Menu Close

Як дізнатися що людина хвора на СНІД

admin 0 Comments

СНІД

1. Етіологічний фактор: ВІЛ — ретровірус, що проявляє тропність до клітин, які мають рецептор CD4 (Т–лімфоцити–хелпери, макрофаги, моноцити, дендритні клітини).

2. Патомеханізм: переважно інфікуються макрофаги та активовані Т-лімфоцити. Характерною особливістю первинної ВІЛ-інфекції є висока вірусемія, транзиторне зниження кількості Т-лімфоцитів CD4 + у периферичній крові та, в більшості випадків, симптоми гострого ретровірусного захворювання. Хронічна інфекція характеризується стійкою імунною активацією та поступовим зниженням кількості CD4 + -лімфоцитів. Протягом багатьох років інфекція перебігає клінічно безсимптомно, проте реплікація ВІЛ продовжується у периферійних лімфатичних органах і спричиняє поступове руйнування їх мікросередовища. З розвитком інфекції розвивається розлад імунного гомеостазу.

3. Резервуар і шляхи передачі: люди; джерелом інфекції є ВІЛ-інфікована людина, а інфекція передається гематогенним, статевим шляхом, перинатально (вертикально або через грудне молоко).

4. Фактори ризику: сексуальні контакти без презервативів, ін’єкції психоактивних речовин або анаболічних стероїдів, а також прийом наркотиків назально, за допомогою банкноти або трубочки; уколи або поранення гострим предметом (голка, скальпель), забрудненим кров’ю ВІЛ-інфікованої особи; пологи, якщо роділля не знає, що вона ВІЛ-інфікована, і не приймає ліків.

5. Інкубаційний період та період заразливості: гострий ретровірусний синдром — 1–8 тиж.; СНІД — в осіб, які не отримували антиретровірусних ЛЗ — 1,5–15 років (у середньому 8–10 років) від зараження; пацієнт є заразливим із перших днів після зараження.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТA ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

Вирізняють кілька фаз протікання ВІЛ-інфекції на підставі клінічних (категорії A–C) та імунологічних симптомів (кількість лімфоцитів CD4 + ) →табл. 18.2-1.

Імунологічні категорії (кількість лімфоцитів CD4 + )

Клінічні категорії

A — безсимптомна стадія або PGL або ГРС

B — маніфестна стадія (не A і не C)

C — СНІД-індикаторні хвороби

a Діагностувати СНІД можна на основі будь-якої з цих категорій: А3, В3, С1, С2, С3.

ГРС — гострий ретровірусний синдром, PGL — персистуюча генералізована лімфаденопатія.

1. Гострий ретровірусний синдром (клінічна категорія A): рання стадія зараження, клінічна картина нагадує інфекційний мононуклеоз; часто з маловираженими симптомами (лише декілька днів із субфебрильним станом). Симптоми зберігаються у середньому 2 тиж. Гострий ретровірусний синдром підозрюйте, якщо:

1) в анамнезі ризикована сексуальна поведінка або експозиція до гематогенного зараження протягом останніх кількox тижнів;

2) у дорослих пацієнтів рецидив «мононуклеозу»;

3) виявлено симптоми захворювань, що передаються статевим шляхом, або пацієнт переніс таку хворобу (сифіліс, гонорея).

2. Безсимптомна стадія (клінічна категорія A): розпочинається після фази первинної віремії у результаті встановлення відносного балансу між реплікацією ВІЛ та імунною відповіддю на зараження; у пацієнтів, які не отримували антиретровірусних ЛЗ, триває від 1,5 до 15 років.

3. Персистуюча генералізована лімфаденопатія (PGL [клінічна категорія A]): проявляється у значного відсотка хворих наприкінці безсимптомного періоду (ще до розвитку СНІДу):

1) лімфаденопатія (діаметр >1 см) у ≥2 місцях, поза пахвинними ділянками, яке зберігається >3 міс. (діагностичний критерій);

2) відчуття хронічної втоми, головний біль, збільшення селезінки (≈30 %), викликані не опортуністичними мікроорганізмами часті інфекційні захворювання шкіри, дихальних шляхів і ШКТ.

