В Україні посилено захист прав інтелектуальної власності: нові інструменти боротьби з порушеннями

З 15 квітня 2023 року в Україні набув чинності Закон №2974-IX від 20.03.2023 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності”, яким внесено важливі зміни, які дозволять правовласникам більш ефективно захищати свої права в судовому порядку.

Зміни передбачають, зокрема:

1. Витрати, пов’язані з вилученням і знищенням контрафактних або піратських товарів, обладнання і знарядь для їх виготовлення — покладаються на порушника.
2. Порушення прав інтелектуальної власності з недбалості або ненавмисно — також є підставою для вилучення і знищення контрафактних або піратських товарів, обладнання і знарядь для їх виготовлення, або для стягнення компенсації з порушника в розмірі ліцензійного платежу.
3. Опублікування відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення здійснюється за рахунок порушника.
4. Правовласник в судовому порядку має право витребувати інформацію про походження і мережі розповсюдження товарів або надання послуг, що порушують право інтелектуальної власності чи щодо яких існують достатні підстави вважати, що розповсюдження таких товарів або надання таких послуг порушує права інтелектуальної власності.

Компенсація має становити не менше ніж розмір ліцензійного платежу, і може бути визначена судом в більшому розмірі, залежно від обсягу порушення, вини порушника та інших обставин, що мають істотне значення.

Компенсація встановлюється в розмірі ліцензійного платежу, якщо порушник зможе довести, що порушення відбулось ненавмисно і без недбалості.

За Вашим запитом експерти PwC в Україні будуть раді надати консультаційну підтримку щодо всіх питань, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

Інтелектуальна власність в Україні

Поняття, суб’єкти та нетрадиційні об’єкти, види інтелектуальної власності в Україні. Захист прав та оцінка ІС

Путівник за статтею

Що таке інтелектуальна власність

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;
• комп’ютерні програми;
• компіляції даних (бази даних);
• виконання;
• фонограми, передачі (програми) організацій мовлення;
• наукові відкриття;
• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
• раціоналізаторські пропозиції;
• сорти рослин, породи тварин;
• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
• комерційні таємниці.

Види права інтелектуальної власності в Україні

Авторське право

Авторським правом є право інтелектуальної власності на літературний, художній чи інший твір, зокрема:

• романи, поеми, статті та інші письмові твори;
• лекції, доповіді, проповіді та інші усні твори;
• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;
• музичні твори (з текстом або без);
• аудіовізуальні твори;
• твори живопису, архітектури, скульптури, графіки;
• фотографічні твори;
• твори прикладного мистецтва;
• ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або науки;
• перекази, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
• збірники творів, якщо вони за добіркою або упорядкуванням їх складових є результатом інтелектуальної власності;
• комп’ютерні програми;
• компіляції даних (бази даних), якщо вони за добіркою або упорядкуванням їх складових є результатом інтелектуальної власності.

І цей список далеко не вичерпаний.

Особливістю авторського права є те, що твори визнаються об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей (зокрема, їх реєстрації), а також незалежно від їх завершеності, призначення, цінності, а також способу чи форми вираження.

Разом з тим, авторське право не поширюється на концепції, ідеї, методи, математичні концепції як такі. Також не відносяться до об’єктів права інтелектуальної власності:

• акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх офіційні перекази;
• державні символи України, грошові знаки, емблеми і т. п .;
• повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації.

Авторське право виникає з моменту створення твору. Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору. Іншим фізичним і юридичним особам авторське право може бути передано на підставі договору.

Якщо ж твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить авторам спільно, незалежно від того, чи представляє такий твір єдине ціле чи складається з частин, кожна з яких може бути використана самостійно. При цьому, кожен із співавторів зберігає авторське право на створену ним самостійну частину твору. Відносини між співавторами можуть визначатися договором, а в разі відсутності договору – авторське право на твір здійснюється всіма авторами спільно.

Будь-яке використання твору допускається лише за згодою автора. За винятком, передбаченим законом. Так, наприклад, без згоди автора допускається цитування, використання правомірно опублікованого твору в якості ілюстрацій в навчальному процесі, якщо при цьому будуть вказані автор і джерело, а також використання твору в адміністративному та судовому провадженні.

Термін дії майнових прав на твір спливає через 70 років після смерті автора чи останнього із співавторів. Після закінчення цього терміну твір може вільно і безкоштовно використовуватися будь-ким.

Автор має право (але не зобов’язаний) зареєструвати своє право на твір.

Суміжні права

До суміжних прав відносяться права на виконання, фонограму, відео граму, програму (передачу) організацій мовлення.

