Югославія

держава в Європі, що існувала в 1918–1992 роках / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Югославія?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Югосла́вія (сербохорв. Jugoslavija, Југославија) — держава, яка існувала з 1918 по 1992 рік на Балканському півострові у Південній Європі та Центральній Європі. Основними народами Югославії були серби, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці та албанці. Столицею Югославії був Белград.

Югославія виникла внаслідок падіння Австро-Угорської імперії по завершенню Першої світової війни. Спершу ця держава була королівством, що об’єднало Сербію, Чорногорію і колишні австро-угорські землі Боснії, Хорватії та Словенії. Після Другої світової війни до влади в Югославії прийшли комуністи і вона перетворилася на союзну федеративну республіку, що складалася з шести республік і двох автономій. На початку 1990-х більшість цих республік проголосили незалежність від Белграда, що спричинило низку воєнних конфліктів, відомих як Югославські війни. Після цього республіки Чорногорія і Сербія утворили зменшену федеративну державу — Союзну Республіку Югославі, відому з 2003 по 2006 рік як Сербія та Чорногорія. Ця держава претендувала на статус єдиного правонаступника СФРЮ, але ці претензії зустріли опір інших колишніх республік. Зрештою, вона погодилася з думкою Арбітражної комісії Бадінтера [ru] про спільне правонаступництво [1] , і в 2003 році її офіційна назва була змінена на Сербія та Чорногорія. Ця держава розпалася, коли Чорногорія і Сербія стали незалежними державами в 2006 році, а в Косово триває суперечка щодо проголошення незалежності в 2008 році.

Oops something went wrong:

Румунія, Югославія та Болгарія після Першої світової війни

Основні поняття і терміни: «цараністи», «Татарбунарське повстання», «залізна гвардія», «тісняки», «Відовданська конституція», «Народна скупщина», монархічна диктатура».

I. Організаційна частина уроку

II. Актуалізація опорних знань

Робота з картою

Використовуючи карту історичного атласа, виконайте завдання.

• 1. Знайдіть та назвіть на карті територію та столиці Румунії та Болгарії.
• 2. Пригадайте, коли і до складу якого військового блоку входили ці країни під час Першої світової війни.

III. Вивчення нового матеріалу

Учитель. На відміну від багатьох сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією. В економічному аспекті вона являла собою відсталу аграрну країну. Заняттям більш ніж 80 % населення було сільське господарство, у промисловому виробництві переважали легка і харчова галузі. У великій промисловості було зайнято менше 1/3 робітників. Машинобудування практично не існувало, усі машини та устаткування завозилися з-за кордону. В економіці дуже великий вплив мав іноземний капітал, особливо німецький та австрійський. Іноземним виробникам належало майже 78 % промислових підприємств Румунії.

. Румунія вступила у війну в серпні 1916 р. на боці Антанти, але воєнні дії велися вкрай невдало, і в грудні того ж року німецькі війська зайняли столицю Бухарест. Уряд змушений був піти на підписання 7 травня 1918 р. сепаратного миру з Німеччиною (Бухарестський мир).

Утім, правлячі кола Румунії не полишали надій на співробітництво з Антантою та її допомогу. За день до закінчення війни 10 листопада 1918 р. румунський уряд висунув ультиматум командувачеві окупаційних військ генералу Макензену і заявив про розрив Бухарестського договору. Румунія знову повернулася до Антанти й опинилася в стані переможців. . На останньому етапі війни у квітні 1918 р. румунські власті заявили про анексію Бессарабії, територію якої вони окупували ще в січні 1918 р. У листопаді того ж року до складу Румунії було включено Буковину, хоча населення Північної Буковини рішенням народного віча в Чернівцях висловилося за приєднання до України.

Країни Антанти також дозволили румунським військам у грудні 1918 р. зайняти територію Трансільванії, що входила до складу Австро-Угорщини.

За умовами Сен-Жерменського, Нейїського і Тріанонського мирних договорів територія Румунії збільшилася більш ніж у два рази, а населення зросло з 8 до 16 млн осіб. Румунія перетворилася на багатонаціональну державу: більш ніж 1/4 її жителів становили національні меншини — угорці, українці, німці. У 1920 р. румунський парламент оголосив про завершення процесу національного об’єднання.

• 1. Якою за формою правління була Румунія?
• 2. Що становило основу румунської економіки?
• 3. Яким був розвиток промисловості?
• 4. Якими були наслідки війни для Румунської держави?

Робота з історичними текстами

Клас об’єднується у три групи, кожна з яких отримує уривок з історичного джерела про особливості політичного та економічного становища Румунії, Болгарії після Першої світової війни та про проблему створення нової слов’янської держави — Югославії. Після опрацювання своєї інформації кожна група презентує свої відповіді на поставлені запитання.

Економічна та політична ситуація в Болгарії

Вступивши у жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Тривала війна вимагала мобілізації майже всього працездатного чоловічого населення, завдала значних збитків промисловості, сільському господарству, ремеслам. 70 % підприємств, не пов’язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або скоротили до мінімуму свою діяльність. Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25-30 %, країна вимушена була купувати борошно та інші види продовольства за кордоном. Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. У багатьох районах країни розпочався голод.

