У селі на Рівненщині вовки з’їли понад 10 собак
На півночі Рівненщини місцеві жителі та лісники зафіксували зграю вовків. Зокрема хижаки з’явились і у Старому селі, де почали викрадати собак
Про це йдеться у сюжеті телеканалу ITV, передає “Еспресо.Захід”.
За інформацією телеканалу, на півночі Рівненщини вовки з’їли понад 10 собак. Відомо, що нині у зграї ходить 6 вовків.
Житель Старого села Петро Павлович каже, що останнім часом вовки все частіше потрапляють у поле зору людей. То їх фіксують на під’їзді до села, то на його околицях. Нещодавно вовки посеред ночі викрали його пса.
І хоч пан Петро переконує, що не боїться вовків, його думку поділяють не всі. Зокрема жінки, які мають дітей. Людмила Вакулич розповідає, хоч випадків нападу хижаків на людей ще не було зафіксовано, страх все ж присутній.
Зграю вовків на своїй ділянці зафіксував Петро Василевич. Чоловік працює інспектором природного заповідника. Каже, що спостерігає за хижаками із листопада минулого року.
Зі слів начальника Старосільського ПНДВ Олега Захожого, вовки на Півночі Рівненщини – це не рідкість і аж ніяк не дивина. Безпосередньо у лісах Старосільського природоохороного науково-дослідного відділення вовки з’явились близько 5 років тому.
Олег Захожий додає, нині вовки не несуть жодної загрози для людей. Тож хвилюватись не потрібно. Разом з тим, у лісах на Півночі Рівненщини можна зустріти і багато інших дивовижних тварин. Наприклад видру, норку, борсука, лося, зайця, козулю, кабана та навіть рися.
На початку лютого ми писали, що сліди вовків уперше за п’ять років знову зафіксували на території Національному природному парку “Дермансько-Острозький” на Рівненщині.
Проста, але дуже глибока притча про те, як треба одягатися до храму. Обов’язково прочитайте!
У один з храмів став часто приходити на служби старий чоловік у поношеному одязі. Парафіяни ж того храму, одягалися завжди красиво, намагаючись щоб їх зовнішній вигляд, був нічим не гірше, ніж у інших. Але старого, здавалося, це зовсім не турбувало. Одяг поношений, запилений, на брюках виднілися сліди від плям … Якщо спочатку на старого просто дивилися з осудом, то з часом він їх став дратувати і вони звернулися до священика. Той пообіцяв вирішити їх проблему. Після Богослужіння він відвів старого в сторону і сказав:
– Ти знаєш, як люди повинні одягатися в наш храм?
– Тоді сьогодні ввечері, коли будеш молитися, попроси Бога, щоб Він тобі відкрив, як повинні бути одягнені люди, які приходять в цей храм.
На наступний день дідусь приходить до церкви в тому ж одязі. Священик питає його:
– Ти запитав Бога, як потрібно одягатися?
– Він сказав, що Він поняття не має.
Бо ВІН (Бог) ніколи НЕ БУВ у вашому храмі. Він не приходить туди, де злі люди.
Жив в одному селі старий дідусь. Він був самотнім і відлюдником. Вечорами біля його будинку грали місцеві хлопці. Діти раз у раз шуміли, чим сильно його дратували. Одного разу старий не витримав і сказав їм: – Якщо ви прийдете гратися сюди завтра, я вам дам по одній гривні. На наступний вечір діти прийшли і вели себе ще гучніше. Старий виконав обіцянку і сказав, що завтра також їм заплатить. Але на наступний день він вручив їм не по гривні, а тільки по 50 копійок. Ще через день старий роздав дітям лише по 10 копійок, сказавши: – На жаль, у мене закінчуються гроші. Ви не прийшли б завтра сюди погратися, як раніше? Але я вже не зможу вам заплатити. Хлопців це сильно розчарувало, і вони сказали – раз так, вони сюди взагалі не з’являться. Мовляв, чого це вони будуть за просто так витрачати свій час і сили? Так старий дочекався омріяної тиші. Мораль: Легко маніпулювати тими, чия мотивація полягає лише в грошах. Джерело
Мишу помістили на самий верх банки, наповненої зернами. Вона була щаслива, що навколо неї так багато їжі, і що тепер їй не потрібно бігати в пошуках. Тепер вона могла щасливо жити своїм життям. Насолоджуючись зернами, через кілька днів вона досягла дна. Тепер вона в пастці і не може з неї вибратися. Вона повністю залежить від того, хто годує і підкладає зерна в ту ж банку. Якщо на початку шляху у миші був вибір, – почати їсти і насолоджуватися, або втекти від банки з їжею і здобувати її самій, – то тепер вона не має ніякого вибору. Тимчасове задоволення може привести до довгострокових пасток. Свобода дається нелегко, але може бути втрачена дуже швидко. Не знаємо, хто автор, але щось в цьому є.