4. Маніфестна стадія (клінічна категорії B [не A і не C]): у результаті зниження числа CD4 + -лімфоцитів розвиваються опортуністичні інфекції (табл. 18.2-2), які мають, як правило, відносно легкий перебіг: оперізувальний лишай, що охоплює >1 дерматому, або рецидиви оперізуючого лишаю; бактеріальний ангіоматоз (червоні, бородавчасті зміни на шкірі, що викликані зараженням Bartonella henselae і нагадують саркому Капоші); волохата лейкоплакія (висипання, які нагадують кандидоз порожнини рота, в основному на бічній поверхні язика), кандидоз глотки або кандидозний вульвовагініт (персистуючий, рецидивуючий або стійкий до вилікування); дисплазія епітелію шийки матки і рак in situ шийки матки (папіломавірусні інфекції); лихоманка, що триває >1 міс.; хронічна діарея, що триває >1 міс.; клінічні симптоми тромбоцитопенії, лістеріоз; периферична нейропатія, запалення органів малого тазу.

5. Власне СНІД (клінічна категорія С): розвиваються т. зв. СНІД-індикаторні хвороби (опортуністичні інфекції і новоутворення →табл. 18.2-2), які дозволяють діагнозувати СНІД навіть без серологічних досліджень, або після підтвердження наявності антитіл анти-ВІЛ. Без антиретровірусної терапії хворий зі СНІДом вмирає від інфекцій або опортуністичних новоутворень.

опортуністичні інфекції

– бактеріальна, рецидивуюча пневмонія (≥2 протягом 12 міс.)

– рецидивуюча бактеріємія, викликана паличками Salmonella

– легеневий або позалегеневий туберкульоз

– дисеміновані мікобактеріози (атипові мікобактерії)

– кандидоз стравоходу, бронхів, трахеї або легень

– запалення легень, викликане Pneumocystis jiroveci

– інфекції HSV — хронічні виразки, бронхіт, запалення легень або стравоходу

– цитомегалія (поза печінкою, селезінкою, лімфатичними вузлами)

– токсоплазмоз внутрішнього органу

– прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія

новоутворення

– лімфоми (Беркітта, первинна мозку, імунобластична)

– інвазивний рак шийки матки

– енцефалопатія, асоційована з ВІЛ-інфекцією

– синдром виснаження, викликаний ВІЛ-інфекцією

ДІАГНОСТИКА

Пацієнт має дати згоду на проведення тестів і має право на анонімне обстеження незалежно від типу установи, що виконує дослідження. Необхідна консультація спеціаліста (т. зв. консультація до і після тесту).

Допоміжні дослідження

1. Серологічні тести (основа для скринінгової діагностики): визначення анти-ВІЛ антитіл та/або антигену р24 (ELISA або EIA) у сироватці крові. Тести IV покоління дозволяють виявляти антитіла до ВІЛ через 3–12 тижнів, а антиген p24 вже через 2–3 тижні після інфікування. З огляду на загальну доступність тестів IV покоління, тести III покоління (які виявляють лише антитіла до ВІЛ) у даний час використовуються як, т. зв. швидкі касетні або смужкові тести. Результат аналізу капілярної крові у такому тесті отримують впродовж 10–30 хв.

Позитивний результат скринінгового дослідження обов’язково повинен бути підтверджений, напр., методом «вестерн-блот» (дослідження проводиться лише в центрах з найвищим ступенем референтності). Діагностика сумнівних випадків вимагає консультацій спеціалістів.

Серологічне дослідження на наявність анти-ВІЛ антитіл та білка 24 (anty-HIV/p24) слід запропонувати сексуальному партнеру пацієнта, який підозрюється в зараженні ВІЛ, а особливо з гострим ретровірусним захворюванням, оскільки в даному разі ризик трансмісії є найвищим.