У 1918 р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація переросла у революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами «На багнет винуватців війни!», «На Софію!». Повстанці захопили головний штаб болгарської армії та заарештували офіцерів. Уряд, не маючи сил придушити повстання, надіслав для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі Болгарського хліборобського народного союзу (БХНС) Александр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було відправлено до командування Антанти з проханням про перемир’я.

Даскалов не виправдав довіри уряду — він приєднався до повстанців і 27 вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі Стамболійським.

• 1. Яких жертв вимагала війна від Болгарської держави?
• 2. Що стало переломним моментом у розгортанні антивоєнного та демократичного рухів?
• 3. Де, коли і на чолі з ким було проголошено Болгарську республіку?

Червневі події 1923 р. у Болгарії

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти «хліборобського» уряду. Навесні 1922 р. сформувалася «Народна змова» — невелика організація, що об’єднала групу правих елементів болгарського суспільства, які поставили за мету повалення уряду БХНС і встановлення авторитарного режиму. Завдяки зусиллям «Народної змови» влітку 1922 р. три провідні праві партії створили «Конституційний блок», який проголосив відновлення «конституційних прав і свобод, якими знехтували». Вони спирались на Військову лігу, що була створена 1919 р. та об’єднала невдоволених своїм матеріальним і суспільним становищем офіцерів, яких звільнили зі служби за умовами Нейїського договору. На чолі Військової ліги стояв генерал І. Вилков, якого підтримував цар Борис III. Фактично він виконував функції головнокомандувача болгарської армії. Цар, залишаючись осторонь, уміло спрямовував дії супротивників уряду БХНС. Вважаючи ситуацію сприятливою для здійснення змови, керівництво «Народної змови» та Військової ліги, яким таємно диригував Борис III, в ніч проти 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС заарештували змовники, а А. Стамболійського, який намагався організувати опір, по-звірячому вбили. Народне протистояння змові було придушене.

Внаслідок перевороту владу захопив уряд на чолі з одним із лідерів «Народної змови» Александром Цанковим. Провідні посади в ньому обіймали військові. У їхніх руках були армія, поліція, місцева адміністрація, а політичні партії відігравали другорядну роль. Новий режим мав військово-фашистський характер. Це була відверта диктатура реакційних сил суспільства. Репресії та переслідування були спрямовані проти БХНС, Болгарської комуністичної партії (БКП) та інших лівих партій.

• 1. Які дві політичні сили сформувалися у Болгарії в 1922 р.?
• 2. Яку мету переслідували новостворені організації?
• 3. Коли відбувся державний переворот у країні? Які політичні сили стали на чолі перевороту?
• 4. Якими були наслідки даної події для Болгарії?

Вересневі події 1923 р. у Болгарії

Вересневе повстання 1923 р. стало прямою відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської диктатури. Під час перевороту БКП посіла позицію нейтралітету, що спричинило критику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових комуністів. Під впливом цієї критики ЦК БКП на засіданні 5-7 серпня 1923 р. виніс рішення про збройне повстання. Було розпочато переговори з керівництвом лівих партій. Соціалісти відкинули пропозиції про співробітництво, сповідуючи тактику ненасильницьких дій, а з БХНС було підписано угоду про спільні дії диктаторського режиму. В керівництві БКП точилися серйозні суперечки щодо питання про збройне повстання. Г. Димитров і В. Коларов обстоювали тактику спільного фронту боротьби проти фашистської диктатури, а секретар ЦК Т. Луканов виступав проти повстання. Уряд, дізнавшись про підготовку повстання, вдався до превентивних репресій. Але ЦК БКП ухвалив розпочати повстання в ніч проти 23 вересня з метою встановлення влади робітничо-селянського уряду. Повстання було підготовлене неналежним чином й спиралося переважно на ентузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Політична орієнтація його учасників не завжди була чіткою, лави повстанців розривали внутрішні суперечності. До складу Головного революційного комітету (ГРК) увійшли Г. Димитров, В. Коларов і Г. Генов. Перші збройні бої почалися 13 вересня під Казанликом, а 19 вересня спалахнуло повстання в Південній Болгарії, у Старозагорському окрузі. Масового характеру набуло повстання в Північно-Західній Болгарії. Розпочавши його у визначений строк, тобто в ніч проти 23 вересня, повстанці захопили м. Фердинанд (нині Михайловград) та інші населені пункти. Декілька днів точилися запеклі бої проти урядових військ, але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а потім відступити за кордон. У Софії, де владі вдалося заарештувати деяких керівників ГРК, повстання не відбулося.

• 1. Як поводилося керівництво БКП після встановлення фашистської диктатури в країні?
• 2. Що спонукало їх до рішучіших дій?
• 3. Хто очолив повстання 23 вересня 1923 р.?
• 4. Якими були наслідки повстання?
• 5. Чому, на вашу думку, це повстання зазнало поразки?