Дівчина чекала на свій рейс у великому аеропорту. Її літак був затриманий, а отже доведеться чекати кілька годин. Вона купила книгу, коробку печива і вмостилась у крісло, щоб провести час. Поруч з нею був порожній стілець, де лежав пакет печива, а на наступному кріслі сидів чоловік, який читав журнал. Вона взяла печиво, чоловік узяв теж! Її це роздратувало, але вона нічого не сказала і продовжувала читати. Та кожен раз, коли вона брала печиво, чоловік продовжував теж брати. Вона була не на жарт розлюченою, але не хотіла влаштовувати скандал в переповненому аеропорту. Коли залишилося тільки одне тістечко, вона подумала: «Цікаво подивитися, що зробить цей нахаба?». Ніби прочитавши її думки, чоловік узяв печиво, розламав його навпіл і простягнув їй, не піднімаючи очей. Це було межею. Вона встала, зібрала свої речі і пішла. Пізніше, коли вона сіла в літак, і відкрила сумочку, щоб дістати свої окуляри і витягла коробку печива… Вона раптом згадала, що поклала свою покупку в сумочку. І людина, яку вона вважала нахабою, ділилася з нею печивом, не проявляючи ні краплі гніву, просто з доброти. Їй стало так соромно. Але вже не було можливості виправити свою провину. Перш ніж гніватися, задумайтеся.Можливо неправі саме ви … Джерело
«Якось учень спитав у свого Вчителя: – Вчителю, скажи, що мені треба робити щоб зрозуміти хто я та стати на шлях просвітлення ? – Для початку забери в людей право вирішувати, хто ти. – Як це, Вчителю? – Хтось тобі скаже, що ти поганий, ти повіриш йому і засмутишся. Інший тобі скаже, що ти хороший – і ти радітимеш. Тебе хвалять чи сварять, вірять тобі чи зраджують. Допоки в них є право вирішувати, хто ти чи який ти, тобі не знайти себе. Забери в них це право! І в мене також…» Джерело
Один чоловік придбав собі за час земного життя дуже багато різного добра, розважався у веселих компаніях, жив без Бога, але одного разу захворів на невиліковну хворобу. Цей чоловік дуже боявся смерті, про несподіваний візит якої ніколи не думав. Тому покликав до себе жінку і почав просити: «Моя дорога дружино, допоможи мені, чим можеш, бо я дуже боюся помирати». А жінка зі сльозами на очах відповіла йому: «Чим я можу Допомагати тобі, коли вже лікарі не мають на тебе ради?» Тоді він закликав свого сина і говорить: «Сину мій, для тебе я трудився усе своє життя, не раз наражався на небезпеку задля тебе, і все, що я придбав, віддаю тобі, але допоможи мені тепер, щоб я так не мучився». Із великим жалем син споглянув на батька і мовив: «Дорогий тату, ви знаєте, що я люблю вас від усього серця, завдячую вам за все. Я дуже радо допоміг би вам, однак це не в моїх силах». Хворий скликав усю родину, всіх слуг, однак отримав від них таку ж відповідь. Тоді у відчаї закричав: «О брехливий світ, як жорстоко обманюєш людей! Я так вірно служив тобі тілом і душею, через що запропастив свою душу. Невже ж у нагороду за це я повинен гинути, а ти не хочеш допомогти мені? А де це щастя, що ти обіцяв мені? Люди добрі, я сам себе обманював. Хіба не краще було служити вірно Господу Богові, а Він, напевно, сьогодні допоміг би мені!» Як часто людина приходить до потрібного переконання у годині смерті, особливо коли не підготовлена відходить у вічність. Золото і срібло випадає з її рук, все минає, немов сон. Тому нагадує нам Святе Писання: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир. 7: 39). Священник Юрій Парфанюк