Проведення дослідження необхідно розглянути при диференційній діагностиці кожного захворювання невиясненої етіології, із нетиповим перебігом, яке не реагує на лікування або рецидивує. Особливі клінічні ситуації, при яких рекомендується визначення анти-ВІЛ: діагностування індикаторного для СНІДу захворювання, сифіліс, контагіозний молюск, простий герпес статевих шляхів, гострі кондиломи, венерична гранульома, інфекція HBV або HCV, пневмонія, що не відповідає на антибіотикотерапію, асептичний менінгіт, синдром Гійєна-Барре, поперечний мієліт, енцефалоратія невиясненої етіології, прогресуюча деменція в осіб віком до 60. р., інтерстиціальна пневмонія, рак анусу, рак шийки матки, дисплазія шийки матки >2 ступеня, дисплазія слизової оболонки піхви, рецидивуючий кандидоз піхви або вульви, інфекція ВПЛ (HPV) та інші інфекції, що передаються статевим шляхом, вагітність (також партнери вагітних жінок), рак легені, семінома, новоутворення ділянки голови і шиї, лімфома Ходжкіна, хвороба Кастлмана, тромбоцитопенія, нейтропенія і лімфопенія невідомої етіології, втрата маси тіла невиясненої етіології, кандидоз стравоходу або ротової порожнини, хронічна діарея невідомої етіології, хронічний коліт невідомої етіології, синдром гіпотрофії невідомої етіології, ретиніт HSV, VZV, інвазія Toxoplasma gondii, ретінопатія невідомої етіології, гломерулярні і тубулярні нефропатії невідомої етіології, себорейний дерматит, псоріаз без обтяжливого сімейного анамнезу, оперізуючий герпес (рецидивуючий, обширний).

2. Зниження кількості лімфоцитів Т CD4 + ; CD4/CD8

3. Вірусологічні дослідження (виявлення РНК ВІЛ у сироватці крові методом ЗТ-ПЛР): діагностика інфекції у серонегативних пацієнтів із підозрою на гострий ретровірусний синдром, у немовлят, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, або верифікація неоднозначних результатів серологічних тестів. Кількісне дослідження (кількість копій РНК ВІЛ/мл) — для оцінки прогнозу, класифікації заавансованості ВІЛ-інфекції та моніторингу ефективності антиретровірусної терапії.

Діагностичні критеріїї

Підтверджена ВІЛ-інфекція →рис. 18.2-1 і клінічні та імунологічні критерії →табл. 18.2-1, які визначають фазу зараження. Необхідна консультація спеціаліста (напр., консультування перед і після тестування). У початковій фазі т. зв. первинної ВІЛ-інфекції результати скринінгових серологічних тестів і тестів підтвердження, які викривають наявність антитіл анти-ВІЛ, є негативними або неоднозначними, тому для постановки діагнозу обов’язковим є виявлення РНК ВІЛ у сироватці, а якщо немає можливості дослідження віремії — виявлення антигену р24 (негативний тест на наявність р24 не виключає гострої фази інфекції).

Рисунок 1. Алгоритм серологічної діагностики ВІЛ-інфекції

Наполегливо рекомендується обстеження сексуальних партнерів пацієнта ВІЛ-інфікованого та/або з підозрою на гострий ретровірусний синдром.

1. Комбінована антиретровірусна терапія (cART): поєднання кількох ЛЗ із синергічною гальмівною дією на реплікацію ВІЛ. Це дозволяє, принаймні, забезпечити часткове відновлення функції імунної системи (збільшення кількості лімфоцитів CD4, іноді навіть до рівня норми), хоча не призводить до вилікування ВІЛ-інфекції (ерадикації). Знижує ризик передачі інфекції. Призначають тривало, з метою підтримки пригнічення реплікації ВІЛ протягом максимально довгого періоду часу.

2. Покази: усі ВІЛ-інфіковані особи незалежно від кількості лімфоцитів T CD4 + .