Учитель. Болгарія як член Четверного союзу у Першій світовій війні за результатами Нейїського договору була відрізана від Егейського моря і втратила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. вояків, авіацію, військово-морський флот тощо. Упродовж 37 років країна повинна була сплатити 2 250 млн золотих франків репарацій. Усе це ускладнило і без того важке становище Болгарської держави.

Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, розглядаючи питання про політику уряду Стамболійського, та аналізують її разом з вчителем.

• 1. Якими були наслідки Нейїського договору для чинного уряду?
• 2. Яка партія стала одноосібно правлячою політичною силою у Болгарії?
• 3. Що ставив на меті Стамболійський, проводячи ряд соціально-економічних реформ?
• 4. Які реформи були проведені урядом Стамболійського? Чи були вони популярними серед населення і чому?
• 5. Який курс провадився у зовнішньополітичній сфері?

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

Учитель. . Югославія — таку назву отримала держава, що утворилася 1929 р. внаслідок об’єднання кількох південнослов’янських земель. Серед них були як незалежні держави — Сербія, Чорногорія, так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини, — Хорватія, Боснія та Герцеговина, Словенія та ін.

Перша світова війна виявилася каталізатором історичних процесів на Балканському півострові. Сербія і Чорногорія, що воювали на боці Антанти, під час війни значно зміцнили свій авторитет серед південнослов’янських народів. Більшість впливових партій Хорватії, Словенії, Боснії виступали за надання своїм народам суверенітету або широкої автономії.

. У серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовтня виникло Народне віче Хорватії, яке стало представницьким органом усіх південнослов’янських земель й отримало функції координаційного центру. Незабаром воно дістало назву Народного віча словенців, хорватів і сербів та 29 жовтня 1918 р. оголосило про розрив зв’язків з австро-угорською монархією, про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів. Проте нова держава виявилася нежиттєздатною. Вона проіснувала лише один місяць і два дні й не змогла виконати жодної своєї обіцянки. В умовах війни. молода держава вимушена була піти на союз із Сербією.

Сербія не приховувала планів об’єднати всі південнослов’янські землі під своєю владою. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про створення спільної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Формою правління у новій державі була конституційна монархія на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичів, і король мав право разом із парламентом (скупщиною) на законодавчу владу.

У політичному, економічному й культурному житті одразу виникли складні проблеми, пов’язані з боротьбою між великосербською буржуазією. та хорватськими й словенськими сепаратистами. В уряді королівства головні посади належали сербським політикам, декілька міністерських портфелів віддали тим хорватам і словенцям, котрі були прибічниками централізації. У державному апараті, поліції та армії переважали серби.

Найбільш економічно розвиненими регіонами були Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади у новій державі. Гострі суперечності виникли в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традиційно орієнтувалася на Німеччину, Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія — на мусульманські країни. Ця орієнтація склалася історично й продовжувала зберігатися в майбутньому. Найгострішими були релігійні суперечності, що пояснювалися приналежністю народів Королівства до різних віросповідань: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати, словенці), мусульманського (серби Боснії, які сповідували іслам). У країні виникла взаємна релігійна нетерпимість народів.

• 1. Що стало каталізатором історичних процесів на Балканському півострові?
• 2. Яка нова держава утворилася 29 жовтня 1918 р.?
• 3. Чому і з ким молода держава змушена була укласти союз?
• 4. Коли було утворене Королівство сербів, хорватів і словенців? Які держави увійшли до його складу?
• 5. Які проблеми залишалися нерозв’язаними у Королівстві?

Національне питання в Югославії

Учитель. Найбільш гострим питанням для Королівства стала великосербська політика, яку проводили король та уряд. Унітарне Югославське королівство на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів не враховувало особливостей історичного розвитку та політичного стану народів і територій, які входили до нього. Тому національне питання протягом усього міжвоєнного часу було тією віссю, навколо якої вирувало внутрішньополітичне життя країни.

Визначальними були сербо-хорватські суперечності. Деякі опозиційні хорватські, словенські та мусульманські партії виступали з вимогами надання рівних прав усім національностям. Зокрема, 1921 р. було створено Хорватський блок, до якого увійшли партії, що вимагали федерального устрою королівства СХС.

Прихильником сепаратистів була Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП). Її популярність зросла після того, як влітку 1924 р. її лідер С. Радич поїхав до СРСР і заявив про вступ партії до Селянського Інтернаціоналу. Прагнучи внести розкол в опозиційний рух, король і сербські партії пішли на компроміс із Радичем. Його та інших представників цієї партії було включено до складу уряду, партія перестала називати себе республіканською, визнала Відовданську конституцію та вийшла з Селянського Інтернаціоналу.

Проте компроміс був тимчасовим. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в скупщині депутат від правлячої партії смертельно поранив С. Радича, а двох інших парламентарів від Хорватської селянської партії було вбито. У Хорватії почалися масові мітинги протесту.

