§ 14. Структура та розміщення тваринництва. Зональна спеціалізація сільського господарства України

Географія тваринництва, як і географія рослинництва, залежить від природних умов. Однак на розвиток окремих видів і напрямів тваринництва також помітно впливають рівень розвитку економіки, купівельна спроможність та вподобання населення, кормова база, а в окремих країнах — релігійні вірування.

1. Тваринництво, його структура та кормова база.

Тваринництво — це вид сільськогосподарської діяльності, що забезпечує населення продуктами харчування, харчову й легку промисловість — сировиною, а також дає органічні добрива. Основним показником, що характеризує його розвиток, є продуктивність сільськогосподарських тварин — кількість і якість продукції, яку отримують від тварини за визначений період (доба, місяць, рік). Наприклад, кількість молока, яке отримують від однієї корови; кількість яєць від однієї курки-несучки; настриг вовни з однієї вівці тощо.

В Україні в останні 20 років обсяги виробництва продукції тваринництва знизилися. Це забезпечило перевагу рослинництва в загальному обсязі виробленої сільським господарством продукції.

У складі тваринництва найбільше значення мають скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво (мал. 1). Уявлення про структуру виробництва переробленого м’яса за видами дає діаграма (мал. 2).

На структуру, розміщення та спеціалізацію тваринництва впливає кормова база. Під нею розуміють обсяги та види кормів, їх виробництво та використання. Від кормової бази залежать продуктивність тварин та можливості збільшення їх поголів’я.

За походженням розрізняють рослинні, тваринні та мінеральні корми. Найбільше значення мають корми рослинного походження. Природних пасовищ в Україні мало, тому тваринництво здебільшого спирається на кормові культури. До найважливіших із них належать: кукурудза на силос і зелені корми, фуражне зерно, кормові коренеплоди (вирощують переважно в степу), зелені корми (вирощують у всіх природних зонах), багаторічні трави — люпин, люцерна, конюшина (вирощують переважно в Поліссі й лісостепу). Частину рослинних кормів дає промисловість (наприклад комбікорми, висівки, макуха, шроти). Так, комбікорм є науково обґрунтованою і спеціально підготовленою сумішшю очищених і подрібнених кормових засобів і мікродобавок. Він забезпечує повноцінну годівлю тварин і таким чином підвищує їх продуктивність (додаткове виробництво молока, м’яса, яєць).

Мал. 1. Структура тваринництва.

Мал. 2. Структура виробництва м’яса за видами.

До кормів тваринного походження здебільшого належать відходи від переробки сільськогосподарської продукції (наприклад сироватка, м’ясо-кісткове борошно). Вони характеризуються високим вмістом повноцінного білка та мінеральних речовин.

Як добавка до кормів для збагачення їх мікроелементами також використовуються мінеральні корми (наприклад кухонна сіль, крейда).

2. Розміщення тваринництва.

Основна мета скотарства — розведення великої рогатої худоби для отримання молока, м’яса та шкір. Виробництво поширене по всій території країни (мал. 3). На 2020 р. в Україні налічувалося 3,3 млн голів великої рогатої худоби, у тому числі 2,1 млн корів. За поголів’ям худоби лідерами є Вінницька, Хмельницька, Полтавська, Харківська області.

За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямів скотарства. Залежно від природних умов, споживача й особливостей кормової бази різні райони України мають відмінності в спеціалізації, тобто обирають свої напрями скотарства. У Поліссі, лісостепу та приміських зонах переважає молочне й молочно-м’ясне скотарство; у степовій зоні розвивається м’ясне та м’ясо-молочне скотарство. У виробництві молока перше місце належить господарствам лісостепу. Потужні комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби й виробництва молока розташовані поблизу споживача (великих міст). Однак більшу частину молока дають фермерські та інші господарства населення.

Мал. 3. Поголів’я тварин в Україні, тис. голів (2020 р.).*

Скорочення поголів’я великої рогатої худоби, яке спостерігається в країні, частково компенсується зростанням продуктивності. Так, в останні роки в Україні збільшуються середньорічні удої молока від однієї корови та середньодобовий приріст ваги великої рогатої худоби на вирощуванні. У 2010 р. середньорічне виробництво молока від однієї корови становило 2359 кг, у 2015 р. — 4644 кг, у 2020 р. — 4982 кг.

