§ 24. Абсолютна і відносна висота місцевості

Ви вже знаєте, що земна поверхня нерівна. На ній є відносно рівні ділянки, є підняття і зниження — горби, гори, яри. Щоб уявляти нерівності земної поверхні й показати їх на плані або карті, потрібно знати висоту підвищень і глибину знижень поверхні.

ЯК ВИМІРЮЮТЬ ВІДНОСНУ ВИСОТУ. Щоб визначити на місцевості висоту, наприклад, горба, потрібно виміряти відстань по вертикалі від його підошви до вершини. Це можна зробити за допомогою нівеліра. Нівелір — простий прилад у вигляді вертикальної рейки заввишки 1 м і горизонтальної планки з виском (тягарцем).

Шкільний нівелір

Спосіб вимірювання ним висоти зображений на мал. 87. Спочатку встановлюють нівелір біля підошви горба. За виском перевіряють його вертикальність. Горизонтальну планку нівеліра спрямовують на схил. У напрямку планки «прицілюються» і помічають точку на схилі, в яку вона спрямована. Там забивають кілок. Якщо висота нівеліра дорівнює 1 м, ця точка буде на 1 м вищою від того місця, де стоїть нівелір. Після цього нівелір переносять до кілка і «прицілюються» на іншу точку вище по схилу. Друга точка вже буде на 2 м вищою від підошви. Так послідовно переставляють нівелір кілька разів уздовж схилу. Досягнувши вершини, за кількістю кілків визначають висоту горба в метрах.

Мал. 87. Вимірювання відносної висоти

Таким чином дізнаються, на скільки метрів одна точка (у нашому прикладі — вершина горба) вища відносно іншої (підошви горба). Перевищення однієї точки земної поверхні над іншою називається відносною висотою.

Вимірювання висоти точок земної поверхні називають нівелюванням (мал. 88). За допомогою нівеліра можна виміряти висоту берега річки над водою, висоту схилу яру над його дном тощо. Відносну висоту потрібно знати науковцям, будівельникам, туристам.

Мал. 88. Нівелювання

ЯК ВИЗНАЧАЮТЬ АБСОЛЮТНУ ВИСОТУ. Якщо ви уважно розглянете мал. 88, то побачите, що на одному схилі горба нівелір ставили чотири рази, на схилі з іншого боку — п’ять разів. Це означає, що підошва горба з одного боку може бути нижчою, ніж з іншого. Тому й відносна висота вершини, виміряна з різних боків горба, може бути неоднаковою.

Щоб уникнути неузгодженості у висотах, на планах і картах позначають не відносну висоту, а абсолютну. Її відлічують від єдиного рівня — від рівня моря, який прийнято вважати за нуль. Отже, абсолютна висота — це перевищення точки земної поверхні над рівнем моря, що позначається 0. Проте різні моря мають різний рівень. Від якого з них вести відлік? В Україні, як і в інших країнах (Росії, Білорусі, Молдові та ін.), прийнято вести відлік абсолютної висоти точок поверхні від рівня Балтійського моря (мал. 89).

Мал. 89. Відлік абсолютна висоти

Щоб визначити абсолютну висоту точок, не обов’язково їхати до його берегів. У різних місцях на місцевості ставлять спеціальні знаки — репери (мал. 90). На них зазначено висоту цієї ділянки над рівнем Балтійського моря. Від цього знака нівелюванням можна визначити висоту будь-якої точки. Наприклад, абсолютна висота Києва (найвищої його частини — Печерська) — 190 м.

Мал. 90. Репер

На планах і картах абсолютну висоту окремої точки місцевості позначають крапкою. Біля неї пишуть висоту в метрах. Це позначка висоти (мал. 92).

Мал. 91. Зображення горба на плані

Мал. 92. Позначки висоти на плані

ЯК ЗОБРАЖУЮТЬ НЕРІВНОСТІ ПОВЕРХНІ ГОРИЗОНТАЛЯМИ. Нерівності земної поверхні на планах і картах зображують горизонталями. Горизонталі — це лінії на плані або карті, що з’єднують точки земної поверхні з однаковою абсолютною висотою. Вони окреслюють форми нерівностей земної поверхні. Так, відмітки абсолютних висот горба переносять на план і з’єднують їх лініями з іншими такими самими відмітками висоти (мал. 93, 94).

