Роса

Роса, -си, ж. 1) Роса. Поки сонце зійде, роса очі виїсть. Ном. № 5679. Сама ще молоденька, тільки як роса біла. МВ. І. 102. Перегнати на ро́су кого́. Задать кому. Ном. № 3470. 2) Божа роса. Молочные продукты. Ном. № 12371. За божу росу (молоко) не беруть грошей. Ном. № 12372. Ум. Росинка, росиночка, росиця, росичка, ро́сонька. Чуб. V. 283. Чуб. III. 476. Сонечко зійшло, росиця спала. Мет. 322.

Зміст

Сучасні словники

• дрібні краплі води, що утворились на поверхні Землі і предметах в результаті конденсації за умов охолодження при нічному ефективному випромінюванні.

Значення слова Роса за Ожеговим : Роса – дрібні краплі вологи , які осідають на рослинах , грунті при настанні ранкової або вечірньої прохолоди

Роса в Енциклопедіному словнику : 

Роса – краплі води, що утворюються при конденсації водяної пари на грунті , траві і наземних предметах при охолодженні їх внаслідок ізлученія.Вознікает в ясні і тихі ночі , коли велике земне випромінювання .

Значення слова Роса за словником Символізму :

Роса – означає світло світанку , духовне освіження , благословення , добре слово . Солодка роса – це мир і процвітання . Вона може уособлювати зміна , ілюзію і скороминущість . Пов’язана з Місяцем , приходом ночі і сном. Роса – це священна форма води у друїдів . У китайців означає безсмертя. Дерево Солодкої Роси росте на священній горі Кунь – Лунь. Воно є віссю світу і приймає на себе символізм Древа Життя. У євреїв в Каббалі роса – це воскресіння . Мертві відроджуються Росою Світла, що випаровується з Древа Життя. У мексиканців роса пейота , священного кактуса , що знаходиться на перетині двох перпендикулярних діаметрів , проведених у колі , – це роса безсмертя. У неплатників роса – це природна оболонка для душ , породження . У римлян роса – насіннєва рідина Юпітера.

Значення слова Роса за словником Ушакова: 

Водяні краплі , осаждающиеся з вологого повітря на землі і рослинах при охолодженні , зниженні температури . Вечірня роса. Нічна роса . Ранкова роса. Кущ зачепиш плечем , – на обличчя тобі раптом з листя бризне роса срібляста. І. Нікітін. Росою соняшник блищить. А.К. Толстой. Роса лягала на квіти. Тютчев . Дівиця плаче , що роса падає: зійде сонце , росу висушить . Прислів’я . Нині випадають сильні роси . Коси , коса , поки роса ; роса геть , і ми додому. Приказка . Доки сонце зійде , роса очі виїсть . Приказка . 2 . Назва паразитарних хвороб рослин , при яких брало останні покриваються як би росою ( бот. , с.-г. ) . Медвяна або медова роса ( бот. , с.-г. ) – виділення попелиць або хвороблива слиз на рослини. По росі – 1 ) під час роси , поки не випала роса. Добре косити по росі . 2 ) по мокрій від роси траві , землі і т. п. Не ходи босоніж по росі . До роси – дуже рано.

Значення слова Роса за словником Даля: 

Туман випарів опадає влагою на землю і нерідко стоять краплями на рослинах ,перлова роса, бісерна . Росою , та через срібло вмитися , білого будеш. Сльози роса : зійде сонце , і обсушить . На водяних жилах сильні роси