Важливе місце у тваринництві посідає свинарство, яке забезпечує споживачів м’ясом, салом, шкірою. У 2020 р. поголів’я свиней становило близько 6 млн. Найбільш інтенсивно це виробництво розвивається поблизу великих міст і центрів харчової промисловості, орієнтуючись на використання харчових відходів, а також у районах розвиненого картоплярства та фуражного зернового господарства. На Поліссі та в лісостепу переважає м’ясо-сальна спеціалізація свинарства, у степу — сальна.

У степових районах півдня України та Карпатах поширене вівчарство. Крім м’яса, воно забезпечує промисловість вовною. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських і гірських — м’ясо-вовняну. Воно використовує переважно пасовища і грубі корми, тому продукція вівчарства дешевша, ніж скотарства та свинарства.

* За даними: «Агробізнес», довідник 2019—2020, Держстат, USDA.

Мал. 4. Бджільництво в Україні.*

Останніми роками зростає значення птахівництва (розведення курей, качок, гусей, індиків). Крім поживного м’яса, воно дає яйця, а також перо й пух. Найбільше валове виробництво цієї продукції припадає на господарства Київської, Вінницької, Черкаської та Дніпропетровської областей. Зараз поблизу великих міст створюються бройлерні господарства.

По всій території України розвинене бджільництво, що дає цінну продукцію (мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко), а також сприяє підвищенню врожайності багатьох культур, оскільки бджоли є добрими запильниками. За обсягом виробництва меду Україна посідає перше місце в Європі й третє у світі (у виробництві на одну особу — перше).

У південних районах країни культивується шовківництво. Проте його продукції не вистачає для задоволення потреб шовкової промисловості.

Перспективним напрямом господарської діяльності є рибництво. В Україні воно розвивається на основі природних (озера, лимани, річки) та штучних (водосховища, ставки) водойм.

3. Зональна спеціалізація сільського господарства.

Не всі райони країни мають однакові земельні, агрокліматичні й водні ресурси. Тому одні райони спеціалізуються на вирощуванні картоплі, інші — соняшнику, треті — винограду тощо. На спеціалізацію також впливають економічні й соціальні чинники, зокрема потреби місцевого населення та промисловості, забезпеченість трудовими ресурсами, рівень розвитку транспортної мережі.

* За даними: «Агробізнес», довідник 2019—2020, Держстат, USDA.

Відмінності в спеціалізації сільського господарства дозволяють виділити три сільськогосподарські зони. Вони становлять території, на яких переважають ті або інші напрями рослинництва й тваринництва. Межі сільськогосподарських зон близькі до меж природних зон (див. таблицю).

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ УКРАЇНИ

Критерії характеристики

Сільськогосподарські зони

Лісостепова

Найменша за територією. Більша частина Полісся й прилеглі райони лісостепу

Більша частина лісостепу й прилеглі райони

Найбільша за територією. Основна частина степу

Річна кількість опадів — 550—700 мм. Період (дні) із температурами повітря, вищими за +10°С, — 150—160.

Коефіцієнт зволоження — більше за 1. Переважають дерново-підзолисті ґрунти

Річна кількість опадів — 500—600 мм. Період (дні) із температурами повітря, вищими за +10°С, — 155—170.

Коефіцієнт зволоження — 1 і менше. Чорноземні ґрунти

Річна кількість опадів — 300—475 мм. Період (дні) із температурами повітря, вищими за +10°С, — 160—195.

Коефіцієнт зволоження — менше за 1. Чорноземні та каштанові ґрунти

Серед зернових культур найбільше значення мають пшениця, озиме жито, овес і гречка. Вирощування льону-довгунцю, картоплі, окремих видів овочів (капуста, буряк, морква, огірки)

Головні зернові культури — озима пшениця, кукурудза на зерно та зелений корм. Основний район вирощування сої та цукрових буряків. Вирощування овочів і фруктів

Основні зернові культури — озима пшениця, кукурудза на зерно та зелені корми. Основний район вирощування соняшнику. Вирощування окремих видів овочів (томати, солодкий перець, баклажани), баштанних культур, фруктів, винограду

Молочне та молочно-м’ясне скотарство, м’ясо-сальне свинарство

Молочно-м’ясне та м’ясо-молочне скотарство, м’ясо-сальне свинарство, птахівництво

М’ясо-молочне та м’ясне скотарство, свинарство, сальне свинарство, на півдні розвинене вівчарство. Зростає значення птахівництва

Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють гірські райони Криму та Карпат. Завдяки пасовищам у цих районах велике значення має скотарство, насамперед розведення овець та великої рогатої худоби.

У Прикарпатті вирощують пшеницю, картоплю, хміль, овочі, розводять велику рогату худобу й свиней. На Південному узбережжі Криму розвинені виноградарство та вирощування субтропічних культур, наприклад персиків.

Навколо великих міст сформувалися приміські сільськогосподарські райони. Вони спеціалізуються на виробництві продукції, що швидко псується та погано транспортується: овочі, фрукти, молоко, м’ясо, яйця.

• Тваринництво — це вид сільськогосподарської діяльності, що забезпечує населення продуктами харчування, харчову й легку промисловість — сировиною, а також дає органічні добрива.
• На структуру, розміщення й спеціалізацію тваринництва впливає кормова база. Під нею розуміють обсяги та види кормів, їх виробництво та використання.
• За походженням розрізняють рослинні, тваринні й мінеральні корми. Найбільше значення у тваринництві мають скотарство, свинарство та птахівництво.
• Відмінності в спеціалізації сільського господарства дозволяють виділити три сільськогосподарські зони: поліську, лісостепову та степову.

Запитання для самоперевірки та колективного обговорення

1. Розкажіть про основні завдання тваринництва та його структуру. 2. Охарактеризуйте кормову базу тваринництва. 3. Якою продукцією забезпечує скотарство? 4. Розкажіть про особливості географії свинарства і вівчарства. 5. Охарактеризуйте спеціалізацію сільськогосподарської зони, у якій розташована ваша область.

Наведіть приклади змін, що відбуваються у тваринництві за останні роки. Дайте їм оцінку, поясніть причини цих змін.

Практичне завдання

За текстом підручника та картами атласу дослідіть географію основних напрямів тваринництва в Україні. Заповніть таблицю.

Вид діяльності

Райони поширення

Набуваємо практичних навичок

За допомогою додаткових джерел інформації та мережі Інтернет зберіть дані про продукцію бджільництва, її якість та можливості використання людиною.

Тваринництво в Україні

Попри масштабні руйнування сільськогосподарської інфраструктури, мінування наших полів та зниження обсягів виробництва, провідні експерти стверджують, що цій ключовій галузі навряд чи загрожує втрата статусу житниці Європи та світу.

«Урядовий кур’єр» намагався проаналізувати стан сільського господарства України в цей важкий воєнний час, зміни у спеціалізації вирощування культур та роботу тваринництва, життєдіяльності підприємств.

Збитки прямі й непрямі

Спершу про оцінку наслідків варварського втручання в роботу АПК України російських окупаційних нелюдів.

За словами заступника директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», виконавчого директора Північного міжрегіонального наукового центру НААН д.е.н. Олександра Нечипоренка , за попередніми оцінками науковців, потенційна пряма шкода, якої було завдано вітчизняній сільськогосподарській інфраструктурі та її активам внаслідок повномасштабної агресії рф проти України, перевищує 6 мільярдів доларів.

«Додаткові економічні втрати галузі від війни лише у 2022 році очікуються у розмірі близько 22 мільярдів доларів, а зниження доходів сільського господарства та суміжних секторів — від 10 до 30%. За підсумками 2021 року, частка агропромислового комплексу становила 10,6% національного ВВП. Проте оцінку наслідків бойових дій для аграрної галузі ускладнює нестача аналогії, коли у війну була б залучена країна з настільки масштабним і важливим для світового ринку сільськогосподарським сектором, як Україна», — каже науковець.

Хоч експерти ООН вважають, що найближча ситуація в Сирії. 2011 року сільськогосподарський ВВП цієї держави був близьким до 49 мільярдів доларів, тобто 20% загального ВВП. Проте порівнювати Україну та Сирію не зовсім коректно, оскільки ця держава має набагато нижчий обсяг експорту сільгосппродукції.

Центр досліджень продовольства та землекористування KSE Institute спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства в аналізі «Огляд непрямих втрат від війни в сільському господарстві України» вказує, що цей показник у сільському господарстві через зменшення виробництва, блокаду портів та подорожчання виробничих чинників оцінюють у 23,3 мільярда доларів.

«Через три місяці після початку повномасштабної війни збитки в аграрному секторі України вже сягнули 4,3 мільярда доларів, що становить майже 15% капіталу держави. Найбільшу частину втрат фіксують через знищення чи пошкодження сільськогосподарських угідь та відсутність збору врожаю. Нині чітко визначити суму збитків аграрного сектору внаслідок бойових дій неможливо через їх продовження. Однак непрямі втрати в сільському господарстві очікують у розмірі приблизно 23,3 мільярда доларів», — зазначає заступник голови правління Асоціації представників малого та середнього бізнесу Києва Вікторія Тютюнникова.

Допомога звідусіль

Яку допомогу, зокрема донорську, отримають аграрні підприємства України? Чи можуть уже зараз міжнародні донори та інші організації надавати допомогу з розмінування сільгоспугідь?

Міжнародні донори прагнуть забезпечити так званий ефект win-win — таку форму співпраці, коли обидві сторони в роботі залишаються задоволеними. Залучають до своїх програм постачальників матеріальних ресурсів, підтримуючи обидві сторони.

Цільова аудиторія міжнародних донорських організацій — сільські домогосподарства та фермери, яких справедливо вважають чинником боротьби з безробіттям та запорукою інклюзивного економічного зростання у сільській місцевості. Сектор дрібних фермерських господарств має вирішальне значення для місцевої зайнятості, це основний постачальник продуктів на локальному рівні.

У квітні 2022 року український уряд направив до ЄС докладну інформацію, чого потребує сільськогосподарський сектор для відновлення. Координувати очікувану допомогу має Єврокомісія.

«Найбільш очікувані витрати міжнародних донорів — це фінансування програм з розмінування території. За оцінками Української асоціації саперів, нині близько 83 тисячі кв. км забруднено різними типами вибухових предметів. До прикладу, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організація ООН (ФАО), вартість розмінування в Хорватії становила близько 1,25 євро за 1 кв. км, вартість знищення однієї складованої протипіхотної міни — 0,56 євро. З огляду на ці витрати вартість заходів з розмінування в Україні лише вказаної площі перевищує 10 мільярдів доларів», — інформує Олександр Нечипоренко.

Зазначимо, що велику частину міжнародної допомоги залучив Євро ­ союз. Наприклад, з 1 вересня у Державному аграрному реєстрі розпочато приймання заявок в межах нової програми допомоги малим агровиробникам на загальну суму понад 1,5 мільярда гривень, яка фінансується з бюджетної підтримки ЄС.

Безповоротну допомогу можуть отримати аграрії, які обробляють від одного до 120 га сільськогосподарських угідь або утримують від трьох до 100 корів. Проте і земельні ділянки, і корови мають бути зареєстрованими, оскільки це ключова умова отримання допомоги. Цю допомогу можуть отримати й особисті селянські господарства.

«Не останню роль відіграє ФАО. Після початку війни вона розробила план швидкого реагування і закликає спрямувати 115,4 мільйона доларів на підтримку майже мільйона жителів сільської місцевості шляхом надання сільськогосподарської допомоги і гарантування продовольчої безпеки для тих, хто найбільше постраждав унаслідок війни. У межах цієї програми ФАО вже надала допомогу для 80 тисяч осіб у 13 областях України, продовжує надавати багатоцільову грошову допомогу для покриття основних потреб понад 5 тисяч сімей у найбільш постраждалих регіонах на сході та півдні України», — зазначає Вікторія Тютюнникова.