Вибухонебезпечна ситуація складалася в Косові, де після поразки від турків 1389 р. Сербська держава припинила існування. У національній самосвідомості сербів Косово посідало особливе місце, адже тут перебував центр сербської державності. Проте від кінця XVII ст. сербське населення з різних причин почало залишати свою прабатьківщину, переселяючись переважно до Воєводіни, а на їхнє місце турецька адміністрація поселяла албанців. Невдовзі албанці склали тут більшість населення.

Албанізація Косова — роз’ятрена рана у сербській національній свідомості. У міжвоєнний період в цьому регіоні виникали численні конфлікти між сербами та албанцями. Прогресивні сили і в Хорватії, і в Словенії, здіймаючи прапор націоналізму, прагнули суверенітету й незалежності, що відповідало настроям значної частини жителів цих районів королівства. Загострення національних суперечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.

• 1. Що було найгострішим питанням для королівства? У чому полягала причина загострення цього питання?
• 2. Як розвивалися сербо-хорватські відносини?
• 3. У чому полягала проблема Косово?

Включення Бессарабії та Північної Буковини до складу Румунії

Учитель. З’ясувавши ситуацію зі здобуттям незалежності кожної з названих країн, хотілося б доповнити інформацію щодо включення Бессарабії та Північної Буковини до складу Румунії. Так, у січні 1918 р. вона розпочала інтервенцію в Бессарабії, де уже було встановлено радянську владу. Селянський з’їзд, що зібрався в умовах румунської окупації в Кишиневі, одностайно висловився за радянську владу. Румунський уряд уклав угоду з радянським урядом (березень 1918 р.), за умовами якої румунська влада мала залишити протягом двох місяців територію Бессарабії та не вживати жодних дій проти радянської Росії. Проте у квітні 1918 р., скориставшись з окупації України австро-німецькими військами після підписання Брестського миру, Румунія відмовилася від виконання щойно підписаної угоди й анексувала Бессарабію. Румунська окупаційна влада інсценувала «волевиявлення» населення про приєднання до Румунії за умови надання територіальної автономії. У листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено й Буковину. Національні збори румун, що переважали в Південній Буковині, висловилися за приєднання до Румунії. А от населення Північної Буковини, що складалося переважно з українців, заявило про своє бажання возз’єднатись з Україною. Румунські війська, заручившись підтримкою Антанти, окупували Північну Буковину, ігноруючи волевиявлення її населення.

IV. Узагальнення та систематизація знань

Робота з картою

За допомогою карти історичного атласа заповніть таблицю «Територіальні зміни в Болгарії та Румунії у повоєнний час».

Міжнародний договір

Втрачені території

Отримані території

Робота зі схемами

Учні отримують схеми зі змістом румунської Конституції 1923 р. та Відовданської Конституції 1921 р. За допомогою прийому «Два-чотири-разом» учні аналізують та порівнюють дані Конституції.

Румунська Конституція 1923 р.

• Декларовано політичні права й свободи; свободи слова, зборів, друку тощо;
• скасовано станові та церковні привілеї;
• закріплено загальне виборче право, якого, проте, не було надано жінкам і військовим;
• запроваджено обов’язкову початкову освіту;
• запроваджено кримінально-процесуальні гарантії і суд присяжних;
• передбачався захист усіх форм власності;
• мешканцям нових провінцій належало одержати підданство королівства, а деяким категоріям осіб — службовцям, працівникам освіти і охорони здоров’я — скласти іспит з румунської мови, історії, географії та конституційного права;
• збереглися високі виборчі цензи та вибори за колегіями (від «палати торгівців, промисловців, ручної праці, сільського господарства») — у нижню палату й за округами — у сенат.

Відовданська Конституція 1921 р. Югославії

V. Домашнє завдання

• 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
• 2. Підготувати учнівські проекти «Розвиток літератури і живопису в 10-20-х рр. XX ст.».

§ 19. Режим Горті в Угорщині. Югославія

14 листопада 1919 р., після виводу з Будапешта румунських військ, у столицю вступили частини угорської армії, сформованої ще в період УРР на території, окупованій французами. На чолі її став адмірал М. Горті.

Міклош Горті (1868-1957 рр.) — правитель (регент) Угорщини в 1920-1944 рр., адмірал. Закінчив військово морську академію. У 1886-1918 рр. служив у військово морському флоті Австро-Угорщини. У 1919 р. — учасник розгрому Угорської Радянської Республіки. З 1920 р. — правитель (регент) Угорщини. Після 1933 р. установив тісні зв’язки з нацистською Німеччиною. У жовтні 1944 р. передав владу Ф. Салаші й виїхав за кордон.

Горті учинив розправу над учасниками соціалістичної революції, а згодом, проголосив себе регентом держави з широкими повноваженнями. 1 березня 1920 р. Національні збори Угорщини ухвалили постанову про відновлення монархії в країні.

Тріанонський мирний договір, підписаний у червні 1920 р., зафіксував розпад Австро-Угорщини й установив нові кордони країни. Угорщину зобов’язали виплати репарацій державам-переможницям у Першій світовій війні. Чисельність її збройних сил обмежувалася 35 тис. осіб без права мати авіацію, танки і важку артилерію.

За межами Угорщини в сусідніх країнах жили 3 млн угорців, і правлячі кола країни використовували Тріанонський договір для розпалення шовіністичних настроїв на користь відродження «Великої Угорщини». Ця обставина викликала побоювання сусідніх держав — Чехословаччини, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, які створили воєнно-політичний союз — Малу Антанту.

2. УТВЕРДЖЕННЯ РЕЖИМУ ГОРТІ

Установлений в Угорщині в 1920—1921 рр. режим М. Горті мав авторитарний і диктаторський характер із збереженням парламенту і наявністю деяких елементів парламентської демократії.

Гортізм спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і товариств («Союз пробуджених угорців» та ін.). Їхнім керівним центром став «Союз Етелкез», чи «Екса», який управлявся Радою сімох вождів. Горті вважався «невидимим главою союзу» і контролював діяльність усіх цих організацій.

У 1921 р. Горті призначив на посаду прем’єр-міністра представника земельної аристократії графа І. Бетлена, який обіймав цю посаду до 1931 р.

Економічне становище Угорщини вдарюся стабілізувати лише в 1924—1926 рр. На початку 1924 р. Угорщині за посередництвом Ліги Націй надали міжнародну «позику оздоровлення» 250 млн золотих крон. За допомогою цієї позики вдалося стабілізувати валюту і дещо пожвавити промисловість. Розрив з Австрією звільнив промисловість від сильного конкурента, що призвело до значного зростання текстильної промисловості.

Уряд Бетлена провів аграрну реформу. У великих поміщиків вилучили за викуп і продали близько 10 % землі. Землю придбали 230 тис. селян, причому перевага надавалася особам, які активно підтримували Гортістський режим.

Реформа зміцнила прошарок заможних селян, котрі виробляли значну кількість сільськогосподарських продуктів на ринок.

У жовтні 1932 р. Горті призначив прем’єр-міністром генерала Д. Гембеша, який висунув програму «відродження угорської нації».

Уряд Гембеша після прийняття присяги, 1932 р.

В Угорщині досить швидко зростав вплив фашистських організацій. У 1934 р. було створено нову фашистську організація «Воля нації», перейменовану в 1939 р. у «Перехрещені стріли». Ця організація була тісно пов’язана з німецькими нацистами.

На міжнародній арені Гортістський режим домагався перегляду Тріанонського договору і зменшення репарацій. Угорські правлячі кола прагнули повернути своє панування над словацькими, хорватськими, румунськими і сербськими землями.

У квітні 1927 р. Гортістська Угорщина і фашистська Італія уклали договір про дружбу, спрямований проти країн Малої Антанти. Всупереч міжнародним зобов’язанням Угорщина поступово нарощувала свій військовий потенціал. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера в 1933 р. починається зближення гортістського та нацистського режимів. Угорський прем’єр-міністр Д. Гембеш був першим серед глав європейських урядів, хто відвідав з візитом Гітлера. Довго лавіруючи Горті на 1938 р. зробив остаточний вибір. Він став одним з перших співучасників Гітлера і Муссоліні в актах агресії в Європі.

Запершим Віденським арбітражем (2 листопада 1938 р.) Гітлер і Муссоліні змусили Чехословаччину передати Угорщині південні райони Словаччини і Закарпатської України (з населенням понад 1 млн осіб).

У лютому 1939 р. Гортістська Угорщина приєдналася до Антикомінтернівського пакту. У березні 1939 р. Угорщина захопила всю Закарпатську Україну і допомогла Гітлерові ліквідувати суверенітет Чехословаччини.

За другим Віденським арбітражем (30 серпня 1940 р.) Угорщина одержала Північну Трансільванію, яка входила до складу Румунії. У листопаді 1940 р. Горті приєднався до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія).

3. УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Держава Югославія (таку назву вона одержала в 1929 р.) утворилася в результаті об’єднання ряду південнослов’янських земель. Серед них були як раніше незалежні держави (Сербія і Чорногорія), так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини (Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Далмація, Воєводина).

Перша світова війна значно активізувала національно-визвольний рух на території Австро-Угорської імперії.

Зазнавши поразки у війні, імперія Габсбургів у листопаді 1918 р. припинила своє існування, на її руїнах почали формуватися національні держави.

У роки війни виникло кілька центрів об’єднавчого процесу. Найвпливовішими з них були:

• Південнослов’янський національний комітет. Складався з представників національно-визвольного руху слов’янських народів, що входили до складу Австро-Угорщини.

• Південнослов’янський об’єднавчий комітет на чолі з представником Хорватії А. Трумбичем, що діяв у Лондоні.

• Емігрантський сербський уряд на чолі з II. Пашичем.

• Чорногорський комітет національного об’єднання.

20 червня 1917 р. прем’єр-міністр Сербії Н. Пашич і голова Південнослов’янського об’єднавчого комітету А. Трумбич підписали на острові Корфу декларацію (Корфська декларація). Вона передбачала об’єднання після закінчення Першої світової війни Сербії і південнослов’янських земель Австро-Угорщини в незалежну державу під егідою династії Карагеоргієвичів. До складу держави повинні були ввійти Чорногорія і землі колишньої Австро-Угорської імперії: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина й ін. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичів.

