Феринжект ® (Ferrinject) Лікарські препарати

допоміжні речовини: натрію гідроксид та кислота хлористоводнева (для коригування рН), вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій та інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: непрозорий водний розчин темно-коричневого кольору.

Фармакотерапевтична група

Антианемічні засоби. Препарати заліза. Препарати заліза для парентерального введення. Код АТХ В03А С.

Фармакологічні властивості

Після внутрішньовенного введення карбоксимальтозний комплекс заліза переважно засвоюється ретикулоендотеліальною системою печінки, кістковим мозком та селезінкою. Залізо використовується головним чином для синтезу гемоглобіну, а також міоглобіну та залізовмісних ферментів, а також залізо зберігається у печінці як депоноване.

Розчин препарату Феринжект ® містить залізо у стабільному стані — в комплексі заліза (III), який складається з полінуклеарного ядра гідроксиду заліза (III) з вуглеводним полімером, що постачає залізо, є придатним до використання та транспортування заліза в організмі, та білки, що депонують залізо (трансферин та феритин). У дослідженні із 59 Fe- та 52 Fe-міченим препаратом Феринжект ® за участю 6 пацієнтів із залізодефіцитною анемією або нирковою анемією було виявлено засвоєння 61–99% заліза еритроцитами через 24 дні після введення препарату. У пацієнтів із залізодефіцитною анемією засвоєння становило 91-99%, а у пацієнтів з нирковою анемією — 61–84%.

У проспективному фармакокінетичному/фармакодинамічному дослідженні фази 2 (1VIT13036) 35 дітей у групах з послідовним введенням доз отримували лікування шляхом внутрішньовенного введення одноразових доз лікарського засобу Феринжект ® 7,5 мг заліза/кг (n = 16) та Феринжект ® 15 мг заліза/кг (n = 19) (максимальна доза становить 750 мг заліза). На 35-й день після ін’єкції середнє підвищення (стандартне відхилення [СВ]) гемоглобіну становило 1,9 (1,38) г/дл при застосуванні 7,5 мг заліза/кг та 2,8 (1,15) г/дл при застосуванні 15 мг заліза/кг. Насичення феритину та трансферину також збільшувалося залежно від дози.

Ефективність та безпеку внутрішньовенного введення лікарського засобу Феринжект ® порівнювали з терапією пероральними препаратами заліза у проспективному відкритому дослідженні з паралельними групами фази 3 (1VIT17044). Сорок дітей із залізодефіцитною анемією різної етіології отримували 2 дози лікарського засобу Феринжект ® по 15 мг заліза/кг кожна з інтервалом 7 днів (максимальна одноразова доза становить 750 мг), а 39 дітей отримували сульфат заліза перорально протягом 28 днів. Семеро дітей, які належним чином не відповіли на терапію пероральним препаратом заліза, також отримували 2 дози лікарського засобу Феринжект ® у розширеному дослідженні з однією групою (1VIT18045).

В основному дослідженні спостерігалося клінічно значуще підвищення рівня гемоглобіну в обох групах лікування. Середнє підвищення рівня гемоглобіну (за методом найменших квадратів) становило 2,22 г/дл (95% ДІ: 1,69–2,75) після застосування лікарського засобу Феринжект ® та 1,92 г/дл (95% ДІ: 1,43–2,41) після терапії пероральними препаратами заліза без статистично значущої різниці між групами лікування. Таким чином, первинна кінцева точка дослідження не була досягнута. Підвищення вторинних кінцевих точок (рівень феритину та насичення трансферину) було більшим при застосуванні лікарського засобу Феринжект ® , ніж після терапії пероральним препаратом заліза. У розширеному дослідженні середнє підвищення [СВ] рівня гемоглобіну після закінчення основного дослідження становило 0,7 (1,19) г/дл.

Після введення разової дози препарату Феринжект ® , яка містить від 100 до 1000 мг заліза, пацієнтам із залізодефіцитною анемією максимальні рівні загального заліза в сироватці крові від 37 до 333 мкг/мл досягалися протягом 15 хвилин та 1,21 години відповідно. Об’єм розподілу центрального компартмента відповідав об’єму плазми крові (приблизно 3 л).

Позитронно-емісійна томографія показала, що залізо радіоміченого препарату Феринжект ® виводиться з крові, потрапляє до кісткового мозку та ретикулоендотеліальної системи печінки та селезінки.

Карбоксимальтозне залізо головним чином поглинається ретикулоендотеліальною системою печінки, кісткового мозку та незначною мірою селезінкою і розпадається на гідроксид заліза та вуглеводи, причому залізо зв’язується, формуючи феритин. Залізо стає доступним для еритропоезу через трансферин, якщо це є необхідним. Вуглеводні продукти розпаду являють собою мальтотетраозу, мальтотриозу, мальтозу та глюкозу.

Плазматичний кліренс введеного заліза швидкий, з кінцевим періодом напіввиведення від 7 до 12 годин та середнім часом утримання препарату від 11 до 18 годин. Виведення заліза нирками було незначним.

Кінетика у особливих груп пацієнтів.

Фармакокінетику введеної внутрішньовенно карбоксимальтози заліза досліджували у дітей віком від 1 року із залізодефіцитною анемією у фармакокінетичному/фармакодинамічному дослідженні фази 2 1VIT13036 із застосуванням одноразових доз, що було доповнено популяційним фармакокінетичним аналізом, який включав додаткові вибіркові фармакокінетичні зразки з клінічного дослідження фази 3 1VIT17044. Фармакокінетичні властивості при рівні дози 15 мг заліза/кг (максимальна одноразова доза становить 750 мг) були подібними до таких у дорослих пацієнтів з дефіцитом заліза, які отримували рекомендовану дозу для дорослих. Рівень заліза в сироватці крові підвищувався пропорційно до дози при застосуванні одноразових доз 7,5 мг заліза/кг та 15 мг заліза/кг. Після введення одноразової дози лікарського засобу Феринжект ® 15 мг заліза/кг маси тіла (максимальна доза становить 750 мг) середній максимальний рівень загального заліза в сироватці крові 310 мкг/мл визначався через 1,12 години. Кінцевий період напіввиведення становив 9,8 години, а об’єм розподілу, розрахований за даними популяційного фармакокінетичного аналізу, становив від 0,42 до 3,14 л.

Порушення функції печінки

Дослідження за участю пацієнтів із печінковою недостатністю не проводилися.

Показання

Застосування препарату показане пацієнтам у разі недостатньої ефективності, неефективності або неможливості перорального прийому залізовмісних препаратів, наприклад, у зв’язку з непереносимістю пероральних препаратів заліза або за наявності захворювань шлунково-кишкового тракту (таких як виразковий коліт), коли пероральні препарати заліза можуть спровокувати загострення хвороби, або за умови резистентного до терапії залізодефіцитного стану, коли є підозра, що препарати заліза не застосовуються належним чином.

Протипоказання

• Гіперчутливість до активної речовини або інших компонентів препарату;
• анемія без підтвердженого дефіциту заліза;
• наявність ознак перенасичення організму залізом;
• І триместр вагітності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Препарат не слід застосовувати одночасно із залізовмісними пероральними засобами, оскільки абсорбція заліза, застосовуваного внутрішньо, знижується (див. розділ «Особливості застосування»).

Особливості застосування

Феринжект ® слід застосовувати лише тоді, коли діагноз залізодефіцитного стану встановлено та підтверджено відповідними лабораторними дослідженнями (наприклад, визначення рівня таких показників, як рівень феритину в плазмі крові, насичення трансферину (TSAT), гемоглобін (Hb), гематокрит, кількість еритроцитів, середній об’єм еритроцитів (MCV) та середній вміст гемоглобіну в еритроцитах (MCH)).

Внутрішньовенне застосування препаратів заліза може призвести до виникнення реакцій гіперчутливості негайного типу (анафілактичних реакцій), що можуть бути летальними.

Повідомлялося про виникнення таких реакцій навіть у випадках, коли попереднє застосування препаратів заліза для парентерального введення проходило без ускладнень. Надходили повідомлення про реакції гіперчутливості, які могли прогресувати до синдрому Коуніса (гострий алергічний спазм коронарних артерій, що може призвести до інфаркту міокарда, див. розділ «Побічні реакції»). Лікування препаратом Феринжект ® має призначати черговий лікар лише після точного визначення показання.

Феринжект ® можна вводити лише за умови, що медичний персонал, який має навички оцінювання та лікування анафілактичних реакцій, готовий до негайних дій, та за наявності приміщення, належним чином обладнаного засобами для проведення реанімаційних заходів. Перед кожним застосуванням препарату Феринжект ® слід опитати пацієнта щодо попереднього виникнення побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням препаратів заліза для внутрішньовенного введення.

Типовими симптомами гострих реакцій гіперчутливості є зниження артеріального тиску, тахікардія (навіть анафілактичний шок), респіраторні симптоми (включаючи бронхоспазм, набряк гортані та фарингеальний набряк), симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (включаючи абдомінальні спазми, блювання) або симптоми з боку шкіри (включаючи кропив’янку, еритему, свербіж).

Стан кожного пацієнта слід ретельно контролювати щодо будь-яких проявів реакцій гіперчутливості протягом введення і щонайменше через 30 хвилин після кожного парентерального введення залізовмісних препаратів. При виникненні будь-яких алергічних реакцій або ознак непереносимості під час введення препарату лікування слід негайно припинити.

Для екстреної терапії гострих анафілактичних реакцій рекомендується насамперед адреналін, згідно із сучасними настановами для надання невідкладної допомоги та інформацією виробника лікарського засобу, і лише потім — антигістамінні препарати та/або кортикостероїди (мають пізніший початок дії).

Рідко спостерігалася лихоманка або сповільнені алергічні реакції (із затримкою на кілька годин або навіть днів).

Ризик виникнення реакцій гіперчутливості є вищим у пацієнтів із наявною алергією, включаючи непереносимість лікарських засобів, тяжкий перебіг бронхіальної астми в анамнезі, екземою та іншими формами алергії, а також у пацієнтів з імунологічними та запальними захворюваннями (наприклад, системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит).

Застосування парентеральних препаратів заліза може спричинити гіпофосфатемію, що в більшості випадків є тимчасовою та протікає без клінічних симптомів. Повідомляли про окремі випадки гіпофосфатемії, що потребувала медичної допомоги, головним чином у пацієнтів з факторами ризику та після тривалого застосування більш високих доз.

У післяреєстраційний період повідомляли про випадки гіпофосфатемії з клінічними проявами, що призводила до гіпофосфатемічної остеомаляції та переломів, які потребували клінічного втручання, у тому числі хірургічного втручання. Пацієнтів слід інформувати про необхідність звернення до лікаря у разі появи артралгії або болю в кістках.

За пацієнтами, які отримують багаторазові підвищені дози в рамках довготривалого лікування і які мають фактори ризику (наприклад дефіцит вітаміну D, порушення всмоктування кальцію та фосфатів, вторинний гіперпаратиреоз, спадкова геморагічна телеангіектазія, запальне захворювання кишечнику та остеопороз), слід спостерігати щодо виникнення гіпофосфатемічної остеомаляції, включаючи контроль сироваткового рівня фосфатів. У разі стійкої гіпофосфатемії лікування препаратом Феринжект ® слід переглянути.

Печінкова або ниркова недостатність

Пацієнтам із порушеннями функції печінки препарати заліза для парентерального введення слід застосовувати після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Слід уникати парентерального введення заліза пацієнтам із порушеннями функції печінки, причиною якої є перенасичення залізом, особливо у випадках пізньої шкірної порфірії, та при будь-якому гострому порушенні з боку печінки.

Необхідно ретельно контролювати рівень заліза для уникнення перенасичення залізом.

Залізо для парентерального введення застосовують з обережністю пацієнтам із гострою або хронічною інфекцією, бронхіальною астмою, екземою або атопічною алергією. Рекомендовано припинити лікування препаратом Феринжект ® пацієнтам із бактеріємією, що триває.

Слід уникати паравенозних витоків. Це може спричинити подразнення шкіри та довготривале забарвлення місця ін’єкції/інфузії в коричневий колір. У разі паравенозного витікання лікарського засобу Феринжект ® слід негайно припинити його введення.

1 мл препарату Феринжект ® може містити до 5,5 мг (0,24 ммоль) натрію. Це необхідно враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контролем натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

На сьогодні є обмежена кількість даних контрольованих клінічних досліджень щодо застосування препарату Феринжект ® вагітним жінкам. Дослідження на тваринах свідчать про репродуктивну токсичність. Слід оцінювати співвідношення ризик/користь перед застосуванням препарату протягом періоду вагітності, оскільки реакції гіперчутливості можуть нести особливий ризик для матері та дитини (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарат Феринжект ® протипоказано застосовувати у І триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Можливе застосування препарату у ІІ та ІІІ триместрах вагітності лише строго за показаннями. При застосуванні препарату в ІІ та ІІІ триместрах вагітності слід враховувати дані щодо маси тіла до початку вагітності для розрахунку необхідної кількості заліза, щоб уникнути передозування. При застосуванні у період вагітності особливу увагу слід приділяти виявленню ознак реакцій гіперчутливості.