Все в цьому житті — не просто так … Давним-давно в маленькому містечку в Індії жив слуга зі своїм паном. Пан був милосердним, і завдяки цій рисі слуга зумів вивчитися грамоті і наукам, що було дивиною для людей його становища. Однією з щоденних обов’язків слуги було приносити воду з глибокого колодязя, який знаходився дуже далеко. Але слуга був старанним, тому кожен день ходив до колодязя і назад. Для того, щоб принести воду, слуга використовував спеціальне пристосування: два глечика, прив’язаних до двох кінців довгої жердини. Один з глечиків був дуже красивим, ідеальної форми, в той час як інший — з тріщиною. Тому, поки слуга повертався додому від колодязя, то у нього залишалося вже не два глечики з водою, а тільки півтора. Слуга ніколи не скаржився на цю обставину, як і його господар. Всі були задоволені. Але глечик ідеальної форми надзвичайно пишався собою і постійно хвалився глечику з тріщинкою: «Так просто подивися на себе. Ти навіть не в змозі утримати всю воду, поки слуга повертається додому. Ти абсолютно даремний. На відміну від тебе, я можу утримати в собі вдвічі більше води! Навіть господар любить мене більше!» Ці слова завдавали болю тріснутому глечику. Він сумував. Але мудрий слуга нічого не говорив і весь час носив воду за допомогою цих двох глечиків. При цьому він не скаржився своєму господареві і ніяк не реагував на зауваження цілого глечика. Але гарний глечик ніяк не вгамовувався і продовжував жартувати і знущатися над тріснутим. Так тривало близько двох років: тріснутий глечик терпів знущання, глузування і вірно служив своєму господареві, як міг. Однак в один день він все ж не витримав і розплакався, коли мудрий слуга ніс воду додому: «Мені соромно. Мені так соромно, що мене колись надбили, що я так і не виконав місію свого життя — не став справжнім помічником. Мені так шкода, що через мене ваш господар буде сердитися на вас — адже приносите менше води … » Слуга у відповідь тільки посміхнувся і відповів: «Глечику, а чи не помітив ти чогось особливого? Невже ти ніколи не помічав, що коли я повертаюся додому з водою, то завжди перекладаю тебе на ліве плече?» Глечик витер сльози і задумався. І він згадав! Дійсно, завжди і при будь-якій погоді слуга перекладав його на ліве плече, коли вони поверталися додому. «Так, саме так ви завжди робили, — сказав він юнакові. — Але чому?» «Поглянь на дорогу зліва від нас», — відповів слуга, посміхаючись. Глечик подивився. І, о диво! Одна сторона дороги, від колодязя до будинку, була вся — в чудових квітах! Тріснутий глечик не міг повірити! «Все це завдяки тобі, маленький глечику. Я спеціально ніс тебе на лівому плечі, щоб ти міг поливати насіння квітів, які я посадив кілька років тому. Я приношу ці прекрасні квіти своєму господареві і роблю його щасливим. Ти стільки доброго зробив для мене і для нас усіх, просто існуючи. Тому повинен пишатися собою, наш чудовий глечику», — відповів слуга. Мораль цієї чудової історії така: просто живіть. Живіть з усіма своїми недоліками. У Творця був свій особливий план, коли він створював вас. Навіть якщо сьогодні ви не розумієте остаточного задуму — одного разу все відкриється! Ви ясно і чітко зрозумієте, навіщо прийшли на цю Землю саме такими, а не іншими. Все в цьому житті — не просто так … Джерело
Дві свічки лежали поруч. Одна ще ніколи не була запалена, а інша до половини згоріла, вкриваючись застиглим воском-сльозинками, що стікав при горінні. Незапалена свічка згорда подивилась на подругу і сказала: — Щовечора ти приходиш все меншою. Так і не встигнеш насолодитися життям, бо тіло твоє скапує воском. — Так, я знаю, але немає печалі і жалю в моєму серці. Наше життєве призначення – запалювати вогники, освітлювати шлях, миготіти таємничістю при вечірній молитві. У цій ситуації шкодувати треба тебе, бо у кого немає мети, той нікому не потрібний. З часом ти зрозумієш цю істину і захочеш горіти, щоб прожити коротке, але корисне життя. Запалюйте серця, несучи вогонь добра та щастя, бо полум’я не згасає, якщо від нього запалюються інші. Джерело
Друзі, сьогодні у нас для вас дуже коротка і дуже мудра притча-молитва, про яку рекомендуємо пам’ятати: «Господи, дай мені терпіння прийняти те, чого я не можу змінити, дай мені силу змінити те, що я можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити одне від іншого.». Фрідріх Кристоф Етінгер Джерело
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання. При копіюванні матеріалів сайту обов’язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю.