Великдень у традиціях. Забуті українські звичаї Пасхи від етнографів

До Пасхи господарі мали вичистити все від зимового бруду і сміття.

При чому зробити це все треба було ще до четверга.

Професор Килимник у своїх працях пише, робота по господарству була чітко розділена по днях тижня.

У понеділок треба було помазати глиною і побілити стіни в хаті. На Різдво не завжди це можна було зробити, тому цього разу, які б не стояли холоди, треба було знайти час, щоб прибрати все.

Долівку підводили обов’язково жовтою і червоною глиною. Мили столи, лави, вікна, двері, все складали, прибирали, адже після цього “порядків” принаймні два тижні вже ніхто не робив.

У вівторок влаштовували велике прання – прали ледь не все, що було у домі. Господар у той час наводив лад в хлівах.

У середу – закінчували все, що не встигли поробити у попередні дні. В цей же день завершували городні роботи. За звичаєм після Страсного четверга працювати на городі вже не можна було.

До свята готували якрайкращі вбрання. Це робили також у середу. Якщо до Різдва традиційно треба було справити сорочку, то на український Великдень – це були чоботи і коралі.

Дівчата до Паски золотили вінки. Ті, що багатші, купували листкове золото, схоже на фольгу, таке, що могло перейти на матерію, відкреїтися від паперу, коли його притулиш. Золото прикладали до листочків, пір’їнок і таким чином оздоблювали вінок.

На Страсному тижні господарі вже старалися нічого з хати не позичати.

ЧЕТВЕР – ЯК РУБІЖ

Початок великодніх свят відраховували саме від четверга.

Дуже багато традицій та вірувань було пов’язано із цим днем. За Біблією, це день розп’яття та мук Христа – за увесь передпасхальний тиждень найсумніший і найскорботніший день.

Ввечері люди йшли до церкви послухати про Страсті Господні.

Відранку ж у них була тьма роботи. Саме від четверга і до суботи тривали приготування смаколиків до свята.

Господині у четвер пекли паски. Кожна старалася якнайкраще оздобити святковий хліб.

“Паску у деяких регіонах прикрашали так само, як коровай. І безконечником, і листочками, і пташками. Чого точно не було – не покривали її глазур’ю та посипками польоровими.

Особливо красивими були паски на Закарпатті. Це було щось неймовірне! Їх робили схожими на корону. Увесь день майстрині трудилися над неперевершеною архітектурою з тіста“, – розповідає етнографка Галина Олійник.

На Чернігівшині та Полтавщині робили сирну паску.

Для цього виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Її клали у форму і затискали. Цей сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. На свято паска була готова до вживання – її не випікали.

На Гуцульщині існували два окремі поняття “бабка” і “паска”. Паска була несолодка і робилася з 5-6 яєць, а бабка була здобна, з 15-30 яєць, і з родзинками.

Після того, як випікали святковий хліб, жінки засували ноги і руки в піч, яка трохи охолола, щоби не боліли і могли багато ходити і працювати.

У Чистий четвер виварювали сіль, розповідає пані Галина. Четвергова сіль вважалася одним з найсильніших захисних оберегів.

Кам’яну сіль варили у воді, доки вона не ставала біленькою і чистою. З нею йшли у церкву в четвер на Страсть, а потім цю ж саму сіль святили на Паску.

Нею захищалися проти вроків, проти проклять, сипали під порогом, щоб в хату не проскочило нічого лихого.

Етнографка татож додає, у вечері в Чистий четвер молодь скрізь запалювала вогні, а парубки котили запалене дерев’яне колесо.

Такі традиції були пов’язані з померлими предками. Вважалося, що Бог в цей час відпускав душі на землю. Душі були різні – і добрі, і злі. Вогонь мав захистити від лихого.

Багаття палили біля цвинтарів та біля церкви, коли йшли зі Страсті.

Писанки, крашанки та інші способи прикрашання яєць на Великдень

Етнографка Галина Олійник каже, розписувати великодні яйця треба було увесь Страсний тиждень.

“Є різні твердження. Одні казали у п’ятницю великодню не можна писати писанки, бо то гріх.

Знаю села, де якраз в п’ятницю писали, бо після того, як виносили плащеницю, не можна було нічого особливого робити“, – додає вона.

В джерелах зустрічаються згадки, що писанки писали гуртом, однак пані Галина каже, частіше все ж для цього усамітнювалися.

У писанки закодовували свої бажання, прагнення та мрії. Тож дівчата воліли лишитися для цього на самоті, бо могли щось таке побажати, чого не хотіли виказувати іншим.

“Писанки малювали на повних і тільки на повних яйцях.

На пустих яйцях на центральній Україні малювали тільки ті писанки, які несли на цвинтар. Їх вішали на деревах, щоби пращури з ними розмовляли“, – наголошує пані Галина.

Для того, щоб розписані яйця не псувалися, їх засушували. Писанки клали у піч після випікання паски. Чекали, поки піч трохи остужувалася, щоб яйце не тріснуло. Віск на писанці розтоплювався, рівномірно покривав писанку і яйце ставало твердим. Крім того, верхній шар білка наче запікався, і писанка вже не псувалася, а всихала.