3. Група ЛЗ, які використовуються при cART:

1) нуклеозидні/нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази (НІЗТ) — абакавір, емтрицитабін, ламівудин, тенофовір, зидовудин;

2) ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІЗТ) — ефавіренц, етравірин, невірапін, piльпiвipин;

3) інгібітори протеаз (ІП) — атазанавір, дарунавір, лопінавір;

4) інгібітори інтегрази (INSTI) — ралтегравір, елвітегравір, долутегравір;

5) інгібітори проникнення — енфувіртид, маравірок. Комбінації, рекомендовані для початку cART у пацієнтів, які ще досі не отримували антиретровірусної терапії: 2 НІЗТ + ННІЗТ; 2 НІЗТ + ІП (з додаванням невеликої дози ритонавіру або кобіцистату — фармакологічне підсилення); 2 НІЗТ + INSTI.

Завдяки cART серед ВІЛ-інфікованих осіб досягнуто зниження смертності на кілька десятків відсотків, а також значно збільшено проміжок часу, який проходить з моменту зараження ВІЛ до розвитку СНІДу. Припускають, що ВІЛ-інфікований пацієнт, який вчасно розпочав cART, може прожити до глибокої старості і померти природною смертю (або з інших, ніж СНІД, причин).

Специфічні методи

1. Післяекспозиційна профілактика →розд. 18.10.

2. Передекспозиційна профілактика (preexposure prophylaxis — PrEP): полягає у щоденному вживанні тенофовіру та емтрицитабіну; найвища ефективність PrEP була продемонстрована у MSM (чоловіків, які практикують секс із чоловіками) (>90 % зниження частоти нових інфекувань); також рекомендована особам, що мають ризиковані гетеросексуальні контакти та особам, які приймають наркотики внутрішньовенно.

Неспецифічні методи

Уникнення факторів ризику інфікування ВІЛ. Методи запобігання інфікуванню ВІЛ:

1) використання презервативів;

2) уникання ризикованих сексуальних контактів;

3) обмеження кількості сексуальних партнерів;

4) проведення дослідження на ВІЛ перед початком сексуального співжиття;

5) участь у програмі обміну голок, шприців та додаткового оснащення;

6) замісна терапія у випадку опіоїдної залежності або направлення до центрів лікування наркозалежності.

ВІЛ та СНІД: симптоми, причини та фактори ризику

ВІЛ – це вірус, що вражає імунну систему. Імунна система допомагає організму боротися з інфекціями. Без лікування ВІЛ заражає і вбиває клітини CD4, які представляють собою тип імунних клітин, які називаються Т-клітинами. Згодом, коли ВІЛ вбиває більше клітин CD4, організм з більшою ймовірністю може отримати різні типи інфекцій і раку.

ВІЛ передається через рідини організму, в тому числі:

Вірус не поширюється через повітря, воду або при випадковому контакті.

ВІЛ – це довічне захворювання, і в даний час ліків від нього немає, хоча багато вчених працюють над їх пошуком. Однак з медичною допомогою, включаючи лікування, так зване антиретровірусною терапією, можна впоратися з ВІЛ і жити з вірусом протягом багатьох років.

Без лікування у людини з ВІЛ може розвинутися серйозне захворювання, назване СНІДом. У цей момент імунна система занадто слабка, щоб боротися з іншими хворобами і інфекціями. При відсутності лікування тривалість життя зі СНІДом становить близько трьох років. За допомогою антиретровірусної терапії ВІЛ можна добре контролювати, а тривалість життя може бути майже такою ж, як у тих, хто не заразився ВІЛ.

Що таке СНІД?

СНІД – це захворювання, яке може розвинутися у людей з ВІЛ. Це остання стадія ВІЛ. Але те, що у людини ВІЛ, не означає, що у неї розвинеться СНІД.

ВІЛ вбиває клітини CD4. У здорових дорослих зазвичай кількість CD4 становить від 500 до 1500 на кубічний міліметр. Людині з ВІЛ, у якій кількість CD4 падає нижче 200 на кубічний міліметр, буде діагностовано СНІД.

У людини також може бути діагностований СНІД, якщо у неї ВІЛ і розвивається опортуністична інфекція або рак, що рідко зустрічається у людей, неінфікованих ВІЛ. Опортуністична інфекція, така як пневмонія, – це інфекція, в якій використовується унікальна ситуація, наприклад ВІЛ.