Виживатимуть дрібні

Деякі фахівці вважають, що з початком війни посилилася тенденція до стагнації великих аграрних холдингів та інших компаній і зросла роль фермерських господарств. Який вигляд матиме мапа сільгосппідприємств після її закінчення (чи зникатимуть великі компанії, чи посилиться роль фермерів та інших дрібних учасників тощо)?

Стагнація агрохолдингів розпочалося задовго до війни. Як вважають в Інституті аграрної економіки, за останні кілька років у групі цих об’єднань в економічному плані активно приростали лише дві компанії — АСТ та «Епіцентр Агро». Тоді як більшість рухалася шляхом оптимізації, тобто відбувалося скорочення їхніх земельних банків. Війна лише прискорила цей процес.

Цікавий факт: напередодні воєнної агресії аграрні холдинги в Україні контролювали менш як 15% — близько 6,5 мільйона га сільгоспземель. І вони часто мали посередні показники результативності. Про це свідчать фінансові звітності компаній, які використовують для оцінки їхньої прибутковості та перебувають під контролем регуляторів.

Не сприяє розвитку агрохолдингів в Україні й те, що програми, які вже реалізують в Україні ФАО та інші донори, передбачають максимальний розмір земельного банку одержувачів на рівні 250—1000 га.

«Тому в малих агрохолдингів, які становлять більшість загальної кількості, немає перспективи отримати міжнародну донорську допомогу на відновлення. Отже, без фінансових вливань діяльність агрохолдингів, що й до війни була слабкою, поступово згасатиме», — впевнена Вікторія Тютюнникова.

Менше пшениці, більше гороху та гречки

Як змінюються спрямованість та спеціалізація аграрних підприємств уже зараз? Приміром, господарства перестають вирощувати одні культури і починають займатися іншими, чи виникають зміни у спеціалізації тваринництва тощо?

Відповідно до прогнозів Інституту аграрної економіки, цьогорічне виробництво зернових і зернобобових культур може знизитися до 30% порівняно з 2021 роком. Імовірно, зменшиться виробництво пшениці на 34%, ячменю — на 45%, кукурудзи — на 2 %. Але це ніяк не вплине на задоволення внутрішньої потреби населення у продуктах зернових та зернобобових культур. До речі, виробництво гречки за рахунок пересівання та зміни структури посівів дасть змогу повністю забезпечили потреби населення та отримати певні залишки.

Щодо технічних та інших сільськогосподарських культур прогнозують скорочення виробництва до 30%, а соняшнику до 34%.

«Знов актуальною стає популярна у 1990-ті практика городництва. Дедалі більше громадян згадують про наявність у них земельних ділянок та беруться їх обробляти, щоб виростити базові продукти. У сільській місцевості тренд на самозабезпечення може бути розширено за рахунок утриманням свійської птиці та тварин — аж до великої рогатої худоби», — констатує Олександр Нечипоренко.

Вікторія Тютюнникова нагадує, що до початку війни більшу частину врожаю становили пшениця, соняшник та кукурудза, оскільки значну їх частину було призначено для експорту. «Блокування портів показало недоліки експорту великого обсягу цих товарів, тому зростає попит на нішеві високомаржинальні культури (горох, ягоди, гірчиця тощо), транспортування яких більш варіативне», — додає вона.

На думку експерта, є підстави вважати, що такі тенденції розвиватимуться і впродовж наступних років, проте це не зашкодить вирощуванню пшениці, соняшнику та кукурудзи як основних культур.

ТВАРИННИЦТВО ПІД ЧАС ВІЙНИ: ХТО ПОСТРАЖДАВ НАЙБІЛЬШЕ

Від війни в Україні страждають усі галузі сільського господарства. Зокрема, складна ситуація у тваринництві. Кілька тижнів поспіль фермери у більшості регіонів, де ведуть бойові дії роздавали молоко безкоштовно. Про це повідомляє SEEDS , пише agronews.ua.

Багато хто робив це тому, що деякі переробні заводи припинили приймати сире молоко. Частина регіонів постраждали від знеструмлення, а це катастрофа для таких підприємств, як птахофабрики. Зокрема, на Херсонщині через обстріли, відсутність електропостачання та неможливість підвезення кормів можуть загинути мільйони курей. Також суттєво постраждали власники великої рогатої худоби/

“В умовах війни, коли відключають електрику, закриті дороги, неможливі постачання кормів, налагодити процес і зберегти стадо майже нереально. Фермери не можуть проводити нормальну годівлю тварин, а також доглядати за ними. Зокрема, найбільш критичною є ситуація з молочним поголів’ям корів. Адже їх потрібно не тільки годувати, а й доїти щонайменше двічі на день, щоб не було проблем зі здоров’ям. Наразі робити це неможливо. Здавати молоко немає куди, оскільки ланцюжки постачання молока на переробку до підприємств зруйновані”, – зазначає генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Роман Сластьон.

Крім того, частину кормів та ветеринарних препаратів Україна імпортувала. Через війну та логістичні проблеми частину цих закупівель наразі здійснювати неможливо. Порушення логістичних ланцюжків також вплинуло на українських виробників м’яса, молочних продуктів та яєць, які орієнтувалися й лише на внутрішній ринок, адже постачання у регіони, де ведуться бойові дії, обмежене, або взагалі неможливе.

Порядок утримання домашніх тварин у населених пунктах

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Визначення термінів

Стаття 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (далі — Закон) встановлює, що утримання в домашніх умовах — це обмеження природної волі домашніх тварин, що виключає їх вільне переміщення за межами квартири, подвір’я окремого будинку. Нагадаємо, що до тварин законодавство відносить біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця.

Домашні тварини — собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.

Більш ширше визначення міститься у ст. 1 Конвенція Так, під домашньою твариною мається на увазі будь-яка тварина, яку утримує чи збирається утримувати людина, зокрема у своїй оселі для власного задоволення й товариства.

Власник домашніх тварин – фізична особа, зазначена як власник в ідентифікаційному документі, що супроводжує домашніх тварин під час їх некомерційного переміщення.

Особливості утримання домашніх тварин у населених пунктах

Статтею 9 Закону передбачається, що особа, яка утримує домашню тварину, зобов’язана:

• забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, відповідно до вимог цього Закону;
• дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття.

Варто зазначити, що органи місцевого самоврядування можуть встановлюватися додаткові вимоги до утримання домашніх тварин у населених пунктах.

Доцільно зазначати методи утримання домашніх тварин, при застосуванні яких, не допускається жорстоке поводження з тваринами відповідно до статті 18 Закону.

Рекомендовано також зазначати правила поведінки осіб, власників домашніх тварин при поводженні з домашніми тваринами, відповідно до статті 22 Закону.

Правила поводження з домашніми тваринами, що виключають жорстокість

При поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує, зобов’язана:

• дбати про домашню тварину, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води;
• надавати можливість домашній тварині здійснювати необхідні рухи, контактувати з собі подібними;
• забезпечувати своєчасне надання домашній тварині ветеринарних послуг (обстеження, лікування, щеплення тощо);
• негайно повідомляти медичну або ветеринарну установу про випадки заподіяння домашньою твариною ушкоджень здоров’ю людині або іншим тваринам;
• негайно доставляти домашню тварину, яка вчинила дії, передбачені абзацом сьомим цієї статті, у ветеринарну установу для огляду;
• запобігати неконтрольованому розмноженню домашніх тварин.

• бити, вбивати, отруювати чи калічити домашніх тварин; дарувати домашніх тварин як призи, нагороди чи премії; завдавати домашнім тваринам болю, страждання або пригнічення; дресирувати тварин у спосіб, що завдає шкоди здоров’ю тварини та її загальному стану; умертвляти тварин шляхом утоплення, задушення, використання електричного струму та речовин, що призводять до отруєння.
• жебракування з тваринами.
• залишати тварину в закритому салоні автомобіля за відсутності в ньому людини при температурі повітря більше +20°С та менше +5°С.
• замуровування тварин у підвальних приміщеннях.
• залишати домашню тварину прив’язаною, якщо довжина прив’язі становить менше 20 метрів, крім собак, що виконують сторожові функції, для яких така довжина має становити не менше 10 метрів.
• Незалежно від довжини прив’язі забороняється залишати тварину без можливості сховатися у приміщенні, споруді тощо, прив’язаною під дією прямого сонячного проміння при температурі повітря більше +20°С або менше 0°С.
• залишати домашню тварину прив’язаною без нагляду у громадських місцях чи місцях скупчення людей (поблизу зупинок, магазинів тощо), а також прив’язувати тварин до транспортних засобів та примушувати до бігу за моторними транспортними засобами.

Особи, які утримують домашніх тварин, мають право з’являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх). Супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку.

Особа, яка супроводжує тварину, зобов’язана забезпечити:

• безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною;
• безпеку супроводжуваної домашньої тварини;
• безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою;
• наявність повідка для здійснення вигулу собак та інших домашніх тварин, які можуть становити небезпеку для життя чи здоров’я людини, поза місцем постійного утримання таких тварин, а також намордника на собаках порід, що включені до Переліку небезпечних порід собак, що затверджується Кабінетом Міністрів України;
• наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками.

При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.

Дозволяється утримувати:

• домашніх тварин – у квартирах, де проживає кілька сімей, – лише за письмовою згодою всіх мешканців квартири. При цьому не дозволяється утримувати домашніх тварин у місцях загального користування;
• домашніх тварин – у “зоокутках” дитячих, освітніх, наукових, санаторно-курортних і оздоровчих закладів – з дозволу відповідного органу за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини;
• домашніх тварин – у вільному вигулі на ізольованій, добре огородженій території (в ізольованому приміщенні) на прив’язі або без неї;
• домашніх тварин – юридичними особами: для охорони – в обладнаних приміщеннях або на прив’язі; для дослідної мети – у вольєрах, біологічних клініках (віваріях) або в розплідниках;
• собак – без повідків і намордників під час оперативного використання правоохоронними органами, собак спеціального призначення, а також собак під час муштри, на полюванні, на навчально-дресирувальних майданчиках.

Забороняється утримувати тварин:

• особам, на яких накладалося адміністративне стягнення або застосовувалися заходи впливу за вчинення правопорушення, пов’язаного з жорстоким поводженням з тваринами, – протягом року з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення чи застосування заходів впливу;
• особам, які притягалися до кримінальної відповідальності за жорстоке поводження з тваринами або були звільнені від кримінальної відповідальності та провадження у справі закрито за нереабілітуючими обставинами, або стосовно яких були застосовані примусові заходи медичного чи виховного характеру, – протягом 10 років з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду або рішенням про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження у справі за нереабілітуючими обставинами, або рішенням про застосування, продовження, зміну примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Головним правилом сьогодні стає правило стосовно гуманного поводження з тваринами, що декларує не лише виключення жорстокого поводження з тваринами, а й створення для них відповідних умов утримання. Так, згідно зі статтею 7 Закону основним правилом утримання тварин є те, що умови, в яких утримуються тварини, повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям; задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем.

Вказані положення Закону відповідають статті 4 Конвенції. Крім того, Конвенція також встановлює, що тварина не повинна утримуватись як домашня, якщо наведені положення або не виконуються, або, незважаючи на їх виконання, тварина не може пристосуватися до неволі. Останнє положення стосується насамперед диких тварин, що утримуються в неволі, оскільки, як зазначалося вище, Конвенція містить розширене поняття домашніх тварин. До основних питань, які виникають при утриманні тварин, слід віднести питання кількості тварин, що можуть утримуватись, а також питання стосовно основних правил, яких має дотримуватись особа, що утримує тварину, задля уникнення порушення прав третіх осіб. Сьогодні законодавство встановлює обмеження кількості тварин, що можуть утримуватись особою, керуючись лише санітарно-епідеміологічним благополуччям населення та можливістю створення необхідних умов для самих тварин.

Утримання майданчиків та зон для вигулу домашніх тварин у межах населених пунктів

Органи місцевого самоврядування визначають необхідну кількість та місце розташування майданчиків та зон для вигулу домашніх тварин, організовують їх створення і облаштування, що включає в себе їх огородження, встановлення інформаційних табличок, контейнерів для збирання екскрементів домашніх тварин їх власниками, а також здійснюють організацію вивезення і утилізації екскрементів домашніх тварин (стаття 30 1 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”.

Вимоги до реєстрації та перереєстрації домашніх тварин

При розробці органами місцевого самоврядування розділу “Вимоги до реєстрації та перереєстрації домашніх тварин” рекомендовано керуватися наступними положеннями:

1. реєстрація та електронна ідентифікація домашніх тварин може проводитися протягом десяти календарних днів з дня придбання (купівлі, отримання в дар тощо) тварини;
2. реєстрація здійснюється працівниками організацій, підприємств, установ, уповноважених на те органом місцевого самоврядування, за місцем проживання (реєстрації) власника;
3. електронна ідентифікація домашніх тварин проводиться лікарем ветеринарної медицини;
4. обов’язковій реєстрації підлягають собаки всіх порід з трьохмісячного віку;
5. обов’язковій тимчасовій реєстрації також підлягають домашні тварини, які належать фізичним або юридичним особам, місце проживання яких не є містом, в якому вони офіційно зареєстровані, якщо вони перебувають на території відповідних міст більше 45 діб;
6. організації, підприємства, установи, уповноважені на те органом місцевого самоврядування, у п’ятиденний термін з моменту реєстрації видають власнику зареєстрованої тварини реєстраційне посвідчення, особистий номерний знак (жетон), який повинен бути прикріплений до ошийника собаки і надають друковане видання Правил утримання домашніх тварин у відповідному населеному пункті, а також ознайомлюють власника домашньої тварини з ветеринарно-санітарними вимогами до її утримання;
7. за бажанням власника працівники клубу любителів тварин або розплідника можуть клеймувати тварину;
8. реєстрація та перереєстрація домашніх тварин відбувається при пред’явленні їхнім власником квитанції (платіжного доручення) про внесення плати.

Крім того, власники собак, породи яких зазначені у додатку 1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 липня 2002 року № 944 “Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам”, повинні до або під час реєстрації, перереєстрації, укласти договір обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам. У разі відсутності договору страхування реєстрація, перереєстрація не проводиться.

Для проведення реєстрації власником домашньої тварини також надається паспорт, відповідний документ, який підтверджує право власності на цю тварину, ветеринарний документ встановленого зразку на тварину з відміткою про проведення необхідних досліджень та щеплень.

Перереєстрація домашніх тварин проводиться в разі зміни місця проживання чи реєстрації власника або зміни власника тварини із зазначенням нового власника. Домашні тварин, власники яких не здійснили перереєстрацію, вважаються не зареєстрованими.

Для проведення перереєстрації власником домашньої тварини надається паспорт, відповідний документ, що підтверджує право власності на тварину і попередньо видане реєстраційне посвідчення на домашню тварину встановленого зразка. При перереєстрації видається лише нове посвідчення про реєстрацію, без зміни ідентифікаційного коду, крім випадків, коли реєстрація була проведена в іншому населеному пункті.

Кошти за послуги, пов’язані з реєстрацією чи перереєстрацією домашніх тварин, сплачуються власником відповідно до встановлених тарифів, що встановлюються органами місцевого самоврядування.

Від внесення плати за реєстрацію та перереєстрацію собак звільняються особи з інвалідністю по зору, для яких собака слугує поводирем.

Відповідальність за неналежне утримання тварин

Діючим законодавством України передбачено кримінальну та адміністративну відповідальність за неналежне утримання тварин.

Згідно зі статтею 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення утримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, утримання незареєстрованих собак, приведення їх у громадські місця, вигулювання собак без повідків та намордників (крім собак, породи яких не внесені до Переліку небезпечних порід собак) чи в не відведених для цього місцях, а також неприбирання власником тварини її екскрементів під час перебування тварини у громадському місці (крім вигулювання у спеціально відведених для цього місцях) – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою повторно протягом року, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили заподіяння шкоди здоров’ю людини або її майну, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин і на посадових осіб – від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин.

За жорстоке поводження з тваринами до винної особи може застосовуватися покарання, передбачене статтею 299 Кримінального кодексу України.

Корисні посилання

Див. також