Проголошення Австро-Угорської імперії

15 березня 1867 року набула чинності австро-угорська угода між австрійським імператором Францем Йосифом I і представниками угорського національного руху про перетворення централізованої імперії Габсбургів у дуалістичну (двоєдину) державу Австро-Угорщину, цілісність якої забезпечував австрійський імператор, який одночасно носив титул короля Угорщини.

У 1806 році після поразки Австрії у війні Третьої коаліції проти Франції Франц II Габсбург оголосив про складання з себе титулу і повноважень імператора, що привело до розпаду Священної Римської імперії. Прийнявши ще у 1804 році титул імператора Австрії, Після завершення Наполеонівських воєн скликаний у Відні конгрес 8 червня 1815 року прийняв рішення про створення Німецького союзу, куди Австрійська імперія увійшла на правах одного з 35 суб’єктів.

Протиріччя між Пруссією і Австрією привели до Семитижневої війни між німецькими державами, в результаті якої у 1866 році був утворений Північнонімецький союз на чолі прусським королем Вільгельмом I. Поразка у війні значно ослабила Австрійську імперію, яка на фоні активізації національних рухів опинилась під загрозою значно зміцнілої Пруссії на Півночі і Російської імперії на Сході. Посилення країни і збереження німецького домінування в країні Франц Йосиф I вбачав у зближенні із Угорщиною, в якій також посилились сепаратиські настрої після революцій в Європі 1848-49 років.

Секретні переговори між представниками імператора і авторитетним угорським політиком Ференцом Деаком почались ще в 1865 році і їх результати були опубліковані в газетній статті, в якій Деак обгрунтовував переваги існування Угорського королівства в межах Австрійської імперії небезпекою сильних сепаратиських настрої слов’янських народів, особливо чехів, поляків і хорватів. На останніх етапах автро-угорських переговорів взимку 1867 року угорську парламентську делегацію очолив депутат сейму Дюла Андраші, якому вдалось укласти угоду про перетворення централізованої імперії Габсбургів у двоєдину державу.

За угодою, яка набула чинності 15 березня 1867 року, між австрійським імператором Францем Йосифом I і представниками угорського національного руху Австрійська імперія перетворювалась у дуалістичну державу під назвою Королівства і землі, представлені в Рейхсраті, та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана, більш відому як Австро-Угорщина, цілісність якої забезпечував австрійський імператор, який одночасно носив титул короля Угорщини. До складу Угорського королівства (Транслейтанії) увійшли крім Угорщини території Трансільванії, Хорватії і Славонії, Воєводини, Карпатської Русі і місто Рієка; вся інша територія імперії утворила австрійську частину монархії (Цислейтанії): Верхня і Нижня і Австрія, Штирія, Каринтія, Тіроль, Зальцбург, Форарльберг, Крайна, Горіца і Градішка, Трієст, Істрия, Далмація, Богемія, Моравія, Сілезія, Галичина і Буковина).

Крім спільного монарха Австрію і Угорщину на паритетних умовах об’єднували питання зовнішньої політики, оборони, фінансів і митної політики, для вирішення яких були створені три спільні міністерства. У такому вигляді Австро-Угорщина проіснувала до 1918 року, коли після поразки у Першій Світовій війні розпалась на ряд суверенних держав.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 3.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи..

§ 23. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Після придушення революцій 1848-1849 рр. в Австрійській імперії розпочався період реакції. Імперія, що зберігала до 1848 р. федеративний характер, була перетворена на унітарну державу з абсолютною необмеженою центральною владою.

Наприкінці 50-х років XIX ст. Австрія опинилася в повній ізоляції в Європі: австрійська інтервенція до Дунайських князівств у період Східної війни (1853—1856 рр.) зруйнувала союз із Росією, відмова від активної участі в цій війні відштовхнула від неї Францію. Відносини з Пруссією також погіршилися через австро-прусське протистояння в процесі об’єднання німецьких держав. У 1859 р. вибухнула австро-італо-французька війна, що обернулася крахом австрійських військ та утворенням Італійського королівства.

Поразка у війні викликала внутрішню кризу в імперії. Почалися масові антиурядові виступи, особливо потужні — в Угорщині.

Усе це змусило імператора піти на поступки національним рухам країни. 20 жовтня 1860 р. був виданий «Жовтневий диплом» — нова конституція імперії, що відновила автономію регіонів і розширила права регіональних ландтагів, перш за все угорських Державних зборів, які отримали навіть право законодавчої ініціативи. Угорська мова була оголошена офіційною на території Угорщини. «Жовтневий диплом» не заспокоїв угорське суспільство: заворушення з вимогами відновлення конституції 1848 р. тривали. У той же час нова конституція викликала незадоволення слов’янських регіонів імперії, які протестували проти надання особливих прав угорцям, а також австрійських лібералів, які побоювалися того, що в новому імперському парламенті німці опиняться в меншості.

У результаті 26 лютого 1861 р. був опублікований «Лютневий патент», що змінював жовтневу конституцію в дусі централізації, права регіональних ландтагів були істотно урізані, а повноваження імперського парламенту, що формувався тепер не за національно-територіальним, а за становим принципом, значно розширені.

Державні збори Угорщини відмовилися затвердити «Лютневий патент». Була також прийнята петиція до імператора з проханням відновлення конституції 1848 р. Але імператор відкинув петицію і 22 серпня 1861 р. розпустив Державні збори та місцеві збори. В Угорщині був упроваджений надзвичайний стан, який незабаром був поширений на інші регіони імперії. У 1863 р. імперський парламент покинули чеські й польські депутати, чим повністю паралізували його роботу.

Таким чином, спроби реформ провалилися, що в 1865 р. визнав і сам імператор, відмінивши конституцію 1860 р.

УГОРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У 1849-1863 рр.

Угорський національний рух у 1848—1849 рр. був неоднорідним.

Центристи безуспішно намагалися переконати австрійський уряд повернутися до федералізму та автономії регіонів, що існували до 1848 р. Вони вважали, що лише розширенням прав областей, складових імперії, можна добитися її зміцнення.

Унітарна держава — форма державного устрою, за якого територія держави, на відміну від федерації, не має у своєму складі федеральних одиниць (штатів, земель, автономій, автономних республік, округів тощо), вділиться на адміністративно-територіальні одиниці (райони, області тощо), управляється безпосередньо із центру (столиці держави).

«Лютневий патент»

Популярнішими серед угорців, проте, були ті політичні угруповання, які відмовлялися від співпраці з центральною владою Австрійської імперії та ініціювали рух «пасивного опору» (ухилення від сплати податків, неучасть в адміністрації, відмова від будь-якої співпраці з урядовими структурами, демонстративне «не володіння» німецькою мовою). Їхньою метою було відновлення внутрішнього суверенітету Угорщини в рамках Австрійської імперії.

Представники радикального крила угорського національного руху на чолі з Л. Кошутом виступали з вимогами незалежності як Угорщини, так й інших національних регіонів імперії та формування на Балканах угорсько-слов’яно-румунської конфедерації під керівництвом Угорщини.

У 1859—1861 рр. був пік антиавстрійських виступів в Угорщині. Головною вимогою залишалося відновлення конституції 1848 р., що передбачало повний суверенітет Угорського королівства при збереженні унії з Австрією.

У 1863 р. уряд знову повернувся до автократичних методів управління. Саме в цей період почався занепад впливу радикалів в угорському національному русі.

АВСТРО-УГОРСЬКЕ ЗБЛИЖЕННЯ

Незважаючи на провал спроб конституційних реформ 1860—1861 рр., імператор Франц Йосип І сподівався на компроміс із угорським національним рухом, що дозволив би зміцнити монархію. У 1865 р. почалися секретні переговори через посередників між імператором і представниками угорських лібералів.

Австро-угорське зближення прискорили міжнародні події середини 1860-х років. У 1866 р. під час австро-прусської війни австрійські війська були повністю розбиті. Різке послаблення Австрійської імперії при одночасному посиленні загрози з боку Росії та зростанні національних рухів слов’янських народів імперії стурбували угорських лідерів.

Тактика «пасивного опору» вже не приносила результатів, а навпаки, позбавляла угорську еліту можливості брати участь в управлінні країною.

У той же час посилилися національні рухи інших націй Австрійської імперії: чехів, хорватів, румунів, поляків і словаків, які виступали з ідеями перетворення держави на федерацію рівноправних народів.

Усе це призвело до того, що угорські ліберали вирішили відмовитися від національної ідеології часів революції й знизили обсяг своїх вимог на переговорах з австрійським урядом. Австрійські ліберали також прийшли до усвідомлення необхідності укладення союзу з угорцями для забезпечення збереження переваги німців у західній частині імперії.

Франц Йосип І

ПІДПИСАННЯ АВСТРО-УГОРСЬКОГО ДОГОВОРУ

15 березня 1867 р. між австрійським імператором Францем-Йосипом І і представниками угорського національного руху на чолі з Ф. Деаком був підписаний договір, відповідно до якого Австрійська імперія перетворювалася на дуалістичну монархію Австро-Угорщину.

Австро-Угорська імперія була розділена на дві частини — австрійську й угорську, кожна з яких отримала повний суверенітет щодо внутрішніх справ.

Обидві частини імперії повинні були мати власний парламент, незалежний уряд, власну систему державної адміністрації, суду та юстиції. Загальноімперському уряду передавалися повноваження щодо зовнішньої, військово-морської та фінансової політики. Для обговорення спільних для обох частин монархії справ також скликалися Коронна рада й рада спільних міністрів, включаючи, окрім спільних міністрів, глав урядів Австрії та Угорщини й запрошених імператором осіб. За угодою 1867 р.

Дуалістична монархія (від лат. dualis — подвійний) — один із двох видів конституційної монархії, поряд з парламентською; є історично перехідною формою від абсолютної монархії до парламентарної. За дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією, але монарх зберігає широкі владні повноваження, що ставить його в центр усієї політичної системи даної держави.

Австрія брала на себе 70 % загальноімперських витрат, Угорщина — ЗО %, надалі ця частка мала корегуватися кожні 10 років, зважаючи на рівень економічного розвитку.

В обох частинах держави були проголошені демократичні свободи, рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної власності тощо. Уряди Австрії та Угорщини стали відповідальними перед відповідними парламентами. Монарх зберігав за собою право попереднього схвалення законопроектів, особисто призначав голів урядів і спільних міністрів, а також залишався верховним головнокомандувачем єдиної австро-угорської армії.

Незабаром після підписання угоди її умови були затверджені угорськими Державними зборами, а 8 червня 1867 р. Франц-Йосип І коронувався в Будапешті королем Угорщини.

ЗНАЧЕННЯ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ УГОДИ

Сучасні історики вважають, що австро-угорська угода була єдиним можливим способом збереження для габсбурзької монархії статусу великої держави. Завдяки угоді до початку Першої світової війни розвиток Австро-Угорщини був відносно спокійним. Імперія увійшла в період бурхливого економічного розвитку й модернізації всіх аспектів суспільного життя.

Проте новий державний устрій мав недоліки, серед яких найважливішим було збереження сильної влади імператора, що врівноважувала роль парламентських структур, і незадоволення інтересів інших націй імперії. Саме ці чинники за умов поразки у війні відіграли фатальну роль у долі Австро-Угорщини, викликавши крах і розпад імперії в 1918 р.

Герб Австро-Угорської імперії

2. РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877-1878 рр.

ПЕРЕДУМОВИ ВІЙНИ

«Східне питання» з моменту його виникнення в другій половині XVIII ст. стало одним із центральних проблем у міжнародній політиці. Економічну та політичну слабкість Османської імперії європейські держави намагалися використати у своїх інтересах. Імперія була вигідним ринком збуту та джерелом сировини. Вона мала важливе стратегічне значення, розташовуючись на перехресті шляхів між Європою, Азією й Африкою. Криза Османської імперії супроводжувалася активізацією національно-визвольної боротьби поневолених нею народів.

Росія намагалася скористатися протиріччями європейських країн для відновлення свого впливу на Балканах.

У 1875 р. розпочалося повстання слов’ян проти турецького панування в Боснії та Герцеговині. У 1876 р. слов’янські держави Сербія, Болгарія та Чорногорія, що перебували під владою Туреччини, оголосили їй війну. Провідні європейські країни не лише не підтримали визвольну боротьбу балканських народів, а підбурювали турків на активні військові дії.

З іншого боку, визвольний рух слов’янських народів Балкан прагнула використати Російська імперія. Росія здавна прагнула встановити свій контроль над стратегічно важливими проливами Босфор і Дарданелли.

Приводом до війни стала відмова турецького султана від виконання рекомендацій зі здійснення реформ, викладених у Лондонському протоколі. Підтримуючи Сербію, що зазнала низку невдач у війні з Туреччиною, 24 квітня 1877 р. Росія оголосила війну Туреччині.

Марш сербських солдатів. Гравюра 1877 р.

Покажіть на карті проливи Босфор і Дарданелли. Поясніть, у чому полягає військово-стратегічне значення контролю над цими проливами.

Артилерійський бій під Плевною. Батарея облогових гармат на Великокняжій горі. Картина художника Миколи Дмитрієва-Оренбурзького (1880 р.)

Свідчать документи. Витяг із Сан-Стефанського мирного договору від 19 лютого 1878 р.

. СТАТТЯ II. Блискуча Порта визнає остаточно незалежність князівства Чорногорії. За угодою між російсько-імператорським урядом, урядом оттоманським і князівством Чорногорії, будуть визначені згодом характер і форма взаємних відносин між Блискучою Портою і Князівством.

СТАТТЯ III. Сербія визнана незалежною. Турецько-сербська комісія, за сприяння російського комісара, встановить протягом трьох місяців остаточний контур кордонів. Болгарський делегат буде допущений до участі в праці комісії, коли вона проводитиме кордон між Сербією і Болгарією.

СТАТТЯ V. Блискуча Порта визнає незалежність Румунії, яка пред’явить свої права на винагороду, що має бути визначеним обома сторонами. До укладення безпосереднього договору між Туреччиною і Румунією румунські піддані користуватимуться в Туреччині всіма правами, які забезпечені за підданими інших європейських держав.

Яка держава називається в документі «Блискучою Портою»? Який основний зміст документа?

ХІД ВІЙНИ

Російські війська, переправившись через Дунай, зайняли Північну Болгарію й обложили фортецю Плевну. Наприкінці 1877 р. російські війська вступили до Південної Болгарії, у січні 1878 р. зайняли Андріанопіль.

Після завдання поразок турецькій армії на території Румунії, російська армія разом з болгарськими ополченцями почала звільнення Болгарії від османського ярма. Після героїчної оборони Шипки й взяття фортеці Плевни російська армія звільнила всю територію Болгарії від турецьких військ.

Успіхи супроводжували Росію й на Кавказі. У травні 1877 р. був взятий Ардаган, у серпні — Сухумі, потім — уся Абхазія, у листопаді — фортеця Каре. Запеклі бої на Кавказі відволікали турок від воєнних дій на Балканах.

3. САН-СТЕФАНСЬКИЙ ДОГОВІР Й УТВОРЕННЯ НОВИХ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ НА БАЛКАНАХ

Після заняття російськими військами невеликого містечка Сан-Стефано (12 км від Константинополя) турецький уряд, побоюючись втрати столиці, зажадав миру. 19 лютого 1878 р. Росія й Туреччина підписали тут мирний договір.

