Тарасова (Чернеча) гора

Напевно, немає в Україні людини, яка б не чула про Тарасову, або, як її ще називають – Чернечу гору у Каневі. Ще у школі, коли ми вивчаємо творчість Тараса Шевченка, вчителі обов’язково розповідають нам про це місце – місце, де похований знаменитий Кобзар.
Ми не будемо обговорювати з вами геологію гори, і навіть те, що вона практично найвища у Каневі. Ми зібрали найцікавіші факти про Тарасову гору, щоб ви переконалися, це місце – must visit!

Чому гору називають Чернечою?
Чому її називають Тарасовою – зрозуміло, а ось чому Чернечою – не дуже. Насправді історія така: у XVI ст. у Каневі побудували монастир, в якому жили бездомні та поранені козаки, яких доглядали ченці. Гора була частиною монастиря, і на честь ченців, які прогулюються в обідні по її схилах, й отримала таку назву.

«Як умру, то поховайте . »
Не всім відомо, що Чернеча гора не одразу стала останнім притулком великого Кобзаря. Спочатку після смерті Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі у Петербурзі, і тільки через 58 днів перепоховали у Каневі, як і заповідав сам письменник.
Тоді ж на горі встановили дубовий хрест, і тільки за 20 років з’явився той бронзовий пам’ятник, який ви бачите сьогодні. Це, до речі, найбільший пам’ятник Тарасу Григоровичу у світі.
Щоб піднятися на вершину Тарасової гори, вам доведеться подолати 392 сходинки. Однак це не так складно, як здається на перший погляд – на всіх прольотах сходів є лавочки для відпочинку. Тож навіть маленькі туристи зможуть піднятися на вершину!

Приємний бонус: з колонок, розташованих уздовж сходів, звучить українська музика. Ті, хто вже відвідав Тарасову гору, зізнаються, що підніматися нагору під народні мелодії набагато приємніше – надихає!

А навіщо підніматися?
Всі читали «Заповіт»? Так ось, підніматися потрібно, щоб побачити на власні очі все те, про що писав Кобзар у своєму творі: «І лани широкополі, і Дніпро, і кручі. ». З вершини гори відкривається дивовижний краєвид на околиці – ідеальне місце для відчуття свободи. Тої самої. Яку ніби відчуваєш на дотик. Де, як не тут. І пам’ятні фотографії теж яскраві вийдуть. За будь-якої погоди.

Від автовокзалу у Каневі пішки йти досить далеко – близько години. Однак дорога пролягає вздовж Дніпра, тож прогулянка у хорошу погоду вас не втомить. Дістатися до Тарасової гори від автовокзалу можна й маршруткою, яка від’їжджає від центрального входу. Ходить вона не за розкладом, тому точно розрахувати час не вдасться. Проте й чекати довго не доведеться – проміжок між маршрутками близько півгодини.

Душевні, милозвучні вірші про Україну для дітей | 30 творів

Пропонуємо вашій увазі патріотичні, душевні, милозвучні вірші про Україну для дітей.

На долю України випали важкі випробування. Вона протягом багатьох віків бореться за свою свободу і незалежність.

Що таке Україна?

Україна – це наша родина, домівка, друзі… Це ліси, поля, гори, море й ріки…

Це червона калина, що росте на подвір’ї біля оселі та рушничок, вишитий руками старенької бабусі.

Також Україна – це рідна мова, якої нас вчила мама, співаючи колискову, це наші обряди, звичаї та традиції, що передаються від покоління до покоління.

В сьогоднішній статті ми зібрали дитячі вірші про Україну.

Вірші про Україну для дітей

Добрий день, Україно моя!

Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, малюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!

Сонячний дім

Привітний і світлий наш сонячний дім,
Як радісно й весело жити у нім.
Тут мамина пісня і усмішка тата.
В любові й добрі тут зростають малята.
Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
«Мій сонячний дім — це моя Україна!»

Моя Україна – це пісенька мами…

Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.

Це моя Україна

Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна,
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна.

Рідний край

Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.

Україна

Україна – рідний край.
Поле, річка, синій гай.
Любо стежкою іти.
Тут живемо я і ти.

Наша ненька – Україна

Я — зерня, ти — колосочок,
Я — дочка, а ти — синочок,
Я — верба, а ти — калина,
Наша мова — солов’їна!

