ДУГА

1. Округла крива лінія. Поблискуючи на сонці полірованим металом, диск летів у поле, описуючи в повітрі широку дугу (Собко, Біле полум’я, 1952, 185); // Те, що має форму округлої кривої лінії. На широкому лобі лягли тонкі дуги чорних брів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 173); Переді мною Хортиця і величава дуга греблі Дніпрогесу (Довж., II, 1959, 65); Він піднявся на другий поверх, зайшов до номера і ліг у широке ліжко з трубчастими мідними дугами (Руд., Вітер. 1958, 113); // у знач. присл. дуго́ю і ду́гами. У вигляді, у формі дуги. Над очима чорні бровенята дугами послалися (Мирний, IV, 1955, 253); Міст над рікою прогнувся дугою (Дор., Єдність, 1950, 61).

∆ Електри́чна дуга́, фіз. — один з видів електричного розряду між близько розміщеними електродами. У 1882 р. російський інженер М. М. Бенардос винайшов спосіб зварювання металів за допомогою електричної дуги (Курс фізики, III, 1956, 108); Електрична дуга виникає між кінцем електродного дроту і деталлю, що зварюється під шаром гранульованого флюсу (Слюс. справа, 1957, 258).

2. мат. Частина кривої, розміщена між двома будь-якими її точками.

3. Частина кінської упряжі з зігнутого тонкого стовбура дерева, яка служить для прикріплення голобель до хомута. Ви тільки за дугу, а він вже й на возі (Укр.. присл. 1955, 168); Візок шалено стрибає лісовою дорогою, і дзвоник захлинається під дугою (Донч., III, 1956, 58); * У порівн. [Жінка Юсуфа:] Ой, дід, дідуган, ізогнувся, як дуга, а ми, молоденькі, гуляти раденькі! (Н.-Лев., II, 1956, 447).

◊ Гну́ти в дугу́ (в три дуги́) див. гну́ти; Згина́тися (зігну́тися) в дугу́ (дуго́ю) див. згина́тися.

4. розм. Приймач струму на трамвайних вагонах. Над трамвайними дугами займались і погасали синьо-зелені спалахи (Дмит., Розлука, І957, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 431.

Дуга́, ги́, ж. Дуга — согнутая линія или согнутый дугою предметъ; часть различныхъ снарядовъ. Шух. І. 98, 199, 224, 225, 228, 278. Также дуга въ упряжи. Ой ти старий дідуга, ізогнувся як дуга. Н. п. Гне з лози дугу. Дід за дугу, а баба вже й на возі. Ном. № 5768. Ум. Ду́жка, ду́жечка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 453.

дуга Переклад слова

дуга

// у знач. присл. дуго́ю і ду́гами. У вигляді, у формі дуги.

Над очима чорні бровенята дугами послалися (Мирний, IV, 1955, 253);

Міст над рікою прогнувся дугою (Дор., Єдність, 1950, 61).

∆ Електри́чна дуга́, фіз. — один з видів електричного розряду між близько розміщеними електродами.

У 1882 р. російський інженер М. М. Бенардос винайшов спосіб зварювання металів за допомогою електричної дуги (Курс фізики, III, 1956, 108);

Електрична дуга виникає між кінцем електродного дроту і деталлю, що зварюється під шаром гранульованого флюсу (Слюс. справа, 1957, 258).

2. мат. Частина кривої, розміщена між двома будь-якими її точками.

3. Частина кінської упряжі з зігнутого тонкого стовбура дерева, яка служить для прикріплення голобель до хомута.

Ви тільки за дугу, а він вже й на возі (Укр.. присл. 1955, 168);

Візок шалено стрибає лісовою дорогою, і дзвоник захлинається під дугою (Донч., III, 1956, 58);

*У порівн. [Жінка Юсуфа:] Ой, дід, дідуган, ізогнувся, як дуга, а ми, молоденькі, гуляти раденькі! (Н.-Лев., II, 1956, 447).

◊ Гну́ти в дугу́ (в три дуги́) див. гну́ти;

Згина́тися (зігну́тися) в дугу́ (дуго́ю) див. згина́тися.

4. розм. Приймач струму на трамвайних вагонах.

Над трамвайними дугами займались і погасали синьо-зелені спалахи (Дмит., Розлука, І957, 31).

Значення в інших словниках

1. Дуга — Дуга́ іменник жіночого роду населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
2. дуга — Дуга́. Веселка, райдуга. В минувшу п’ятницю на сам празник Богоявленія видко було в Чернівцях перед вечером на східній части неба величаву дугу, якої еліті рідко побачити (Б., 1895, 2, 3) // пол. dęga, dąga — дуга, веселка; стсл. Українська літературна мова на Буковині
3. дуга — [дуга] -ги, д. і м. -уз’і, мн. дугие, дуг дв’і дуги Орфоепічний словник української мови
4. дуга — -и, ж. 1》 Округла крива лінія. || Те, що має форму округлої кривої лінії. || у знач. присл. дугою і дугами. У вигляді, у формі дуги. Електрична дуга фіз. — один із видів електричного розряду між близько розміщеними електродами. 2》 мат. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. дуга — 1. лук 2. це до воза Словник чужослів Павло Штепа
6. дуга — До дуги й удила не достає тільки воза й кобили. Жарт про бідного, який не має ні воза, ні коня. Приповідки або українсько-народня філософія
7. дуга — Веселка Словник застарілих та маловживаних слів
8. дуга — див. держак; кривий Словник синонімів Вусика
9. дуга — Частина кривої, що міститься між 2 точками; еквівалент відрізка прямої. Універсальний словник-енциклопедія
10. дуга — в дугу́, зі сл. зігну́ти, зігну́тися і т. ін. Дуже, надто. За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (М. Коцюбинський); Дід Прокіп, зігнутий в дугу, так як би чогось пильнуючи під ногами, з’являвся у завулку (П. Панч). в три дуги́. Фразеологічний словник української мови
11. дуга — Дуга, -ги ж. Дуга — согнутая линія или согнутый дугою предметъ; часть различныхъ снарядовъ. Шух. І. 98, 199, 224, 225, 228, 278. Также дуга въ упряжи. Ой ти старий дідуга, ізогнувся як дуга. н. п. Гне з лози дугу. Дід за дугу, а баба вже й на возі. Ном. № 5768. ум. дужка, дужечка. Словник української мови Грінченка