Згідно з умовами договору створювалася нова держава — автономне князівство Болгарія, що включало територію з болгарським населенням від Дунаю до Егейського моря. Болгарське князівство повинне було виплачувати податки турецькому султанові, але користувалось незалежністю у внутрішніх справах. Так само, як і Македонія, воно оголошувалося васалом Османської імперії. Боснії та Герцеговині надавалася автономія у складі Османської імперії. Сербія, Чорногорія та Румунія стали повністю незалежними державами й розширили свої території.

До Росії відійшли Південна Бессарабія, Батум, фортеці Ардаган, Каре і Баязет. Сан-Стефанський мирний договір значно посилював вплив Росії на Балканах та Кавказі.

Будинок, у якому був підписаний Сан-Стефанський договір. Сучасне фото

4. БЕРЛІНСЬКИЙ КОНГРЕС

Велика Британія й Австро-Угорщина не бажали посилення Росії на Балканах і заявили протест проти умов Сан-Стефанського договору. Росія, побоюючись нової війни, змушена була погодитись на скликання міжнародного конгресу, що відкрився 13 березня 1878 р. в Берліні. Мета конгресу для Османської імперії та західних країн зводилася до ліквідації наслідків перемоги Росії в російсько-турецькій війні й ствердження впливу країн Західної Європи на Близькому Сході.

Відповідно до рішень Берлінського конгресу Чорногорія, Сербія й Румунія зберігали незалежність, однак територія Чорногорії була істотно скорочена, були зменшені території Сербії й Румунії.

Австро-Угорщина одержала право окупувати територію Боснії й Герцеговини на невизначений час.

Болгарія по Балканському хребту ділилася на Південну й Північну. Автономним князівством залишалася Північна Болгарія. Південна Болгарія поверталася до складу Османської імперії як автономна провінція Східна Румелія.

Македонія також поверталася до складу Османської імперії.

Росія передавала Туреччині фортецю Баязет.

Таким чином, результати військових перемог Росії у війні 1877—1878 рр. та дипломатичні успіхи Сан-Стефанського договору були значно погіршені. Натомість на Балканах утворилися нові незалежні держави, що кардинально змінило міжнародні відносини на півдні Європи.

ЗНАЮ МИНУЛЕ – ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ – РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Зазначте передумови перетворень в Австрійській імперії в середині XIX ст.

2. Схарактеризуйте угорський національний руху 1849-1863 рр.

3. Що зумовило австро-угорське зближення в 1860-х роках?

4. Назвіть основні причини російсько-турецької війни 1877-1878 рр.

5. Користуючись картою, схарактеризуйте основні події російсько-турецької війни 1877-1878 рр.

6. Порівняйте основні положення Сан-Стефанського мирного договору та рішення Берлінського конгресу. Які рішення Берлінського конгресу свідчили про ослаблення позицій Росії на міжнародній арені?

7. Які з держав за Сан-Стефанським мирним договором стали незалежними?

8. Поясніть значення термінів і понять: унітарна держава, дуалістична монархія.

II. Обговоріть у групі

1. Схарактеризуйте особливості Австро-Угорської дуалістичної монархії за угодою 1867 р, У чому полягали її політичні переваги та недоліки?

2. За умовами Берлінського конгресу (березень 1878 р.) територія Чорногорії була суттєво скорочена були зменшені території Сербії й Румунії. Австро-Угорщина отримала право окупувати територію Боснії та Герцеговини на невизначений час. Як Ви думаєте, чому провідні європейські країни (насамперед Велика Британія, Австро-Угорщина, Німеччина, Франція) стали ініціаторами таких рішень?

III. Мислю творчо й самостійно

1. У чому полягає значення історичного досвіду утворення Австро-Угорської дуалістичної монархії? Використовуючи додатковий матеріал, підготуйте повідомлення про вплив австро-угорської культури на українські землі.

2. Історія й сьогодення свідчать про особливий інтерес Росії до балканських країн. Як Ви вважаєте, які воєнно-стратегічні, політичні та економічні чинники визначають цей інтерес?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

створення Австро-Угорської імперії