Суміжні права тісно пов’язані з авторськими правами. Вони виникають щодо відтворення, сповіщення творів, які охороняються авторським правом і є, як правило, похідними і залежать від них. Так, виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів; виробники фонограм і відеограм повинні дотримуватися прав авторів і виконавців; а організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів, виконавців, виробників фоно- і відеограм. Разом з тим, в ряді випадків суміжні права можуть не залежати від авторських. Так, наприклад, виникає суміжне право у виконавця фольклору, в той час як твори народної творчості до об’єктів авторського права не відносяться.

Також, як і в випадку з авторськими правами, суміжні права не залежать від здійснення будь-яких формальностей, а також незалежно від їх призначення, цінності, а також способу чи форми вираження і виникають з моменту першого виконання або виготовлення. Діють суміжні права протягом 50 років.

Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, відеограми, організація мовлення, ім’я або назва якого зазначено у фонограмі, відеограмі або на упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суміжні права також можуть передаватися третім особам на підставі договору.

Організації колективного управління

Окремо слід зупиниться на такому суб’єкті авторських і суміжних прав як організації колективного управління. Це неприбуткові організації, які здійснюють управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського і суміжного права.

Організацією колективного управління може бути громадське об’єднання зі статусом юридичної особи, що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об’єкти авторського права або суміжних прав. Колективне управління включає діяльність зі збору, розподілу та виплати доходу правовласникам. Засновниками і членами організації колективного управління можуть бути фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи приватного права.

Організації колективного управління мають право керувати на території України майновими правами іноземних правовласників на загальних підставах, визначених законом, або на основі договорів з юридичними особами, які здійснюють колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав в інших державах.

Організації колективного управління можуть доручати управління на колективній основі майновими правами українських правовласників за кордоном на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі про представництво прав.

Організації колективного управління від свого імені і в інтересах правовласників здійснюють такі функції:

1) укладають з користувачами договори про надання дозволу на використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав і договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав;

2) укладають договори про партнерство, договори про представництво прав з іншими організаціями колективного управління;

3) збирають, розподіляють і виплачують дохід від прав правовласникам;

4) звертаються до суду від імені правовласників для захисту їх майнових прав відповідно до повноважень та за дорученнями правовласників, здійснюють інші дії, передбачені законодавством і за дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація;

5) забезпечують ведення реєстру правовласників, реєстру об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами щодо яких управляє організація;

6) здійснюють моніторинг правомірності використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до сфер управління правами, щодо яких зареєстрована організація, і по об’єктах авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління.

Організації колективного управління повинні надавати інформацію на мотивовані запити і реагувати на скарги правовласників, інших організацій колективного управління, користувачів в найкоротші терміни, що не перевищують 15 календарних днів з дня отримання такого запиту.

Законом передбачено, що колективне управління майновими правами на об’єкти авторського права і (або) суміжних прав здійснюється у вигляді добровільного, розширеного і обов’язкового колективного управління.

Добровільне колективне управління – колективне управління, здійснюване організаціями колективного управління, виключно по об’єктах авторського права і (або) суміжних прав, включених в каталог відповідною організацією колективного управління.

Обов’язкове колективне управління – колективне управління майновими правами на об’єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління, здійснюється акредитованими організаціями в певних сферах.

Обов’язкове колективне управління об’єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в наступних областях:

1. право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;
2. репрографічне відтворення творів та їх частин (фрагментів)
3. відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників;
4. кабельна ретрансляція об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення за їх власних програм (передач) мовлення.

Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється обов’язкове колективне управління, є вичерпним.

За кожною сферою обов’язкового колективного управління визначається одна акредитована організація. Одна організація колективного управління може бути акредитована на здійснення обов’язкового колективного управління в декількох сферах, а також одночасно із здійсненням розширеного колективного управління.

Обов’язкове колективне управління не передбачає вилучення правовласником повністю або частково майнових прав по управлінню акредитованою організацією, що належать йому.

Розширене колективне управління – колективне управління майновими правами на об’єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником по колективному управлінню), в певних сферах, здійснюється акредитованими організаціями.

Розширене колективне управління об’єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в наступних областях:

1. публічне виконання музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включаючи твори, які включені до складу аудіовізуальних творів;
2. публічне виконання музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включаючи твори, які включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції;
3. право на справедливу винагороду, загальне для виконавців і виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих в них виконань або публічну демонстрацію відеограм та зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання в комерційних цілях;
4. право на справедливу винагороду, загальне для виконавців і виробників фонограм (відеограм), за публічне сповіщення фонограм і зафіксованих в них виконань, відеограм та зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання в комерційних цілях, крім кабельної ретрансляції.

Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється розширене колективне управління, є вичерпним.

По кожній сфері розширеного колективного управління визначається одна акредитована організація при відсутності будь-яких конфліктів інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої вона діє, і іншими категоріями правовласників, на користь яких повинен збиратися дохід. Одна організація колективного управління може бути акредитована на здійснення розширеного колективного управління в декількох сферах по декількох категоріях правовласників, при відсутності конфлікту інтересів між ними.

Збір винагороди здійснюється організаціями колективного управління на підставі і в межах повноважень, отриманих від правовласників і (або) організацій колективного управління, і (або) аналогічних іноземних організацій на підставі договорів, укладених у письмовій (електронній) формі, або встановлених Законом.

Тарифи в договорах з користувачами повинні бути об’єктивними і обґрунтованими, зокрема, з урахуванням економічної вигоди використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав у господарській діяльності, характеру та обсягів використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, виду діяльності користувача, фінансово-економічних показників ринку, на якому здійснюється використання зазначених об’єктів.

Проекти попередніх тарифів визначаються на загальних зборах організації колективного управління та встановлюються у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми надходжень, отриманих користувачами від кінцевих споживачів, або у вигляді відсотків від вартості обладнання і матеріальних носіїв, за допомогою яких можна здійснити відтворення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, окремо для кожної категорії користувачів.

Користувачі зобов’язані до початку використання в своїй діяльності об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України “Про авторське право і суміжні права”, укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері , договір про використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав.

У разі укладення користувачем договору з акредитованою організацією колективного управління та виконання ним передбачених таким договором зобов’язань користувач звільняється від будь-яких інших претензій по даній категорії прав, виду об’єкта авторського права і (або) суміжних прав і способу його використання відповідно до сфери акредитації організації колективного управління , з якою він уклав договір, крім об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, у відношенні яких на загальнодоступному веб-сайті даної організації колективного управління зазначено, що вони не охоплюються договором. У разі надходження таких претензій вони вирішуються організаціями колективного управління.

Організація колективного управління не має права безпідставно відмовляти користувачеві в укладенні договору.

Організація колективного управління зобов’язана надавати інформацію на запит користувача, повідомляти йому про документи, необхідні для укладення договору, або про обставини, що виключають укладення договору. Після отримання організацією таких документів або усунення обставин, які унеможливлювали укладення договору, такий договір підлягає висновку організацією з користувачем в найкоротші терміни.

Правовласники як суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Правовласники мають право вільно обирати організацію колективного управління, яка буде управляти їх майновими правами, визначати, які саме майнові права і на які об’єкти авторського права і (або) суміжних прав передавати в управління.

Правовідносини між організаціями колективного управління та правовласниками виникають і здійснюються на підставі договору про управління майновими правами на колективній основі, який укладається у письмовій (електронній) формі із зазначенням конкретних об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, права на які передаються в управління, і конкретних способів використання таких об’єктів, або на підставі закону.

Патентне право

Патентним правом охороняються результати технічної діяльності людини, а саме: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. На відміну від авторського права, яке виникає з моменту створення твору (втілення його в формі, придатній для сприйняття іншими), патентне право може виникнути тільки в тому випадку, якщо продукт відповідає певним критеріям, вимогам до його змісту.

Так, для отримання правової охорони винахід повинен відповідати критеріям новизни, винахідницького рівня та промислової придатності. При відсутності хоча б одного з цих ознак, технічне рішення не може бути визнано винаходом.

Новизна означає, що до моменту подачі заявки на видачу патенту суть технічного рішення не повинна бути відома невизначеному колу осіб. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, явно не випливає з рівня техніки. Промислова придатність означає можливість використання в промисловості або іншій сфері суспільної діяльності.

Сам винахід може представляти із себе продукт (пристрій, речовину і т. п.) або процес.

Корисна модель повинна бути новою і придатною для промислового використання, а для промислового зразка досить відповідати критерію новизни.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель або промисловий зразок засвідчується патентом.

Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізаторською вважається визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаторське рішення в будь-якій сфері діяльності.