Мал. 93. Зображення нерівностей поверхні на площині за допомогою горизонталей

На плані горизонталі зображують лініями рожевого або коричневого кольорів. Проводять їх через певні проміжки. Наприклад через кожні 5, 10, 20, 50, 100 або 200 м. На лінії-горизонталі цифрою позначають абсолютну висоту.

Мал. 94. Зображення горизонталей на плані

Зверніть увагу: відстань між горизонталями залежить від крутизни схилів. Якщо схил крутий, горизонталі на плані буде проведено близько одна від одної, якщо пологий — на більшій відстані. Маленькі рисочки, проведені перпендикулярно до горизонталі, називають бергштрихами. Вільним кінцем вони вказують, у якому напрямку схил знижується. Горизонталями на планах зображують не тільки підвищення, а й западини. Тоді бергштрихи будуть спрямовані вільним кінцем усередину контуру.

Зображення бергштрихів на горизонталям

За горизонталями на плані можна вирішити практичні питання. Наприклад, варто лише поглянути на план, щоб визначити, у якому напрямку місцевість підвищується, який схил горба крутіший, чи видно з тієї або іншої точки певний об’єкт.

На картах горизонталі проведені не через кілька метрів як на плані, а через сотні метрів і через різні проміжки висоти (на карті півкуль — 0, 200 м, 500 м, 2000 м і т. д.). Для більшої наочності ділянки між горизонталями зафарбовують різними кольорами. Ділянки з абсолютними висотами від 0 до 200 м зафарбовані зеленим кольором, від 200 до 500 м — жовтим, понад 500 м — відтінками коричневого. Так само горизонталями й відтінками блакитного кольору показано глибини океанів і морів. Як ви вже знаєте, кольори, що використані на карті, пояснює шкала висот і глибин.

РЕКОРДИ СВІТУ ЛЮДЕЙ І ПРИРОДИ

Зважаючи на відносну й абсолютну висоти, найвищою горою в світі є не Еверест (8850 м), а вулкан Мауна-Кеа на Гавайських островах. Його абсолютна висота — 4205 м (над рівнем моря), а відносна — 9705 м (від підніжжя на дні океану до вершини).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ

• Відносна висота — це перевищення однієї точки земної поверхні над іншою.

• Абсолютна висота — це перевищення точки земної поверхні над рівнем моря.

• Горизонталі — це лінії на плані або карті, що з’єднують точки з однаковою абсолютною висотою.

• Бергштрих — це риска, що проведена перпендикулярно до горизонталі її указує вільним кінцем, у якому напрямку схил знижується.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Чим відносна висота відрізняється від абсолютної?
• 2. Що означає позначка висоти на плані?
• 3. Що зображують горизонталі на плані?
• 4. Визначте, на якій відстані одна від одної проведено горизонталі на мал. 93.
• 5. Яка залежність між крутизною схилу і відстанню між горизонталями?
• 6. Чим відрізняється на плані зображення горба від западини?
• 7*. Обчисліть відносну висоту горба, якщо його абсолютна висота дорівнює 487 м, а горизонталь біля підошви проведена на висоті 230 м.
• 8*. Як змінилася б абсолютна висота гори Говерли, якби рівень води в Балтійському морі підвищився на 10 м?

ПРАКТИЧНА РОБОТА 4

Тема: Визначення за картами абсолютної і відносної висоти місцевості.

1. Користуючись фізичною картою півкуль, за шкалою висот визначте:

• а) абсолютну висоту Бразильського плоскогір’я і його висоту відносно Амазонської низовини;
• б) абсолютну висоту Уральських гір і їх висоту відносно Західносибірської рівнини.

2. Користуючись фізичною картою півкуль, за відмітками висоти визначте:

• а) абсолютну висоту вулкана Кіліманджаро, що в Африці;
• б) абсолютну висоту гори Джомолунгми (Еверест), що в Азії.

Величні гори і неозорі рівнини, високі конуси вулканів і глибокі міжгірні долини, піщані горби і яри — такі різноманітні форми є на земній поверхні. Нерівності материкової та океанічної земної кори дуже різні. Їх розрізняють за формою, розмірами, походженням, віком. Є опуклі форми (горби, гори), увігнуті (яри, долини, западини), плоскі й горбисті. Сукупність форм земної поверхні називається рельєфом. Різноманітний рельєф — це результат взаємодії внутрішніх процесів, що створюють нерівності, й зовнішніх, які намагаються їх вирівняти.