Після введення парентеральних препаратів заліза може виникнути брадикардія плода, що зазвичай має транзиторний характер і є наслідком реакції гіперчутливості у матері. Під час внутрішньовенного введення парентеральних препаратів заліза вагітним слід ретельно контролювати стан ненародженої дитини.

Існує невеликий клінічний досвід застосування препарату під час годування груддю. Клінічне дослідження показало, що потрапляння заліза із лікарського засобу Феринжект ® до грудного молока дуже мале (≤ 1%). Отже, малоймовірно, що застосування лікарського засобу Феринжект ® становитиме ризик для дитини на грудному вигодовуванні.

Клінічних даних щодо впливу препарату Феринжект ® на фертильність немає. У дослідженнях на тваринах застосування лікарського засобу Феринжект ® не виявило жодного впливу на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Відповідні дослідження відсутні. Вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами малоймовірний.

Спосіб застосування та дози

Під час і після кожного введення лікарського засобу Феринжект ® слід спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення ознак та симптомів реакцій гіперчутливості.

Феринжект ® можна вводити лише за умови, що медичний персонал, який має досвід оцінювання та лікування анафілактичних реакцій, готовий до негайних дій, і за наявності приміщення, належним чином обладнаного засобами для проведення кардіореспіраторних реанімаційних заходів. За станом пацієнтів слід спостерігати щодо проявів побічних реакцій щонайменше протягом 30 хвилин після кожного введення лікарського засобу Феринжект ® (див. розділ «Особливості застосування»).

Дозування лікарського засобу Феринжект ® проводиться у декілька етапів: [1] визначення індивідуальної потреби у залізі, [2] розрахунок і введення доз заліза та [3] перевірка запасів заліза після поповнення.

Крок 1. Розрахунок необхідної кількості заліза

Індивідуальну кількість заліза, необхідну для поповнення запасів заліза із застосуванням лікарського засобу Феринжект ® , можна визначити на основі маси тіла пацієнта та рівня гемоглобіну (Hb). Потребу в залізі слід визначати за формулою Ганзоні (див. таблицю 1) або за спрощеною схемою дозування (див. таблицю 2).

Використання формули Ганзоні рекомендується для пацієнтів, яким потрібна доза, адаптована до їхніх індивідуальних потреб, наприклад пацієнтам із нервовою анорексією, кахексією, ожирінням або вагітним жінкам. Дефіцит заліза повинен бути підтверджений лабораторними дослідженнями (див. розділ «Особливості застосування»).

Визначення потреби в залізі за формулою Ганзоні

Система для крапельниці: види і способи установки. Заповнення системи для крапельного вливання збирати крапельницю алгоритм

Інфузійна терапія (або введення лікарських препаратів і крові хворому, використовуючи систему для крапельниці) визнана одним з ефективних методів лікування. Крапельниця-це медичний виріб, за допомогою якого вводиться в організм індивіда досить великий обсяг рідини. Один її кінець з’єднаний з флаконом або пакетом, що містить ліки або кров, а інший — з веною хворого. Розрізняють такі види систем:

Катетери для крапельниці

Ці медичні вироби використовують для введення препаратів в кровотік протягом тривалого періоду. Катетер-це невелика порожниста трубочка, яка вводиться в вену в різних частинах тіла (руки, голова, ключиця). З його допомогою виключається травмування вени. Установка здійснюється в стаціонарних умовах. Існує кілька видів катетерів для крапельниць:

Незалежно від виду катетера має значення його розмір. Маркують вироби за колірною гамою в залежності від цього параметра:

• помаранчевий. Таким кольором позначають товсті катетери, призначені для в’язких розчинів і кров’яних компонентів.
• фіолетовий. Цей тон використовується для найтонших виробів, які застосовуються для вливання розчинів.

Як ставити систему (крапельницю)?

Для правильної її постановки потрібно виконати невелику підготовчу роботу, яка буде полягати в наступному:

1. встановити поруч з пацієнтом стійку для крапельниці, що представляє собою підставку, на якій буде закріплений пакет з вливається розчином.
2. ретельно вимити зап’ястя і руки з милом, не забуваючи про міжпальцеві ділянки. Далі їх необхідно промокнути насухо, а не витирати. Або можна скористатися будь-яким антисептичним засобом, призначеним для обробки рук.
3. звірити назву препарату, підготовленого для введення, з призначенням лікаря.
4. підготувати систему, голку, джгут, пластир для фіксації, ватний або марлевий тампон, спиртовий розчин хлоргексидину для стерилізації.
5. у пакеті з лікарським препаратом знайти місце з’єднання, до якого буде підключатися система і протерти його тампоном, змоченим в спиртовому розчині.
6. приєднати крапельницю і пакет, повісити на стійку.
7. вивести всі бульбашки.
8. надіти рукавички.
9. підійти до хворого.

Тепер приступає безпосередньо до постановки крапельниці:

1. над місцем проколу перев’язати руку джгутом.
2. продезінфікувати місце уколу.
3. встановити катетер, який являє собою невелику трубочку і вставляється разом з голкою, а після її вилучення залишається у вені. Розташувати його під кутом 30 градусів до руки пацієнта. Далі голку витягти, джгут зняти. Місце, де закріплений катетер, протерти спиртовим розчином.
4. до катетера приєднати трубку крапельниці, закріплюючи її пластиром.
5. відрегулювати швидкість введення лікарського засобу, використовуючи спеціальне коліщатко-затиск, встановлене на системі.

Наслідки попадання повітря в вену

Закупорку вени може викликати потрапив в неї бульбашка повітря при внутрішньовенному введенні лікарських засобів шприцом або за допомогою крапельниці. Повітряний міхур порушує мікроциркуляцію крові, перекриваючи просвіт судини, тобто розвивається емболія.

Особливо небезпечно це при закупорці великих артерій і, відповідно, проникнення великого обсягу повітря. Безпосередньо перед постановкою крапельниці повітря в системі випускається, тому ймовірність попадання повітря в вену мізерно мала. Щоб уникнути ускладнень і не бояться внутрішньовенних крапельних вливань, слід довірити виконання цих маніпуляцій досвідченим медичним працівникам.

З чого складається крапельниця?

Цей медичний виріб був винайдений в тридцяті роки минулого століття. Однак з тих пір воно практично не змінилося, лише було трохи вдосконалено. Система медична (крапельниця) складається з:

• регулятора швидкості потоку розчину;
• утворювача крапель з фільтром;
• системи трубок із пластику.

Принцип роботи

Рідина з флакона або пакета під впливом сили тяжіння надходить в трубку, проходить через краплеобразователь, знову йде по трубці і далі потрапляє в вену. Фільтр і повітряний клапан перешкоджають утворенню в системі негативного тиску. В іншому випадку рідина капати не буде. З обох сторін системи для крапельниці знаходяться голки, одна з яких потрібна для з’єднання з тарою лікарського засобу, а інша — для проколу вени. Препарат через фільтр потрапляє в резервуар і потім дозується за допомогою піпетки.

Наявний регулятор дозволяє зменшувати або збільшувати швидкість крапель в залежності від того, як вводиться препарат: крапельно або струминно. Резервуар спочатку заповнюють невеликим об’ємом рідини і стежать, щоб в трубці не було повітря. Для початку подачі розчину в систему, в кришку ємності з препаратом вставляється голка, яка використовується для подачі всередину повітря, в іншому випадку рідина не буде витікати. В даний час у всіх медичних організаціях використовують одноразові системи для крапельниць, що найбільш безпечно.

Інфузійна терапія

Введення лікарських засобів прямо в венозну судину — це сучасний спосіб терапії невідкладних станів. За швидкістю вливання препаратів розрізняють два види:

• крапельне. При такому способі введення необхідний препарат розчиняється і далі, за допомогою спеціальної системи, вводиться в посудину. Завдяки тому, що лікарський засіб знаходиться в досить розведеному вигляді, шкідливий вплив на судинну стінку мінімально.
• струменеве. Цей вид підрозділяється на повільне і болюсне введення. Останнє призводить до максимальної концентрації в кінці вливання і далі, після деякого часу, відбувається її зниження в плазмі. Швидкість наростання концентрації при повільному введенні істотно нижче.

Ефект від проведеної терапії пов’язаний з тим, що препарат відразу потрапляє в кров. Однак при такому способі введення існує і ризик розвитку ускладнень. Тому дуже важливий високий професіоналізм медичних працівників, які виконують ці маніпуляції, а також якість матеріалів, з яких виготовлені медичні вироби. При всіх видах вливань використовують інфузійні системи для крапельниці. На медичному ринку представлений великий асортимент цих виробів.

Інфузійні системи

Застосовуються для вливання розчинів і лікарських препаратів в рідкому вигляді. Склад інфузійної системи:

• спеціальний пристрій, яким проколюють кришку і має вбудований повітряний клапан;
• крапельниця з фільтром;
• камери;
• гнучка довга трубка з регулятором-затискачем, за допомогою якого регулюється вливання.

Система для крапельниці з фільтром дозволяє затримувати згустки більше 30 мкм. Виріб використовується одноразово. Матеріал, який застосовується при їх виготовленні, прозорий і дозволяє бачити бульбашки повітря, рівень розчину, швидкість падіння крапель.

Види систем для переливання

За розміром осередків фільтра, система для крапельниці підрозділяється на вироби для вливання:

Правильно підібрана система з урахуванням розміру осередків-це запорука успішної терапії. Наприклад, для введення розчину глюкози або електролітів маленькі осередки не дадуть проникнути шкідливим домішкам в кров’яне русло. А в разі переливання препаратів крові такі осередки швидко заб’ються елементами крові, і процес інфузії зупиниться.

По виду використовуваної голки, яка з’єднується з пакетом або пляшкою, виділяють системи:

Вибір інфузійної системи для крапельниці в цьому випадку буде залежати від того, в якій ємності знаходиться лікарський засіб. Для скляної тари і використовують металеву, а для пакетів — полімерну голку.

Система для переливання (вливання) крові

Цей виріб можна використовувати при роботі як зі скляними бутлями, так і з трансфузійними пакетами. До його складу входить:

• голка з пластика і металева;
• два захисних ковпачка;
• крапельниця з фільтром;
• довга сполучна трубка з прозорого матеріалу;
• повітрозабірний клапан;
• конектор;
• регулятор роликовий.

З метою вливання крові донора, плазми використовуютьСистеми для переливання крові. Ці вироби були винайдені акушером з британії в 1818 році. З тих пір вони були дещо вдосконалені. Крапельна система забезпечена фільтром з великими за розміром осередками, що дозволяє не пропустити згустки кров’яних тілець і одночасно забезпечити протікання крові з певною швидкістю. Наявність фільтрів особливо важливо при переливанні згущеної крові, яка має високу в’язкість.

Система інфузійна з металевою голкою

Така крапельниця призначена для вливання інфузійних розчинів і кровозамінників з бутлі. Медичний виріб складається з:

• голки;
• крапельної системи з фільтром;
• гнучкого шланга;
• латексної трубки для кулачкового регулятора інфузії;
• голки-воздуховода;
• затиску для регулювання швидкості введення;
• пристосування для проколювання кришки з металевою голкою.

Шланг і крапельниця зроблені з прозорого матеріалу.

Система інфузійна з пластиковим шипом

Виріб застосовується при вливанні інфузійних розчинів з контейнерів або пакетів.

На відміну від попередньої системи, складається з пристрою з шипом з пластмаси для проколу кришки, поєднаного з напівжорсткою крапельницею і фільтром. Решта складових-як і в системі з металевою голкою.

Висновок

Система для крапельниці використовується з метою введення різних препаратів. З її допомогою введені речовини швидше і краще засвоюються. Існує безліч медичних показань, при яких виникає потреба в них. Однак треба мати на увазі, що інфузійна терапія протипоказана при серцевій недостатності, схильності до тромбоутворення і набряклості.

Відомо і використання крапельниць не в медичних цілях. З відпрацьованих систем можна спорудити своїми руками чудові іграшки, подарунки, сувеніри. Вище на фото представлені вироби з систем. Крапельниці при цьому фарбують в різні кольори і виходять досить забавні і незвичайні прикраси до свята.

Внутрішньовенне крапельне вливання – це процес, який не терпить помилок і неточностей. Все повинно бути зроблено вірно, тоді результат введення лікарських засобів буде ефективним. Рекомендується слідувати наведеної нижче покрокової інструкції, яка допоможе мінімізувати шанс виникнення проблем, тим більше що техніка нескладна, а алгоритм дій просто запам’ятати.