Без лікування ВІЛ може перейти в СНІД протягом десяти років. Від СНІДу немає ліків, і без лікування тривалість життя після постановки діагнозу складає близько трьох років. Воно може бути коротше, якщо у людини розвивається важке опортуністична захворювання. Однак лікування антиретровірусними препаратами може запобігти розвитку СНІДу.

Якщо СНІД дійсно розвивається, це означає, що імунна система серйозно ослаблена. Вона більше не може боротися з більшістю хвороб та інфекцій. Це робить людину уразливою для широкого спектра хвороб, в тому числі:

  • пневмонія
  • туберкульоз
  • оральна молочниця, грибкова інфекція в роті або горлі
  • цитомегаловірус (CMV), тип вірусу герпесу
  • криптококовий менінгіт, грибкова інфекція головного мозку
  • токсоплазмоз, інфекція головного мозку, викликана паразитом
  • криптоспоридіоз, інфекція, викликана кишковим паразитом
  • рак, включаючи саркому Капоші (СК) і лімфому

Укорочена тривалість життя, пов’язана з невилікуваним СНІДом, не є прямим результатом самого синдрому. Швидше, це результат хвороб і ускладнень, що виникають в результаті ослаблення імунної системи через СНІД.

ВІЛ і СНІД: який зв’язок?

Щоб захворіти на СНІД, людина повинна заразитися ВІЛ. Але наявність ВІЛ не обов’язково означає, що розвинеться СНІД.

Випадки зараження ВІЛ проходять в три стадії:

  • 1 стадія: гостра стадія, перші кілька тижнів після передачі
  • 2 стадія: клінічна латентність або хронічна стадія
  • 3 стадія: СНІД

Швидкість прогресування ВІЛ-інфекції в хронічну стадію значно варіюється від людини до людини. Без лікування це може тривати до десяти років, перш ніж переросте в СНІД. При лікуванні це може тривати нескінченно.

Від ВІЛ немає ліків, але його можна контролювати. Люди з ВІЛ часто мають майже нормальну тривалість життя при ранньому лікуванні антиретровірусною терапією. Технічно немає ліків і від СНІДу. Однак лікування може збільшити кількість CD4 у людини до такої міри, що вважається, що вона більше не хвора на СНІД. Крім того, лікування зазвичай допомагає впоратися з опортуністичними інфекціями.

Передача ВІЛ: факти

Будь-хто може заразитися ВІЛ. Вірус передається з рідинами організму, які включають:

Деякі з способів передачі ВІЛ від людини до людини включають:

  • через вагінальний або анальний секс – найбільш поширений шлях передачі, особливо серед чоловіків, які практикують секс з чоловіками
  • шляхом спільного використання голок, шприців та інших предметів для ін’єкцій наркотиків
  • шляхом спільного використання тату-обладнання без його стерилізації між використанням
  • під час вагітності, пологів або пологів від жінки до дитини
  • під час годування грудьми
  • через “попереднє пережовування” або пережовування дитячої їжі перед тим, як згодувати її
  • через контакт з кров’ю людини, яка живе з ВІЛ, наприклад, через укол голкою

Вірус також може передаватися при переливанні крові або трансплантації органів і тканин.

Теоретично можливо, але вважається вкрай рідко, щоб ВІЛ передавався через:

  • оральний секс (тільки при кровоточивих яснах або відкритих виразках у роті)
  • укус людини з ВІЛ (тільки якщо слина кровоточить або в роті є відкриті виразки)
  • контакт між пошкодженою шкірою, ранами або слизовими оболонками і кров’ю людини, яка живе з ВІЛ
  • шкірний контакт
  • обійми, рукостискання або поцілунки
  • повітря або воду
  • спільне використання їжі або напоїв, включаючи питні фонтанчики
  • слина, сльози або піт (якщо не змішані з кров’ю людини з ВІЛ)
  • спільне використання туалету, рушників або постільної білизни
  • комарі або інші комахи

Важливо відзначити, що якщо людина з ВІЛ проходить лікування і його вірусне навантаження постійно не визначається, передати вірус іншій людині практично неможливо.

