Чому в Угорщині нема українців?

Українці мешкали в Угорщині із давніх часів. Особливо багато їх було у північно-східних регіонах. Кількість українців особливо збільшилася в останню чверть XVII століття, після звільнення країни від османів. Майже всі поселенці, які прийшли у покинуті населенням області, були україномовними греко-католиками Мукачівської єпархії. У XVIII столітті в греко-католицьких храмах Угорщини почали проводити богослужіння мадярською мовою – це був перший потужний крок до асиміляції українців. Керівництво угорського королівства зрозуміло, що не варто знищувати русинів-українців фізично – потрібно знищити їхню мову, і русини зникнуть. Потім закрили українські школи…

Історично так склалося, що етнічні українські землі є на сучасних теренах усіх наших сусідів. Берестейщина у Білорусі, Лемківщина, Бойківщина та Підляшшя у Польщі, Пряшівщина у Словаччині, Мармарош та Буковина в Румунії, Придністров’я в Молдові, Стародубщина та Східна Слобожанщина в РФ.

Ну це ніби знають усі. А от як так сталося, що немає етнічних земель українців в Угорщині? Чи може є? Давайте розбиратися.

Нині в Угорщині мешкає дев’ять з половиною мільйонів осіб, серед яких 78 % становлять угорці, або мадяри, як вони самі себе називають. На другому місці в країні роми – їх 3,6 % (308 тисяч), на третьому німці – 1,6% (130 тисяч), ну а далі словаки, румуни, хорвати, серби, словенці…

Дивина, але українці – представники найбільшого сусіда Угорщини, не мають в країні навіть власної національної організації, і відповідно, їх кількість вважається такою низькою, що ніхто їх навіть не рахує. Як таке взагалі можливо?

А може українців мадяри, як і словаки, називають русинами? Дійсно, є така національність в переліку, але кількість русинів в Угорщині всього чотири тисячі. А в сусідніх із Угорщиною Словаччині і Румунії мешкає відповідно 55 і 51 тисяча українців, і це лише офіційно.

Виходить, що в процесі історичного розселення українці обминули нинішню Угорщину, хоча зовсім не обминули сусідні країни, які в часи розселення були складовими частинами королівства Угорщина.

Бути такого не може. Особливо, зважаючи на те, що українці й угорці тривалий час були в одній імперії.

Колись на екскурсії, у замку “Паланок”, нам розповідали, що Мукачівська греко-католицька єпархія займала дуже значну площу й сягала далеко за межі нинішнього Закарпаття, в тому числі й у мадярські землі.

Значить там теж були греко-католики. А чи є вони там нині? Офіційна статистика каже, що греко-католиків в Угорщині майже триста тисяч. Отакої…

Виявляється, українці мешкали в Угорщині із давніх часів. Особливо багато їх було у північно-східних регіонах. Кількість українців особливо збільшилася в останню чверть XVII століття, після звільнення країни від османів. Майже всі поселенці, які прийшли у покинуті населенням області, були україномовними греко-католиками Мукачівської єпархії.

У XVIII столітті в греко-католицьких храмах Угорщини почали проводити богослужіння мадярською мовою – це був перший потужний крок до асиміляції українців.

Керівництво угорського королівства зрозуміло, що не варто знищувати русинів-українців фізично – потрібно знищити їхню мову, і русини зникнуть. Потім закрили українські школи…

Другий крок, ще потужніший зробили у XIX столітті – влада різними методами почала стимулювати мадяризацію. Тоді з’явився термін мадярон – таким словом називали змадяризованих русинів-українців, в першу чергу представників духовенства та інтелігенції, яка має відверту угорську орієнтацію.

Мадярони відмовилися від власної мови, культури, релігії, почали сприяюти мадяризації українського населення, примушуючи соромитися свого народу та приховувати своє українське походження.

Видатний закарпатський просвітитель Олександр Духнович ось як писав про мадяронів:

“Йому руське слово бридке; він соромиться руського. Сущий поміж мадярами, він уже мондокає, шукаючи тим схильності у чужих. Так істинно єсть моє слово: русин угорський (мадярон) чим-небудь буде тільки не русином”,

“У них (мадярів) всі народи – бидло, скоти, тільки один мадяр був людиною, хто не мадяр, той і не людина”.

В Угорському королівстві були створені такі умови життя та психологічний клімат для національних меншин, які змушували, часто наперекір особистим принципам та переконанням, відрікатися від власної національної культури, мови, політичних, релігійних та інших поглядів.

Угорцям був притаманний високий рівень нетерпимості по відношенню до немадярських національностей. лише відмова від своєї народності, визнання себе мадяром та “патріотична” діяльність, як правило, давали можливість отримати освіту, зберегти чи зайняти високу посаду й просуватися по кар’єрній драбині, або просто мати засоби для існування.

Формуванню в українців комплексу меншовартості та переходу до мадяронів сприяла не лише шовіністична політика угорської влади, але й негативні риси менталітету та поведінка самих угорців.

Вони, на побутовому рівні, у спілкуванні з українцями постійно намагалися показати свою вищість, підкреслити простакуватість, неосвіченість закарпатців, обзивали їх “дикунами-рушняками”, “дурними русинами”, “смердючими рутенами”, “свинями”.

В освіті політика угорської влади була спрямована на культивування у дітей та молоді почуття належності до “мадярської батьківщини і мадярської нації” та відданості Угорській державі.

Іван Франко у статті “І ми в Європі” описує, як шкільний інспектор угорець, запрошений на обід до місцевого священика, обурився тим, що його донька розмовляє українською мовою:

“Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!”

Це був справжній етноцид українців, який у ХХ столітті набув ознак геноциду, коли мадярони почали співпрацювати з угорським урядом в часи Другої світової війни та брали участь у катуваннях та розстрілах вояків “Карпатської Січі”.

За триста років цілеспрямованої політики етноциду угорці повністю знищили українську мову в Угорщині, таким чином довівши відомий вислів – коли зникає мова, зникає і народ.

Український народ зник на мадярських теренах. Оті триста тисяч нинішніх греко-католиків – то все нащадки українців. Але вони не знають української мови і ніяким чином не позиціонують себе із Україною. Вони – угорці.

У містечку Гайдудорог стоїть, збудований в середині XVIII століття греко-католицький храм, який нині є центром архієпархії. В Гайдудорозі ніхто не знає української мови. Англійської теж. Тому ми не змогли запитати, чи є українці у місті.

