Крим як скриня Пандори: уроки, які варто винести

Війна розпочалася 20 лютого 2014 року, десять років тому, з моменту окупації українського Криму рф.

Десять років руйнування системи міжнародної безпеки та міжнародного гуманітарного права, системних порушень прав людини.

Руками безшевронних “зелених ввічливих чоловічків” в перші години та дні агресії російські керманичі розбили скриньку Пандори війни та подальших кроків широкомасштабних вторгнень. Реакція обʼєднаного Заходу, а також міжнародних структур впродовж 2014 року й наступних часових меж виявилася непропорційною обсягу безпекових та гуманітарних загроз, які виникли внаслідок незаконної російської окупації території українського Кримського півострову.

Російська сторона постійно обходила секторальні, а по суті територіальні міжнародні санкції щодо роботи в Криму західних кампаній та інші обмеження. Обсяг санкцій не став мотивом для зміни поведінки і політичних рішень рф. Скоріше черговим стимулом, адже кардинальним чином не впливав на можливості так званої “кримської інтеграції”.

Значною мірою відповідь, непропорційна загрозам, й спричинила наступні події щодо агресії рф на сході України, й стала одним із прологів широкомасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2024 року.

Брак адекватних стримувань, відповіді, пропорційної ризикам, з боку демократичних країн на агресію провокував росію робити подальші кроки. І широкомасштабний наступ – на жаль, логічний хід у цій історії.

У День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, який після подій 2014-го року відтепер вшановуємо щороку 26 лютого, також було зруйновано російській міф про мирний характер “возз’єднання” – саме так в російському дискурсі характеризують окупацію та спробу анексії суверенної української території.

Окупація Криму у внутрішньому російському вимірі надала путінському режиму додаткові складові імперської легітимності – в російському суспільстві склався своєрідний “російський консенсус”. Кримська окупація продовжила та перезапустила руйнівні тоталітарні процеси, реанімувала квазіімперські очікування.

Впродовж років рф постійно намагалася демонструвати викривлену легітимність своїх територіальних зазіхань на Крим. Вони відбувалися паралельно із впровадженням безлічі наративів і публікацією статей російського президента, де прямо заперечувалися можливості існування української держави, української політичної нації. Фактично вони містили заклики до геноциду та дегуманізації українців.

Заперечення права на існування України унаочнилося у російських воєнних злочинах під час широкомасштабного російського вторгнення. І з безпекового погляду, і з політичного, світ виявився абсолютно не готовий прийняти тодішні виклики.

Практика заморожування конфліктів на пострадянському просторі свідчила, що агресора начебто можливо “вгомонити”. Пожертвувати “малим”, аби не допустити великої війни. Але підвалини 24 лютого 2022 закладалися саме тоді, коли був окупований Крим.

Так званий “кримський консенсус” в російському суспільстві зрештою зіграв в мінус й тим начебто ліберальним політичним силам, хто підтримав “провідну скрєпу”, й тим, хто був показово проти. Захоплення півострова фактично легітимізувало подальшу агресію з боку путінського режиму – за підтримки “аудиторії телевізора”, але також політиків, які обережно уточнювали про “не бутерброд”.

Чим це може обернутися для своїх же “підданих”, тоді мало хто замислювався. Подивитися на крок уперед не було змоги посеред загальної ейфорії.

Окупація та спроба анексії вцементувала у політичну свідомість імперський дискурс. “Все вірно – ми відновили історичну справедливість”.

За роки тимчасової окупації Криму росія використовувала цю територію як жахливу оруеллівську соціальну лабораторію. Інтеграція в соціальний, культурний, економічний, безпековий “простір росії” відбувалася шаленими темпами. Тут використовували всі методи – від активної мілітаризації півострова в безпековому плані та мілітаризація суспільства до “м’якого” вичавлювання, а фактично депортації корінного народу України, кримських татар, “судових” впроваджень щодо “дискредитації російської армії”.

Репресії та порушення прав людини, примус до громадянства рф, руйнування української культурної спадщини – цей перелік тривалий та відкритий. З усіма відповідними наслідками. Випробувані методи так званої “інтеграції” пізніше широко застосовувалися окупантами на півдні та сході України.

Сьогодні Крим використовується як оперативний кадровий резерв для заповнення адміністративних посад окупаційних адміністрацій Півдня, щоб створити видимість проросійської підтримки. Крим надав (і надає) “допомогу” в організації видачі російських паспортів – херсонські гауляйтери отримували їх з рук кримських “колег”. Українських вчителів із Херсонської області “перепрофілюють” у Криму, щоб підготувати їх для роботи на тимчасово окупованих територіях за так званими російськими стандартами.

За ці десять років вивчення української мови в школах Кримської автономії як предмету зведено майже до нуля. Це цілеспрямована політика, яка супроводжувалася залякуванням батьків і поширенням антиукраїнських наративів, що носять геноцидальний характер: ані України, ані українців “не існує”. На тимчасово окупованих територіях в навчальні плани теж введено “рідну мову”. За замовчуванням це російська.

Що з цим робити?

Принаймні системно протистояти впровадженню тез росії про легальність окупації і анексії. Використовувати міжнародні майданчики для дезавуації “економічних проєктів”, які начебто працюють попри санкції. Оприлюднювати чіткі тези, що тема Криму не може бути будь-яким підґрунтям для якихось компромісів з рф, адже це продовжує закладати далекосяжні стратегічні наслідки, які підриватимуть систему міжнародної безпеки, що зазнаватиме трансформацій.

Не менш важливо підтримувати міжнародну складову, зокрема на “Кримській платформі”. Головний меседж – відновлення справедливості для жертв і повернення Криму в склад України. Це в інтересах не тільки української держави, але загального міжнародного права, адже поступки за рахунок людей та територій призведуть у підсумку до ще більших викликів для системи стримувань і противаг. Аргументи про начебто “історичні” землі та легітимність територіальних зазіхань – прямий шлях до авторитаризму і агресії. Це проходила Європа в 30-ті роки 20 століття.

Усередині суспільства нам потрібно виробити спільну візію: як відбуватиметься кінетична деокупація та реінтеграція Криму? Це тривалий шлях, але без нього ми не зможемо стати насправді стійкими.

Подібні візії та моделі опрацьовуються вже сьогодні. Триває робота з пошуку інструментів та шляхів когнітивної деокупації, зокрема, тих громадян, які перебувають під десятирічним отруйним впливом інформаційного “Новачка” – російської пропаганди.

Для світу ми маємо донести думку, що з Криму фактично почалась руйнація міжнародного права. Реакція країн-партнерів була непорівнянна із наявними безпековими викликами. Це відкрило двері для подальшої військової агресії.

Винести уроки – це той мінімум, що може зробити міжнародна спільнота.

Юлія Тищенко

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

«Гобсек»: аналіз, проблематика та паспорт твору Оноре де Бальзака

Велика кількість грошей завжди приваблювало і наразі приваблює суспільство, проте чи дійсно гроші можуть дати те щастя, окрім матеріального для людини? Адже духовне щастя отримати за допомогою грошей просто неможливо.

Якщо дивитись зі сторони, що все в цьому світі можна купити за гроші, то звісно можна стверджувати, що все життя будується лише на «повних карманах», а духовне збагачення людина вважає за потрібне перенести взагалі на другий план. Проте, духовне збагачення все ж таки повинно займати ключову позицію у житті кожного, оскільки без розуму неможливо заробити жодної копійки у світі. Оноре де Бальзак вирішив присвятити твір, який повністю розкаже про призначення грошей у житті кожної людини та хто і як вміє їх використовувати – «Гобсек».

Паспорт твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Автор – Оноре де Бальзак

Рік написання: – 1830

Жанр: Повість

Літературний рід – епос

Стиль – реалізм

Тема: зображення впливу «золотого мішка» на внутрішній світ людини.