Роса як символ

• У багатьох міфопоетичних традиціях вважається, що все, що приходить із небес, носить священний характер, і в цьому сенсі роса має значення благословенного дарунка неба.
• Роса — провісник світанку й дня, що наближається, символізує чистоту, світло, духовне просвітління, божественне Слово, святий дух; солодка роса — це мир і процвітання. Роса пов’язана з ідеєю омолодження й безсмертя, але в той же час може уособлювати недовговічність, ефемерність, ілюзію.
• У християнській традиції роса — символ Божої благодаті. Це сльоза Богородиці, св. Варвари або й самого Христа: «…дрібний дощик від сліз Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа», — оповідається в «Голубиній книзі». Манна небесна, якою харчувалися сини Ізраїлеві в пустелі, з’явилася з росою.
• Колядки засвідчують небесне походження земних вод. Колись вважали, що ріки — це діти моря, народжені від його випаровувань (роси). В одному з текстів оповідається, як гості з того світу — колядники — на Різдво «знайшли Бога у господаря»:
• Образ легко прочитується за допомогою весільних образів. Дівчині, можливо, хлопець і подобається (ноги — еротичний символ), але вона остерігається «несанкціонованих» наслідків кохання. Козак її заспокоює, обіцяючи вірно любити і взяти за дружину (неділя — день весіль, черевички — атрибут шлюбу).
• Знаючи, що відбувалося зазвичай «на улиці» на свято Купала (свято кохання), неважко зрозуміти символіку образу. Купала подекуди називалося ще «роса». Звечора перед святом Івана Купала люди збиралися гуртами і йшли до лісу — «на росу».
• Коли в народній поезії роса порівнюється з людською сльозою, вона стає гіркою, солоною, пекучою. «Поки сонце зійде, роса очі виїсть», — говориться у прислів’ї, і в пісні з’являється надзвичайно сильний, так само вражаючий образ роси-сльози, який ховає в собі й інші значення, про які йшлося вище:

Чому стоїш, моя доненько? Чому не йдеш та додомоньку? Чи травиця ноги спутала, Або роса очі виїла?

• Вважається, що росу щовесни випускає святий Юрій, відмикаючи небо ключами. Юрій — покровитель хліборобства. В обрядовості на його честь багато і шлюбних мотивів.
• Особливо цілющою вважалася роса, зібрана на світанку в день святого Юрія. Її прикладали до ран, усі вмивалися нею, щоб бути здоровими, а дівчата — ще й гарними. Купальська та зібрана на Юрія роса наділена чарівною силою. Вона має здатність позбавляти людину невиліковних недуг і навіть повертати сліпим зір. У казці про Правду і Кривду розповідається про двох братів — доброго і справедливого Правду, і злого Кривду. Довелося їм подорожувати разом, на довгій дорозі Кривда за шматок коржика одрубав руки й виколов очі обманутому братові. Потім покинув сліпого й безрукого під шибеницею. Біля півночі прилетіли три ворони, посідали на шибеницю й говорять між собою: «Сеї ночі який би каліка не був хромий, безрукий, сліпий — від роси зцілиться, як тільки облиє нею свої рани». На зорі, як тільки півні заспівали й уже нечисть ніяка не мала сили, почав Правда росу шукати. Знайшов мокру траву і щойно торкнувся роси — руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице — і став бачити. Наскуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста. А там великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє півдержави тому, хто вилікує його жінку. Прийшов Правда до цариці. Взяв роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль. Викупали світлу царицю, й вона відразу стала здоровою.
• Схожий епізод є в духовному вірші «Сорок калік со калікою». Дорогою на прощу до Єрусалима каліки завітали до княжого двору. Княгиня Апраксія гарно їх прийняла, почастувала й «поклала око» на молодого ватажка. Коли ж її сексуальні забаганки не були ним схвалені, вона вирішила помститися: загадала підкинути до торби ватажка золоту княжу чашу і звинуватила його у крадіжці. За злочин каліки покарали хлопця за своїми законами: вийняли йому очі й покинули нещасного в чистому полі. Доліз він якось до дуба й чує: прилетіла та й сіла на дерево райська птаха. І співала вона царські пісні: «Хто в цю пору помиється росою з цієї шовкової трави, той буде здоровий». Молодець скористався такою нагодою, умився росою: вмить загоїлись його криваві рани, і став він таким красенем, як і був.
• Вдосвіта на Юрія селяни вперше вигонили на пашу корів, випускали коней покачатися по росі, адже: «Юрієва роса краща від вівса». Цей звичай відобразився в епізодах казок, коли герой вибирає з табуна непоказного з виду, а насправді чарівного коника й одразу пускає його на росу. І богатирський кінь, «що дим п’є і вогонь їсть», здобутий Іваном-Царенком під землею, за дванадцятьма каменями, проситься «на три зорі на пашеницю, на зелену кошеницю».

Роса у поетиці

Перший куплет Державного Гімну України

Ще не вмерла України ні слава, ні воля. Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Ілюстрації

Медіа

Див.також

Роса утворюється в результаті охолодження водяної пари , розташованого в повітрі близько до землі , і його подальшої конденсації на поверхні землі у вигляді крапель води. Освіта роси відбувається , як правило , вночі , коли можна спостерігати особливо інтенсивне охолодження земної поверхні у зв’язку із заходом сонця. Поверхня землі моментально остигає через відсутність теплового випромінювання. Також утворенню роси сприяє ясне чисте небо і поверхні , які легко віддають накопичене тепло. Саме через це роса утворюється на траві і листі дерев.

«Сонце заходить» Андрій Чайковський

Багатий та пишний цей наш край, Україна. Здається, що кращого на світі немає і, якщо був колись на землі справжній рай, то певно на нашій Україні милій, у тому тихому кутку, що Самарою зветься.

Багата та пишна сторона, та Бог поскупив їй долі, а нам. доброго розуму, що не вміли скарбами покористуватися, та все чужинцям поступалися, осувалися на сам крайчик, поки с. пропасть не провалилися.

Та що ж. а ми думкою багатіємо, колишнє згадуючи, щоб не забули, чим ми дули, а, може, це нам при-нагодиться, та й ще колись чимось будемо, може, колись наберемося кращого розуму, і знову оживе колишня наша слава.

Звідкіля взялося у нас це слово — Самара? Воно не наше і Бог знає чиє. бо й вчені лінгвісти не можуть цього вгадати. Це слово приходило у багатьох народів у данню давнину. В Біблії читаємо, що частина Палестини звалася Самарією. В Азії над Євфратом стояв городок Самара. Якийсь сибірський князьок, котрого звоював Єрмак* для Івана Грозного, називався теж Самара. Це слово стрічаємо і на Афонській горі. Над Волгою є теж городок Самара, в Криму була річка Самарчук. Його стрічаємо і у киргизів, а вкінці і на нашій Україні над рікою тої самої назви.

В давнину була це непроходима лісова пустиня з багатьма річками і ставками багаторибними. Ті перетинала більша річка того ж імені. Самара випливає з Харківщини і пливе більш-менш прямо на захід та впадає до Дніпра-Славутиці. На свойому бігу вона розливається в два рукави, які знову сходяться і творять великий острів. Завширшки вона доходить місцями до 50 метрів, а глибока буває і на 14 метрів. У найвужчім Ті місці була переправа, куди йшов великий чумацький шлях. Перевозове мито побирав січовий шафар і з того мало Запорожжя великий прибуток.

Величезний ліс з велетнями-дубами, соснами, горіхами та вербами простягався сотки миль. А в лісах усякої звірини та птиці, аж кишить. У соковитій траві пасуться стадами бородаті тури, рогаті олені та полохливі кози, в кущах ведмеді та вовки чатують на добичу, в підземельних норах хитрий лис скриваєть-ся, на деревах бистроокий рись та дикий кіт зорить за добичю. В дуплавих старих деревах меду велика сила. А на деревах всіляка птичка шебече, веселить душу. Понад верхами велетенських дерев сірий орел повагом кружляє.

В траві знову великий жовтобрюх, могутня гадюка, звита в клубок, малих мешканців тієї пустині лякає*.

