Але прийменники завжди пишуться окремо, а префікси — разом або через дефіс.
Різниця полягає в тому, що прийменник «до» в українській мові закріплений за офіційно-діловим стилем, а «по» – за розмовним. Тож у заявах, наказах та інших офіційних документах, зважаючи на роз'яснення Мін̓юсту, доцільно писати прийменник «до».
Прийменники самі членами речення не виступають, а підкреслюються разом із тим членом, з яким пов'язаний за змістом. Давайте підкреслимо члени речення у записаному реченні. Весна зіткала вчора гобелен у лузі – з трав, із квітів, з верболозів.
Прийменник — службова незмінна частина мови, що виражає відношення між предметами, відношення дії та ознаки до предмета, залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у реченні і разом з ними вказує на об'єкт дії, напрям, місце, час, причину, мету.
Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні. Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на: об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?)
Написання прийменників. Складні прийменники звичайно пишуться разом: понад, (по + над), попід, поза, поміж, попри, посеред, поперед, побіля, задля, заради, довкола, назустріч, наприкінці, услід …