Я — озерце, а ти — море,
Я — гора, а ти — простори,
Я — лісок, а ти — тополя,
Я — свобода, а ти — воля!

Я — криничка, а ти — сонце,
Я — хатинка, ти — віконце.
Українська ми родина,
Наша ненька — Україна!

Україно моя мила

Україно моя мила,
Ти моя рідненька,
Я тебе так щиро люблю,
Хоч я ще маленька.
Іванна Блажкевич
Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Хоч малий я

Хоч малий я, невеликий,
Зате добре знаю,
Що край рідний – Україна,
Я тебе кохаю.

Рідне

Україна – рідний край,
Рідне поле, зелен гай,
Рідне місто й рідна хата,
Рідне небо й рідна мати.

Як ти любиш Україну

— Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.

Облітав журавель

Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
Де найкращая земля? –
Журавель відповідає:
Краще рідної немає!

Батьківщина

Моя рідна Батьківщина
Має назву Україна.
В мене й нація своя –
Українець в мами я.
Є у мене й рідна мова,
Де вкраїнське кожне слово.

Я живу на Україні

Я живу на Україні,
Де річки, озера сині, –
Чиста в них вода, прозора,
В дно глибинне світять зорі.
Найгарніші наші села,
Люди мудрі і веселі,
Хати білі, чепурненькі,
Діти всі такі гарненькі…
Маки в полі червоніють,
І волошки ген синіють,
Всі сади таки плодючі,
Огороди всі родючі.
Наша Україно мила,
Донька я твоя щаслива.

Вірші про Україну

Моя Україна – це пісенька мами

Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.

Мати-Україно

Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!
Хай же мир і дружба поєднають всіх,
І дзвенить дитячий безтурботний сміх.
Нам зоріє доля світла і ясна.
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж у нас одна!

Сонячний дім

Привітний і світлий наш сонячний дім,
Як радісно й весело жити у нім.
Тут мамина пісня і усмішка тата.
В любові й добрі тут зростають малята.
Дзвінка наша пісня до сонечка лине:
«Мій сонячний дім — це моя Україна!»

Про нашу Україну

Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні –
Змагається він з нами!

З тобою

Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина.
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.
Послухай, як трава росте,
Напоєна дощами,
І як веде розмову степ
З тобою колосками.
Послухай, як вода шумить –
Дніпро до моря лине, –
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.

Україна моя

– Що таке Україна?-
Я спитав в журавля.
– Працьовита країна,
там багата земля!
Я спитав у лелеки:
– Де найкращі поля?
– Облітав я далеко,
краще наших нема!
Я спитав у синиці:
– Де смачніше вода?
В Українських криницях
– відповіла вона.
– Хто найкраще співає?-
Я спитав солов’я.
Та хіба ж ти не знаєш?
Україна моя.

Я дитина українська

Я дитина українська,
Вкраїнського роду,
Українці – то є назва
Славного роду.

Україна – то край славний,
Аж по Чорне Море,
Україна – то лан пишний
І степи і гори.

І як мені України
Щиро не кохати?
Мене ненька по-вкраїнські
Вчила розмовляти.

І як мені України
Щиро не любити?
Мене вчили по – вкраїнські
Господа молити.

За свій рідний край і нарід
Я Господа молю:
Зішли, Боже, Україні
І щастя і долю!

Маленька Вкраїночка

А я дівчинка маленька,
Україна – моя ненька…
Край Карпатський – батько мій –
Любий серцю, дорогий.
В мене стрічка у косичці,
Файні квіти на спідничці,
З гір водичка у відерці,
А Вкраїнонька у серці.
Через річку, через поле
Я піду по стежці в гори
І смерічці заспіваю,
Як я землю цю кохаю.
Хай почує спів мій пташка
І замріяна ромашка,
І усі карпатські села,
Бо щаслива я й весела.