Історичні подробиці. Сербія. Територія Сербії була заселена слов’янами в VI—VII ст. У XII ст. утворилася велика держава (з 1217 р. — королівство). Поразка сербо-боснійського війська в битві на Косовому Полі (1389 р.) призвела до встановлення в Сербії османського ярма. За підтримкою Росії Сербія здобула в 1830-1833 рр. статус автономного князівства, а за рішенням Берлінського конгресу (1878 р.) — повну незалежність.

Чорногорія. Заселена слов’янами з VII ст. До XI ст. називалася Дукля, потім — Зета (назва Чорногорія — з XIV ст.). З 1366 р. — незалежна. Вела боротьбу з Венецією і Туреччиною. У 1499 р. приєднана до Османської імперії. З 1796 р. — фактично незалежна. З 1852 р. — спадкоємне князівство. З 1878 р. — повністю незалежна. Хорватія. Заселена слов’янами з VII ст. У IX ст. утворилась держава, з 925 р. — королівство. З 1102 р. — у складі Угорського королівства (при збереженні внутрішнього самоврядування). З 1526 р. — під владою Габсбургів. У кінці XVI — на початку XVIII ст. велика частина території Хорватії перебувала під османським ярмом. З кінця XVIII ст. посилюється залежність від угорської влади. Хорватсько-угорська угода 1868 р. визнала лише обмежену автономію хорватських земель у складі Австро-Угорщини.

Словенія. Територія Словенії заселена слов’янами з VI ст. У XI—XIII ст. на її території утворився ряд князівств. З початку XVI ст. — під владою Австрії, потім — у складі Австро-Угорщини з незначною автономією.

Боснія і Герцеговина. У VI—VIІ ст. територія Боснії і Герцеговини заселена слов’янами. У XII ст. утворилося Боснійське князівство (у XIV ст. — королівство, що включало і Герцеговину). З 1463 р. велика частина території Боснії, а з 1482 р. і Герцеговини була під османським ярмом. Після боснійсько-герцеговинського повстання (1875-1878 рр.) окупована Австро-Угорщиною, а з 1908 р. нею анексована.

Далмація. У VI—VII ст. заселена слов’янами. У IX ст. увійшла до складу Хорватської держави, на початку XII ст. — до складу Угорщини. У 1420-1797 рр. (крім Дубровника) — під владою Венеції (у XVI ст. внутрішні області Далмації були захоплені Туреччиною). У 1797-1918 рр. — у складі Австрії й Австро-Угорщини. З 1945 р. більшість територій — у складі Хорватії.

Воєводина. Заселена слов’янами в VI ст. З X ст. — у складі Угорського королівства. У 1526-1918 рр. — під владою Габсбургів. Сьогодні входить до складу Сербії на правах автономного краю.

Поряд з Корфською декларацією в південнослов’янських землях Австро-Угорщини існували інші варіанти створення держави.

Ще в серпні 1918 р. провідні політичні партії Словенії утворили Народну раду, а 5 жовтня було скликано Народне віче Хорватії, яке також намагалося стати представницьким органом усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини. Невдовзі воно одержало назву Народне віче словенців, хорватів і сербів (серби становили значну частину населення Словенії і Хорватії).

29 жовтня 1918 р. Народне віче словенців хорватів і сербів оголосило про розрив зв’язків з Австро-Угорщиною і про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів. Однак нова держава не мала армії, апарату управління і проіснувала дещо більше місяця. В умовах тривалих воєнних дій, територіальних домагань з боку Італії, представники Держави словенців, хорватів і сербів змушені були укласти союз із Сербією, яка не приховувала своїх планів щодо об’єднання всіх південнослов’янських земель під своєю егідою.

1 грудня 1918 р. було підписано угоду між делегацією Держави словенців, хорватів і сербів та урядом Сербії про утворення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців на чолі з Олександром Карагеоргієвичем. Нова держава проголошувалася парламентською монархією.

4. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. АГРАРНА РЕФОРМА

Щойно утворена держава відразу стикнулася з величезними труднощами. Господарство було зруйноване війною. Промисловість майже не існувала, фінанси перебували в стані хаосу. Залізниці не були об’єднані в єдину систему. Різні регіони держави відрізнялися за рівнем економічного розвитку, історичними традиціями. Вищий рівень розвитку мали Словенія і Хорватія. У роки часткової стабілізації в економіці країни зросла роль Сербії, яка отримувала основну частку кредитів Національного банку.

У цілому рівень промислового розвитку країни був невисоким. За винятком гірничодобувної галузі, важка промисловість так і не була створена. Більшість підприємств легкої промисловості були дрібними. В експорті переважали сировина і сільськогосподарські продукти.

Гостро в країні постало аграрне питання. У лютому 1919 р. оголосили про проведення аграрної реформи. Вона сильно обмежила поміщицьке землеволодіння в Словенії, Хорватії і Воєводині, де поміщиками були здебільшого особи австрійського й угорського походження. Проте набагато повільніше проходили реформи в Далмації, Боснії і Герцеговині. Майже не відбулися зміни у сербському селі, де здавна затвердилося дрібне селянське землеволодіння.

5. ВИДОВДАНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ 1921 р.

28 червня 1921 р. у день Св. Виду (у річницю битви на Косовому Полі в 1389 р.) Установчі збори ухвалили Конституцію Королівства сербів, хорватів і словенців, названу Видовданською. Королю, особу якого оголосили недоторканною, Основний закон надавав великі права: разом з Народною скупщиною (парламентом) він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Крім цього, королю належало право здійснювати зовнішню політику, він був верховним головнокомандувачем.

Конституція закріпила унітарний державний устрій. Державу поділили на 33 жупанії (губернаторства) на чолі з призначуваними королем жупанами. Конституція визнавала наявність у державі єдиного «сербо-хорвато-словенського народу». Прийняття Видовданської конституції завершило процес формування нової держави.

6. ЗАГОСТРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПИТАННЯ

Національне питання протягом усього міжвоєнного часу було тією віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни. Із соціальними і національними протиріччями були тісно пов’язані і релігійні протиріччя, через те, що народи Королівства належали до різних віросповідань. Хорвати і словенці були католиками, серби сповідали православ’я, а жителі Боснії і Герцеговини — переважно іслам. У країні виявлялася релігійна нетерпимість народів один до одного.

На перший план виходили сербо-хорватські суперечності.

Впливовою політичною силою стала Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП), очолювана С. Родичем, що висунула гасло національної незалежності Хорватії. Лідер ХРСП С. Радич здійснив поїздки до Лондона і Парижа, домагаючись від керівників англійського і французького урядів підтримки своїх планів. У 1924 р. він відвідав СРСР, де заявив про готовність партії вступити в Селянський Інтернаціонал.

Король і сербські партії пішли на компроміс з Радичем. У 1925 р. його та інших представники ХРСП включили до складу коаліційного уряду Н. Пашича, а Хорватська селянська партія (ХСП) перестала називатися республіканською, визнала Видовданську конституцію. Однак компроміс виявився тимчасовим. 20 червня 1928 р. підчас бурхливої дискусії в парламенті депутат від правлячої партії смертельно поранив С. Радича, двох інших парламентарів ХСП вбили. У Хорватії розпочалися масові мітинги протесту проти політики сербських правлячих кіл.

Проти політики сербізації в Королівстві також активно виступали різні політичні сили Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії. Прагнучи здійснити централізацію держави, сербська влада повністю знищила ті політичні установи, які існували в національних районах Австро-Угорщини до утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Були ліквідовані Хорватський собор, Народний собор Боснії і Герцеговини, Народна скупщина в Чорногорії.

7. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р. І ВСТАНОВЛЕННЯ МОНАРХІЧНОЇ ДИКТАТУРИ

6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. У цей день король Олександр узяв всю повноту влади у свої руки. Всі політичні партії й організації, запідозрені в антидержавній діяльності, розпустили. Королівство сербів, хорватів і словенців перейменовували на Королівство Югославія, що мало символізувати державну і національну єдність «трийменного народу».

Карикатура на королівську диктатуру у Югославії

Упровадження нового адміністративного поділу в країні мало на меті стерти навіть у назвах областей будь-яке згадування про окремі народи. Дев’ять нових областей — бановин — найменувались за назвами річок. Кордони були проведені з таким розрахунком, щоб сербське населення становило в них більшість.

Встановлення «диктатури 6 січня», як називали переворот 1929 р. у Югославії, означало перехід від парламентської монархії до диктаторського режиму, покликаного зміцнити панування сербської влади.

8. ЮГОСЛАВІЯ В 1930-ті РОКИ

В 1931—1933 рр. економіка країни випробувала на собі весь тягар кризи, яка охопила промисловість, сільське господарство і фінансову систему. У провідній галузі промисловості — гірничорудній — виробництво скоротилося на 50—70 %. Зросло безробіття. Різко знизилися ціни на сільськогосподарську продукцію, що викликало масове розорення селянства.

В умовах економічної кризи у 1931 р. король Олександр «дарував» народу Югославії конституцію. Новий Основний закон закріпив режим особистої влади монарха, хоча проголосив деякі демократичні свободи і права.

У зовнішній політиці Югославія орієнтувалася на Францію. Ще в 1920—1921 рр., уклавши угоду з Чехословаччиною і Румунією, правлячі кола країни створили новий військово-політичний блок — Малу Антанту, за якою стояла Франція.

Але в 1930-ті роки окремі сили в Югославській державі почали виступати за розширення економічного співробітництва з Німеччиною. У травні 1934 р. Югославія підписала з Німеччиною торговий договір. Однак король Олександр і більша частина політичного керівництва були схильні продовжувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці підготували й організували в жовтні 1934 р. убивство в Марселі югославського монарха і французького міністра Л. Барту.

У другій половині 1930-х років зовнішня політика Югославії вже більшою мірою орієнтувалася на Німеччину. Налагоджували відносини з Італією, яка ще на початку 1920-х років заявила про територіальні домагання на югославські землі. У 1937 р. Югославія й Італія підписали договір про нейтралітет, який значною мірою привів до розпаду Малої Антанти і Волконської Антанти (Югославія, Греція, Туреччина, Румунія).

Після убивства Олександра королем проголосили його 11-річного сина Петра, а на чолі регентської ради став брат покійного монарха Павло.

У червні 1935 р. уряд очолив голова белградської фондової біржі М. Стоядинович. Новий уряд заявив про своє прагнення домогтися пом’якшення політичної напруженості в країні.

Свідчать документи. З маніфесту короля до сербо-хорвато-словенського народу (6 січня 1929 р.)

Мої сподівання і сподівання народу, що розвиток нашого внутрішнього політичного життя принесе порядок країні і зміцнить її, не виправдалися, Парламентський лад і всі політичні погляди дедалі більше виявляють свої негативні властивості, від яких народ і держава мають у даний час одну лише шкоду. Замість того, щоб розвивати і зміцнювати дух національної і державної єдності, парламентаризм у тому вигляді, якому він є зараз, починає викликати духовну дезорганізацію і національне роз’єднання. Мій священний обов’язок — зберігати всіма засобами національну єдність держави. Я переконаний, що в цю відповідальну годину усі — серби, хорвати і словенці — зрозуміють це щире слово свого короля, і що вони вірно послужать мені в моїх подальших прагненнях, спрямованих повністю лише на якнайшвидше здійснення такого устрою управління і такої організації держави, які щонайкраще будуть відповідати загальним потребам народів і державним інтересам.

Унаслідок цього я вирішив і ухвалив, що Конституція Королівства сербів, хорватів і словенців від 28 червня 1921 р. втратила свою силу. Всі закони країни залишаються в силі доти, доки вони не будуть скасовані моїм указом. Якщо знадобиться, то будуть оприлюднені за тим самим порядком нові закони.

Скупщина, обрана 11 вересня 1927 р., розпускається.

1. Які обставини змусили короля видати цей маніфест?

2. Які головні ідеї цього документа?

9. ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1941 р.

На початку Другої світової війни Югославія заявила про свій нейтралітет. Але 25 березня 1941 р. Югославія приєдналася до Троїстого пакту.

У широких верствах югославського суспільства цей крок розцінили як зраду національних інтересів. Група політиків, прихильників орієнтації на Велику Британію і США, а також пов’язані з ними деякі армійські офіцери в ніч на 27 березня 1941 р. здійснили державний переворот. Замість скинутого регента Павла на престол офіційно зійшов оголошений повнолітнім король Петро II. Новий уряд очолив командувач авіації генерал Д. Симович. Уряд Симовича водночас заявив про готовність виконувати свої зобов’язання за Троїстим пактом, хоча 5 квітня 1941 р. підписав договір про дружбу з СРСР.

Гітлер, розцінивши переворот 27 березня і договір із СРСР як події, що змінили ситуацію на Балканах, дав наказ про напад своїх збройних сил на Югославію. 6 квітня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини разом з військами Італії, Болгарії й Угорщини ввійшли у межі країни. Вже 17 квітня командування югославської армії підписало акт про беззастережну капітуляцію. Югославія як суверенна держава припинила своє існування.

ЗНАЮ МИНУЛЕ – ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ – ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Назвіть ім’я правителя Угорщини у 1920-1944 рр.

2. У яких сусідніх з Угорщиною країнах проживало численне угорське населення?

3. Чому Горті вдалося встановити диктаторський режим у країні?

4. Які південнослов’янські землі увійшли до складу Королівства сербів, хорватів і словенців?

5. Назвіть основні положення Видовданської конституції.

6. Визначте особливості економічного розвитку Королівства сербів, хорватів і словенців у 1920-х роках.

7. З перелічених південнослов’янських земель і країн назвіть і покажіть на карті ті, які в 1929 р. увійшли до складу Югославії: Сербія, Чорногорія, Словаччина, Боснія і Герцеговина, Далмація, Чехія, Словенія, Україна, Білорусія, Воєводина.

II. Обговоріть у групі

1. Як Ви вважаєте, чи можна назвати Гортістський режим в Угорщині фашистським?

2. Як складалися передумови загострення сербо-хорватських протиріч?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Протягом XX ст. південнослов’янські народи неодноразово опинялися у гирлі кровопролитних боїв, пройшли через братовбивчі війни. Як Ви вважаєте, які історичні події та явища 1920-х років впливали на подальші події на Балканах, на міжнаціональні та міжрелігійні відносини в регіоні?

2. Як Ви вважаєте, які проблеми Югославії, що обумовили її розпад на початку 1990-х років, були породжені у 1918-1939 рр.?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1 грудня 1918 р. утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

1920-1944 рр. диктаторський режим Горті в Угорщині

28 червня 1921 р. ухвалення Видовданської конституції

6 січня 1929 р. державний переворот і встановлення монархічної диктатури в Югославії

17 квітня 1941 р. підписання акта про капітуляцію Югославії