Ідея: гроші – не винні, оскільки вони тільки умовність, яку вигадали люди; важливо хто ними володіє та з якою метою використовує.

Конфлікт: почуття – розум, буржуазне суспільство – талановита особистість.

Тематика твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Автор твору «Гобсек» вирішив висвітлити вплив «золотого мішка» або інакше кажучи великої кількості грошей у людини на її внутрішній світ. Особливу увагу слід приділяти тим людям, які вважають за потрібне заробляти кошти лише для проживання у цьому світі, проте існують і такі, хто вважає, що гроші не можуть зіпсувати людину. Існує величезна кількість прикладів, які доводять, що ті люди, які вміють розпоряджатись заробленими коштами, тих звісно висока заробітна плата не змінює, а є й такі, хто усе життя жив на «воді із хлібом» і після першого великого заробітку починає змінюватись не завжди у гарну сторону.

Цікаво: «Сон» або «У всякого своя доля»: аналіз, проблематика та паспорт твору Тараса Григоровича Шевченка

Для того, аби більш детально розглянути твір «Гобсек» Оноре де Бальзака, необхідно познайомитись із героями твору та зрозуміти яку роль вони відіграють.

Головні герої твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Твір «Гобсек» включає у себе наступних героїв:

1. Дервіль – працює адвокатом та вважається чесним і порядним громадянином;
2. Гобсек – справедливий чоловік, але по-своєму, він вважається розважливим та скупим героєм;
3. Де Гранльє – багата жіночка-віконтеса;
4. Камілла – донька віконтеси де Гранльє, яка закохана в Ернеста де Ресто;
5. Анастазі де Ресто – героїня, яка уособлює у собі жіночність, має знатний статус порівняно із іншими героями та є дружиною графа де Ресто;
6. Граф де Ресто – герой, який висвітлений як обдурений чоловік, проте має риси знатного пана та батька сімейства де Ресто;
7. Ернест де Ресто – хлопець, в якого закохана Камілла, він є спадкоємцем батькових статків;
8. Максим де Трай – герой, який є коханцем графині де Ресто та вважається марнотратним гульвісою;
9. Фанні Мальво – швея.

Кожен із цих героїв, уже навіть дивлячись із короткого опису мають свою власну історію, яка буде виднітись впродовж всього читання твору «Гобсек» Оноре де Бальзака.

Ідея написання твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Автор вирішив написати свій твір для того, аби людство зрозуміло, що гроші не винні, що хтось заробляє більше, а хтось менше, адже найголовніше – це вміння розпоряджатись своїм бюджетом.

Окрім цікавого подання теми та ідеї твору, автор зміг висвітлити конфлікт між почуттями та буржуазним суспільством, де почуття – це здоровий ґлузд людини, а буржуазне суспільство – особистість, яка має у собі безліч талантів.

Композиція твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Своєрідна композиція твору «Гобсек» Оноре де Бальзака містить у собі 5 елементів розвитку, до яких входять:

1. Експозиція – віконтеса де Гранльє проводить свій буденний вечір у власному будинку;
2. Зав’язка – у бесіду втручається адвокат Дервіль;
3. Розвиток дії – Дервіль починає свою розповідь про головного героя твору Гобсека;
4. Кульмінаційний момент – Гобсек починає свій монолог про золото;
5. Розв’язка – віконтеса пом’якшує своє ставлення до графа де Ресто, а головний герой помирає.

Проблематика твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Проблеми, які автор зміг порушити у своєму творі «Гобсек» доволі складні та їх значна кількість, порівняно із іншими творами як української, так і зарубіжної літератури.

До основних проблем, які Оноре де Бальзак порушив у своєму творі входять:

1. Вплив грошей та їх влада над людиною;
2. Сенс людини у суспільстві та їх взаємозв’язок;
3. Життєвий вибір люидни;
4. Багатство і бідність;
5. Складність стосунків між людьми;
6. Кохання;
7. Сенс людського буття;
8. Деградація особистості;
9. Марнотратство і неусвідомленого накопичення статків;
   Самотність;
10. Благородство і марнославство.

Що означає назва твору «Гобсек» Оноре де Бальзака?

Історія вибору назви для свого твору автор Оноре де Бальзак змінював три рази. Вперше він вирішив назвати свій твір «Лихвар», який несе у собі лише нейтральне слово, яке просто показує рід занять головного героя. Ця назва була придумана у 1830 році, проте через 5 років автор вирішує змінити назву і твір називають «Татусь Гобсек», що більш пом’якшує стиль життя головного героя. Остаточна назва була придумана у 1848 році, яка уточнює те, що Гобсек – це невблаганна та жорстока людина.

Твір «Гобсек» Оноре де Бальзака змальовує соціальне явище, а саме владу грошей над людьми ті досліджується згодом за допомогою «історії людського серця».

Історія написання твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Невелика за обсягом, написана у формі розповіді в оповіданні, повість «Гобсек» безпосередньо пов’язана з романом «Батько Горіо». У цій повісті ми знову зустрічаємося з деякими героями «Людської комедії» Оноре де Бальзака. Серед них – графиня де Ресто, старша дочка батька Горіо, а також лихвар Гобсек і адвокат Дервіль, які згадуються в романі «Батько Горіо».

Над повістю «Гобсек» Бальзак працював порівняно довго і особливо ретельно. Письменник наполегливо прагнув досягти в ній художньої досконалості, переконливо і достовірно передати в образі лихваря сутність сучасної йому епохи. Про це свідчать три редакції повісті, здійснені письменником протягом 18 років, і ті зміни, які він постійно вносив в кожну нову редакцію.

Першому варіанту повісті передував нарис «Лихвар», написаний Бальзаком для столичного журналу «Мода». Цей нарис згодом і став першою главою повісті, що вийшла в 1830 р під назвою «Небезпеки безпутності». Під цією назвою повість була включена письменником у цикл «Етюди вдач» (підрозділ «Сцени приватного життя») – першу частину «Людської комедії».

У ньому основна увага була зосереджена на аморальної стороні життя французької аристократії, якій письменник протиставляє духовне відродження Гобсека: лихвар віддає молодому Ернесту де Ресто статок, необхідний для одруження, за що мати Ернеста – графиня де Ресто добивається для лихваря дворянського звання, і, врешті-решт, Гобсек відмовляється від своєї не надто благородної практики і стає депутатом.

У 1835 р з’являється новий варіант повісті, але вже під назвою «Папаша Гобсек». Як вважають дослідники творчості письменника, ця назва була дана повісті за аналогією з романом «Батько Горіо». У нових історичних умовах, через п’ять років після липневої революції, в обстановці запеклої боротьби за збагачення письменник переносить центр уваги читачів з аристократії на нових господарів життя. На перший план виступає лихвар Гобсек. Друга редакція повісті закінчувалася описом страшної комори вмираючого лихваря, а графиня де Ресто постає перед читачами в якості дочки батька Горіо. Таким чином, два твори виявилися пов’язаними як «різні варіанти однієї і тієї ж теми про владу золота і його жертви». Безжалісному Гобсеку і спраглим до розкоші аристократам Бальзак протиставляє стряпчого Дервиля і швачку Мальво, працьовитих і чесних молодих людей, вихідців з простого народу.

У 1848 Бальзак знову повертається до повісті. Він знову змінює її назву, відкидаючи слово «папаша», що додає образу головного героя добродушний відтінок. Тепер повість називається коротко: «Гобсек». У цьому остаточному варіанті з’являється розповідь про минуле лихваря і про те, як він заробив свій капітал.

В основу повісті «Гобсек» були покладені життєві спостереження письменника, тому дослідники творчості Бальзака вважають, що окремі її елементи носять автобіографічний характер. Наприклад, Мервіль, в конторі якого, будучи студентом, працював Бальзак, послужив прототипом для героя повісті «Гобсек» – нотаріуса Дервиля.

Переказ твору «Гобсек» Оноре де Бальзака

Click on a star to rate it!