*Жовтобрюх (Coluber, Zornnatter) доходить до 2 м довжини. Подратований, кидається на людей і дуже кусає. На щастя, не належить до отруйних.

Довгий час була ця країна для світу незнана. Віднайшли її запорожці, що ганялися за розбишаками, котрих прогнали вже з Дніпрових печер, а вони сюди поховалися, та звідсіль вели своє розбишацьке ремесло по шляхах, які лісами переходили.

Та, на велике диво, запорожці знайшли в цій пустині поміж розбишаками двох старих пустельників-монахів, котрим розбишаки послугували і всього їм постачали. Показалося, що пустинники були тут, ще заки розбишаки сюди зайшли. Поводилися з ними гарно, але пустельники згодом пізнали, яких-то добродіїв мають, і хотіли звідсіль утікати. Але розбійники їх не пустили. Чи боялися, щоби старці їх не видали і не зрадили, а може, хотіли їх притримати, щоби за їхні гріхи молилися. Тепер стало на тім, що розбійників віддали запорожці своїй владі на покарання, а старцям поставили монастир, котрий з часом щораз більше поширювався і став місцем паломництва для народа, а особливо для запорожців. Святомиколаївський самарський монастир вважали запорожці святим місцем. Багато із них на старості літ приходили сюди доконати свого віку.

Така ходила поміж народом легенда про повстання самарського монастиря. З того повстали багаті оселі, повстала і козацька запорозька паланка самарська, одна з найбагатших запорозьких паланок. Людей манила не лиш святість місця, а також багатство землі і сплавність річки Самари, що впадала до Дніпра.

Це велике багатство землі спричинило, що Москва, задумавши сколонізувати запорозьку землю чужоплемінним елементом, звернула особливо своє пажерливе око на самарську паланку.

Тут і починається наша повість.

І. ХРАМ У САМАРІ

У самарському соборі припадав двічі до року храм: на літнього Миколи і на Спаса. Полковники самарської паланки у той день і собі в своїй церкві в Новій Самарі-городку святкували празник. Так робив після принятої традиції і полковник паланки Павло Кандиба. На празник запрошував багато гостей, не лиш із самарських старшин, но й ближчих та дальших сусідів, та угощував їх через три дні або й довше. На ці празники приїздили також гості з Січі, бо полковник удержував живі зв’язки з січовим товариством.

Та вже від трьох років Кандиба празників не справляв і нікого до себе не запрошував, бо й сам нікуди не виїздив в гості. Це завелося відтоді, коли його син одинак, що свого часу вчився в Києві в Могилянській Академії*, пішов з козаками на Очаків під проводом московських генералів і там пропав без сліду. Полковникові доповідали ті, що з походу вернулися, що його син погиб в битві під Очаковом, дехто навіть говорив, що бачив його трупа, та інші знову говорили, що Петро попав в турецький полон з москалями і його повезли в Царгород. Та як би воно й було, Петро не вертався, а бідний батько горював за сином одинаком. Бо у нього більше дітей не було, і полковник бачив, що з ним пропаде його славний старий козацький рід.

* Висока школа в Києві, основана й підтримувана славним митрополитом Петром Могилою (ур. 1596 — пом. 1647).