Моя Україна

На світі багато чудових країн,
Мені наймиліша, найкраща країна,
Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,
Безсмертна моя Україна.
Ти з давніх віків непокірна була
І волю свою боронила невпинно.
Нарешті збулося – її здобула
Звитяжна моя Україна.
На землях твоїх неозорих степів
Живе працьовита і чесна родина,
Хвилюється колосом стиглих хлібів
Моя золота Україна.
В садах і дібровах в вечірні часи
Чарує нас пісня дзвінка солов’їна
І чути співочі дівчат голоси, –
Пісенна моя Україна.
Тепер ще не легко живеться тобі,
Є в тому, мабуть, особлива причина.
Та все подолає в тяжкій боротьбі
Незламна моя Україна.
Квітуй, мов калина, на плесами вод,
Будь в дружбі і праці міцна та єдина.
Хай буде щасливим твій вільний народ,
Прекрасна моя Україно!

Про Україну

Я тримаю у руці
Кольорові олівці.
Хочу я намалювати
Кримські гори і Карпати.
Степ і пагорби Дніпрові,
І озера, і діброви,
І веселку, і калину,
Чорне море і Дунай –
Все це наша Україна,
Наш чудовий рідний край!

Мій край

Україна — край мій рідний
Від Кавказу по Карпати,
І веселий, і свобідний,
І великий, і багатий.
Де є в світі кращі ріки,
Як Дністер, Дніпро-Славута?
Хто покине їх навіки,
Тому в серці вічна смута.
Де є в світі кращі гори,
Де таке повітря свіже?
Де шумлять так гарно бори
І хвилює спіле збіжжя?
Де ясніше сонце світить,
Де гарніше зорі сяють?
Де ж солодше пахнуть квіти —
Як у нашім любім краї!

Так любімо Україну

Матері ласкаві очі
і долоні рідні-рідні
вперше ти побачив, хлопче,
тут, у нашій Україні.
Білу хату, вікна сині,
сонце, ліс, потоки рвійні –
вперше ти побачив, сину,
теж у нашій Україні.
І стежина прибережна,
шлях широкий, друзі вірні –
все тобі відкрилось вперше
тут, у нашій Україні.
І тому, як рідну матір,
дорогу твою, єдину,
як весну, пісні крилаті –
так любімо Україну.

Акровірш про Україну

У нас красивий, гарний край:
Квіти, море, річка, гай!
Рідне все: поля, діброви,
А сади які чудові!
Їх краса – це білий цвіт…
Ненька наша, Україна,
Адже ти для нас єдина!

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

В грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну.

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею.

Україна, як рідная мати

Від Донецька до Криму і Львова
Розпростерлась моя сторона.
Знають в світі красиве це слово –
Україною зветься вона!
Там, де простір безкрайнього поля,
Від сівби і до самих до жнив,
З колоском колихається доля
Козака, що раніше тут жив.
Я ходив по зелених Карпатах,
Бачив сяйво церков золоте,
У віночках на наших дівчатах
Різнотрав’я казкове цвіте.
Україна, як рідная мати
Огортає теплом нас своїм,
А Шевченко – він буде стояти –
Збережемо прекрасний цей дім.

Люблю тебе, Україно!

Люблю тебе безмежно, Україно!
Рве душу, ранить серце ця любов.
Ясна веселко, зболена руїно,
Кипить у жилах українська кров!
Любов всмокталась з подихом повітря,
Влилася з материнським молоком.
А погляд звабила краса-палітра,
Заквітчана розмаїтим вінком.
Люблю, як матір, і здорову, й зболену,
Люблю тебе незайману й сплюндровану,
Люблю щасливу і люблю знедолену
І прокляту, і Богом поціловану.
Свою любов я серцем відчуваю,
Найтоншим нервом, кожною клітиною.
Мій любий дорогий пекельний раю
Обплутаний, до болю, павутиною.
Милують око степові узори,
Вслухаюсь в тишу таємничих гір,
Оспівую озера, ріки, море,
Багатство тішить, врода вабить зір.
Але печуть мене палаючі простори,
Гнітять війна, розруха і біда.
Втішає волі дух і непокори!
Вселила злість ненависна орда!
Болію серцем, коли ти втрачаєш
Найкращих з кращих воїнів-синів,
За хворих й немічних дітей страждаєш,
Як чуєш плач й прохання матерів.
Живи Вкраїно, поки є цей світ!
Нехай ніколи більш не ллється кров!
Ти здійсниш зоряний стрімкий політ!
А допоможе сильна віра і любов!

Ось такі дитячі вірші про Україну ми рекомендуємо вам почитати та розівчити разом з малюками. Вони допомагають зрозуміти, наскільки неповторний наш край та наша Батьківщина.