Психологічна підготовка

При здійсненні подібної процедури, перед тим як здійснювати алгоритм підготовки і алгоритм введення рідини, важливо підготувати людину, якій будуть здійснюватися вливання лікарських засобів, психологічно. Щоб не виникало нервів, які можуть ускладнити хід процедури, важливо дати пацієнтові зрозуміти, в чому полягає сенс процедури і що в ній немає абсолютно нічого страшного. Після цього пацієнта потрібно укласти в горизонтальну позицію, що зручна для нього. У деяких ситуаціях можна і посадити пацієнта, в цьому немає взагалі нічого страшного.

Загальна підготовка

Алгоритм підготовки є наступним:

1. ретельно вимийте руки теплою водою, обов’язково з милом.
2. одягніть рукавички, після чого ретельно обробіть їх кулькою зі спиртом, не пропускаючи жодного фрагмента.
3. перевірте герметичність упаковки застосовуваних одноразових медичних інструментів, система для вливання рідини повинна бути цілісною, техніка не повинна вас підвести.
4. перевірте стан лікарських засобів. Алгоритм простий: спочатку перевіряйте назву, щоб зрозуміти, чи немає плутанини, потім термін придатності, потім рівень прозорості.

Підготовка крапельниці

Якщо необхідно зробити разову постановку крапельниці, то алгоритм для цього буде наступним:

1. розкрийте систему для ін’єкції за допомогою ножиць і помістіть її на стерильний лоток в зоні доступності.
2. зніміть фольгу з упаковки препарату приблизно до середини пробки.
3. обробіть пробку кулькою, що попередньо був змочений спиртом.
4. зніміть з воздуховода ковпачок голки.
5. введіть голку в пробу до упору. Після цього закрийте трубку воздуховода таким чином, щоб її кінець знаходився приблизно на дні пляшки.
6. потім зніміть затиск, приберіть ковпачок з голки, яка призначена для підключення до пляшки. Після цього введіть голку в пробку пляшки до упору.
7. пляшка перевертається, фіксується на заздалегідь підготовленому для неї штативі. З ін’єкційної голки видаляється ковпачок.
8. крапельниця повертається так, щоб вона тепер перебувала в горизонтальній позиції. Після цього вона повільно наповнюється до половини її обсягу.
9. затиск закривається, крапельниця повертається в ту позицію, в якій вона раніше була. Врахуйте, фільтр на даному етапі необхідно заповнити цілком.
10. затиск відкривається і весь пристрій повільно заповнюється, поки все повітря не вийде і поки з голки не з’явиться крапля рідини. Після цього затиск закривається, а на голку надівається ковпачок. Система готова до введення.

На даному етапі дуже важливо переконатися, що в трубі пристосування відсутнє повітря.

Введення речовини

1. помістіть під лікоть пацієнта клейончасту подушку, а на 5 сантиметрів вище місця ін’єкції помістіть джгут. Перевірте правильність його накладення-пульс на променевої артерії повинен залишитися без змін.
2. пацієнту потрібно кілька разів стиснути-розтиснути кулак, щоб було простіше знайти вену в області ліктьового згину, в ідеалі техніка знаходження вени повинна бути відпрацьована.
3. шкіра на вені і вище неї протирається ваткою зі спиртом.
4. м’які тканини трохи нижче місця уколу відтягуються і голка вводиться під кутом в 45 градусів зрізом вгору (не забудьте перед цим ще раз перевірити відсутність повітря).
5. голка вводиться під шкіру на півтора сантиметра нижче необхідного місця, кут її нахилу зменшується майже до того, поки він не буде паралельний шкірі. Голка вводиться в вену приблизно на третину. Затиск відкривається, як тільки в трубці здасться кров.
6. джгут видаляється, хворий затискає кулак, голка фіксується смужками лейкопластиру.

Введення постійного внутрішньовенного катетера

Коли вливання лікарських засобів необхідно здійснювати часто, то рекомендується постановка постійного катетера. Його алгоритм постановки дещо відрізняється. Полягає цей алгоритм в наступному:

1. після стерилізації рук підготуйте інфузійну канюлю.
2. обробіть шкіру кисті в тому місці, де має здійснюватися введення препарату.
3. обережно розкрийте упаковку, в якій міститься канюля.
4. візьміть її трьома пальцями. Великий повинен упиратися в опорну пластину/пробку, інші два триматися за передню кромку язичків.
5. проколіть шкіри і вену, перевірте, чи потече кров в камеру спеціального індикатора (витекти з канюлі вона не може, спеціальна пробка не дасть).
6. акуратно, притримуючи канюлю, введіть в посудину катетер.
7. притиснувши катетер пальцем, дбайливо витягніть голку, після чого приєднайте до канюлі систему, в якій вже знаходяться розчини лікарських засоби.
8. закріпіть язички канюлі за допомогою лейкопластиру.
9. перевірте швидкість введення.

Як тільки введення буде закінчено, акуратно від’єднайте систему. Далі алгоритм залежить від того, чи буде необхідно повторне введення. Якщо так, то тоді канюлю не треба витягувати, досить просто закрити її пробкою.

висновок із запійного стану-крапельниця на дому крапельниці з глюкозою: для чого і для кого вони потрібні?

Внутрішньовенне крапельне введення розчинів використовують в медицині для вливання великих обсягів лікарських рідин в кровоносне русло пацієнта. Такий спосіб введення ліків має багато переваг: надходження медикаменту в кров в незміненому вигляді, точність дозування, швидкість досягнення терапевтичної концентрації, насичення ліками всіх тканин, особливо органів з рясним кровопостачанням (головний мозок, нирки, легені, печінка). Таким способом вводять медикаменти, які не всмоктуються в кишечнику або надають сильну местнораздражающее дію.

Показання та протипоказання

Внутрішньовенне крапельне введення ліків показано для відновлення об’єму циркулюючої крові, зняття ознак інтоксикації, нормалізації балансу електролітів, відновлення кислотно-лужної рівноваги в крові, парентерального харчування, загального наркозу.

За допомогою спеціального пристрою для крапельної подачі рідин (системи) можна забезпечити надходження розчинів в кровоносне русло зі швидкістю від 20 до 60 крапель в хвилину.

Протипоказаннями до постановки крапельницьЄ ураження шкіри і підшкірної клітковини в місці венепункції, флебіт передбачуваної для ін’єкції вени. При наявності місцевих протипоказань для внутрішньовенного уколу вибирають іншу вену.

Вибір системи

Ринок товарів медичного призначення пропонує різні набори для внутрішньовенного крапельного введення лікарських розчинів. При виборі системи слід враховувати розмір осередків фільтра. Розрізняють макронабор, який має маркування «пк», і мікронабор з маркуванням «пр».

Система пк використовується для переливання цільної крові, кровозамінників або препаратів крові. Через великі осередки фільтра формені елементи крові і великі молекули проходять без проблем. Якщо для переливання препаратів крові застосовувати систему пр, фільтр швидко затромбується і інфузія зупиниться.

Для крапельного введення розчинів електролітів, та інших дрібнодисперсних розчинів використовуються системи пр. Маленький розмір осередків фільтра (діаметр не більше 15 мкм) попереджає потрапляння шкідливих домішок з розчину в кровоносну систему, але не перешкоджає проходженню лікарських компонентів.

Крім розміру осередків фільтра, велике значення при виборі набору для інфузій має матеріал, з якого виготовлені голки, і їх діаметр. Якщо потрібне тривале або неодноразове внутрішньовенне крапельне введення низькомолекулярних лікарських рідин протягом доби, перевагу слід віддавати полімерним голок і катетерів. Для введення розчинів зі скляних ємностей, закритих щільними гумовими пробками, потрібно вибирати системи з металевими голками.

При виборі діаметра голки слід пам’ятати, що чим більше голка в діаметрі, тим меншим номером вона буде маркована. Так, наприклад, найтовстіша голка, яка використовується в реанімації для зняття шокової симптоматики, має маркування 14, а «дитяча» голка — маркування 22.

Необхідне оснащення

Для проведення процедури потрібно підготувати все необхідне. Стерильними повинні бути пелюшка для накривання маніпуляційного столика, два лотка (перший — для стерильних інструментів і матеріалів, другий — для відпрацьованих), пінцет, ножиці, рукавички, ватяні кульки, набір для внутрішньовенного крапельного введення.

Для підвішування флакона з розчином для крапельниці потрібен штатив. У домашніх умовах можна використовувати переносні розбірні штативи або саморобні пристрої (наприклад, прозору полімерну пляшку з пристосуванням для її підвішування).

Крім перерахованого вище, для маніпуляції будуть потрібні подушечка або валик (під ліктьовий суглоб), джгут для перетискання вен, лейкопластир, а в якості дезинфікуючого розчину — медичний спирт (70°).

Підготовка до процедури

Щоб маніпуляція була безпечною, персоналу, що виконує її, необхідно строго дотримуватися алгоритм дій при постановці крапельниць.

Підготовку до процедури виконують в маніпуляційному кабінеті, дотримуючись правил асептики та інфекційної безпеки:

1. перевіряють герметичність упаковки набору для крапельниці, термін його придатності, наявність ковпачків на голках. Якщо пакет негерметичний або термін його придатності закінчився, використовувати цей набір не можна, так як порушена його стерильність.
2. перед розпакуванням набору для крапельниці персоналу потрібно ретельно вимити руки теплою з милом, просушити їх, надіти стерильні рукавички. На поверхні столика для підготовки ін’єкцій необхідно розстелити стерильну пелюшку. Пакет з набором для крапельниці обробити стерильним кулькою, змоченим медичним спиртом, після чого розкрити, а вміст упаковки викласти на стерильну пелюшку.
3. флакон з ліками слід уважно оглянути. На ньому повинна бути етикетка з найменуванням лікарського засобу, що знаходиться всередині, і терміном придатності. Флакон потрібно струсити, щоб переконатися, чи не змінився зовнішній вигляд розчину. Якщо у флакон з розчином необхідно вводити додаткові медикаменти, потрібно оглянути ампули або флакони з цими ліками, переконатися у відповідності їх назв листу призначень. Вони повинні бути придатними до використання. Відсутність назв та / або терміну придатності ліків на ампулах є підставою для відмови від їх застосування.
4. з флакона потрібно зняти алюмінієву кришку. Для цього її необхідно обробити ватним кулькою, змоченим в, після чого стерильним пінцетом або ножицями зняти кришку. Гумову пробку на флаконі обробити змоченим спиртом кулькою.
5. з голки воздуховода знімають ковпачок і вводять голку в пробку флакона до упору. Додатково обробляти голку не потрібно: якщо дотримані умови розкриття пакета з набором для крапельниці, голка є стерильною. Аналогічно надходять з голкою інфузійної трубки. Перевіряють, щоб затиск (коліщатко) на інфузійної трубці був закритий. Флакон перевертають і встановлюють на штативі.
6. двічі натискають на крапельну камеру, щоб до половини заповнити її розчином з флакона. Щоб витіснити повітря з інфузійної трубки, відкривають затиск, знімають ковпачок з другої голки трубки і повільно заповнюють всю систему розчином з флакона. Після повного витіснення повітря затиск на трубці закривають, а на голку надягають ковпачок. Система для крапельного введення розчину вважається готовою до використання.

Процедура крапельного введення ліків не може бути здійснена без відома самого пацієнта або його родичів. Тому безпосередньо перед її проведенням у них потрібно взяти згоду на маніпуляцію.

Проведення маніпуляції

Пацієнт для внутрішньовенної крапельної процедури повинен зручно лягти: йому доведеться протягом деякого періоду часу лежати з нерухомою рукою. Щоб встановити крапельницю, потрібно пропунктіровать вену. Переважно пунктирувати вени на» неробочої » руці. Вибирати краще темні венозні судини, щоб легше було контролювати процес.

Крапельницю краще ставити в серединну вену ліктя або медіальну підшкірну вену. У них також простіше ставити катетери. Рідше для крапельного введення розчинів використовують вени на тильній стороні долоні. Щоб у медперсоналу була можливість пунктирувати вену вдруге (якщо перший раз був невдалим), прокол краще робити ближче до кисті. Вдруге колоти в попереднє місце проколу не можна: це небезпечно розривом венозної стінки.

Після вибору вени для венепункції і перед проколом венозної стінки вище місця ін’єкції на руку накладають джгут. Затягнути джгут потрібно так, щоб пульсація вен на руці нижче нього припинилася. Після накладення джгута під лікоть пацієнта підкладають подушечку, щоб досягти максимального розгинання суглоба. Хворий повинен «попрацювати кулачком», щоб створити штучний венозний застій.

Медперсонал перед венепункцією повинен надіти стерильні рукавички і тричі обробити шкіру навколо місця проколу: першим стерильним кулькою велике поле шкіри навколо, другим — мале поле і третім — безпосередньо місце венепункції. Така потрійна обробка шкіри забезпечує достатнє знезараження шкіри в місці постановки крапельниці.

Після знезараження шкіри з вільної голки інфузійної трубки знімають ковпачок, повертають голку зрізом вгору, великим пальцем лівої руки фіксують вену, щоб максимально знерухомити її. Під кутом 30-45° роблять прокол шкіри і венозної стінки. З канюлі голки при правильній маніпуляції повинна здатися кров.

Під канюлю голки підкладають стерильний кульку, джгут знімають, затиск на інфузійної трубці системи відкривають, зливають кілька крапель розчину, під’єднують систему до канюлі голки. Кулька з краплями крові прибирають. Щоб зафіксувати голку у вені, її прикріплюють до шкіри лейкопластиром.

Флакон з лікарським розчином і крапельна камера повинні знаходитися вище, ніж нижня канюля системи. Порушення цього правила може привести до потрапляння повітря в кровоносне русло. Необхідну швидкість подачі ліки регулюють за допомогою затиску на інфузійної трубці крапельниці. Швидкість подачі ліки визначають по годинах з секундною стрілкою. У міру крапельного введення лікарського розчину за самопочуттям пацієнта і місцем установки крапельниці необхідно постійно спостерігати.

Якщо під час процедури пацієнту необхідно ввести ще який-небудь медикамент внутрішньовенно, це роблять шляхом проколу інфузійної трубки, попередньо обробивши її дезинфікуючим розчином.

Закінчення процедури

Після закінчення процедури слід закрити затиск на інфузійної трубці, зняти лейкопластир, накрити місце венепункції стерильним ватним кулькою і витягнути голку з вени і шкіри. Після цього пацієнт повинен зігнути руку в лікті, утримуючи ватяну кульку на місці проколу шкіри. У такому положенні руку потрібно утримувати не менше 3-5 хвилин, щоб запобігти утворенню гематоми на місці пункції вени.

З метою дотримання інфекційноїБезпеки потрібно від’єднати систему для крапельниці від флакона з ліками, розрізати її ножицями і помістити в ємність з дезинфікуючим розчином (голки — окремо, розрізану трубку — окремо). Після цього медперсонал може зняти рукавички, вимити і просушити руки.

У журналі обліку маніпуляцій і процедур, а також у аркуші призначень слід зробити відмітку про проведену маніпуляції.

Можливі ускладнення

При постановці внутрішньовенної крапельниці можливі ускладнення. До них відносяться:

• спазм вени під час венепункції;
• хвороблива припухлість і гематома в місці проколу шкіри;
• екстравазація;
• флебіт;
• сепсис;
• повітряна і жирова емболія;
• пошкодження сухожиль, нервів і артерій;
• пірогенні та алергічні реакції;
• запаморочення, порушення ритму серця, колапс.

Якщо при венепункції відбувається спазмування вени, може бути пошкоджена її протилежна стінка. В результаті цього в паравазальний простір потрапляє кров і лікарський засіб. Вилиття крові загрожує припухлістю і утворенням гематоми в місці проколу, а деякі види медикаментів, наприклад, хлорид кальцію або еуфілін, надають місцеву подразнюючу дію на навколосудинні тканини.

Екстравазацією називається потрапляння великого обсягу лікарського засобу в навколосудинний простір, що обумовлено порушенням техніки проведення маніпуляції. Найнебезпечнішим наслідком екстравазації є некроз тканин.

Флебіти (запалення венозних стінок) розвиваються від подразнення судинних стінок лікарськими розчинами. Можуть закінчуватися тромбуванням пошкодженої вени. Сепсис є наслідком порушень правил асептики і антисептики при проведенні маніпуляції.

Жирова емболія розвивається внаслідок помилкового введення жирових емульсій в вену, а повітряна — в результаті попадання в кровоносне русло бульбашок повітря при порушенні алгоритму підготовки і постановки крапельниці.

При занадто глибокому проколі серединної вени ліктя можливе пошкодження сухожилля двоголового м’яза плеча або плечової артерії.

Пірогенні реакції (різке підвищення температури тіла, озноб) можуть виникати при застосуванні для інфузії прострочених медикаментів або при індивідуальній непереносимості пацієнтами деяких ліків. Занадто швидке введення лікарських препаратів може спровокувати появу у хворого запаморочення, збоїв серцевого ритму або колапсу.

Алергічні реакції на внутрішньовенне крапельне введення лікувальних розчинів розвиваються при їх непереносимості пацієнтами і можуть проявлятися у вигляді шкірної алергії, висипу, свербіння, набряку квінке і анафілактичного шоку.

При локальних ускладненнях хворим потрібне місцеве лікування (розсмоктують компреси, йодні сіточки). При важких загальних ускладненнях необхідно припинити процедуру і надати пацієнтам невідкладну допомогу, наприклад, при анафілактичному шоці або колапсі.

Внутрішньовенне крапельне введення розчинів часто застосовується в медицині, але недостатня кваліфікація медичного персоналу, який проводить маніпуляцію, і порушення інструкції її проведення може привести до розвитку небезпечних для здоров’я і життя пацієнта ускладнень.

1. Іонін а.а. Та ін теплопостачання — м.: стройиздат, 1982. -336 с.

2. Соколов е.а. Теплофікація і теплові мережі. 5-вид. — м.: енергоіздат, 1982. -360 с.

3. Снип-2.04.07-86 * . Теплова мережа. Мінбуд росії-м.: дп цпі, 1994. -48 с.

4. Апарцев м. М. Налагодження водяних систем централізованого теплопостачання. Довідковий посібник. — м.: енергоатомвидав, 1983. -204 с.

5. Манюк в.і. Та ін довідник з налагодження та експлуатації водяних теплових мереж. — 3-вид. — м.: стройиздат, 1988. -232 с.

6. Довідник проектувальника. Внутрішні санітарно-технічні пристрої. Ч. 2. Водопровід і каналізація. Під ред.і. Г. Староверова, ю. І. Шиллера. 4-е изд. Перероб. І доп-м.: стройиздат, 1990. -247 с.

7. Козін в. Є. Та ін. Теплопостачання уч. Посібник. — м.: вища школа, 1980. -408 с.

8. Зінгер н. М.гідравлічні і теплові режими теплофікаційних мереж — м.: енергоатомвидав, 1986. -319 с.

9. Водяні теплові мережі. Довідковий посібник з проектування. Під. Ред. Н. К.громова, е. П. Шубіна. М.: енергоатомвидав, 1986.- 376с.

Алгоритм постановки системи для внутрішньовенного крапельного введення лікарських засобів

Мета: введення великих кількостей інфузійних і трансфузійних середовищ.

Показання: призначення лікаря.

Протипоказання: визначає лікар.

Оснащення: стерильна одноразова система, стерильні лотки, стерильні марлеві кульки, стерильні марлеві серветки, змочені 70% розчином спирту, флакони з інфузійними розчинами, джгут, клейончата подушка, стерильні рукавички, лейкопластир, штатив, бинт.

№ п/п етапи обґрунтування підготовка до процедури 1. зібрати інформацію до зустрічі з ним. Доброзичливо і шанобливо представитися йому. Уточнити, як до нього звертатися. з’ясувати, чи доводилося йому зустрічатися з даною маніпуляцією; коли, з якого приводу, як він її переніс. встановлення контакту з пацієнтом. 2. пояснити пацієнту мета і хід майбутньої процедури (якщо він з нею незнайомий). психологічна підготовка до маніпуляції. 3. отримати його згоду. дотримання прав пацієнта. 4. вимити руки (гігієнічний рівень). одягти рукавички. 5. підготувати необхідне оснащення: 2 смужки лейкопластиру довжиною 10 см.перевірити придатність інфузійного розчину. Перевірити герметичність пакувального пакета системи і термін придатності системи. досягнення ефективного проведення процедури. профілактика постінфузійних ускладнень. монтаж системи для внутрішньовенного крапельного введення лікарських засобів 6. розкрити кришку флакона і обробити марлевим кулькою, змоченим шкірним антисептиком. профілактика постінфузійних ускладнень. 7. розкрити пакет і викласти систему в стерильний лоток. 8. зняти ковпачок з голки системи. вести голку до упору в пробку флакона. примітка: у деяких системах отвір для надходження повітря закрито заглушкою. В цьому випадку потрібно відкрити заглушку, що закриває цей отвір. забезпечення надходження інфузійного розчину в систему під час процедури. 9. закрити затиск. виведення розчину з флакона. 10. перевернути флакон догори дном і закріпити його на штативі. обережно натиснути на корпус крапельниці 2-3 рази. Заповнити крапельницю до половини обсягу. умови для заповнення системи лікарським засобом. 11. зняти голку для ін’єкцій з системи. відкрити затиск і повільно заповнити трубку до повного витіснення повітря. закрити затиск. Одягти голку на систему. примітка: перевірити прохідність голки (випустивши 1-2 краплі розчину в захисний ковпачок). перевірку прохідності голки для ін’єкції. попередження інфікування голки. 12. перевірити відсутність бульбашок повітря в трубці системи. профілактика повітряної емболії. 13. покласти в стерильний лоток або в пакувальній пакет стерильні марлеві кульки, змочені антисептиком, велику суху стерильну серветку. забезпечення інфекційної безпеки. Забезпечення фіксації голки у вені. постановка системи для внутрішньовенного крапельного введення лікарських засобів пацієнту 14. допомогти пацієнтові зайняти зручне положення. підкласти під лікоть пацієнта клейончасту подушку. профілактика ускладнень при в / в введенні розчинів. 15. накласти джгут на середню третину плеча пацієнта (на тонкий одяг або серветку). Пропальпувати артеріальний пульс на променевій артерії-він повинен залишатися незміненим. забезпечення доступу до вен ліктьового згину. зниження хворобливості при накладенні джгута. профілактика утворення гематом. 16. попросити пацієнта стиснути кулак. пальпувати вену, визначаючи її ширину, глибину залягання, напрямок, рухливість, наявність ущільнень стінки. забезпечення найкращого наповнення кров’ю. визначення найбільш зручного місця для пункції голки. 17. обробити область ліктьового згину марлевими кульками, змоченими антисептиком. рух кульок здійснювати в одному напрямку — від центру до периферії. першим кулькою обробляти площа ліктьового згину, другим-безпосередньо місце пункції. забезпечення інфекційної безпеки пацієнта і персоналу. 18. взяти голку правою рукою за канюлю, лівої зняти ковпачок. Зріз голки повинен «дивитися» верх. 19. по ходу обраної вени великим пальцем лівої руки натягнути шкіру до периферії і притиснути її. Тримаючи голку зрізом вгору під кутом до 30 0 , пунктирувати шкіру і ввести голку на 1/3 довжини паралельно вені. забезпечення виконання техніки 2-х моментного пунктування вени. 20. продовжуючи лівою рукою пунктирувати вену, злегка змінити напрямок голки і обережно пунктируватиВену, поки виникне відчуття»потрапляючи в порожнечу». примітка: можна користуватися одномоментним способом: одночасно пунктируя шкіру і підлягає вену. правильне виконання маніпуляції. 21. при появі крові в системі лівою рукою зняти джгут. Попросити пацієнта розтиснути кулак. правильне виконання маніпуляції. 22. відкрити затиск. Відрегулювати швидкість надходження крапель гвинтовим затискачем, згідно з призначенням лікаря. забезпечення надходження розчину в вену. Забезпечення правил введення препарату. 23. закріпити голку лейкопластиром і прикрити її стерильною серветкою. забезпечення кращої фіксації голки в вену. Попередження інфікування місця проколу. 24. зняти рукавички, скинути їх в лоток для відпрацьованого матеріалу (з подальшою дезінфекцією ). Вимити руки. профілактика вбі. 25. спостерігати за станом і самопочуттям пацієнта протягом всієї процедури крапельного вливання. профілактика ускладнень. зняття системи для внутрішньовенного крапельного введення лікарських засобів у пацієнта 26. вимити руки (гігієнічний рівень). Одягти рукавички. Закрити гвинтовий затиск, коли залишиться невелика кількість розчину. Зняти серветку і фіксує пластир. профілактика ускладнень. 27. притиснути до місця ін’єкції марлеву кульку, змочену шкірним антисептиком, витягти голку з вени і перемістити її в лоток для використаного матеріалу. Накласти на місце венепункції пов’язку, що давить. припинення кровотечі. 28. флакон зняти зі штатива, витягти з нього голку і скласти систему в лоток для використаного матеріалу. забезпечення інфекційної безпеки. 29. запитати пацієнта про самопочуття. Упевнитися, що він відчуває себе нормально: спостерігати за станом шкірних покривів (колір, вологість), артеріальним пульсом (частота, наповнення). Через 10 хв.зняти пов’язку і забрати марлевий кульку у пацієнта. профілактика ускладнень. Забезпечення інфекційної безпеки. завершення процедури 30. провести дезінфекцію, а потім використаних матеріалів та обладнання. Вимити руки. Зробити відмітку в документації про виконання процедури і реакції на неї пацієнта. забезпечення інфекційної безпеки. / наступна лекція ==>

Мета: підготовка до введення в кровоносне русло пацієнта великих кількостей рідини з лікувальною метою.

Оснащення: лоток стерильний, кульки ватяні стерильні, етиловий спирт 70°, рукавички, одноразова система для внутрішньовенного вливання, розчин для внутрішньовенного крапельного вливання, ємність для відпрацьованого матеріалу, ємності з дезинфікуючим розчином.

Алгоритм дій медичної сестри при заповненні системи:

Перевірте герметичність пакувального пакета, термін придатності.

Прочитайте напис лікарського засобу на флаконі, термін придатності, дозування.

Вимийте руки і надіньте рукавички

Розкрийте пакувальний пакет, дістаньте систему (працювати на робочому столі), покладіть на кришку стерилізатора, на стерильну серветку, стерильний лоток.

Алюмінієву кришку флакона обробіть ватною кулькою зі спиртом, пінцетом розкрийте алюмінієву кришку флакона і обробіть гумову пробку флакона ватною кулькою зі спиртом.

Обробіть руки кульками зі спиртом.

Зніміть ковпачок з голки воздуховода (коротка трубка з фільтром) і введіть її до упору в гумову пробку флакона, вільний кінець воздуховода закріпіть на флаконі пластиром або аптечної гумкою на рівні дна флакона.

Закрийте гвинтовий затиск, зніміть ковпачок з голки на короткому кінці системи і введіть цю голку в пробку флакона.

Переверніть флакон і закріпіть його на штативі.

Поверніть крапельницю в горизонтальне положення, зніміть голку з ковпачком на кінці довгої трубки системи і відкрийте затиск, повільно заповніть крапельницю до половини обсягу.

Закрийте затиск і поверніть крапельницю в початкове положення. Фільтр повинен бути повністю занурений в рідину для переливання.

Відкрийте затиск, повільно заповніть систему до повного витіснення повітря і появи крапель з сполучної канюлі в гумовій трубці.

Перевірте відсутність бульбашок повітря в системі-система заповнена.

Голку з ковпачком помістіть в стерильну серветку.

Покладіть в стерильний лоток п’ять ватних кульок, приготуйте дві смужки лейкопластиру, джгут, подушечку, рукавички.

Техніка внутрішньовенного крапельного вливання

Мета: у ведення в кровоносне русло пацієнта великих кількостей рідини з лікувальною метою.

Оснащення: лоток стерильний, стерильні ватні кульки, етиловий спирт 70°, рукавички, система для внутрішньовенного крапельного вливання, ємність для відпрацьованого матеріалу, джгут, валик, ємності з дезинфікуючим розчином.

Алгоритм дій медичної сестри:

Поясніть пацієнтові хід майбутньої маніпуляції.

Допоможіть пацієнту прийняти зручне положення.

Вимийте руки, надіньте рукавички, обробіть їх кулькою зі спиртом.

Зніміть з голки ковпачок відкрийте гвинтовий затиск, заповніть голку лікарським засобом, потім закрийте затиск;

Покладіть під лікоть пацієнта валик, на середню третину плеча пацієнта накладіть джгут (на рукав або серветку).

Обробіть область ліктьового згину послідовно двома ватними кульками, змоченими спиртом, пацієнт при цьому стискає і розтискає кулак;

Фіксуючи відня лівою рукою, зробіть венепункцію голкою від системи, коли в канюлі голки з’явиться кров, зніміть джгут;

Відкрийте затискувач і відрегулюйте кількість крапель (40-60 хв. В);

Прикріпіть голку лейкопластиром і прикрийте її стерильною серветкою, приберіть валик;

Після закінчення вливання, закрийте гвинтовий затиск, приберіть серветку і лейкопластири;

Вийміть голку з вени, притиснувши місце ін’єкції ватною кулькою змоченим спиртом на 2-3 хвилини (не залишайте ватяну кульку у пацієнта);

Запропонуйте пацієнту зігнути руку в ліктьовому суглобі;

Проведіть дезінфекцію системи;

Зніміть рукавички, вимийте руки

Як правильно розводити антибіотик Цефтріаксон? Які використовувати розчинники (новокаїн, лідокаїн, вода для ін’єкцій) для зменшення болю і скільки їх необхідно для отримання дозування 1000 мг, 500 мг та 250 мг для дорослих і дітей

У статті поговоримо про розведення антибіотика Цефтріаксон розчином Лідокаїну 1% і 2% або водою для ін’єкцій для дорослих і дітей, щоб отримати вихідну дозування готового розчину препарату 1000 мг, 500 мг або 250 мг. Також розберемо, що найкраще використовувати для розведення антибіотика – Лідокаїн, Новокаїн або Воду для ін’єкцій і що краще допомагає знімати больові відчуття під час ін’єкції готового розчину Цефтріаксону.

Ці питання зустрічаються найбільш часто, тому тепер буде посилання на дану статтю, щоб не повторяться. Все буде з прикладами використання.

У всіх інструкціях до Цефтріаксону (у тому числі у препаратів під іншою назвою, але з таким же складом) в якості розчинника рекомендується саме 1% Лідокаїн.

1% Лідокаїн вже міститься в якості розчинника в упаковках таких препаратів як Росин, Роцефін та інших (діюча речовина – Цефтриаксон).

Переваги Цефтріаксону з розчинником в упаковці:

• не потрібно купувати окремо розчинник (розбиратися, якої саме);
• в ампулі розчинника вже відміряно необхідна доза розчинника, що допомагає не допустити помилки при наборі в шприц потрібної кількості (не потрібно розбиратися, скільки конкретно розчинника взяти);
• в ампулі з розчинником знаходиться вже готовий розчин 1% лідокаїну – не потрібно займатися розведенням 2% лідокаїну до 1% (в аптеках буває важко знайти саме 1%-ий, доводиться розводити додатково водою для ін’єкцій).

Недоліки Цефтріаксону з розчинником в упаковці:

• антибіотик разом з розчинником більше доріг за ціною (вибирайте, що вам важливіше – зручність чи вартість).

Як розводити і як колоти Цефтріаксон

Для внутрішньом’язової ін’єкції 500 мг (0,5 г) препарату слід розчинити у 2 мл (1 ампула) 1%-ного розчину Лідокаїну (або 1000 мг (1 г) препарату – 3,5 мл розчину Лідокаїну (зазвичай використовують 4 мл, так як це становить 2 ампули Лідокаїну по 2 мл)). При цьому не рекомендується в одну сідничний м’яз вводити більше 1 г розчину.

Дозування 250 мг (0,25 г) розводиться також як і 500 мг (ампул по 250 мг не існувало на момент написання даної інструкції). Тобто 500 мг (0,5 г) препарату слід розчинити у 2 мл (1 ампула) 1%-ного розчину Лідокаїну, а потім набрати в два різних шприца по половині готового розчину.

1. 250 мг (0,25 г) готового розчину отримуємо так:

500 мг (0,5 г) препарату слід розчинити у 2 мл (1 ампула) 1%-ного розчину Лідокаїну і набрати отриманий розчин в два різних шприца (по половині готового розчину).

2. 500 мг (0,5 г) готового розчину отримуємо так:

500 мг (0,5 г) препарату слід розчинити у 2 мл (1 ампула) 1%-ного розчину Лідокаїну і набрати отриманий розчин в 1 шприц.

3. 1000 мг (1 г) готового розчину отримуємо так:

1000 мг (1 г) препарату слід розчинити у 4 мл (2 ампули) 1%-ного розчину Лідокаїну і набрати отриманий розчин в 1 шприц.

Як розводити Цефтріаксон 2% розчином Лідокаїну

Нижче табличка зі схемами розведення антибіотика Цефтріаксон 2% розчином Лідокаїну (2% розчин зустрічається в аптеці частіше, ніж 1% розчин про методику розведення яким ми вже поговорили вище):

Скорочення в таблиці: ЦЕФ – Цефтріаксон, Р-ль – розчинник, инъек – вода для ін’єкцій. Далі приклади і пояснення.

Дитині призначено курс уколів Цефтріаксону два рази в день по 500 мг (0,5 г) 5 днів. Скільки знадобиться флаконів цефтріаксону, ампул з розчинником і шприців для проведення курсу лікування?

Якщо в аптеці ви купили Цефтріаксон по 500 мг (0,5 г) (найбільш зручний варіант) і Лідокаїн 2%, вам знадобиться:

• 10 флаконів цефтріаксону;
• 10 ампул лідокаїну 2%;
• 10 ампул води для ін’єкцій;
• 20 шприців по 2 мл (2 шприца на кожну ін’єкцію – одним вносимо розчинник, другим набираємо і вколюємо).

Якщо в аптеці ви купили Цефтріаксон по 1000 мг (1,0 г) (не знайшли цефтріаксон по 0,5 г), і Лідокаїн 2%, вам знадобиться:

• 5 флаконів Цефтріаксону;
• 5 ампул Лідокаїну 2%
• 5 ампул води для ін’єкцій
• 5 шприців по 5 мл і 10 шприців по 2 мл (3 шприца на приготування ін’єкцій 2 – одним вносимо розчинник, другим і третім набираємо необхідний обсяг, другим колом відразу, третій відкладаємо в холодильник і колем через 12 годин).

Спосіб прийнятний за умови приготування розчину відразу на 2 ін’єкції і зберіганні шприца з розчином у холодильнику (свіжоприготовані розчини цефтриаксону фізично і хімічно стабільні протягом 6 годин при кімнатній температурі і протягом 24 год при зберіганні в холодильнику при температурі від 2° с до 8°С).

Недоліки способу: ін’єкція антибіотика після зберігання у холодильнику може бути більш болюча, при зберіганні розчин може змінити колір, що говорить про його нестабільності.

Та ж доза Цефтріаксону по 1000 мг та Лідокаїну 2%, правда схема виходить дорожче, але менш болюча і більш безпечна:

• 10 флаконів цефтріаксону;
• 10 ампул лідокаїну 2%;
• 10 ампул води для ін’єкцій;
• 10 шприців по 5 мл і 10 шприців по 2 мл (2 шприца на кожну ін’єкцію – одним (5 мл) вносимо розчинник, другим (2 мл) набираємо і вколюємо). У шприц набирається половина отриманого розчину, решта викидається.

Недолік: лікування виходить дорожче, але свіжоприготовані розчини більш ефективні і менш болючі.

Тепер популярні запитання і відповіді на них.

Навіщо використовувати Лідокаїн, Новокаїн для розведення Цефтріаксону і чому не можна використовувати воду для ін’єкцій?

Для розведення Цефтріаксону до потрібних концентрацій можна використовувати і воду для ін’єкцій, тут обмежень ніяких немає, але потрібно розуміти, що внутрішньом’язові ін’єкції антибіотика дуже болючі і якщо це робити на воді (так зазвичай надходять у стаціонарах), то хворіти буде сильно як при введенні препарату, так і деякий час після. Так що краще використовувати знеболюючий розчин в якості засобу для розведення, а воду для ін’єкцій використовувати лише як допоміжний розчин при розведенні Лідокаїном 2%.

Є ще такий момент, що використовувати Лідокаїн і Новокаїн не представляється можливим із-за розвитку алергічних реакцій на дані розчини. Тоді варіант з використання води для ін’єкцій для розведення залишається єдино можливим. Тут вже доведеться терпіти біль, так як є реальна ймовірність померти від анафілактичного шоку, набряку Квінке або отримати сильну алергічну реакцію (ту ж кропив’янку).

Також Лідокаїн не можна використовувати для внутрішньовенного введення антибіотика, СТРОГО тільки внутрішньом’язово. Для внутрішньовенного використання необхідно розводити антибіотик у воді для ін’єкцій.

Що краще використовувати Новокаїн або Лідокаїн для розведення антибіотика?

Для розведення Цефтріаксону не слід використовувати Новокаїн. Це пов’язано з тим, що Новокаїн знижує активність антибіотика і крім того підвищує ризик розвитку у хворого смертельно небезпечного ускладнення – анафілактичного шоку.

Крім того, за спостереженнями самих пацієнтів можна відзначити наступне:

• біль при введенні Цефтріаксону краще знімається Лідокаїном, ніж Новокаїном;
• біль при введенні може посилюється після введення не свіжоприготовлених розчинів Цефтріаксону з Новокаїном (згідно інструкції до препарату, приготовлений розчин Цефтриаксону стабільний протягом 6 годин – деякі пацієнти практикують приготування відразу декількох доз розчину Цефтріаксон+Новокаїн для економії антибіотика і розчинника (наприклад розчинів 250 мг цефтриаксону з порошку 500 мг), інакше б решту довелося викидати, а для наступного уколу використовувати розчин або порошок з нових ампул).

Чи можна змішувати різні антибіотики в одному шприці, у тому числі з Цефтріаксоном?

Ні в якому разі не можна змішувати розчин цефтриаксону з розчинами інших антибіотиків, т. к. можлива його кристалізація або підвищення у хворого ризику розвитку алергічних реакцій.

Як зменшити біль при введенні Цефтріаксону?

Логічно з вищевказаного – потрібно розводити препарат на Лідокаїн. До того ж не останню роль відіграє і майстерність введення готового препарату (потрібно вводити повільно, тоді больові відчуття будуть невеликі).

Чи можна самому призначити антибіотик без консультації з лікарем?

Якщо керуватися головним принципом медицини – Не нашкодь, то відповідь очевидна – НІ!

Антибіотики це ліки, які не можна дозувати і призначати самому, без консультації з фахівцем. Так як вибираючи антибіотик за порадами друзів чи в інтернеті, ми тим самим звужуємо поле діяльності для лікарів, які можуть лікувати наслідки або ускладнення вашого захворювання. Тобто антибіотик не подіяв (неправильно кололи або розводили, неправильно приймали), але він був хороший, а так як бактерії вже звикли до нього в результаті неправильної схеми лікування, то доведеться призначати більш дорогий резервний антибіотик, який після неправильного попереднього лікування теж невідомо чи допоможе. Так що ситуація однозначна – треба йти до лікаря за рецептом і призначенням.

Також алергікам (в ідеалі знову ж усім пацієнтам, які вперше приймають даний препарат) показано також призначення скаріфікаціонних проб на визначення алергічної реакції на призначаються антибіотики.

Також в ідеалі необхідний посів біологічних рідин і тканин людини з визначенням чутливості висіяних бактерій до антибіотиків, щоб призначення того чи іншого ліки було обґрунтованим.

Хочеться вірити, що після появи цієї статті в Довіднику питань за методикою і схемами розведення антибіотика Цефтріаксон стане менше, так як основні моменти і схеми я тут розібрав залишилося тільки уважно прочитати.

Як розводити Цефтріаксон, з чим можна колоти антибіотик?

Застосування антибактеріальних препаратів становлять основу лікування при різного роду бактеріальних інфекціях. Вони впливають безпосередньо на збудника, сповільнюючи його зростання, розвиток, викликаючи руйнування клітинних стінок і загибель. Серед відомих антибіотиків, Цефтріаксон, який випускається у формі порошку. Перед застосуванням ліків виникає питання: як розводити Цефтріаксон і чим, щоб домогтися максимального ефекту.

Що таке Цефтріаксон?

Антибіотик в порошку Цефтріаксон – лікарський засіб, що належить до групи цефалоспоринів III покоління. Препарат володіє широким спектром дії, використовується для парентерального введення (у вену або м’яз). Його бактерицидна активність обумовлена здатністю пригнічувати синтез клітинної стінки бактерій. Засіб володіє високою ефективністю відносно великої кількості грамнегативних і грампозитивних бактерій, анаеробів. Це пояснює широку сферу застосування антибіотика: препарат використовують у різних областях медицини.

Від чого допомагає Цефтріаксон?

Точно Не знаючи свій діагноз, назву захворювання, пацієнти при призначенні ліків часто задають питання, що стосується того, від чого допомагають уколи Цефтріаксон.

Список мікроорганізмів, щодо яких ефективний препарат, широкий, тому виділимо основні типи захворювань, при яких використовується Цефтріаксон:

• інфекційні захворювання органів черевної порожнини: запалення органів ШЛУНКОВО-кишкового тракту, перитоніт, патології жовчовивідних шляхів, холангіт;
• захворювання органів дихання: абсцес, пневмонія, емпієма плеври;
• інфекції опорно-рухового апарату: ураження суглобів, кісток;
• захворювання урогенітального тракту – як неспецифічні, так і специфічні (гонорея);
• бактеріальний менінгіт;
• ендокардит;
• сепсис;
• бореліоз;
• черевний тиф.

Потрібно розводити Цефтріаксон?

Лікування Цефтріаксоном передбачає попереднє приготування розчину для ін’єкції. Препарат виробляється у вигляді порошку білого кольору у флакончиках. Перед тим як розводити Цефтріаксон до необхідної концентрації, необхідно врахувати встановлену лікарем дозування препарату. Тільки після цього ліки можна використовувати для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення. Як правильно розводити Цефтріаксон в конкретному випадку медсестра визначає враховуючи місце введення препарату.

Чим розводять Цефтріаксон?

Ще до початку амбулаторного лікування препаратом у пацієнтів часто виникає питання, чим розвести Цефтріаксон.

Для отримання розчину медики використовують різні стерильні рідини і навіть препарати:

Останні лікарські засоби відносяться до знеболюючих. Їх застосування дозволяє знизити болючі відчуття, які відчуває пацієнт під час введення антибіотика і після уколу. Варто зазначити, що вибір засобу для приготування розчину обумовлюється місцем введення приготовленого препарату (внутрішньом’язово або внутрішньовенно).

При введенні у м’яз максимальна концентрація діючого компонента в крові спостерігається через 1,5–2 години, а при укол у вену – відразу після закінчення процедури.

Чим розводити Цефтріаксон для внутрішньом’язового введення?

Розібравшись з тим які розчини можна використовувати для приготування ліків, необхідно з’ясувати як розводити Цефтріаксон. Лікарі ще до того, як розповісти, що розводять уколи Цефтріаксон безпосередньо при внутрішньом’язовому введенні, звертають увагу на максимальну дозу. При такому типі введення допускається використовувати не більше 1 г розчиненого препарату. Щоб розвести порошок і приготувати розчин, використовують воду для ін’єкцій та знеболюючий препарат.

У кожного типу приготованого розчину є ряд особливостей:

1. Цефтріаксон, приготовлений на воді для ін’єкцій, здатний викликати алергічні реакції. Однак такий розчин викликає сильний біль при введенні: укол вводять дуже повільно, протягом 2-3 хвилин.
2. Щоб позбавити пацієнта від страждань, в якості розчинника використовують Лідокаїн, Новокаїн. Однак ці препарати часто провокують анафілактичний шок, тому використовують їх тільки в стаціонарах, де є можливість надання невідкладної допомоги.

Чим розводити Цефтріаксон для внутрішньовенного введення?

При призначенні препарату Цефтріаксон застосування ліків, особливості виведення, дозування лікарі встановлюють індивідуально. Якщо пацієнт лікується в стаціонарі, то перевагу віддають внутрішньовенному, крапельному введення. У такій формі препарат не тільки впливає на сам збудник, але і допомагає позбавити організм від інтоксикації.

Для приготування розчину і постановки крапельниці використовують воду для ін’єкцій. На питання пацієнтів щодо того, чи можна розводити Цефтріаксон заздалегідь медики відповідають негативно. Приготовлений розчин додають у систему, заправлену розчином глюкози або фізіологічного розчину. Медсестри знають, як розводити Цефтріаксон у такому разі, крім того, інформація дублюється і в листі призначень лікаря. Лідокаїн для розведення антибіотика при цьому використовувати не можна.

Чи можна розводити Цефтріаксон фізрозчином?

У пошуках кошти для приготування розчину пацієнти часто цікавляться у лікаря чи можна розводити Цефтріаксон натрію хлоридом. Дана речовина по концентрації є изотоничним по відношенню до плазми крові, тому нерідко використовується для внутрішньовенних вливань. Використовувати його для розведення допускається, якщо вводиться антибіотик крапельним шляхом. У разі якщо препарат призначається внутрішньовенно струминно (вводять з допомогою шприца), розводити порошок Цефтриаксон необхідно водою для ін’єкцій.

Чи можна розводити Цефтріаксон Новокаїном?

Сумніваючись у допустимості використання анестетиків для приготування розчину антибіотика, пацієнти часто цікавляться, чи можна розвести Цефтріаксон Новокаїном. Лікарі не рекомендують використовувати даний препарат в якості розчинника в конкретному випадку. Встановлено, що Новокаїн здатний знижувати терапевтичну ефективність антибіотика. Крім того, відомі випадки анафілаксії з летальним наслідком при введенні антибіотика з даним препаратом.

В якості альтернативи використовують Лідокаїн. Він у кілька разів краще знімає біль, крім того, алергічні реакції при використанні даного препарату виникають рідко. Для приготування розчину використовують 1%-й розчин Лідокаїну. Як розводити Цефтріаксон даними анестетиком розглянуто нижче.

Чи можна розводити Цефтріаксон Анальгіном?

Бажаючи знати про всіх типах розчинників для антибіотика, пацієнти цікавляться у лікаря, чи можна Цефтріаксон розводити Анальгіном. При цьому вони переслідують мету зниження хворобливих відчуттів під час уколу. Медики не використовують Анальгін для приготування розчинів для парентерального введення. Цей препарат володіє недостатнім знеболюючим ефектом, тому застосовувати його недоцільно. В якості розчинника з виражену аналгетичну ефектом застосовують Лідокаїн.

Як розвести антибіотик Цефтріаксон?

Перед тим, як колоти Цефтріаксон внутрішньом’язово (внутрішньовенно), необхідно правильно розвести препарат. Для цього необхідно звернутися до листка лікарських призначень, де детально вказана дозування та кратність введення ліків. Препарат випускається у флакончиках, закупорені гумовою кришечкою та запаяних металевим кільцем.

Сам алгоритм розведення виглядає наступним чином:

1. Змоченим у антисептику ватним кулькою медсестра обробляє пробку флакона.
2. Стерильним шприцом з набраними розчинником (вода, Лідокаїн) вводить розчин у флакон.
3. Ретельно перемішує, збовтує флакон до повного розчинення порошку і отримання однорідного розчину.
4. Забирає з флакона розчин іншим стерильним шприцом і вводить його в м’яз (верхній зовнішній квадрант сідниці) або внутрішньовенно, згідно з призначенням лікаря.

Як розводити Цефтріаксон Лідокаїном?

Щоб ліки правильно і швидко подіяло, необхідно точно знати, як розводити Цефтріаксон з Лідокаїном. Для приготування готового розчину використовують 1%-й розчин анестетика. При цьому необхідно враховувати встановлену лікарем дозування і використовуваний препарат. Цефтріаксон випускається по 500 і 1000 мг, тому при розведенні антибіотика слід бути максимально зосередженим.

Для приготування необхідної концентрації діючої речовини потрібно дотримуватися наступних схем:

1. Щоб отримати розчин з 0,5 г Цефтріаксону, флакон з дозуванням 500 розводять 2 мл 1%-го Лідокаїну (1 ампула).
2. Для отримання розчину 0,5 г антибіотика використовуючи препарат з дозуванням 1000 мг розводять 4 мл анестетика і забирають для інфекції 2 мл отриманого розчину.

Як розводити Цефтріаксон Лідокаїном і водою?

Окремо розповідати про те, як розводити Цефтріаксон водою для ін’єкцій, немає сенсу – принцип такий же, як і з розглянутим вище Лідокаїном. Однак у деяких випадках медикам доводиться одночасно використовувати анестетик і ін’єкційну воду. Таке трапляється, якщо під рукою є тільки 2%-й розчин Лідокаїну.

В таких випадках діють наступним чином:

1. У шприц набирають 2 мл води для ін’єкцій і стільки ж Лідокаїну.
2. З отриманого об’єму розчину 2 мл використовують для розведення Цефтріаксону.

Як колоти Цефтріаксон?

Щоб отримати швидкий ефект від прийому препарату Цефтріаксон, ін’єкція повинна здійснюватися правильно. Місце введення антибіотика і спосіб визначаються лікарем. Перевагу медики віддають внутрішньовенному способом, як самому бистродействующему. В якості місця уколу вибирають частіше ліктьовий згин.

При легкій інфекції, без ускладнень і інших супутніх патологій, лікарі можуть здійснювати амбулаторне лікування. У таких випадках як правильно розводити і вводити Цефтріаксон внутрішньом’язово медсестра пояснює пацієнту заздалегідь.

Алгоритм виконання ін’єкції такий:

1. Препарат розводять, згідно встановленої лікарем схемою.
2. Місце уколу, сідничний м’яз обробляють антисептичним розчином.
3. Візуально розділивши сідницю на 4 частини, голку вводять у верхній зовнішній квадрант.
4. Розчин вводять повільно, виймають голку і на місце ін’єкції прикладають ватну кульку.

Проба на антибіотик Цефтріаксон

Незалежно від того, як буде вводитися Цефтріаксон, внутрішньом’язово або внутрішньовенно, щоб уникнути реакції на використання анестетиків (Лідокаїну) проводять пробу. Роблять її безпосередньо перед ін’єкцією в процедурному кабінеті.

Невеликий обсяг препарату вводять підшкірно і спостерігають за реакцією організму:

1. Якщо місце ін’єкції не почервоніло, печіння і свербіж відсутні – препарат добре переноситься організмом.
2. Якщо з’явилася реакція, препарат відміняють і підбирають альтернативне лікарський засіб.

Цефтріаксон – дозування

Застосовуючи Цефтріаксон з Лідокаїном в якості основного засобу лікування, дозування та кратність прийому ліків лікарі встановлюють на підставі зібраних даних (тяжкість захворювання, наявність супутніх патологій). При цьому визначальне значення має тип захворювання.

В цілому, лікарі дотримується наступних дозувань:

• новонароджені (до 2 тижнів) – 20-50 мг на 1 кг ваги на добу;
• немовлята і діти до 12 років – 20-80 мг/кг на добу, залежно від тяжкості захворювання;
• дорослі та діти старше 12 років – 1-2 г одноразово на добу або 0,5–1 г двічі через 12 годин (добова доза – не більше 4 г).

Скільки колоти Цефтріаксон?

Головне питання, яке задають пацієнти, які приймають Цефтріаксон: скільки днів триває лікування антибіотиком. Кожен випадок індивідуальний, тому тільки лікар може правильно визначити необхідну тривалість терапії. Медики рекомендують застосовувати ліки два дні з моменту зникнення симптомів і полегшення самопочуття. Весь курс лікування антибіотиком може тривати від 4 до 14 днів. В середньому від початку лікування до одужання проходить 10 днів.

Як правильно розводити і колоти лікарський препарат цефтриаксон?

Буквально 100 років тому будь-яке захворювання, викликане патогенними бактеріями, призводило до тяжких ускладнень і подальшого летального результату. З відкриттям антибіотиків і їх згубного впливу на мікроорганізми ситуація корінним чином змінилася.

• Застосування
• Для чого розводять антибіотики?
  • Чим краще розчиняти антибіотики?
  • Як розводити цефтріаксон?
  • Новокаїн або лідокаїн?

  На сьогоднішній день завдяки добре розвиненій фармакологічної промисловості існує широкий вибір антибіотиків різного спектру дії. Використання даних препаратів допомагає організму позбутися практично від будь-якого інфекційного захворювання в максимально короткий термін.

  Однак у всій цій сприятливій картині існує невеликий недолік, а саме багато внутрішньом’язові ін’єкції ударних доз антибактеріальних препаратів викликають у пацієнта досить хворобливі відчуття. Завдяки численним дослідів і експериментів був знайдений оптимальний вихід із ситуації. Щоб знизити неприємні відчуття від застосування антибіотиків дуже важливо правильно розводити ці лікарські препарати.

  Широко поширеним, ефективно себе зарекомендували в боротьбі з різними інфекційними недугами лікарським засобом є цефтріаксон. Цей сучасний антибіотик має яскраво виражений бактерицидний ефект завдяки своїй здатності вносити дисбаланс у виробництво мікробів власного білка.

  Застосування

  Цефтріаксон – це лікарська речовина у вигляді кристалічного порошку з жовтуватим відтінком, але в більшості випадків білого кольору. Лікарі використовують його бактерицидні властивості для лікування хвороб інфекційної природи.

  Його призначення виявляється дієвий при таких патологічних станах організму:

  • інфекційні запалення дихальних шляхів;
  • запалення шкірних покривів;
  • різні захворювання сечостатевих шляхів;
  • венеричні захворювання;
  • перитоніт.

  Варто відзначити, що незважаючи на свою велику популярність і ефективність у боротьбі з різними недугами, антибіотики актуально використовувати тільки для лікування хвороб, викликаних шкідливими бактеріями. Їх призначення для терапії вірусних захворювань не призводить до бажаного результату, так як вони абсолютно безпорадні у відношенні вірусів. Хоча це положення зараз все частіше заперечується багатьма науковими діячами.

  Для чого розводять антибіотики?

  На сьогоднішній день у численних аптеках міста можна купити практично будь-який антибіотик. Переважна більшість цих препаратів потрапляють в організм з допомогою внутрішньом’язового або внутрішньовенного введення. Однак цефтріаксон виробляється і продається, на жаль, не в розчиненому стані (рідина), що було б дуже зручним так як існує можливість без зволікання зробити ін’єкцію пацієнту, а у вигляді дрібнокристалічної порошкоподібної маси.

  Для потенційного споживача вкрай важливо запам’ятати, що цефтриаксон можна придбати тільки у вигляді порошку у флаконі. Ампул з вже розведеним терапевтичним засобом на даний момент не існує.

  Призначаючи хворому той чи інший антибіотик лікар повинен мати чітке уявлення щодо того, яка в організму може бути реакція на використання того чи іншого розчину, а також яке краще всього використовувати засіб щоб розвести антибіотик. Найчастіше антибіотики даного типу розводять за допомогою дистильованої води або лідокаїну. Дуже важливо перед призначенням антибактеріальних засобів дізнатися чи є у хворого протипоказання до застосування цих препаратів, щоб уникнути можливих алергічних ускладнень у вигляді анафілактичного шоку, який в деяких випадках може привести до смерті.

  У тих випадках, коли фахівець призначає антибіотики шляхом внутрішньовенного введення для розведення препарату не використовуються анестетики. Їх застосування виправдане тільки при внутрішньом’язовому введенні, для того щоб знизити болючі відчуття під час ін’єкції.

  Чим краще розчиняти антибіотики?

  Цефтріаксон перед введенням в організм, як і багато інші антибактеріальні препарати потребують попередньому розведенні.

  В якості розчинника можуть бути використані:

  Необхідно відзначити, що ступінь терапевтичного впливу препарату абсолютно не залежить від обраного різновиду для розведення розчину. Істотної відмінності між використанням в якості розчинника новокаїну або фізіологічного розчину не існує.

  Однак дане положення справедливо виключно щодо лікувальних характеристик препарату, що ж стосується відчуттів, то вибір на користь того або іншого розчину дуже важливий. Адекватно вибраний розчинник, а також дотримання правил розведення може значно знизити больові відчуття, зробивши використання лікарського засобу менш неприємним.

  Наведені нижче рекомендації допоможуть спростити і полегшити застосування антибіотиків, однак, не потрібно самостійно вибирати способи розведення лікарського засобу. Набагато краще буде попередньо проконсультуватися у лікаря якому розчиннику варто віддати перевагу виходячи з індивідуальних особливостей організму. Крім цього, існує безліч технічних і фізіологічних нюансів, які треба враховувати. Наприклад, при введенні антибіотика дитині, вибраний анестетик (при відсутності протипоказань до його використання) рекомендується розчиняти в поєднанні з дистильованою водою або розчином хлориду натрію у пропорційному співвідношенні 1:1.

  Не потрібно забувати про те, що антибіотик в рідкому стані може застосовуватися тільки один раз. У тих випадках, коли цефтріаксону при розчиненні вийшло занадто багато, його надлишок, після уколу рекомендується викинути, повторне його використання, навіть через короткий проміжок часу, вважається неприпустимим. Не потрібно розводити ліки з запасом, а використання холодильника для подальшого зберігання медичного кошти, в даному випадку неприйнятно і категорично заборонено.

  Як розводити цефтріаксон?

  Багато людей задаються питанням щодо того, як правильно розводити цефтріаксон? Перед ін’єкцією антибіотика його можуть розводити лідокаїном або новокаїном.

  В якості розчинника допустимим вважається застосування води. Характерних і небезпечних протипоказань щодо неї не існує, однак, важливо пам’ятати, що введення цефтріаксону внутрішньом’язовим шляхом головним чином супроводжується малоприємними хворобливими відчуттями, а використання для розведення води призведе до того, що біль буде виникати як під час ін’єкції, так і через якийсь час після введення лікарського препарату. Для того щоб помітно знизити больові відчуття пацієнта, лікарі рекомендують застосовувати анестетики місцевої дії. Відносно дистильованої води, її використання виправдано в якості додаткового розчину при розведенні 2% лідокаїном.

  Іншим важливим моментом, коли вода для ін’єкції стає в пріоритеті – це підвищена чутливість імунної системи організму пацієнта до дії анестетиків і ризик розвитку анафілактичного шоку. За таких обставин вода для ін’єкції стає самим безпечним варіантом.

  Людина, якій лікар прописав курс лікування антибіотиками має знати і пам’ятати, що застосування лідокаїну в якості рідини для розчинення цефтріаксону допустиме виключно при введенні препарату внутрішньом’язовим шляхом. Якщо антибіотик призначається лікарем для введення внутрішньовенно, то використання лідокаїну суворо забороняється, перевагу варто віддати воді для ін’єкції.

  Новокаїн або лідокаїн?

  Одним з поширених питань, які зустрічаються серед пацієнтів, це краще ніж розводити цефтріаксон – новокаїном або лідокаїном. Згідно зі статистичними даними, отриманими на основі багатьох наукових експериментів і медичних спостережень для того, щоб розводити цефтріаксон краще застосовувати лідокаїн. Поясненням такого вибору є той факт, що новокаїн помітно знижує бактерицидний ефект антибактеріального препарату, плюс високий ризик виникнення у пацієнта тяжкої імунної реакції на введення цього анестетика.

  Тому цілком логічним і закономірним є, то що в якості розчинника цефтріаксону у всіх інструкціях до препарату вказано 1% лідокаїн.

  На сьогоднішній день існує ряд медичних препаратів, що відрізняються за назвою (Росин, Роцефін) і за складом додаткових компонентів, але мають в якості основного біологічного речовини, один і той же антибіотик – цефтріаксон. В упаковках цих лікарських засобів заводом виробника передбачений розчинник – лідокаїн.

  Присутність розчинника в упаковці з антибіотиком має цілий ряд переваг:

  • пацієнту не потрібно забивати собі голову, який вибрати розчинник;
  • хворому не доведеться ламати голову, яку кількість розчинника набирати у шприц, так як в ампулі присутня необхідна доза для розведення антибіотика;
  • так як в аптеках буває важко знайти 1% лідокаїн, споживачі змушені купувати 2% і надалі розбавляти його.

  Внутрішньом’язова ін’єкція

  Для введення цефтріаксону необхідно внутрішньом’язово до антибіотика додати 1% лідокаїн в кількості не більше 3 мл Альтернативним варіантом може бути ампула 2% розчину розведений дистильованою водою у пропорційному співвідношенні 1:1. Таким шляхом досягається 1% концентрація лідокаїну.

  Порошок легко розчиняється, без освіти сторонніх фракцій і домішок. Поява помутніння або яких-небудь опадів красномовно свідчить про те, що цефтриаксон колоти внутрішньом’язово не можна. Дорослим цефтріаксон призначається в кількості що не перевищує 2 г на добу.

  Важливим нюансом є, те що лікарі не радять колоти в одну сідницю більше 1 гр лікарського засобу. Стосовно дітей до 11 років, то препарат призначається з розрахунку 40 мг на 1 кг ваги дитини. Проте конкретну дозування може визначити виключно фахівець, ґрунтуючись на клінічній картині захворювання, а також тяжкості її перебігу і, звичайно виходячи з індивідуальних особливостей організму хворого.

  Внутрішньовенна ін’єкція

  Що ж стосується введення цефтріаксону внутрішньовенно, то тут слід пам’ятати, що розводити антибіотик лідокаїном забороняється унаслідок негативного його впливу на роботу серцево-судинної системи організму. Внутрішньовенне введення цефтріаксону у дорослих здійснюється при попередньому розведенні препарату з допомогою фізіологічного розчину або води для ін’єкції. Багато лікарі наполягають на тому, що застосовувати внутрішньовенно цефтріаксон краще всього за допомогою крапельниці, так як існує можливість повільного введення антибактеріального препарату.

  Як правильно вводити Цефтріаксон внутрішньом’язово

  Внутрішньом’язово вводити Цефтріаксон потрібно після розведення 1 г порошку 4 мл 1% Лідокаїну, або беруть по 2 мл води для ін’єкцій та 2 мл 2% Лідокаїну. Дорослій на один укол потрібно весь приготовлений розчин, його ставлять 1 раз на добу. Якщо призначено 2 м, то можна вводити два рази по 1 г з інтервалом 12 годин або 2 г, але в різні сідниці. При більш високих дозах рекомендується перейти на внутрішньовенні ін’єкції.

  Дітям розраховують кількість препарату на 1 кг ваги тіла – 20-75 мг/кг, а при бактеріальному менінгіті, ендокардит, сепсис дозування зростає до 100 мг/кг Середній курс лікування становить 7 днів, орієнтовно його потрібно колоти до зниження температури, поліпшення стану і потім ще 2-3 дні.

  Коли призначають колоти Цефтріаксон внутрішньом’язово

  Введення Цефтріаксону внутрішньом’язово – це найбільш популярний спосіб застосування цього антибіотика, його призначають при інфекції середнього ступеня тяжкості і тяжкою.

  Показання для уколов:

  • зараження крові – сепсис;
  • запалення оболонок мозку – менінгіт;
  • інфекції всередині черевної порожнини і малого тазу – перитоніт, нагноєння жовчного міхура і ходів (холецистит, холангіт), ендометрит, аднексит, простатит;

  А тут детальніше про те, як розводити Цефтріаксон Лідокаїном.

  Як краще — внутрішньом’язово або внутрішньовенно

  Для Цефтріаксону внутрішньовенні уколи краще внутрішньом’язових при важких інфекціях. При цьому обидва шляхи введення володіють високою антибактеріальною ефективністю, але відрізняються за фармакокінетичними властивостями, тобто за швидкістю надходження в кров і виведення (див. таблицю).

  Краще антибіотик ввести у вену в таких випадках:

  • потрібні високі дози (від 2 до 4 г на добу);
  • є непереносимість Лідокаїну (знеболююче);
  • лікування проводиться або новонародженому дитині до 3 років.

  Рецепт

  Для придбання Цефтріаксону необхідний рецепт від лікаря, його виписують за таким зразком:

  1. t. d. № 7
  2. Вміст флакона розвести 4 мл 1% Лідокаїну і вводити внутрішньом’язово 1 раз на добу 7 днів.

  Протипоказання до антибіотика

  Цефтріаксон протипоказаний при непереносимості, а також алергії на будь-який препарат з групи цефалоспоринів, пеніцилінів, карбапенеми. Цей антибіотик не можна вводити внутрішньом’язово при алергічних реакціях на Лідокаїн або заборону на його використання (епілепсія, порушення ритму серця – блокада, брадикардія, слабкість синусового вузла).

  Особливі обмеження є для новонароджених:

  • недоношені;
  • необхідність введення солей кальцію;
  • підвищений рівень білірубіну в крові, жовтяниця;
  • низький рівень білків;
  • зрушення рН крові в кислу сторону (ацидоз).

  Побічні дії

  Цефтріаксон відноситься до нетоксичних препаратів, але його застосування завжди проводиться під контролем лікаря через ризик побічних реакцій:

  • система травлення – пронос, дисбактеріоз кишечника, нудота і блювання, болючість живота, погіршення апетиту і неприємний присмак у роті;
  • жовчовивідні шляхи – осадження солей, підвищення білірубіну і активності печінкових ферментів, лікарський гепатит, жовтяниця;
  • кров – підвищення еозинофілів (ознака алергії), зниження лейкоцитів (відповідають за імунітет), тромбоцитів (підвищена кровоточивість), анемія;
  • нервова система – запаморочення, головний біль, судоми;
  • нирки та сечові шляхи – погіршення ниркових функцій, зниження виведення сечі, відкладення солей у нирках;
  • імунітет – алергічні реакції, у тому числі і швидке наростання набряку обличчя і шиї, кропив’янка, анафілактичний шок, висипання, через зниження імунітету можливий розвиток молочниці або другий інфекції;
  • дихальні шляхи – спазм бронхів з нападоподібним кашлем;
  • місцеві реакції – біль при введенні, ущільнення.

  При появі в період лікування будь-яких незвичних симптомів необхідно звернутися до лікаря.

  Цефтріаксон уколи внутрішньом’язово: чим розводять, як для дорослих і дітей, пропорції

  Для внутрішньом’язових уколів Цефтріаксону використовується 1% Лідокаїн, при цьому для дорослих і дітей однакові пропорції – на 1 г порошку антибіотика потрібно 4 мл розчинника. Приготовлений розчин вводять повністю після 12 років і при вазі від 50 кг за один раз, а маленьким дітям беруть частину, потрібну кількість для них розраховується по масі тіла.

  Лідокаїн

  Лідокаїн – це рекомендований розчинник для Цефтріаксону, він знижує хворобливість при введенні антибіотика і використовується в 1% концентрації.

  Так як готовий препарат у такій формі випуску не завжди є у продажу, то зазвичай в аптеці купують воду для ін’єкцій та 2% Лідокаїн. Тоді на 1 г препарату потрібно взяти по 1 ампулі (2 мл) і відразу ввести 4 мл у флакон Цефтріаксону.

  Новокаїн

  Новокаїн найчастіше застосовується у ветеринарії, так як для тварин Лідокаїн токсичний. Для людей така заміна вважається небажаною, тому що різко зростає ризик побічних реакцій, особливо алергічних.

  Якщо з якихось причин пацієнту заборонений Лідокаїн, то перед введенням Цефтріаксону на Новокаїні потрібно шкірна проба. На 1 г порошку антибіотика потрібно 5 мл 0,5% розчину знеболювального.

  Як розводити водою

  Цефтриаксон можна розвести водою для ін’єкцій при непереносимості Лідокаїну, але тоді внутрішньом’язова ін’єкція буде дуже болючою, а неприємні відчуття збережуться ще кілька годин після уколу. Тому воду зазвичай використовують разом з 2% Лідокаїном в пропорції 1:1.

  На фізрозчині для ін’єкцій

  Цефтріаксон на фізрозчині застосовується тільки для внутрішньовенних ін’єкцій. Натрію хлорид у концентрації 0,9% називається фізіологічним розчином, так як за вмістом солей він відповідає крові. Для внутрішньом’язового введення не використовується. На фізрозчині вводять антибіотик у вену струминно (беруть 10 мл) або краплинно (потрібно 40 мл).

  Цефтріаксон внутрішньом’язово: інструкція

  По інструкції застосування Цефтріаксону внутрішньом’язово проходить за таким алгоритмом дій для дорослих:

  1. Набрати в шприц об’ємом 5 мл послідовно воду для ін’єкцій 2 мл і Лідокаїн 2% 2 мл, надіти захисний ковпачок на голку.
  2. Зняти захисну кришку з флакона Цефтріаксону, щоб відкрилася поверхню гумової пробки.
  3. Проколоти голкою гумову пробку і випустити весь об’єм розчинника.
  4. Перемішати порошок, струшуючи флакон, дочекатися повної прозорості.
  5. Набрати розведений антибіотик у шприц, змінити голку, випустити зайве повітря.
  6. Вибрати місце у верхньому зовнішньому квадранті і протерти його спиртом.
  7. Під прямим кутом ввести голку на 2/3 довжини.
  8. Повільно і плавно натискаючи на поршень, ввести весь розчин в м’яз.
  9. Вийняти голку і притиснути місце ін’єкції спиртовим тампоном.

  Дивіться на відео про те, як правильно колоти антибіотик внутрішньом’язово:

  Для дітей з масою тіла до 50 кг використовується на один укол не весь приготовлений розчин. Після визначення дози на 1 кг розраховують, скільки знадобиться медикаменту з урахуванням, що у 4 мл міститься 1000 мг антибіотика, а в 1 мл відповідно – 250 мг.

  Клінічні приклади

  Потрібно ввести Цефтріаксон 2 г внутрішньом’язово. Для цього розчиняють 1 г препарату 4 мл 1% Лідокаїну, другий укол роблять обов’язково в іншу сідницю відразу або через 12 годин.

  Як розрахувати дозу Цефтріаксону 340 мг внутрішньом’язово. Спосіб застосування дробової дози не відрізняється при розведенні антибіотика, тобто потрібно взяти 1 г (1000 мг) Цефтріаксону і додати 4 мл розчинника. Потім обчислюють, скільки необхідно набирати розчину: 340х4/1000 = 1,36. При округленні вийде 1,4 мл Це означає, що на один укол потрібно 1,4 мл розведеного антибіотика.

  Призначили Цефтріаксон 4 грама на добу внутрішньом’язово. Так як в одну сідницю можна вводити 1 г препарату, то треба вибрати зручний час з інтервалом 12 годин (наприклад, 8 ранку до 8 вечора) і кожен раз робити по 2 ін’єкції в різні сідниці: вранці 2 м і ввечері 2 р. Більш правильним способом для такої дози буде внутрішньовенне крапельне надходження антибіотика.

  Через скільки починає діяти

  Початок дії Цефтриаксону при внутрішньом’язовому введенні настає через 2-3 години, так як в цей час у крові виявляється максимальна концентрація медикаменту. Перші ознаки полегшення стану зазвичай бувають на 2-3 день лікування. У хворого знижується температура тіла, зникають симптоми інфекції. При відсутності результату до кінця 3 доби потрібно обов’язково звернутися до лікаря, можливо, буде потрібно зміна препарату.

  Як колоти – швидко або повільно

  Цефтріаксон з Лідокаїном потрібно колоти внутрішньом’язово повільно для того, щоб зменшити хворобливість при введенні і уникнути появи ущільнення після уколу. У середньому ін’єкція в сідничний м’яз повинна пройти за хвилину, досить плавно натискати на поршень.

  Дозування для дорослих

  Середня доза Цефтріаксону для дорослого становить 1 г препарату 1 раз на добу, при тяжкій інфекції її підвищують до 2 г (по 1 г у кожну сідницю). При необхідності вона може дійти до максимальної – 4 г на добу. Особливі випадки:

  • гостра неускладнена гонорея – 250 мг внутрішньом’язово один раз (один укол);
  • кліщовий бореліоз – 2 г на добу;
  • профілактика інфекційних ускладнень перед операцією через годину вводять 1-2 г в залежності від передбачуваної небезпеки;
  • при нирковій недостатності і гемодіалізі (апарат штучної нирки) – не більше 2 г на добу;
  • інфекція з ризиком поширення, ускладнень і у пацієнтів з імунодефіцитом – 2-4 г;
  • сепсис – 4 р.

  Доза для дітей

  Для дітей дозу Цефтріаксону необхідно розраховувати на 1 кг ваги тіла (див. таблицю).

  Антибіотик КрасФарма Цефтріаксон – відгук

  Як правильно колоти антибіотик Цефтріаксон, що для цього потрібно додатково, результативність

  Почнемо з того, що мене мучили походи в туалет «по-великому». Рідкий стілець, відчуття печіння, і просто неприємне самопочуття. Тривало це досить довго. Спочатку, не звертала особливої уваги на це, та і симптоми ще не сильно себе проявляли. Але коли стало неможливо, здала аналізи – в результаті дисбактеріоз кишечника другого ступеня. Немає в організмі потрібних бактерій, або вони зведені до практичного мінімуму. Для цього їх необхідно приживляти – пити спеціально виведені бактерії. Але все б нічого, якщо б завдяки аналізам не з’ясувалося, що однієї бактерії (якою має бути трохи в кишечнику) було дуууже багато. Загальна: потрібних бактерій немає, непотрібної повно.

  Лікар сказав, що перш ніж починати курс введення бактерій (лакто і біфідо) в кишечник, необхідно розібратися з цією каверзной переважаючою бактерією. Для цього потрібно проколоти антибіотик Цефтріаксон. Курс лікування призначили – 7 днів, 2 уколу: вранці і ввечері. Подзвонили в аптеку, дізналися вартість антибіотика – 30 гривень за 1 шт. з чоловіком Подумали, що дешево і зраділи. Але хто ж знав, що Цефтріаксон – це всього лише порошок, який необхідно розводити для уколу. В результаті ось повний арсенал для одного уколу.

  Що ми використовували для розведення Цефтріаксону?

  По-перше, Лідокаїн. Ми придбали Лідокаїн Буфус 20 мг/мл Це місцевоанестезуючий засіб. Виявляється, цей укол – на багатьох сайтах пишуть – дуже болючий, тому лідокаїн необхідний як анестезія. Завдяки йому, або моєї супер чутливості цей укол був абсолютно безболісним. В упаковки 10 ампул. На мій курс лікування необхідно 14 ампул, так як для розведення 1 уколу потрібна 1 ампула Лідокаїну. Разом: 2 пачки Лідокаїну.

  По-друге, вода для ін’єкцій Буфус. Це спеціальний розчинник для приготування ін’єкції, тобто безпосередньо розводить цей порошок актибиотика. Також 10 ампул в одній пачці. Разом: 2 пачки води для ін’єкцій, так як на 1 укол 1 ампула води.

  В-четвертий, антибіотик Цефтріаксон.

  На тижневий курс лікування цієї бактерії у мене пішло 1100 гривень.

  Що ж таке цей антибіотик Цефтріаксон?

  Препарат Цефтриаксон — антибіотик третього покоління цефалоспоринів. Використовується ліки в медичній практиці для боротьби з інфекціями, спричиненими чутливими до цефалоспориновому ряду. Препарат є порівняно новим, відрізняється високою ефективністю і доброю переносимістю.

  Іншими словами, цей антибіотик лікує багато інфекційні захворювання. Наприклад, сепсис, менінгіт, інфекції черевної порожнини, інфекційні ураження кісток, дихальних шляхів, статевих органів, включаючи гонорею і сифіліс. Все це докладно можна почитати на сайтах. З вигляду дуже навіть такий сильний антибіотик. З такими хворобами справляється.