні реакції, залежно від того, який тип лейкоцитів знаходиться в надмірній кількості. Наприклад, лімфоцитарні лейкемоїдні реакції можливі при мононуклеозі.

Збільшення кількості лейкоцитів у крові понад норму використовується не тільки як загальний показник запального процесу або лейкемій (гемобластозів). Наприклад, пропонується враховувати загальну кількість лейкоцитів як окремий критерій при діагностуванні апендициту ‒ гострого і небезпечного захворювання, лікування якого потребує хірургічного втручання.

Апендицит є однією з найпоширеніших причин болю у животі в відділеннях швидкої медичної допомоги; проте діагностування цієї хвороби і на сьогодні залишається складним. Історично склалось так, що частина оперативних втручань з видалення апендиксу проходить при відсутності патологічних змін в органі, тобто на здоровому апендиксі. У жінок такі випадки трапляються частіше, ніж у чоловіків, а їхня кількість за різними джерелами коливається від 5% до 15%, подекуди зустрічаються цифри у 25%. В педіатричній практиці кількість таких випадків менша, і сягає 3% в розвинених країнах.

Всі дослідження в проблемі діагностування апендициту спрямовані на збільшення чутливості методів дослідження, у т.ч. й лабораторних аналізів. Під чутливістю мається на увазі відсоток хворих, у яких буде вірно встановлений діагноз за допомогою обраного дослідження. Чим вища чутливість, тим менша ймовірність виставити неправильний діагноз або взагалі не виявити захворювання у пацієнта, якій насправді хворіє. Чутливість суттєво відрізняється від специфічності; її слід розуміти, як відсоток здорових людей, які за допомогою даного дослідження будуть визначені здоровими, а не помилково хворими.

В одному з досліджень аналізували відомості про 847 пацієнтів, яким виконана апендектомія (видалення апендиксу). Серед них у 22-х апендицит виявився нормальним, тобто операція була помилковою. Якщо використовувати у якості діагностичного критерію загальну кількість лейкоцитів, то використання межі у 9,0·10 9 кл/л (якщо менше ‒ слід вважати діагноз апендицит помилковим) дає чутливість у 92%. При встановленні межі у 8,0·10 9 кл/л, одержуємо чутливість 95%. Якщо виключити випадки, коли симптоми апендициту спостерігають менше ніж 24 години, то чутливість збільшується: при граничному значенні 9,0·10 9 кл/л ‒ 95%, а 8,0·10 9 кл/л дає чутливість 96%.

Таким чином робиться висновок, що доцільно використовувати підрахунок загальної кількість лейкоцитів у крові як величину, що досліджується декілька разів, а не одноразове вимірювання, яке показує наявність чи відсутність лейкоцитозу. Отже доцільно, за відсутності ризику перфорації апендиксу, спостерігати за деякими пацієнтами протягом ночі та робити послідовні вимірювання кількості лейкоцитів. Таке дослідження може допомогти зменшити кількість помилкових операцій нижче 1%, не впливаючи на чутливість діагнозу.

У 2000 році опубліковані відомості про зв’язок між кількістю лейкоцитів в крові та смертністю від коронарних хвороб серця (атеросклероз, ішемічні хвороби серця тощо). Вони були одержані в рамках великого дослідження смертності NHANES II. Загалом в досліджені прийняло участь 8914 дорослих осіб у віці 30-75 років, воно тривало з 1976 по 1992 рік. Протягом 17 наступних років зафіксовано 548 смертей від ішемічної хвороби серця і 782 смертей від інших захворювань серця.

Достовірно встановлено, що середнє значення кількості лейкоцитів у крові було вищим серед осіб, які померли від ішемічної хвороби серця (ІХС). Порівняно з особами, які мали кількість лейкоцитів менше 6,1·10 9 кл/л, ті, у кого він становив більше 7,6·10 9 кл/л більше ризикують померти від ІХС на 58%. Подібні результати спостерігались як серед некурящих, так і курців.

Зв’язок між кількістю лейкоцитів у крові та смертністю:

Ці результати свідчать про те, що більш високі рівні лейкоцитів в крові є показником смертності від ІХС незалежно від наслідків куріння і інших традиційних факторів ризику серцево-судинних захворювань. Опосередковане, це дослідження вказує на ймовірну роль запалення в патогенезі ішемічної хвороби серця. Втім, лише додаткові дослідження покажуть, чи втручання для зменшення запального процесу можуть знизити ризик ІХС, пов’язаних із підвищеним рівнем лейкоцитів у крові.

На відміну від лейкоцитозів, лейкопенії завжди є проявом хвороби. Вони розвиваються як внаслідок ураження системи кровотворення, так і бувають результатом захворювань інших органів та систем. Так само, як і для лейкоцитозів, розрізняють справжні лейкопенії та лейкопенії перерозподілу. Лейкопенії перерозподілу діагностуються, коли частина лейкоцитів з крові, що циркулює, депонується (затримується) біля стінок судин. Цей стан характерний для анафілактичних реакцій (важкий прояв алергії негайного типу), хронічних запальних захворювань шлунково-кишкового тракту, спленомегалії та синдромі портальної гіпертензії.

Справжня лейкопенія – небезпечний для життя стан, що розвивається з різних причин. Серед них:

• Зменшення кількості лейкоцитів, що виробляються кістковим мозком;
• Порушення процесу виведення лейкоцитів з кісткового мозку в кров;
• Зменшення тривалості життя лейкоцитів, прискорене виведення з організму або ж їхня деструкція вже в кровоносному руслі.

Найбільш небезпечним є стан, при якому уражений кістковий мозок втрачає здатність продукувати лейкоцити. Причини такого ураження різноманітні: дія токсинів, вживання деяких видів медикаментів, вплив окремих вірусних та бактеріальних інфекцій. Якщо кістковий мозок припиняє продукувати всі види клітин, то встановлюють діагноз апластична анемія.

Розшифрувати значення кількості лейкоцитів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.