Якщо уявити поверхню планети без океанічної води, то побачимо найбільші форми рельєфу земної кори: западини океанів і материки, що височіють над ними. Ці нерівності визначають «обличчя» планети, тому їх називають планетарними формами рельєфу (найбільші). І на материках, і на дні океанів основними формами рельєфу (великі) є рівнини і гори. Їх ускладнюють менші форми — горби і долини, пагорбки і яри та ін. (мал. 95).

Мал. 95. Поділ форм рельєфу

Як проводяться розрахунки освітлення?

Правильно спроектоване і виконане виробниче освітлення покращує умови зорової роботи, знижує стомлюваність, сприяє підвищенню продуктивності праці, благотворно впливає на виробниче середовище, надаючи позитивну психологічну дію на працюючу, підвищує безпеку праці і знижує травматизм.

Недостатність освітлення приводить до напруги зору, ослабляє увагу, приводить до настання передчасної стомленості. Надмірно яскраве освітлення викликає засліплення, роздратування і різь в очах. Невірний напрям світла на робочому місці може створювати різкі тіні, відблиски, дезорієнтувати працюючого. Всі ці причини можуть привести до нещасного випадку або профзахворювань, тому важливий правильний розрахунок освітленості.

Природне освітлення характеризується коефіцієнтом природного освітлення КПО (І,,)- це відношення природного освітлення, яке створюється в деякій точці заданої площини в середині приміщення світлом неба до значення зовнішнього горизонтального освітлення, яке створюється світлом повністю відкритого неба.

Природне освітлення — це освітлення приміщень світлом неба, яке проникає через світлові отвори. Природне за своїм спектральним складом є найбільш сприятливим. За конструктивними властивостями природне освітлення поділяється на бічне, верхнє та комбіноване. В даній лабораторії світлові отвори розташовані з однієї сторони зовнішньої стіни.

Приклад 1. Розрахувати природне освітлення приміщення з розмірами: : Ь=10 м – довжина, В==10 м – ширина, Н=5 м – висота.8і=14 м — світловий отвір вікон з розмірами 4м х 3,5м. Віконне скло подвійне. Нормоване значення КПО. І„=2 % (виробниче приміщення розташоване у 3- му світловому поясі, при бічному освітленні та зоровій роботі високої точності. В даному приміщенні використовується бокове природне освітлення. Природне світло проникає через бічні світлопрорізи, зорієнтовані на північ, і забезпечує коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5 %.

Таким чином, для забезпечення КПО (2%) у приміщенні передбачено три вікна розмірами 4 • 3,5 м, загальною площею 42 м .

Як розрахувати штучне освітлення?

Правилами проектування для загального освітлення рекомендується використовувати, як правило, газорозрядні лампи: для приміщень висотою до 6 м— люмінесцентні , для більш високих – типу “ДРЛ”, “ДРИ”, “ДНаТ”, а також галогенні. Лампи розжарювання допускається застосовувати у випадку технічної неможливості або недоцільності застосування газорозрядних ламп (невеликі приміщення, невисокі вимоги до освітлення).

Тип світильника вибирають відповідно до вибраного джерела світла, умов середовища приміщення, вимог пожежної безпеки, конструкції стелі.

Вибір норми освітленості здійснюється за ДБНВ 2.5.-28-2006 “Природне та штучне освітлення”, відповідно вибраного типу джерела світла (газорозрядні чи лампи розжарювання), системи освітлення і характеристики зорових робіт (найменший розмір об’єкта розпізнання, світлість фону, контраст об’єкта розрізнення з фоном).

За найменший розмір об’єкта розпізнання приймають ширину риски, тріщини, лінії, що утворює букву чи цифру, товщину нитки, дротинки тощо. Фон – поверхня, що прилягає безпосередньо до об’єкту розпізнання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання ним світла р- Фні,г/Фпа)- При р >0,4 фон вважається світлим, при р- 0,2+0,4 – середнім, при р2 — темним. Контраст об’єкта з фоном характеризується співвідношенням яскравості об’єкта, що розглядається, і фону:

При К>0,5, контраст вважається великим, при К- 0,2+0,5 – середнім, при К < 0,2 - малим.

Завдяки яскравості, фону і контрасту людина і розрізняє, різні предмети. Основне значення у цьому має не освітленість, а світловий потік, відбитий від поверхні, що розглядається, і спрямований в орган зору.

При проектування освітлення попередньо намічають число рядів світильників та їх розташування, враховуючи наступне:

• 1) відстань між рядами світильників А та між світильниками у ряді X визначають за умови, шо відношення цих відстаней до висоти від робочої поверхні до світильника (висоти підвісу) h не повинне бути більше 1,4 (висоту підвісу звичайно приймають не більшою 4+5 м);
• 2) світильники з люмінесцентними лампами установлюють рядами, переважно паралельно довшій стороні приміщення або стіні з вікнами;
• 3) світильники з точковими джерелами світла розташовують рядами у вершинах квадратів, прямокутників або у шаховому порядку;
• 4) відстань від крайніх рядів до стін приймаються рівною половині відстані між рядами;
• 5) відстань між крайнім світильником у ряді і стінок) дорівнює половині відстані між світильниками.

Висота підвісу визначається за формулою :

Ьрп – висота робочої поверхні (може бути 0,7. 1,2 м залежно від виконуваної роботи);

/їм- звис – відстань від центру світильника до стелі (Лм = 0,1 +1,5 м залежно від висоти приміщення і висоти світильника).Відповідно до джерела світла, системи освітлення, схеми розташування світильників, орієнтації робочої поверхні у просторі вибирають відповідний метод розрахунку: коефіцієнта використання світлового потоку, точковий, питомої потужності тощо.

Метод коефіцієнта використання світлового потоку

При точкових джерелах світла (лампи розжарювання або типу ДРЛ, ДРИ) і системі загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку (КВ) за умови, що витримано рекомендовані співвідношення відстані між світильниками X до висоти їх підвісу Н , відхилення не повинно бути більшим 20 %.

Метод КВ можна застосовувати також при трубчастих джерелах світла при додержанні однієї з наступних умов:

• а)приміщення освітлюється одним світильником;
• б) світильники розташовані рядами, відстань між світильниками у ряді X > 0,5 її;
• в) відношення довжини світильника до найкоротшої відстані від нього до розрахункової точки:

Метод КВ можна застосовувати також при трубчастих джерелах світла при додержанні однієї з наступних умов:

• а) приміщення освітлюється одним світильником;
• б) світильники розташовані рядами, відстань між світильниками у ряді X > 0,5 Ь;
• в) відношення довжини світильника до найкоротшої відстані від нього до розрахункової точки:

За методом КВ визначають необхідний світловий потік однієї лампи (лм) за формулою

де ЕІ – нормоване значення освітленості горизонтальної робочої поверхні, лк; •У—площа приміщення, м2.

Рис .5.10. Схема для визначення умов застосування методів розрахунку освітленості

г – коефіцієнт нерівномірності освітлення (при розташуванні світильників рядами приймають ІА);

п – коефіцієнт використання світлового потоку;

п – число ламп у світильнику (для світильників з люмінесцентними лампами).

Довідкові дані для розрахунків освітлення тут і далі можна отримати з наведених у додатках таблиць: к — залежно від забрудненості повітря і типу ламп; п — залежно від коефіцієнтів відбивної здатності стелі, стін і робочої поверхні та індексу приміщення (геометричних його розмірів) відповідно даному типу світильників.

Фактичні значення коефіцієнтів відбивної здатності визначити важко, тому рекомендується вживати орієнтовні їх значення .

Індекс приміщення обчислюється за формулою:

де А і В — довжина і ширина приміщення, м. Орієнтовну кількість світильників можна визначити за формулою:

де X і // — орієнтовні відстані відповідно між світильниками в ряді і між суміжними рядами згідно з наведеними виїде рекомендаціями щодо врахування висоти підвісу.

За розрахованим за формулою значенням світлового потоку вибирають за каталогом лампу, номінальний світловий потік (Ф^ якої відрізняється від розрахункового не більше, ніж на +20 — 10%, при більшому відхиленні число світильників корегують і викопують перерахунок.