А рід Кандибів був справді колись знатним, на цілому Низові. Батько полковника, Андрій Кандиба, був одним з козацьких полковників, що не пристав до гетьмана Мазепи та шведів, дав себе заманити на солодкі слова царя Петра та на ще солодші обіцянки. Але між козацькими старшинами було таких більше, і Павлові Кандибі не віднімало це слави, бо були й такі, що хоч пристали до гетьмана, то в останній момент зрадили і перейшли до москалів та причинилися до погребання самостійності України на довгий час. За вірність Андрія Кандиби цареві затвердили його по полтавській побіді на становищі полкового судді, хоч він більшої нагороди сподівався. Це йому дуже діймало і боліло. Жалував, що нe пішов за прикладом кошового Гордієнка. Не раз говорив синові Павлові, що москалеві не можна ніколи вірити. Вмираючи, лишив синові велике майно, і більш нічого. Павло Кандиба вже в літах був. Жив самітно вдівцем, а майно по батькові встиг побільшити. На самарських пасовиськах паслися його великі стада добірної худоби: волів та корів, отари овець, стада кабанів та табуни гарних коней турецької породи. Були повні стоги та стодоли всілякого хліба, на річці тарахкотіли два млини, крім того, молов борошно один вітрак на узгір’ї. У льоху стояли бочки з ріжними винами та медами і горілками, а в окремім льоху сховані були гроші срібні та мідяні, але було й золото, яке ще заховав його батько.

Його хутір стояв близько Нової Самари, огороджений здоровим частоколом дубовим з прорізами для рушниць. Довкруги йшов ще вал і глибокий рів. Полковник забезпечився на всякий випадок, бо було й таке, що й загін татарський туди забігав. За частоколом довкруги майдану стояли будівлі більші й менші, а посередині стояла простора хата з ґанком на чотирьох стовпах, як це водилось у багатих козацьких старшин. Тим великим дуківським майном завідувала полковникова сестра Марта, вдова по сотнику, та його приятель і товариш з походів, старий запорожець-осаул Терешко Ківш.

Як полковник вже запевнився, що його син Петро пропав, то боліло йому серце не лише за сином, але й за тим великим майном, що не буде його кому оставити і все піде в чужі руки. Він дуже сумував, хоч того смутку не хотів по собі показувати. Коли хто з приятелів заговорив про Петра, полковник лиш рукою махнув і заєдно повторяв: “Пропало, не вернеться, бо мертві не вертаються”. Його служба — а було її на хуторі доволі — доповідала, що полковник частенько замикався в своїй світлиці на ключ, ставав навколішки перед іконою, молився за душу сина і гірко плакав. Щороку кілька разів наймав заупокійні служби божі, панахиди, справляв багаті поминки, давав щедрою рукою на церкви, угощав та обдаровував бідноту, та прохав у них молитви за упокій душі блаженної пам’яті раба божого Петра.

На хуторі полковника жило звичайно півтори сотні козаків. Були між ними з родинами, були й молодики, які радо йшли сюди від батьків, щоб під умілою рукою такого досвідного козарлюги, яким був осаул Терешко Ківш, навчитися воєнного ремесла.

Так одноманітно минав час, день за днем, рік за роком, аж до р. 1774. Війна з Туреччиною скінчилася, при переважаючій допомозі запорожців, корисно. Тоді-то в самі жнива, серед гарячої роботи коло хліба в полі, з’явився на самарському хуторі пропавший і гірко оплаканий Петро Кандибенко. Вернувся обідраний, оброслий на виду, що годі було його пізнати. Пізнала його перша тета Марта, і то по голосі, а тоді вже всі пізнали. Радощам не було кінця. Полковник плакав, а всі позбігалися, щоби побачити Петра, котрого всі дуже любили. На хуторі наче б вийшло сонце із-за хмари. Батько наче б відмолоднів і випрямився, бо вже літа і смуток пригнули йому спину.

(Продовження на наступній сторінці)

Контрольна робота №4. Безсполучникове складне речення.

що постійне прагнення вперед здатне прикрасити будь-яке життя.

що життя в поточному моменті.

краса врятує світ.

що життя — театр.

З однією правильною відповіддю

Безсполучникове складне речення утвориться, якщо до фрагмента «Ми всі живемо під одними небом. » додати

але горизонт у кожного свій.

хоч у різних світах.

і маємо однакові можливості.

кожен має шанс на щастя.

З однією правильною відповіддю

Тире треба поставити, якщо до частини «У добро не потрібно вірити. » додати

добро потрібно робити.