Визнання пропозиції раціоналізаторською, а також її авторства і дати подачі підтверджуються свідоцтвом, виданим підприємством, установою чи організацією. Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію, є автор і юридична особа, якій така пропозиція була подана. При цьому, автор, як правило (але не обов’язково), є співробітником такої юридичної особи.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій така пропозиція була подана. Як правило, мова йде про винагороду, розмір якої встановлюється договором між автором і підприємством. Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на її використання в повному обсязі. Визнання пропозиції раціоналізаторською може бути виражено у відповідному рішенні компетентного органу або посадової особи і оформлено виданим автору посвідченням.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

Під фірмовою назвою товару мається на увазі оригінальне позначення юридичної особи, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб і не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру діяльності такої юридичної особи. Комерційне найменування має відповідати принципам істинності, сталості та винятковості. Так, відповідно до принципу істинності комерційне найменування не повинно вводити в оману споживачів і контрагентів щодо справжньої діяльності підприємства і не містити елементів, які не відповідають істинності. Принцип сталості полягає в тому, що юридична особа повинна використовувати в цивільному обороті своє незмінне повне або скорочене найменування, а принцип винятковості в тому, що різні юридичні особи не можуть мати однакові комерційні найменування. Виняток з цього принципу – юридичні особи можуть мати однакові назви, якщо це не вводить в оману споживачів товарів, які вони реалізовують, або послуг, які ними надаються. Разом з тим, наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися, є підставою для відмови у реєстрації особі, яка має намір зареєструватися.

Право інтелектуальної власності на комерційне іменування діє з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи реєстрації.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Цей об’єкт права інтелектуальної власності тісно пов’язаний з описаним вище. Обидва цих об’єкта виконують функції ідентифікації і використовуються підприємцями для само індивідуалізації та розрізнення продукції. Під торговельною маркою (іноді застосовується термін «знак для товарів і послуг») мається на увазі будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (або послуг), вироблених або наданих однією особою, від товарів і послуг, вироблених або наданих іншими особами.

Торговельні марки можуть бути словесними, образотворчими, об’ємними або комбінованими. Словесними марками є позначення, об’єктом яких можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри. Образотворчі знаки – це позначення, об’єктом яких є графічні або інші зображення. Об’ємні знаки являють собою марки, які характеризуються об’ємним, тривимірним характером, а комбіновані представляють собою з’єднання вище названих видів.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Географічне зазначення – це назва місцевості, яка вживається на позначення товару, який має ряд особливих якісних характеристик, обумовлених місцем походження.

Географічне зазначення тісно пов’язане з таким об’єктом, як торговельні марки. Обидва ці позначення виступають засобами індивідуалізації і призначені для маркування продукції. Тільки торговельна марка призначена для ідентифікації товару серед аналогічної продукції інших виробників, а географічне позначення покликане підкреслити високу якість продукту, вказуючи на зв’язок характеристик товару з унікальним географічним середовищем. Тому географічне зображення може використовувати будь-який виробник, який виробляє в межах певного регіону продукцію відповідної якості. Це зумовлює специфіку права на географічне позначення: воно не є винятковим, і правовласник не має права розпорядження ним.

Право інтелектуальної власності на географічне походження виникає з дати державної реєстрації, на підставі свідоцтва, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності та охороняється безстроково.

Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

До комерційної таємниці відноситься інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності складових є невідомою та не легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з чим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Важливо розрізняти поняття «комерційна інформація» і «ноу-хау» . Ноу-хау – це сукупність знань, досвіду, навичок і умінь, які приносять їх власнику певну вигоду, тоді як змістом комерційної таємниці є інформація. Причому інформація, яка становить комерційну таємницю, віддільна від особистості і може передаватися від однієї особи до іншої в незмінному вигляді. У той час як знання, досвід, навички та вміння, які складають зміст ноу-хау, невіддільні від носія і їх передача в незмінному вигляді практично неможлива.

Органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані зберігати конфіденційність відомостей, що становлять комерційну таємницю, яка стала їм відома в силу виконання владних повноважень. Термін дії права інтелектуальної власності на комерційну таємницю визначається терміном існування сукупності її ознак (секретності, комерційної цінності, що захищаються).

Право інтелектуальної власності на наукове відкриття

Наукове відкриття відноситься до так званих «нетрадиційних об’єктів» права інтелектуальної власності, оскільки охороняється далеко не в кожній державі. В українському законодавстві передбачена правова охорона наукових відкриттів, хоча механізми такої охорони і не до кінця відпрацьовані.

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, особливостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання.

Інститут охорони наукових відкриттів не передбачає встановлення виняткових прав на нього, з моменту його створення воно стає суспільним надбанням. Це означає, що будь-хто, без згоди особи що здійснила відкриття і без виплати будь-якої винагороди має право використовувати знання, отримані в зв’язку з відкриттям у своїй науково-дослідній, виробничій, творчій або іншій діяльності. Автор наукового відкриття наділений лише однією правочинністю – дати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом.

Захист прав інтелектуальної власності

Кожен має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановленому законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1. застосуванні невідкладних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2. зупинці пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3. вилученню з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;
4. вилученню з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;
5. застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6. опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.

Читайте також: