Про пенсію та Барселону жодного слова: Мессі назвав клуб, у якому мріє продовжити кар’єру
Ліонелю Мессі вже стукнуло 36 років, але зірковий футболіст навіть не думає про закінчення професійної кар’єри. Володар семи “Золотих м’ячів” розповів про ще один омріяний клуб у своєму футбольному житті.
Переїзд за океан був правильним рішенням для Ліонеля, який наче заново розцвів після складного періоду кар’єри у французькому ПСЖ. Мессі за короткий час став не лише лідером, а й капітаном Інтер Маямі.
Мессі: Грати там знову – моя мрія, але не знаю, що буде далі
Аргентинський футболіст розповів, у якому клубі хотів би продовжити кар’єру. Мессі поки що не думає про те, аби повішати бутси на цвях.
Тому Інтер Маямі, ймовірно, не стане останнім клубом у професійній кар’єрі Лео. Зірковий футболіст мріє повернутись у рідний клуб із Батьківщини.
На особистому рівні мене завжди тягнуло до Ньюеллс Олд Бойз. Особливо після того, як я став чемпіоном світу. Я зрозумів, що можу насолоджуватися аргентинським футболом, граючи за Ньюеллс. Як колись, коли я був маленьким і бігав їхніми полями… Грати там знову – моя мрія, але не знаю, що буде далі,
– розповів Мессі.
Нагадаємо, що саме із структури цього аргентинського клубу у далекому 2000-му Мессі перебрався у Барселону, де заробив собі свою футбольну славу та популярність. У футболці каталонців Ліонель відіграв за 778 матчів (672 голи і 303 асисти). Загалом у структурі каталонського клубу провів 21 рік.
ЗМІ сватали Мессі назад у гранд Ла Ліги, ле той переїхав грати за океан.
Тепер, як бачимо, у планах самого Лео немає мрії повернутись до “блаугранас”.
У футболці Інтер Маямі Ліонель провів вже 12 матчів, у яких відзначився 11 голами та 5 результативними передачами. Лео має контракт із американським клубом до кінця 2025 року.
Відзначимо, що у попередній грі МЛС проти Торонто (4:0) аргентинець отримав травму та був замінений у першому таймі. Футболіста знову турбує старе пошкодження, яке не дозволить йому зіграти у декількох найближчих матчах Інтера.
Супергерой у скривавленій пов’язці. Джорджо К’єлліні став символом епохи
Коли я побачив новину про завершення кар’єри Джорджо К’єлліні, одразу ж подумалося: “Повісив скривавлену пов’язку на цвях”. Не бутси, а саме пов’язку. Італійський журналіст та письменник Даніеле Манусіа попрощався з його кар’єрою гравця статтею під назвою: “Найкращі пов’язки Джорджо К’єлліні”. Якраз і згадуючи про найбільш пам’ятні футбольні поранення Кінг Конга.
Сам Джорджо нарахував за кар’єру п’ять переломів носа, сотню накладених швів за кар’єру. Пов’язки на голові та вилиту на них кров він і не намагається рахувати.
Таким він і запам’ятається. Бійцем без страху та докору. Який не боїться нічого і нікого, не боїться пхати голову хоч під удар головою суперника, хоч під шипи його бутс, та хоч самому чортові в пащу. Думаєте, просто так Луїс Суарес покусав його на Чемпіонаті Світу-2014? Покусав, бо жорсткістю своєї персональної опіки, непоступливістю довів уругвайця до сказу.
І як Джорджо відреагував після матчу? “Суаресу не потрібно перед мною вибачатися. Я сам такий, сам сучий син і пишаюся цим”.
Причому прямим він був не лише на полі, а й поза ним. Не боявся казати головному тренеру на лаві запасних: “Це не команда”. Не боявся на камеру зізнаватися, що з приходом Кріштіану Роналду команда припинила працювати, вважаючи, що КріРо вирішить все сам. Не боявся обіймати Пауло Дібалу у прощальному матчі обох за “Ювентус”, хоча керівництво клубу ігнорувало аргентинця.
Святкування оборони
В обороні була його кар’єра. Оборона була його навіть не другим, а першим ім’ям. Про що свідчили не лише пов’язки, а й його шалені, звірячі святкування заблокованих ударів та вибитих м’ячів. За які й отримав прізвиська “Кінг Конг” та “горила”.
“Чому я так святкую будь-який підкат, будь-який відбір м’яча? Тому що ці дії дратують суперника і додають тобі впевненості. В кожному матчі я шукаю ворога”. І його прізвиська йому дуже подобаються. Він сам після перемоги на Євро опублікував сюжет в стилі National Geographic про “італійську горилу з Ліворно, яка їсть витоптану суперниками траву, щоб відчути їхній страх”.
Альваро Мората говорив: “Спробувати відібрати у нього м’яч – ніби спробувати відібрати їжу у голодної горили”.
Зрештою, і хто сказав, що він гірший за Ліонеля Мессі, Кріштіану Роналду, Златана Ібрагімовича? Як і хто сказав, що Паоло Мальдіні та Франко Барезі гірші за Роналдо, Зінедіна Зідана? Так, в футбол грають для забитих м’ячів. Але захищатися від них – не менше мистецтво. В якому Джорджо був шедевральним майстром.
“Оборона – це також креативна дія. Для мене оборона – це радість”.
В 2017-му році, незадовго до фіналу Ліги Чемпіонів його “Ювентуса” проти “Реала”, я заявив, що за рівнем, за легендарністю кар’єри Джорджо знаходиться на рівні найкращих італійських захисників в історії. Гаетано Ширеа, Барезі, Мальдіні, Алессандро Нести, Фабіо Каннаваро. Мене тоді засміяли, заклювали. Вже точно не додав мені аргументів той фінал, програний з рахунком 1:4.
Втім, нині, в 2023-му, я не думаю, що далекий від істини. І навіть якщо він не на рівні легенд, то точно продовжив їхні традиції. Безсумнівно був лідером свого покоління, як вони. І точно залишився в історії лідером оборони та капітаном Чемпіона Європи. А в Італії обидва визначення залишають в легендах назавжди. Причому перше з них навіть більше.
Він не отримав такого визнання, як попередні легенди, оскільки не був гарним, елегантним або приємним ані у спілкуванні, ані в грі на полі. Ще й написав книжку не про себе, як всі, а про Ширеа. Ще й отримав два вчені ступені з економіки та управління бізнесом. Тобто жорсткий, негарний скривавлений ботан зі зламаним носом, який заважає нам бачити голи.
Він був лідером, мабуть, єдиного тріо захисників в історії, яке отримало свою абревіатуру. ВВС. Причому чимало вважали, що Леонардо Бонуччі та Андреа Бардзальї насправді були дуже посередніми гравцями, а їх за вуха тримав на плаву саме Джорджо.
Він казав, що знає Бонуччі краще за свою дружину. Вони постійно проводили час разом з родинами. “Мені не потрібно було навіть бачити Андреа та Леонардо. Я знав про них все і знав, де вони”.
Чим старшим ставав Бонуччі, тим більше зовні він ставав схожим на К’єлліні. Така ж зачіска з гострою нестачею волосся, неголене, вузьке схудле обличчя. Лише стільки разів переламаний ніс вирізняв Джорджо.
Антоніо Конте казав, що вони навіть після тисячі боїв відчувають кров, Жозе Моуріньо – що Джорджо міг би викладати гру в обороні в Гарварді, Арріго Саккі називав його “машиною, що повністю анігілює суперника”, а Вальтер Мадзаррі – “силою природи, істотою з іншої планети, оскільки лише він здатний стримувати трьох суперників одразу”.
Вибоїни кар’єри
Так, і він часто програвав. Фінал Євро-2012 з рахунком 0:4. Обидва фінали Ліги Чемпіонів з результатами 1:3 та 1:4. “Вухатий” Кубок він так і не виграв. На Чемпіонатах Світу збірна з ним двічі вилітала в груповому турнірі та двічі не вийшла на турнір взагалі. Втім, у фіналі Євро-2012 його замінили дуже рано через травму, а у фіналі ЛЧ-2015 взагалі не грав.
І його легендарні попередники мали чимало розчарувань у кар’єрі. Та й в кого їх не було? А самі виходи в ці фінали, історичні дев’ять Скудетто поспіль з “Ювентусом” (єдиний, хто взяв всі дев’ять) і, що важливіше за трофеї та статистику – статус гравця, особи, яка визначала цілу епоху таких легендарних футбольних істот як “Ювентус” та збірна Італії!
Він був “Ювентусом” та “Скуадрою Адзуррою”.
Більше того, на відміну від багатьох, в 37 років поїхав з “Юве” до США зовсім не відпочивати. А в обох сезонах вивів свою команду до фіналу ліги. Один з яких виграв (перший такий трофей в її історії). І до фіналу Кубка Чемпіонів Північної Америки. Програного.
І під час переможного Євро-2020 Джорджо був травмований. Якби той турнір відбувся вчасно, його б там не було взагалі через важку травму. І в 2021-му на нього спочатку не дуже чекали, потім – лише до фіналу. Він повернувся в 1/4, допоміг витримати вкрай складні матчі проти Бельгії та Іспанії. Граючи на турнірі як вільний агент, тобто без клубу.
“Фурія Роха” тиснула на “Скуадру Адзурру” безперервно, але це не завадило К’єлліні перед серією пенальті сміятися, жартувати та весело штовхати Жорді Альбу. Така поведінка шокувала іспанців і вселила впевненість в італійців. Ну а його хапання за футболку Букайо Сака у вирішальні моменти фіналу проти Англії стало всесвітнім мемом.
Капітан та лідер оборони збірної, що відібрала великий трофей у Англії на “Вемблі” – також прямий шлях в легенди світового футболу.
Його кар’єра аж ніяк не була рівною та безхмарною. Вихованець суто провінційного Ліворно, він вболівав за “Мілан”. Навіть поїхав з ним на юнацький турнір. Але не був підписаний. Належав “Ромі”, але не грав там, і “вовки” зрештою продали свою половину прав на нього. “Ювентус” володів половиною разом з “Фіорентиною” і могло статися, що його викупить друга, а не перший.
Спочатку він був опорником, лівим захисником. Ліворуч грав і за “фіалок”, і в першому сезоні за “Юве” (2005/06). При цьому було помітно, що занадто повільний та незграбний для цієї позиції. А кого б він посунув в центрі оборони “Юве”? Каннаваро чи Тюрама? Навіть у себе ліворуч в другій частині сезону він програв конкуренцію Джанлуці Дзамбротті.
Допоміг Кальчополі. Всі ці троє пішли, довелося ліпити команду в Серії Б з того, що було, і виявилося, що не вистачає центральних захисників. А решта, як-то кажуть, історія.
Майбутній супердиректор
“Ти був нашим супергероєм. Без щита, червоного плаща або бетмобіла: удару по голові вистачало – ти отримував багато таких. Тебе перев’язували, і коли ти вдягав цю пов’язку – жоден суперник не міг втекти. Ти був Криптонітом для будь-якого Супермена, який загрожував нам, від Ріміні до “Сантьяго Бернабеу”, – такими словами проводжав його на пенсію “Ювентус”.
“Ми різні, все це знають. Багато в чому. На щастя! Ми багато сміялися разом і з нашими родинами, в чому була наша сила. Ти – мій друг. Ми були об’єднані Долею в “Ювентусі” та збірній. І принесли збірній історичний Кубок”, – написав Бонуччі. “Ти дипломатичніший, бездоганний футбольний директор, і сподіваюся, що ти незабаром доведеш це, тому що це твоя мрія”.
“Ти був маяком для партнерів по команді та всього світу “Ювентуса”, – написав Бардзальї. “Ми втрьох створили бездоганну зв’язку, також завдяки суперворотареві позаду нас, Джіджі Буффону. Роками ми проводили більше часу разом, ніж з нашими родинами, завжди з двома думками: перемогти і не пропустити. І ти завжди був наймудрішим і найвдумливішим серед всіх нас”.
“Ми так насолоджувалися матчами без пропущених! Це було місією. І останніми роками ти насолоджувався більше, ніж в перші, коли відчував більший тиск, тому хотів багато розмовляти перед кожним матчем. Тепер чудовий шлях завершився, і я бажаю тобі іншого, такого ж чудового. Ти допитливий, культурний та розумний. Ти природжений спортивний директор”.
Тепер всі очікують від нього повернення до “Ювентуса” і в будь-якому разі – на кар’єру спортивного директора або навіть Генерального. І всі, хто його знають, впевнені, що досягне оглушливого успіху на таких посадах. Можливо, директорська кар’єра додасть, доповнить йому щось, що не виграв під час кар’єри гравця. А також додасть визнання, на яке заслуговує.
Фoтo – Getty Images/Glоbal Images Ukraine