Причини ВІЛ

ВІЛ – це різновид вірусу, що вражає африканських шимпанзе. Вчені підозрюють, що вірус мавпячого імунодефіциту (SIV) перейшов від шимпанзе до людини, коли люди споживали інфіковане м’ясо шимпанзе. Потрапивши в людську популяцію, вірус мутував в те, що ми тепер знаємо як ВІЛ. Ймовірно, це сталося ще в 1920-х роках.

ВІЛ передавався від людини до людини по всій Африці протягом кількох десятиліть. Зрештою вірус перекочував в інші частини світу. Вчені вперше виявили ВІЛ у зразку крові людини в 1959 році.

Як тільки хтось заражається ВІЛ, він починає відтворюватися в його організмі. Імунна система людини реагує на антигени (частини вірусу), виробляючи антитіла (клітини, які борються з вірусом).

Час між контактом з ВІЛ і його виявленням в крові називається періодом вікна ВІЛ. У більшості людей виявляються антитіла до ВІЛ виробляються протягом 23-90 днів після зараження.

Якщо людина здає тест на ВІЛ у період вікна, швидше за все, вона отримає негативний результат. Однак в цей час вони все ще можуть передавати вірус іншим. Якщо хтось думає, що він, можливо, заразився ВІЛ, але результат тесту за цей час виявився негативним, він повинен повторити тест через кілька місяців для підтвердження (час залежить від використовуваного тесту). І в цей час їм необхідно використовувати презервативи, щоб запобігти можливому розповсюдженню ВІЛ.

Тим, у кого під час вікна був негативний результат тесту, може виявитися корисним постконтактна профілактика (PEP). Це ліки, які приймають після контакту з ВІЛ для запобігання зараження ВІЛ. ПКП необхідно прийняти якомога швидше після контакту; його слід прийняти не пізніше, ніж через 72 години після впливу, але в ідеалі до цього моменту.

Ще один спосіб запобігти зараженню ВІЛ – це доконтактная профілактика (ДКП). Комбінація препаратів від ВІЛ, що приймаються до потенційного контакту з ВІЛ, PrEP може знизити ризик зараження або розповсюдження ВІЛ при постійному прийомі.

При тестуванні на ВІЛ важливо час. Дізнайтеся більше про те, як час впливає на результати тестування на ВІЛ.

Ранні симптоми ВІЛ

Перші кілька тижнів після зараження ВІЛ називаються стадією гострої інфекції. За цей час вірус швидко розмножується. Імунна система людини у відповідь виробляє антитіла до ВІЛ. Це білки, що борються з інфекцією.

На цьому етапі у деяких людей спочатку немає ніяких симптомів. Однак багато людей відчувають симптоми в перші місяць або два після зараження вірусом, але часто не усвідомлюють, що вони викликані ВІЛ. Це пов’язано з тим, що симптоми гострої стадії можуть бути дуже схожі на симптоми грипу або інших сезонних вірусів. Вони можуть бути від легких до важких, можуть приходити і йти, і можуть тривати від кількох днів до кількох тижнів.

Ранні симптоми ВІЛ можуть включати:

  • висока температура
  • озноб
  • збільшення лімфатичних вузлів
  • загальні болі
  • шкірний висип
  • хворе горло
  • головний біль
  • нудота
  • розлад шлунку

Оскільки ці симптоми схожі на симптоми поширених захворювань, таких як грип, людина з ними може не думати, що їй потрібно звертатися до лікаря. І навіть якщо вони це зроблять, їх лікуючий лікар може запідозрити грип або мононуклеоз і навіть не подумати про ВІЛ.

Незалежно від того, є у людини симптоми чи ні, в цей період його вірусне навантаження дуже високе. Вірусне навантаження – це кількість ВІЛ, виявлене в кровотоці. Високе вірусне навантаження означає, що в цей час ВІЛ може легко передаватися іншій людині.

Початкові симптоми ВІЛ зазвичай проходять протягом декількох місяців, коли людина переходить в хронічну або латентну клінічну стадію ВІЛ. Ця стадія може тривати багато років або навіть десятиліть при лікуванні.

Які симптоми ВІЛ?

Приблизно через місяць ВІЛ переходить в латентну клінічну стадію. Цей етап може тривати від декількох років до декількох десятиліть. У деяких людей в цей час симптоми не проявляються, у інших симптоми можуть бути мінімальними або неспецифічними. Неспецифічний симптом – це симптом, який не належить до одного конкретного захворювання або стану.

Ці неспецифічні симптоми можуть включати:

  • головні болі та інші болі
  • збільшення лімфатичних вузлів
  • рецидивні лихоманки
  • нічні поти
  • втома
  • нудота
  • блювота
  • пронос
  • втрата ваги
  • шкірний висип
  • рецидивні оральні або вагінальні дріжджові інфекції
  • пневмонія
  • оперізуючий лишай

Як і на ранній стадії, ВІЛ все ще заразний в цей час навіть без симптомів і може передаватися іншій людині. Однак людина не дізнається, що у нього ВІЛ, якщо він не пройде тестування. Якщо у когось є ці симптоми і він думає, що він міг заразитися ВІЛ, важливо пройти тестування.

Симптоми ВІЛ на цій стадії можуть з’являтися і зникати, або вони можуть швидко прогресувати. Це прогресування можна істотно сповільнити за допомогою лікування. При постійному застосуванні цієї антиретровірусної терапії хронічний ВІЛ може тривати десятиліттями і, ймовірно, не переросте в СНІД, якщо лікування було розпочато досить рано.

Чи є висип ознакою ВІЛ? Близько 90 відсотків людей з ВІЛ зазнають змін на своїй шкірі. Висип часто є одним з перших симптомів ВІЛ-інфекції. Як правило, висип при ВІЛ проявляється у вигляді безлічі невеликих плоских і піднятих червоних висипань.

Висип, пов’язаний з ВІЛ

ВІЛ робить когось більш сприйнятливим до шкірних захворювань, тому що вірус руйнує клітини імунної системи, які борються з інфекцією. Супутні інфекції, які можуть викликати висипання, включають:

Зовнішній вигляд висипки, її тривалість і методи лікування залежать від причини.

Які симптоми СНІДу?

СНІД відноситься до синдрому набутого імунодефіциту. При цьому стані імунна система ослаблена через ВІЛ, який зазвичай не лікували протягом багатьох років. Якщо ВІЛ виявлено і розпочато лікування антиретровірусною терапією на ранній стадії, у людини зазвичай не розвинеться СНІД.

У людей з ВІЛ може розвинутися СНІД, якщо їх ВІЛ не буде діагностований до пізньої стадії або якщо вони знають, що у них ВІЛ, але не приймають постійно антиретровірусну терапію. У них також може розвинутися СНІД, якщо у них є тип ВІЛ, стійкий до антиретровірусного лікування (що не відповідає на нього).

Без належного і послідовного лікування у людей, що живуть з ВІЛ, може швидше розвинутися СНІД. До цього часу імунна система сильно пошкоджена, і їй важче боротися з інфекціями і хворобами. Використовуючи антиретровірусну терапію, людина може підтримувати хронічну ВІЛ-інфекцію без розвитку СНІДу протягом десятиліть.

Симптоми СНІДу можуть включати:

  • рецидивна лихоманка
  • хронічне збільшення лімфатичних вузлів, особливо під пахвами, шиї і паху
  • хронічна втома
  • нічні поти
  • темні плями під шкірою або всередині рота, носа або очей
  • виразки, плями або ураження рота і мови, геніталій або ануса
  • шишки, ураження або висипання на шкіри
  • рецидивна або хронічна діарея
  • швидке схуднення
  • неврологічні проблеми, такі як проблеми з концентрацією уваги, втрата пам’яті і сплутаність свідомості
  • тривога і депресія

Антиретровірусна терапія контролює вірус і зазвичай запобігає прогресування до СНІДу. Також можна лікувати інші інфекції і ускладнення СНІДу. Це лікування має бути адаптованим до індивідуальних потреб людини.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.