Якщо спочатку приймають певну лампу з відомим світловим потоком, то використовують наступну формулу, визначаючи кількість світильників #(шт):

Далі визначають кількість рядів та кількість світильників у ряді за умови, щоб відстані між світильниками у ряді та між рядами були приблизно однаковими. За необхідності коригування кількості світильників визначають фактичну освітленість за формулою:

та визначають фактичне відхилення її від нормованого значення, порівнюючи з допустимим:

При використанні лінійних джерел світла за умови, що метод КВ не підходить, розрахунок загального освітлення виконують точковим методом. Цей метод застосовують також для точкових джерел світла при системі загального локалізованого освітлення чи при освітленні похилих поверхонь і для місцевого освітлення.

За точковим методом визначають висоту підвісу И джерела світла та визначають кут а, під яким знаходиться відносно світильника розрахункова точка, за формулою:

де сі- відстань від перпендикуляра, опущеного із центра світильника на горизонтальну поверхню, до розрахункової точки (див. рисі).

Потім по кривій розподілу світлового потоку світильника з умовною лампою в 1000 лм визначають силу світла у даному напрямку /„, кд.

Умовна горизонтальна освітленість від одного світильника визначається за формулою:

Коли світильників кілька, умовну освітленість від кожного з них підсумовують, при цьому вводять коефіцієнт запасу кІ = 0,9:

де п – кількість світильників.

Розрахункову освітленість визначають за формулою:

Значення умовної освітленості е для різних типів світильників можна визначити за графіками просторових ізолюкс у реальних координатах сі- И.

При точкових джерелах світла і системі загального локалізованого освітлення, а також при загальному рівномірному освітленні похилих поверхонь, для знаходження потрібного світлового потоку лампи застосовують метод просторових ізолюкс, використовуючи формулу:

або метод лінійних ізолюкс (якщо ряди невеликої протяжності і відношення

де Е„- нормована освітленість, лк;

к – коефіцієнт запасу, що враховує запиленість приміщення та старіння ламп;

і – коефіцієнт, що враховує збільшення освітленості внаслідок багаторазового

відбиття під різних поверхонь у приміщенні і впливу віддалених світильників; у більшості випадків можна прийняти рівним 1,1-М,2, а для похилих поверхонь з великими значеннями коефіцієнтів відбивної здатності стелі і стін— 1,5+1,8; е – умовна освітленість у реальних координатах, лк;

є – відносна освітленість з розрахунковій точці від тих напіврядів, які утворюють освітленість не менше 5 % під найближчого, лк; визначається за графіками лінійних ізолюкс, побудованих у відносних координатах р’- Р, або розрахунком;

ці – коефіцієнт переходу від горизонтальної освітленості, яка утворюється тим світильником у розрахунковій точці, до освітленості похилої площини.

Коефіцієнт ці для похилих поверхонь (див. рис. 3) визначають за формулою:

де в – кут нахилу робочої поверхні (для горизонтальних поверхонь

р – відстань від точки проекції світильника па горизонтальну площину, що проходить через розрахункову точку, до розрахункової точки;

Аг- відстань від світильника до тієї ж площини.

Рис 5.11. Схема до визначення коефіцієнта φ

При рядах великої протяжності И замінюють на к При використанні світильників, для яких графіки лінійних ізолюкс відсутні, відносну освітленість визначають за формулою:

я&/(р’> і’) – допоміжна функція, значення якої визначається у залежності від значення відносних координатр’ = р/И і /-

1/И(р- відстань по горизонталі між розрахунковою точкою і рядом світильників, м; /—довжина напівряду, м);

Іа – сила світла в напрямку до розрахункової точки, кд; значення Іа находять для відповідних значень а і умовної групи світильника (кут а визначають також за таблицею для різних значень р.

За розрахованим значенням світлового потоку вибирають відповідну лампу.

При трубчастих джерелах світла (люмінесцентних лампах) і рядах великої довжини (Ір: И > 3) кількість потрібних світильників визначають за формулою (метод світлової лінії):

я – число ламп у світильнику,

Фя — світловий потік вибраної лампи, лм;

При рядах невеликої довжини И у формулі замінюють на п2.

Приклади розрахунку загального штучного освітлення

Приклад 1. Розрахувати загальне рівномірне освітлення виробничого приміщення за наступними даними: розміри приміщення – 8 х 6 х 3,5 м, нормована освітленість 300 лк .,напруга освітлювальної мережі 220 В; світильники з люмінесцентними лампами НОДЛ з коефіцієнтом використання світлового потоку т)=49%; лампи ЛТБ— 80 р; коефіцієнти відбивної здатності стелі, стін, робочої поверхні відповідно 0,7, 0,5, 0,3; коефіцієнт запасу к = 1,75; коефіцієнт нерівномірності освітлення і — 1,1. Виконувані зорові роботи відносяться до III розряду, підрозряду „в”. Висота робочої поверхні крл= 0,8 м, висота звису Нм =0,1 м.

Приклад 2. Розрахувати штучне освітлення для приміщення з розмірами: А = ЗО м, В – 10 м, Н — 4,6 м; напруга освітлювальної мережі 220 В; світильники з люмінесцентними лампами ЛПО 02- 4х20/Н- 01; лампи ЛБ- 20; коефіцієнти відбивної здатності стелі, стін, робочої поверхні відповідно 0,7, 0,5, 0,3; коефіцієнт запасу к = 1,3; коефіцієнт нерівномірності освітлення г = 1,1. Виконувані зорові роботи відносяться до ПІ розряду, підрозряду „в”. Висота робочої поверхні Нр„ = 0,8 м, висота звису Иж =0,1 м.

Приклад 3. Розрахувати загальне рівномірне освітлення виробничого приміщення лампами розжарювання на напругу 220 В. Характеристика зорових робіт: найменший розмір об’єкта розпізнання 0,4 мм, контраст середній, фон середній. Світильники типу “НСП- 17”. Коефіцієнт запасу *= 1,3, коефіцієнт нерівномірності г = 1ДЛП Коефіцієнти відбивної здатності стелі, стін і робочої поверхні 0,7,0,5, 0,1. Розміри приміщення (м) А • В • Я = 50 • 20 • 6 . Висота робочої поверхні крп = 0,9 м, центр світильників розташувати на відстані 1,0 м від стелі.

Приклад 4. Визначити потрібну потужність лампи типу „ДРИ” для загального локалізованого освітлення світильниками “ГСП — 18” відділку бракування литва комплексно механізованого цеху. Світильники розташувати у кутах квадрату зі стороною а = 8 м, висота підвісу над робочою поверхнею Ь = 6 м, коефіцієнт запасу освітлювальної установки к = 1,3, впливом інших віддалених світильників знехтувати. Найменший розмір об’єктів розрізнення 0,6 мм, контраст малий, фон середній.

Приклад 5. Розрахувати місцеве освітлення для монтажних столів, де виконуються роботи з деталями, що мають найменший розмір розрізнення 0.4 мм при фоні середньої світлості і малому контрасті об’єкту розрізнення з фоном. Світильники для місцевого освітлення МЛ- 2×80 з двома люмінесцентними лампами ЛДЦ- 80. Висота розташування світильників над столами И = 1 м; відстань між розрахунковою точкою, що знаходиться в площині, яка проходить через середину світильника, і проекцією світильника на робочу поверхню р- 0,7 м. Прийняти: коефіцієнт запасу Аг= 1,3; коефіцієнт и.= 1.

Приклад 6. Спроектувати місцеве освітлення для виконання зорових робіт ГУ розряду, підрозряду „г”. Світильники для місцевого освітлення типу НКС з лампами розжарювання на напругу 36 В. Висота розташування світильників над робочою поверхнею И =0,7 м, відстань між світильником і розрахунковою точкою по горизонталі

Як проводиться перевірочний розрахунок загального освітлення?

Спочатку роблять креслення в масштабі плану і розрізу приміщення, на яких умовними позначками зображують світильники (ряди світильників), розрахункові точки на робочій поверхні, проставляють необхідні розміри.

За довідковими таблицями визначають характеристики ламп і світильників, а на основі “ДБНВ 2.5.-28-2006 “Природне та штучне освітлення”.” ” вибирають норму освітленості робочих місць за характером зорових робіт.

Залежно від типу джерела світла, системи освітлення, схеми розташування світильників, орієнтації робочої поверхні у просторі вибирають метод розрахунку.

При точкових та прирівняних до них джерелах світла і системі загального рівномірного освітлення застосовують метод коефіцієнта використання світлового потоку, користуючись формулою:

де Ер – розрахункова освітленість робочої поверхні, лк; ЛГ— кількість світильників у приміщенні; п – кількість ламп у світильнику; Фп – світловий потік лампи, лм; т) – коефіцієнт використання світлового потоку; 5 – площа приміщення, м ; к – коефіцієнт запасу; г – коефіцієнт нерівномірності освітлення.

При точкових джерелах світла і системі загального локалізованого освітлення горизонтальних робочих поверхонь, а також рівномірного освітлення похилих або вертикальних.

де /я — кількість світильників, що утворюють освітленість, яка не менше 5% від максимальної;

При трубчастих джерелах світла і системі загального рівномірного освітлення метод коефіцієнта використання ) можна застосовувати за умов: ^ один світильник у приміщенні;

У світильники розташовані рядами з відстанню у ряді між ними Х>0,5И;

де ір – довжина ряду (світлової лінії), м; якщо Ір: И < 3, тоді замість // беруть /г.

Якщо розрахована за перевірочним розрахунком освітленість менше нормованої, тоді необхідна реконструкція системи освітлення з виконанням проектувального розрахунку.

Приклад 7. Перевірити достатність загальної освітленості в приміщенні, що має довжину 10 м, ширину 6 м, висоту 3,6 м, і в якому установлено 10 стельових дволампових світильників серії ЛПО- 01 з лампами ЛД- 40. Характеристика зорових робіт: найменший розмір об’єкту розрізнення — 0,4 мм, фон – світлий, контраст – великий. Висота робочої поверхні 0,8 м. Стіни і стеля —побілені, робоча поверхня середньої світності. Світильники розташовані рядами, перпендикулярними довшій стороні приміщення, по два у кожному ряді.

Приклад 8. Виконати перевірочний розрахунок загальної освітленості у приміщенні розмірами у метрах: А х В х Н = 18x9x3,6. де встановлено 21 світильник серії ЛПО 02- 2х40/П2 (група 10) з лампами ЛБ- 40. Світильники розташовані у три ряди, паралельно довшій стороні приміщення. Відстань між рядами світильників становить 2 р = 3 м, між світильниками у ряді Я. = 1,7 м. Висота робочої поверхні Ир =0,8м, висота звису Иж = 0,1 м, висота підвісу А = 2,7 м. Виконуються зорові роботи найвищої точності з найменшим розміром об’єкта розрізнення — менше 0,15 мм на світлому фоні

3 середнім контрастом між об’єктом і фоном.

Прийняти коефіцієнт запасу к= 1,3.

Як знайти висоту ромба?

Ромб – це чотирикутник, у якого всі сторони рівні і протилежні сторони паралельні. Ця умова спрощує формули для визначення висоти – перпендикуляра, опущеного з кута на одну зі сторін. У чотирикутнику з кожного кута можна опустити висоти на дві сторони. Розглянемо, як знаходити висоти ромба, як вони співвідносяться один з одним.

Як знаходити висоту ромба

Чотирикутники – це такі фігури, у яких можуть змінюватися кути при незмінних довжинах сторін. Тому, на відміну від трикутника, мало знати довжини сторін чотирикутника, необхідно вказувати ще і розміри кутів або висоту. Наприклад, якщо кути ромба дорівнюють 90 °, то вийде квадрат. У цьому випадку висота збігається зі стороною. Розглянемо, як знайти висоту ромба при кутах, відмінних від прямих.

Визначаємо величину двох висот ромба, опущених з одного кута

Маємо ромб ABCD, у якого AB // CD, BC // AD, АВ = ВС = СD = D А = а. Висотою h називається перпендикуляр, опущений з кута на протилежну сторону. Опустимо висоту АН на сторону ВС, а іншу висоту АН1 опустимо з того ж кута на сторону DС.

Одне з властивостей ромба – рівність протилежних кутів, тобто LB = LD. Оскільки АВ = AD (всі сторони ромба всі рівні між собою), то висота АН = АН1. Аналогічно можна довести, що дві висоти, опущені з будь-якого кута, рівні між собою.

Як співвідносяться інші висоти ромба між собою

Оскільки протилежні сторони паралельні, то сума кутів, прилеглих до однієї сторони, дорівнює 180 °. Отже, синуси всіх чотирьох кутів рівні між собою:

Отже, всі висоти, опущені з будь-якого кута ромба, рівні між собою, а сторона, кут і висота пов’язані між собою жорстким співвідношенням: h = a – sinLA, де а – довжина будь-якого боку, LA – будь-який кут ромба.