Розписані яйця на свята служили за валюту. В хаті їх могли писати до 60 штук, каже експертка.

“Їх дарували, обмінювали. Писанки заорювалися, щоб була щаслива нива. Клалися під хату, коли ставили фундамент. Їх клали в колиску, аби дитина добре спала і нічого лихого її не тривожило.

Після освячення писанки клали у воду, щоб дівчата вмивалися і були “красними як писанка”.

Зараз таких обрядів теж немає, бо яйця переважно фарбують штучними барвниками і так можна собі “заробити” алергію чи подразнення шкіри. Раніше ж для фарбування використовували вільху, сік моркви чи буряка, дубове листя та цибулиння“, – каже пані Галина.

Традиції у ніч Великодня

Наповнення великоднього кошика різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки, паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки.

В центральній Україні, зауважує етнографка, паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

За звичаєм Великодній кошик чи ночви зі смакотою зав’язували у хустку або покривало.

“Моя мама казала, ще дід клав нецки у верету (покривало), завдавав на плечі та йшов святити паску.

Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев’яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня“, – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв’язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, “щоб розум розв’язати”.

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім’ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім’я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

Галина Олійник каже, вважалося, що у ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити “дзвін” або “вежу”, як її називали, у кілька “колін”.

“Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята.

Було багато ігор, як от “Чий батько дужчий” (стукання крашанками), “Довга линва” (перетягування каната), “Ми кривого танцю йдемо”, з меншими дітьми грали “Соловеєчку-пташку-сватку” та “Як сіють мак“, – зауважує експертка.

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним – бо всі “волочилися” від хати до хати у гості.

До наших днів дійшла традиція Обливаного понеділка, однак з часом вона втратила свій сенс та автентичність, каже етнографка.

Раніше хлопці поливали водою лише дівчат зі своєї громади. Старших пань ніхто не чіпав.

Це не було загальне обливання. Облити міг хтось з родичів приблизно одного віку, кум куму, наприклад, але легесенько, для годиться.

Дівчата хлопців не обливали. Натомість на Бойківщині дівчата парубків у вівторок за обливаний понеділок били кропивою.

Людмила Панасюк, УП. Життя

Вас також може зацікавити:

🥚 Як пережити Страсний тиждень і правильно вийти з посту. Радить дієтолог

🥚 Писанки, крашанки, крапанки: великодні яйця в домашніх умовах. Ідеї декору та природні барвники

🥚 Чому треба прийти з церкви раніше за сусіда? Перевірте свої знання традицій Великодня

🥚 Як зібрати великодній кошик

🥚 Великдень вдома: як спекти та освятити паску, розклад літургій по телебаченню/онлайн та рекомендації церков

🥚 Великдень у традиціях. Забуті українські звичаї Пасхи від етнографів

Пасха, Паска чи Великдень: як правильно називати Воскресіння Христове

Все ж українці не завжди знають, як правильно називати це велике свято. У цьому допоможе 24 Канал.

Пасха, Паска чи Великдень

Великдень вважають одним із найважливіших свят у році. В Україні почали святкувати Воскресіння Христове ще наприкінці першого тисячоліття – відколи запровадили християнство.

У більшості словників української мови за Воскресінням Христовим закріплена назва “Великдень”, тобто “Великий день”. “Воскресіння Христове” – більш церковний варіант; цю назву також використовують у урочистому стилі та в художніх творах.

Мовознавець Олександр Авраменко вказує, що у словнику української мови Бориса Грінченка немає слова “ПасХа” на позначення Великодня. Той же Авраменко каже, що “Пасха” означає “Пейсах”, “Песах” – а це іудейське свято. Але, як зазначає літератор та кандидат філологічних наук Роман Дубровський, в інших словниках слово “Пасха” таки є. Що важливо, прописане слово “Пасха” на позначення Великодня і в Академічному тлумачному словнику української мови.

В окремих регіонах України Великдень ще називають “Паскою”. Поширений цей варіант у розмовній мові. Все ж “паскою” українці звикли називати великодній хліб. Тому для означення свята краще вживати вищезгадані назви.

Як правильно називати Воскресіння Христове / Build Portal

Походження і значення “Пасхи”

Поняття “Пасха” має глибоке дохристиянське коріння, кажуть мовознавці. На території України Пасха, або Великдень зберігає елементи дохристиянських вірувань, зокрема крашанки (писанки) – символ життя, весни, сонця, – які у християнстві є символом спокути гріха людини.

В культурі єврейського народу назва свята Пасхи походить від “песах”, етимологія якого – з дієслова “пасах”. Воно означає “виконання ритуального танцю навколо жертви, яку приносять Богу”.

У Старому Заповіті є відомості про іудейську Пасху, підкреслюється її історично-месіанське значення. Християнство сприймає Пасху – як Воскресіння Христове, надавши їй нового змісту: адаптувавши до центральної постаті свого віровчення – Ісуса Христа.

Християнська Пасха символізує утвердження перемоги добра над злом, життя над смертю, вічних цінностей над тимчасовими, перехідними, тлінними.

Тож якщо ви Великдень назвете “Паскою”, фатальної помилки не зробите – це свято має кілька назв.