Хоча відповідь нам відома. От лише неймовірний іконостас, в якому 54 ікони, є прямим свідком неугорського походження цього храму. Але про це ніхто вже не скаже.

Отже, ми з’ясували, що на території Угорщини теж є українські етнічні землі – це дві північно-східні області, де розташована більшість греко-католицьких єпархій. Осіб українського походження в Угорщині майже триста тисяч, але українцями вони себе, на жаль, не вважають.

Ну й ще хочу нагадати, що таке етноцид. Це різновид політичної поведінки, спрямованої на знищення ідентичності й культури конкретного етносу.

На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети шляхом фізичного винищення людей, належних до етносу, етноцид може проводитися комплексом заходів, що руйнують системні зв’язки всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість.

Найбільше зусиль у здійсненні політики етноциду докладається для знищення національних мов – лінгвоцид.

Угорське громадянство: як і чому Угорщина «збирає» угорців за кордоном та скільки серед них українців

За минулий 2022 рік Указом президента Угорщини у понад трьох десятків українців відкликали угорське громадянство, серед них більшість (28 людей) – це уродженці Закарпаття. Також регулярно позбавляють громадянства в Угорщині представників інших країн — переважно з Сербії та Румунії. Однак українці в цьому списку явно переважають.

Це результати моніторингу державних актів, які оприлюднює офіційний вісник уряду Угорщини «Magyar Közlöny».

Мова йде про так зване «подвійне громадянство», навколо якого в Україні досі тривають палкі дискусії, особливо в світлі повномасштабної російської агресії.

Нагадаємо, що 26 травня 2010 року парламент Угорщини схвалив поправки до «Закону про громадянство». Зміни набрали чинності 1 січня 2011 року. Відповідну заяву на спрощену процедуру отримання громадянства Угорщини з того часу можуть подавати іноземні громадяни (або їх нащадки), які були громадянами Угорщини до 1920 року або у 1938-1945 роках, вільно володіють угорською мовою і не становлять загрози національній безпеці країни.

Кількість нових угорців — практично державна таємниця

Згідно з законодавством Угорщини заяву про спрощену натуралізацію (отримання громадянства) можуть подати особи, які повністю відповідають наступним умовам:

• якщо предки були громадянином Угорщини або ймовірно мають угорське походження,
• особа перебуває в шлюбі з громадянином Угорщини не менше десяти років, або перебуває в шлюбі протягом п’яти років і має спільну дитину,
• особа підтверджує знання угорської мови (це перевіряє орган, який приймає заяву),
• не має кримінального минулого і проти нього не відкрито кримінальне провадження, а його натуралізація не шкодить громадській та національній безпеці Угорщини.

Цілком логічно, що більшість громадян України, які могли претендувати на отримання «додаткового» громадянства виявились із Закарпатської області. Адже більшість предків корінних закарпатців колись проживали на території Угорщини, а угорською мовою (хоча б на розмовному рівні) також володіє досить значна кількість населення. До того ж тут проживає найбільша в Україні угорська національна громада.

Статистичні дані та географічне розміщення закарпатських угорців

Однак дізнатися скільки українців отримало громадянство Угорщини практично неможливо. Таку офіційну статистику припинили оприлюднювати з 2015 року. З чим саме це пов’язано наразі незрозуміло. Можливо зі значним зменшенням охочих подавати документ на спрощену натуралізацію.

Угорські ЗМІ у 2015 році повідомляли, що близько 90 тисяч українців подали документи на отримання громадянства Угорщини в рамках спрощеної натуралізації. Останні офіційні дані можна знайти лише у звіті угорського Головного управління статистики «Нові громадяни Угорщини», який охоплює період 2011-2015 років. У зведеній таблиці подається інформація про українців, які отримали громадянство та мешкають в Угорщині – 6092 особи. А також закордонних угорців з подвійним громадянством, які мешкають в Україні – 88 тисячі 339 осіб.

І хоча нині часом називають цифри до 130 тис. українців котрі набули угорського громадянства, вони не є офіційними.

Серед нових угорців — не тільки українці

Також завдяки спрощеній процедурі близько 130 000 сербів отримали угорське громадянство — таким чином етнічні угорці, які проживають в Сербії, стали найбільшою частиною подвійних громадян країни.

У Словаччині трохи інші результати — там суворо заборонено мати подвійне громадянство. Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ Словаччини, понад 960 осіб, у тому числі десятки угорців із гірських районів, втратили словацьке громадянство після отримання громадянства іншої країни на підставі добровільної заяви відповідно до Закону про громадянство.

Цікаво, що офіційні дані про кількість осіб, які отримали громадянство Угорщини досить суттєво різняться. Так, у 2017 році генеральний консул Угорщини у Воєводині (Сербія) Янош Бабіті повідомив, що близько 180 000 громадян Сербії станом на той час прийняли угорське громадянство.

Одночасно статистичне бюро ЄС повідомило, що у 2017 році Угорщина надала громадянство 2787 особам, що на 35% менше, ніж роком раніше. Бенефіціарами були в основному румуни, українці та словаки.

А загалом країни-члени Європейського Союзу надали громадянство понад 825 тисячам людей з інших країн ЄС або з країн поза ЄС.

При цьому найбільше виявилося натуралізованих угорців в Румунії (388 053) та Сербії (123 243). Найменше у Словаччині – 1720 осіб.

Під кінець 2017 року в уряді Орбана повідомили: «Ми маємо мільйонного нового громадянина Угорщини». Ним став фермер з сербської Воєводини, місцевий етнічний угорець.

У 2019 році віце-прем’єр-міністр Жолт Неймет повідомив, що кількість нових громадян Угорщини перевищила вже 1,1 мільйона осіб.

Для чого Угорщині «нові» угорці

У грудні 2022 року Янош Арпад Потапі держсекретар з питань національної політики Угорщини оголосив, що Угорщина має понад 1 170 000 нових громадян.

«Це величезне досягнення, яке почалося 26 травня 2010 року з ухвалення закону про подвійне громадянство. Внаслідок референдуму про подвійне громадянство 5 грудня 2004 року майбутні урядові партії вже під час своєї кампанії обіцяли, що, прийшовши до влади, вони створять можливість для подвійного громадянства», – заявив він на форумі асоціації Карпатського басейну.

