Індукція може бути визначена, як метод переходу від знання окремих фактів до знання загального (аналіз фактів). Дедукція – метод переходу від знання загальних закономірностей до окремого його прояву (аналіз понять).
Індукція та дедукція – комплекс взаємопов'язаних методів дослідження, що характеризують протилежні направленості процесій пізнання від конкретного до загального (індукція) та від загального до конкретного (дедукція).
Інду́кція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів.
Деду́кція — рух знання від загальнішого до менш загального, приватного; виведення наслідку із засновків. Тісно пов'язана з індукцією. Логіка розглядає дедукцію як вид висновку. Психологія вивчає розвиток і порушення дедуктивних міркувань.
deductive, нім. deduktiv) — заснований на дедукції; дедуктивний метод — це спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).
Індукція (від латинського – наведення) являє собою висновок, який ґрунтується на положенні «від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень», коли на основі знань про частину предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Тобто здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
Відмінність дедукції від індукції полягає в тому, що в міркуваннях, здійснюваних першим способом, діє чиста логіка. Це дозволяє робити безпомилкові висновки. Але є одна умова: початкові положення повинні бути істинними. Наведемо приклад: будь …