адже це не релігія.

бо набагато ефективніше його робити.

З однією правильною відповіддю

Двокрапку треба поставити між частинами складного речення (розділові знаки пропущено)

Як сонце зійде роса пропаде.

Сонце зійде роса пропаде.

Роса пропала зійшло сонце.

І сонце зійде і роса пропаде

З однією правильною відповіддю

Прочитайте текст.

Чужа душа (1) то, кажуть, темний ліс. А я скажу (2) не кожна, ой не кожна!

Чужа душа (3) то тихе море сліз. Плювати в неї (4) гріх тяжкий (5) не можна.

Двокрапку треба ставити на місці цифри

З однією правильною відповіддю

Правильно поставлено розділові знаки у варіанті

Люди — цікаві істоти, у світі, повному чудес, їм вдалося вигадати нудьгу.

Люди цікаві істоти: у світі, повному чудес, їм вдалося вигадати нудьгу.

Люди — цікаві істоти: у світі, повному чудес, їм вдалося вигадати нудьгу.

Люди — цікаві істоти: у світі повному чудес їм вдалося вигадати нудьгу.

Люди — цікаві істоти: у світі повному чудес, їм вдалося вигадати нудьгу.

На встановлення відповідності

З’ясуйте, який смисловий зв’язок існує між частинами безсполучникових складних речень.

частини речення зіставляються

друга частина передає причину того, про що йдеться в першій

перша частина виражає умову, друга — наслідок

друга частина розкриває зміст першої

Защебетав соловейко — пішла луна гаєм.

Важко в навчанні — легко в бою!

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Я завжди тебе пам’ятаю: ти моє перше кохання.

З однією правильною відповіддю

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прислухався — навколо багато звуків.

Змінюється спосіб мислення — змінюється життя.

Помилок не треба боятися — на них треба вчитися.

Розумна людина не боїться ніякої роботи: вона виконує її, набуває досвіду й рухається далі.

Серед тих, хто пішки ходять, теж люди різні є: і безкрилі, й крилаті.

З однією правильною відповіддю

Укажіть безсполучникове складне речення, у якому ставиться крапка з комою (розділові знаки пропущено).

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

З однією правильною відповіддю

Укажіть безсполучникове складне речення, у якому друга частина розкриває або доповнює зміст першої.

А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне!

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям.

Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком!

Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель.

З однією правильною відповіддю

Укажіть речення, у якому є пунктуаційна помилка.

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво.

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають.

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові.

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину.

На встановлення відповідності

Установіть відповідність між розділовими знаками і безсполучниковими складними реченнями, у яких цей знак треба поставити (розділові знаки пропущено).

Ми просто йшли у нас нема зерна неправди за собою.

Нас кличе у мендри дорога нам грає чарівна струна.

Закон життя один вірно служити своїй державі.

душі (Л. Костенко).

Рефлексія від 1 учня

Контрольна робота № 4. Складнопідрядне речення. Безсполучникове складне речення.

Контрольна робота “Безсполучникове складне речення”

Контрольна робота. Безсполучникове складне речення.

Контрольна робота. Тема. Безсполучникове складне речення

Контрольна робота з теми “Безсполучникове складне речення”

Риторика як наука й мистецтво

Текст. Поділ тексту на речення.

Служба підтримки (безкоштовно):

Адреса для листування: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 82, офіс 256

Перевірити офіційність документа можна за посиланням, увівши номер виданого документа. Перелік виданих документів про підвищення кваліфікації можна переглянути за посиланням.

© Усі матеріали, розміщені на сайті, створені авторами або розміщені користувачами, публікуються виключно з метою ознайомлення. Авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Часткове або повне копіювання матеріалів без дозволу авторів заборонено!

Електронна освітня інформаційна система «Всеосвіта» пройшла сертифікацію відповідно до вимог комплексної системи захисту інформації (КСЗІ).