Словник української мови
1. Прагнення, потяг до здійснення чого-небудь; хотіння. А в Чіпчинім серці вже ворушилося бажання верховодити (Панас Мирний, II, 1954, 269) ; Розказав я дідусеві Про бажання школярів Коло шахти «Кочегарки» Парк садить для шахтарів (Григорій Бойко, 3 Дон. краю, 1952, 63) ; Втомлених цілодобовим маршем піхотинців охопило бажання швидше пересісти на коней (Олесь Гончар, III, 1959, 70) .
2. Висловлювана ким-небудь думка про бажаність здійснення чого-небудь; побажання. Прийміть найгарячіші бажання Вам усього найкращого (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 228) .
3. Любовний потяг, пристрасть. Мої очі кричали, пекли, штурмували, щоб у них глянуть, щоб прочитати в них муку, кохання, бажання (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 256) ; Тоді було це на світанні. щока і огневе плече. Лилось нестримане бажання од золотих її очей (Володимир Сосюра, I, 1957, 311) .
Акта чи акту як правильно?
XXXVII. СЛОВНИК ГОРТАЙ, А СВІЙ РОЗУМ МАЙ (С. Караванський).
Бажання опанувати секрети української мови змушують нас звертатися до словників — мовних
порадників. Але словники не можуть заступити кожному з нас здорового глузду, або властивого майже
всім мовцям так званого почуття мови.
Сьогодні в Україні можна почути або прочитати такі вирази: «відповідно до Акта про державну
незалежність», «виходячи з Акта про державну незалежність». Форма Акта ріже вухо.
Чому?
Бо вона неправильна. Слово акт у даному разі вжито у значенні закон, указ. А ці слова — узагальнені
поняття — мають у родовому відмінку закінчення -у: закону, указу, і отже, так само має відмінятися слово
акт у значенні закон. Річ у тім, що словники не фіксують усіх можливостей вжитку слова. Слово, вживане
на означення предмета, вимагає у родовому відмінку закінчення -а. У якійсь окремій сфері діяльности таке
слово може набути значення узагальненого поняття, а з ним і закінчення -у в родовому відмінку.
Ось як це стається. Слово плуг у родовому відмінку має закінчення -а — плуга. І тільки таке
закінчення фіксують і сучасні словники й давнішні. Але коли слово плуг вжито, як назва організації Плуг,
то письменники 20-х років вступали до Плугу й виходили з Плугу, хоч словники закінчення -у не
фіксували. Очевидно, в літераторів 20-х років ще не було знищено почуття мови до тієї міри, щоб сказати
«вступаю до Плуга» або «виходжу з Плуга». Вони вживали форму Плугу, хоч її і не було у словниках.
Те саме і з «Актом про державну незалежність». Діяти треба «відповідно до Акту про державну
незалежність». «До Акту», а не «до Акта». Дарма, що словник каже, що родовий відмінок слова акт — акта»
Авторитетнішого за Караванського для мене не існує.