Вибори

Потапі не приховує мету запровадження подвійного громадянства — вона лежить в площині як внутрішньої, так і зовнішньої політики Угорщини. Одна з них — це так зване возз’єднання угорської нації в межах колишньої «Великої Угорщини» – Угорського королівства, яке до 1920 року володіло деякими територіями сучасних сусідніх держав — Сербії, Словаччини, Хорватії, Румунії, України. Інша мета — мобілізація електорату для підтримки уряду Орбана, який керує країною безперервно вже 12 років. Адже закордонним угорцям з відповідним громадянством також дозволили брати участь у виборах — президентських та парламентських.

«Лише після 2010 року ми змогли возз’єднати угорську націю мирними засобами вздовж існуючих кордонів», – заявив на форумі Янош Арпад Потапі. – «3 квітня «ми здобули історичну перемогу» — не лише в Угорщині, але й у всьому світі — оскільки голос кожного угорця взяв участь у найбільшій перемозі Fidesz–KDNP з 2010 року».

Мова йде про парламентські вибори в Угорщині, що відбулися 3 квітня 2022 року, де більшість місць у вищому законодавчому органі країни здобули саме представники провладного альянсу. В уряді Угорщини вважають, що цей результат став можливим і через значну підтримку закордонних виборців з подвійним громадянством.

Автономії за кордоном

Також для угорців важливо зберегти представництво національної меншини за кордоном — і при цьому йдеться про створення автономних областей для закордонних угорців.

Так у 2016 році Дьєрдь Чоті, директор угорського Інституту захисту меншин повідомив, що досить різко зменшується чисельність угорців у чотирьох областях – українському Закарпатті, румунській Трансильванії, словацькій Верхній землі та сербській Воєводині (з 2001 по 2011 роки, за статистикою, кількість угорців в анексованих областях зменшилася на 600 тис.). Він додав, що єдиним реалістичним рішенням для виживання в чотирьох країнах буде забезпечення автономії, «фактичної та повномасштабної автономії».

«Усі угорці в Карпатському басейні повинні рішуче боротися за автономію, але тим часом вони також повинні дотримуватися існуючого законодавства відповідних країн», – додав Чоті.

Як надали — так і забрали. Чому саме українців найчастіше позбавляють громадянства Угорщини?

Практика позбавлення громадянства через фальсифікацію (підробку) документів існує в Угорщині принаймні вже з десяток років, а саме з часу ухвалення закону про спрощену процедуру отримання громадянства. Хоча насправді причини відкликання громадянства не повідомляються. У офіційному віснику публікуються тільки готові рішення за підписом президента країни та глави адміністрації прем’єр-міністра (раніше очільника МВС Угорщини).

При цьому в Угорщині вирішили як надавати громадянство за прискореної процедури (зазвичай 3-4 місяці), так і позбавляти — у досить стислі терміни, переважно за шахрайські схеми при отриманні угорських документів.

Якщо проаналізувати кількість актів про відкликання громадянства Угорщини, опублікованих в офіційному державному віснику «Magyar Közlöny», то вони не є періодичними. Скажімо, лише у травні 2021 року 20 уродженців Закарпаття позбавили громадянства Угорщини указом тодішнього президента Яноша Адера. А за останні три місяці 2022 року — лише одного закарпатця.

Цілком можливо, українців найчастіше позбавляють громадянства Угорщини через серію матеріалів, які почали масово з’являтися в угорських ЗМІ після 2014 року. Зокрема із заголовками на кшталт: «Українська мафія десятками тисяч роздає угорське громадянство».

«Практично почали продавати громадянство людям, які взагалі не мають угорського походження. Якщо вони мали гроші, то їм готували фальшиві закарпатські угорські корені, і їх також адміністрували, де тільки можливо, навіть без їхньої присутності», – йдеться в матеріалі index.hu.

Зокрема йшлося про цілу мережу «дилерів», які бралися за оформлення документів для отримання громадянства Угорщини, з розцінками від 5 000 до 30 000 євро. У цих схемах брали участь й представники угорської влади, які працювали в міських та сільських адміністраціях.

При цьому виходили й зовсім інші матеріали. Наприклад, матеріал index.hu за 2018 рік із заголовком «Тисячі російських злочинців отримали угорське громадянство».

«П’ять-шість тисяч злочинців з території колишнього Радянського Союзу змогли отримати громадянство Угорщини у співпраці з угорським урядом — про це Hír Tv Célpont повідомили джерела «зсередини». За словами джерела, за останні роки терористи, торговці наркотиками, задіяні у відмиванні грошей і сутенери змогли отримати угорське громадянство і, отже, вільне пересування в Європейському Союзі», – йдеться у статті.

Однак, як не дивно, але росіян серед тих, в кого було відкликано громадянство Угорщини за останні десять років — одиниці.

*** Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

12 слів, які допомагають зрозуміти угорську культуру

Щоб краще зрозуміти угорську культуру саме через мову, варто знати значення основних 12 слів.

Magyarázni

Пояснити, роз’яснити, витлумачити. Буквально “омадярити”.

Пара в традиційному весільному угорському костюмі. 1938 рік. Period Paper

Це дієслово, так само як іменники magyarázás, magyarázat (“пояснення”) і прислівник magyarán (“без натяків”, “безпосередньо”), утворений від самоназви угорців – magyarok, мадяри.

Magyarázni означає просто “пояснити” – і нічого більше: “Kérd meg a Steinmannt, hogy magyarázza meg” – “Попроси Штейнмана, нехай він пояснить”

Але якщо мати звичку прислухатися до коріння, можна задуматися: а чому Штейнман, людина з німецьким прізвищем, повинен щось “омадярити”? Зіткнувшись же з виразом törvényt magyarázni, “тлумачити закон”, людина, знайома з реаліями угорської політики, може і посміхнутися: “А це точно не означає “пристосувати закон під угорців”“? Але ні, не означає.

Власне зв’язок між розумінням і присвоєнням присутній у багатьох мовах, але в угорців привласнення-розуміння передбачає перш за все переклад, перенесення у свою мову. Що легко зрозуміти: угорська – одна з небагатьох мов Європи, які відносяться не до індоєвропейської мовної сім’ї, а до уральської. Її віддалені родичі – фінська і естонська, а найближчі – мови, на яких розмовляють мешканці Тюменської області ханти і мансі.

В Угорщині чи не кожен знає фразу з твору Гердера “Ідеї до філософії історії людства”: “Тут, між слов’ян, німців, волохів і інших народностей, угорці складають найменшу частину населення, так що через кілька століть, напевно, не можливо буде знайти навіть і саму їхню мову”.

Звідси страх зникнення, сприйняття себе як малої, нікому не зрозумілої нації (при тому, що мову з 15 мільйонами носіїв важко назвати малою), несвідома віра в магічні властивості угорської (на ній нібито можна сказати абсолютно все, а переклади класиків всіх народів на угорську чи не завжди перевершують оригінали), переконаність у тому, що іноземцям вивчити цю мову не під силу, і сприйняття угорської як таємної мови, якою можна розмовляти у будь-якій точці земної кулі, не побоюючись, що навколишні щось почують.

І звідси ж зворотній бік такого трепетного ставлення до себе як до нації, що виражається у фразі mindenki magyar (“всі – угорці”): куди не кинь оком – на світовий кінематограф, знаменитих вчених або політиків, – багато хто з них обов’язково виявиться угорцем. Коли минулого року Нобелівську премію з літератури отримала американська поетеса Луїза Ґлік, тільки ледачі не відзначили, що по-батькові вона угорка. При цьому казати про те, що Ґлік – єврейська угорка, не прийнято. Незважаючи на непоодинокі у сучасній угорській політиці публічні загравання з антисемітизмом, нікого не бентежить схожість цього вічного вишукування своїх серед великих і знаменитих з улюбленим єврейським заняттям.

Tántoríthatatlanság

Непохитність

Лютеранський ліцей в Шопроні. 1912 рік © Fortepan / Vargha Zsuzsa

На цьому слові зручно показати угорське словотворення. Нескінченне на перший погляд, воно легко розбивається на зрозумілі частини: tántor – “хитання”, ít – суфікс, який утворює перехідне дієслово від іменника ( “хитати”), hat – суфікс, що виражає можливість, atlan – суфікс, який заперечує якість або дію, ság – суфікс збірних іменників.

Якщо взяти для порівняння німецьку – мову, з якою угорська довгий час співіснувала і взаємодіяла, – то вийде щось на зразок Verrück-bar-los-keit – слово, у німецькій не існуюче, але структурно зрозуміле (правильно буде Unverrückbarkeit, де заперечення виражається префіксом, приставкою). Тобто зовсім незбагненним для носіїв індоєвропейських мов угорську назвати не можна, а відмінності швидше дивують, ніж лякають. Наприклад, всі перераховані вище суфікси, крім ít, існують у двох формах – з голосною “а” і з голосною “е” (яка з них використовується, визначається коренем слова), а суфікс hat / het може приєднуватися до дієслів, надаючи їм модальність можливості.

Саме ж слово tántoríthatatlanság знамените тим, що саме на ньому зламався композитор Ференц Ліст, коли намагався вивчити угорську. Само по собі це яскравий іронічний приклад угорської непохитності – і справа не в тому, що Ліст не був угорцем, а в тому, що він був “угорцем за вибором”. “Скрізь я маю справу з публікою, але в Угорщині я звертаюся до народу”, – захоплено писав він.

Лист було адресовано графу Лео Фештетичу, зі знатного хорватського роду, і написано французькою, тому що угорською ні той, ні інший не розмовляв.

Через різні історичні негаразди угорська мова, як і мови народів, що оточували Угорщину, у XVI-XVIII століттях втратила будь-який культурний статус. На ній розмовляли простолюдини, аристократія ж була німецькомовною, культура творилася на німецькій, а державні папери писалися німецькою та латинню. На початку XIX століття по всій Центральній Європі прокотилася хвиля національних відроджень. Угорське (відродження. – ред.) почалося 12 жовтня 1825 року, коли граф Іштван Сечені на засіданні верхньої палати угорського сейму в Пожоні (німецькою у Прессбурзі, а словацькою у Братиславі) виголосив промову угорською. “Нація живе у мові”, – виголосив Сечені перед гордими німецькомовних мадярами у розшитих золотом і хутром національних костюмах. І згодом сам подав приклад, ставши головним “угорцем за вибором” і написавши угорською три трактати про прекрасну Угорщини майбутнього – “Кредит” (1830), “Мир” (1831) і “Стадія” (1833). При цьому щоденник він до кінця життя вів німецькою.

Приклад Сечені знайшов миттєвий відгук у серцях пишучої молоді: вони теж вибрали угорську, і до революційного 1848 року у країні вже було ціле покоління молодих літераторів-знаменитостей, які писали угорською.

Один з них, поет Шандор Петефі, словак за походженням, став одним з ініціаторів революції і загинув у війні за незалежність.

Можливо, саме тоді угорська література стала невіддільна від самої угорськості: головний угорський поет свого покоління віддав життя за свободу країни… Яким би маленьким не було угорське містечко, там завжди знайдеться вулиця Петефі, вулиця Яноша Араня, вулиця Мора Йокаї і так далі за списком угорських літературних класиків.

Honfoglalás

Набуття батьківщини

Клятва на крові угорських вождів. Фреска Берталана Секея. 1896-1897 роки.
Kecskeméti Városháza

На відміну від більшості інших народів угорцям батьківщина не дісталася просто так (від Бога, природи або предків) – вони самі прийшли сюди і зайняли (foglalták) цю землю. Це сталося близько 900-го року, коли вожді семи племен (hét vezér), які уклали союз і скріпили його клятвою на крові (vérszerződés), перемістилися з Північного Причорномор’я на Паннонську рівнину, старанно уникаючи по шляху зіткнень з печенігами. На новій батьківщині ці кочівники, досить войовничі, виявили проживаючих там слов’ян, яких асимілювали і від яких в кінцевому рахунку перейняли осілий спосіб життя – разом із сільськогосподарською лексикою, цьому способу життя відповідної. У словниковому складі сучасної угорської мови слов’янізми складають більше 20%, проте в розмовній мові їх мало, тому що хто сьогодні розмірковує про косовицю.

“Набуття батьківщини” – офіційний термін угорської історіографії. У кінці XIX століття влада угорського королівства, що входило до складу Австро-Угорщини, вирішила скористатися тисячоліттям цієї події, щоб “перевинайти” свою країну. У цих пишних святкуваннях, що називалися латинським словом millennium, був явний політичний підтекст – показати старшому братові, Відню, хто тут насправді старший, і ввести в обіг поняття “історична Угорщина”. Вже після Першої світової війни, коли Австро-Угорська імперія розвалилася, а Угорщина втратила значну частину територій, керівництво країни стало апелювати до ідеї “історичної Угорщини”, пред’являючи територіальні претензії до Чехословаччини, Румунії, Югославії. Воно продовжує пред’являти їх і зараз, агресивно “захищаючи” інтереси етнічних угорців, які живуть в Україні, у Словаччині, Румунії і Сербії, і прикриваючись ними для вирішення власних внутрішньополітичних завдань.

Однак найбільш значущі наслідки тисячоліття набуття батьківщини мало для архітектурного вигляду Будапешта. Саме до 1896 року, коли відбулася велика частина урочистостей – виставка досягнень народного господарства, кінні паради всіх областей, що входили до Угорщини, або комітатів (megye) та інше, – свій нинішній вигляд набув головний парадний проспект Пешта, Андраші, а під ним з’явилося метро – перше у континентальній Європі і перше у світі на електричній тязі (зараз ця підземка, földalatti, з’єднана з трьома іншими сучасними лініями). У той самий період виникла площа Героїв з її колоною і аркадами, прихистивши, крім вождів мадярських племен, ще й деяких Габсбургів, і було закінчено будівництво грандіозної будівлі парламенту на пештському березі Дунаю. Приблизно тоді ж був завершений недоладний псевдоготичний ансамбль Рибальського бастіону на будайському березі. Зараз більшість туристів, роздивляючись цей ошатний Будапешт, думають, що “так воно завжди і було”. По суті, такого ефекту і хотіли домогтися організатори святкувань 1896 року.

Szabadságharc

Битва за свободу

Облога Буди. Картина Мора Тана. 1849 рік. Magyar Nemzeti Múzeum

Битвою за свободу в угорській історіографії називається війна за незалежність 1848-1849 років. Тоді на хвилі загальноєвропейських революцій угорці прийняли страшенно прогресивну конституцію, яку австрійський монарх Фердинанд малодушно прийняв і відразу ж відмовився від трону, а його наступник молодий Франц Йосиф відкинув настільки гаряче, що оголосив війну самому собі – як імператор австрійський королю угорському. Спочатку в цій війні беззастережно перемагала народна армія (honvédség – гонведи, захисники вітчизни), зібрана ідейним ватажком революції Лайошем Кошутом (головні вулиці всіх угорських міст і сіл і досі носять його ім’я).

Швидше за все, гонведи перемогли б, якби Франц Йосиф не звернувся за допомогою до Росії. Війська, послані Миколою I, добили революційні частини, що відчайдушно чинили опір. Однак цю страшну поразку угорці зуміли обернути собі на користь: коли страшні репресії з боку Австрії вщухли, угорці пред’явили перемоги 1848-1849 років як підставу для нових відносин з Віднем. Так званий компроміс 1867 роки (kiegyezés) наділив Угорщину бажаними свободами, перетворивши її на другу імперську владу в Австрійській імперії і офіційно перейменувавши саму імперію в Австро-Угорську (на превелике розчарування інших народів, які населяли імперію, особливо чехів).

У широкому ж розумінні “битва за свободу” – це перманентний стан угорців. У XVI-XVII століттях вони, будучи окупованими Османською імперією, тим самим захищали Європу від навали “невірних”, наділивши свою країну – у власній свідомості – статусом “бастіону християнства” в Європі (a kereszténység védőbástyája). Початок XVIII століття було ознаменовано повстанням під проводом Ференца II Ракоці. Воно закріпило в угорській мові протиставлення між куруцями і лабанцями: перші виступали проти Габсбургів, другі боролися на їхньому боці. Куруци у сучасній угорській мові – це патріоти, а лабанці – зрадники. Після Першої світової війни угорці боролися за свободу від несправедливого, на їхню думку, територіального розділу монархії, що призвело в результаті до фатального союзу з Гітлером, а після Другої світової – за свободу від контролю з боку СРСР. Піком цієї боротьби стала революція 1956 року, яку нова угорська влада після її придушення радянськими танками стали називати контрреволюцією.

Здавалося б, що добровільний відхід радянських військ з території країн-сателітів і подальший вступ Угорщини до НАТО і ЄС повинні були покласти край цій нескінченній битві за свободу. Але не так сталося як гадалося: правоконсервативний уряд Віктора Орбана вже десять років б’ється за свободу від Брюсселя, який, мовляв, нав’язує Угорщини не тільки одностатеві шлюби, але і – увага! – стандарти кривизни огірків. Так що війна за свободу триває.

Esterházy

Полювання в замку Естергазі в Фертьоді. 1932 рік © Fortepan / Boda Balázs

Сімейство князів і графів Естергазі було найбільшим землевласником у Центральній Європі – їхні маєтки, часто розміром з пристойну європейську країну, були розкидані по всій Австрійській імперії. Бували випадки, коли Естергазі кредитували самих імператорів. Багатство, природно, транслювалося у політичний вплив, але не тільки. Палаци Естергазі, самі по собі цікаві з архітектурної точки зору, зберігали величезні бібліотеки і колекції живопису, а також функціонували як концертні зали. У цьому сенсі особливо видатною особистістю був князь Міклош II Естергазі (1765-1833): його кошарою керував батько Ференца Ліста, пристрасний музикант-любитель Антон Лист, і саме у нього служив капельмейстером Йозеф Гайдн. Симфонія № 45 (“Прощальна”), символ безмежної боротьби композитора з австрійським кріпацтвом, була вперше виконана в Естергазі (Eszterháza) – маєтку Естергазі в містечку Фертед недалеко від угорського міста Шопрон. Художні колекції, незважаючи на всі примхи історії, не пропали: близько семисот полотен, що колись належали Естергазі, складають ядро ​​експозиції у галереї старих майстрів будапештського Музею образотворчих мистецтв на площі Героїв.

На честь сина Міклоша II Естергазі, Пала III Антала, названий найзнаменитіший угорський торт. Кондитер, який придумав його в кінці XIX століття, вважав за краще залишитися безіменним заради того, щоб дати своєму дітищу найбільш гучне в імперії прізвище. Самі Естергазі торт свого імені дуже поважали і триб’ют сприйняли як належне.

Однак могутність і володіння речами, що тішать слух, очі і шлунок, було б недостатньо, щоб перетворити прізвище у синонім самої довершеності – за такі речі в Угорщині відповідає література. Все закільцювалося, коли спочатку, у кінці 1970-х, одна за одною почали виходити книги Петера Естергазі (1950-2016), а ще через двадцять років, в 2000-му, світ побачив його віртуозний роман “Harmonia caelestis” з життя князівсько-графського сімейства.

“Якось в автобусі, де була (плебейська) тиснява та до того ж мені наступили на ногу, я почав корчити гримаси і тихо висловлювати невдоволення, на що хтось різко зауважив мені, що, якщо не подобається, треба на таксі їздити, але я продовжував вередувати, і тоді прозвучала пам’ятна фраза, мовляв, нема чого вередувати, адже, не князь, і далі послідувало прізвище, “добре ім’я мого батька”“

Szerelem

Любов, кохання

Коханці. Картина Пала Сіньєі Мерше. 1870 рік. Magyar Nemzeti Galéria

В угорській є два окремих, хоча і однокореневих слова для любові: szeretet і szerelem. Перше означає любов до кого і чого завгодно – від батьківщини і дружини до собаки, кішки і машини, а друге – лише глибоке, неземне, фатальне кохання до твого улюбленого і єдиного, “справжню любов”. Тут зазвичай додають “між чоловіком і жінкою”, але навряд чи стать має значення – головне, щоб кохання було. Саме про цю любов писав Шандор Петефі:

Про те, що відбувається у цій темній ямі, в угорській культурі прийнято розповідати довго й докладно; страждаючий від нерозділеного кохання чоловік – предмет захоплення, а не осуду, неможливо сентиментальні пісні про кохання нікого не бентежать.

Кохання як єдине гідне заняття у житті оспівано в новелах Дюли Круді і у поставленому по ним фільмі Золтана Гусаріка “Синдбад” з найкращим героєм-коханцем угорського кінематографа Золтаном Латиновичем у головній ролі. У цьому сенсі полюбити угорця – щастя неймовірне: в Угорщині мені не раз з гордістю повідомляли, що, за статистикою, з міжнаціональних шлюбів, що укладалися між угорцями та австрійцями на заході імперії, левова частка припадала на шлюби між угорцями і австріячками, а не на шлюби між австрійцями і угорками. Хоча в сенсі владного розкладу повинно було б бути навпаки. Словом, якщо є в угорській уяві є якась обставина дійсно непереборної сили, то це саме szerelem. До речі, зізнатися в ній можна одним словом: szeretlek або imádlak, “я тебе кохаю”, “я тебе обожнюю”, – в угорському є спеціальний дієслівний суфікс lak/lek, що означає дію, спрямовану на другу особу, “на тебе”.

Tegez

Звертатися на “ти”

Угорська родина. 1930 рік. © Fortepan / MZSL / Ofner Károly

Як і у нас, угорською можна бути один з одним на “ти” чи на “ви”, але при зверненні саме це “ви” може мати дві форми – надзвичайно ввічливу (Ön) і просто ввічливу (maga). Незважаючи на те, що в сучасній мові та особливо серед молоді переважає “тикання”, запитання продавця, задане на “ти” покупцеві, може викликати цілу бурю обурення і довгі промови про занепад моралі. В особливо “хороших” сім’ях навіть подружжя не бачать необхідності у тім, щоб переходити на “ти”, і кажуть один одному maga, діти теж звертаються до батьків на maga, причому в даному випадку використовуються не просто слова “мама” і “тато” (anya і apa), а дивні для нашого вуха édesapa і édesanya – дослівно “солодкий батько” і “солодка мати” – в значенні “дорогий, найдорожчий”. Інших дорослих діти називають “дядьком” і “тіткою” – наприклад, László bácsi або Judit néni, – і це теж чемно.

Перейти на “ти” повинен запропонувати той, хто старше, якщо ж в компанії є жінка, то така пропозиція має виходити від неї. Особливу повагу до жінки виражається ще й тим, що замість “добрий день” (jó napot kívánok) чоловіки кажуть їй “цілую ручки” (kezét csókolom). У хорошому ресторані навіть сьогодні метрдотель звернеться до пані, що лише увійшла, саме так – і ніяк інакше.

-né

Закінчення, що утворює ім’я заміжньої жінки

Прибуття нареченої. Картина Міклоша Барабаша. 1856 рік. Magyar Nemzeti Galéria

Традиція є такою, що, виходячи заміж, угорка отримує нове ім’я: до прізвища та імені її чоловіка додається -né. Прізвище завжди називають перед ім’ям, цей зворотний для нас порядок в Угорщині є загальноприйнятим, ніякого відтінку канцелярщини тут немає. Якщо чоловіка звуть, наприклад, Іштван Кіш (Kis István), то ім’я його дружини буде Kis Istvánné, що можна перевести тільки як “пані Кіш” або “дружина Іштвана Кіша”. Ім’я самої жінки – Анна вона або Каті – таким чином, просто зникає, і дізнатися його без особистого неформального знайомства неможливо. Що створює проблему не тільки з комунікацією, а й з ідентифікацією. Для вирішення останньої угорська влада придумала у документах такий пункт, як “ім’я матері”: туди вписується ім’я і прізвище матері до заміжжя (причому і жінкам, і чоловікам). У даний час дівоче ім’я матері вказується в угорців на внутрішніх посвідченнях, а у закордонному паспорті – ім’я при народженні.

У останні десятиліття цей патріархальний звичай, що викликає тихий жах у іноземців, дотримується за бажанням. Проте, згідно зі статистикою, до середини 1990-х більшість угорок після заміжжя цілком добровільно вирішували втрачати ім’я. Розподіл, щоправда, досить сильно залежить від професії – скажімо, вчительки у більшості схильні додавати -né до прізвища чоловіка, зберігаючи при цьому власні ім’я та прізвище. В цьому випадку Анна Едеш (Edes Anna), що вийшла заміж за Іштвана Кіша, буде називатися Kisné Edes Anna (офіційно такий варіант дозволили записувати в документи тільки в 1970-і роки). У публічних професіях жінки просто не міняють прізвище – скажімо, знаменита письменниця і поетеса рубежу XIX-XX століть Маргіт Каффка продовжувала публікуватися під своїм ім’ям і після того, як вийшла заміж за лісового інженера Бруно Фреліха. І це було сміливим рішенням: “нормальним” ім’ям жінки в угорському суспільстві вважалося – і почасти досі вважається – ім’я, що містить -né. Так, в 1945 році спеціальним указом прем’єр-міністра жінкам, чиї наречені загинули на фронті, дозволялося офіційно взяти їх імена.

Для неугорського вуха угорські імена звучать вкрай екзотично (за винятком найбільш поширеного чоловічого імені Péter), але насправді в основному у них є звичні нам відповідності: Дьордь (György) – це Георгій, Гергей (Gergely) – Григорій, Іштван (István) – Степан, Шандор (Sándor) – Олександр, Жужа (Zsuzsa) – Cюзанна, Ержебет (Erzsébet) – Єлизавета, Маргіт (Margit) – Маргарита, Каталін (Katalin) – Катерина і так далі. Це, природно, пояснюється приналежністю до християнської культури. Але є і “справді угорські” імена без відповідностей, що не мають відношення до християнської традиції, – наприклад, чоловічі Геза (Géza), Чаба (Csaba), Бела (Béla), Aттіла (Attila, саме з таким розподілом подвоєних і одиничних приголосних), Хунор (Hunor). Або жіночі Емеше (Emese), Аранка (Aranka) або, скажімо, Ільдіко (Ildikó), що походить від древнегерманского імені Hilda. Коливання частоти таких “нехристиянських” імен завжди є індикатором політичного клімату в країні: чим правіше суспільні настрої, тим більше з’являється Хунорів.

Pörkölt

Перкельт, тушковане м’ясо в соусі, головна страва домашньої кухні

Приготування м’яса під час збору винограду. Угорщина, 1945 рік. History Today

Перкельт – основа основ. Нарізане на невеликі кубики м’ясо обсмажують, рясно солять і потім тушкують у жирі з цибулею і паприкою (червоним перцем). М’ясо можна використовувати будь-яке – і у сенсі типу (як свинину, так і яловичину з бараниною), і у сенсі якості: будь-яке м’ясо в перкельті перетворюється в їстівне. Є навіть вираз elmegy a pörköltbe, “у перкельт згодиться”: так кажуть про щось не дуже хороше.

Пояснюючи іноземцям, що таке перкельт, найпростіше сказати: “Щось на кшталт гуляшу”. Це забавно, тому що “гуляш” (gulyás) теж угорське слово, тільки угорською воно вимовляється “гуйяш” і означає досить жирний і міцний м’ясний суп червоного кольору – через паприку.

Незважаючи на те що домашня угорська кухня, загалом, проста і не особливо різноманітна, угорці надають їжі величезне значення. Вкрай важливо, щоб їжа була смачною – нобелівський лауреат Імре Кертес описує у своєму романі “Без долі”, як молоді угорські євреї, щойно доставлені в Аушвіц, після першого ж ковтка виливають на землю суп, який їм там дали (це після тижня голодування у вагоні для перевезення худоби), тому що “для угорського шлунку … це не дуже підходяща страва”.

“Смачний” – це наче б навіть об’єктивна характеристика у сприйнятті тих, хто розуміє (передбачається, що всі угорці розуміються в їжі): одна і та сама страва із загального австро-угорського репертуару в Угорщині буде приготовлена смачно, а, наприклад, у Чехії – ні.

Значення їжі настільки величезне, що навіть політика оперує кулінарними термінами. І якщо вираз “гуляш-комунізм” (gulyáskommunizmus) винайшли західні журналісти для опису відносно ліберальних порядків кадарівского соціалізму, то термін “тактика салямі” (szalámitaktika) придумав особисто “кращий учень Сталіна” Матьяш Ракоші. Салямі, як відомо, нарізають тонкими скибочками. Так і Ракоші ліквідував партії, що протистояли комуністам по частинам, розколюючи їх на правих і лівих: у союзі з лівим крилом партії він витісняв з політики – за допомогою арештів або видавлювання в еміграцію – представників її правого крила, після чого розправлявся і з лівими. Цими методами Ракоші ліквідував спочатку провідну Партію дрібних господарів (A Független Kisgazdapárt), потім селянську партію, дрібні буржуазно-демократичні партії і, нарешті, соціал-демократів. На закуску у нього залишилися внутрішні вороги, репресії проти яких почалися трохи пізніше.

Borravaló

Чайові, буквально “гроші на вино”, “винні”

Ресторан в саду. Картина Едьона Марффі. Початок 1930-х років. © Ödön Márffy / Kieselbach Galéria

Здавалося б, ніякої мовної специфіки тут немає (яка різниця, чайові це або винні?), але в культурному сенсі різниця величезна: російські офіціанти теж витрачали свої чайові не на чай, а на горілку, однак говорити “горілчані” в Росії ніхто б не став, тому що пияцтво відкрито не заохочується, хоча повсюдно практикується. В Угорщині, навпаки, вино має чітке позитивне забарвлення, і приховувати той факт, що гроші витрачаються саме на вино, на думку нікому не приходить, хоча алкоголізм – явище поширене.

Вино в Угорщині п’ють переважно угорське. Виноробство – традиційна галузь місцевої економіки, сорти винограду мають свої угорські назви, є виключно місцеві жанри типу Токаю. Взимку процвітає винний туризм: в суботу автобус привозить людей з Будапешта в яке-небудь винне господарство казна де, там їм влаштовують дегустацію зі спеціальним меню і лекцією про особливості місцевих вин, на наступний ранок все їдуть назад. Саме вино зазвичай недороге (за винятком видатних зразків), але його якість ніколи не падає нижче дуже пристойного мінімуму. У вині прийнято розбиратися, його можна і потрібно обговорювати. Угорський мудрець Бела Хамваш, який написав єдину в світі “Філософію вина”, завершує свій надзвичайно іронічний текст словами: “Пийте, а все інше принесе вино”. Щоб повною мірою оцінити значимість цих слів, треба знати, що текст був написаний у 1945 році, коли в інших країнах й їсти було нічого. В Угорщині виноробства не припинялося навіть під час німецької окупації і радянського звільнення. Батько Джорджа Сороса пише у своїх спогадах, що у нього було вино, спеціально замовлене у балатонського винороба, навіть коли він переховувався на таємній квартирі в Будапешті, щоб уникнути нацистських облав і депортації в Аушвіц.

Чайові в Угорщині до недавнього часу давали не тільки в ресторанах, але взагалі при будь-якому обслуговуванні – у перукарні, у таксі, у купальні.

Оскільки сервіс в Угорщині прийнято оплачувати, він буває неймовірно вишуканим: в ресторанах у офіціантів встановлюються особливі відносини з постійними клієнтами – настільки особливі, що іноді йдеш в ресторан не щоб поїсти, а щоб отримати задоволення від того, як дбайливо і уважно там з тобою поводяться. У нинішні часи цифрова технологізація скасувала чайові у таксі і купальнях, а бажання уряду збирати податки абсолютно з усіх доходів змусило рестораторів включити чайові в чеки – але особливо талановитим офіціантам чайові все одно залишають з почуття щирої вдячності.

Mohács

Могач, місто на півдні Угорщини, в переносному сенсі – “катастрофа”, “фіаско”

Битва при Могачі. Картина Берталана Секея. 1866 рік. Magyar Nemzeti Galéria

При Могачі у 1526 році відбулася битва з турками, в якій об’єднане угорсько-чесько-хорватське військо зазнало нищівної поразки, угорський король Лайош II загинув, а сама Угорщина втратила державність. У повсякденній мові вираз “це Могач” означає “все пропало” або навіть швидше “Гармата здохла – все, ******, більше нічим відбиватися”.

У Могача є “молодші брати” – Арад, Тріанон і Вороніж, теж місця історичних катастроф. У місті Арад (зараз він знаходиться на території Румунії) 6 жовтня 1849 року австрійці стратили 13 генералів угорської революційної армії, тепер їх називають арадськими мучениками, aradi vértanúk; австрійці при цьому з таким задоволенням пиячили, цокаючись пивними кухлями, що угорці, за легендою, дали собі слово найближчі сто років пивом не чокатися і, здається, не цокаються досі.

У битві під Воронежом в січні-лютому 1943 року практично повністю полягла 2-а угорська королівська армія, що воювала на боці Гітлера.

Вічна згадка всіх цих Могачів, Арадів і Воронежів у мові та літературі – свідоцтво особливої ​​цінності поразок і загибелі для угорської культури. Смерть і наступне за нею поховання завжди обставляються дуже урочисто, а похорони значущих для країни особистостей здатні змінювати хід історії. Так, похорон поета Мігая Верешмарті у 1855 році став першим мовчазним масовим протестом проти репресивної системи, що склалася після поразки революції 1848 року; похорон у Будапешті ватажка цієї революції Лайоша Кошута, який помер у вигнанні в 1896 році, несподівано злилися із загальним національно-ствердною духом святкування тисячоліття набуття батьківщини; прологом до революції 1956 року стало перепоховання Ласло Райка – жертви головного постановочного процесу часів угорського тоталітаризму, а падіння соціалізму в 1989 році почалося з перепоховання Імре Надя – революційного прем’єр-міністра, страченого після поразки революції 1956 року. Так з поразки і смерті народжується деяка нова надія.

Але є і чисто декадентський зразок милування смертю – пісня Реже Шереша на слова Ласло Явора “Похмуре неділя” (її також російською виконує Петро Лещенко). У цій пісні сумує молодий чоловік (“питво моє – тільки сльози, туга – мій єдиний хліб”) і запрошує кохану на власні похорони. За легендою, пісня викликала хвилю самогубств в Будапешті, а на Бі-бі-сі офіційно заборонили транслювати англомовний кавер Біллі Холідей. Автор музики наклав на себе руки через 35 років після створення пісні. Невідомо, з чим це пов’язано, але Угорщина регулярно посідає перше місце в Європі за кількістю самогубств на душу населення, і змагатися з нею в цьому здатна тільки Литва.

Macera

Морока, напряг, геморой

Відбір ув’язнених угорських євреїв після прибуття в Аушвіц. 1944.
Меморіал Яд Вашем

Це слово – одне з численних запозичень з їдишу, що міцно увійшли в угорську мову. Євреї стали селитися в Угорщині ще за турків, отримали дозвіл жити де їм подобається в 1783 році, при імператорі Йожефі II, значно розширили свої права після революції 1848 року і в грудні 1867 року досягли рівноправ’я. За переписом 1910 року євреї становили майже 5% населення Угорщини, однак у Будапешті їх було 23%. Віденський градоначальник Карл Люгер, відомий своїм антисемітизмом, став називати Будапешт не інакше, як Юдапешт (Judapest) – настільки огидною йому здавалася та величезна роль, яку євреї грали в угорській економіці і культурі другої половини XIX – початку XX століття. Євреї, зі свого боку, висловлювали довіру до угорської влади не тільки тим, що активно включилися в усі сфери життя, а й тим, що переходили у повсякденному спілкуванні на угорську і мадяризували свої прізвища, раніше переважно німецькі, – цей процес був масовим і навіть отримав спеціальну назву, névmagyarosítás. Родоначальник сіонізму, уродженець Будапешта Тивадар (Теодор) Герцль любив повторювати, що після створення єврейської держави хотів би стати його послом у Будапешті. Сім з тринадцяти лауреатів Нобелівської премії, які народилися в цей період в Угорщині, були євреями.

Тим жахливіше виявився кінець цієї прекрасної дружби: жертвами Голокосту стали близько 440 тисяч угорських євреїв, і особливий драматизм полягав у тому, що їх убили в 1944-1945 роках, коли результат війни був вирішений наперед і масовим депортаціям у Аушвіц можна було запобігти. Те, що угорське населення країни майже нічого не зробило для порятунку своїх євреїв, а мовчки спостерігало за депортаціями або активно їх обслуговувало, – одна з головних больових точок угорської національної свідомості.

Коли в 2002 році першим угорським письменником, що отримав Нобелівську премію з літератури, став Імре Кертес, багато хто в Угорщині поставився до цього рішення з істеричним неприйняттям: в Угорщині все знають, що угорська література – найвеличніша у світі, але чому її міжнародний тріумф почався з єврейського автора, який пише, хоч і угорською, але виключно про Голокост? “Macera! – мабуть вигукували ці люди. – З цими євреями завжди суцільний геморой!”

Щоб більше заглибитись у розуміння угорської культури, ми вирішили подати її не тільки через мову, а й через гастрономічну складову. Саме тому ми склали список гастрономічних “гункарікумів” (Hungarikum) — практично національних символів Угорщини, притаманних саме цій країні та її культурі. До слова, “гунгарікум” походить від двох слів: Hungaria — Угорщина і unicum — унікальний.

*Редакція Infopost.Media зробила переклад з російської мови на українську, а також стилістичне редагування.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.